Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Соціокультурна парадигма періоду

Завдання.

План

ТЕМА: Література зрілого феодалізму

МЕТА:дати студентам уявлення про основні явища літератури зрілого Середньовіччя, розглянути вузлові проблеми літературного життя в загальному контексті суспільно-духовної ситуації, розкрити закономірності існування і специфіки розвитку естетичних явищ.

ОБЛАДНАННЯ:репродукції,книжковий вернісаж, аудіазаписи.

1. Соціокультурна парадигма періоду

2. Класичні героїчні епоси.

· Французький героїчний епос «Пісня про Роланда».

· Іспанський героїчний епос «Пісня про мого Сіда».

· Німецький героїчний епос «Пісня про нібелунгів».

· Південнослов’янський героїчний епос.

3. Лицарська лірика.

4. Література латинською мовою. Поезія вагантів.

5. Міська література

 

1. Творчим групам підготувати повідомлення:

«Романський і готичний стилі в середньовічній архітектурі»

«Середньовічний живопис»

2. Поясніть слова П’єра Абеляра:

“Вагаючись, ми приходимо до дослідження, досліджуючи, досягаємо істини”

Література:

1. Шаповалова М.С., Рубанова Г.А., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури. - Львів, 1993р.

2. Куцевол О.М. Світло й темрява дванадцяти століть // Відродження. - 1995. -№1. - С.36-39

 

Ґрунтовні перетворення в галузі соціального, економічного та духовного життя в XI–XIII століттях склали підвалини для умовного виокремлення періоду зрілого Середньовіччя. Протистояння церкви й держави та спровоковані цим інтриги й міжусобиці заважали створенню міцної політичної основи нового життя. Папство піднеслося й стало могутньою силою, а світська влада ще не мала достатньої опори в суспіль­стві. Держави дробилися на невеликі феодальні володіння, окремі стани, общини і цехи. Разом із цим, в економічному плані період зрілого Середньовіччя характеризувався розбудовою міст, розвитком ремесел і торгівлі. На житті про­стого народу позначилася правова нерівність різних верств населення. Законність і право зневажалися безліччю привілеїв. Стихійний протест селян проти жорстокого гноблення виливався в криваві бунти, селянські війни (Жакерія у Франції (1358 р.), повстання Уота Тайлера в Англії (1381 р.).

Церква підпорядкувала собі науку й філософську думку. Провідними напрямами розвитку наукової думки були схоластика й містика.Філософи-схоласти не шукали нових істин, а турбувалися про мотивацію й систематизацію відомого. При цьому наукові пошуки носили переважно умоглядний характер, заперечували емпіричний шлях. Істина подавалася в готовому вигляді. Перед дослідниками стояла мета обґрунтування головних положень віровчення. Центральною науковою проблемою була дискусія про природу універсалій (загальних понять). Схоластика спиралася на авторитети (богослов апелював не до Євангеліє, а до його трактування; медик не спостерігав за хворим, а цитував видатних лікарів; юрист вивчав прецеденти тощо), головним її методом була формально-логічна робота. Визначними схоластами-ортодоксами були: німецький вчений богослов Альберт Великий (1193–1280 рр.), його учень Фома Аквінський (1225–1274 рр.), англійський схоласт Ансельм Кентерберійський (1033–1109 рр.), видатний французький філософ, теолог і пись­менник, талановитий педагог П’єр Абеляр (1079–1142 рр.).

Середні віки створили й інший шлях пізнання Бога та дійсності – містику. Так, Бернар Клервоський (1091–1153 рр.), що був організатором Другого хрестового походу, заперечував необхідність вивчення праць Арістотеля, логічного доказу основ віри. На його думку, релігійні положення засвоюються виключно шляхом споглядання (через молитви та благочестиві роздуми), без допомоги будь-якої «язичницької науки».

Період позначився розвитком освіти та шкільної справи. У ХІІ столітті засновано перший європейський університет, що виник на базі Болонської юридичної школи. Уже в ХІІІ столітті чисельність його студентів дорівнювала 10000.

Болонський університет мав свій статут, визнаний міською владою. Навчальний заклад був автономним утворенням, правопорядок у якому підтримувався урядом, відповідним зводом правил і судом.

Установчою грамотою Філіппа ІІ Августа в 1200 році засновано Паризький університет, який отримав назву Сорбонна.

У другій половині ХІІ століття розпочав діяльність Оксфордський університет (Англія).

Крім того, в цю ж епоху утворено ряд інших європейських університетів, зокрема Саламанський в Іспанії, Неаполітанський та Падуанський в Італії, навчальні заклади в Празі, Кракові, Гейдельберзі, Кельні.

Середньовіччя – це період злету архітектурного мистецтва. Панівними в архітектурі були романський (Х–ХІ століття) та готичний (середина ХІ–ХV століття) стилі.

Роман­ський стиль виник у результаті синтезу залишків архітектур­ної традиції Риму та будівничих надбань варварських народів. Зразком його стали масивні захисні споруди численних монастирів, «орлині гнізда» на скелях, похмурі храми, що більше нагадували фор­теці.

В устаткованому суспільстві сформувався готич­ний стиль (від gotico – варварський, від назви німе­цького племені готів). Започаткувавшись у архітек­турі, цей стиль поступово поширився на інші види мистецтва – живопис, графіку, скуль­птуру тощо. На відміну від монолітних романських споруд, готичні будівлі – стрункі, спрямовані у височінь, прикрашені витонченим декором. Шедеврами готичного мистецтва вважаються Нотр-Дам де Парі, Рейнський, Кельн­ський собори.

У Середньовіччі виник унікальний суспільний інститут, що отримав назву лицарство. Він значною мірою вплинув на розвиток європейської культури (ХІ–ХІІ століття). Христове воїнство, створене церквою для свого захисту, мало стати озброєною силою в розпорядженні беззбройної істини. Історія не має документів, що засвідчували б місце й дату започаткування лицарства.

Лицарське звання не було спадковим. Представниками низового дворянства переважно ставали нащадки вільних селян. Посвячення в лицарі відбувалося шляхом особливої церемонії. Серед головних обітниць були зароки охороняти церкву, зберігати вірність своєму сеньйору, захищати вдів і сиріт, любити батьківщину, боротися проти зла тощо. По­ступово лицарство з рівня життєвого амплуа переросло в суб­культуру західноєвропейської військово-феодальної знаті, яку характеризувала жорстка вертикаль сеньйоро-васальних взаємин. Ця зміна відбувалася протягом ХІІІ – початку XIV століть. Із цього часу, як зазначено Жаном Флорі, «слово «лицар» позначає дворянське звання, не втрачаючи разом із тим свого первинного значення; тепер воно означає воїна-професіонала, але не будь-якого, а лише такого, який виконує свою військову функцію в складі елітарного підрозділу, що має аристократичний характер».

Цей культурно-естетичний феномен мав орієнтацію на світськість і салонну естетизацію життя. Посут­ньою деталлю лицарського антропологічного взірця була куртуазія (франц. «cour» – двір) – характерний комплекс аристократичних достоїнств, витонченого стилю поведінки тощо. На формування романтичного культу прекрасної дами в ХІ–ХІІ століттях вплинули арабський світ, християнське бачення Богородиці та догмат про непорочне зачаття, утвер­дження канонічного образу Мадонни в сакральному живописі (який започаткував візуальні уявлення про красу жінки). Любов почала сприйматися лицарями як високе почуття з болем серця, а жіночість – як ідеалізована недосяжність, споглядання якої несло й катування, і страдницьке щастя.

Специфіка культурної епохи полягала у відсутності чітких граней між національними літературами, які не були остаточно сформованими. Відповідно класифікація літератури цього періоду здійснюється переважно за жанровими та типологічними ознаками. До ХІІІ століття в літературі домінували релігійна, народна (класичний епос) та феодально-лицарська (куртуазна поезія й епос) тенденції. А з ХІІІ століття розпочалося формування міської літератури.

 


Читайте також:

  1. Байки першого періоду творчості (1850-1870 pp.).
  2. В основу визначення витрат певного періоду покладено можливість одночасного визнання доходу, для отримання якого вони здійснені, і навпаки.
  3. Вибір тривалості бюджетного періоду. Типи бюджетів по ступеню тривалості. Поточне і стратегічне бюджетування в промисловості
  4. Виплати лізингових платежів на початку періоду
  5. Галію періоду Меровингів
  6. Головні періоду розвитку економіки
  7. Графік зміни теплових потоків по тривалості опалювального періоду.
  8. Джерела права класичного періоду. Сенатусконсульти. Едикти магістратів імператорські укази. Юриспруденція і діяльність юристів.
  9. Довжиною хвилі є відстань, на яку поширюється хвильовий процес за час одного періоду коливань.
  10. Еволюціоністська парадигма культурного розвитку
  11. Економічна думка періоду розвитку ринкового господарства
  12. Економічна думка періоду середньовіччя




Переглядів: 719

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Загальна характеристика кодифікації Юстиніана | Класичні героїчні епоси

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.022 сек.