• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Тема 2. Волонтерство як соціально-педагогічна умова становлення особистості

Контрольні запитання

1. Що таке біосфера і чим вона відрізняється від інших оболонок Землі?

2. З чого складаються абіотична і біотична частини біосфери як глобальної екосистеми?

3. Що розумів В.І. Вернадський під живою речовиною та які біохімічні принципи лежать в основі біогенної міграції?

4. Як відбувається кругообіг води в природі?

5. Як відбувається кругообіг речовин у біосфері?

Мета: Ознайомити студентів із основними положеннями теми.

Професійна спрямованість: розуміння волонтерства як соціально-педагогічної умови становлення особистості сприятиме підвищенню ефективності соціально-педагогічної діяльності й соціальної роботи майбутніх спеціалістів

План

1. Структура волонтерів України, особливості різних груп.
2. Особливості членів волонтерських груп. Специфіка їх залучення до волонтерської діяльності.
3. Особистісні якості необхідні у волонтерській роботі.
4. Ресурсна система волонтерського руху.

Обрані методи: інформаційна лекція з елементами бесіди і дискусії.

Основні поняття теми: волонтер, волонтерський рух, ресурсна система волонтерського руху.

Запитання для самостійного опрацювання:

1. Яка структура волонтерів України?
2. Які особистісні якості потрібні для участі в волонтерському русі?
3. Які особливості різних груп волонтерів?

Базова:

1. Архангельська Н.П., Бабарика С.П., Бєляєва С.Я., Говорун Т.В. та ін. Підготовка волонтерів до роботи у службі «Телефон Довіри» – К: ДЦССМ, 2003. – 116с.

2. Вайнола Р.Х., Капська А.Й., Комарова Н.М. та ін. Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку. - К.: Академпрес, 1999.

3. Закон України від 19.06.2003 р. №966-IV «Про соціальні послуги».

4. Закон України від 21.06.2001 р. №2558-ІІІ «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю».

5. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. – К.: ДЦСССДМ, 2003.

6. Підготовка волонтерів до реалізації ідеї гендерної рівності: Методичні рекомендації. / Авт.-упоряд. О.Л.Остапчук, Н.П.Павлик, С.В.Котва-Олійник. – Житомир, 2009. – 160с.

7. Підготовка волонтерів до соціальної роботи: Навчально-методичний посібник / за ред.. А.Й. Капської. – К. : Держсоцслужба, 2005. – 152с.

8. Підготовка волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів / Під ред. І. Звєревої, Г. Лактіонова. - К., 2001.

9. Постанова Кабінету міністрів України від 10.12.2003р. №1895 «Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг».

10. Розпорядження Кабінету міністрів України від 23.04.2003р. № 225-р «Про утворення координаційної ради з питань розвитку та підтримки волонтерського руху»

11. Технологізація волонтерської роботи в сучасних умовах / за ред.. проф.. А.Й.Капської –К. , 2001. –140с.

Додаткова:

1. С. Маккарлі, Р. Лінч. Управління діяльністю волонтерів. Як залучити громадськість до вирішення проблем суспільства.

2. Теоретичні аспекти і практичні шляхи залучення волонтерів до соціальної роботи: Зміст тимчасового творчого колективу. Український інститут соціальних досліджень. – К. 1998.

3. Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. Капської А.Й. – .К., 2000. – 372 с.

За приналежністю до певної організаційної структури волонтерів України можна розділити на дві умовні групи:

І – волонтери, які працюють при соціальних службах для сім’ї, дітей і молоді;

ІІ – волонтери, які є членами різних громадських організації.

Представники першої групи в основному самоіндефікують себе з поняттям «волонтери». Представники другої групи, як правило не називають себе волонтерами, вони провадять соціальну роботу згідно з обов’язками членів громадських організації.

Вивчення складу волонтерських груп при ЦССМ ученими Ук­раїнського інституту соціальних досліджень (1998 р.) дозволило виділити чотири групи волонтерів. При класифікації враховувалися: вікова кате­горія, основне місце навчання, робота, рівень освіти.

Перша група - підлітки та юнаки, учні старших класів шкіл та се­редніх спеціальних закладів, які складають актив різних груп (у клу­бах молодих інвалідів, творчих об'єднаннях, школах лідерів, групах самодопомоги, молодіжних та дитячих об'єднаннях тощо).

Друга група — студенти вищих навчальних закладів (переважно з відділень педагогіки, психології, соціальної роботи/соціальної педаго­гіки), які звертаються до центрів СССДМ з приводу практичної допо­моги у навчанні за профілем діяльності центрів або проходять у центрах навчальну практику.

Третя група - батьки проблемних дітей та підлітків (дітей-інвалідів, неповнолітніх груп ризику: девіантної, адиктивної поведінки та інші), які об'єднуються в групи самодопомоги.

Четверта група - волонтери-фахівці (психологи, педагоги, соці­альні педагоги, соціальні працівники, юристи, лікарі), які надають консультативну допомогу соціальним працівникам, іншим волонтерам або практично допомагають клієнтам соціальних служб.

Волонтери, які входять до зазначених вище груп, значно відрізня­ються за мотивами своєї участі у доброчинній діяльності, за професій­ними можливостями, інтенсивністю включення до волонтерської роботи.

Для підлітків головною причиною участі у волонтерській діяльнос­ті є можливість самоствердитися в очах однолітків, батьків, вчителів, бажання знайти нових друзів, можливість спілкування з однолітками, можливість набути нових навичок і знань та проведення власного до­звілля. Питання надання конкретної соціальної допомоги, як правило, для них не є визначальним.

Професійна кваліфікація волонтерів-підлітків, звичайно досить ни­зька, проте вони володіють іншими якостями та здібностями, тому ця категорія волонтерів є незамінною у практичній діяльності.

По-перше, підлітки абсолютно мобільні, тому роботу, пов'язану з поїздками, виходами на вулиці, провідуваннями, скажімо, дітей-інвалідів вдома, проведенням ігротек на вулицях.

По-друге, у підлітків немає комунікаційних проблем з дітьми і підлітками - об'єктами соціальної роботи, на яких спрямована значна частина програм, що реалізуються ЦСССДМ, з дітьми вулиці, підліт­ками з групи ризику та ін. Це дозволяє через волонтерів мати будь-яку інформацію для широкого кола дітей та молоді, а також для груп ри­зику.

Третя унікальна риса волонтерів-підлітків: вони із задоволенням включаються в організацію та проведення дозвіллєвих форм роботи. До речі, однією Із причин вступу підлітків до волонтерських загонів є ба­жання організувати власне дозвілля).

По-четверте, бажання підлітків оволодіти новими знаннями та на­вичками дозволяє підключати їх до нових, ще не розроблених програм, коли паралельно з роботою йде активне навчання, пошук нових форм і методів.

Волонтери-підлітки із задоволенням працюють як у великих, так і у малих групах. При цьому, за якісної організації волонтерської робо­ти, підлітки можуть працювати до 5 днів на тиждень по 2-3 години. Досвід показує, що чим цікавіша підліткам робота, яку вони викону­ють, тим частіше вони готові включитися в неї. Справа ще і в тому, що для підлітків кілька годин вільного часу на день є нормою, І якщо цей час витрачається на соціально значущу працю - це вирішення проблем для самого підлітка, його сім'ї та організаторів волонтерського руху.

Водночас, деякі підлітки приходять у волонтерство з метою розви­тку своїх комунікативних здібностей, знаючи заздалегідь, що для них цс поки що є проблемою. Для підлітків, які не можуть працювати у великих і малих групах, можлива індивідуальна робота, пов'язана з особливими навичками і нахилами: малюванням, літературні здібності, уміння працювати на комп'ютері, знання іноземних мов тощо.

При організації роботи підлітків-волоптерів слід мати на увазі, що значна їх частина не затримається у волонтерському загоні: підлітки перебувають у пошуку, пробують себе в різних ролях. Волонтерство, звичайно, є одним із можливих варіантів соціального самоствердження, але не єдиним. Тому хтось із підлітків залишиться надовго, а для ко­гось це буде одним із відкинутих варіантів. Проте частка тих, хто "за­тримається", залежить від того, наскільки серйозно дорослі підходять до використання діяльності волонтерів-підлітків.

Для волонтерів-підлітків дуже важливими є увага до роботи, яку вони виконують, рівні права у стосунках зі старшими, оцінка не лише з боку дорослих (соціальних працівників, батьків тих дітей, з якими во­ни працюють, вчителів), але й однолітків. Саме визнання їхньої роботи в очах однолітків стає визначним у вирішенні питання продовжувати волонтерську роботу чи ні.

У зв'язку з цим дуже складною є проблема, у яких саме видах соціальної роботи доцільно використовувати волонтерів-підлітків. Досить часто це технічна робота - розклейка афіш, доставка друкованої продук­ції, заповнення анкет. Це припустимий варіант, але варто відстежити мотивацію, важливість роботи, яку вони виконують. Волонтери-підлітки надзвичайно корисні у проведенні ігрових форм соціальної роботи, роботи з інвалідами, у прес-центрах тощо.

— Залучення дітей і підлітків потребує дотримання ряду правил:

• робота в організації не повинна відволікати дітей від навчання;

• робота не повинна бути одноманітною;

•у кожній справі, яка доручена підлітку, обов’язково повинен мати місце вияв їхньої власної ініціативи и самостійних рішень, а також персональної відповідальності;

•участь у волонтерському русі підлітка повинна бути узгоджена з його батьками й учителями;

•робота повинна бути безпечною для життя, здоров'я і психіки дітей;

• недоцільно включати дітей у внутрішні конфлікти організації;

• варто чітко й конкретно визначити зовнішню мотивацію діяльності (не обіцяти більшого, ніж може забезпечити волонтер):

•демонструвати по можливості перспективи їхньої діяльності в організації на майбутнє;

•не переоцінювати можливості дітей, особливо гласно, перед широким загалом людей.

У студентів-волонтерів дещо інші мотиви для добровільної соціаль­ної роботи. Насамперед їх цікавлять професійні проблеми. Вони мо­жуть бути як формальними - одержання заліку, проходження практи­ки, так і реальними — набуття фахових знань із майбутньої спеціаль­ності, напрацювання навичок спілкування з клієнтами. Причому, на відміну від підлітків-волонтерів, їх певною мірою хвилює проблема міжособистісної комунікації. Для них більш важливі спілкування з професіоналами в обраній спеціальності, знайомство з новими методи­ками і технологіями, все, що може їм допомогти у подальшому стати висококваліфікованими фахівцями і праце в лаштуватися.

Студентів-волонтерів цікавлять тільки ті види соціальної роботи, які безпосередньо пов'язані з майбутньою професією. Вони віддають перевагу індивідуальній роботі або роботі в невеликих групах. Індиві­дуальна - коли студенту довіряють консультування, а в невеликих гру­пах - це дослідження або групове консультування тощо.

Щодо оцінки діяльності волонтера-студента, то однолітки та батьки відходять на другий план. Для нього важлива оцінка його професійних якостей клієнтами, колегами, фахівцями, що сприяє його самостверджен­ню не лише як спеціаліста, а й як особистості. Для студентів-волонтерів важливе визнання його колег, входження в колектив професіоналів.

Саме в оцінці професійної компетентності самими студентами і ор­ганізаторами волонтерського руху закладена одна із причин конфлікту і нерозуміння. Починаючи з четвертого курсу, студенти самоідентифікують себе і роллю фахівця. Фахівці ЦСССДМ, як правило, не розді­ляють їх самовпевненості і пропонують їм "некваліфіковані" види ро­боти. Таке ставлення ображає їх і відштовхує від волонтерських справ. Насправді тільки кваліфікований спеціаліст може оцінити, наскільки підготовка студента відповідає завданням, які ставляться у ході реалі­зації конкретної соціальної програми. Саме фахівець може об'єктивно показати на недоліки в знаннях, якщо такі є, не викликаючи при цьому образи. Ідеальний варіант, коли волонтери-студенти починають працю­вати разом із фахівцями, а потім приступають до самостійної роботи. Якщо волонтеру-студенту бракує професіоналізму, необхідно стимулю­вати його підвищення. Він має усвідомити, що система зацікавлена в ньому лише за умови набуття професіоналізму.

Практика показує, що волонтери-студенти є реальним кадровим потенціалом для центрів соціальних служб для сімей, дітей та молоді

обопільною зацікавленістю щодо налагодження взаємостосунків ЦСССДМ і студента-волонтера вони можуть діяти за такою схемою: практикант - волонтер - залучений спеціаліст - співробітник ЦСССДМ.

Волонтери-студенти включаються в навчальний час до роботи в се­редньому 2-3 години на тиждень за заздалегідь уточненим графіком.

Наступна група волонтерів - батьки проблемних дітей та підлітків (дітей-інвалідів, неповнолітніх груп ризику: девіантної, адиктивної по­ведінки та інші). Як правило, ця категорія волонтерів об'єднується в групи самодопомоги.

Мотивація участі волонтерів-батьків у соціальній роботі - бажання допомогти собі особисто, а разом з тим і іншим сім'ям з подібними проблемами: сім'ям дітей-інвалідів, алкоголіків, наркоманів тощо.

Рівень кваліфікації батьків може бути різним, проте всі вони ма­ють великий життєвий досвід проживання у кризовій сім'ї та спілку­вання з собі подібними, знання про можливості виживання в кризовій ситуації (різної для різних категорій сімей), і тому дуже потрібні.

Вибір напряму соціальної роботи, за яким працюють волонтери-батьки, визначений особистою проблемою волонтера: батьки дітей із ДЦП працюють із сім'ями, де є діти з таким захворюванням, батьки дітей-наркоманів працюють із сім'ями наркоманів, тобто спрямованість роботи волонтерів-батьків, як правило, диктується його особистою про­блемою.

Волонтери-батьки рідко приходять із власними ініціативами. Біль­шість із них сподіваються на допомогу інших - поринувши у свою про­блему, вони навіть не уявляють, що вони самі для себе теж можуть чи­мало зробити. Тому дуже важливо кому-небудь із соціальних працівників активізувати батьків, розкрити перспективи можливої самостійної волон­терської діяльності. Тільки усвідомлення можливості змін може стати мотивом включення батьків до волонтерської роботи.

Час роботи для таких волонтерів досить різний. Інформація, необ­хідна для початку роботи, - законодавча база, знання якої дозволить захистити, відстояти права сімей, що опинилися в кризовій ситуації. Крім того, дуже корисними для волонтерів-батьків є банки даних ЦСССДМ про різні категорії сімей. Для того, щоб розпочати роботу по взаємній підтримці, необхідно знати, скільки таких сімей, де вони про­живають, яким чином можна вийти на контакт із ними.

На відміну від розглянутих вище категорій волонтерів, для переваж­ної більшості волонтерів-батьків не суттєва оцінка їхньої праці, для них важливий той ефект, якого вони досягають стосовно своєї сім'ї, сімей близьких людей.

Виняток становлять волонтери-батьки, які при підтримці сімей із подібними проблемами стають їхніми представниками в органах влади різного рівня. Такі приклади є, і робота таких батьків, безперечні», ду­же ефективна.

Ще один аспект праці волонтерів-батьків полягає в тому, що залучення їх до соціаль­ної діяльності дозволяє перенести роботу з сиротами, інвалідами та ін­шими групами ризику із площини масових заходів до сфери індивідуальної роботи. Саме групи взаємної підтримки, організовані батьками-волонтерами, дозволяють вирішувати повсякденні проблеми, а не лише відзначати одне-два свята на рік. Роль соціального працівника у діяльності груп взаємної допомоги з часом зменшується до рівня вирішення організаційних питань.

Залучення волонтерів-батьків до соціальної роботи - процес лан­цюговий: через усвідомлення, що самі батьки можуть допомогти своїм сім'ям, збільшується спектр сімей, які хочуть об'єднатися для взаємної допомоги.

Волонтери-фахівці – це психологи, педагоги, соціальні педагоги, соціальні працівники, юристи, лікарі, які налають консультативну допо­могу соціальним працівникам та іншим волонтерам або практично до­помагають різним клієнтам соціальних служб.

Основним рушійним мотивом участі спеціалістів у волонтерському русі є реалізація особистих професійних можливостей. Іноді вона має чисто альтруїстичний характер, іноді спеціаліст намагається розширити коло своїх інтересів, іноді йому необхідне професійне чи особисте са­моутвердження. Тому дуже важливо посилити цю мотивацію шляхом публікацій у пресі відгуків та подяк чи інших форм оцінки соціальної значущості їхньої роботи.

Головне завдання фахівців - оптимально організувати їх діяльність (точний час, аудиторія чи кабінет, клієнтура), стежити, щоб вони ви­рішували тільки суто професійні проблеми.

Через залучення волонтерів-спеціалістів можна вирішити багато со­ціальних проблем, пов'язаних із професійною діяльністю фахівців.

Форма роботи спеціалістів, як правило, індивідуальна. Вони нада­ють індивідуальні консультування, проводять лекції, тренінги.

Волонтери залучаються до основних видів соціальної роботи: про­філактика, обслуговування, адаптація, патронаж. При цьому волонтер обирає собі завдання за принципом добровільного вибору, власними уподобаннями та з урахуванням наявності елементарних навичок, що потрібні для виконання тієї чи іншої справи. Робота для волонтера важ­лива і вагома, незалежно від того, де він працює: у бібліотеці чи з ді­тьми-інвалідами.

З метою виявлення і аналізу стану та проблем використання волонтерів у практичній діяльності соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Українським інститутом соціальних досліджень було проведено опитування 247 волонтерів, які працюють у 7 обласних, 14 міських і 4 районних центрах СССДМ.

Для виявлення особистісних якостей необхідних у волонтерській роботі було використано метод продовження речення:

1. "Волонтер - це людина, яка...".

2. "Для того щоб бути волонтером, необхідно мати такі особистісні
якості (назвати три основні)...".

Також треба було назвати, які вміння і навички, необхідні волонтеру.

У переважній кількості відповідей респондентів простежується спіль­ність розуміння змісту волонтерської роботи: безкорислива допомога людям.

Найбільш характерними були відповіді:

Волонтер — це людина, яка:

1. Любить допомагати людям безкорисливо.

2. Відгукується на чужий біль, чужі проблеми.

3. Допомагає людям отримати допомогу.

4. Вміє працювати з людьми.

5. Любить і поважає людей, яким допомагає.

6. Оптиміст.

7. Необхідна людина для суспільства на даному етапі розвитку.

Щоб бути волонтером, треба мати такі особистісні якості:

1. Любов до людей, доброта, милосердя.

2. Комунікабельність (вміння спілкуватися).

3. Розуміння проблем іншої людини.

4. Співчуття.

5. Терпіння.

6. Порядність.

7. Уважність.

8. Допомога у вирішенні проблеми (бажання вирішувати проблеми).

9. Безкорисливість.

10. Відвертість.

11. Відповідальність.

12. Відкритість, привабливість.

Відповіді волонтерів озволяють побачити образ, який вони самі створили. Таким чином, можна узагальнити: волонтер – передусім добра, милосердна людина, яка володіє неабиякими комуні­кативними навичками й приваблює до себе людей, розуміє проблеми оточуючих та співчуває їм, має бажання безкорисливо допомогти вирі­шувати проблеми інших людей. Крім того, волонтер характеризується порядністю, уважністю, відповідальністю, терпінням і відвертістю зі своїми клієнтами.

Аналізуючи відповіді більшості опитаних по третьому блоку, вияв­лено, що істотними навичками, потрібними у волонтерській роботі, є комунікабельність, ерудиція, любов, доброта, вміння вислухати, організаторські здібності, мобільність, наполегливість, бажання надавати допомогу. Зауважимо, що тре­тина волонтерів центрів СССДМ - це неповнолітні і молодь віком від 12 до 20 років, і вони не завжди спроможні відрізнити навички від суто людських якостей, рис характеру.

Одним із вагомих чинників ефективності соціальної роботи з дітьми та молоддю є залучення молоді до вирішення власних проблем .

На сучасному етапі увага акцентується не тільки на допомозі у соціальної роботі молодої людини, а на розвитку в неї техніки, знань, навичок самодопомоги.

Подолання труднощів у вирішенні власних проблем молодої людини можливе через залучення її до участі у волонтерській діяльності.

Діти не можуть розвиватися, якщо вони пасивні, якщо просто спостерігають за діяльністю інших. Тільки в процесі участі вони набираються досвіду, здобувають навички; у них з'являються захоплення, впевненість у своїх у своїх силах, необхідні знання.

Ровесники реально стають тією групою, яка на певний період стає надзвичайно важливою для кожного підлітка. Саме на основі довіри до ровесників базується інформаційна та просвітницька робота молоді за принципом "рів­ний-рівному". Переваги передачі знань від однолітка до однолітка полягають у тому, що:

- підлітки більше часу спілкуються один з одним;

- глибше розуміють потреби свого оточення;

- на відміну від дорослих розуміють субкультурну мову;

- більше довіряють одне одному,

- більше готові до розуміння і на­слідування поведінки.

Основною метою застосування методики "рівний - рівному" є на­вчання однолітків однолітками, коли молода людина оволодіває знан­нями, набуває соціального досвіду в ході спілкування з ровесниками. Проведенню такої діяльності має передувати навчання учасників проек­ту технологіям соціальної роботи. Основним проблемним питанням ор­ганізації такої роботи є залучення кваліфікованих фахівців, обізнаних щодо основних принципів проведення навчання у тренінговій формі та основ соціальної роботи.

Коли молоді люди беруть участь у розробці проекту і роботі в ньому, вони по праву вважають себе його співавторами, авторами. По­чуття причетності, у свою чергу, породжує відповідальність і бажання направити роботу в сприятливе для проекту русло.

Система волонтерського руху функціонує завдяки її людським ресурсам. Ресурсна система волонтерського руху визначається тим, що вона залежить від визначення тієї частини суспільства, де цей рух можливий.

Будь-яке суспільство може бути поділене на 3 сектори:

1. Держава. Піклується про всіх взагалі, не виділяючи
проблеми окремого громадянина.

2. Бізнес. Забезпечує громадян товарами й послугами. Це
сектор суспільства, який піклується про нас за наші ж гроші.

3. Некомерційні організації – різноманітні організації людей,
які об'єднались разом, щоб допомогти собі й іншим, не ставлячи за
мету отримання прибутків; різноманітні об'єднання, які не мають
статусу державних організацій і не розподіляють прибуток. Органі­зації указаного сектора не становлять єдиного цілого, не мають
жорсткої структури й іншої ієрархії, не утримуються за рахунок бюджетних коштів, не чекають милості від природи, а намагаються щось змінити у своєму житті.

При цьому основні завдання некомерційних організацій пов’язані із захистом прав людини, наданням допомоги в біді, переборен­ням самотності, розвитком таланту, підтримкою в новій справі. У зв’язку з вищезазначеним саме некомерційні організації і є основ­ним ресурсом (потенціалом) волонтерського руху. Для некомерційної організації найважливішим є наявність і використання людських ресурсів, які представлені добровольцями. Хто ж такі добровольці? Доброволець — це людина, яка працює в некомерційній організації без оплати, але має дещо інше: умови для розвитку власних здібно­стей, моральне задоволення, усвідомлення власної необхідності для тих, хто потребує допомоги тощо. Можна сказати так: скільки у світі волонтерів, стільки й мотивів безкорисливої роботи в некомерційних організаціях.

Світова практика показує, що волонтером некомерційної організації можуть бути:

— Спонсори. Це керівники, юристи, працівники фірм, дружи­ни бізнесменів тощо. Вони завжди здатні підтримати волонтерську організацію матеріально й неоціненні як патронажні партнери (надання методичної допомоги, пошук фінансів). Особливість принципів роботи з волонтерам-бізнесменами виявляється таким чином: необхідно ставитись до них як до рівних (не виявляти при­ниженості, але й не дивитись зверхньо), не «вимагати» грошей (усьому свій час).

— Волонтери, які приходять до некомерційної організації за
власним бажанням. Тут досить важливо виявити спрямованість
особистості (мотиваційно-потребну сферу, інтереси, бажання, нахи­ли, здібності тощо) майбутнього волонтера. На основі зазначеної
діагностики визначається придатність кандидата волонтерської
діяльності в конкретній організації.

— Спеціалісти. Волонтерами можуть бути і спеціалісти у тій
сфері, де здійснюється громадська діяльність. Наприклад, лікар
може здійснювати додатковий прийом, не потребуючи грошей від
пацієнтів. У цьому випадку важливо одне — бажання і спроможність
спеціаліста у тій чи іншій галузі надавати допомогу тим. хто цього
потребує.

— Чиновники. Величезний апарат державних службовців може
й повинен бути залучений до волонтерської діяльності. При цьому,
звичайно, необхідно дотримання таких правил: адміністрація, де
служить чиновник, знає і дає згоду на його волонтерську діяльність,
його діяльність не служить особистим політичним та іншим цілям,
крім мети добровільної допомоги; чиновники місцевої адміністрації
можуть бути волонтерами тільки як приватні особи.

— Клієнти. Волонтерами можуть бути й ті, кому надається
допомога— клієнти конкретної організації. Так, наприклад, благодійні
організації типу «Душа людини», «Ні — алкоголізму, наркоманії і
СНІДу» формують групи підтримки з тих, кому потрібна допомога,
і їхніх близьких, які контролюють виконання відповідних програм,
беруть участь у підготовці заходів. Принципи роботи з волонтерами-клієнтами загальновідомі. Варто лише пам'ятати про їхні особистісні потреби, про те, що ці люди прийшли не тільки допомогти,
але й отримати допомогу.

— Члени організації. Це найбільш сильний загін волонтерів.
Аналіз досвіду членів організації продемонстрував, що для них основним є;

• віра в успіх, яку керівництво організації або асоціації повинно
постійно підтримувати у своїх колег;

•бачення того, що завдання, які ставлять перед собою органі­зація або конкретна програма, реально ними вирішується;

•знання еталонів, які ведуть до здійснення мети.

Залучаючи волонтерів до роботи, необхідно дотримуватися таких правил:

1. Плануючи організацію соціальних проектів, перш за все доцільно визначити, де можуть бути корисними волонтери, а потім добирати необхідних людей.

2. Залучаючи до роботи волонтера, необхідно враховувати його
інтереси, бажання, можливості, у тому числі й можливості тимчасового навантаження, місце проживання, фізичні можливості, освіту
й освіченість.

3. Не думати, що волонтери можуть виконувати тільки «чорну» роботу.

4. Не варто набирати волонтерів тільки заради волонтерів, робити це потрібно лише у випадку необхідності.

5. Поясніть волонтеру програму діяльності організації, введіть
його у відповідну «кухню прийняття рішення».

6. Чітко визначте персональну функцію волонтера.

7. Ставтесь до волонтера як до колеги.

8. Забезпечте волонтеру моральну підтримку.

9. Забезпечте волонтеру можливість зростання його статусу в
організації.

10. Використовуйте думки й ідеї волонтера при вирішенні різних
питань або проблем організації.

Читайте також:

1. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
2. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
3. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
4. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
5. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
6. ЛІТЕРАТУРА
7. ЛІТЕРАТУРА
8. ЛІТЕРАТУРА
9. ЛІТЕРАТУРА
10. ЛІТЕРАТУРА
11. ЛІТЕРАТУРА
12. ЛІТЕРАТУРА

Переглядів: 893