Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






III. Навчально-програмний етап.

II. Ввідно-підготовчий етап.

I. Організаційна частина.

Виявлення готовності аудиторії до роботи на лекції.

- Обґрунтувати необхідність вивчення нового матеріалу.

- План лекції.

- Література по темі

Вивчення нового матеріалу.

План:

1. Класифікація техніки гри в баскетбол. Ознаки техніки гри.

2. Техніка виконання прийомів гри у нападі:

§ Вихідні (початкові) положення і пересування гравця;

§ Способи переміщення;

§ Зупинки, повороти;

§ Ловля м’яча;

§ Види передач м’яча;

§ Ведення;

§ Способи кидків;

§ Фінти;

§ Заслони.

 

IV. Зворотній зв’язок.

Виявлення загальних орієнтирів у навчальному матеріалі.

§ На які групи класифікується техніка гри в баскетбол?

§ Що відносять до основних прийомів ведення гри у нападі?

§ Перелічіть способи переміщення баскетболіста;

§ Які способи передачі м’яча вам відомі?

§ Способи кидків м’яча в кошик;

§ Які чинники необхідно враховувати при виконанні кидків?

V. Заключний етап.

- Підведення підсумків роботи по лекції.

- Рекомендація по вивченню лекційного матеріалу.

Домашнє завдання: опрацювати конспект лекції.

 

 

План.

1. Класифікація техніки гри в баскетбол. Ознаки техніки гри.

2. Техніка виконання прийомів гри у нападі:

§ Вихідні (початкові) положення і пересування гравця;

§ Способи переміщення;

§ Зупинки, повороти;

§ Ловля м’яча;

§ Види передач м’яча;

§ Ведення;

§ Способи кидків;

§ Фінти;

§ Заслони.

 

1. Класифікація — це взаємопідпорядкований розподіл усіх прийомів техніки і тактики за розділами і групами на основі визначених схожих ознак. Вона необхідна для послідовного вивчення техніки і тактики гри в баскетбол. До ознак техніки гри відносять:

• застосування прийому у спортивній боротьбі у нападі або у захисті;

• зміст дії (з м'ячем або без м'яча);

• особливості кінематичної та динамічної структури прийому. Класифікація техніки дає можливість чітко і послідовно програмувати технічну підготовку гравців по періодах та етапах річного циклу, організо­вано і методично поєднувати її з іншими розділами тренувального процесу. За класифікацією техніка баскетболу поділяється на два великих розділи: техніка гри у нападі та техніка гри у захисті. В обох розділах виділяють по дві групи:

• у нападі — техніку переміщень і техніку володіння м'ячем;

• у захисті — техніку переміщень, техніку оволодіння м'ячем і протидії супернику.

Кожна група складається з прийомів і способів їх виконання. Майже кожний спосіб виконання прийому має кілька варіантів, що розкривають окремі деталі єдиної структури. Крім того, на динамічну структуру способу впливають умови виконання, котрі уточнюють специфіку переміщення гравця, вихідні положення, напрямки та відстань.

Принципова схема класифікації техніки гри може бути представлена так:

Розділ техніки Техніка нападу
Група техніки Техніка володіння м’ячем
Прийом Кидок м’яча у кільце
Спосіб Однією рукою зверху
Варіант В стрибку після зупинки
Умови виконання З далекої відстані

 

2. До основних прийомів ведення гри у нападі відносяться: вихідні (початкові) положення та пересування баскетболіста, зупинки, повороти, ловля, передачі та ведення м'яча, кидки м'яча у кільце, відволікаючі дії (фінти), боротьба за оволодіння м'ячем, що відскочив від щита тощо. Правильна техніка нейтралізації дій нападаючих є основою успішної гри у захисті. Вона складається з вибору позицій, опіки суперника з м'ячем і без м'яча, опіки дриблера, що проривається під кільце, опіки центрового, дій у захисті у чисельній меншості, боротьби за оволодіння м'ячем під своїм кільцем і т. ін.

Техніка виконання прийомів гри є основою майстерності баскетболістів. Чим більшу кількість прийомів опанує баскетболіст і навчиться правильно їх застосовувати, тим скоріше й краще він зможе розв'язати будь-яке ігрове завдання.

Вихідні (початкові) положення і пересування гравця. Вихідними положеннями (або стійками) баскетболіста називають положення гравця, які він приймає у момент підготовки до тієї або іншої дії. Ігрові положення баскетболіста відзначаються динамічністю опорно-рухового апарату. Для вихідного положення гравця характерною є початкова випереджувальна іннервація м'язового апарату, що сприяє швидкому включенню гравця у дії. Перебуваючи у такому положенні (стійці) баскетболіст безперервно спостерігає за діями суперників і своїх партнерів по команді та готовий у будь-який момент взяти участь у грі.

Для ведення гри баскетболіст набуває вихідного положення, розташовуючи ступні ніг паралельно на ширині плечей або виставляючи одну ногу вперед приблизно на половину ступні. Ноги трохи зігнуті, тулуб нахилений вперед, руки зігнуті у ліктях. Вага тіла рівномірно розподіляється на обидві ноги і злегка переноситься на передні частини ступень. Баскетболіст з м'ячем зберігає стійке положення так званої «потрійної загрози» і готовий миттєво розпочати пересування веденням м'яча у потрібному напрямку, виконати передачу або кидок у кільце.

Ходьбу під час гри використовують, головним чином, для зміни позицій під час коротких пауз у грі, або під час зниження інтенсивності ігрових дій. На відміну від звичайної ходьби баскетболіст пересувається на трохи зігну­тих у колінах ногах, що надає можливість для миттєвих стартів і прискорень. Біг є основним засобом пересування гравця по майданчику (рис. 2). Біг використовується при пересуваннях гравця на короткі відстані (від­різки) зі зміною швидкості і напрямку, у спо­лученні з раптовими зупинками, поворотами і відволікаючими діями. Змінюючи напрямок ру­ху, гравець спирається на одну ногу. Наприк­лад, під час відволікаючого руху вліво він робить крок лівою ногою. Зміщуючи тулуб у напрямку руху, трохи відхиляється ліворуч. Цим створюється видимість обходу захисника, а далі баскетболіст відштовхується лівою ногою, переносить вагу тіла на праву ногу і вмить виставляє ліву но­гу за ходом руху вправо—вперед і, розвернувшись, обходить захисника з іншого боку.

Гравець повинен уміти виконувати прискорення з різних вихідних по­ложень у будь-якому напрямку обличчям або спиною вперед, швидко змі­нювати напрямок і швидкість бігу.

Зміну напрямку бігу гравець здійснює потужним поштовхом виставле­ною вперед ногою, у напрямку, протилежному рухові. При цьому тулуб на­хиляється у бік нового напрямку.

Стрибки — це самостійні прийоми. Вони є елементами інших прийо­мів техніки. Найчастіше гравці застосовують стрибки угору і угору—впе­ред, серії стрибків поштовхом однією або двома ногами.

Стрибки поштовхом двома ногами виконують найчастіше з місця з основного ігрового положення (стійки). Гра­вець швидко присідає, відводить руки назад і піднімає трохи голову. Відштов­хування здійснюється потужним ви­прямленням ніг, енергійним рухом ту­луба і рук вперед—угору. Стрибок поштовхом двома ногами звичайно виконується під час кидків у кільце і при боротьбі за оволодіння м'ячем, що відскочив від щита.

Зупинки. Відповідно до ігрової си­туації гравець використовує раптові зупинки, котрі у сполученні з ривками і зміною напрямку бігу дають можливість на деякий час звільнитися від опіки суперника і вийти на вільне міс­це для подальших дій у нападі.

Зупинки здійснюються двома спо­собами: двома кроками і стрибком.

Щоб виконати зупинку двома кроками, гравець під час бігу перед зупинкою подовжує крок і, виконавши другий крок, набуває стійкого положення. При цьому вага тіла рівномірно розподіляється на обидві ноги.

Для зупинки стрибком під час бігу необхідно відштовхнутися однією або двома ногами, зробивши невисокий стрибок вперед—угору, і приземлитися на дві ноги у стійке положення.

Зупинки виконують для раптового припинення пересування або зміни напрямку бігу.

Повороти застосовують для уникнення активної опіки суперника під час зупинки з метою укрити м'яч від суперника або для відволікаючих дій (фінтів) з подальшою атакою кошика. Існують два види поворотів: уперед і назад (рис. 6).

 

Рис. 6. Повороти з м'ячем  


Для поворотів з м'ячем гравець має визначитися, яка нога, згідно з правилами гри, є опорною. Під час зупинки двома кроками опорною вважають ногу, якою спортсмен зробив перший крок; під час зупинки стрибком опорною може бути будь-яка нога. Таке положення ніг надає баскетболіс­ту більші можливості для обігрування суперника. Опорна нога під час по­воротів повинна мати контакт з поверхнею майданчика, а вільною ногою баскетболіст переступає уперед (поворот вперед) або назад (поворот назад). При цьому опора здійснюється на передній частині ступні опорної ноги, а переступання — широкими кроками вільною ногою.

Рис. 7. Положення рук (а) і кистей (б) під час ловлі м'яча двома руками.

Ловля м'яча — це прийом, за допомогою якого гравець може впевнено оволодіти м'ячем і виконувати подальші ігрові дії.

Ловля м'яча є дуже важливою для виконання усіх інших прийомів гри. Спосіб ловлі м'яча визначається з урахуванням траєкторії і швидкості польоту м'яча, швидкістю пересування гравця, який виконує передачу, розташуванням суперника тощо. Але існують основи техніки, характерні для прийому будь-якої передачі. Насамперед слід «побачити» м'яч у руках. Втрати м'яча під час ловлі неминуче виникають тому, що гравець, приймаючи передачу, відводить погляд від м'яча раніше, ніж надійно утримує його у руках. Під час гри м'яч доводиться ловити на місці, під час пересування, в опорному та безопорному положенні, на різних рівнях його польоту, одні­єю або двома руками. Але, по можливості, м'яч необхідно ловити двома ру­ками. При цьому гравець має зробити крок назустріч м'ячу. Коли ж ситуа­ція вимагає ловлі однією рукою, то вільну другу руку слід негайно винести для захисту і контролю м'яча.

Ловля двома руками є основним способом ловлі м'яча, що летить на середній висоті. Гравець випрямляє трохи розслаблені руки назустріч м'ячу, розкриває кисті у вигляді напівсфери, у котрій великі пальці спря­мовані один до одного, а інші розставлені вперед—угору (рис. 7). У мо­мент дотику м'яча до пальців гравець щільно охоплює його, згинаючи руки у ліктях і згашуючи (стримуючи) швидкість польоту та наближаючи м'яч до тулуба у вихідне положення для подальших дій.

Основна фаза: у момент торкання м'яча його слід обхопити пальцями (не долонями), зближуючи долоні, а руки зігнути у ліктьових суглобах, підтягуючи до грудей. Згинання рук є амортизуючим рухом, що змен­шує силу удару м'яча.

 


Завершальна фаза: після прийому м'яча тулуб знову трохи нахиляють уперед м'яч, укриваючи від суперника розведеними ліктями, виносять у положення готовності до нас­тупних дій. Якщо м'яч летить дещо нижче рівня грудей, то гравець трохи присідає, знижуючи тим самим висоту плечей до рівня польоту м'яча.

Для того щоб зловити м'яч, котрий летить високо над головою, слід вистрибнути і винести руки з розведе­ними долонями і пальцями угору (від­стань між великими пальцями не по­винна перевищувати кількох санти­метрів). У момент торкання м'яча пальцями долоні зближують, міцно обхоплюють м'яч, а руки, зігнувши у ліктьових суглобах, опускають і підтя­гують до тулуба.

Під час боротьби за м'яч, що опускається на майданчик, не слід че­кати, поки він відскочить у зручну позицію для ловлі. Треба рухатися назус­тріч і ловити його на початку відскоку: для цього

слід зробити випад уперед, опустити руки уперед—вниз, долоні підвести до м'яча ззовні, але не звер­ху. Захопивши м'яч, одразу ж випрямитися і підтягнути його до грудей.

Під час ловлі м'яча у русі з наміром одразу ж виконати передачу, або кидок у кільце, використовують так звану двокрокову техніку: гравець має зловити м'яч у той момент, коли вже виконано поштовх однією ногою, а друга винесена уперед (перший крок), поштовх другою ногою (другий крок) і передача або кидок м'яча у стрибку.

Ловля однією рукою. Якщо ситуація не дозволяє дотягнутися до м'яча, що летить, і зловити його двома руками, то слід ловити його однією рукою (рис. 10).

Підготовча фаза: гравець витягує руку у напрямку м'яча, що ле­тить, долонею уперед, пальці широко розставлені.

Основна фаза: у момент торкання до м'яча пальцями гравець від­водить руку назад, немов би продовжуючи цим рухом політ м'яча (амортизуючий рук), згинає руку у ліктьовому суглобі. Цим рухом зменшується швидкість польоту м'яча. Коли м'яч торкнеться усієї долоні, тулуб трохи по­вертається у бік м'яча.

Завершальна фаза: гравець підтримує м'яч однією рукою, потім міцно захоплює обома руками так, щоб бути готовим до виконання наступних дій.

Передача м'яча — прийом, за допомогою якого гравець спрямовує м'яч партнеру для по­дальших дій.

Вміння правильно і точно передавати м'яч - це основа чітких, цілеспрямованих взаємо­дій баскетболістів під час гри. Іс­нує багато способів передач. Застосовують їх залежно від іг­рової ситуації, відстані, на яку треба передати м'яч, розташу­вання або напрямку руху пар­тнера, характеру і способу про­тидій суперників.

Передача м'яча може вико­нуватися однією або двома рука­ми, в опорному і в безопорному положеннях, на різні відстані і у різних напрямках. За допомогою передач гравці поєднують дії один з одним, розв'язують так­тичні завдання, готують умови для кидків у кільце. Тому усі грав­ці мають володіти способами швидкої і точної передачі м'яча згідно з класифікацією.

Передача двома руками від грудей.М'яч утримується руками на рівні грудей. Руки зігнуті у ліктях і вільно прилягають до тулуба. Для замаху руки з м'ячем відводяться на­зад—униз, м'яч трохи опускається. Потім руками робиться обертальний рух знизу угору—вперед. Випрямляючи руки енергійним рухом кистей, м'яч передається у потрібному напрямку.

Передача двома руками зверху. Гравець утримує м'яч над головою обома руками. Руки зігнуті у ліктях, великі пальці спрямовані на­зад, інші — угору. Передача виконується за рахунок згинання рук і енер­гійного руху кистями. Цей спосіб у поєднанні з відволікаючими діями найчастіше використовується для передач м'яча під щит центровому. Дос­татньо зробити замах І можна перевірити готовність захисника до проти­дії. Гравець робить невеликий замах назад, а потім швидким рухом уперед, що супроводжується хльостким рухом кистей, спрямовує м'яч партнеру.

Передача м'яча зігнутою рукою зверху . Під час передачі м'яч знаходиться у руці на широко розкритій долоні. Рука зігнута у лікті і піднята угору, до рівня плечей. Друга рука підтримує м'яч. Для замаху рука з м'ячем відводиться назад, тулуб трохи повертається боком уперед.

Різнойменна (ліва) нога щодо руки (права) з м'ячем стоїть попереду.

Повертаючи тулуб гравець випрямляє руку з м'ячем у ліктьовому суг­лобі і швидко виносить її уперед. Кисть руки згинається і м'яч передається у потрібному напрямку. Ця передача виконується на різні відстані в опор­ному і безопорному положеннях.

Передача м'яча двома руками знизу застосовується, коли суперник пі­дійшов близько і не дає змоги виконати передачу зверху або у нападаючо­го нема часу на передачу іншим способом.

У вихідному положенні гравець утримує м'яч перед собою, робить крок уперед і одночасно маховим рухом рук уперед посилає м'яч у потрібному напрямку, виконуючи активний рух кистями у момент, коли руки на рівні пояса. Таким способом передають м'яч партнеру на коротку відстань або безпосередньо з рук у руки.

Передача м'яча прямою рукою зверху. М'яч притискається кистю до передпліччя руки, що передає м'яч. Рука з м'ячем опускається вниз. Друга рука у цьому положенні може підтримувати м'яч.

Потім рука з м'ячем робить дугоподібний рух назад—угору—вперед. Наприкінці руху кисть розгинається і м'яч випускається над головою у не­обхідному напрямку.

Передача м'яча прямою рукою знизу. М'яч притискається кистю до передпліччя. Гравець для замаху відводить руку з м'ячем назад, потім швидким маховим рухом виносить її уперед повз стегно, поступово розгинаючи кисть. М'яч скочується з пальців і посилається прямою рукою партнеру. Напрямок прольоту м'яча регулюється розгинанням кисті. Якщо кисть розгинається передчасно, то м'яч полетить вниз, якщо розгинання затримати, то угору.

Передача м'яча однією рукою від плеча.Вихідне положення таке саме, як при передачі двома руками від грудей. Під час замаху правої руки з м'ячем ліва підтримує його. Потім права рука з м'ячем випрямляється, обганяє ліву руку і різким рухом м'яч передається у потрібному напрямку, Завершальний рух кисті у момент вильоту м'яча дозволяє прихо­вати від суперника напрямок передачі.

Передача м'яча з відскоком від поверхні майданчика. Активна проти­дія суперників часто ускладнює виконання передачі м'яча гравцеві зви­чайним способом. У такому випадку передати м'яч можна з відскоком від поверхні майданчика. Щоб м'яч відскочив до партнера і не був перехоп­лений, він посилається з відскоком від поверхні під кутом біля ніг супер­ника з правого або лівого боку від нього і під його руками. Спосіб передачі може бути будь-яким. Краще використовувати ту передачу, котра потребує найменшої затрати часу або підготовчих рухів у конкретній ігровій ситуації. Перед виконанням такої передачі можна застосовувати відволікаючі рухи.

Передачі — найпростіший і ефективний засіб просування м'яча до ко­шика суперника. Основні способи передач: двома руками -від грудей, зверху, знизу; однією рукою — зігнутою зверху і від плеча, прямою звер­ху і знизу; однією і двома руками з відскоком від поверхні майданчика. Іс­нують і інші способи передач, наприклад, прямою рукою збоку, за спиною, з-за плеча, але їх застосування потребує великого досвіду баскетболістів. У будь-якому випадку, опанування вміння передавати м'яч слід починати з ос­новних способів.

Ведення м'яча— важливий і ефективний прийом гри. Застосовується для організації швидкого переходу у напад, для індивідуального обігрування суперника з метою пройти під щит для кидка у кошик або для передачі пар­тнеру, який зайняв найсприятливішу позицію для атаки; для налагодження взаємодій з партнерами.

Ведення м'яча — це прийом, за допомогою якого нападаючий гравець пересувається з м'ячем по майданчику, створюючи для себе або для партне­рів сприятливі умови для кидка м'яча у кошик.

Під час ведення гравець не повинен дивитися на м'яч. Його головним завданням є спостереження за діями партнерів і утримання в полі зору суперників під час організації атаки.

Ведення дає змогу звільнитися від щільної опіки суперника, вийти з м'ячем з-під щита після успішної боротьби за відскок і організувати стрім­ку контратаку, поставити заслін партнеру або відволікти на якийсь час суперника, який опікує партнера, щоб потім передати партнеру м'яч для атаки.

Ведення здійснюється послідовними м'якими поштовхами однією рукою (або почергово правою і лівою) вниз—уперед, при цьому гравець ве­де м'яч збоку—попереду від своїх ніг. Ноги слід згинати, щоб зберігати рів­новагу і мати можливість швидко змінювати напрямок руху. Тулуб трохи подається вперед, плече і рука, вільна від м'яча, не повинні підпускати суперника до м'яча (але не відштовхувати його). Використовуються різні форми ведення: високе (швидкісне); низьке з укриванням м'яча; зі зміною темпу і ритму (ефективне під час обігрування захисника). Найпоширенішими способами ведення є: проста зміна напрямку; переведення м'яча перед собою з кроком у бік; ведення з поворотом кругом; переведення м'яча за спиною; комплексне застосування різноманітних способів залеж­но від ігрової ситуації.

Для зміни напрямку переміщення під час ведення м'яча кисть накладають на бокову поверхню м'яча (протилежну новому напрямку руху), одно­часно нахиляючи тулуб у бік повороту, а м'яч переводять з однієї руки на іншу. Під час обведення суперника м'яч прикривають тулубом, а ведення здійснюється дальньою від суперника рукою.

Кидки м'яча у кошик. Кидок у кошик є одним з найголовніших ігрових прийомів баскетболу, оскільки саме він є кінцевою метою будь-якого ігрового епізоду.

Характерною особливістю сучасного кидка є його «скорострільність», тобто швидкість виконання. Баскетболіст має виконати прицільний кидок максимально швидко, майже не витрачаючи часу і зусиль на попередню під­готовку. Кидок повинен бути логічним і відповідним до ігрової ситуації. Зна­ти, коли треба кидати, так само необхідно, як і знати, коли не слід цього ро­бити. Тому дуже важливо вдосконалювати вміння гравців правильно оціню­вати ситуацію під час гри. Кидок виконується тоді, коли у гравця є реальна можливість досягти успіху. Кидати без упевненості влучити у кошик озна­чає дати можливість супернику оволодіти м'ячем. Гравець не повинен кида­ти, коли він нервує, або відстань до кошика дуже велика, або партнери у невигідних умовах для боротьби за відскок м'яча у разі промаху.

Кожний кидок виконується за визначеними принципами, котрі разом з правильною технікою складають уміння влучати у кошик. Багато гравців виконують незвичну техніку кидків, але у кожному кидку проявляються йо­го головні принципи: концентрація уваги на вибраній цілі перед, під час і після кидка; рівновага; ритмічний «м'який» рух; супроводження та кон­троль м'яча кінчиками пальців; природне обертання м'яча.

Основою, на якій баскетболіст правильно будує свої рухи, є координа­ція. Добре координований гравець завдяки кінестетичному відчуттю «відчу­ває» рух.

Правильна техніка і постійна практика допоможуть некоординованому гравцю добитися успіху у виконанні кидків.

Важливим аспектом координації рухів є визначення відстані до коши­ка під час кидка. Взаємодія роботи рук і очей триває десяті частки секун­ди, оскільки діаметр кошика дорівнює усього 45 см, а м'яча — 23 см, то не можна припускатися великої похибки у розрахунку. Координація рухів ок­ремих частин тіла значною мірою залежить від відстані і здійснюється, го­ловним чином, передпліччям, кистю і пальцями. Незалежно від відстані та способу під час завершення кидка, рука (руки) має бути випрямленою у ліктьовому суглобі, а кисть продовжувати природний рух, супроводжуючи м'яч.


 

Способи кидків. У сучасному баскетболі їх існує багато. Але в цілому слід засвоїти такі кидки: двома руками і однією рукою зверху з місця; у русі; у стрибку; з поворотом; прямою рукою зверху; поштовхом однієї руки під час добивання м'яча.

Кидки можуть виконуватися безпосередньо у кошик або з використанням щита. Кожний з них базується на техніці виконання одного з названих вище кидків, хоча деяка модифікація необхідна під час виконання різних кидків з різних відстаней й за різних умов (наприклад, таких, як штрафний кидок, кидок після проходу під щит, кидок із-під щита, добивання м'яча то­що). Але перевагу слід віддавати удосконаленню кидків, що найбільш зас­тосовуються гравцем певного ігрового амплуа. Наприклад, для центрового переважними кидками будуть кидки з близької відстані, для нападаючого — кидки після потужних проходів під кошик та кидки з середньої і далекої відстані, а для захисника — з далекої та середньої відстані.

Головні принципи, котрі слід ураховувати під час кожного кидка у кошик з будь-якої точки майданчика, розподіляються на дві групи:

1. Психологічні, що вимагають концентрації уваги, зібраності, впевненості і вміння розслаблюватися.

2. Фізичні, до яких відносяться: прицілювання, утримання рівноваги тіла, створення зусилля, розрахунок і ритм, координація і супроводження.

Психологічні принципи. Особливе значення психологічна підготовка має під час виконання кидків. Знання того, коли виконувати кидок під час гри і в яких умовах, відрізняє великого гравця від хорошого. В історії баскетболу є багато прикладів, коли гравці ставали великими, незважаючи на порівняно скромні фізичні дані. Але їхня наполегливість, зібраність, упевненість і вміння розслаблюватися під час виконання кидків сприяли становленню цих гравців як прекрасних снайперів.

Зібраність. Завдяки тривалому тренуванню хороші гравці розвивають уміння сконцентровувати увагу до таких меж, що під час кидків не зва­жають ні на які перешкоди. Для цього вони тренуються в умовах, що мак­симально наближені до змагальних і аналізують кожний технічний прийом, котрий виконується. Спочатку це вимагає усвідомлених зусиль, але з часом стає рефлекторним, подібним до «відчуття м'яча».

Уміння розслаблюватися тісно поєднане із зібраністю, котру демонструють видатні гравці в умовах напруженого поєдинку. Це своєрідне уміння відволікатися від навколишнього оточення і сконцентруватися на виконанні безпосередньо завдання. Наочним прикладом може бути виконання гравцем штрафного кидка: підхід до лінії штрафного кидка, постановка ніг і удари м'ячем об поверхню майданчика. У той момент, коли гра­вець широко відкриває очі й дивиться на кошик, його зібраність досягає найвищого рівня і ніщо вже не може бути для нього перешкодою.

Упевненість. Кожний кидок має виконуватися з упевненістю, що м'яч обов'язково попаде у кошик, не торкнувшись кільця.

Звичайно, у кожного гравця бувають невдалі ігри, коли кидки «не йдуть», але відомі й такі моменти, коли гравець після невдалої гри у першій половині зустрічі у другій — демонструє найвищу ефективність. Це вміння психічно відновлюватися, подібно до вміння деяких гравців відновлювати рівновагу у повітрі після стрибка з незручного положення, і є ознакою відмінної тренованості спортсмена.

Фізичні принципи. Виконання кидка вимагає:

• утримання рівноваги тіла, що дозволяє виконати координовані зусил­ля ногами, тулубом і руками;

• створення зусилля;

• розрахунку дії так, щоб кожний рух у своєму розвитку проходив у
потрібний момент і у необхідній послідовності;

• виконання кінчиками пальців кінцевого руху для досягнення бажаної
траєкторії;

• ефективного супроводження.

Рівновага тіла. При доброму відчутті рівноваги гравець може координувати напруження кожного м'яза для створення загального зусилля під час виконання кидка. Вміння гравця контролювати траєкторію польоту м'яча залежить безпосередньо від його вміння контролювати прискорення, створене власним тілом. Деякі баскетболісти вміють контролювати поло­ження тіла так добре, що можуть влучно кидати із положень, котрі були б незручними або навіть неможливими для інших .

Створення зусиль. Розвиток зусиль під час кидка здійснюється:

• плавним рухом кисті і пальців уперед;

• швидким розгинанням руки різким рухом ліктя і плеча;

• швидким випрямленням ніг у колінних суглобах з одночасним підніманням на носки. Під час кидка значна частина створеної енергії спрямо­вується на рух угору, після чого сила, що збереглася, забезпечується рухом рук, кистей і пальців для досягнення м'ячем кошика.

Використання кінчиків пальців для створення кінцево­го руху. Сили, що прикладені до м'яча, повинні пройти через кінчики паль­ців. Це дає можливість пальцями підправити траєкторію у момент випуску м'яча і забезпечує легке природне зворотне обертання.

Багато хороших гравців використовують низьку траєкторію тому, що вона забезпечує кращий контроль швидкості і точності напрямку польоту м'яча. Але недо­ліком такого кидка є недостатній кут (малий) входу м'яча у кільце і його легше блокувати захисникам.

Недоліком високої траєкторії є велика швидкість польоту м'яча і менша точність, незважаючи на те, що ціль більш відкрита.

Траєкторію польоту м'яча вибирають залежно від відстані, зросту, висоти вистрибування, активності протидії суперника тощо. Оптимальною траєкторією під час кидків з середньої відстані (3—6 м від кошика) і дальніх кидків (відстань більша за 6,25 м від кошика) буде парабола з найвищою точкою польоту м'яча на 1,4—2,0 м вище точки вильоту. При більш високій траєкторії збіль­шується шлях м'яча та швидкість польоту, що призводить до зниження влучності . До цього слід додати, що відхилення польоту ±3° у бік робить кидок невлучним.

Кидки м'яча можуть виконуватися однією або двома руками, в опор­ному та безопорному положеннях з далекої, середньої та близької відста­ней від кошика.

У загальній структурі конкретного способу кидка у кошик виділяють три фази: підготовчу, основну і завершальну. Якщо у підготовчій фазі гравець може внести деякі зміни у рухи, що не позначаються на точності, то рухи в основній фазі мають визначатися стабільністю або раціональною варіативністю в межах розв'язання конкретних завдань, зумовлених установ­кою на кидок і спрямованих на врегулювання точки замаху (зверху, над го­ловою, знизу), точки випуску м'яча (високо над головою, знизу, перед со­бою і т. ін.), швидкості виконання, висоти траєкторії польоту м'яча.

Кидок двома руками з місця.Цей кидок можна виконувати від грудей або тримаючи м'яч над головою. У сучасному баскетболі ці кидки пошире­ні у грі жіночих команд.

Кидок від грудей. Цей кидок, практично, не застосовується у чоловічо­му баскетболі, хоча є, мабуть, найточнішим кидком з далекої відстані. Од­нак його нелегко пристосувати до швидкісного нападу, котрий використо­вують більшість сучасних команд.

У вихідному положенні ноги зручно розташовуються на ширині пле­чей, але кожний гравець повинен визначити розташування ніг у такому положенні, яке придає йому впевненість та рівновагу під час кидка. Маса тіла розподіляється на передній частині ступень (п'ятки ледь торкаються підлоги); обидві ноги зігнуті у колінах, тулуб трохи нахилений і спрямова­ний уперед.

Пальці широко розставлені, вказівні і великі пальці на одній лінії, ве­ликі пальці розташовані близько один до одного на задній поверхні м'яча. М'яч зручно утримується кінчиками пальців обох рук на відстані близько ЗО см попереду тулуба і трохи нижче рівня підборіддя. Лікті тримають близько до тулуба, голову — прямо, погляд спрямований на точку приці­лювання.

Виконання кидка здійснюється одночасним розгинанням рук і ніг (під­німанням на носки і випрямленням ніг у колінах та рук у ліктях), з одно­часним розгинанням кистей і пальців у напрямку кошика, що надає м'ячу зворотного обертання. Супроводження виконується продовженням руху великих пальців усередину—вниз. Руки залишаються трохи зігнутими у ліктях, долонями назовні. Погляд фіксує ціль протягом усього руху під час кидка.

Кидок двома руками зверху. Цей кидок дуже поширений у грі жіночих команд, коли гравець з м'ячем знаходиться далеко від кошика, що змушує захисника висунутись ближче до нападаючого. Крім того, положення грав­ця з м'ячем над головою зручне для передачі м'яча центровому або для ви­конання відволікаючого руху на кидок з подальшим проходом під кошик. Техніка кидка така ж сама, як від грудей двома руками з місця, але м'яч утримується вище голови, а не перед грудьми і руки розташовані на по­верхні м'яча трохи нижче.

Кидок однією рукою зверху з місця має багато спільного з кидком дво­ма руками з місця, але вимагає значно вищої швидкості і більшої гнучкос­ті. Оскільки техніка цього кидка, деякою мірою, однакова для усіх кидків однією рукою зверху (за винятком кидка крюком), включаючи і кидок у стрибку, він має бути основним для кожного баскетболіста.

У початковому положенні тіло гравця розслаблене, коліна трохи зігнуті, правий лікоть трохи виведено уперед (для кидка правою рукою), права ступ­ня спрямована до кошика, а ліва — під кутом 40—45" до нього.

М'яч утримується обома руками таким чином, щоб праве око (кидок правою рукою), верхня точка м'яча, лікоть і кошик знаходилися в одній вертикальній площині.

Робоча рука, котрою виконується кидок, знаходиться на нижній і задній поверхні м'яча, пальці зручно розташовані на поверхні м'яча, долоня спрямо­вана до кошика, м'яч утримується кінчиками пальців і лежить на передній частині долоні. Ліва рука розташована на передній і нижній поверхні м'яча тильною поверхнею до кошика. Ця рука забезпечує рівновагу і контроль. У момент випуску м'яча вона відхиляється і зусилля створюється робочою ру­кою. У момент, коли гравець піднімається на носки і розгинає ноги, він од­ночасно розгинає робочу руку до повного випрямлення, а кисть плавно зги­нається униз у променевозап'ястковму суглобі: такий рух надає м'ячу м'яке зворотне обертання у момент випуску, тобто м'яч не «кидають», а він вико­чується з кінчиків великого, вказівного і середнього пальців випрямленої ру­ки, при цьому провідним є вказівний палець, що спрямований на ціль.

Оскільки головні принципи виконання кидка однією рукою з місця є характерними для усіх дистанційних кидків, його використовують і під час виконання штрафних кидків.

Кидок однією рукою у стрибку — основний засіб атаки у сучасному баскетболі. Техніка виконання кидка однією рукою у стрибку, по суті, така сама, як і кидка з місця. Тому, якщо кидки з місця опановані, то порівняно легко можна розширити арсенал кидків у стрибку. Оскільки рух м'ячу надається рукою, кистю і пальцями, то цей кидок виконується найчастіше з близької і середньої відстаней, хоча деякі спортсмени вражають кошик з відстані у 8 м і більше.

Неочікуване суперником швидке відштовхування від поверхні майданчика у поєднанні зі швидким виконанням кидка ускладнює захиснику можли­вість протидіяти кидку у стрибку, тим більше, коли його виконують після од­ного з маневрів — ведення або відволікаючих дій. Відштовхування можна ви­конувати з місця, або повертаючись у будь-якому напрямку після ведення м'яча, повороту або прийому м'яча. Залежно від рівноваги, відстані до кошика і активності захисту стрибок може бути виконаний вертикально, з відхиленням уперед або назад. В усіх випадках ставиться така мета, щоб досягти врівноваженого для кидка положення тіла у повітрі обличчям до кошика, під час якого робоча рука приведена до готовності виконання кидка. Ноги розташовані на ширині плечей або трохи вужче, стопи паралельні або незначно відхилені одна від одної.

Коли гравець починає кидок, він утримує м'яч двома руками на рівні пояса або перед грудьми. У момент прицілювання і розгинання ніг на початку виконання стрибка гравець піднімає м'яч обома руками у позицію для кидка трохи уперед і прямо над головою або трохи вбік від голови над ро­бочою рукою. Наближаючись до найвищої точки стрибка, гравець спрямо­вує лікоть робочої руки до кошика і розташовує кисть робочої руки так, щоб вона розгиналася уверх—уперед, у той час коли інша рука утримуєть­ся високо попереду. Досягши найвищої точки стрибка, гравець робить м'яке розгинання передпліччям та кистю робочої руки, опускаючи другу руку і надаючи кінчиками пальців м'яке, природне зворотне обертання м'ячу; супроводження м'яча закінчується повним випрямленням робочої руки зі згинанням кисті у променевозап'ястковому суглобі, немовби закри­ваючи нею кошик .

Згідно з законами біомеханіки, під час кидка тіло гравця має бути трохи розвернутим до кошика. Під час виконання кидка після зупинки правильне вихідне положення гравця значною мірою визначається роботою ніг. Перш за все слід згасити інерцію поступального руху. Для цього використовується так званий стопорний крок. Рухаючись по лівому краю, гравець повертається правим боком до кошика. У момент зупинки він робить стопорний крок правою ногою, розвертаючи ступню у напрямку кошика. Приставляючи ліву ногу паралельно правій, гравець відштовхується уверх.

Під час руху по правому краю гравець виконує стопорний рух лівою ногою, спрямовуючи її носок до кошика, а праву ногу виносить вперед, що дозволяє йому розвернутися правим боком до кошика.

Техніка кидка однією рукою у стрибку залежить від відстані, особли­востей протидії суперника. Наприклад, техніка кидка правою рукою з се­редньої відстані складається з таких фаз. Підготовча фаза: гравець, отримавши м'яч у русі, відразу робить підсід стопорним кроком лівою ногою, потім приставляє праву ногу, згинаючи руки у ліктях, виносить м'яч двома руками над головою, підтримуючи його лівою рукою збоку — зверху.

Основна фаза: поштовхом двох ніг гравець вистрибує угору, по­вернувшись тулубом прямо до кошика. У найвищій точці вис­трибування він спрямовує м'яч до кошика енергійним, але плавним рухом кисті і пальців, випрямляючи праву руку вперед — угору. Під час виконання кидка з близької або середньої відстані не потрібна велика амплітуда розгинання руки з м'ячем. Основним кидковим рухом стає рух кисті і пальців, завдяки котрим підвищується рівень положення м'яча безпосередньо перед кидком і точка випуску м'яча (рис. 29, 2—3), що сприяє успішному подоланню протидії суперника.

Кидки у стрибку з відхиленням, тулуба назад стали використовуватися з середньої та близької відстаней під час щільної опіки високорослим або стрибучим захисником. М'яч випускається над головою по навісній траєк­торії, що значною мірою ускладнює протидію суперника.

Головними положеннями під час вдосконалення кидків у стрибку кожним гравцем, незважаючи на індивідуальні особливості в техніці виконання, є:

1. Контроль напрямку польоту м'яча вказівним пальцем.

Для цього гравець має зосередити увагу на відстані між мізинцем і великим пальцем кисті, на якій лежить м'яч. Точно посередині розташовуєть­ся вказівний палець (а не середній). Багато спортсменів часто втрачають контроль за м'ячем під час кидка, випускаючи його через середній палець. Кінчик вказівного пальця є найбільш чутливим, тому під час кидків його слід використовувати у якості головного. Випускаючи м'яч з руки, гравець вказує цим пальцем на кошик. Якщо, наприклад, під час неточного кидка м'яч відскочив вліво від кошика, то це означає, що вказівний палець дуже далеко відхилився у цьому напрямку. Використання вказівного пальця як головного є першою ознакою якісних рухів під час удосконалення техніки кидків.

2. Головне зусилля під час кидка однією рукою у стрибку слід створю­
вати від передпліччя при розгинанні руки у ліктьовому суглобі.

Структура рухів і швидкість є головними характеристиками успішного кидка однією рукою, оскільки рухи і швидкість тісно взаємосполучені з зусиллям під час виконання кидка. Іноді гравці намагаються кинути м'яч у ко­шик тільки завдяки силі кисті раніше випрямленої руки. Але за допомогою розгинання передпліччя можна докласти потужніших і ефективніших зу­силь. Це особливо важливо при виконанні кидків з далекої відстані.

Під час кидка правою рукою гравець, утримуючи тулуб між м'ячем і захисником, повертається ліворуч, одночасно виконуючи вперед—угору замах правою ногою, зігнутою у коліні.

3. Під час випрямлення руки у ліктьовому суглобі передпліччя, по можливості, слід утримувати у вертикальній площині. Кидки у стрибку викону­ються найчастіше однією рукою. Тому, якщо передпліччя робочої руки зна­ходиться в одній вертикальній площині з м'ячем, то меншою буде необхід­ність у допомозі підтримуючої руки під час спрямування м'яча вгору. Активне використання підтримуючої руки є причиною виштовхування м'яча під час кидка та неправильного його обертання.

4. Під час польоту м'яча погляд має бути спрямований на кошик. Іноді
спортсмени помиляються, спостерігаючи за польотом м'яча, замість того,
щоб дивитися на ціль. Це призводить до неправильного супроводження
м'яча і негативно впливає на результативність. Досвідчений гравець, як правило, утримує в полі зору кошик в цілому.

Кидок прямою рукою зверху крюком — складний за виконан­ням, але досить ефективний кидок з близької та середньої відстані. Такому кидку важко протидіяти тому, що м'яч випускається на далекій відстані від захисника і з високого положення м'яча. Кидок може виконуватися після ведення м'яча, передачі і повороту, оволодіння м'ячем, що відскочив від щи­та або кошика. Найчастіше цей кидок виконують із вихідного положення спиною до кошика центрові і нападаючі гравці. Розглянемо техніку кидка з положення спиною до кошика: під час кидка правою рукою гравець утримує тулуб між м'ячем і захисником, повертається ліворуч, роблячи одночас­но замах угору—вперед правою ногою, зігнутою у коліні (подібно стрибку легкоатлета у висоту).

Одночасно він виносить м'яч обома руками у протилежний від захисни­ка бік, перекладає м'яч на праву руку, повернувши долоню угору, а голову у напрямку кошика. Відштовхнувшись лівою ногою, баскетболіст завершує безперервний дугоподібний рух випрямленою правою рукою у напрямку кошика. Коли пряма права рука опиниться над головою, він випускає м'яч.

Як і при будь-якому кидку у баскетболі, успіх залежить від правильно­го прицілювання, м'якого руху кистей, контролю м'яча кінчиками пальців і плавного безперервного супроводження м'яча. Правильно виконане супроводження допоможе гравцю повернутися обличчям до кошика і зайняти зручну позицію для добивання м'яча або оволодіння м'ячем після відскоку.

У сучасному баскетболі існує ще один різновид кидка крюком у стриб­ку. Вистрибуючи з положення боком до кошика, гравець, відштовхуючись одночасно двома ногами, утримує м'яч випрямленими руками над головою. У найвищій точці стрибка легким рухом передпліччя і кисті робочої руки він спрямовує м'яч у кошик із-за голови.

Останнім часом кидок крюком у стрибку після відштовхування двома ногами став одним з найефективніших з арсеналу центрових гравців — так званий «силовий» крюк. Найчастіше його виконують з положення спиною або боком до кошика. Стрибковий рух е більш швидким і потужним, ніж простий крок під час кидка крюком.

Кидок виконується однією рукою і м'яч випускається під час руху тіла вгору. Для максимальної швидкості кидка не слід чекати, поки буде досягну­та найвища точка вистрибування. Рука, котра підтримує м'яч, спрямована ліктем до суперника, що природно знижує можливості останнього у захисті.

Кидок однією рукою зверху у русі. Після того як засвоєно ос­нови техніки виконання кидків з місця, у стрибку та крюком з різних від­станей, починають вивчення більш складних технічних прийомів введенням спеціальних фінтів, поворотів, що найчастіше застосовуються в ігрових си­туаціях. Тренування в удосконаленні кидків з близької відстані кожною ру­кою буде сприяти збільшенню атакуючої потужності баскетболіста.

Кидок однією рукою зверху у русі гравець використовує у таких ситу­аціях: 1) коли одержує передачу під час проходу до кошика; 2) під час ве­діння м'яча обігрує захисника і проходить до кошика.

Розглянемо кидок однією рукою у русі з правого боку від кошика. На­ближаючись до кошика справа, баскетболіст міцно утримує м'яч обома ру­ками у той момент, коли права нога, під час бігу, ставиться на поверхню майданчика. Утримуючи тулуб між м'ячем і захисником, він робить крок лі­вою ногою і маховий рух коліна правої ноги вперед—угору (подібно стриб­ку у висоту з розгону) і одночасно виносить м'яч обома руками якомога ви­ще. Права рука позаду м'яча, кисть спрямована до кошика, м'яч підтриму­ється лівою рукою, погляд спрямований на точку на щиті, що знаходиться вище і справа від кошика. У найвищому положенні після вистрибування спортсмен відхиляє ліву руку, у той час коли права рука, кисть і пальці по­силають м'яч у точку прицілювання рухом, схожим на захват кошика після вистрибування з розгону без м'яча. Під час наближення до кошика збоку доцільно використовувати щит для кидка. Після супроводження м'яча гравець приземлюється на зігнуті у колінах ноги, щоб бути готовим до негай­ного руху для добивання м'яча або для відходу у захист.

Наближаючись до кошика зліва, грають лівою рукою і усі рухи відповідно змінюють.

Кидок однією рукою знизу використовують на близьких відстанях у русі проти захисника, що намагається зблокувати зверху. Для цьо­го гравець, зробивши останній крок, вистрибує вперед—угору і у момент досягнення «мертвої точки» (стан рівноваги у безопорному положенні), ви­пускає м'яч з руки, яка найкоротшим шляхом м'яко рухається долонею зни­зу—угору. Для забезпечення контролю м'яч доцільно випускати середніми пальцями. Це єдиний кидок, коли порушується правило випуску м'яча, при цьому м'яч випускається з мінімальним обертанням.

Приземлення здійснюється, як правило, на махову ногу. Цей кидок можна виконувати у затяжному стрибку з зігнутими ногами.

Кидки двома руками знизу застосовують під час стрімких проходів під щит. Техніка їх виконання не відрізняється від техніки кидка однією рукою знизу, за винятком моменту, коли гравець випускає м'яч, то­ді активно «працюють» кисті, обертаючи м'яч на себе, розраховує свій стрибок так, щоб торкнутися м'яча кінчиками пальців у той момент, коли досягне найвищої точки стрибка. Широко розставленими паль­цями робочої руки гравець спочатку контролює м'яч, а потім підштовхує його до кошика. Таким же чином виконується добивання двома руками.

Кидки зверху униз і добивання м'яча дуже важливі під час активної бо­ротьби з суперниками під щитом. Кидки з різних положень під кільцем. Нерідко гравець, який пройшов з м'ячем під кошик, опиняється дуже близько до нього. У цьому випадку у баскетболіста є кілька варіантів для виконання надійного кидка. Це можуть бути кидки напівкрюком, або коротким крюком, що виконується з боку наближення до кошика: зворотний кидок, що виконується з протилежного боку, кидок крюком у русі, кидок з поворотом з близької відстані з кроком під кошик, або з кроком від кошика, кидок у стрибку з поворотом і відхи­ленням від захисника.

Розглянемо кидок правою рукою: після фінту головою і плечима впра­во, виконується крок лівою ногою вліво, одночасно поворот обличчям до кошика, маховий рух правим коліном, відштовхування лівою ногою. Під час повороту м'яч виноситься обома руками у положення кидка над головою. Техніка руху рук та ж сама, як і у кидку у стрибку. Цей спосіб можна ви­конувати з кроком від кошика, поворотом і кидком знизу, кроком під ко­шик тощо.

Кидок у стрибку з поворотом багато гравців вважають найкращою зброєю в атаках з положення спиною до кошика. Успіх кидка забезпечується його простотою і ефективністю фінту, котрий легко виконувати. Під час кидка гравець (найчастіше центровий) розташовується спиною до ко­шика, виносить м'яч угору в положення для кидка і одночасно з цим робить вистрибування вертикально угору з поворотом до кошика, розраховуючи випуск м'яча однією рукою у найвищій точці. Фінт виконується швидким випрямленням колін, імітуючи початок відштовхування. Такі рухи заважають захиснику вистрибнути одночасно з нападаючим.

Відволікаючі дії (фінти). Фінт — це досить складний ігровий прийом. Використовуючи різноманітні рухи у визначеному сполученні, нападаючий намагається звільнитися від захисника або обіграти його у єдиноборстві. Виконання фінтів базується на швидкості дій, відчутті рівноваги, вмінні миттєво переключитися від одного руху до іншого.

В техніці виконання фінтів розрізняють дві частини; початковий рух (удаваний) і заключний (справжній). Удаваний рух треба виконувати так, щоб суперник сприйняв його як справжній і виконав би відповідну захисну дію. Другу частину дій — справжню — нападаючий здійснює в іншому напрямку і значно швидше.

Фінти виконують рухами рук і ніг, тулубом і головою, поглядом, на місці і в русі, без м'яча і з м'ячем,

Фінти без м'ячавикористовують, щоб звільнитися від щільної опіки захисника. Для цього нападаючий виконує неочікувану зміну швидкості переміщення, удаваний рух в один бік з різким прискоренням у протилежному напрямку, неочікувані зупинки після швидкого бігу, повороти тощо.

Фінти з м'ячем більш різноманітні, їх здійснюють для виконання передач без перешкод, кидків, ведення м'яча. Наприклад, удавана передача м'яча партнеру: нападаючий виконує рух нібито для передачі вліво (вправо), але, не закінчивши його, швидко передає м'яч в іншому напрямку. Перший рух (удаваний) супроводжується відповідною мімікою і поглядом. Після удаваного руху може виконуватися передача в іншому напрямку, кидок або ведення.

Фінт на кидок м'яча у кошик полягає в тому, що під час першої частини руху нападаючий діями рук, голови, мімікою показує, що буде кидати м'яч у кошик. Коли захисник реагує на ці дії і підніме руки, щоб протидіяти кидку, нападаючий під руками суперника переходить на веден­ня, або розвертається, у протилежному напрямку.

Цей фінт може бути використаний і під час вистрибування: почав­ши виконання кидка у стрибку, нападаючий у повітрі передає м'яч партнеру, або почавши кидок у стрибку однією рукою, виконує його іншою і т. ін.

Фінт на ведення м'яча (удаване ведення). Нападаючий робить випад вперед—убік, показуючи, що збирається обійти захисника. Як тільки той зробить крок у цьому напрямку, нападаючий, різко відштовхнувшись вис­тавленою вперед ногою і зробивши крок в інший бік, переходить на веден­ня з протилежного боку від захисника (рис. 41).

Найбільш складні фінти у русі, що виконуються у сполученні з веденням, зі зміною напрямку, удаваними рухами тулубом, зміною рук і т. ін.

Заслони. Для звільнення нападаючого від опіки захисника застосовуються заслони. Заслін ставиться одним гравцем (одиночний) або кількома гравцями (груповий). При цьому гравець, що ставить заслін, може розташуватися з зовнішнього від захисника боку (зовнішній заслін), або з внутрішнього (внутрішній заслін). Розрізняють заслони у русі і статичні. У першому ви­падку нападаючі — той хто ставить заслін і той, кому ставлять заслін, знаходяться у русі; у другому випадку — гравець, що ставить заслін — не рухається.

Заслін у русі (наведення) виконується так. Гравець, який хоче звільниться від опікування, робить ривок у напрямку партнера, котрий рухається найчастіше — назустріч. Наблизившись до нього, гравець різко змінює напрямок руху, робить напівповорот і обходить нападаючого. Захисник, що його опікує, при цьому наштовхується на гравця, який ставить заслін і випускає свого підопічного

Статичний заслін виконують двома способами. Під час першого гравець, що ставить заслін, займає стійке нерухоме положення, широко розставивши ноги, а його партнер проходить впритул біля нього. Не маючи можливості слідувати за своїм підопічним, захисник відстає. У другому способі гравець, який ста­вить заслін, сам наближається до за­хисника, розташовуючись збоку—позаду від нього. Свої ноги він ставить так, щоб ноги захисника були посередині, немов би створюючи вершину трикутника. Гравець набуває низької стійки, тулуб трохи нахилений уперед, руки зігнуті у ліктях і трохи виставлені вперед, щоб запобігти сильному зіткненню.

У момент наближення гравця, який ставить заслін, партнер виконує будь-який відволікаючий рух, щоб захисник не помітив його наближення. Не чекаючи поки партнер займе необхідне положення, нападаючий робить крок у напрямку заслону впритул до партнера, після чого ривком звільняється від опікуна. Гравець, який ставив заслін, після проходу партнера 14 за спиною, розвертається, спостерігаючи за ним і очікує можливої зворотної передачі у разі, якщо захисники переключа­ються на інших нападаючих.


Читайте також:

  1. III етап. Системний підхід
  2. IV етап. Ситуаційний підхід
  3. Другий етап. Організація роботи органів державного казначейства щодо обліку та консолідації інформації за зобов'язаннями розпорядників бюджетних коштів та одержувачів (дод. 4).
  4. ЕТАП. Визначення причин плинності кадрів .
  5. Етап. Моніторинг, спостереження та контроль.
  6. Етап. Розробка та впровадження інструментарію державного та регіонального управління соціальною безпекою.
  7. Етап. Формування системи управління соціальною безпекою.
  8. Завершальний підсумковий етап.
  9. Ий етап.
  10. І Етап. Медсестринське обстеження.
  11. І етап. Підходи на засадах виділення різних шкіл




Переглядів: 969

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.012 сек.