Етап. Моніторинг, спостереження та контроль.

Заключним та обов'язковим етапом управління соціальною безпекою є контроль, який має забезпечувати порівняння фактичного стану соціальної безпеки із бажаним, своєчасне виявлення відхилень та їх причин; встановлення недоліків, помилок управлінської діяльності; спостереження за змінами соціально-економічного середовища та прогнозування стану соціальної безпеки. Одночасно контроль повинен набувати форми зворотного зв'язку, на засадах якого можливо здійснювати координацію управління соціальною безпекою.

Необхідність поточного спостереження, контролю, оцінювання та аналізу соціально-економічних тенденцій щодо забезпечення соціальної безпеки обумовлює потребу створення та запровадження проведення постійного моніторингу за результатами процесу державного та регіонального управління соціальною безпекою. Це сприятиме формуванню більш обґрунтованих управлінських рішень та підвищенню ефективності державного та регіонального управління соціальною безпекою.

В умовах поширення залучення населення до управління суспільними процесами важливою формою підвищення ефективності управління соціальною безпекою має стати запровадження громадського контролю за діяльністю органів державного управління та місцевого самоврядування.

Таким чином, урахування в державній та регіональній політиці розроблених пропозицій щодо формування концептуальних основ соціальної безпеки, практичне впровадження механізму державного та регіонального управління соціальною безпекою сприятиме підвищенню ефективності управління соціальною безпекою.

Механізм забезпечення соціальної безпеки: сутність, функції, принципи функціонування.

Дослідження соціальної безпеки в межах єдиного концептуального підходу потребує розгляду напрямів та умов ефективного впливу на рівень соціальної безпеки. Розкриття суті процесів її забезпечення — необхідна умова цілеспрямованої практичної діяльності у сфері формування стану безпеки суспільства, держави та особистості, тому можна стверджувати, що саме в процесі реалізації діяльності щодо забезпечення економічної безпеки виявляється її безпосередній зв'язок з реальними процесами економічного життя.

У процесі з'ясування сутності процесу забезпечення соціальної безпеки слід ураховувати низку таких положень. По-перше, забезпечення соціальної безпеки є організованою, цілеспрямованою діяльністю. По-друге, ключовим критерієм процесу забезпечення соціальної безпеки є захист національних інтересів. По-третє, забезпечення соціальної безпеки має характер комплексної діяльності, що одночасно охоплює різні сфери як соціальної, так і економічної, політичної та інших видів активності (фінансову, енергетичну, працересурсну, продовольчу, екологічну, техногенну, науково-технологічну, зовнішньоекономічну тощо). По-четверте, ключова роль у забезпеченні безпеки соціальної сфери належить державі.

Забезпечення необхідного рівня соціальної безпеки потребує виявлення важливіших зв'язків і взаємозалежностей у сучасному житті суспільства, що виступають об'єктом цілеспрямованого впливу, з метою підвищення рівня безпеки суб'єктів господарювання, надання цим процесам системного характеру. Засновуючись на положеннях концепції національної безпеки,

зазначимо, що системність виявляється в процесі реалізації нійважливіших функцій забезпечення соціальної безпеки: створення і підтримки сил і засобів забезпечення соціальної безпеки, а також управління системою забезпечення національної безпеки.

За сучасних умов система безпеки набуває юридичної форми закріплення особливостей, цілей і завдань діяльності щодо забезпечення соціально- економічної безпеки. У категоріях системи безпеки держава прагне формалізувати діяльність із формування належного рівня розвитку соціально- економічної сфери, законодавчо закріпити її як одну з найважливіших функцій. Однак, на нашу думку, розгляд тільки формального боку процесів забезпечення безпеки, юридичних форм їхнього прояву невиправдано звужує об'єкт дослідження даної проблеми. Побудова системи забезпечення безпеки та її юридична констатація визначаються передусім особливостями виробничих взаємин у суспільстві. Тому об'єктивною основою забезпечення соціальної безпеки виступають процеси, що відбуваються в економічному базисі. Сукупність таких процесів є результатом дії механізму забезпечення соціально- економічної безпеки.

Зазначимо, що і в процесі аналізу механізму забезпечення безпеки не можна цілком абстрагуватися від його юридичних форм і організаційно- правових проявів, однак їх доцільно розглядати в даному контексті як необхідний компонент регулювання соціально-економічного життя, елемент організаційно-управлінських взаємин.

Механізм забезпечення соціальної безпеки — це система організаційно- економічних і правових заходів із запобігання соціально-економічним загрозам, що охоплює такі елементи: об'єктивний і всебічний моніторинг економіки й суспільства з метою виявлення та прогнозування внутрішніх і зовнішніх загрозу соціальній сфері; вироблення граничнодопустимих значень соціально- економічних показників, недотримання яких призводить до нестабільності й соціальних конфліктів; діяльність держави щодо виявлення та запобігання внутрішнім і зовнішнім загрозам у соціальній сфері. Як основу механізму забезпечення соціальної безпеки слід розглядати сукупність об'єктивних залежностей і зв'язків між явищами і процесами соціально-економічного життя в їхньому саморозвитку, у динаміці. Механізм забезпечення безпеки здатний змінюватися, мати адаптивний характер, тобто адекватно відображати зміни у виробничих взаєминах та продуктивних силах суспільства.

Нарівні з наявністю об'єктивних процесів соціального життя, механізм забезпечення соціальної безпеки випробовує на собі вплив суб'єктивних чинників. Останнє твердження означає наявність взаємозв'язку не лише з процесами економічного базису, а й надбудовними взаєминами, особливо в частині формалізації механізму безпеки відповідно до цілей, завдань, ідеології суспільного розвитку.

У структурі механізму забезпечення соціальної безпеки слід виокремити такі підсистеми в межах єдиного механізму:

• підсистема самозабезпечення необхідних параметрів соціальної взаємодії і розвитку;

• підсистема державного регулювання стану соціальної безпеки.

Механізм забезпечення соціальної безпеки здатний ефективно

функціонувати лише за виконання належних вимог:

• комплексність, тобто необхідність обліку всіх напрямів і форм прояву відносин, що впливають на стан безпеки;

• системність, тобто врахування як внутрішніх взаємозв'язків і взаємозалежностей, так і зовнішніх чинників — елементів соціально- економічного простору вищого рівня — що, з одного боку, накладають певні обмеження на функціонування механізму соціальної безпеки, а з іншого — відкривають додаткові можливості для його ефективності;

• варіантність (альтернативність), тобто виявлення й обґрунтування кількох варіантів розв'язання суперечностей, розрахунку траєкторій соціально-економічного розвитку в межах функціонування єдиного механізму забезпечення економічної безпеки;

• безумовний пріоритет здійснення заходів, спрямованих на збереження здоров'я і життя людини, підтримку нормальних умов її існування;

• прийнятний ризик, тобто реалізація доступних заходів, спрямованих на захист людини в ринковому середовищі і недопущення подолання граничних ситуацій.

Необхідним є розгляд структурних компонентів, що належать до складу механізму забезпечення соціальної безпеки. Охарактеризуємо основні з них.

1. Моніторинг являє собою інформаційно-аналітичну систему спостережень за динамікою показників соціально-економічної безпеки, що ведеться в багатьох країнах світу. Однак для України вона має особливе значення через те, що перехідна економіка характеризується низкою серйозних диспропорцій та суперечностей, гострою нестачею ресурсів і надмірною нестійкістю соціальних показників. У зв'язку з цим зростають роль і вимоги до державної статистики, її об'єктивності, компетентності та масштабності охоплення об'єктів спостереження, якості інформації і т. ін.

2. Діяльність щодо запобігання загрозам у соціальній сфері та відшкодування завданих збитків, пов'язаних із перевищенням граничних значень за певними показниками безпеки.

3. Найважливіший структурний елемент механізму забезпечення економічної безпеки суспільства — діяльність держави з виявлення й убезпечення від внутрішніх і зовнішніх загроз для соціальної сфери.

Найтиповішими напрямами державної діяльності з цього аспекту є:

• виявлення випадків, коли фактичні або прогнозні параметри економічного розвитку відхиляються від граничних значень соціальної безпеки; розробка комплексних державних заходів щодо виходу країни із зони небезпеки;

• організація роботи з реалізації комплексу заходів задля подолання або недопущення виникнення загроз у соціальній сфері;

• експертиза рішень, що приймаються з фінансових і господарських питань, із позиції соціальної безпеки. (Законодавчі та інші нормативні правові акти неодмінно мають пройти експертизу на предмет соціальної безпеки.);

• організація системи контролю за виконанням заходів щодо усунення загроз у соціальній сфері.

З означених позицій соціальну безпеку правомірно розглядати не тільки як захищеність національних інтересів, але й готовність і здатність держави створювати механізми реалізації та захисту національних інтересів, розвитку вітчизняної економіки, підтримки соціально-політичної стабільності суспільства.

Роль держави проявляється ще і в тому, що сам перебіг процесів сучасного соціально-економічного саморозвитку не гарантує не тільки скоординованих дій у сфері забезпечення безпеки, а й установлення суспільно необхідних цілей з використанням відповідних механізмів. Без зовнішнього регулятивного впливу цільова спрямованість механізму безпеки має ситуативний характер, виражаючи переважно тактичні пріоритети окремих суб'єктів соціально- економічної системи. Тому ключова роль держави полягає передусім у заданні вектора забезпечення безпеки, системи узгоджених цілей, які б розділялися всіма суб'єктами господарювання як цілі здійснення власної соціально- економічної діяльності. Базою таких регулятивних впливів виступає узгодження соціально-економічних інтересів. Саме узгодження інтересів є основою побудови механізму забезпечення соціальної безпеки, його найважливішим принципом.

Своїх характерних рис механізм узгодження набуває в процесі взаємодії і взаємореалізації соціально-економічних інтересів, вибору одного з можливих шляхів їх об'єднання. Серед способів об'єднання інтересів слід виокремити два основоположних і, певною мірою, взаємовиключаючі напрями:

1. Субординоване підкорення одних соціально-економічних інтересів іншим.Такий напрям узгодження інтересів реалізовується за допомогою централізованого директивного державного впливу, а також на основі ідеологічної пропаганди. При цьому в основу побудови механізму забезпечення безпеки покладається сувора ієрархія інтересів «держава — колектив — особистість».

2. Координоване узгодження різноманітних інтересів усіх соціальних суб'єктів. Механізм забезпечення безпеки, побудований на цьому принципі, виходить із пріоритетності особистого інтересу громадянина, соціального суб'єкта, споживача. У цьому разі суспільство приходить до розуміння того, що не субординація, а координація соціально-економічних інтересів — найефективніший засіб їх узгодження і реалізації. Зазначимо, що в основі ефективного механізму забезпечення соціальної безпеки повинно лежати комбіноване використання процесів координації і субординації, яке максимально відповідає специфіці вибраної ринкової моделі, особливостям соціально-економічних взаємин, рівню соціального, політичного, культурного розвитку нації.

Нині функціонування механізму забезпечення соціальної безпеки досить часто розглядається з погляду необхідності забезпечення економічного розвитку як найактуальнішого імперативу. Забезпечення необхідних темпів економічного зростання вважається головним економічним завданням, вирішення якого пов'язане з абсолютним і відносним збільшенням ВВП, подоланням бідності, формуванням ефективного середнього класу як основи соціально-економічної стабільності в країні. Економічне зростання приводить до комплексного вдосконалення соціально-економічних взаємин у суспільстві, що, безумовно, відповідає цілям забезпечення соціальної безпеки. Слід зазначити й концептуальну єдність рушійних сил економічного зростання та механізму забезпечення безпеки соціальної сфери. В обох випадках ними є суперечності соціально-економічного життя.

Однак, досягнення економічного зростання не можна цілком ототожнювати з процесами й механізмами забезпечення соціальної безпеки, хоча не можна заперечувати й наявність тісного діалектичного взаємозв'язку між ними. Важливим є врахування тенденцій розвитку соціальних процесів, поліпшення рівня життя населення, розв'язання проблем продовольчої та працересурсної безпеки, забезпечення умов ефективного соціального партнерства, які мають супроводжувати економічний поступ суспільства, згодом перетворюючись на його основу.

У зв'язку з комплексністю, різноманітністю і складністю завдань соціального розвитку й функціонування, механізм забезпечення соціальної безпеки доцільно розглядати за такими рівнями:

1. Стратегічний рівень. Полягає в ліквідації соціальних суперечностей або, щонайменше, їх локалізації та послабленні. Цей рівень характеризується виробленням системоформуючих соціально-економічних рішень, що відбиваються в стратегіях, перспективних програмах забезпечення соціальної безпеки та є основою побудови економічної політики держави.

2. Тактичний рівень. Полягає у вирішенні завдань, пов'язаних із ліквідацією конкретних видів загроз або запобіганням їх впливу на соціальну сферу. Охоплює комплекс превентивних заходів.

3. Оперативний рівень. На цьому рівні функціонування механізму забезпечення соціальної безпеки має знаходити вираження в ліквідації наслідків загроз і негативних впливів, відшкодуванні завданих збитків. Цей рівень містить у собі комплекс оперативних заходів забезпечення безпеки соціальної сфери.

Наявність приведеної рівневої градації в структурі механізму соціальної безпеки не може не відбитися й на системі забезпечення безпеки. Саме система безпеки соціально-економічної сфери наповнює дані рівні конкретним змістом, уможливлюючи формалізування цілей і методів їх досягнення. На практиці такий взаємозв'язок механізму й системи знаходить себе в розробці політики, концепції, стратегії забезпечення національної безпеки, а також у вигляді документів, що характеризують окремі компоненти забезпечення стану безпеки держави.

За постійної наявності деструктивних впливів економічного, політичного й соціального походження зростає необхідність безперервної діяльності щодо забезпечення соціальної безпеки, розвитку і вдосконалення її форм і напрямів. При цьому така діяльність органічно переростає в систему відтворення соціальної безпеки, що виступає як безперервний процес здійснення всіма суб'єктами комплексу заходів із досягнення соціально безпечного стану функціонування і розвитку. Необхідність відтворювального характеру забезпечення соціальної безпеки доводить і аналіз матеріальної основи цієї діяльності, а саме — економічного кругообігу прибутків і витрат у масштабах як національної економіки, так і окремих її суб'єктних рівнів. Основними стадіями відтворення економічної безпеки є:

• моніторинг стану соціальної безпеки;

• визначення конкретних заходів щодо збереження або зміни параметрів соціальної безпеки на основі застосування методів науково обґрунтованого планування і прогнозування соціально- економічної ситуації загалом та її окремих аспектів;

• реалізація заходів щодо забезпечення соціальної безпеки.

Вочевидь, безперервне поновлення такої діяльності, у свою чергу, потребує відтворення: ресурсної бази забезпечення соціальної безпеки; системи умов конструктивного забезпечення безпеки, що охоплює організаційно- управлінські, політичні, зовнішньоекономічні, правові, ідеологічні, культурні аспекти; системи взаємозв'язків між усіма компонентами системи забезпечення безпеки в межах соціально-економічних та організаційно-економічних взаємин. Отже, слід констатувати, що забезпечення соціальної безпеки перетворюється у визначальний комплекс заходів, спрямованих на: запобігання всьому спектру соціально-економічних загроз з погляду стану, поведінки та настроїв населення; інтенсивне формування середнього класу як гаранта суспільної стабільності на ґрунті розширення адаптаційних можливостей населення; усебічну підтримки сім'ї як визначального соціального інституту; державний протекторат прожиткового мінімуму, який би забезпечував громадянам споживання на рівні простого відтворення; державні гарантії мінімальних заробітної плати, пенсій, виплат і забезпечення умов їхнього зростання, посилення тенденцій самозабезпечення громадянами високої соціальної мобільності висхідного характеру.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Етап. Розробка та впровадження інструментарію державного та регіонального управління соціальною безпекою.	\|	Соціальна політика: суть і основні принципи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.