• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Перше питання. Основні компоненти та особливості аналізу уроку

Література

План

Лекція 2

Тема:Складні випадки правопису слів з подвоєнням і подовженням приголосних

Навчальна мета:розкрити сутність понять «подвоєння приголосних», «подовження приголосних»; охарактеризувати засоби фонетики, які сприяють подвоєнню і подовженню приголосних, як вагомих складових сучасної лінгвістики.

Виховна мета: формувати якості особистості студента та пізнавальний інтерес; показати значення теми для формування мовної компетенції і покращення правильності мовлення та грамотності.

Розвивальна мета: спонукати до пізнавальної, наукової, творчої діяльності; розвивати самостійність, грамотність та творче мислення.

Методична мета: використання презентації на занятті як засобу активізації процесу навчання.

1. Складні випадки правопису слів з подвоєнням приголосних

2. Складні випадки правопису слів з подовженням приголосних

Технічні засоби навчання:

· Мультимедійний проектор;

· Персональний комп’ютер.

Наочність:

· Тематична презентація в Power Point;

· Опорний конспект до лекції №8.

Міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечувані: Інформатика та комп’ютерна техніка, комп’ютерна програма «Power Point».

Забезпечуючі: Українська мова «Фонетика».

1. Складні випадки правопису слів з подвоєнням приголосних

Подвоєння виникає внаслідок збігу однакових приголосних:
1. Префікса й кореня слів:

· українського походження: відділ, возз’єднання, заввишки, ззаду, оббити;

· іншомовного походження (якщо існують відповідні непрефіксальні утворення): ірраціональний (раціональний), контрреволюція (революція), сюрреалізм. (реалізм).

2. Кінця першої й початку другої частини складноскорочених слів: військкомат, юннат, міськком, реммаш.

3. Кореня або основи на -н- і суфіксів -н(ий), ‑н(ій), -ник, -ниц(я): вино — винний, закон— законний, щодня — щоденник; письменниця, віконниця, відмінниця.
4. Основи дієслова минулого часу на с і зворотного афікса -ся: винісся, пасся, розрісся, трясся.

Подвоюються також приголосні:

1. У прикметникових суфіксах -енн(ий), -анн(ий),а також у похідних іменниках із суфіксом -сть і прислівниках: здійсненний, здійсненність, непримиренність, непримиренний, старанний, старанність, старанно.
2. У словах бовван, ввесь, ввічливий, ссатиі похідних: бовваніти, ввічливість, ссавець.

Подвоєння зберігається:

1. У власних іншомовних назвах і похідних словах: Андорра, Кассандра, Діккенс, Шиллер, Марокко, марокканський.
2. У деяких недавно запозичених іменах: Віссаріон, Аполлон, Геннадій, Палладій, Алла, Ганна.

Подвоєння не відбувається:

1.В українізованих запозичених іменах відповідно до вимови: Іполит, Кирило, Сава, Агнеса, Інеса.

2.У загальних назвах букви звичайно не подвоюються: каса, група, сума, шосе, колона, алегорія, гуни, фін.

Винятки:тонна, манна, ванна, мадонна, бонна, вілла, булла, брутто, нетто, мотто, мірра. 

2. Складні випадки правопису слів з подовженням приголосних

Подовженими приголосними (на письмі подвоєними) бувають м’які д, т, з, с, ц, л, н і напівпом’якшені ж, ч, ш, коли вони виступають:

1. Перед я, ю, і в усіх відмінках середнього роду ІІ відміни (за винятком родового відмінку множини з нульовим закінченням): знаряддя — знаряддям (знарядь), багаття— у багатті (багать), галуззя, мотуззя, волосся, колосся, збіжжя, обличчя, сторіччя.

2. Перед я, ю, і, а також перед е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого і жіночого роду Івідміни (за винятком родового множини із закінченням -ей): суддя — судді — суддю — суддів, стаття — статті— статтею.

3. Перед ю в орудному відмінкові іменників жіночого роду однини ІІІ відміни, якщо в називному відмінку їх основа закінчується на м’який або шиплячий приголосний: молодь — молоддю, мить— миттю, мазь— маззю, розкіш — розкішшю.

4. Перед я в прислівниках: зрання, навмання, спросоння.

5. Перед ю, є у формах теперішнього часу дієслова лити(литися): ллю, ллєш, ллє, ллють, а також у похідних наллю, виллюта ін. 

Запитання для перевірки засвоєння знань:

1. Що таке подвоєння букв?

2. Що таке збіг однакових приголосних? Коли він відбувається? Наведіть приклади.

3. Що таке подовження приголосних?

4. Які приголосні можуть п?одовжуватися і за якої обов’язкової умови?

5. Назвіть випадки подовження приголосних. Проілюструйте прикладами.

Домашнє завдання: вивчити лекцію і підготуватися до практичного заняття.

1. Зубков М. Українська мова. Універсальний довідник // М. Зубков. – Харків: ВД «ШКОЛА», 2009. – 496 с.

2. Олійник О. Українська мова: Підручник для 10-11 кл. / О. Олійник. – К.: Альфа, 1995. – 384 с.

3. Український правопис. — К.: Наук. думка, 2012. — 240 с.

4. Українська мова: Підруч. для 10-11 кл. пік. з укр. та рос. мовами навчання / О. Бєляєв та ін. – К.: Освіта, 2008. – 240 с.

5. Шкуратяна Н., Шевчук С. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: Навч. посібник // Н. Шкуратяна, С. Шевчук. – К.: Вища школа, 2008. – 824 с.

Викладач ___________ О. В. Шульган

Рівень знань і навичок школярів, педагогічну майстерність учителя оцінюють в основному під час відвідування навчальних занять. На уроці, як у фокусі, концентрується вся діяльність педагога, його наукова підготовка, педагогічні навички, методичні вміння, здатність організувати самостійну роботу всіх школярів. Реальна цінність уроку — його результат; рівень засвоєння матеріалу учнями. Незважаючи на зовні ефектні прийоми вчителя, урок не можна назвати ефективним, якщо діти не засвоїли тему. На уроці діти мають засвоїти намічений обсяг знань, набути потрібних навичок та вмінь. Удома знання розширюються, поглиблюються, закріплюються, але здобувають їх в основному на уроці. Більш детальне спостереження за уроком має охоплювати:

1. Організаційний бік уроку: чи вчасно викладач приходить до класу, чи підготовлено посібники, обладнання, крейду, дошку, чи готові діти до уроку, санітарний стан класу, чергування і загальний порядок.

2. Зміст уроку: оцінюють глибину і науковість пояснень педагога, чи наявний зв'язок з дійсністю, чи використовує він матеріал уроку з виховною метою, чи вдається до додаткового матеріалу, останніх досягнень науки, чи цікаво веде пояснення, чи застосовує засоби наочності, креслення, схеми, моделі. Чи змістовні відповіді учнів, чи ґрунтовні їхні знання, рівень самостійності, культура мовлення, як викладач ставить оцінки.

3. Виховна роль уроку: Чи використовує вчитель зміст матеріалу з виховною метою, яка система вимог учителя. Чи прищеплено дітям любов до праці, самостійної роботи, чи дотримуються вони правил поведінки. Чи звертає вчитель увагу на поведінку школярів, їхнє ставлення до роботи, взаємодопомогу, принциповість, діловитість, дисципліну.

4. Методичний напрямок уроку: а) керівник звертає увагу на методи опитування, прийоми активізації групи під час опитування, на те, скільки часу йде на опитування, поглиблення знання під час опитування;

б) ретельне вивчення методів і прийомів роботи педагога під час пояснення: чи уважно його слухають, якими прийомами досягає викладач розвитку мислення учнів їхньої самостійності та індивідуальних здібностей, що робить учитель для того, щоб діти міцно засвоювали матеріал, які сучасні методи викладання використовує;

в) як застосовує наочні й технічні засоби навчання, як організовує досліди та практичні роботи;

г) способи закріплення знань, розв'язання задач, виконання самостійних робіт;

г) види домашніх завдань та їхня перевірка;

д) ведення робочих зошитів, записів, перевірка цих зошитів, вироблення вміння складати конспекти, робити креслення, схеми.

5. Особливості поведінки викладача: роль педагога як організатора і диригента, його культура, мовлення, такт, одяг, манери, звички, взаємини з учнями.

Таким чином, спостереження за уроком має всебічний, комплексний характер, охоплює всі компоненти навчальної роботи. Це лише перший етап контролю, другий — аналіз уроку, всебічне його вивчення, вироблення рекомендацій з удосконалення роботи вчителя. Урок не можна аналізувати абстрактно, орієнтуючись на якісь вічні, непорушні критерії або кон'юнктурні догми. Насамперед не слід шукати на кожнім уроці, застосування всіх без винятку засобів і методів роботи. Вимагати, щоби всі уроки були комбінованими, мали всі «елементи» — це значить схематизувати навчальний процес, спрощувати його.

Аналізуючи уроки, потрібно враховувати принаймні такі конкретні обставини:

а) особливості теми. Можуть бути уроки, де немає потреби застосовувати наочні посібники або технічні засоби, викликати до дошки, працювати з книжкою;

б) можливості школи, наявність кабінетів, технічних засобів, наочних посібників, потрібних книжок у бібліотеці, пришкільних ділянок. Аналізуючи урок, важливо звернути увагу на те, чи все використовував учитель, але водночас висувати реальні розумні вимоги;

в) склад даного класу, рівень розвитку та здібностей учнів (часто думка про урок складається на основі відповідей учнів, контрольних робіт, а рівень розвитку дітей, їхні здібності при цьому не враховані);

г) індивідуальність учителя, рівень підготовки, особливості характеру, стан здоров'я, попередні результати роботи.

Форми аналізу можуть бути найрізноманітнішими. Найбільш раціональною, на наш погляд, є така схема:

а) педагог розповідає про свій урок, про те, що йому вдалося, а що ні;

б) присутній аналізує позитивні сторони уроку;

в) після цього проводять аналіз негативних моментів;

г) пропонують способи усунення недоліків;

ґ) після аналізу уроку педагог знову виступає із заключним словом, а після цього в обговоренні уроку беруть участь усі присутні.

1. ОРІЄНТОВНА СХЕМА СТРУКТУРНОГО АНАЛІЗУ УРОКУ

2. ОРІЄНТОВНА СХЕМА КОМПЛЕКСНОГО АНАЛІЗУ УРОКУ:

— зовнішня готовність учителя та учнів;

— внутрішня, психологічна налаштованість учнів;

— організаційні дії вчителя (за потреби);-

— планування вчителем та оголошення учням навчального, виховного і розвивального завдань уроку;

— актуалізація знань і способів діяльності учнів;

— застосування вчителем методів проблемного навчання (пошуковий, дослідницький, проблемний виклад);

— використання проблемних методів у навчанні школярів;

— співвідношення діяльності вчителя і діяльності учнів;

— обсяг і характер самостійних робіт учнів та співвідношення репродуктивних і продуктивних самостійних робіт;

— врахування вчителем рівнів актуального розвитку учнів і зон найближчого їх розвитку;

— підходи до підвищення в учнів позитивної мотивації навчання;

— постановка вчителем проблемних запитань, створення проблемних ситуацій, показ їх вирішення;

— володіння вчителем способами створення проблемних ситуацій;

— дотримання правил постановки навчальної проблеми;

— використання підручника, співвідношення репродуктивної й частково пошукової роботи з ним;

— відповідність підібраної наочності вимогам проблемного навчання;

— формування спеціальних і загальних навчальних умінь учнів;

— наявність в учнів пізнавальних умінь: формулювання проблеми, висування та обґрунтування гіпотези, пошук способів доказу (або спростування) гіпотези, перевірка правильності її рішення;

— уміння учнів здійснювати логічні операції;

— розвиток пізнавальних здібностей учнів на кожному етапі уроку (про що це свідчить);

— труднощі, які виникли в учнів усього класу, в окремих школярів, їхні причини та як їх було усунено;

— відповідність вимог проблемно-розвивального навчання домашній роботі учнів. Які завдання було запропоновано (як продовження дослідження, розпочатого на уроці, розв'язання нового, нетипового завдання, на актуалізацію опорних знань і вмінь, на застосування знань і вмінь у новій ситуації, на самостійне теоретичне осмислення);

— врахування вчителем індивідуальних особливостей, здібностей і рівня підготовки учнів та запропоновані диференційовані завдання;

— що дав урок для розвитку волі, інтелекту, емоцій, пізнавальних інтересів, мовлення, пам'яті, самостійності мислення учнів;

— загальна результативність уроку.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
3. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
4. IV. Підсумок уроку
5. IV. Повідомлення теми та мети уроку V. Сприймання і засвоєння нових знань, умінь та навичок.
6. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
7. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
8. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
9. VII. Підсумки уроку
10. VIІ. Підсумок уроку
11. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
12. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США

Переглядів: 1361