Поняття і структура законодавчого процесу

Джерела та форми права

Право завжди повинно мати певну форму, тобто бути формалізованим, а форма мусить бути змістовною, тобто містити певний текст, виражений юридичною мовою, і мати певне смислове навантаження. Якщо норма не вміщена в певну форму, то вона залишається нормою поведінки, але не є нормою права.

До зовнішньої форми права відносять:

v нормативний акт;

v правовий звичай;

v правовий прецедент;

v нормативний договір.

Правовий акт – це офіційний письмовий документ, виданий уповноваженим органом у встановленій формі, який містить правові норми, що врегульовують певну групу однорідних суспільних відносин.

Ознаками нормативного акту є:

v видається уповноваженими органами держави або народом шляхом референдуму;

v містить нові правові норми або скасовує чи змінює старі;

v має чітко формулювати права та обов’язки осіб, на яких він поширюється;

v має форму письмового акта-документа і його обов’язкові реквізити;

v публікується у визначених законом офіційних джерелах.

Правовий прецедент – це перше рішення суду або адміністративного органу з конкретної справи, яке стало обов’язковим правилом для розв’язання подальших аналогічних випадків.

Правовий звичай – це звичай, який у практиці суспільних відносин існував як неписане правило незалежно від волі держави, але з часом був санкціонований (узаконений) державою і став офіційним правилом.

Нормативний договір – це договір, у якому висловлена узгоджена воля кількох суб’єктів правовідносин, що врегульовує відносини між ними, а іноді стає обов’язковою і для інших суб’єктів цих відносин.

Основними структурними елементами правових актів є: преамбула, статті, глави, розділи, частини.

Перш ніж стати юридичною нормою, те чи те правило поведінки може виступати як філософський, правовий, етичний, політичний чи інший принцип, звичай або традиція. Головним на стадії усвідомлення необхідності регулювання суспільних відносин є юридичний мотив, тобто погляди, уявлення, думки про певну сукупність соціальних зв'язків, визначений варіант поведінки учасників суспільних відносин, що повинні стати загальнообов'язковими правилами поведінки, вміщеними в певному джерелі права, наприклад, у нормативно-правовому акті.

Правотворчість – це діяльність державних органів і посадових осіб, громадських організацій, уповноважених на те державою, а також усього народу країни, що спрямовується на утворення, зміну чи скасування нормативно-правових актів.

Правотворча діяльність, а саме законодавчий процес, характеризується певним юридичним процесом, що має декілька етапів.

На першій, підготовчій стадії готують проект нормативно-правового акта. Інакше його ще називають реалізацією законодавчої ініціативи. Вона передбачає внесення на розгляд законодавчого органу законопроекту або пропозиції щодо прийняття певного закону і зумовлює його обов’язок обговорити питання про включення цього законопроекту до порядку денного та розглянути по суті. Цей етап поділяється на такі стадії:

v рішення про необхідність підготовки проекту нормативно-правового акта;

v визначення кола осіб, що готуватимуть проект;

v безпосереднє готування названого проекту;

v обговорення тексту проекту;

v узгодження проекту з усіма зацікавленими органами і службовими особами;

v доопрацювання проекту.

Право законодавчої ініціативи – це право уповноваженої особи офіційно внести на розгляд законодавчого органу законопроект або письмову пропозицію про прийняття закону. Це право має Президент, Кабмін і народні депутати.

Друга стадія – це офіційна підготовка проекту закону, яка здійснюється шляхом його опрацювання у постійних комітетах, проведення його юридичної експертизи, фінансово-економічного обґрунтування, розгляд альтернативних проектів.

Третя стадія – це обговорення законопроекту на пленарних засіданнях (розгляд у трьох читаннях) законодавчого органу.

Перше читання передбачає доповідь ініціатора законопроекту, відповіді на запитання, обговорення законопроекту та прийняття його за основу. Можливо повернення на додаткове доопрацювання.

Друге читання – це постатейне обговорення і внесення поправок до статей. Відбувається постатейне голосування.

Четверта стадія – прийняття закону. Відбувається голосування в цілому. Закон вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради (проста більшість).

П’ята стадія – це підписання і оприлюднення закону. Надсилається Президентові, який ознайомлюється з ним протягом 15 днів і підписує або відхиляє, повертає назад до Верховної Ради. Використовуючи право відкидаю чого вето. Якщо при повторному розгляді закон підтримає не менш як дві третини від конституційного складу ВР, то вето Президента вважається подоланим і незалежно від особистого ставлення до закону від зобов’язаний його підписати і протягом 10 днів офіційно оприлюднити.

Офіційне оприлюднення ще називають промульгацією закону.

Закон набирає чинності через 10 днів від дня його оприлюднення. Способом офіційного оприлюднення законів є його публікація у «Відомостях ВР України», «Офіційному віснику України» та газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Право і мораль	\|	Види і загальна характеристика нормативних актів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.