МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||||||
Тема: Зародження і розвиток менеджментуЛЕКЦІЯ № 2 Поняття, структура і види правових норм Правова норма – це певне правило поведінки, яке: v Встановлюється державою і висловлює її волю; v Має публічний характер; v Є формально визначеним, тобто таким, що чітко формулює висловлене в ньому правило; v Є загальним; v Є обов’язковим до виконання всіма суб’єктами права; v Закріплене у правовому акті; v Охороняється державою. Отже, правова норма – це загальнообов’язкове формально визначене правило поведінки, що встановлюється і охороняється державною.
Незнання правової норами не звільняє особу від відповідальності.
Правова норма складається із трьох елементів: Гіпотеза – це умови, в яких діє конкретне правило і за наявності яких воно має виконуватись. Такі умови – час, місце, коло суб’єктів, обставини. Диспозиція – це саме правило поведінки, вказівка на те, якою повинна бути поведінка визначених гіпотезою суб’єктів, за наявності умов, визначених нею. Санкція – це примусові заходи або інші несприятливі наслідки особистого, майнового або іншого характеру, які держава може застосовувати за порушення певної правової норми. Так, в залежності від виду суспільних відносин, що врегульовуються конкретними правовими нормами, тобто від галузі права, до якої вони належать, правові норми поділяють на норми конституційного, адміністративного, цивільного, господарського, трудового, кримінального, сімейного та інших галузей права.
1. Виникнення управління як науки. Школи управління. 2. Сучасні концепції менеджменту. 1. У середині XIX ст. розпочався бурхливий розвиток промисловості. З'явились гігантські підприємства, на яких працювали тисячі людей. Саме на них проводилися експерименти з вивчення впливу різних факторів і умов праці на її продуктивність. Результати експериментів Ф. Тейлора, Г. Ганта, Ф. і Л. Гілбретів, Г. Емерсона дали можливість сформулювати основні положення школи науковог оуправління. Школа наукового управління (раціоналістична). Вона належить до класичного напряму в менеджменті. Основоположник — Фредерік Тейлор (1856—1915), якого називають «батьком наукового менеджменту». У його роботах містяться конкретні рекомендації щодо поліпшення праці робітників і використання засобів виробництва, введення чіткого регламенту і стандартів на засоби праці, інструменти, робочі операції і рухи; чіткого обліку робочого часу, використання диференційованої оплати праці тощо. Свої погляди щодо нормування і стимулювання праці та ролі менеджерів Ф. Тейлор узагальнив у книгах «Управління підприємством» (1903) та «Принципи наукового управління» (1911). Ф. Тейлор пропагував активне управління виробництвом, суть якого вбачав у тому, щоб робота кожного виконавця була спланована керівником хоча б на день наперед і щоб кожний працівник мав інструктивні картки з визначенням конкретного завдання, засобів, методів і прийомів його виконання. Найголовнішим в управлінській роботі Ф. Тейлор вважав уміння визначати і реалізовувати цілі. Школа раціональної бюрократії.її основоположник — німецький учений Макс Вебер (1864—1920). Він вважав, що управління організаціями слід здійснювати на суто раціональній, знеособленій основі. Це дає змогу чітко визначати посадові обов'язки та відповідальність працівників і реально оцінювати їх роботу. Менеджери на такому підприємстві не мають бути його власниками, які часто діють надто ризиковано і суб'єктивно, а повинні працювати згідно з правилами і процедурами, що гарантує передбачуваність їхньої поведінки. Школа адміністративного управління. Вона належить до класичного напряму менеджменту. Заснував її француз Анрі Файоль (1841—1925). Він досліджував організацію загалом, а не окремі напрями її діяльності, вивчав і описував суто управлінську працю, чого до нього не робив ніхто. Файоль виділив п'ять функцій управління: планування, організування, координування, мотивування та контролювання. Школа людських стосунків. Крім Мері-Паркет Фоллет, її представниками були Честер Барнард (1886—1961) і Елтон Мейо (1880—1949). Барнард досліджував неформальні організації у межах формальних і створив теорію прийняття влади, згідно з якою люди самі вирішують, чи виконувати їм накази. Як правило, накази виконуються тоді, коли це приносить особисту вигоду виконавцям. Прихильники концепції «людських стосунків» стверджували, що економічні інтереси людей не єдині спонукальні мотиви, що людину можна також заохотити до праці задоволенням її соціальних і психологічних потреб. Йшлося про прагнення до особистого визнання, формування почуття колективізму, власної значущості тощо. На підставі концепції «людських стосунків» було розроблено рекомендації щодо того, як слід керувати підлеглими, як змусити їх змиритися з подальшою інтенсифікацією праці та ін. Школа людських ресурсів. Використання її положень дає змогу краще забезпечувати основну людську потребу в задоволенні працею і повніше виявляти всі потенційні можливості працівника. ЇЇ основоположники — Абрахам Маслоу (1908—1970) і Дуглас Мак-Грегор (1906—1964). Так, Маслоу зосереджувався на вивченні потреб індивідуумів, на основі чого розробив ієрархію потреб працівників і теорію мотивації, яка була побудована на таких припущеннях щодо людської натури: людські прагнення потребують задоволення; людські дії спрямовані на повне задоволення бажань, але часто індивіди не мають змоги це зробити. Маслоу наголошував, що не слід переоцінювати значення грошей у стимулюванні працівників, необхідно також створювати сприятливу робочу атмосферу, за якої працівники можуть виявляти усі свої здібності. доволення зростаючого попиту, однак цього було недостатні і для ефективного управління бізнесом за умов його «ущільнення» у другій половині XX ст. Мак-Грегор застерігав від спрощеного підходу до проблеми людських стосунків, що було притаманне класичному менеджменту. Спираючись на власний досвід роботи менеджером і консультантом, а також на праці Маслоу, він сформулював теорію X і теорію Y (табл. 1.3). Вчений-практик вважав, що класичний менеджмент спирається на положення теорії X, школа людських стосунків намагається їх модифікувати, але відповідають дійсності положення теорії Y. Таблиця 1.3 Основні положення теорій X та Y
Поведінкова, або біхевіористська(англ. ЬеЬауіоиг — поведінка) школа.Вона належить до гуманістичного напряму. Головне завдання її прихильників (Фредерік Герцберг, Кріс Арджіріс, Девід Мак-Клелланд та ін.), які взяли за основу класифікацію потреб А. Маслоу, — визначення та аналіз мотивів поведінки працівника і його взаємодії з іншими людьми в організаційному оточенні. Надбання цієї школи використовують донині практично всюди; вони дають змогу підсилити мотивацію людей до праці. Школа наукиуправління. її представники використали кількісний підхід до менеджменту. Отримала свій розвиток у роки Другої світової війни, коли виникла потреба в об'єднанні зусиль менеджерів, урядовців, учених різних сфер знань для розв'язання складних проблем ведення війни. Кількісні методи ґрунтуються на використанні математики, статистики, а також інформаційного забезпечення з метою розроблення та обґрунтування управлінських рішень. Значно підвищили ефективність цих методів сучасні комп'ютерні системи, які дали змогу застосовувати для вирішення складних, формалізованих задач новітні інформаційні технології. Аналіз підходів до управління прихильниками різних шкіл показує, що увага науковців концентрувалась навколо якогось одного явища: виробничих завдань, поведінки людини, сутності управлінської діяльності.
2. У 60—70-ті роки XX ст. сформувалися два підходи до управління організаціями, які інтегрували попередній досвід, — системний і ситуаційний. Системний і ситуаційний підходи розглядали організацію як відкриту систему, поєднану численними зв'язками із зовнішнім середовищем. Вони отримали загальне визнання і стали основою сучасної парадигми менеджменту. Управлінська парадигма(в перекладі з грецького - приклад, взірець) — домінуюча в конкретних соціально-економічних умовах система концепцій, принципів і методів управління, яка забезпечує ефективність моделей постановки і розв'язання управлінських проблем. У межах обох підходів виникло багато концепцій управління, які відображали спроби науковців визначити найважливіший чинник (чи певну їх сукупність) внутрішнього чи зовнішнього середовища організації, впливаючи на який можна досягти суттєвих конкурентних переваг. Концепція управління— система ідей, поглядів, уявлень щодо форм, методів і напрямів управлінського впливу, використання якої забезпечує результативність і ефективність діяльності об'єкта управління (організації) у конкретних соціально-економічних умовах. Управлінська парадигма може охоплювати множину концепцій, проте їх вихідні ідеї відповідають основному постулату парадигми. Система(в перекладі з грецької — утворення, складання) — сукупність взаємопов'язаних елементів, що взаємодіють між собою і зовнішнім середовищем у процесі досягнення поставлених цілей. Будь-яка система складається з багатьох самостійних елементів, що мають специфічні ознаки, властивості та особливе призначення і виявляють їх лише при взаємодії з іншими елементами. Системи характеризуються: — цілісністю: система виступає як цілісний об'єкт, більшою чи меншою мірою відокремлений від зовнішнього середовища; — взаємопов'язаністю: всі елементи системи прямо чи опосередковано пов'язані один з одним, і зміна їх складу змінює взаємозв'язки решти елементів. Система не обов'язково поліпшується, якщо вдосконалюється і стає ефективнішим якийсь її елемент — ефект при цьому може бути зворотним; — ієрархічністю: кожний елемент системи може розглядатись як підсистема вищої за рівнем системи. Наприклад, фірма є підсистемою корпорації, система управління персоналом є підсистемою загального менеджменту; — синергізмом: всі елементи системи в сукупності забезпечують вищу ефективність, ніж сумарна ефективність окремо взятих частин; — адаптивністю: здатність системи адекватно реагувати на зміни зовнішнього середовища і пристосовуватись до них. — гомеостатичністю: підтримання суттєво важливих для системи параметрів у допустимих межах. Взаємодія організації із зовнішнім середовищем відбувається в такій послідовності: — надходження інформації про стан ринку, на якому працює організація; — надходження інформації про внутрішні складові організації; — аналіз керівництвом отриманої інформації і прийняття рішень; — надсилання розпоряджень, наказів працівникам організації щодо дій для досягнення поставленої мети; — мотивування працівників; — виконання працівниками певного обсягу робіт; — досягнення мети; — вплив мети на зміну ринкової ситуації та її внутрішнього середовища. Згідно із системним підходом ефективність кожної організації забезпечується не одним її елементом, а є результуючою тісної взаємодії усіх складових. Важливим висновком системного підходу є те, що еволюція системи відбувається в результаті пристосування до нових умов. Однак, на відміну від природних систем, соціотехнічні системи (організації) можуть (і повинні) діяти на випередження, передбачаючи майбутні зміни у зовнішньому середовищі. Це можливо завдяки наявності керуючої підсистеми, яка спрямовує розвиток організації у напрямі, що забезпечує їй формування конкурентних переваг, а отже — підвищує її ефективність. Читайте також:
|
||||||||||||
|