• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕМА 3. ТАРИФНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План

ЛЕКЦІЯ 2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД

Інструкція до приймання у групу дітей раннього віку

Приймання дитини у дитячий заклад веде лікар та педагог. Інформація про дитину, яка щойно прийшла до дитячого садка, повинна бути відома персоналу групи, куди поступає дитина.

В одну вікову групу може бути прийнято не більше двох дітей протягом тижня.

Час перебування дитини у групі збільшується поступово, в залежності від її поведінки.

У перші дні слід годувати та вкладати дитину так, як вона звикла вдома; нову методику вкладання та годування вводити поступово.

Одягати дитину слід так, як вона звикла вдома, слідкувати за тим, щоб дитина не переохолоджувалась.

Усі загартовуючі процедури проводити після закінчення періоду адаптації.

У перші дні організовувати діяльність новачка осторонь від дітей, поближче до дорослого, поки він сам не виявить бажання гратися поряд з товаришами.

Розмовляти з дитиною ласкаво. Терпляче пояснювати те, що відбувається навколо, не давати їй плакати, тримати поближче до дорослого, часто спілкуватися з нею (поглядом, усмішкою, ласкавим словом), іноді брати на руки з тим, щоб заспокоїти та спрямувати на ігрову діяльність. Усі заняття проводяться індивідуально; до групових занять залучають поступово, з урахуванням бажання дитини.

Поведінка новачка відмічається у листі адаптації, який по закінченню адаптаційного періоду додається до „Історії розвитку дитини”. Характер адаптаційного періоду повинен бути відображений у медичній та педагогічній документації.

Необхідно обговорювати характер та термін адаптаційного періоду дітей на групових зборах.

Про тяжкі випадки інформується лікар, старша медична сестра та завідуюча ДНЗ.

Переводити дитину до іншої вікової групи можливо тільки з урахуванням характеру її адаптаційного періоду.

2.1.Поняття зовнішньоекономічної політики держави.

2.2.Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

2.3.Система органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

2.1. Поняття зовнішньоекономічної політики держави.

Структура регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Об'єкти і суб'єкти регулювання ЗЕД

Економіка жодної країни не може повноцінно функціонувати без розвинутої системи зовнішньоекономічних зв'язків. Включення національної економіки в систему світових господарських процесів позитивно впливає на розвиток економіки країни, сприяє підвищенню технічного рівня виробництва, раціональному використанню природно-сировинних ресурсів, ліквідації дефіциту окремих товарів, а відтак і поліпшує рівень життя населення.

У всіх країнах, а особливо в країнах із перехідною економікою, де лібералізовано зовнішньоекономічну діяльність, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на захист інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму. Всі країни світу, без винятку, здійснюють державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності, запроваджуючи в економічних відносинах з іншими країнами власну зовнішньоекономічну політику.

Зовнішньоекономічна політика- це система заходів, спрямованих на досягнення економікою даної країни певних переваг на світовому ринку та, одночасно, на захист внутрішнього ринку від конкуруючих імпортних товарів . Отже, зовнішньоекономічна політика будь-якої держави має виконувати основне завдання - стимулювати чи обмежувати експорт або імпорт товарів аби утворити позитивне сальдо по зовнішньоторговельних операціях та забезпечити додаткове надходження коштів для розвитку національної економіки.

Складовими зовнішньоекономічної політики як основи правового забезпечення міжнародної торгівлі будь-якої країни є: особливості національної зовнішньоторговельної політики держави, національні форми та методи реалізації зовнішньої торгівлі.

Наявність відповідного національного правового забезпечення та уніфікованість його щодо правил міжнародної торгівлі створюють певні особливості зовнішньої торгівлі в кожній окремій країні. Чим більше національна законодавча база, яка регулює зовнішню торгівлю, наближена до світової, тим менше національні обмеження, впливають на прийняття експортних та імпортних стратегічних рішень.

Основними формами реалізації зовнішньоторговельної політики державивиступають протекціонізм та лібералізація.

Протекціонізмнасамперед, стимулює розвиток національної економіки через надання відповідних переваг вітчизняним товаровиробникам та утворення певних бар'єрів для проникнення іноземних конкурентів на внутрішній ринок. Головне завдання протекціонізму -стимулювання та підтримка вітчизняного експорту.

Можна виділити кілька форм протекціонізму:

селективний – спрямований проти окремих країн або товарів;

галузевий – захищає визначені галузі, насамперед сільське господарство;

колективний – проводиться об'єднаннями країн відносно країн, що до них не входять;

прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.Лібералізація (фритредерство)- це політика вільної торгівлі, вільного доступу на національний ринок імпортних товарів, капіталів, робочої сили тощо. Лібералізація зовнішньоторговельної політики держави полягає у поступовій відміні обмежень у зовнішній торгівлі, зниженні ставок імпортного та експортного мита та наданні істотних тарифних пільг для імпортних товарів.

Як показують дослідження, регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід розглядати у двох аспектах:

1)правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в і всередині держави;

2)регулювання міжнародної діяльності (міжнародне право).
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності всередині державі передбачає:

• правове регулювання діяльності суб'єктів ЗЕД;

• регулювання інвестиційної діяльності;

• правове регулювання діяльності суб'єктів спеціальних (вільних економічних зон;

• валютне регулювання;

• тарифне регулювання ЗЕД;

• нетарифне регулювання ЗЕД;

• правове регулювання укладення, реєстрації та виконання зовнішньї торговельних договорів (контрактів) тощо.

Регулювання міжнародної діяльності (міжнародне право) включає:

• право міжнародних договорів;

• морське право;

• міжнародне повітряне право;

• міжнародне правове регулювання космічної діяльності;

• міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю;

• міжнародне правове регулювання збройних конфліктів;

• способи вирішення міжнародних суперечок та ін.
Об'єктами регулювання зовнішньоекономічної діяльностіє:

• зовнішня торгівля;

• міжнародний рух капіталів;

• валютні та кредитні відносини;

• міжнародна міграція робочої сили;

• міжнародний науково-технічний обмін;

• зовнішній борг країни;

• багатства Світового океану, повітряно-космічний простір тощо.
Суб'єктами регулювання зовнішньоекономічної діяльностівиступають:

• державні органи влади в межах їх компетенції;

• суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності;

• недержавні органи (валютні, товарні, фондові біржі, торговельні палати, асоціації, об'єднання тощо);

• органи міжнародного регулювання тощо.

2.2. Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Методи державного регулювання ЗЕД – це система засобів впливу на суспільні відносини, які виникають у сфері зовнішньоекономічної діяльності для забезпечення правопорядку в цій сфері.

Державного регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою таких методів:

- тарифні (економічні) методи регулювання;

- нетарифні (організаційно-адміністративні) методи регулювання.

Тарифні (економічні) методи регулюваннязовнішньоекономічної діяльності являють собою комплекс заходів державного регулювання за допомогою митних тарифів. Тарифне регулювання виконує дві функції: протекціоністську -вітчизняних товарів і послуг від іноземної конкуренції; фіскальну - поповнення державного бюджету.

Мито являє собою грошовий збір чи податок, який держава бере з товарів, власності та інших цінностей при перетині кордону України.

Протекціоністська функція мита проявляється в тому, що мито розглядають як різновид податку, який призводить до подорожчання імпортних товарів, збільшення вартості імпортної продукції, як наслідок, що створює сприятливі умові виготовлення та реалізації аналогічної продукції національними товаровиробниками. Протекціоністська функція митних тарифів спрямована на збереження високих ставок мита на імпорт товарів текстильної, шкіряної, взуттєвої промисловості, електротехнічного машинобудування тощо. Як наслідок - сировина імпортується за низькими ставками мита, напівфабрикати - за вищими, готові вироби - за найвищими. Обкладання митом імпортної продукції забезпечує надходження коштів до державного бюджету, таким чином мито виконує фіскальну функцію.

Тарифне регулювання базується на застосуванні Митного тарифу Україні. Митний тариф - систематизований згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок ввізного мита, які справляються з товарів, що ввозяться на митну територію України. Порядок формування і застосування Митного тарифу України визначається Законом України «Про Митний тариф Укг (2001 р.). Митний тариф є єдиним для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності чи їхтериторіального розташування. Основним елементом митного тарифу є мито.

Встановлення та зміна діючих ставок ввіз­ного мита здійснюється Верховною Радою України один раз в рік. У зв'язку із запровадженням ЄС (1999 р.) європейської грошової одиниці всі специфічні ставки в Митному тарифі України подаються в євро. Мито сплачується у національній залюті України. Мито, що підлягає оплаті, нараховується ми­тними органами згідно із ставками Митного тарифу, що діють на момент подання вантажно-митної декларації, і сплачується митним органам на момент прийняття вантажно-митної декларації до митного оформлення.

Розрізняють ввізне, вивізне, транзитне мито. Основним видами мита є ввізне (імпортне) мито, тобто мито на товари та інші предмети при їх імпорті на митну територію. За його допомогою підвищують ціну імпортованого товару, знижуючи його конкурентоспроможність на ринку України. Воно регу­лює та обмежує надходження іноземних товарів в державу. Вивізне та транзитне мито практично не застосовується. Митні тарифи можуть бути:

• простими (одноколонними), тобто мати єдину ставку для одного товару чи товарної групи незалежно від країни походження;

• складними (багатоколонними), коли встановлюються дві і більше ставок для одного товару чи товарної групи в залежно­го від країни походження.

Митні ставки поділяють на:

• максимальні - діють по відношенню до товару з країн, з якимими відсутні торгові угоди;

• мінімальні - встановлюються по відношенню до товару з країн з якими є торгові угоди щодо надання режиму найбіль­ше то сприяння, або з країн, які входять до Загальної системи преференцій.

Митні ставки класифікують:

а) за методом нарахування на:

• адвалерні - нараховуються у відсотках до митної вартості товару, послуг;

• специфічні - нараховуються у твердій сумі від одиниці виміру ваги, площі, об'єму і тощо;

• комбіновані - об'єднують адвалерні і специфічні.

б) за характером походження на:

• автономні - вводяться тією чи іншою державою в одно­сторонньому порядку без згоди з іншою країною;

• конвенційні - встановлюються на підставі міжнародних договорів (угод) між державами.

в) за специфікою застосування розрізняють такі види мита: антидемпінгове, компенсаційне та спеціальне мито.

Основу ставок ввізного мита складають адвалерні ставки. Комбіновані та специфічні ставки ввізного мита запроваджу­ються на товари агропромислового комплексу, легкої промис­ловості, легкові автомобілі, відеотехніку та інші високоліквідні товари, під час імпорту яких спостерігається навмисне за­ниження митної вартості товару з метою уникнення від повної сплати мита.

Антидемпінгове мито застосовується з метою захисту від демпінгу вітчизняних виробників, при ввезені на митну тери­торію країни або вивезенні за межі митної території країни товарів за ціною, значно нижчою від цін інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів, тобто то­варів, які є об'єктом демпінгу.

Компенсаційне мито встановлюється у випадку ввозу на територію України товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії.

Спеціальне мито використовується для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів, для попере­дження недобросовісної конкуренції; у відповідь на дискримі­наційні дії з боку інших держав. Ставки спеціального мита встановлюються в кожному окремому випадку.

Особливі види мита рекомендовано до застосування ГАТТ\СОТ. В Україні застосування особливих видів мита здійснюється на підставі рішень про застосування антидемпі­нгових, компенсаційних або спеціальних заходів, що приймаються відповідно до законів України «Про захист національ­ного товаровиробника від демпінгового імпорту» (1998 р.) та «Про захист національного товаровиробника від субсидовано­го імпорту» (1998 р.). Особливі види мита вводяться тільки після спеціального розслідування на замовлення українських і іноземних державних органів, які в цьому зацікавлені. В тому разі, коли імпорт товару є об'єктом антидемпінгових, компен­саційних або спеціальних заходів, преференції не встановлю­ються, призупиняються або припиняються органом, що їх встановив.

В світовій практиці та в Україні використовується також сезонне мито, яке встановлюється на окремі товари на певний період. До таких товарів відносять в т.ч. і продукцію сільсько­го господарства, імпорт якої в Україну обмежується в осінні місяці, коли обсяги такої продукції є достатніми для спожи­вання населенням.

Згідно Закону України «Про Митний тариф України» (2001 р.) окремі види товарів (послуг) звільняються від накладення мита, серед них: валюта України, іноземна валюта, цінні папери, товари, які вироблені в Україні та ввозяться без пе­реробки на її територію в режимі реімпорту, а також товари іноземного походження, які вивозяться з території України без переробки в режимі реекспорту; транспортні засоби, які здій­снюють міжнародні перевезення; товари, які імпортуються всеукраїнськими і міжнародними об'єднаннями громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; товари, що імпортуються за рахунок коштів державного валютного фонду України та іноземних кредитів, котрі надаються під га­рантію Кабінету Міністрів України; групи товарів згідно з рі­зноманітними державними договорами, угодами і законами України.

Тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є класичним засобом регулювання цієї сфери.

Тарифні методи неспроможні повністю захистити внутрі­шній ринок країн від зовнішньоекономічної експансії, все більше активізуються тенденції до заміни митних тарифів заходами нетарифного протекціонізму в зовнішньоекономічній сфері.

Нетарифні (організаційно-адміністративні) методи ре­гулюваннязовнішньоекономічної діяльності - комплекс заходів обмежено-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів та послуг на внутрішній ринок країни. Нетарифні обмеження являють собою заходи прихо­ваного протекціонізму, мають характер адміністративного (силового) регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Метою нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є:

• покращення (погіршення) конкурентних умов в імпорту­ючій країні;

• захист національної економіки, охорона навколишнього середовища, здоров'я населення, моралі, релігії і національної безпеки.

Нетарифне регулювання об'єднує в одну групу різнорідні заходи адміністративного, фінансового, кредитного, торгово-економічного та іншого характерів. Вони є інструментами оперативного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і можуть впроваджуватись рішеннями різних гілок влади, в то­му числі регіональними органами державної влади та місцево­го самоврядування. Галузями, що традиційно регулюються нетарифними обмеженнями, є сільське господарство, енерге­тика, текстильна, металургійна, суднобудівна, автомобільна промисловості. Нетарифні обмеження - основне гальмо на шляху зовнішньої торгівлі, яке зачіпає економічні інтереси країн, що розвиваються, оскільки багато нетарифних обме­жень стосується товарів із цих держав. Всі вони згруповані класифікацією ГАТТ/СОТ у п'ять основних груп:

• участь держави у зовнішньоторговельних операціях;

• технічні бар'єри;

• кількісні та валютні обмеження вивезення чи ввезення товарів;

• обмеження, пов'язані з механізмом платежів;

• митні та адміністративні формальності.

Участь держави у зовнішньоторговельних операціях проявляється у наступних заходах:

• субсидування внутрішнього виробництва і вивезення товарів;

• державна закупка товарів та ін.

Субсидування внутрішнього виробництва та експорту про­дукції - допомога держави у грошовій або натуральній формі суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності з метою розвитку певних галузей у своїх країнах і зайняття відповідної ніші у світовому господарстві. Застосовуються прямі і непрямі суб­сидії. Прямі субсидії здійснюються у формі прямих грошових виплат в стратегічні для держави галузі промисловості, сільського господарства, фундаментальні наукові дослідження тощо. Непрямі субсидії надаються через здійснення амортиза­ційної, податкової, кредитної політики, преференційних валю­тних курсів, урядових контрактів із спеціальними привілеями або ж інших пільг.

Надання субсидій означає надання певних переваг їхньому одержувачу: отримання експортером кредиту на два-три відсотки нижче за внутрішні ринкові норми відсотку і є величиною урядової субсидії. Субсидовані товари, які перемішують­ся в зовнішньоекономічній сфері, мають тенденції зводити до нуля захисний ефект тарифу в країні-імпортері, що дозволяє проникнути на ринок країни-імпортера, а можливо і витіснити з нього власного виробника.

Сучасна політика державної закупки є сприятливим підґрунтям для дискримінації зарубіжних товарів. Державні органи управління України та органи місцевого самоврядування мають право розміщувати, як правило, на конкурсній основі державні замовлення на виробництво, експорт і імпорт товарів серед суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. При цьому державні закупки по імпорту комплексного устаткування або масових партій інших товарів з використанням коштів Державного валютного фонду України мають обов'язково провадитись з використанням процедури міжнародних торгів.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності приймають державні замовлення виключно на добровільних засадах на умовах і в обсязі, які визначаються цивільно-правовими дого­ворами (контрактами), що укладаються між ними та держав­ним замовником. Іноземні суб'єкти господарської діяльності користуються рівними правами та обов'язками з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України в разі проведення конкурсу на розміщення державного замовлення.

До технічних бар'єрів при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності належать перешкоди для імпорту товарів, що виникають у зв'язку з їх невідповідністю національним стан­дартам:

• щодо фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних норм;

• щодо техніки безпеки;

• щодо правил упаковки та маркування товарів тощо.

Хоча в цілому подібні правила є бажаними з суспільної то­чки зору, вони можуть бути дискримінаційними щодо імпортерів, оскільки накладають додаткові вимоги до іноземних суб'єктів господарювання. Продукція, що безперешкодно проникає в одну країну, може бути забороненою до ввезення в іншу, особливо це стосується фармацевтичних виробів та про­дуктів харчування. Практична реалізація в Україні системи стандартизації, метрології та сертифікації в зовнішньоеконо­мічній сфері пов'язана з недосконалістю чинного законодав­ства: переважна більшість законів, що діють в України, є до­кументами непрямої дії і передбачають прийняття різними органами виконавчої влади численних підзаконних актів, а більшість національних не відповідає міжнародним вимогам, внаслідок чого український ринок заповнений низькоякісною імпортною продукцією, яку іноземні виробники не можуть реалізувати у своїх країнах через її невідповідність міжнародним стандартам. Впровадження в Україні системи стандартів буде сприяти поповненню національного ринку якісними продуктами.

Важливого значення набуває впровадження стандартів на автомобільному транспорті при здійсненні міжнародних пере­везень, що забезпечує реалізацію єдиної науково-технічної політики з питань створення, експлуатації, ремонту, технічно­го обслуговування та утилізації транспортних засобів; підвищення їх надійності, комфортності, безпечності з метою реалізації захисту інтересів споживачів і держав з питань безпеки перевезень, охорони довкілля, економії всіх видів ресурсів.

Внаслідок ускладнення технічної природи продуктів, підвищення життєвого рівня та суспільного тиску можна очікувати подальшого розповсюдження технічних правил і правил, пов'язаних з охороною здоров'я.

Кількісні та валютні обмеження вивезення чи ввезення товарів - комплекс адміністративних методів нетарифного протекціонізму, що використовують країни для обмеження імпорту іноземних товарів на внутрішній ринок та експорту національних товарів на зовнішній ринок.

Впровадження кількісних обмеженьмотивується потребою захисту окремих секторів національної економіки від надмірної іноземної конкуренції, платіжними можливостями країни, іншими економічними та політичними інтересами. Використання кількісних обмежень дозволяє вирішити наступні про­блеми: запобігти надходженню стратегічних товарів до рук недружніх держав; попередити вивезення товарів, яких бракує на внутрішньому ринку; здійснювати контроль за торговельним балансом країни та за її межами з метою досягнення стабільності виробництва і цін.

Кількісні обмеження набувають наступні форми:

• експортні квоти;

• імпортні квоти.

Квота експортна - граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території держави протягом встановленого строку, визначається у натуральних чи вартісних одиницях. Квота імпортна - граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено імпортувати на територію держави протягом встановленого строку, визначається у нату­ральних чи вартісних одиницях.

Розрізняють три основні види експортних та імпортних квот:

• односторонні квоти;

• узгоджені двосторонні або багатосторонні квоти;

• тарифні квоти.

Одностороння квота - фіксована квота, що вводиться без будь-яких попередніх консультацій чи переговорів з іншими країнами. Узгоджені двосторонні або багатосторонні квоти передбачають домовленість між країнами-імпортерами та кра-їнами-експортерами або групами країн щодо встановлення квот на певні частки для окремих країн. При використанні та­рифної квоти в країну дозволяється ввозити визначену кількість певного товару за преференційними ставками мита або із сплатою повного мита.

Прикладом застосування вищезазначених квот є система кількісних обмежень, яка функціонує в ЄС, охоплює приблизно 2/3 зовнішньоторговельного обігу. Цією системою в Україні виділені квоти на ввезення на територію ЄС хімічної та сільськогосподарської продукції, текстильних виробів та інших товарів.

До специфічних видів квотування відноситься:

• ембарго;

• «добровільні» обмеження;

• сезонні квоти.

Ембарго- повна заборона торгівлі з конкретною країною, що запроваджується переважно з політичних мотивів. «Доб­ровільне» обмеження експорту встановлюється під загрозою застосування країною-імпортером обмежень на ввезення то­варів (зменшення квот, запровадження ембарго та ін.). Актив­но застосовується на міжнародному рівні також сезонне кво­тування. Сезонне квотування передбачає використання квоти для ввезення аграрної продукції в період збирання врожаю в країні й піку надходження на внутрішній ринок власної про­дукції, насамперед такої, що швидко псується (фрукти, овочі, квіти).

В Україні функціонують такі види квот: глобальні, групові, індивідуальні.

Квоти глобальні встановлюються на товари без зазначення конкретних країн, куди товари експортуються або з яких вони імпортуються. Квоти групові встановлюються на товари з ви­значенням групи країн, куди товари експортуються або з яких вони імпортуються. Квоти індивідуальні встановлюються на товари з визначенням конкретної країни, куди товари можуть експортуватись або з яких вони можуть імпортуватись.

З метою захисту власного товаровиробника також застосо­вуються антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні квоти.

Квоти антидемпінгові - граничний обсяг імпорту в Україну певного товару, що є об'єктом антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку, визначається в натуральних або вартісних одиницях виміру. Квоти компенсаційні - граничний обсяг імпорту в Україну певного товару, що є об'єктом антисубсидиційного розслідування або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку, визна­чається в натуральних або вартісних одиницях виміру. Квоти спеціальні - граничний обсяг імпорту в Україну певного това­ру, що є об'єктом спеціального розслідування, який дозволено імпортувати в Україну протягом встановленого строку, визна­чається в натуральних або вартісних одиницях виміру.

Використання цих форм кількісних обмежень забезпечує сповільнення темпів інфляції, стабілізацію валютних курсів всередині країни та зниження обсягів зовнішньої торгівлі інших держав у країну, що застосовує кількісні обмеження в зо­внішній торгівлі.

Кількісні обмеження при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності вводяться шляхом ліцензування.

Ліцензування зовнішньоекономічних операцій включає комплекс дій органу виконавчої влади з надання дозволу на здійснення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності експорту (імпорту) товарів. Ліцензування експорту та імпорту това­рів запроваджується в Україні в разі:

• значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку, особливо сільськогосподарської продукції, продуктів рибальства, харчової промисловості та деяких видів промислових товарів;

• необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я люди­ни, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав ін­телектуальної власності, а також відповідно до вимог держав­ної безпеки;

• експорту дорогоцінних металів;

• необхідності застосування заходів захисту вітчизняного товаровиробника;

• необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;

• необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.

Розрізняють ліцензії експортні та імпортні. Ліцензія експортна (імпортна) - належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого строку певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування. Експортно-імпортні ліцензії бувають генеральні та індивідуа­льні.

Ліцензія генеральна - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певним товаром, з певною країною протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару. Генеральна ліцензія видається на тривалий термін, переважно на рік.

До індивідуальних ліцензій належать ліцензія відкрита (індивідуальна) та ліцензія разова (індивідуальна). Ліцензія відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу. Ліцензія разова (індивідуальна) - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не мен­ший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (ім­портної) операції.

У світовій практиці функціонують такі основні засоби роз­поділу ліцензій, як аукціони. Розрізняють відкрити (публічні) й негласні аукціони. Про проведення відкритих аукціонів по­відомляють усіх зацікавлених, щоб зібрати якнайбільше кон­курентів. Негласні аукціони, як засвідчує практика, супрово­джуються підпільним бізнесом, хабарами, корупцією чиновників.

Валютні обмеження - система законодавчих або адміністративних правил, спрямованих на обмеження операцій з іноземною валютою. До іноземної валюти відносяться наступні валютні цінності: іноземна валюта готівкою; платіжні документи (чеки, векселі, тратти, депозитні сертифікати, акреди­тиви та інші) в іноземній валюті; цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі та інші) в іноземній валюті; золото та інші дорогоцінні метали у вигляді зливків, пластин та монет, а також сертифікати, облігації, варанти та інші цінні папери, номінал яких виражено у золоті, дорогоцінні камені. Валютні обмеження встановлюються для підтримки курсів національної валюти, урівноваження платіжних балансів, концентрації валютних ресурсів у руках держави для посилення міжнародної ліквідності країни, недопущення валютних спе­куляцій тощо. Ступінь валютного обмеження залежить від стабільності курсу національної валюти, стану торговельного і платіжного балансів, економічної кон'юнктури тощо.

Основними видами валютних обмежень є:

• заборона вільного продажу й купівлі іноземної валюти;

• обов'язковий продаж (або здача) іноземної валюти державі за офіційним курсом;

• регулювання процесу вивезення капіталу, грошових переказів;

• ліцензування права здійснювати валютні операції.

Заборона вільного продажу й купівлі іноземної валюти та обов'язковий продаж (або здача) іноземної валюти державі за офіційним курсом здійснюється в державах на початковому етапі створення їх національної банківської системи та націо­нальних золотовалютних запасів. Так відбувалось в Україні в перші роки її незалежності, коли запроваджувався обов'язковий розподіл виручки в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності між валютними фондами суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та Державним валютним фондом і валютними фондами місцевих Рад народних депутатів України.

Обов'язковому розподілу підлягала виручка в іноземній валюті всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які мали постійне місцезнаходження або постійне місце проживання на території України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані були передавати частину (спочатку 100%, потім -50%, пізніше - 25%) від загальної суми виручки в іноземній валюті, одержаної ними в результаті зовнішньоекономічної діяльності, за нормами, що встановлювалися Верховною Радою України залежно від виду експортного товару.

Обов'язковий розподіл виручки в іноземній валюті здійснювався банківськими установами, в яких суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мали валютні рахунки, шляхом відповідного переказу сум з валютного рахунку суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності та одночасного зарахування на розрахунковий рахунок цього суб'єкта сум у діючій на території України валюті, еквівалентних сумі переказаної інозем­ної валюти.

Регулювання процесу вивезення капіталу, грошових переказів здійснюється в Україні з метою забезпечення стабільності валютно-фінансової системи держави. Основним законо­давчим актом в цій сфері є Закон України (1994 р.) «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», яким визначаються:

• строки повернення в Україну валютної виручки резидентів за експортними операціями;

• строки ввезення в Україну товарів за імпортними опера­ціями, які здійснюються на умовах попередньої оплати;

• строки перерахування на користь іноземних партнерів сум іноземної валюти, придбаної в установленому порядку резидентами для забезпечення виконання контрактних зо­бов'язань;

• відповідальність резидентів за порушення зазначених строків;

• умови перевищення строків у разі виконання зовнішньо­економічних договорів окремих видів.

Важливим засобом валютного регулювання є ліцензування права здійснювати валютні операції Національним банком України. Цей процес регулюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютно­го контролю» (1993 р.). Згідно з цим документом, Національ­ний банк України видає два види ліцензій на право здійснювати валютні операції: генеральні та індивідуальні.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України для здійснення валютних операцій у комплексі на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам України на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей; вивезення, переказування, пересилання в Україну валюти України; надання і одержання резидентами кредитів в іноземній ва­люті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави; розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України; здійснення інвестицій за кордон.

До обмежень, пов'язаних з механізмом платежів, відносять:

• попередні імпортні депозити;

• прикордонний податковий режим.

З метою регулювання платіжного балансу в України запроваджено режим попередніх імпортних депозитів. Попередній імпортний депозит - попередня застава, яку імпортер повинен внести в свій банк перед закупівлею іноземного товару. Захи­сна функція цієї операції полягає в тому, що імпортер не отримує по депозиту проценти (ці кошти знаходяться у розпорядженні Національного банку України), що призводить до збільшення ціни імпортного товару. В Україні імпортні депо­зити запроваджені при здійсненні експортних операцій, опе­рацій з давальницькою сировиною, товарообмінних (бартерних) операцій, коли ці операції здійснюються без передоплати імпортером.

Прикордонний податковий режим в Україні передбачає сплату податку на додану вартість за ставкою 20% від суми митної вартості товару, акцизного збору (для підакцизних то­варів), митного збору у сумі 0,118% від митної вартості товару та єдиного збору, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України.

Розрізняють внутрішній непрямий податок та прямий податок. До непрямого податку відносять податок з обігу, з продажу, акцизний збір або податок на додану вартість. До прямого податку відносять прибутковий податок, податок на вла­сність, соціального страхування тощо.

Згідно з правилами ГАТТ/СОТ, країна, що впроваджує внутрішній непрямий податок на товар, отримує дозвіл впроваджувати податкові пільги на експорт цього ж товару, а також рівноцінний податок на імпорт подібного товару. Україна са­мостійно встановлює і скасовує податки і пільги для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Рівень оподаткування визначається, виходячи з необхідності досягнення та підтриман-

ня самофінансування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, з метою забезпечення стабільності в їх діяльності

Митні та адміністративні формальності. До них належать:

- визначення митної вартості товару (послуг);

- визначення коду товару (товарна класифікація);

- визначення країни походження товару тощо.

Визначення митної вартості товару (послуг). Нарахування мита та митних зборів на товари та інші предмети, що підлягають митному оформленню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України.

Основною найбільш вагомою складовою величини митної вартості товару є фактурна вартість товару, тобто вартість, яка виставляється продавцем для оплати покупцем з врахуванням умов поставки. Фактурна вартість товару зазначається у контракті та рахунку-фактурі (інвойсі), що оформлюється на кож­ну окрему партію товару. Додатковими складовими до фактурної вартості є витрати на транспортування товару до пункту перетину митного кордону, комісійні та брокерські витрати, плата за використання (за певних умов) об'єктів інтелектуаль­ної власності. Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються Митним кодексом України.

Визначення коду товару (товарна класифікація). Ефективне використання тарифних методів регулювання залежить не тільки від системи оподаткування товарів при переміщенні через митний кордон, але й від правильної класифікації това­рів, оскільки від цього залежить встановлення їх митної вар­тості і, відповідно, обґрунтоване нарахування і стягнення митних платежів. Правильна класифікація товарів має також важливе значення і для підвищення об'єктивності статистичної звітності стосовно зовнішньоекономічної діяльності, оскільки ця звітність використовується для обґрунтування оптимальної зовнішньоекономічної політики держави.

Класифікація товарів має економічний зміст. Об'єднання товарів в окремі товарні позиції створює додаткові протекціо­ністські перешкоди для імпорту або, навпаки, стимулює това-ропотік до країни: підсилення деталізації товарів за окремими товарними позиціями дозволяє, залишаючи незмінним або навіть знижуючи середній рівень митного оподаткування шляхом зменшення тарифних ставок, які втратили свою торговельну та економічну ефективність, або ставок на товари, імпорт яких припинено, підвищувати тарифні ставки на продукцію окремих галузей економіки, які потребують більш високого рівня тарифного захисту.

Основою Митного тарифу України є Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), яка введена в дію з 1999 р. Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності - систематизований пере­лік товарів, що включає код товару, його найменування, одиницю виміру та обліку. Об'єктом класифікації в УКТЗЕД є всі товари, які переміщуються в міжнародній торгівлі. В основі будови УКТЗЕД закладена сукупність різних чинни­ків товару. Вони згруповані у відповідні розділи, які в свою чергу містять групи, товарні позиції, підпозиції, категорії та підкатегорії, в основі яких закладена сукупність різних чинників товару.

Визначення країни походження товару здійснюється з метою застосування тарифних та нетарифних заходів регулювання ввезення товару на митну територію України та виве­зення товару з цієї території, а також забезпечення обліку то­варів у статистичній звітності. Визначення країни походження товару безпосередньо впливає на застосування пільгових митних ставок та використання відповідних квот згідно міжнародних договорів України з конкретною державою. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або товар був підданий достатній переробці. При цьому під країною походження товару можуть розумітися і група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

Товарами, повністю виробленими у країні, вважаються:

- корисні копалини, видобуті на її території або в її територіальних водах, на її континентальному шельфі і в морських надрах, якщо країна має виключне право на розробку цих надр;

- рослинна продукція, вирощена та зібрана на її території;

- живі тварини, що народилися і вирощені в цій країні;

- продукція, одержана від тварин, вирощених у цій країні;

- продукція мисливського, рибальського та морського промислів;

- продукція морського промислу, видобута та вироблена у Світовому океані суднами цієї країни;

- вторинна сировина та відходи, які є результатом виробничих та інших операцій;

- продукція високих технологій, одержана у відкритому космосі на космічних кораблях, що належать цій країні чи орендуються нею.

Для підтвердження походження товару суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності повинен представити митному органу сертифікат про походження товару. Додатковими відомостями про країну походження можуть бути також відомості, що міс­тяться в товарних накладних, пакувальних листах, відванта-жувальних специфікаціях, сертифікатах відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо, митній декларації країни експорту, якими супроводжується товар, а також у паспортах, технічній документації, висновках-експертизах митних та ін­ших уповноважених органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження відомостей про країну походження товару. Визначення країни походження товару під час вирішення спірних питань здійснюється митним орга­ном.

До адміністративних формальностей належать:

• набуття та реалізація права на здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

• інформаційне забезпечення суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• супровідні документи та ін.

Набуття та реалізація права на здійснення зовнішньоекономічної діяльності відносять до нетарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Вихід на міжнародний ринок суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності не є простим і безболісним. Держави жорстко контролюють цей процес, і незнання або ігнорування установлених правил може дорого коштувати його учасникам. Одним з таких моментів є набуття права на здійснення зовнішньоекономічної діяльності та реалізація цього права.

Набуття права на здійснення зовнішньоекономічної діяльності здійснюється шляхом державної реєстрації суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України та його обліку в місце­вих органах державної влади. Процедура державної реєстрації залежить від юридичного статусу суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності:

• фізичні особи отримують зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці;

• юридичні особи отримують зазначене право з моменту набуття ними статусу юридичної особи;

• об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, що не є юридичними особами, отримують зазначене право, якщо їх головні фізичні особи та/або юридичні особи, які діють від імені об'єднання, зареєстровані як підприємці або як юридичні особи;

• структурні підрозділи іноземних суб'єктів господарю­вання мають зазначене право, якщо вони зареєстровані в Україні як представництва іноземних суб'єктів господарю­вання.

При державній реєстрації суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в їх підприємницьких або статутних документах обов'язково фіксуються всі види господарської діяльності, які будуть здійснюватись даним суб'єктом господарювання, в то­му числі зовнішньоекономічна діяльність. Процедура держав­ної реєстрації резидентів та нерезидентів України як суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України має низку особли­востей щодо місця державної реєстрації; терміну державної реєстрації; переліку документів, необхідних для державної реєстрації тощо. Місцем державної реєстрації резидентів України - суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності є - виконавчі комітети органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням даного суб'єкта; нерезидентів України - Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції. Документом, що підтверджує факт реєстрації суб'єкта зовнішньо­економічної діяльності в Україні, є Свідоцтво про державну реєстрацію. Після державної реєстрації суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності повинні стати на облік в місцевих органах державної влади. До таких органів належать податкові інспекції, регіональні органи статистики, регіональні відділення пенсійного фонду, регіональні відділення фонду соціа­льного страхування, митниці тощо.

Здійснення зовнішньоекономічної діяльності в більшості своїй супроводжується переміщенням через митний кордон України. Набуття такого права передбачає необхідність обліку суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності на митниці, в зоні діяльності якої він перебуває. Відсутність такого обліку є підставою для відмови в митному оформленні вантажів, пасажирів, багажу.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, одержавши у власність кошти, майно, майнові і немайнові права та інші результати, мають право володіти, користуватися і розпоряджатися ними за своїм розсудом. Усі суб'єкти зовнішньоекономі­чної діяльності України мають право відкривати свої предста­вництва на території інших держав. Здійснення зовнішньоеко­номічної діяльності за межами України представництвами українських суб'єктів господарської діяльності підлягає регулюванню законами держав, на території яких здійснюється така діяльність. Іноземні суб'єкти господарської діяльності мають право на відкриття своїх представництв на території України. Здійснення зовнішньоекономічної діяльності на території України підлягає регулюванню законами України. Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право на участь у міжнародних неурядових економічних організаціях.

2.3.Система органів державного регулювання ЗЕД

Основою регулювання діяльності підприємств України на зовнішніх ринках є Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Крім того, відповідних сферах регулювальну роль відіграють й інші Закони України:

• "Про захист іноземних інвестицій в Україні";

• "Про дію міжнародних договорів на території України";

• "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні"

• "Про міжнародний комерційний арбітраж";

• "Про режим іноземного інвестування" тощо.

Крім Законів України, важливу роль у регулюванні ЗЕД відіграють Указ; Президента України. Серед них:

• "Про заходи для попередження експорту товарів походженням України за цінами, що можуть розглядатися як демпінгові, і врегулювань: торгових суперечок";

• "Про заходи здійснення єдиної державної політики регулювань: імпорту";

• "Про використання Міжнародних правил інтерпретації комерційні: термінів" тощо.

Нарешті, існують нормативні рішення Кабінету Міністрів Україні-Міністерства економіки України та з питань європейської інтеграції, інші: міністерств і відомств, що регулюють окремі питання тарифного і нетарифног характеру.

Система органів ЗЕД в країнах світу має деякі спільні риси. По-першеі; в кожній країні в регулюванні ЗЕД бере участь, насамперед вищи законодавчий орган. У США - це Конгрес, у Франції - Національні збори. Японії - Парламент і т.д. В Україні таким органом є Верховна Рада [89].

Усі вищі законодавчі органи виконують такі функції:

- приймають закони, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність:

- ратифікують відповідні угоди;

- •асигнують фінансові засоби для ефективного розвитку ЗЕД.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність

Верховна Рада:

- приймає, скасовує і змінює закони про ЗЕД;

- затверджуєголовні напрямки зовнішньоекономічної політики України;

- укладає міжнародні договори;

- затверджує митні тарифи і збори;

- установлює спеціальні режими ЗЕД;

- затверджує списки товарів, що підлягають ліцензуванню при експорт або імпорті.

Варто зазначити, що в кожній країні є вищий виконавчий орган, який:

- видає розпорядження на основі прийнятих законів про розвиток ЗЕД;

- контролює виконання цих законів;

- стежать за використанням виділених коштів на розвиток ЗЕД. В Україні таким органом є Кабінет Міністрів.

Кабінет Міністрів України як орган виконавчої владиздійснює координацію зовнішньоекономічної діяльності, приймає нормативні акти в межах своїх повноважень, подає свої пропозиції до Верховної Ради України, складає платіжний баланс і зведений валютний план.

Найбільше на регулювання та розвиток ЗЕД впливають міністерства, які безпосередньо займаються економічними зв'язками із зарубіжними країнами і реалізацією державної зовнішньоекономічної політики. У США - це Міністерство торгівлі й Держдепартамент, у Великобританії - Міністерство торгівлі і промисловості, в Японії -Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості і Міністерство закордонних справ, в Україні - це Міністерство економіки України та з питань європейської інтеграції(до його складу ввійшло колишнє Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України). У компетенції цього міністерства:

- проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при виході суб' єктів ЗЕД на зовнішній ринок, координація їхньої діяльності;

- контроль зовнішньоекономічної діяльності;

- нетарифне регулювання ЗЕД тощо.

До складу Міністерства економіки України та з питань європейської інтеграції входять 4 департаменти

1.Департамент державної політики в сфері зовнішньої торгівлі,що складається з трьох управлінь:

1)управління зовнішньої політики;

2)управління моніторингу зовнішньої торгівлі;

3)управління митно-тарифної політики внутрішнього ринку.

2.Департамент міжнародного торгово-економічного співробітництва,який нараховує 5 управлінь:

1)управління багатостороннього економічного співробітництва;

2)управління іноземних представництв;

3)управління торгово-економічних зв'язків з країнами Європи, США. Канадою;

4)управління торгово-економічних зв'язків з країнами Азії, Тихоокеанського регіону, Африки І Латинської Америки;

5)управління торгово-економічних зв'язків з країнами СНД.

3.Департамент торгових обмежень і контролю за зовнішньоекономічною діяльністю,до складу якого входять 3 управління:

1)управління тарифного регулювання і контрактного обліку;

2)управління контролю за зовнішньоекономічною діяльністю;

3)управління торгових обмежень і недобросовісної конкуренції.

4.Департамент міжнародного розвитку і європейської інтеграції,що нараховує 5 управлінь:

в галузі координації міжнародної технічної допомоги;

5)управління міжнародних інвестиційних програм і проектів.

По-четверте, в регулюванні ЗЕД, в розробленні і реалізації зовнішні-економічної політики в країнах світу беруть участь й інші міністерств. державні структури, наприклад, Національний (центральний) банк країна Міністерство фінансів, Міністерство сільського господарства (чи агропгомисловості), Міністерство оборони (якщо країна займається експортнії

Центральний банкбудь-якої країни відіграє важливу роль в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю, валютно-фінансовими інструментами, насамперед регулюванні курсу національної валюти, що прямо впливає І експортно-імпортні потоки .

Національний банк Українирегулює валютні й міжнародні питань: зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, зберігання і використання золотовалютних резервів, взаємовідносини з центральними банками країн і міжнародними фінансовими організаціями, підписання міжбанківські угод, регулювання курсу національної валюти та ін.

Експортно-імпортні банкиздійснюють кредитні й розрахункові функції від імені уряду. Кредитування зовнішньої торгівлі - виняткова важлива функція, безпосередньо пов'язана з зовнішньоторговельний процесом.

Митні органи- це державні установи, які контролюють експортно-імпортні потоки на митному кордоні країни; вони ведуть митну статистик) розробляють митні правила і процедури, стягують митні збори, мито податки.

Державній комітет митного контролюздійснює контроль відповідно до чинного законодавства.

Нарешті, у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності беруть участь органи місцевого управління: законодавчі і розпорядницькі органи] територіальні підрозділи органів державного регулювання ЗЕД.

Міністерство закордонних справвизначає зовнішньополітичні орієнтири і сприяє зовнішньополітичному забезпеченню зовнішньоекономічних інтересів національних експортерів та імпортерів.

Торговельні представництва країни в іноземних державахзахищають за кордоном права даної країнив галузі зовнішньої торгівлі. Функції та завдання торговельних представництв:

- представляти інтереси даної країни в галузі зовнішньої торгівлі і сприяти розвиткові торговельних та інших господарських відносин даної країни з країною перебування торговельного представництва;

- регулювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування торговельного представництва;

- сприяння розвитку міжнародного співробітництва в галузі економіки, захисту прав людини, боротьбі з тероризмом, економічної безпеки, охорони здоров'я, науки, освіти, культури, туризму, фізкультури і спорту);

- участь в укладанні угод з іноземними партнерами під час співпраці в межах компетенції, визначеної законом;

- сприяння активізації зовнішньоекономічної діяльності підприємств і організацій, розміщених на території області (міста), незалежно від форм власності;

- сприяння розвитку експортного потенціалу області (міста);

- сприяння створенню належних умов для організації прикордонної і прибережної торгівлі;

- сприяння діяльності місцевих органів і прикордонних служб для їх належного функціонування;

- внесення в установленому порядку у відповідні органи пропозицій щодо залучення іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу області (міста).

Управління відповідно до покладених на нього завдань виконує цілу низку конкретних функцій, спрямованих на активізацію і підвищення ефективності ЗЕД в області (місті) і повніше її використання для соціально-економічного розвитку регіону і країни загалом.

Контрольні запитання та завдання для самоперевірки знань:

1. Яка мета регулювання зовнішньоекономічної діяльності?

2. Назвіть принципи, які покладені в основу зовнішньоекономічної діяльності.

3. Які заходи впроваджуються державними органами влади для захисту інтересів при здійсненні зовнішньоеко­номічної діяльності?

4. Назвіть склад державних органів, що здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

5. В чому полягають повноваження Верховної ради України?

6. Розкрийте сутність повноважень Президента України в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

7. Які завдання вирішує Кабінет Міністрів України щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності?

8. Розкрийте сутність функцій Національного банку України.

9. Розкрийте роль та значення Державної митної служби України.

10. Охарактеризуйте сутність основних завдань, що покладені на Державну митну службу України.

11. В чому полягають повноваження органів місцевого самоврядування України в сфері зовнішньоекономічної діяльності?

12. Які організації входять до складу організацій координаційного типу?

13. Розкрийте сутність завдань, покладених на Торгово-промислову палату України.

14. Яке призначення бірж?

15. Які існують види бірж?

16. Розкрийте сутність завдань, що виконують товарні біржі.

17. Яке призначення фондових бірж?

18. Які види операцій здійснюють валютні біржі?

19. В чому полягає призначення асоціації „ЄАН-Україна"?

20. Яка мета створення Асоціації міжнародних автомобіль­них перевізників України (АсМАП)?

21. Розкрийте призначення Асоціації міжнародних експедиторів України (АМЕУ).

22. Які міжнародні органи входять до складу міжурядових установ та організацій, що регулюють зовнішньоеконо­мічну діяльність?

23. Які міжнародні організації входять до складу неурядо­вих організацій, що здійснюють вплив на стан зовніш­ньоекономічної діяльності?

24. Дайте визначення поняття „регулювання зовнішньоеко­номічної діяльності".

25. Які існують методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності?

26. В чому сутність тарифних (економічних) методів регу­лювання зовнішньоекономічної діяльності?

27. В чому сутність нетарифних (організаційно-адміністра­тивних) методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності?

28. Що таке „мито"?

29. Які існують митні тарифи?

План

1. Тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності: сутність та особливості здійснення в Україні.

2. Поняття і види мита.

1 .Тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності:

сутність та особливості здійснення в Україні

Тарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі посідають чільні місце у системі державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності Лібералізація зовнішньоторговельної політики як форма політики державі полягає у зниженні тарифних ставок імпортних та експортних мит, надань вагомих пільг для товарів з країн, що розвиваються. Водночас протеїціонізм як державна форма торговельної політики через застосувані високих імпортних тарифних ставок захищає внутрішній ринок проникнення товарів невітчизняного виробництва і стимулює розвите експортного стратегічного прогнозування та планування у вітчизняних товаровиробників.

Тарифне регулювання зовнішньої торгівлі комплексно впливає на обсяг, сум нарахованого мита на товари, що є об'єктом експортно-імпортних операції. Слід зазначити, що комплексний вплив тарифного регулювання проявляється в потребі визначити митну вартість товару, з якої нараховуватимуться суми мита; коду товару відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності та країни походження, що істотно впливає на застосування окремих ставок мита до певних товарів.

Україна самостійно здійснює митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території. Митну політику України визначає Верховна Рада України. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Закону України ''Про єдиний митний тариф", митного кодексу України та міжнародних договорів.

До основних функцій мита належать:

- захист національного виробника від конкуренції (політика протекціонізму);

- формування джерела надходжень коштів до бюджету (фіскальна політика).

Згідно з Законом України "Про єдиний митний тариф" (стаття 1), формування та застосування Єдиний митний тариф України при ввезенні на митну територію України та вивезення за межі цієї території товарів та інших предметів формують та застосовують з метою обкладання митом зазначених товарів та інших предметів.

Єдиний митний тариф України- це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Єдиний митний тариф України базується на міжнародного визнаних нормах і розвивається у напрямі максимальної відповідності до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і правил митної справи.

Ставки Єдиного митного тарифу України єдині для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, способів організації господарської діяльності та територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами (стаття 3 Закону України "Про єдиний митний тариф") .

Для розроблення пропозицій щодо митно-тарифного регулювання та врахування при цьому інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і держави загалом при Кабінеті Міністрів України діє Митно-тарифна рада,на яку покладено виконання таких функцій:

- розроблення пропозицій щодо основних напрямів митно-тарифної політики України, зокрема пропозиції про встановлення, скасування або зміну митних ставок, надання тарифних пільг і преференцій, а також про зміни в номенклатурі Єдиного митного тарифу України;

- підготовка та розгляд проектів законодавчих актів України і міжнародних договорів України щодо митно-тарифного регулювання;

- розроблення заходів, із захисту українського ринку при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території

Функції робочого апарату Митно-тарифної ради здійснює Держави митна служба України. Положення про Митно-тарифну раду та її склад затверджує Кабінет Міністрів України (стаття 6 Закону України "Про єдиний митний тариф").

Безпосередньо митну справу здійснюють митні органи України. Система митних органів України складається з Державної митної служби України, регіональних митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів.

Митні органи України, проводячи митну політику, виконують такі головні завдання:

- захист економічних інтересів України;

- контроль за додержанням законодавства України про митну справу;

- забезпечення виконання зобов'язань, які випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи;

- використання засобів митно-тарифного та позатарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів;

- вдосконалення митного контролю і оформлення товарів та предметів, що перемішуються через митний кордон України;

- комплексний контроль разом з Національним банком України і валютними операціями;

- здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів за додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтерес: на зовнішньому ринку за участю Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України;

- створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон країни;

- боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

- співробітництво з митними та іншими органами зарубіжних країн, також з міжнародними організаціями з питань митної справи;

- ведення митної статистики.

Державну митну службу України створено Президентом Україні Голову Державної митної служби України призначають відповідно і чинного законодавства України. Регіональні митниці відповідно і закону створює Кабінет Міністрів України. Створення, реорганізації ліквідація митниць спеціалізованих митних управлінь та організацій та установ і навчальних закладів здійснюється Державною митної службою України за погодженням з Міністерством фінансів України.

2.Поняття і види мита

Основою митно-тарифного регулювання виступають ставки мита. систематизовано в митних тарифах.

За способом стягнення мито поділяється на адвалорне, яке обчислюють у відсотках до митної вартості товарів, специфічне,яке визначає фіксовану суму, що стягується з одиниці виміру певного товару, та комбіноване,яке становить поєднання перших двох видів мита. Слід зауважити, що в разі підвищення ціни товару та, відповідно, митної вартості, з якої нараховується мито, адвалерні ставки дають більші надходження до бюджету, ніж специфічні. Водночас, у разі зниження ціни товару, ефективнішими є специфічні ставки. Комбіновані ставки дозволяють дещо зменшити недоліки перших двох видів мита.

Особливістю застосування адвалерних ставок мита є необхідність визначення митної вартості товару, яка залежить від багатьох ринкових факторів, (курсів валют, процентних ставок, наявності товарів субститутів та ін.).

За об'єктом обкладення мита поділяють на імпортне,і експортне та транзитне.Ціназви свідчать про наявність певних ставок мита на товари, що вво

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
3. V. Питання туристично-спортивної діяльності
4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
5. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
6. Автоматизація банківської діяльності в Україні
7. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
8. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
9. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
10. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
11. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
12. Автоматизація метрологічної діяльності

Переглядів: 2242