• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема № 2 Правовий статус підприємств

План

1. Соціальні передумови необхідності активізації державної політики у сфері протидії корупції.

2. Правове забезпечення протидії та запобігання корупції.

3. Організаційне забезпечення протидії та запобігання корупції.

4. Заходи щодо протидії та запобігання корупції.

5. Контроль і нагляд за виконанням законів у сфері протидії та запобігання корупції.

6. Міжнародне співробітництво у сфері протидії та запобігання корупції.

1. Соціальні передумови необхідності активізації державної політики у сфері протидії корупції.

У Законі України „Про засади запобігання та протидії корупції” під корупцією розуміється використання особою наданих їй службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки, пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб. Таким чином, корупція – це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ послуг, пільг або інших переваг. Інакше кажучи, корупція - це використання свого службового становища в особистих, корисливих інтересах, або інтересах третіх осіб, завдяки зловживанню владою, яке тягне за собою адміністративну або кримінальну відповідальність. Фактично, це перетворення посади в ринковий товар, і певний спосіб державного управління.

За роки незалежності корупція в Україні отримала досить широке розповсюдження. Згідно з Індексом сприйняття корупції міжнародної організації Transparency International, Україна у 2008 р. посіла 134 місце (із 180) з індексом 2,5 (максимальний індекс, який відповідає повній відсутності корупції - 10, індекс нижче 3 вважається небезпечним),у 2007 р. — 118 місце (із 179) з індексом 2,7, у2006 р. — 99 місце (із 163) з індексом 2,8, у 2005 р. — 107 місце (із 158) з індексом 2,6. У попередні роки індекс корумпованості був ще нижчим.

Про розповсюдження цього явища в Україні свідчать і статистичні дані, що упродовж 2005-2008 рр. до адміністративної відповідальності за вчинення корупційних дій притягнуто 18741 службову особу (для порівняння: за 2002-2004 рр. — 12269). До кримінальної відповідальності за хабарництво в означені періоди притягнуто відповідно 2434 і 1708, за розкрадання державних коштів — 6601 та 7659.

В останні роки, за даними кримінально-правової статистики, рівень службових злочинів значно зменшився. Так, якщо у 2002 році було зареєстровано 22 599 службових злочинів, то у 2005 – 17 922, у 2006 – 16 396, у 2007 – 15 555, у 2008 – 15 495. Динаміка службових злочинів у 2006 році зменшилась на 8,5%, у 2007 – на 5,2%, у 2008 – на 0,4%. Відповідно зменшився і рівень судимості. Так, якщо за вчинення службових злочинів у 2002 році було засуджено 3 767 осіб, то у 2003 – 3 664, у 2008 – 2 927.

Питома вага службових злочинів у загальній структурі злочинності за останні роки суттєво не відрізняється і становить у середньому 0,4%. Це свідчить про систематичність і стабільність, як вчинення цих злочинів, так і їх виявлення та реєстрації. У структурі службових злочинів, виявлених у 2008 р., як і в попередні роки переважають зловживання владою, або службовим становищем 3 968; хабарництво – 2 297: одержання хабара 1 910, давання хабара 386; перевищення влади або службових повноважень 726; інші службові злочини: службове підроблення, провокація хабара, службова недбалість складають незначну питому вагу у структурі службової злочинності.

Треба зауважити, що до кількісних показників, якими характеризується корупційна злочинність, варто підходити обачливо, оскільки її зниження супроводжується в ряді регіонів України штучним зменшенням цих показників за рахунок притягнення до відповідальності осіб, які підпадають під дію Закону України “Про боротьбу з корупцією”, що обумовлює у наступному припинення кримінальних справ у процесі розслідування або їх судового розгляду. Так, наприклад, у 2008 році справи про службові злочини у відношенні 3 208 осіб були закриті в судах. До 80% засуджених застосовувався запобіжний захід – підписка про невиїзд.

За вчинення протиправних діянь до відповідальності згідно з Законом України «Про боротьбу з корупцією» у 2008 році притягнуто 2245 державних службовців першої–сьомої категорій, 275 службових осіб райоблдержадміністрацій і 1627 – органів місцевого самоврядування. Окремо слід зазначити, що за вчинення корупційних діянь згідно з цим законом до відповідальності притягнуто у 2008 році 815 працівників правоохоронних органів.

За складеними органами прокуратури протоколами за вчинення корупційних діянь до адміністративної відповідальності у 2008 році притягнуто 1487 осіб, у тому числі посадових осіб органів влади та органів місцевого самоврядування – 557, органів внутрішніх справ – 209, податкової служби – 37, військовослужбовців – 271 та 32 депутати.

На усунення причин та умов, що сприяють корупційним проявам, прокурорами внесено майже 1200 актів реагування, за результатами розгляду яких до відповідальності притягнуто 1250 службових осіб. Скасовано близько 400 неправомірних рішень, прийнятих унаслідок корупційних діянь.

Але це тільки статистичні дані. А що з цього приводу думають громадяни? Загальнонаціональні опитування громадської думки „Стан корупції в Україні”, які були проведені Київським міжнародним Інститутом соціології у 2007-2008 рр., показали, що тільки 10-16% опитаних безумовно довіряють владі, 52% розглядають корупцію як звичний спосіб життєдіяльності в Україні, виправданий у більшості ситуацій, 77% вважають, що з 2004 року рівень корупції в Україні значно зріс, 67% українців повідомили, що впродовж року були втягнуті в корупцію, 64% - давали хабарі за порушення правил дорожнього руху. Але лише 4% опитаних виявили готовність подати скарги до правоохоронних органів про корупційні дії службових осіб. Наявність корупції в судах зазначається у відповідях 49% респондентів, в прокуратурі – 42,9%, серед нотаріусів – 22,8%. 14,9% опитаних вважають за необхідне посилити кримінальну відповідальність за корупційні прояви.

Загалом, найбільш корумпованими, на думку громадян, є: Верховна Рада України (54,2%), Уряд (44,9%), ДАІ (57,5%), міліція (54,2%), медичні заклади (54%), суди (49%), вищі навчальні заклади (46,3%), прокуратура (42,9%), митна і податкова служби (40,3%). На початку 2008 року 62,8% опитаних громадян України були переконані у корумпованості публічних службовців . На думку громадян, одна з перших причин корупції — зловживання службовим становищем серед державних посадовців (17,4%), котрі використовують свої службові посади для власної вигоди.

У зв’язку з цим, виникає декілька питань. Перше питання: а чи можливо взагалі подолати корупцію?

Звісно, як явище підкупу окремих чиновників повністю подолати її неможливо. Але як явище масштабного розпаду влади безумовно подолати її можна. Про це свідчать приклади Італії, Гонконгу, Швеції, Швейцарії та інших держав.

Ключем до вирішення проблеми є переведення логіки розуміння корупції із морально-правової площини у площину вирішення проблем економічної ефективності діяльності потенційних корупціонерів. Тому не треба боротися з корупцією, необхідно розрушити корупційну систему за рахунок змін у функціонуванні нашої бюрократичної машини. Особливо це стосується простих форм корупції.

За рахунок правильної організації роботи чиновників можна суттєво зменшити корупційні прояви і послабити бюрократичний тиск на населення. Невже так складно приймаючи те чи інше рішення прорахувати економічний, політичний, моральний аспект при прийнятті нових законодавчих рішень. У цьому зв’язку достатньо привести приклад щодо позбавлення права інспектора ДАІ отримувати оплату штрафів на місці події, а тільки у судовому порядку. В результаті до державного бюджету не потрапили мільйони гривень, суди були завалені протоколами про адміністративні правопорушення, рішення їх не виконувалися, зросли в геометричній прогресії кількість ДТП. Хто від цього вибрав? Корупційна система.

Таким чином ніякі запобіжні заходи не будуть дієвими доки самі механізми здійснення управлінських функцій не будуть економічно ефективними, раціональними, заснованими на чітких правилах здійснення.

Друге питання: як боротися з корупцією, і чи достатня для цього існуюча правова база?

Однозначної відповіді немає. Все залежить від ступеню корумпованості країни. Боротьба з корупцією тісним чином пов'язана з боротьбою з тіньовою економікою. Мають застосовуватися різні засади з урахуванням специфіки відомства. Універсальних засобів не має. Так, як лікування певної хвороби залежить від її запущеності, так і боротьба з корупцією залежить від ступеню корупційності суспільства. Наше суспільство тотально корупціогенне. Тому боротьба з корупцією потребує рішучих кримінально-правових і ефективних профілактичних заходів.

1. Правове забезпечення протидії та запобігання корупції.

Що стосується існуючої правової бази, то слід зазначити, що вона достатньо розгалужена. Нормативно-правова база щодо організації державної служби в Україні на сьогодні складає понад 700 нормативно-правових актів, серед яких 38 законів, понад 200 указів і розпоряджень глави держави, більше 450 актів уряду та Головдержслужби. Верховна Рада України в 1991-2006 рр. 55 разів розглядала питання посилення боротьби зі злочинністю у тому числі корупцією і організованою злочинністю. Було видано 38 указів і розпоряджень Президента України. Законодавча база з протидії корупції в Україні налічувала в 2008 році понад 150 законів, указів, розпоряджень Президента, постанов КМУ, галузевих нормативних актів.

З метою реалізації антикорупційної політики Президент України своїм Указом затвердив Концепцію подолання корупції в Україні „На шляху до доброчесності” та вніс на розгляд Верховної Ради України 11.09.2006 року пакет проектів законів, спрямованих на виконання Україною міжнародних зобов’язань у сфері протидії корупції: „Про ратифікацію Конвенції організації об’єднаних Націй проти корупції”, „Про ратифікацію Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією”, „Про ратифікацію Додаткового протоколу до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією”. Ратифікація цих документів має сприяти утвердженню позитивного іміджу України як держави, де створюється сприятливий політичний клімат для широкомасштабного, взаємовигідного співробітництва з усіма країнами, у тому числі й з питань протидії корупції та іншими правопорушеннями, безпосередньо пов’язаними з нею.

На реалізацію зазначених документів спрямовані і внесені Президентом 11.09.2006 року проекти Законів України: „Про засади запобігання та протидії корупції”, „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення”, „Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення”, які були прийняті Верховною Радою 11 червня 2009 року і введені в дію з 01 січня 2010, Але зараз введення в дію цього закону перенесено на 1 квітня 2010 року.

В Законі України „Про засади запобігання та протидії корупції” уточнюється поняття корупції, видів корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних із корупцією, передбачають положення щодо антикорупційної експертизи нормативно-правових актів, участь громадськості у запобіганні корупції, встановлюють обов’язок передачі майна, що належить особам, які займають політичні посади, та членам їх сімей, в управління. Цим законом також встановлено заборону одержання особами, уповноваженими на виконання функцій держави, подарунків. Крім того, передбачається обов’язок декларування доходів та видатків посадових осіб.

Законом України „Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення” встановлюється відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень та визначається порядок притягнення до відповідальності. Закон передбачає притягнення до відповідальності юридичних осіб за пропонування або дачу хабара посадовій, службовій особі державного органу або органу місцевого самоврядування або до підкупу особи, яка не є посадовою чи службовою особою, але виконує надані законом владні повноваження. Зазначені правопорушення кореспондуються з відповідними складами злочинів, якими пропонується доповнити Кримінальний кодекс України.

У цьому зв’язку, можна лише зазначити, що специфіка протидії корупції потребує передусім нормативно-правового налагодження взаємоузгодженої системи упереджувальних заходів, які мають бути розроблені різними галузями законодавства: цивільним, фінансовим, господарським, адміністративним та ін., а не тільки посиленням заходів кримінальної репресії. Поряд із упереджувальними заходами необхідно також вдосконалення і розширення системи кримінально-правових, цивільно-правових, адміністративних і фінансових санкцій. Окрім того, ці заходи потребують і активної діяльності, спрямованої на формування антикорупційної свідомості населення і залучення всіх важелів громадянського суспільства. Тільки такий комплексний підхід до боротьби з корупцією є найбільш доцільним і потребує всебічного подальшого розвитку.

Третє питання: як має бути організована боротьба з корупцією?

1. Організаційне забезпечення протидії та запобігання корупції.

Поряд з правовими важливе значення має реалізація ефективних організаційних заходів протидії корупції. Законом України „Про засади запобігання та протидію корупції” в ст. 3 визначено достатньо широке коло суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції. Серед них зазначаються: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи прокуратури України здійснюють заходи
щодо запобігання та протидії корупції в межах повноважень,
визначених Конституцією України та законами.

Органи державної влади здійснюють заходи щодо запобігання
та протидії корупції або беруть участь у їх здійсненні в межах
повноважень, визначених законами та іншими виданими на їх основі
нормативно-правовими актами.

Координацію і контроль за діяльністю органів виконавчої
влади щодо запобігання та протидії корупції здійснює Кабінет
Міністрів України.

Формування державної антикорупційної політики, реалізацію
антикорупційної стратегії, що визначається Верховною Радою
України, а також координацію діяльності центральних органів
виконавчої влади з цих питань здійснює спеціально уповноважений
орган (особа) з питань антикорупційної політики.

Спеціально уповноважені суб'єкти, які в межах своєї
компетенції безпосередньо здійснюють заходи щодо виявлення,
припинення та розслідування корупційних правопорушень (далі -
спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції),
визначаються законом.

Спеціально уповноваженими суб'єктами у сфері протидії
корупції є спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою
злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової
міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю
Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних
Силах України, якщо інше не передбачено законом.

Координацію діяльності правоохоронних органів з питань
протидії корупції здійснюють в межах наданих повноважень,
визначених законами, Генеральний прокурор України та
підпорядковані йому прокурори.

Суб'єктами, які беруть участь у запобіганні, виявленні, а
в установлених законом випадках і у здійсненні заходів щодо
припинення корупційних правопорушень, відновленні порушених прав
чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а
також в інформаційному і науково-дослідному забезпеченні
здійснення заходів щодо запобігання та протидії корупції, у
міжнародному співробітництві в цій сфері, є:

1) уповноважені підрозділи органів державної влади;

2) місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого
самоврядування;

3) підприємства, установи, організації незалежно від
підпорядкованості та форми власності, їх посадові особи, а також
громадяни, об'єднання громадян за їх згодою.

Керівники органів державної влади, юридичних осіб, їх
структурних підрозділів у разі виявлення корупційного
правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого
правопорушення працівниками відповідних органів державної влади,
юридичних осіб зобов'язані в межах своїх повноважень вжити заходів
щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово
повідомити про його вчинення спеціально уповноваженого суб'єкта у
сфері протидії корупції.

В останні роки в країні активно обговорюються питання про створення спеціального державного органу, на який має бути покладено проведення оперативно-розшукової діяльності, адміністративне провадження і розслідування справ про злочини і корупційні діяння посадових і службових осіб. Генеральною прокуратурою був розроблений відповідний законопроект „Про Державну службу розслідувань України”[9] в компетенцию якого входило і розслідування справ про корупційні зло чини вищих посадов их осіб.

З урахуванням політичної ситуації в країні, Указом Президента України від 01.02.2008 року „Про деякі заходи щодо вдосконалення, формування та реалізації державної антикорупційної політики”[10] на Міністерство юстиції України покладена низка завдань щодо аналізу законодавства, яке сприяє вчиненню корупційних правопорушень, підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства про запобігання та протидію корупції; здійснення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, збирання та аналіз статистичних даних щодо запобігання і протидії корупції; посилити роль громадського суспільства у запобіганні корупції; забезпечити співпрацю України з міжнародними антикорупційними організаціями, зокрема, з GRECO.

На Міністерство юстиції також покладено обов’язок завершити підготовку законопроектів про: запровадження декларування доходів та видатків осіб, уповноважених на виконання функцій держави та членів їх сімей; Кодекс доброчесної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави, органів місцевого самоврядування; створення єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб, притягнутих до адміністративної чи кримінальної відповідальності за корупційні дії.

На виконання завдань, які поставлені у вищезазначеному Указі Президента України, Кабінетом Міністрів України запроваджено посаду Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, на якого покладається виконання завдань з підготовки пропозицій щодо формування та забезпечення реалізації державної антикорупційної політики. Відповідне положення „Про Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики”[11], затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2009 року.

Але практика останніх років свідчить, що створення все нових і нових підрозділів по окремим напрямкам боротьби зі злочинністю і корупцією у системі правоохоронних органів не виправдовує себе. Тому, на нашу думку, на порядку денному стоїть нагальна необхідність утворення спеціального державного органу, який би займався виключно усією складною сукупністю проблем запобігання злочинності і корупції, як однією із галузей державного управління.

Таким чином, можна зробити висновок, що давно вже назріла необхідність провести фундаментальне професійне вивчення і серйозне корегування цілій низці найактуальніших правових питань функціонування системи протидії корупції і реформування правоохоронних органів. Події останніх років свідчать: затягування цього процесу загрожує ще більш загострити кримінальну ситуацію в державі і підірвати стабільні умови її функціонування.

Важливим організаційним заходом протидії корупції є запровадження антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів.

З метою виявлення у проектах нормативно-правових актів
норм, що можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень,
розроблення рекомендацій стосовно їх усунення спеціально
уповноважений орган (особа) з питань антикорупційної політики
проводить антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових
актів.

Порядок і методологія проведення антикорупційної експертизи
та порядок оприлюднення її результатів визначаються Кабінетом
Міністрів України.

Результати антикорупційної експертизи підлягають
обов'язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання
відповідного нормативно-правового акта.

Антикорупційній експертизі підлягають:

проекти законів України;

проекти актів Президента України, Кабінету Міністрів України,
центрального органу виконавчої влади за рішенням відповідно
Президента України, Кабінету Міністрів України, зверненням
центрального органу виконавчої влади.

За ініціативою фізичних осіб, об'єднань громадян,
юридичних осіб може проводитися громадська антикорупційна
експертиза проектів нормативно-правових актів.

Проведення громадської антикорупційної експертизи проектів
нормативно-правових актів та оприлюднення її результатів
здійснюються за рахунок відповідних фізичних осіб, об'єднань
громадян, юридичних осіб або інших джерел, не заборонених
законодавством.

Важливе значення має також встановлення державного захисту осіб, які надають допомогу в запобігання та протидії корупції (ст. 17).

Особи, які надають допомогу в запобіганні та протидії
корупції, перебувають під захистом держави.

Держава забезпечує здійснення правоохоронними органами
правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на
захист від протиправних посягань на життя, житло, здоров'я та
майно осіб, які надають допомогу в запобіганні та протидії
корупції, а також близьких їм осіб.

Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні
та протидії корупції, здійснюється відповідно до Закону України
"Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному
судочинстві"

1. Заходи щодо протидії та запобігання корупції.

5. Контроль і нагляд за виконанням законів у сфері протидії та запобігання корупції.

Контроль за виконанням законів у сфері запобігання та
протидії корупції здійснюється Верховною Радою України
безпосередньо, а також Комітетом Верховної Ради України з питань
боротьби з організованою злочинністю і корупцією, органами
державної влади в межах їх повноважень у встановленому законом
порядку.

Комітет Верховної Ради України з питань боротьби з
організованою злочинністю і корупцією, здійснюючи контроль за
виконанням законів у сфері запобігання та протидії корупції,
щороку не пізніше 15 квітня представляє Верховній Раді України
доповідь про стан запобігання та протидії корупції в Україні, що
підлягає опублікуванню в офіційних виданнях Верховної Ради
України.
Громадський контроль за виконанням законів у сфері
запобігання та протидії корупції здійснюється на підставі та в
порядку, визначеному цим Законом та іншими законами.

Об'єднання громадян та їх члени або уповноважені
представники, а також окремі громадяни в діяльності щодо
запобігання, виявлення та протидії корупційним правопорушенням
можуть (крім випадків, коли це віднесено законом до виключної
компетенції спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії
корупції):

брати участь у діяльності щодо виявлення фактів вчинення
корупційних правопорушень та встановлення осіб, які їх вчинили, у
межах повноважень, визначених законом;

повідомляти про виявлені факти вчинення корупційних
правопорушень спеціально уповноваженим суб'єктам у сфері протидії
корупції, іншим органам, зазначеним у статті 3 цього Закону,
керівництву та колективу підприємства, установи чи організації, в
яких були вчинені ці правопорушення, а також громадськості;

запитувати та одержувати в установленому порядку від
органів державної влади та органів місцевого самоврядування
інформацію про діяльність щодо запобігання та протидії корупції;

проводити, замовляти проведення громадської
антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів,
подавати за результатами експертизи пропозиції до відповідних
органів державної влади або органів місцевого самоврядування;

брати участь у відкритих парламентських слуханнях з питань
запобігання та протидії корупції;

вносити пропозиції суб'єктам права законодавчої ініціативи
щодо вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що
виникають у сфері запобігання та протидії корупції;

проводити, замовляти проведення досліджень, у тому числі
наукових, соціологічних тощо, з питань запобігання та протидії
корупції;

проводити заходи щодо інформування населення з питань
запобігання та протидії корупції;

здійснювати громадський контроль за дотриманням законів,
спрямованих на запобігання та протидію корупції, з використанням
при цьому таких форм контролю, які не суперечать чинному
законодавству.

Об'єднанню громадян, фізичній, юридичній особі не може
бути відмовлено в наданні доступу до інформації стосовно
компетенції суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання та
протидії корупції, та основних напрямів їх діяльності.

Законопроекти та проекти інших нормативно-правових актів,
що передбачають надання пільг, переваг окремим суб'єктам
господарювання, а також делегування функцій, повноважень органів
виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, у тому
числі недержавним організаціям, з метою їх громадського
обговорення підлягають опублікуванню в офіційних виданнях
Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України у
десятиденний строк з дня їх внесення суб'єктом права законодавчої
ініціативи, але не пізніше ніж у семиденний строк до дня їх
розгляду.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування
зобов'язані узагальнювати результати громадського обговорення
законопроектів та інших нормативно-правових актів, що передбачають
надання пільг, переваг окремим суб'єктам господарювання, а також
делегування функцій, повноважень органів виконавчої влади або
органів місцевого самоврядування недержавним організаціям, та
оприлюднювати їх у засобах масової інформації.

Спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції
в межах відповідного адміністративно-територіального утворення та
в державі в цілому зобов'язані щороку не пізніше 10 лютого
оприлюднювати інформацію про вжиті заходи щодо протидії корупції
та про осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення
корупційних правопорушень.

Спеціально уповноважений орган (особа) з питань
антикорупційної політики щороку не пізніше 1 квітня готує та
оприлюднює у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку звіт
про результати проведення заходів щодо запобігання та протидії
корупції.

У звіті мають відображатися такі відомості:

статистичні дані про результати діяльності спеціально
уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції з обов'язковим
зазначенням таких показників:

а) кількість осіб, щодо яких складено протоколи про вчинення
корупційних правопорушень;

б) кількість осіб, щодо яких набрав законної сили
обвинувальний вирок суду або на яких накладено адміністративне
стягнення за корупційне правопорушення;

в) дані окремо за категоріями осіб, зазначених у частині
першій статті 2 цього Закону, і за видами відповідальності за
корупційні правопорушення;

г) дані про розміри завданих корупційними правопорушеннями
збитків, стан та обсяги їх відшкодування;

узагальнені результати антикорупційної експертизи проектів
нормативно-правових актів;

інформація про результати виконання органами державної
влади заходів щодо запобігання та протидії корупції, у тому числі
в рамках міжнародного співробітництва;

результати соціологічних досліджень, що проводяться
державними та недержавними науково-дослідними установами, з питань
поширення корупції.

Нагляд за виконанням законів у сфері запобігання та
протидії корупції здійснюється Генеральним прокурором України та
підпорядкованими йому прокурорами.

6. Міжнародне співробітництво у сфері протидії та запобігання корупції.

Україна відповідно до укладених нею міжнародних договорів
здійснює співробітництво у сфері запобігання та протидії корупції
з іноземними державами, міжнародними організаціями, які здійснюють
заходи щодо запобігання та протидії корупції.

1. Поняття, ознаки та види підприємств.

2. Створення підприємства. Установчі документи підприєм­ства.

3. Припинення діяльності підприємства.

4. Об'єднання підприємств.

Читайте також:

1. Cистеми безпеки торговельних підприємств
2. IV група- показники надійності підприємства
3. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
4. WEB - сайт підприємства в Інтернет
5. Або продукція підприємств, що знаходяться за кордоном.
6. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
7. Автопідприємства вантажних автомобілів
8. Автопідприємство пасажирських автомобілів
9. Адміністративно-правовий захист об’єктів інтелектуальної власності
10. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності
11. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав
12. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав

Переглядів: 629