Кризи професійного становлення особистості

Кризи професійного становлення особистості є сенситивними періодами освіти професійних деструкції. Непродуктивний вихід з кризи спотворює професійну спрямованість , ініціює виникнення негативної професійної позиції, знижує професійну активність. Ці зміни активізують процес утворення професійних деструкцій.

Під кризами професійного становлення ми розуміємо нетривалі за часом періоди(до року) кардинальної перебудови професійної свідомості, діяльності і поведінки особистості, зміни вектору її професійного розвитку. Кризи призводять до переорієнтації на нові цілі, корекції і ревізії соціально-професійної позиції, готують зміну способів виконання діяльності, ведуть до зміни взаємовідносин з навколишніми людьми, а в окремих випадках – до зміни професії.

Л.С. Виготський при аналізі вікових криз виділив три фази: передкритичну, власне критичну і посткритичну. На його думку, в першій фазі відбувається загострення протиріччя між суб’єктивною і об'єктивною складовими соціальної ситуації розвитку; у критичній фазі це протиріччя починає проявлятися в поведінці і діяльності; у посткритичній – протиріччя дозволяється шляхом освіти новій соціальній ситуації розвитку.

1.Передкритична фаза виявляється в незадовільності існуючим професійним статусом, змістом діяльності, способами її реалізації, міжособистісними стосунками. Це незадоволення не завжди виразно усвідомлюється, але проявляється в психологічному дискомфорті на роботі, дратівливості, невдоволенні організацією, оплатою праці, керівниками і т. п.

2.Критична фаза відрізняється усвідомленою незадовільністю реальною професійною ситуацією. Намічаються варіанти її зміни, програються сценарії подальшого професійного життя, посилюється психічна напруженість. Протиріччя посилюються, і виникає конфлікт, який стає ядром кризових явищ. Конфлікт супроводжується рефлексією, ревізією учбово-професійної ситуації, аналізом своїх можливостей і здібностей.

3. Вирішення конфлікту приводить кризу в посткритичну фазу. Способи вирішення конфліктів можуть мати конструктивний, професійно-нейтральний і деструктивний характер.

У концепції професійного становлення особистості виділені наступні стадії цього процесу: оптація, професійне навчання і підготовка, професійна адаптація, первинна і вторинна професіоналізація і майстерність. Згідно з визначенням криз, перехід від однієї стадії до іншої породжує нормативні кризові явища. Розглянемо їх психологічні особливості, наслідуючи логіку професійного становлення.

1. Професійне становлення особистості починається із стадії оптації – формування професійних намірів. У 14-16 років, у віці ранньої юності, оптанти починають професійно самовизначатися. До 14 років у дівчат і юнаків вже сформовані різнобічні знання про світ професій, є уявлення про бажану професію. Потрібний конкретний професійно орієнтовний план: чи продовжити навчання в загальноосвітній або професійній школі. На стадії оптації відбувається переоцінка учбової діяльності: залежно від професійних намірів змінюється і мотивація.

Кардинально змінюється соціальна ситуація розвитку. При цьому неминуче зіткнення бажаного майбутнього і реального сьогодення, яке набуває характер кризи учбово-професійної орієнтації.

Переживання кризи, рефлексія своїх можливостей призводять до корекції професійних намірів. Вносяться також корективи в ту, що оформилася до цього віку "Я-концепція".

Деструктивне розв'язання кризи призводить до ситуативного вибору професійної підготовки або професії, випаданню з нормальної соціальної сфери. Дівчата і юнаки потрапляють в співтовариства з поведінкою, що відхиляється. Асоціальна поведінка часто є формою компенсації внутрішньо-особистісного конфлікту – переживання своєї неповноцінності, відірваності, непотрібності.

2. На стадії професійної підготовки багато учнів і студентів переживають розчарування в отриманій професії. Виникає невдоволення окремими учбовими предметами, з'являються сумніви в правильності професійного вибору, падає інтерес до навчання. Спостерігається криза професійного вибору. Як правило, він виразно проявляється в перший і останній роки професійного навчання. За рідкісним винятком ця криза долається зміною учбової мотивації на соціально-професіональну. Що посилюється з року в рік професійна спрямованість учбових дисциплін знижує незадоволенність.

3. Після завершення професійного навчання настає стадія професійної адаптації. Молоді фахівці приступають до самостійної трудової діяльності. Кардинально змінюється професійна ситуація розвитку: новий різновіковий колектив, інша ієрархічна система виробничих стосунків, нові соціально-професійні цінності, інша соціальна роль і, звичайно, принципово новий вид провідної діяльності.

Переживання цієї кризи виражається в незадовільності організацією праці, його змістом, посадовими обов'язками, виробничими стосунками, умовами роботи і зарплатою.

Можливі два варіанти розв'язання кризи:

– конструктивний: активізація професійних зусиль із швидкої адаптації і придбання досвіду роботи;

– деструктивний: звільнення, зміна спеціальності; неадекватне, неякісне, непродуктивне виконання професійних функцій.

4. Наступна нормативна криза професійного становлення особистісного виникає на завершуючій стадії первинної професіоналізації, після 3-5 років роботи. До цього часу фахівець засвоює і продуктивно(продуктивно і якісно) виконує нормативно схвалювану діяльність, визначив свій соціально-професійний статус у ієрархії виробничих стосунків. Динаміка минулого досвіду, інерція професійного розвитку, потреба в самоствердженні викликають протест, незадоволення професійним життям. Усвідомлено або неусвідомлено особистість починає відчувати потребу в подальшому професійному зростанні, в кар'єрі. За відсутності перспектив професійного зростання особистість випробовує дискомфорт, психічну напруженість, з'являються думці про можливе звільнення, зміні професії.

Криза професійного зростання може тимчасово компенсуватися різного роду нефаховими, досуговими видами діяльності, побутовими клопотами або ж кардинально вирішуватися шляхом відходу з професії. Але навряд чи таке розв'язання кризи можна вважати продуктивним.

5. Подальший професійний розвиток спеціаліста приводить його до вторинної професіоналізації. Особливістю цієї стадії є високоякісне і високопродуктивне виконання професійної діяльності. Способи її реалізації мають виразно виражений індивідуальний характер. Фахівець стає професіоналом. Йому властиві соціально-професійна позиція, стійка професійна самооцінка. Кардинально перебудовуються соціально-професійні цінності і стосунки, змінюються способи виконання діяльності, що свідчить про перехід спеціаліста на нову стадію професійного розвитку, оскільки ці зміни призводять до істотного перетворення і соціальної ситуації, і провідної діяльності, яка характеризується індивідуальним стилем і елементами творчості.

Можливі сценарії виходу: звільнення, освоєння нової спеціальності у рамках тієї ж професії, перехід на більш високу посаду.

Одним з продуктивних варіантів зняття кризи є перехід на наступну стадію професійного становлення – стадію майстерності.

6. Стадія майстерності характеризується творчим і інноваційним рівнем виконання професійної діяльності. Рушійним чинником подальшого професійного розвитку особистості стає потреба в самореалізації, самореалізації. Професійна самоактуалізація особистості призводить до незадоволення собою, навколишніми людьми.

Криза нереалізованих можливостей, або, точніше, криза соціально-професійної самоактуалізації, – це душевна смута, бунт проти себе. Продуктивний вихід з нього – новаторство, винахідництво, стрімка кар'єра, соціальна і професійна наднормативна активність. Деструктивні варіанти розв'язання кризи – звільнення, конфлікти, професійний цинізм, алкоголізм, створення нової сім'ї, депресія.

7. Наступна нормативна криза професійного розвитку обумовлена відходом з професійного життя. Після досягнення визначеної вікової межі людина йде на пенсію. Предпенсійний період для багатьох працівників набуває кризового характеру. Це пов'язано з необхідністю засвоєння нової соціальної ролі і поведінки. Відхід на пенсію означає звуження соціально-професійного поля і контактів, зниження фінансових можливостей. Гострота протікання кризи втрати професійної діяльності залежить від характеру трудової діяльності(працівники фізичної праці переживають його легше), сімейного стану і здоров’я. Для зняття кризових явищ виправдано було б проводити курси по підготовці до відходу на пенсію, тренінги соціально-економічної взаємодопомоги, організовувати клуби дозвілля пенсіонерів.

8. Після відходу на пенсію починається соціально-психологічне старіння. Воно проявляється в ослабленні інтелектуальних процесів, підвищенні або зниженні емоційних переживань. Знижується темп психічної діяльності, з'являється настороженість до нововведень, до усього нового, спостерігається постійна занурена в минуле і орієнтація на минулий досвід. Відзначається також пристрасність до моралізації і засудження поведінки молоді, чітко простежується протиставлення свого покоління поколінню, що йде на зміну. Невдало прожите життя завершується страхом смерті, постійними скаргами на здоров'я, близьких родичів, втрачені можливості. Це незадоволення сучасним життям обумовлене скороченням життєвої перспективи, аморфністю професійної ідентичності, соціальної ізоляції і самотності. Назвемо цей неспокійний і тривожний стан душі кризою соціально-психологічної адекватності.

Які ж способи подолання цієї кризи? Психологічні дослідження останніх років показують, що літні люди можуть активно протистояти настанню безпорадної старості. Л.І. Анциферова відмічає, що умовою подолання розвиваючої кризи може стати визначення областейдодатку накопиченого досвіду, в яких можна отримати підтвердження своєї корисності, потрібності. "Нові люди" похилого віку можуть освоювати і нові професії, не кажучи вже про вдосконалення в звичних сферах професійної діяльності. Літні люди можуть, нарешті, зайнятися узагальненням свого індивідуального досвіду у формі книги спогадів, аматорськими видами декоративно-прикладних ремесел і т. п. Нині актуальним стає забезпечення повноцінної соціально-професійної діяльності літніх людей.

Ми розглянули основні нормативні кризи професійного становлення особистості. Кожен з них відрізняється своєрідністю професійної ситуації розвитку і індивідуально забарвленими способами виконання провідної діяльності. Вирішального значення у виникненні криз на перших стадіях професійного становлення мають об’єктивні чинники: зміна провідної діяльності, кардинальна зміна соціальної ситуації. На послідуючих стадіях все більшу роль грають суб’єктивні чинники: зміна "Я-концепції", перебудова професійної свідомості, зростання рівня домагань і самооцінки, прояв потреби в самоствердженні і самореалізації, тобто особистість сама стає ініціатором криз професійного розвитку. Продуктивне виконання діяльності призводить до того, що професіоналізм особистості переростає саму діяльність.

Окрім нормативних криз професійне становлення супроводжується ненормативними, обумовленими життєвими обставинами. Такі події, як вимушене звільнення, перекваліфікація, зміна місця проживання, перерва в роботі, пов'язана з народженням дитини, втрата працездатності, викликають сильні емоційні переживання і часто надають виразно виражений кризовий характер.

Кризи професійного розвитку можуть також стати наслідком впровадження нової організації праці, нових технологій, атестації, тарифікації і т. п. Але вони не є предметом нашого аналізу, як і кризи, викликані великими життєвими невдачами і провалами.

Продуктивним виходом з кризи є, як правило, перехід особистості на більш високий рівень розвитку.

До деструктивного виходу з кризи відноситься пошук шляхів реалізації себе поза професійною діяльністю (у побуті, в хобі і т. п.), а також поява професійно небажаних якостей особистості. Якщо при конструктивному виході з кризи професійно небажані якості долаються особистістю, то при деструктивному вони стають все більше вираженими.

Подолання кризових явищ вимагає від особистості професійного вчинку і психологічно компетентного відношення до себе. Не всяка особистість може самостійно знайти конструктивний вихід з кризи. Висока психічна напруженість, негативні емоції, пасивне відношення до себе, занижена самооцінка часто призводять до деструктивної професійної поведінки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Встановлення конкурентного потенціалу підприємства за допомогою SWOT-аналізу.	\|	Стратегії професійного розвитку особистості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.