• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Юридичні особи. Види юридичних осіб

Суб'єктами права є не тільки окремі індивіди (singulae personae),але і певні організації (за сучасною термінологією - юридичні особи). В широкому масштабі юридичні особи виникають, коли головна роль в економіці починає переходити від індивідуальних до колективних товаровласників, а для цього необхідно, щоб товарне виробництво досягло досить високої стадії розвитку. Такої стадії воно досягає в умовах капіталістичної формації. У рабовласницькому суспільстві товарне виробництво, яке щойно прийшло на зміну натуральному господарству, знаходиться на первісному етапі розвитку і тому втілюється здебільшого у відносинах індивідуальних товаровласників.

Що ж стосується юридичних осіб, то вони хоча і з'являються вже у той час, але грають ще другорядну роль. Ця обставина відбивається і на ступені урегульованості правового стану тих чи інших суб'єктів. Правовий стан індивідів у Давньому Римі був регламентований досить детально. Римське право знало також і окремі норми відносно юридичних осіб, однак про докладну розробку цього інституту римськими юристами говорити не потрібно, причому і сам термін "юридична особа" не був їм відомий.

Так, головним зібранням майна здавна вважалася державна скарбниця (aerarium populi гоїапї).Але стосунки, пов'язані зі скарбницею, регулювалися не приватним, а публічним правом. Навіть коли державне майно (наприклад, державна земля - agеr publicus)здавалося в оренду приватним особам, відповідний акт не вважався приватноправовим договором, і виконання породжених ним обов'язків забезпечувалося не судом, а магістратами (наприклад, платежі,, що належали державі віх; приватної особи, магістрат стягував власною владою).

Однак у класичну епоху поряд з республіканською скарбницею (aerarium)з'являється імператорська скарбниця (fiscus).Остання спочатку вважалася приватним майном принципса, а тому на неї поширювалося і приватне право. По мірі зміцнення імператорської влади fiscusпоступово витіснив aerarium,зберігши у той же час свій приватноправовий режим. Завдяки цьому fiscusпо суті зробився відокремленим суб'єктом цивільного права як приватна особа, від якої відрізнявся деякими привілеями (privilegiafisci):державне майно не могло перейти у власність приватних осіб по давнині володіння; зобов'язальні вимоги держави задовольнялися здебільшого перед вимогами інших кредиторів тощо.

Приватномайнова правосуб'єктність здавна визнавалася також за муніципіями (типісіріі).Так називалися міські общини, які колись були самостійними державами (civitates liberae),а в подальшому увійшли до складу Римської імперії як автономні одиниці. Їхні майнові відносини з іншими особами регулювалися нормами приватного права, а завдяки преторському і едикту вони отримали можливість виступати в суді як позивачі і відповідачі через посередництво спеціальних представників, як постійних (муніципальні магістрати), так і "разових" (adores, від слова "actio"— позов), котрі призначалися муніципальним сенатом у кожному окремому випадку. Ці ж представники діяли від імені муніципії і при укладанні договорів.

З найдавніших часів у Римі існували і суто приватні об'єднання під загальною назвою universitas.Такими, наприклад, були союзи, призначені для задоволення релігійних потреб (collegia sodalicia),а також осіб, об'єднаних однією професією, наприклад, корпорація пекарів (collegia pistorum),майстрових (collegia fabrorum),мореплавців (collegia naviculariorum).Надалі кількість таких об'єднань зростала. З'явилися похоронні товариства (collegia ііиіегаіісіа)з метою надання матеріальної допомоги для поховання своїх членів.

Правовий стан юридичних осіб.Спочатку загальне майно universitas(зокрема, загальна каса - area communis)вважалося таким, що належить (у певній долі) кожному з членів або скарбнику, який призначався для ведення загальних справ. З часом право самостійного виступу в суді, надане муніципіям, було за аналогією поширене і на приватні корпорації, а в римському праві класичного періоду майно universitasвважалося вже відокремленим від майна осіб, які входили до її складу. Так, раб, який знаходився у власності корпорації, належав саме їй, а не її членам (non servus plurium, sed corporis).Борг, що належав корпорації, не належав її членам. Як і навпаки, зобов'язання корпорації не могли розглядатися як зобов'язання її членів.

Але за обсягом громадянської правоздатності корпорації дещо поступалися муніципіям. Так, починаючи з класичного періоду, муніципії могли були спадкоємцями за заповітом, а корпорації навіть за положенням Юстиніана набували такої можливості не інакше, як у вигляді особливої пільги; корпорації не мали наданого муніпипіями права, відпускаючи рабів на волю, ставати патронами вільновідпущеників.

Порядок створення корпорацій не був однаковим протягом усієї історії , давнього Риму. За Законами XII Таблиць союзи, які створювали приватні особи на власний розсуд, не потребували попереднього дозволу чи хоча б наступної санкції з боку органів державної влади. Важливо лише, щоб мета створення колегії не суперечила нормам публічного права, а для її створення досить було

трьох осіб (ires faciunt collegium — троє організовують колегію). Такий порядок діяв у докласичний період. Надалі з поступовою концентрацією влади у руках принципса, а потім імператора держава починає все більш наполегливо ставити виникнення приватних союзів під власний контроль, і в результаті за законом! про колегії (lex Juliadie collegiis),виданому імператором Августом, для створення корпорації вже вимагався спеціальний дозвіл сенату.

Припинення існування корпорації могло бути добровільним (за рішенням її членів) чи примусовим (при скороченні кількості членів нижче за мінімально? допустиму їх кількість, при забороні державою корпорації відповідного виду чиїабсолютно конкретної).

Як правове регулювання, так і доктринальна розробка інституту юридичної особи у Давньому Римі знаходилася у зародковому стані. Римське право і римська юриспрудеіщія не знали ні терміна "юридична особа", ні відповідного йому поняття.

Не існувало різниці між представниками юридичної особи, спеціально уповноваженими на ведення справи, і органами, тобто посадовими особами, котрі ведуть справу в силу свого службового становища і тому спеціальних повноважень не потребують. Правопорушення представника, який діяв від імені об'єднання, тягло відповідальність лише самого представника, але не об'єднання.

Неповнота і непослідовність конструювання інституту юридичної особи у Давньому Римі пояснюється певними соціально-економічними причинами: у ту історичну епоху вони відігравали набагато меншу роль, ніж індивідуальні суб'єкти. Тому не їм, а індивідуальним суб'єктам як центральній фігурі давнього суспільства і була приділена головна увага у нормах і доктринах римського приватного права.

Читайте також:

1. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
2. Аналіз юридичних складів злочинів, що пов’язані з порушенням чинних на транспорті правил та в пошкоджені магістральних трубопроводів
3. Б/. Юридичні особи як суб’єкти цивільного права.
4. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ БАЛАНС В ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В ЮРИДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ
5. В залежності від того, хто може вимагати виконання договору,останні поділяються на договори, що укладаються на користь їх учасників, та договори на користь третьої особи.
6. В ЮРИДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ
7. Взяття на облік юридичних осіб – платників податків
8. Визначення національності юридичних осіб у МПП
9. ВИКОРИСТАННЯ СУДОВОЇ БУХГАЛТЕРІЇ В ЮРИДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ
10. Виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків — перехід від загальних приписів правових норм до конкретної моделі поведінки конкретних господарюючих суб'єктів.
11. Відповідальність у бізнесі - обов'язок юридичних осіб відповідати за свої дії, дотримання встановлених державою і суспільством правил бізнесу.
12. Групування платників і ставки єдиного податку для юридичних осіб

Переглядів: 904