• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні концепції соціальної структури суспільства.

Суспільство як система взаємодії людей визначається певними внутрішніми суперечностями – між природою і суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю. Ці зв'язки стали основою для розробки різноманітних соціологічних концепцій (теорій) суспільства. Основними теоріями соціальної структури суспільства є такі:

1. теорія класів;

2. теорія еліти;

3. теорія соціальної мобільності та соціальної стратифікації.

1. Теорія класів

У відповідності з нею, основним елементом соціальної структури суспільства є клас. Належність до нього визначає статус людини і ті соціальні ролі, які цьому статусу відповідають.

Клас – велика група людей, які відрізняються за кількома ознаками, головною з яких є відношення до засобів виробництва. За цією ознакою в різні історичні періоди існують протилежні класи:

- у рабовласницькій формації – раби і рабовласники;

- у феодальній – кріпосні селяни і феодали;

- при капіталізмі – робітничий клас (пролетаріат), буржуазія, селянство;

- при соціалізмі – робітники, селяни, інтелігенція

Оскільки інтелігенція – це соціальна група, яка професійно зайнята творчою розумовою працею, не має відношення до засобів виробництва, то вона не може бути самостійним класом, а вважається прошарком.

Соціально-класова структура сучасної України характеризується перехідним станом, де співіснують такі основні класи та прошарки:

а) робітники – які зайняті фізично - розумовою працею – робітники високої кваліфікації;

б) селянство – зайняті фізичною працею в сільському господарстві і мають власні засоби виробництва;

в) національна буржуазія – власники підприємств та організацій, які одноосібно або разом з кількома іншими особами володіють засобами виробництва;

г) інтелігенція – працівники, що зайняті розумовою працею в галузях освіти, науки, охорони здоров’я, та ін.;

д) декласовані елементи – люди з невизначеним соціальним статусом: жебраки, безробітні, злидарі, проститутки та ін.

2. Теорія еліти

Термін еліта (франц. elite – кращий, добірний) вживався у 18 ст. для позначення товарів найвищої якості, пізніше – для назви вибраних людей, насамперед вищої знаті.

В сучасній соціології є три підходи до визначення еліти:

1) еліта – група людей, котрі мають інтелектуальну або моральну перевагу над основною масою;

2) еліта – керуюча верства в різних соціальних групах – професійних, етнічних, політичних.;

3) еліта – це частина пануючого класу, яка безпосередньо здійснює керування суспільством.

Неоднозначне розуміння суті еліти пояснюється різними підходами в обґрунтуванні причин її виникнення:

а) релігійне обґрунтування – еліті виникають в силу Божого призначення “Божої волі”, оскільки Бог творить історію через обраних;

б) ірраціональне – оскільки деякі люди володіють особливими властивостями (силою передбачення, магнетичною і т.д.)

в) біологічне – люди, які мають “міцний матеріал спадковості” відносяться до еліти, всі інші – маса, і суспільство розвивається за законами природи;

г) функціональне – еліта-це група людей, що мають організаційні здібності і управляють суспільством (В.Паретто – італійський вчений, Г.Моск, Р.Міхельс, З.Фрейд).

Американці виділяли ще

5) фактор походження батьків.

Основними факторами, які впливають на включення людини в пануючу еліту, можна вважати такі (рос. вчені Бурлацький, Галкін запропонували 4-ри фактори):

1) розмір багатства;

2) рівень престижу за оцінкою різних верств населення;

3) самооцінку;

4) володіння посадами і позиціями:

- належність до славетної родини;

- тип виховання;

- належність до основної релігії;

- прихильність до певної ідеології;

- оволодіння певною професією;

- рід занять.

У нашій країні теорія еліти не знайшла підтримки, що було пов’язано з ідеєю марксизму, згідно якої наше суспільство рухається до соціальної однорідності, тому в ньому всі рівні, немає обраних.

Тим не менше, і раніше, і зараз існувала та існує елітна соціальна група, яка включає посади президента, прем’єр-міністра, віце-прем’єрів, міністрів, керівників парламенту, керівників чисельних політичних партій та рухів і т.д. – це політична еліта.

Економічна еліта – керівники міністерств та відомств, власники найбільших банків, великих приватних фірм і т.д.

3. Теорія соціальної мобільності та соціальної стратифікації

Найпоширеніша теорія ХХ ст., є загальноприйнятою методикою соціологічного аналізу соціальної структури різних країн світу (Т.Парсонс, Р.Мертон, К.Девіс та ін.)

У сучасній соціології поряд з поняттям „клас” вживається термін „страта”.

Згідно теорії стратифікації (Росія; П.Сорокін) на основі однієї чи кількох ознак (економічних, національних, расових, психологічних і т.д.) у суспільстві існує вертикальне розшарування на вищі і нижчі страти (верстви, прошарки).

Сучасне суспільство характеризується наявністю груп, одні з яких розпоряджаються значно більшими ресурсами багатства та влади, ніж інші групи. Наявну в суспільстві (спільнотах і групах) нерівність між індивідами й об'єднаннями індивідів, яка виявляється в неоднаковому доступі до соціальних благ і ре­сурсів та володінні ними, називають поділом суспільства на страти, або соціальною стратифікацією.

Страта (верства) – соціальний прошарок індивідів, що різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства. Це штучне утворення для описання та аналізу структури суспільства.

Соціальна стратифікація (розшарування) – це соціальний процес, в ході якого суспільство поділяється на нерівні між собою соціальні верстви, що відрізняються правами, пільгами, рівнем і джерелом доходів, авторитетом, престижем;

- це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, що існує в певному суспіль­стві в певний історичний період.Вона є стійкою, регулюється та підтримується інституційними механізмами, постійно відтворюється й модифікується.

Петерим Сорокін виділяв 3 критерії стратифікації.

1. рівень доходів;

2. доступ до влади;

3. престижність професії. Його учні додали 4-й рівень: рівень освіти.

Тому у сучасній соціології виділяють такі критерії стратифікації:

• прибуток, власність;

• освіта;

• влада;

• престиж.

Петерим Сорокін вважав, що стратифікаціяв суспільстві має три основні види:

• економічна - за рівнем прибутку, де багатство й бідність - полюси, між якими розташовані та котрими відмежовані одна від одної різні верстви;

• політична - означає поділ населення на правлячу меншість і підпорядковану більшість;

• професійна - за ієрархічною будовою шкали професій залежно від важливості їхніх функцій у житті суспільства.

Певна частина соціологів вважає, що саме нерівномірний розподіл влади зумовлює розподіл багатства та престижу, а статус у системі влади визначає статус в економічних і соціаль­них структурах. Саме тому влада є тим чинником, який ви­значає основні ознаки соціальної стратифікації, окреслює межі верств і класів, їхню ієрархію.

Чим вищий статус, тим більше має здійснити витрат для роз­витку здібностей, кваліфікації та компетентності індивід, який претендує на цей статус. Отож суспільство заздалегідь "за­кладає" винагороду в статус і людина знає, що вона отримає в обмін на свої зусилля та працю.

Незважаючи на соціокультурні особливості кожної країни, можна виділити чотири історичні форми стратифікації:

• рабство - форма соціальних відносин, за якої одна людина має власність, а нижча верства позбавлена всіх прав;

• касти - суворий ієрархічний розподіл суспільства, в якому між різними верствами існують бар'єри, котрі неможливо подолати (неможливість перейти з однієї касти в іншу, при­належність до якої визначено з народження, неможливість одружитися з представником іншої касти);

• стани - групи людей, нерівність між якими визначалася звичаями та юридичними нормами. Належність до станів передавалась у спадок, але не виключала можливості переходу з одного стану до іншого;

• класи - організація соціальної нерівності, за якої відсутні чіткі межі між різними групами.

Перші три типи характерні для закритого суспільства, де існує суворо закріплена система стратифікації та перехід із однієї страти в іншу майже неможливий. Останній тип характеризує відкрите суспільство, де відбуваються вільні переходи з однієї верстви до іншої.

Існування соціальних груп у суспільстві обумовлене природною і соціальною нерівністю.

Соціальна мобільність (лат. mobile – рух, рухливість) - це рух індивідів між різними соціальними позиціями, тобто перехід людей з однієї соціальної групи до іншої.

Класиком теорії соціальної мобільності вважають російсько-американського вченого П.Сорокіна, котрий запровадив відповідний термін у науковий обіг.

У сучасній науці розрізняють два види соціальної мобільності:

• горизонтальна - передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу;

• вертикальна - передбачає перехід індивіда з однієї груп до іншої зі зміною соціального статусу.

У свою чергу, вертикальна мобільність може бути висхідною, коли індивід збільшує свої доходи, підвищує освіту, здобуває владу, визнання, престиж, статус, отже, здійснює соціальний підйом і є мобільним угору, та низхідною, коли індивід втрачає у власності, владі, визнанні, статусі, здійснює соціальний спуск, зазнає деградації та є мобільним донизу.

Вертикальна мобільність може бути як індивідуальною, що стосується окремого індивіда, так і колективною, що характерна для цілої групи.

Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) - це висхідна чи низхідна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи цей вид соціальної мобільності ще називають кар'єрою, котру визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя.

Міжгенераційна мобільність (інтергенераційна) - це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями. Вивчаючи цей тип мобільності, можна з'ясувати, як зміни­лися соціальні позиції поколінь дітей порівняно з поколін­нями батьків.

Маргінал – людина, яка в силу певних причин опинилась між групами.

Соціальна стратифікація та соціальна мобільність це процеси відтворення й розвитку соціальної структури суспільства.

Функції суспільства обумовлені основними сферами людської життєдіяльності:

- забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя (зростання добробуту, матеріального достатку);

- регулювання і організацію суспільних відносин (соціально-політичні, етичні гарантії виживання людства, упорядкування і нормалізації політичних, правових, моральних відносин);

- духовно-культурний розвиток людей.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
3. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
4. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
5. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
6. Адаптивні організаційні структури управління.
7. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
8. Аксіологія як наука про цінності. Філософські концепції цінностей.
9. Активний характер соціальної політики.
10. Актуальність проблеми професійної етики соціальної роботи
11. Американська модель соціальної відповідальності
12. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації

Переглядів: 4059