Наука та освіта

Судочинство в Київській Русі

З прийняттям християнства змінився й характер судочинства. Достатньо сказати, що Володимир Хреститель відмінив смертну кару. Суспільство зрозуміло необхідність жити за гуманним законом. На слов'янському ґрунті насаджувалася нова, висока духовність, нова міра світу й людини, відчуття святості й цінності життя.

За синів Ярослава Мудрого, у другій половині XI ст., був складений перший звід законів Київської держави — «Руська правда» (слово «правда» у Древній Русі мало ще значення — устав, закон). Це були закони щодо поділу спадщини, покарання злодіїв, убивць тощо. У «Руській правді» позначилися і соціальні розходження: для знаті і для простих селян покарання були різними, «Церковні люди» — священики, їхні сім'ї й загалом ті, що жили при монастирях та церквах, підлягали суду єпископа.

«Руська правда», як і чимало інших книг, дійшла до нас завдяки монастирям, у яких часто зберігалися великі бібліотеки.

Перші школи в Київській Русі з'являються завдяки ініціативі князів. Наприклад, князь Володимир Хреститель відкрив школу для дітей «кращих людей» при Десятинній церкві. У Новгороді було створено школу, у якій навчалися діти новгородських урядовців і священства.

При Софійському соборі Ярослав Мудрий відкрив щось на зразок вузу, у якому навчалися такі особистості, як перший митрополит з русичів Іларіон та діти самого Ярослава, а також діти іноземних володарів Європи. У закладі вивчали мови, історію, географію, риторику, богослов'я.

Згодом по країні поширилися освітянські школи при церквах для широкого загалу. При єпархіях з'явилися школи для підготовки майбутніх кліриків. Особливу роль відіграли монастирі (передусім — Києво-Печерська лавра, яка була потужним культурним центром, де готували майбутніх кліриків, митців, книжників і навіть лікарів). Відомо також про існування у Києві школи для дівчат.

У Київській Русі вже функціонували спеціалізовані школи, в яких навчали малярству, співу, художній різьбі, обробці металу тощо.

На західноукраїнських землях стали вивчати латину, яка була мовою міжнародної культури на Заході. Освіту в Галицько-Волинському князівстві поширювали вчителі (бакаляри) та духовні особи (дидаскали). Серед знаті запроваджувалося індивідуальне навчання дітей, і латина поруч з грецькою, польською чи німецькою мовами посідала у програмах такого навчання чільне місце.

У XI‑XII ст. на Русі вже з'являються свої вчені-натуралісти. Відомо, що київський ченець Агапіт професійно займався медициною. Він зцілював хвороби шкіри, запалення, широко використовуючи при цьому відвари з трав і коренів.

Розвиток науки до цих часів був ускладнений. Достатньо сказати, що лише з прийняттям християнства в краї остаточно й назавжди утвердилася писемність. До християнізації і наука, і словесна творчість мали фольклорний характер. Неясні й часто недостовірні версії про існування писемності до християнізації ґрунтуються або на ототожненні зі слов'янськими письменами використовуваних варягами рун, або на фальсифікаціях, або на можливих фактах проникнення на Русь елементів південнослов'янської християнської книжності. Звідси й можливість появи окремих пам'яток такого типу у християн до володимирської Русі. Як матеріал для письма використовували пергамент. Однак він був дорогим і переважно призначався для книг церковного характеру. Паперу для побутового письма ще було недостатньо. Характерно, що на півночі — у Новгородській землі — писали грамоти на бересті, березовій корі. Тексти на цих грамотах витискали за допомогою спеціального інструмента. У давнину береста була найпоширенішим матеріалом для письма, адже вона значно дешевша від пергаменту та паперу. Тому зазвичай на ній писали небагаті люди — прості городяни та селяни, занотовуючи усілякі господарські питання.

У духовній культурі Київської Русі велику роль продовжувала відігравати усна народна творчість: билини, пісні, казки, загадки, легенди, в яких закарбувалася народна пам'ять про події давнини. Чимало з них пізніше стали письмовими творами. Наприклад, так потрапили у «Повість временних літ» легенда про будівництво Києва трьома братами, давні перекази про Олега, Ігоря й Ольгу, про Володимирове хрещення та ін.

Князь Володимир після прийняття християнства заснував школи, у яких навчали читанню та письму. Духовне життя Київської Русі було доволі активним: тут кипіли релігійні полеміки, обговорювалися концепції юдеїв і мусульман, «єресь вірменська», відмінності між західним і східним церковним обрядом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суспільне життя в Київській Русі	\|	Літературно-митецька діяльність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.042 сек.