Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Поняття внутрішньої форми (ВФ) слова.

ВФ тлумачиться також як первісне денотативне значення, завдяки якому виникає семантична двоплановість (образність) одиниці, з ВФ, з одного боку, та актуальним значенням ідіоми – з іншого. Протиріччя між прямим і переносним значеннями слова чи фразеологізму, тобто суперечливе зіставлення абстрактного і конкретного, у свою чергу, створює експресивність. Якщо ВФ викликає асоціативно-образне уявлення про фрагмент об’єктивної реальності, тобто коли у свідомості відбувається проекція буквального значення на актуальне, можна вважати, що слово володіє прозорою, або живою ВФ (ведмідь – про незграбну людину). Коли ж ВФ не нагнітає психологічної напруги, можна говорити, що вона володіє стертою (мертвою) ВФ.

В основу визначення ВФ покладено поняття типового уявлення та асоціативно-образного сприйняття, які не є тотожними. Якщо типове уявлення формується через прототип на основі знань про властивості типового уявлення, то асоціативно-образне сприйняття пов’язано з органами почуттів і, відповідно, засновано на сприйнятті чуттєвому. Отже, ВФ інтерпретується як форма організації значення відповідно до образу-мотиву та як образна структура, що не може порвати із цією формою, оскільки саме завдяки їй вона й реалізується. Тому саме смислова ВФ є мотивуючою підставою конотації та здатна актуалізувати асоціативно-образне сприйняття, що служить мотивом для вираження емотивно-оцінного і функціонально-стилістичного ставлення мовця до позначуваного.

Отже, переважна більшість дослідників пов’язують ВФ з поняттями образності, мотивації та етимологічного значення. Т. Р. Кияк підкреслює, що між ВФ та етимологією не існує безпосереднього зв’язку, хоча на певному рівні ВФ дозволяє розкрити етимологію мовних одиниць. Автор пропонує розрізняти етимологічну ВФ, що виводиться за допомогою спеціальних досліджень на певному етапі розвитку мови та узуальну ВФ, що функціонує у мові зараз. ВФ є синхронним явищем, що визначається станом лексичного значення, з яким зіставляється ВФ. Етимологічні дослідження здатні виявити узуальну ВФ або реконструювати абсолютно іншу ВФ, що, швидше за все, співвідноситься з іншим значенням. ВФ співвідносяться з різними етапами розвитку мови, де вони по-різному будуть умотивовані. При незмінній похідній ВФ спостерігається її невідповідність значенню, що постійно еволюціонує.

Цілісність значущих одиниць мови є можливою лише за умови, що між формою та змістом існує певний взаємозв’язок, який умотивовує вибір необхідної одиниці для позначення сегментів плану змісту. Тому, у мові існує тенденція до умотивованості між формою та змістом, що проявляється у прагненні мовної одиниці зберігати або набувати ВФ. Саме це зумовлює зміни, що отримали назву “народна етимологія”, відмирання або деетимологізацію стертих метафор, поява нових експресивних одиниць з яскраво вираженою ВФ.

Вживаючи терміни “деетимологізація” та “демотивація”, слід підкреслити їх споріднену але нетотожну природу. Деетимологізація пов’язана з початковою (генетичною) умотивованістю слова, за якою втрачається номінативна ознака, що лягла в основу найменування предмету. Під час демотивації домінуючою є мотивуюча ознака, що належить вже не історії, а відноситься до певного моменту життя мовного знака. Відповідно, розрізняються поняття “первісної ВФ” (або етимону) та “існуючої ВФ” (пор. “етимологічну ВФ” та “узуальну ВФ” ). Отже, ВФ є синхронним компонентом слова і може змінюватися під час еволюції лексичної одиниці, у той час як етимон (або первісна ВФ) є стабільним фактом діахронного плану. У процесі еволюції актуальне значення ідіоми витісняє етимологічний образ на другий план, хоча “саме воно не може якось виявитися окремо і незалежно від етимологічного значення”.

З іншого боку, у мові існує (протилежна зазначеній) тенденція до довільності мовного знаку, оскільки було б неможливо позначити нескінченну кількість явищ і відношень об’єктивної дійсності за допомогою обмеженої кількості мовних одиниць. Ці обидві тенденції забезпечують нормальне існування та функціонування мови, сприяють зміні матеріальних елементів та відношень між ними.

Отже, для нашого дослідження цілком логічним і доцільним є визначення ВФ однослівної ідіоми, запропоноване Т. Р. Кияком: “розумовий інтеріоризований образ, що потенційно абстрагує та відображає у вигляді аперцепційного уявлення одну або декілька ознак денотату, яке викликається і фіксується у пам’яті носія мови”. Відповідно, ВФ втілює слід, що залишає слово в пам’яті людини.

Істотною є також різниця між термінами “мотивація” та “умотивованість”. Мотивація є процесом, ВФ – засобом, а умотивованість – результатом словотворчого акту. Умотивованість є результатом взаємовідношень між ВФ і значенням, у той час як мотивація пов’язана, переважно, з ВФ. Таким чином, умотивованість є властивістю ВФ, результатом її відповідності до значення, тоді як сама ВФ складає основу умотивованості лексичної одиниці.


Читайте також:

  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  3. А/. Поняття про судовий процес.
  4. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
  5. Автоматизовані форми та системи обліку.
  6. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  7. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  8. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  9. Акредитив та його форми
  10. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  11. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
  12. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Природа виникнення назви. Умотивовані слова та слова з втраченою мотивацією. | Народна етимологія топонімів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.