Феноменологічний підхід: сенс життя як онтологічна проблема

Феноменологічний підхід робить акцент на людському ставленні до буття і на самій людині як предметі буття.

Філософія завжди прагнула упорядкувати людські стани і сенси, допомагаючи людині досягти повноти буття, тому в ній все організовується навколо постановки провідного питання онтології як питання про сенс буття взагалі. У сучасній філософії ця проблема обговорюється знову з однієї простої причини: щоб розуміти щось, ми повинні мати місце в тому світі, який збираємося розуміти. Проблема одна – знайти собі місце в світі, щоб цей світ розуміти. Скажімо, розуміти його як світ, який за фізичними законами породжує істоту, здатну його зрозуміти. Можна і потрібно навчитися жити у світі не готових сенсів, а в такому світі, де сенси з’являються протягом життя. Історія є час у пошуках свого сенсу. Сенс встановлюється після історії, а не розгортається в часі.

Якщо особистісний аспект «сенсу життя» достатньо інтенсивно розвивається в сучасній психології, то онтологічний обійдений увагою вчених. Розгляд «сенсу життя» як онтологічної проблеми припускає, перш за все, співвідношення сенсу життя конкретної людини з уявленнями про «повноту буття» і самотворення.

Через філософію виражається ідеал зібраного в одну точку цілого свідомого життя, всього того, що має до нас відношення. М. Мамардашвілі це пояснює метафорою відображення і розпадання багатогранності людини в тисячах уламків дзеркал. Деякі віддзеркалення і «знімки» з них нерідко вислизають від особи. Рух особистості полягає у їх збиранні. Це зібране і є «повнотою буття», філософським ідеалом мудрості і, одночасно – свободою.

Повнота буття не може бути досягнута емпірично. Адже фізично або емпірично не можна повизбирувати всі уламки дзеркала, в яких існує і відображається людина. Але можна організувати своє буття певним чином через засоби, що надаються нам, а такими засобами є витвори мистецтва, твори думки, культурні здобутки. Завдяки їм і через їх символи та через їхній небуквальний сенс ми можемо жити по-людському. Через переживання трагедії, в якій символічно завершені сенси, можна охопити все, залишаючись скінченними.

Буття – це існування такої істоти, яка здатна потурбуватися про своє існування. Ті підстави, які вона під себе ніби підставляє, щоб стати людиною, віднаходяться через її вихід за свої власні природні межі. Акт «вискакування» людини за регульований природою хід подій називається трансцендуванням, самотворенням людини. Процес самотворення припускає здатність людини трансформуватися, виходити за рамки і межі будь-якої культури, будь-якої ідеології, будь-якого суспільства і знаходити особистісні підстави й сенси свого буття, які не залежать від того, що трапиться в часі з суспільством, культурою, ідеологією або із соціальним рухом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Метафізичний підхід: істина і освіта	\|	Структура, основні функції і завдання управління охороною праці в організації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.