Педагогічний аналіз проблеми розумової відсталості.

В клініці інтелектуальних порушень до останнього часу для визначення стану психічного недорозвинення загальноприйнятим вважався термін "олігофренія" ("недоумкуватість"), головними критеріями якої є:

1) тотальність психічного недорозвинення з переважанням слабкості абстрактного мислення при меньшій вираженості порушень передумов інтелекту і відносно менш грубим недорозвиненням емоційної сфери;

2) непрогридієнтність інтелектуальної недостатності, що є наслідком порушення онтогенетичного розвитку, а також непрогридієнтність яка викликала недорозвинення патологічного явища.

В залежності від часу впливу патогенного чинника всі форми олігофренії можна поділити на 3 групи. Ця класифікація була запропонована Г.Є. Сухарєвою в 1965 році і є актуальною і на сьогоднішній день.

Перша група — олігофренії ендогенної природи (в зв'язку з ураженням генеративних клітин батьків):

а) хромосомні аномалії (хвороба Дауна, синдром Клайнфельтера, синдром Шерешевського-Тернера);

б) справжня мікроцефалія;

в) ензимопатичні форми олігофренії (пов'язані з порушенням основних видів обміну);

г) дизостозичні форми олігофренії (пов'язані з порушенням розвитку кісток і шкіри).

Друга група — ембріо- і фетопатії:

а) олігофренія обумовлена ТОRСН інфекціями (токсоплазмоз, краснуха, герпес, цитомегаловірус);

б) олігофренія обумовлена іншими вірусами (грип, паротит та ін.);

в) олігофренія, що пов'язана з сифілісом;

г) клінічні форми олігофренії, що пов'язані з гормональними порушеннями у матері і токсичними чинниками;

д) олігофренія обумовлена гемолітичною хворобою новонароджених (несумісність крові матері і плоду за резус-фактором або за системою АВО).

Третя група — олігофренія, яка виникла в зв'язку з шкідливостями, що діяли під час пологів або в перші роки житття дитини:

а) олігофренія, пов'язана з пологовою травмою і асфіксією;

б) олігофренія пов'язана з черепно-мозковою травмою в постнатальному періоді;

в) олігофренія, абумовлена перенесеними в ранньому дитинстві енцефалітами, менінгітами, менінгоенцефалітами.

На підставі якісного аналізу своєрідності дефектного розвитку при різних формах олігофренії професор М.С. Певзнер розробила чітку класифікацію олігофреній, що має важливе значення для здійснення диференційованого та індивідуального корекційного підходу до таких дітей у процесі їх навчання та виховання. За цією класифікацією розрізнюють чотири форми олігофренії.

1. Основна, неускладнена, характеризується дифузним, але відносно поверховим ураженням кори півкуль головного мозку, що призводить до олігофренічної недорозвиненості всієї пізнавальної діяльності; при цьому не спостерігається значних додаткових порушень у діяльності органів відчуття, в емоційній, вольовій, моторній, мовній сферах, немає патологічної неврівноваженості процесів збудження та гальмування.

2. Поєднання недорозвиненості пізнавальної діяльності з вираженими нейродинамічними розладами:

а) з патологічним переважанням збудження над гальмуванням, коли в корекційній роботі особливу увагу слід приділити формуванню в дитини вміння зосереджуватись на завданні, довільно гальмувати свої імпульсивні дії, діяти цілеспрямовано і планомірно, спочатку разом з учителем, а надалі — на основі зразка, самоінструкцій тощо;

б) з патологічним переважанням гальмування над збудженням. Такі діти виявляють млявість, уповільненість у різних видах діяльності та поведінці в цілому, тому їх слід постійно активізувати ззовні, враховуючи також, що темп їхніх дій не збігається з темпом роботи класу чи групи.

3. Поєднання загальної недорозвиненості складних форм пізнавальної діяльності з додатковими порушеннями мовленнєвого розвитку (як моторної, так і сенсорної його сфер) або просторового сприймання (що зумовлює, зокрема, значні додаткові утруднення в засвоєнні арифметичного матеріалу, навіть найпростіших лічильних операцій, числових уявлень).У таких випадках слід індивідуалізувати та диференціювати вимоги до шкільних програм щодо засвоєння навчального матеріалу з мови або математики та деяких інших предметів, наприклад географії в старших класах. Необхідно також вести з такими дітьми додаткову спеціальну корекційну роботу, зокрема логопедичну.

4. Поєднання загальної недорозвиненості складних форм пізнавальної діяльності з порушеннями особистості в цілому. Як уже зазначалося, це спостерігається за наявності в дитини-олігофрена локальних ушкоджень лобних долей головного мозку, що, крім різкої зміни в системі потреб та мотивів, негативно відбивається на розвиткові моторики. Є також олігофрени з явно вираженими психопатичними формами поведінки, патогенетичною основою чого є локальні порушення підкірки.

Так, при показникові 71 бал і вище — розвиток дитини визнається нормальним. Незначна розумова відсталість (легкий ступінь), яка викликає стійкі утруднення у навчанні, діагностується за показниками в межах 50—70 балів, а у вітчизняній олігофренології кваліфікується, як дебільність.

Коли величина коефіцієнту інтелекту знаходиться у межах 35—49 б., встановлюється помірна розумова відсталість, що відповідає такому ступеню олігофренії, як імбецильність.

І, нарешті, показник в межах 25—39 б. і нижче, означає тяжку (виражену) і глибоку розумову відсталість, за вітчизняною термінологією — ідіотія, яка в залежності від глибини в межах цього ступеня зниження інтелекту зумовлює дуже значні труднощі у навчанні аж до практичної неможливості його здійснення.

Дебільність — значно менш глибокий ступінь розумової відсталості, проте інтелектуальний дефект не дозволяє дітям-дебілам оволодівати навчальною програмою масової школи. Внаслідок яскраво вираженої недорозвиненості вищих психічних процесів у таких дітей обмежені можливості свідомого засвоєння понять, узагальнених правил, закономірностей, теоретичного матеріалу, перенесення здобутих знань у нові ситуації. Оскільки в них порушена пам'ять (особливо процес логічного запам'ятовування), обсяг навчального матеріалу, який вони можуть засвоїти, значно зменшений. Уповільненість темпу сприймання та осмислення інформації призводить до того, що цим дітям треба набагато більше часу, ніж їхнім одноліткам, які розвиваються нормально, для усвідомлення знань, що їм повідомляються. Слід ураховувати, що на навчальну діяльність та поведінку дітей-дебілів негативно впливають недоліки розвитку їх особистості — помітне зниження пізнавальних інтересів, самокритичності, самостійності, наполегливості.

Навчаючись в масовій школі, вони не розуміють і не запам'ятовують матеріалу, зміст та методи вивчення якого розраховані на дітей, що розвиваються нормально. Одразу ж стає помітним їхнє відставання від класу. Дитина потрапляє до категорії учнів, які постійно відстають від інших, що зумовлює її неблагополучне становище в класному колективі. Нездоланні труднощі в навчанні, погані оцінки, дорікання та покарання з боку вчителя та рідних, відповідне негативне ставлення однокласників — усе це спричинює різні невротичні реакції (грубість, підвищену нервозність та збудженість або, навпаки, — апатію, замкненість тощо), зневіру у власних силах, негативне ставлення до школи, навчальної праці, інших дітей. Тому дуже важливо своєчасно створити для розумово відсталої дитини умови навчання та виховання, які максимально враховували б особливості її розвитку. Такі умови можуть бути створені найкраще в спеціальній школі, де вони оволодівають елементарними загальноосвітніми знаннями та вміннями, здобувають професійно-трудову підготовку з нескладних видів промислової та сільськогосподарської праці, що надає змогу у подальшому вести самостійне трудове життя в суспільстві.

Олігофрени-дебіли становлять основний контингент учнів спеціальних (допоміжних) шкіл для дітей, які потребують корекції розумового розвитку. Крім них, у спеціальних навчальних закладах цього типу навчаються й інші категорії розумово відсталих дітей.

Дослідження в галузі диференційованого навчання розумово відсталих дітей в межах, в основному, незначного ступеня інтелектуального недорозвинення — дебільності, проведені зокрема, українскими вченими І.Г. Єременком, Г.М. Мерсіяновою, В.Є. Турчинською, Л.С. Вавіною, Н.П. Кравець та ін., дозволяють запропонувати таку педагогічну диференціацію учнів шкіл для дітей, які потребують корекції розумового розвитку:

I група — діти, які успішно навчаються, в цілому правильно вирішують пізнавальні та практичні завдання, порівняно найбільш активні і самостійні у оволодінні матеріалами шкільних програм (таких приблизно 10-15%).

II група — учні, які встигають відносно добре, справляються з основними вимогами програми, здатні застосовувати знання у конкретно заданих умовах, у порівнянні з першою групою мають більш уповільнений темп прогресування у навчальній діяльності. Діти цією групи складають біля 25-30%).

III група — діти, які важко засвоюють шкільну програму, для них характерні інертність, уповільненість психічної діяльності, розлади уваги, працездатності, усвідомленості, довільності і цілеспрямованості дій; стосовно них знижуються програмові вимоги (приблизно 35—40%);

IV група — учні, які погано встигають, відчувають значні утруднення у навчанні за програмами спеціальної школи, деякі відомості з навчальних предметів залишаються для їх засвоєння взагалі недоступними; їх навчання здійснюється за індивідуальними програмами, у яких освітні вимоги мінімізуються (приблизно 10—15% дітей).

На відміну від інших форм дитячих аномалій прогноз щодо розумово відсталих дітей стриманіший: незворотний, виражений інтелектуальний дефект, зумовлений органічними ураженнями всієї центральної нервової системи, не може бути повністю компенсований, що не дає змоги вести мову про можливості розвитку повноцінної, по справжньому творчої і самостійної особистості розумово відсталої людини.

У дитячих будинках-інтернатах, які знаходяться у веденні Міністерства праці та соціальної політики, відповідні категорії розумово відсталих дітей (головним чином з глибокою імбецильністю) можуть перебувати, згідно з Положенням, до 18 років, тобто і в шкільному віці, і в таких випадках будинки-інтернати забезпечують їх засобами навчання, виховання і корекції, що має сприяти розвиткові їх адаптивних можливостей і елементарній соціально-трудовій реабілітації.

При цьому педагогічний процес здійснюється у кількісно невеликих навчальних групах (у шкільному віці — до 10 чоловік), за програмами, узгодженими з Міністерством освіти і науки України. В роботі з дітьми помірного ступеня розумової відсталості — імбецилами, основним принципом їх навчання є його практична спрямованість, що базується на навчанні самообслуговуванню, побутовій та елементарно-виробничій праці. Враховуючи доцільність використання у вихованні імбецилів концепції тренування, побудованої на методиках вироблення умовних рефлексів, слід пам'ятати про можливість і важливість формування у них здатності до довільної уваги, елементарних самостійних умовисновків, усвідомлення і планування простих видів практичної діяльності, вмінь користуватися мовою як засобом спілкування та ін., тобто всього того, на чому заснована педагогічно-корекційна концепція розуміння. Принципово важливо у роботі з дітьми-імбецилами пам'ятати, що вони є потенційно, і мають стати актуально носіями свідомості як суто людської якості.

Отже, при розумовій відсталості, яка за ступенем глибини ураження інтелектуально-пізнавальних здібностей відповідає імбецильності, навіть у варіантах, близьких до ідіотії, діти підлягають корекційному навчанню і вихованню у спеціальних дитячих будинках-інтернатах, а також у класах, які створюються при певному типі спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл—інтернатів), для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

Погоджуючись з цією точкою зору, директор інституту спеціальної педагогіки АПН України В.І. Бондар зазначає, що в Україні експериментально досліджуються можливості навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку (в тому числі, розумово відсталих) у загальноосвітньому просторі. Науково-практичний пошук здійснюється за двома напрямами.

"Перший — інтегроване навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах загальноосвітньої школи. Згідно цієї моделі при загальноосвітній школі організується спеціальні класи (класи компенсуючого типу) для дітей з конкретними порушеннями психофізичного розвитку. В них навчальний процес здійснюється роздільно за спеціальними навчальними планами, програмами, підручниками та супроводжується обов'язковими заняттями з корекційного блоку. У вільні від навчання години учні спільно зі здоровими однолітками беруть участь у різних сферах шкільного життя.

Другий — інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей з різними порушеннями психофізичного розвитку з їхніми здоровими однолітками. Навчальний процес тут здійснюється диференційовано за індивідуальними програмами, посильними для дітей, і за умов кваліфікованої спеціалізованої корекційної допомоги. Тому, крім учителя, у навчальному процесі активну участь бере помічник (асистент) вчителя, який володіє корекційно-компенсаторними технологіями. Він здійснює превентивне і корекційне сприяння та надає психологічні і корекційні послуги. Меншою, ніж у звичайних класах, є наповнюваність учнів.

Таким чином, для окремих категорій дітей з порушеннями інтелектуального розвитку — із затримкою психічного розвитку та з легким ступенем розумової відсталості — є можливість навчатися за освітніми програмами спеціальних шкіл відповідних типів в умовах звичайних масових шкіл, або в спеціальних класах таких шкіл (інтегроване навчання) або в класах разом з дітьми, які мають нормальний інтелектуальний розвиток, за індивідуальними програмами (інклюзивне навчання). Враховуючи світовий досвід освіти дітей з вадами інтелекту і утрудненнями в навчанні (особливо з ЗПР та незначною розумовою відсталістю ступеню легкої дебільності), можна прогнозувати розвиток в Україні умов для їх інтегрованого та інклюзивного навчання поряд з удосконаленням функціонування системи спеціальних освітніх закладів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Яєчна продуктивність	\|	Тема: Йододефіцитні захворювання. Гіпотиреоз у дітей. Тиреоідити: підгострий і аутоімунний. Етіологія, патогенез, клініка, диференціальна діагностика, лікування.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.