МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Освіта і наукаПлан Лекція 5 Відродження української культури в період національно-демократичної революції (1917-1920 рр.) 1. Освіта і наука 2. Театральне та музичне мистецтво 3. Стан української літератури і книговидавництва 4. Образотворче мистецтво та скульптура 5. Культурне будівництво серед національних меншин
Система шкільної освіти в Російській імперії до 1917 р. була досить складною. Нижчі початкові школи існували на підставі статуту 1874 р. і охоплювали парафіяльні школи, засновані ще у 1828 та 1845 рр., сільські двокласові школи (з 1869 р.), сільські однокласові та двокласові школи (з 1875 р.). Далі освіта продовжувалася у вищих початкових та середніх навчальних закладах: реальних школах (6 класів), духовних семінаріях (4 класи), кадетських корпусах (4 класи), комерційних школах (7-8 класів), єпархіальних школах (7 класів), жіночих гімназіях (7 класів), жіночих інститутах (7 класів), середніх чоловічих школах, учительських семінаріях, церковно-учительських школах. Підлягали ці та інші просвітні установи різним відомствам. На 1917 р. в Україні діяло близько 30 тис. шкіл, в яких працювало 58 тис. освітян, але діюча система освіти майже на 70% була зрусифікована й охоплювала навчанням лише близько 50% дітей шкільного віку. Вирішуючи ці питання, уряди Центральної Ради (4 березня 1917 – 29 квітня 1918 р.) і Гетьманату (29 квітня – 14 грудня 1918 р.), спільно з громадськими і культурними організаціями, виділяли асигнування на будівництво нових українських шкіл. У результаті цих заходів протягом 1917-1918 рр. у доповнення до діючих відкрилося 760 шкіл, які відповідали статусу середніх і мали термін навчання 7-10 років, та близько 10 тис. початкових. Наступним кроком у подальшому розвитку освіти стало прийняття Директорією УНР (15 грудня 1918 р. – 21 листопада 1920 р.) програми переведення школи на 12-річний термін навчання, а потім Раднаркомом УСРР постанови (січень 1920 р.) про створення єдиної 7-річної трудової школи. Унаслідок цих рішень відбулася докорінна перебудова матеріально-технічної бази освіти. Із 47 тис. шкіл 1,2 тис. отримали право надавати учням середню освіту, 20 тис. – семирічну, 15 тис. – початкову, а решта, які не мали своїх приміщень, були повинні займатися ліквідацією неписьменності серед дорослого населення. Реформована школа надавала безкоштовну освіту й охопила навчанням близько 3 млн (85%) дітей шкільного віку. Активно велася підготовка вчителів для нової школи. За чотири роки педагогічні вищі навчальні заклади України випустили 6 тис. освітян, 20 тис. чол. пройшли перекваліфікацію для роботи в українських школах. Восени 1920 р. у 700 навчальних закладах готувалося 60 тис. працівників освіти і культури, а у вищих навчальних закладах республіки – майже 20 тис. майбутніх педагогів. Цей корпус учителів створив передумови проведення в наступні роки широкої українізації освіти, дав змогу посадити за парти всіх дітей шкільного віку й розгорнути масову ліквідацію неписьменності серед дорослого населення. Для вирішення проблеми забезпечення школи україномовною і українознавчою навчальною і художньою літературою Генеральним Секретаріатом освіти була створена комісія з написання нових підручників. Ними були написані або укладені десятки найменувань підручників з української мови, літератури, історії, географії, етнографії, математики, фізики, хімії та інших предметів, які вивчалися у школах. Велике значення мала українізація школи й освіти взагалі. У цьому значну роль відіграли І Всеукраїнський педагогічний з’їзд та ІІ Всеукраїнський вчительський з’їзд. Згідно з їх рішеннями при УЦР почала працювати Шкільна рада, а при Комітеті УЦР – шкільна комісія. У губерніях та повітах передбачалось організовувати українознавчі бібліотеки, відкриті інструкторські курси для підготовки лекторів та літні вчительські курси, а також повітові курси з українознавства для народних учителів майже в усіх повітових містах, підготувати підручники для народної школи, видрукувати українську термінологію з арифметики, географії і граматики. Повна свобода вчителю надавалась у справі вибору підручників або методу навчання. Українізація початкових шкіл розпочиналася, природно, з вересня 1917 р. учні першого року повинні були вивчати всі предмети за підручниками, пристосованими до діалекту тієї чи іншої місцевості, а другого – за підручниками, написаними загальною українською мовою. Російська мова як один з предметів вводилася з третього року навчання. У період формування національної школи розпочалася розбудова раніше малопоширеного упорядкованого дошкільного виховання дітей.До осені 1920 р. у кожній українській губернії було створено до 80-100 дитсадків, декілька сотень доглядових кімнат-садків, майданчиків, денних санаторіїв тощо, в яких перебували 170 тис. дітей, а це становило 20% малят дошкільного віку. Для безпритульних дітей, кількість яких за три роки Громадянської війни зросла з 20 до 120 тис., було відкрито 750 дитбудинків, шкіл-інтернатів на 55 тис. дітей шкільного віку й налагоджено в них навчання. Для сиріт дошкільного віку – 3,7 тис. притулків на 18 тис. чол. Складовою освітньої роботи була розбудова професійної освіти. На 1917 р. в Україні діяло декілька сотень професійних училищ та технікумів. Проте під час Першої світової війни частина з них унаслідок економічної розрухи припинила своє існування. Тому українським урядам систему професійної освіти фактично слід було створювати заново. У результаті до початку 1921 р. в республіці відкрилося понад 2 тисячі різнопрофільних професійних шкіл, училищ, технікумів, навчальних майстерень, які охопили навчанням 174 тис. юнаків і дівчат. У роки визвольних змагань розгорнулося формування національної вищої освіти й науково-дослідної роботи. До 1917 р. в Україні існувало 5 університетів: 2 – в Австро-Угорщині (Львівський і Чернівецький) і 3 – на Наддніпрянщині (Київський, Харківський і Новоросійський). Після Лютневої революції до них додалися створені за доби УЦР Географічний інститут (м. Київ), Київський юридичний інститут, Херсонський педагогічний інститут, Одеський сільськогосподарський інститут, Харківська консерваторія та 9 учительських інститутів, реорганізованих Центральною радою у вищі навчальні заклади. Тоді ж було відкрито й Українську педагогічну академію. Розвиваючи систему вищої освіти, уряд потурбувався про забезпечення її науковцями. Він надав право всім університетам та дев’ятьом провідним інститутам, зокрема, Київському політехнічному, комерційному, медичному, Харківському технічному і ветеринарному та іншим, відкривати аспірантуру й докторантуру для захисту дисертацій і надавати наукові ступені здобувачам. Щоб стати приват-доцентом у державних університетах України, треба було отримати диплом першого ступеня про закінчення одного з таких університетів, подати і захистити прилюдно дисертацію і прочитати 2 пробні лекції. Крім того, мала підтримку діяльність численних наукових товариств. Це і Товариство дослідників природи, якому виповнилося майже 50 років, і дещо молодші Фізико-математичне товариство, Фізико-хімічне товариство, і Спілка економістів при Київському комерційному інституті, і Математичне товариство при Харківському університеті, і Київська метеорологічна, і Харківська астрономічна обсерваторії. У галузі сільського господарства активні дослідження вели Миронівська селекційно-дослідна станція, Одеський селекційно-дослідний інститут та інші установи. Медичні навчальні заклади вивчали проблеми бактеріології, вірусології, епідеміології тощо. Підсумовуючи сказане, зазначимо, що за 1917-1920 рр. мережа інститутів і університетів України зросла до 60 одиниць, а студентський склад збільшився з 35 до 82 тис. чол. У багатьох вищих навчальних закладах розгорнулися українізація навчальних процесів та запровадження вивчення українознавчих дисциплін. А це дає право стверджувати, що в розглядуваний період було закладено основу формування національної вищої освіти. Наукові проблеми розробляли як науковці УАН, так і професорсько-викладацькі колективи вищих навчальних закладів. Їхніми зусиллями видавалися монографії, підручники та загальноосвітня література для шкіл, професійних училищ, інститутів з історії, української літератури, географії, хімії, фізики, біології та інших дисциплін. Усі 30 наукових товариств України проводили плідну пошукову роботу. Читайте також:
|
||||||||
|