Освіта і наука

План

Лекція 5

Відродження української культури в період національно-демократичної революції (1917-1920 рр.)

1. Освіта і наука

2. Театральне та музичне мистецтво

3. Стан української літератури і книговидавництва

4. Образотворче мистецтво та скульптура

5. Культурне будівництво серед національних меншин

Система шкільної освіти в Російській імперії до 1917 р. була досить складною. Нижчі початкові школи існували на підставі статуту 1874 р. і охоплювали парафіяльні школи, засновані ще у 1828 та 1845 рр., сільські двокласові школи (з 1869 р.), сільські однокласові та двокласові школи (з 1875 р.). Далі освіта продовжувалася у вищих початкових та середніх навчальних закладах: реальних школах (6 класів), духовних семінаріях (4 класи), кадетських корпусах (4 класи), комерційних школах (7-8 класів), єпархіальних школах (7 класів), жіночих гімназіях (7 класів), жіночих інститутах (7 класів), середніх чоловічих школах, учительських семінаріях, церковно-учительських школах. Підлягали ці та інші просвітні установи різним відомствам.

На 1917 р. в Україні діяло близько 30 тис. шкіл, в яких працювало 58 тис. освітян, але діюча система освіти майже на 70% була зрусифікована й охоплювала навчанням лише близько 50% дітей шкільного віку. Вирішуючи ці питання, уряди Центральної Ради (4 березня 1917 – 29 квітня 1918 р.) і Гетьманату (29 квітня – 14 грудня 1918 р.), спільно з громадськими і культурними організаціями, виділяли асигнування на будівництво нових українських шкіл. У результаті цих заходів протягом 1917-1918 рр. у доповнення до діючих відкрилося 760 шкіл, які відповідали статусу середніх і мали термін навчання 7-10 років, та близько 10 тис. початкових.

Наступним кроком у подальшому розвитку освіти стало прийняття Директорією УНР (15 грудня 1918 р. – 21 листопада 1920 р.) програми переведення школи на 12-річний термін навчання, а потім Раднаркомом УСРР постанови (січень 1920 р.) про створення єдиної 7-річної трудової школи. Унаслідок цих рішень відбулася докорінна перебудова матеріально-технічної бази освіти. Із 47 тис. шкіл 1,2 тис. отримали право надавати учням середню освіту, 20 тис. – семирічну, 15 тис. – початкову, а решта, які не мали своїх приміщень, були повинні займатися ліквідацією неписьменності серед дорослого населення. Реформована школа надавала безкоштовну освіту й охопила навчанням близько 3 млн (85%) дітей шкільного віку.

Активно велася підготовка вчителів для нової школи. За чотири роки педагогічні вищі навчальні заклади України випустили 6 тис. освітян, 20 тис. чол. пройшли перекваліфікацію для роботи в українських школах. Восени 1920 р. у 700 навчальних закладах готувалося 60 тис. працівників освіти і культури, а у вищих навчальних закладах республіки – майже 20 тис. майбутніх педагогів. Цей корпус учителів створив передумови проведення в наступні роки широкої українізації освіти, дав змогу посадити за парти всіх дітей шкільного віку й розгорнути масову ліквідацію неписьменності серед дорослого населення.

Для вирішення проблеми забезпечення школи україномовною і українознавчою навчальною і художньою літературою Генеральним Секретаріатом освіти була створена комісія з написання нових підручників. Ними були написані або укладені десятки найменувань підручників з української мови, літератури, історії, географії, етнографії, математики, фізики, хімії та інших предметів, які вивчалися у школах.

Велике значення мала українізація школи й освіти взагалі. У цьому значну роль відіграли І Всеукраїнський педагогічний з’їзд та ІІ Всеукраїнський вчительський з’їзд. Згідно з їх рішеннями при УЦР почала працювати Шкільна рада, а при Комітеті УЦР – шкільна комісія. У губерніях та повітах передбачалось організовувати українознавчі бібліотеки, відкриті інструкторські курси для підготовки лекторів та літні вчительські курси, а також повітові курси з українознавства для народних учителів майже в усіх повітових містах, підготувати підручники для народної школи, видрукувати українську термінологію з арифметики, географії і граматики. Повна свобода вчителю надавалась у справі вибору підручників або методу навчання. Українізація початкових шкіл розпочиналася, природно, з вересня 1917 р. учні першого року повинні були вивчати всі предмети за підручниками, пристосованими до діалекту тієї чи іншої місцевості, а другого – за підручниками, написаними загальною українською мовою. Російська мова як один з предметів вводилася з третього року навчання.

У період формування національної школи розпочалася розбудова раніше малопоширеного упорядкованого дошкільного виховання дітей.До осені 1920 р. у кожній українській губернії було створено до 80-100 дитсадків, декілька сотень доглядових кімнат-садків, майданчиків, денних санаторіїв тощо, в яких перебували 170 тис. дітей, а це становило 20% малят дошкільного віку. Для безпритульних дітей, кількість яких за три роки Громадянської війни зросла з 20 до 120 тис., було відкрито 750 дитбудинків, шкіл-інтернатів на 55 тис. дітей шкільного віку й налагоджено в них навчання. Для сиріт дошкільного віку – 3,7 тис. притулків на 18 тис. чол.

Складовою освітньої роботи була розбудова професійної освіти. На 1917 р. в Україні діяло декілька сотень професійних училищ та технікумів. Проте під час Першої світової війни частина з них унаслідок економічної розрухи припинила своє існування. Тому українським урядам систему професійної освіти фактично слід було створювати заново. У результаті до початку 1921 р. в республіці відкрилося понад 2 тисячі різнопрофільних професійних шкіл, училищ, технікумів, навчальних майстерень, які охопили навчанням 174 тис. юнаків і дівчат.

У роки визвольних змагань розгорнулося формування національної вищої освіти й науково-дослідної роботи. До 1917 р. в Україні існувало 5 університетів: 2 – в Австро-Угорщині (Львівський і Чернівецький) і 3 – на Наддніпрянщині (Київський, Харківський і Новоросійський). Після Лютневої революції до них додалися створені за доби УЦР Географічний інститут (м. Київ), Київський юридичний інститут, Херсонський педагогічний інститут, Одеський сільськогосподарський інститут, Харківська консерваторія та 9 учительських інститутів, реорганізованих Центральною радою у вищі навчальні заклади. Тоді ж було відкрито й Українську педагогічну академію.

Розвиваючи систему вищої освіти, уряд потурбувався про забезпечення її науковцями. Він надав право всім університетам та дев’ятьом провідним інститутам, зокрема, Київському політехнічному, комерційному, медичному, Харківському технічному і ветеринарному та іншим, відкривати аспірантуру й докторантуру для захисту дисертацій і надавати наукові ступені здобувачам. Щоб стати приват-доцентом у державних університетах України, треба було отримати диплом першого ступеня про закінчення одного з таких університетів, подати і захистити прилюдно дисертацію і прочитати 2 пробні лекції.

Крім того, мала підтримку діяльність численних наукових товариств. Це і Товариство дослідників природи, якому виповнилося майже 50 років, і дещо молодші Фізико-математичне товариство, Фізико-хімічне товариство, і Спілка економістів при Київському комерційному інституті, і Математичне товариство при Харківському університеті, і Київська метеорологічна, і Харківська астрономічна обсерваторії. У галузі сільського господарства активні дослідження вели Миронівська селекційно-дослідна станція, Одеський селекційно-дослідний інститут та інші установи. Медичні навчальні заклади вивчали проблеми бактеріології, вірусології, епідеміології тощо.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що за 1917-1920 рр. мережа інститутів і університетів України зросла до 60 одиниць, а студентський склад збільшився з 35 до 82 тис. чол. У багатьох вищих навчальних закладах розгорнулися українізація навчальних процесів та запровадження вивчення українознавчих дисциплін. А це дає право стверджувати, що в розглядуваний період було закладено основу формування національної вищої освіти.

Наукові проблеми розробляли як науковці УАН, так і професорсько-викладацькі колективи вищих навчальних закладів. Їхніми зусиллями видавалися монографії, підручники та загальноосвітня література для шкіл, професійних училищ, інститутів з історії, української літератури, географії, хімії, фізики, біології та інших дисциплін. Усі 30 наукових товариств України проводили плідну пошукову роботу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Театральне та музичне мистецтво

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.