• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Психофізичні пізнавальні процеси в забезпеченні фахової дієздатності: відчуття, сприймання, уява, пам’ять, увага, мислення.

Відчуття і сприймання в процесі праці

Різноманітну інформацію про зовнішнє і внутрішнє середовище людина отримує за допомогою органів чуттів у вигляді відчуттів.

Відчуття — найпростіший психічний процес, суттю якого є відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів і явищ, що безпосередньо діють на органи чуттів. В основі його лежить складний рефлекторний акт. Завдяки поєднанню сенсорних і моторних компонентів аналізаторний апарат відтворює об’єктивні властивості подразників, які діють на рецептор.

Відчуття поділяються на зорові, слухові, рухові, смакові, нюхові, температурні, органічні, вібраційні, кінестетичні, тактильні, відчуття рівноваги, прискорення тощо.

У процесі праці активізуються аналізаторні функції працівника, пов’язані з необхідністю розрізняти розміри деталей, кольори та їх відтінки, визначати лінійні і швидкісні величини знарядь і предмета праці, сприймати звукові і знакові сигнали та виділяти їх на фоні перешкод і т. ін. У деяких виробництвах велике значення мають запахи і смакові якості продукції.

Подразниками, що діють на органи чуттів працівників, є елементи виробничого середовища, умови праці, наслідками яких можуть бути як адаптація організму, так і перевтома або професійне захворювання.

Основними властивостями відчуттів є якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація.

Якість — це основна особливість даного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів. Так, слухові відчуття відзначаються висотою, тембром, звучністю, зорові — кольоровим тоном, насиченістю і т. ін.

Інтенсивність відчуття характеризується силою діючого подразника і функціональним станом рецептора. Тривалість відчуття визначається часом дії подразника та його інтенсивністю. На основі відчуттів виникає уявлення про локалізацію подразника у просторі.

На основі інформації, яка надходить через органи чуттів, формуються образи предметів і явищ. Процес формування цих образів називається сприйманням, або перцепцією. Окремі відчуття при цьому впорядковуються і об’єднуються в цілісні образи предметів і явищ, які завжди мають певне змістовне значення. Таким чином, сприймання не зводиться до суми окремих відчуттів, а являє собою якісно новий рівень чуттєвого пізнання і тісно пов’язане з мисленням.

Формування перцептивного образу проходить стадійно і включає виявлення об’єкта на фоні, розпізнавання об’єкта серед інших та виділення суттєвих ознак об’єкта і віднесення його до певного класу. Тривалість цих стадій залежить від складності діючих сигналів.

Сприймання залежить від минулого досвіду людини, змісту її психічної діяльності. Ця особливість сприймання називається аперцепцією. Це означає, що за умови неповних, неоднозначних або суперечливих даних людина інтерпретує їх відповідно до наявних у неї системи образів, знань, потреб, мотивів, емоційного стану, змісту і завдань трудової діяльності.

Основними властивостями сприймання є предметність, цілісність, структурність, константність, вибірковість та усвідомленість.

Предметність сприймання означає, що людина сприймає світ не у вигляді окремих відчуттів, а у формі окремих предметів, що протистоять їй.

Цілісність сприймання виникає внаслідок аналізу і синтезу комплексних подразників, які доповнюють відчуття необхідними елементами.

Структурність пов’язана з сприйманням взаємозв’язків між елементами відчуттів, що забезпечує цілісний образ предмета.

Константність сприймання характеризується відносною постійністю властивостей предметів незалежно від умов сприймання. В процесі праці вона проявляється в константності сприймання кольору незалежно від освітлення, величини предмета — незалежно від віддалі, форми предмета — при зміні його положення, предметної ситуації як єдиного цілого.

Вибірковість сприймання полягає у виокремленні одних об’єктів серед багатьох інших, які діють на людину.

Усвідомленість сприймання означає, що сприйнятий предмет може бути віднесений до певного класу, визначений і узагальнений словом.

Отже, сприймання є результатом активних дій людини, особливим видом розумової діяльності.

Істотним компонентом сприймання є моторні процеси як рухові дії у відповідь на подразнення. Рухові відчуття представлені у всіх видах сприймання (зорових, слухових, кінестетичних, смакових, нюхових тощо).

У процесі праці має місце планомірне, цілеспрямоване, організоване і усвідомлене сприйняття предметів і явищ. Таке сприйняття називається спостереженням і виступає як самостійна діяльність. Ефективність спостереження визначається чіткою постановкою завдання і залежить від попередньої підготовки та досвіду працівника щодо сприйняття потрібної інформації.

На основі відчуття і сприймання виникає більш складна форма чуттєвого відображення — уявлення. Уявлення — це процес відображення в корі головного мозку тих предметів і явищ, які в даний момент не діють на органи чуттів.

Особливістю уявлень є їх узагальненість, тобто відображення не тільки властивостей одиничного предмета, але і типових властивостей групи предметів.

Мислення в процесі праці

Прогрес людства пов’язаний з безперервним процесом пізнання навколишнього світу, відкриттям нових закономірностей і взаємозв’язків між предметами і явищами, розв’язанням нових складних і гострих проблем в ході реалізації поставлених цілей, обумовлених тими чи іншими потребами. Для цього недостатнім є відображення світу на рівні чуттєвого пізнання у формі образів, а необхідним є пізнання його на логічному рівні, яке забезпечується процесом мислення.

Мислення — це процес опосередкованого, узагальненого відображення людиною дійсності в найбільш істотних взаємозв’язках і відношеннях. Воно соціально обумовлене, нерозривно пов’язане з мовою, виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і здійснюється за допомогою системи відповідних операцій.

У процесі мислення, використовуючи дані відчуттів, сприймань, уявлень, людина виходить за межі чуттєвого пізнання і пізнає такі явища зовнішнього світу, їх властивості і відношення, які безпосередньо не сприймаються. Інакше кажучи, мислення виявляється як абстрактне, опосередковане. Відокремлення тих чи інших властивостей від об’єкта здійснюється за допомогою фіксації їх в поняттях, словах. Слово, таким чином, є матеріальною оболонкою для думки, яка стає безпосередньою дійсністю для людей. Результатами, продуктами процесу мислення є думки у вигляді понять, суджень, умовиводів.

Поняття — це думка, в якій відображаються загальні, суттєві і специфічні ознаки предметів та явищ дійсності. Зміст понять розкривається в судженнях. Судження — це відображення зв’язків між предметами і явищами дійсності або між їх властивостями та ознаками. Умовивід — це такий зв’язок між думками (поняттями, судженнями), внаслідок якого з одного або кількох суджень випливає інше судження, яке базується на суті вихідних суджень.

У процесі мислення людина спирається на знання і досвід, накопичений минулими поколіннями, оперує словарним запасом мови, створеним ними. Разом з тим мислення кожної людини формується і розвивається в процесі її власної активної пізнавальної діяльності і спрямовується на розв’язання тих завдань, які є найбільш актуальними.

У процесі праці мислення має цілеспрямований характер і зумовлюється її метою, необхідністю розв’язання нових проблем, змінами обставин та умов діяльності, коли застарілих способів і засобів уже недостатньо. У цьому випадку має місце проблемна ситуація, яка характеризується наявністю різних суперечностей і вимагає формування на її основі усвідомленого завдання, що вирішується завдяки мисленню.

Під завданням розуміють гостру необхідність встановити зв’язок між явищем та його причиною або вибрати програму дій, яка забезпечила б досягнення поставленої мети.

Мотиви мислення в процесі праці проявляється як специфічно пізнавальні і неспецифічні. В першому випадку спонукальними рушійними силами мислення як діяльності виступають інтереси і мотиви, в яких виявляються пізнавальні потреби працівника. У другому випадку мислення здійснюється під впливом зовнішніх факторів, а не чисто пізнавальних інтересів. Цілком очевидно, що поєднання цих мотивів забезпечує високу ефективність мислення, що особливо необхідною є у творчій праці.

Рух думки людини від заданого до знайденого, від фактів до висновків, від оцінки ситуації до прийняття рішення здійснюється за допомогою таких операційних компонентів мислення, як аналіз, синтез, порівняння, абстракція, узагальнення, конкретизація, класифікація, систематизація.

Аналіз — це виділення в об’єкті тих чи інших його сторін, елементів, властивостей, зв’язків, відносин. Це розчленування цілого на частини.

Синтез — об’єднання окремих елементів на основі виявлених в процесі аналізу суттєвих зв’язків.

Порівняння дозволяє виявити схожість або відмінність між предметами, явищами та їх властивостями.

Абстрагування забезпечує виокремлення одних ознак і відволікання від інших, менш суттєвих.

Узагальнення передбачає об’єднання предметів і явищ за суттєвими ознаками і властивостями.

Конкретизація означає виділення якоїсь сторони предмета або явища.

Класифікація пов’язана з віднесенням окремого предмета, явища до групи на основі найбільш суттєвих ознак.

Систематизація забезпечує поділ і наступне об’єднання груп об’єктів у певному порядку як за суттєвими, так і несуттєвими ознаками.

Всі ці операції проявляються не ізольовано одна від одної і реалізуються в процесі розв’язання реальних проблем.

Порівняння, аналіз, узагальнення працівник здійснює тоді, коли перед ним постає проблемна ситуація.

Формулювання питання в проблемній ситуації, вирішення якого є необхідним, — перший, найбільш складний етап у процесі вирішення проблеми. Другий етап полягає у висуванні та аналізі різних гіпотез, що дозволяє всебічно розглянути один і той самий об’єкт, знайти правильніший шлях розв’язання завдання. Перевірка гіпотез є третім етапом розв’язання завдання. При цьому можуть уточнюватися умови, інформація тощо. Четвертий етап полягає у перевірці вирішення завдання, оцінці отриманих результатів і затрачених зусиль.

Вирішення завдання може здійснюватися на основі пасивного використання алгоритму, тобто шляхом виконання відомих інструкцій або методом аналогії. Більш творчий підхід до вирішення пов’язаний з урахуванням змісту завдання та особливостей конкретної ситуації. Справжнє творче розв’язання завдання передбачає переборення інерції мислення, розробку нової стратегії, яка базується на результатах тривалої розумової діяльності.

Отже, мислення в процесі праці проявляється як репродуктивне та творче. Репродуктивним називається таке мислення, яке за умов постійних подразників зводиться до відтворення раніше сформованих думок. Якщо ж склад, послідовність і зв’язки між подразниками порушуються, то мозок виявляє невизначеність ситуації, що стимулює і мобілізує творче мислення. Творче мислення — це мислення, яке пов’язане зі створенням нових, оригінальних продуктів або умов праці та життєдіяльності.

Залежно від змісту праці і вирішуваних завдань розрізняють три види мислення: наочно-дійове, наочно-образне і словесно-логічне.

Наочно-дійове, або сенсомоторне, мислення — найпростіша форма мислення, при якому операції аналізу і синтезу поєднуються з практичними діями. Так, розчленовуючи виробничу операцію на прийоми і дії, робітник здійснює практичний аналіз, а з’єднуючи окремі вузли і деталі, він реалізує практичний синтез, який до цього існував у вигляді думки.

Наочно-образне мислення характеризується тим, що зміст розумового завдання базується на образному матеріалі. Працівник аналізує, порівнює, узагальнює різні образи предметів і явищ, співвідносить їх з раніше нагромадженою інформацією. Наприклад, оператор формує уявлення про реальну ситуацію на основі прийнятої і декодованої інформації.

Словесно-логічним, або понятійним, мисленням називається процес відображення у свідомості людини суттєвих зв’язків і відношень між предметами і явищами матеріального світу. Понятійне мислення — необхідна умова і зміст всякої творчої розумової праці.

В практичній діяльності людини всі види мислення нерозривно пов’язані, постійно переходять одне в одне при вирішенні різноманітних завдань.

Особливе значення в процесі праці має так зване оперативне мислення, під яким розуміють такий процес розв’язання практичних завдань, у тому числі і завдань управління, в результаті якого формується суб’єктивна модель операцій і дій, яка забезпечує розв’язання поставленого завдання.

У процесі праці людина мислить професійними поняттями, тобто у неї формується професійний склад мислення. Проте за умов переходу до ринкової економіки формою відображення економічної дійсності стає економічне мислення — узагальнене пізнання людьми економічних процесів і явищ, їх істотних зв’язків в економічних поняттях і категоріях.

Індивідуальні особливості мислення у різних людей обумовлені різним співвідношенням і рівнем розвитку його видів, а також якостями пізнавальної діяльності.

Серед якостей розуму виділяють: глибину, широту, гнучкість, критичність, самостійність, конкретність, послідовність, швидкість думки.

Глибина розуму характеризується вмінням проникати в суть проблеми і всебічно її розглядати, виявляти причини, передбачати наслідки явищ і подій.

Широта розуму проявляється у вмінні охопити широке коло питань, творчо мислити в різних галузях знань.

Гнучкість розуму пов’язана з вмінням змінювати способи вирішення проблем в залежності від конкретних умов.

Критичність розуму — це вміння не підпадати під вплив чужих думок, а правильно оцінити їх сильні і слабкі сторони, а також свої висновки і дії.

Самостійність розуму проявляється у вмінні самому побачити проблему і вирішити її.

Конкретність розуму означає вміння не тільки охопити всю проблему, а й виокремити в ній найбільш суттєве й важливе.

Послідовність думки — це вміння швидко приймати правильні, обґрунтовані рішення.

Сукупність усіх розумових здібностей, які забезпечують людині можливість вирішувати різноманітні завдання, називається інтелектом. Інтелект як здатність раціонально мислити, розумно діяти, зокрема у сфері трудової діяльності, дозволяє людині свідомо адаптуватися до навколишнього середовища.

Будь-яка трудова діяльність передбачає використання результатів попередньої діяльності, індивідуального досвіду працівників. Елементи досвіду закріплюються, зберігаються і відтворюються відповідно до вимог діяльності людини, утворюючи зміст пам’яті. Пам’ять є основою психічного життя людини і забезпечує її орієнтацію в навколишньому середовищі. Зберігання в пам’яті понять і уявлень є необхідною умовою мислення, яке ними оперує.

Пам’ять — це система складних психічних процесів, за допомогою яких людина накопичує і зберігає у свідомості інформацію та відтворює її залежно від потреби. Такими процесами пам’яті є запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування. Ці процеси тісно пов’язані між собою, формуються і виявляються в діяльності та залежать від неї.

Запам’ятовування — це процес закріплення нового шляхом пов’язування його з раніше набутим, внаслідок чого людина збагачується новими знаннями і формами поведінки. Ефективність запа­м’ятовування визначається метою, мотивами і способами діяльності.

Зберігання — більш-менш тривале утримання в пам’яті інформації, знань, досвіду.

Відтворення — це процес актуалізації закріпленого раніше матеріалу і використання його в діяльності.

Забування — це ослаблення зв’язків того чи іншого матеріалу з минулим досвідом, зумовлене невикористанням цього матеріалу в діяльності. Забування, як і запам’ятовування та відтворення, має вибірковий характер. Значущий матеріал, пов’язаний з потребами та інтересами людини, з метою її діяльності, забувається повільніше. Отже, зберігання матеріалу в пам’яті визначається ступенем його участі в діяльності особистості.

Оскільки пам’ять необхідна в усіх видах трудової діяльності, то форми її прояву надзвичайно різноманітні. Залежність характеристик пам’яті від особливостей діяльності, в якій здійснюються процеси запам’ятовування і відтворення, є загальною основою для виділення різних видів пам’яті. Окремі види пам’яті класифікуються відповідно до таких основних критеріїв:

● за характером психічної активності, яка є провідною у діяльності;

● за характером мети діяльності;

● за тривалістю закріплення та зберігання матеріалу залежно від його ролі і місця в діяльності.

Так, за характером психічної активності в діяльності розрізняють: рухову, емоційну, образну і словесно-логічну пам’ять.

Рухова пам’ять — це запам’ятовування, зберігання і відтворення різних рухів та їхніх систем. Вона служить основою для формування трудових навичок і забезпечує фізичну вправність людини в процесі праці.

Емоційна пам’ять — це пам’ять на почуття, які виступають сигналами до певних дій чи утримання від останніх.

Образна пам’ять — це пам’ять на уявлення, на зорові, слухові та інші враження, викликані дією подразників на органи чуттів.

Словесно-логічна пам’ять характеризується запам’ятовуван­ням, зберіганням і відтворенням думок, понять, суджень, умовиводів. Вирішальну роль в її функціонуванні відіграє друга сигнальна система.

Залежно від переважного розвитку того чи іншого каналу, за допомогою якого в нервовій системі відбувається сприймання, зберігання і відтворення інформації, окремі люди можуть бути наділені різними типами пам’яті: зоровою, слуховою, моторною. Врахування типу пам’яті при виборі людиною професії, змістовними характеристиками якої вона є, забезпечує високу ефективність праці і професіоналізм в майбутньому. Однак найчастіше у людей досить добре розвинуті всі канали надходження інформації, що дає підстави говорити про змішаний тип пам’яті.

Отже, у практичній діяльності важливо активізувати всі види пам’яті, що сприяє глибшому запам’ятовуванню матеріалу.

Залежно від мети діяльності виділяють мимовільну і довільну пам’ять. Мимовільна пам’ять характеризується тим, що людина запам’ятовує і відтворює матеріал, не ставлячи перед собою мету щось запам’ятати чи пригадати. Якщо людина свідомо ставить перед собою завдання запам’ятати і зберегти матеріал, то таке запам’ятовування називається довільним. Самі процеси запам’ятовування і відтворення виступають як спеціальні дії. У трудовій діяльності людина користується як мимовільною, так і довільною пам’яттю.

Залежно від тривалості часу, який проходить між запам’ятовуванням і відтворенням, виділяють короткотривалу і довготривалу пам’ять.

Короткотривала пам’ять характеризується коротким (секунди, хвилини) зберіганням і негайним відтворенням матеріалу після одноразового його сприйняття.

Довготривала пам’ять характеризується тривалим зберіганням матеріалу після багаторазового його повторення і відтворення. Вона представлена всім обсягом знань, інформації, переживань, якими володіє людина.

Короткотривала і довготривала пам’ять розглядаються як дві стадії єдиного процесу. Завдяки короткотривалій пам’яті особливо значуща для досягнення майбутніх цілей інформація проникає в довготривалу пам’ять. У довготривалій пам’яті міститься інформація, яка має не тактичне, а стратегічне значення для особливо важливих цілей діяльності людини. Довготривале запам’ятовування як продукт попередньої діяльності виступає умовою ефективної майбутньої діяльності.

Виконання працівником конкретних дій і операцій обслуговується мнемічними процесами, які характеризуються як оперативна пам’ять.

Запам’ятовування, зберігання і відтворення інформації, яка надходить і переробляється в процесі виконання певних трудових дій і яка необхідна для досягнення мети цієї конкретної дії, називається оперативною пам’яттю. В оперативній пам’яті використовуються матеріали, які надходять як з короткотривалої, так і довготривалої пам’яті. При цьому в пам’яті утримуються проміжні результати розумової діяльності доти, поки людина ними оперує. По мірі наближення до кінцевого результату проміжний матеріал може забуватися. Певний обсяг матеріалу, який утримується в пам’яті для досягнення мети дії, називають оперативними одиницями пам’яті.

Показниками оцінки пам’яті є обсяг, швидкість та міцність запам’ятовування, точність і готовність до відтворення інформації.

Обсяг пам’яті щодо абсолютно нового, не пов’язаного за змістом матеріалу, становить 7±2 одиниць. Швидкість запам’ятовування характеризується кількістю повторень, необхідних людині для запам’ятовування певного обсягу матеріалу. Міцність запам’ятовування виражається тривалістю зберігання матеріалу і швидкістю його забування. Точність пам’яті полягає в здатності без перекручень відтворити інформацію. Готовність пам’яті — це вміння пригадати в потрібний момент необхідну інформацію. Зрозуміло, що люди різняться за цими показниками пам’яті. Відмінності ці певною мірою зумовлені типом вищої нервової діяльності, а також залежать від умов індивідуального розвитку.

Разом з тим праця виступає важливим фактором і умовою вдосконалення пам’яті, яка разом з мисленням становить зміст усіх видів праці і характеризує рівень їх інтелектуалізації. Успішність запам’ятовування і відтворення знань, навичок, умінь працівника у трудовій діяльності залежить від усвідомлення її мети, інтересу до роботи, емоційного ставлення, мотивації.

Увага і воля в процесі праці

Важливою і необхідною умовою ефективної трудової діяльності людини є увага. Чим складніша і відповідальніша праця, тим більші вимоги вона ставить до уваги, оскільки остання забезпечує вибірковий, цілеспрямований характер таких пізнавальних процесів, як сприймання, мислення, запам’ятовування, відтворення інформації тощо.

Увага — складне психічне явище, яке супроводжує, спрямовує і доцільно організовує психічну діяльність, не будучи самостійним її видом; це зосередження свідомості на певному об’єкті, при якому забезпечується особливо чітке відображення останнього.

Увага — це така сторона психічної діяльності, завдяки якій окремі сприйняття, думки, почуття, дії, образи усвідомлюються людиною ясно і чітко, тоді як інші відходять на другий план або свідомо зовсім не сприймаються.

Фізіологічні механізми уваги пов’язані з принципом домінанти, тобто підвищеною збудливістю певних мозкових структур, які забезпечують високу ефективність тих чи інших пізнавальних процесів, а також з функцією ретикулярної формації, яка підтримує високий рівень активності кори.

Увага підвищує ефективність праці, зумовлюючи особливо чіткий перебіг психічних процесів. Завдяки механізму уваги людина не помічає побічних подразників, аналіз і узагальнення робить швидше і точніше, думки утримуються в свідомості доти, доки не буде досягнуто мети праці.

Специфічними особливостями уваги є її зосередженість та динамічність. Зосередженість уваги виявляється в заглибленні людиною в діяльність за умови відволікання від усіх інших об’єктів, які перебувають у полі сприймання. Динамічність уваги — це її постійне коливання, яке виражається в періодичній зміні об’єктів сприймання. Вона зумовлена тим, що в кожний даний момент у свідомості людини відбувається багато психічних процесів.

Залежно від об’єкта зосередження (предмети, думки, рухи) виокремлюють такі форми прояву уваги, як сенсорна (перцептивна), інтелектуальна і моторна (рухова). Так, точність сприймання інформації залежить від уваги, послаблення якої може призвести до порушення перцептивних процесів. Аналогічно значення уваги виявляється для продуктивного мислення, мнемічних процесів.

За способами виникнення і здійснення розрізняють мимовільну і довільну увагу. Мимовільна (пасивна, емоційна) увага — це зосередження свідомості на об’єкті в зв’язку з його особливостями як подразника. Вона не вимагає зусиль на зосередження і не пов’язана з метою трудової діяльності. Умовою виникнення мимовільної уваги є новизна або значна сила подразника. В процесі праці мимовільна увага зумовлюється зовнішніми для людини причинами, не пов’язаними з трудовою діяльністю, і виявляється як відволікання від роботи або як показник втоми.

Довільна (активна, вольова) увага — це свідомо регульоване зосередження на об’єкті, зумовлене умовами діяльності. Характерними рисами її є цілеспрямованість, організованість, стійкість. Підтримання довільної уваги вимагає від працівника значних зусиль, особливо за складних умов, при наявності перешкод, зниженні пізнавального інтересу та пасивних емоційних станах і втомі. Зменшенню цих зусиль сприяють поєднання розумових процесів з практичними діями, відсутність на робочому місці відволікаючих подразників, сприятливий соціально-психологічний клімат, заінтересованість у результатах праці.

Стосовно трудової діяльності виділяють ще один, особливий вид уваги — вторинно-мимовільну, або післядовільну. Післядовільна увага, як і довільна, пов’язана з свідомо поставленою метою, яка, проте, досягається без особливих вольових зусиль працівника в зв’язку з підвищеним інтересом його не лише до результатів, а й до змісту самої праці. Основна риса післядовільної уваги — наявність стійкої домінанти, захоплення роботою, що забезпечує найбільшу її ефективність. Післядовільна увага виникає на основі довільної і характеризується зниженням вольового напруження, що наближає її до мимовільної уваги.

Усі три види уваги тісно переплітаються і взаємодіють, переходячи на різних етапах роботи один в одний.

Найбільш професійно важливими якостями, або властивостями, уваги є: концентрація, інтенсивність, стійкість, об’єм, розподіл і переключення.

Концентрація є показником зосередженості свідомості на певному об’єкті, неможливості відволікання уваги на побічні подразники. Найбільша концентрація уваги має місце, коли свідомість зосереджується на одному об’єкті.

Інтенсивність уваги характеризується кількістю затрат енергії на здійснення психічної діяльності. Вона залежить від заінтересованості людини до праці та її результатів. Висока інтенсивність уваги необхідна працівникам так званих спостережних професій — операторам, диспетчерам, машиністам, а також науковим, банківським працівникам, педагогам, хірургам, робітникам, продукція яких вимагає особливо високої якості, та ін.

Стійкість уваги характеризується здатністю підтримувати концентровану інтенсивну увагу протягом певного часу. Показником її є продуктивність діяльності протягом тривалого періоду. Стійкість уваги залежить від об’єктів зосередження і активності працівника. Складні об’єкти вимагають активного мислення, що є причиною тривалого зосередження на них. Тривалість інтенсивного зосеред­ження залежить від сили нервових процесів працівника, інтересу його до праці. Стійка зосереджена увага необхідна операторам, шифрувальникам, робітникам-складальникам тощо.

Обсяг уваги — це здатність психіки одночасно сприймати певну кількість об’єктів або їх елементів. Він залежить від інтересу людини до інформації, від ознайомленості з об’єктами сприймання, від умов, за яких відбувається сприйняття. Експериментально доведено, що обсяг уваги людини становить 4—6 не пов’язаних між собою об’єктів. Збільшити обсяг уваги можна шляхом об’єднання предметів у групи. З накопиченням досвіду, знань, формуванням професійних інтересів і трудових навичок обсяг уваги збільшується. Розподіл уваги — здатність зосереджуватися на кількох об’єктах одночасно. З цією особливістю уваги пов’язана можливість одночасного успішного виконання (суміщення) двох і більше різних видів діяльності (кількох дій). Високий рівень розвитку цієї якості уваги працівника — одна з обов’язкових умов ефективності праці, зокрема операторів, багатоверстатників, диригентів, педагогів та ін.

Переключення уваги — здатність більш-менш легко і швидко переходити від одного об’єкта до другого, від однієї діяльності до іншої. У процесі праці переключення уваги має місце при переході від однієї операції до другої, від однієї людини в процесі спілкування до іншої і т. п. Воно може бути зумовлене програмою свідомих дій в межах однієї діяльності, необхідністю переходу до нової діяльності або здійснюватися з метою відпочинку, коли попередня робота втомила працівника.

Якщо робота протягом тривалого часу залишається незмінною, а змінюються лише об’єкти або операції, то має місце переключення уваги в рамках її стійкості. Таке переключення уваги запобігає перевтомі працівника, підвищує стійкість уваги. Показники переключення уваги такі:

● час, необхідний для переходу від однієї діяльності чи операції до другої;

● продуктивність праці (порівняно з діяльністю без переключення уваги);

● якість, точність роботи.

У трудовій діяльності необхідна цілеспрямованість психічних процесів. Свідоме регулювання сприймань, мислення, процесів пам’яті, емоційних станів здійснюється волею людини. Воля — це активна сторона психічної діяльності, яка проявляється в свідомому регулюванні дій і вчинків людини, спрямованих на досягнення поставлених цілей і переборення труднощів. Основна особливість вольової регуляції полягає у свідомій мобілізації особистістю своїх психічних і фізичних можливостей для переборення труднощів при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків. Переборення труднощів виступає необхідною умовою вольової дії. Вольова дія — це психічний процес, який є основою всякої цілеспрямованої діяльності. Воля забезпечує виконання двох взаємопов’язаних функцій — спонукальної і гальмівної. В них вона і виявляється.

Спонукальна функція забезпечує активність людини і характер її дій відповідно до свідомо поставленої мети. Воля додатково спонукає людину до дій, змінюючи їх зміст, значення, викликаючи переживання, пов’язані з передбачуваними наслідками діяльності.

Гальмівна функція волі проявляється у стримуванні небажаних проявів активності. У вольових діях людини велику роль відіграють мотиви діяльності, те, що спонукає її до дій. Підготовка вольової дії називається її мотивуванням.

Найбільш характерним проявом волі є поведінка людини в умовах ризику. Ризик — це характеристика діяльності з непевними для суб’єкта наслідками і наявними у нього передбаченнями щодо можливості цих несприятливих наслідків у випадку невдачі. Очікувані наслідки при ризику визначаються оцінкою ймовірності невдачі і рівнем негативних наслідків при цьому. Причиною ризикованої поведінки, яка передбачає включення волі, є розрахунок на виграш, очікувана величина якого в разі успіху перевищує рівень несприятливих наслідків при невдачі. Мотивація успіху тут сильніша за мотивацію уникнення невдачі.

Вольові дії мають місце не тільки в ризиковій діяльності. Повсякденна, особливо рутинна, нецікава робота також вимагає вольових зусиль і якостей працівника. Вольове зусилля — це форма емоційного стресу, який мобілізує внутрішні ресурси людини (пам’ять, мислення, сприймання, уяву), створює додаткові мотиви до дій і переживається як стан значного напруження. Завдяки вольовим зусиллям гальмується дія одних і посилюється дія інших мотивів, переборюються зовнішні перешкоди (при розв’язанні складних завдань, втомі) та їх відображення у психіці у вигляді внутрішніх труднощів. Вольове зусилля відрізняється від сили мотивів. При незмінній мотивації ефективність праці завдяки мобілізації вольових зусиль може зростати вдвічі. Найбільший успіх діяльності забезпечується тоді, коли сила мотивів і вольове зусилля доповнюють одне одного.

Свідома регуляція поведінки і діяльності людини залежить від її вольових властивостей. Такими властивостями є рішучість, самостійність, ініціативність, наполегливість, витримка, організованість, сміливість і т. ін.

У різних людей воля як свідома організація і саморегуляція діяльності, направлена на переборення труднощів, суто індивідуальна. Інтенсивність проявів волі характеризується широким діапазоном — від сили на одному полюсі до слабкості на другому. Людина з сильною волею вміє переборювати труднощі і добиватися поставленої мети. Слабовільні люди, навпаки, не виявляють рішучості, наполегливості, ініціативності. Вольові якості формуються в процесі праці, у спілкуванні з іншими людьми, а також шляхом самовиховання.

Тема 10. Методики психофізичного тренінгу.

1. Вплив емоцій та фізичного перенавантаження на ефективність управлінської діяльності. Особистісна тривожність і емоційна стійкість менеджера.

2. Стресостійкість: методики оцінки. Діагностика психічного стану особистості за невербальною поведінкою і зовнішнім виглядом (візуальна психодіагностика).

3. Поняття про саморегуляцію, її види. Психотехніки і прийоми саморегуляції. Місце та роль релаксації в системі релаксації.

Читайте також:

1. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
2. Блок 1. Соціально-демографічні та міграційні процеси.
3. Важелі впливу на процеси розвитку ринку капіталу.
4. Важкість праці: Динамічні, статичні навантаження. Напруженість праці. Увага, напруженість аналізаторних функцій, емоційна та інтелектуальна напруженість, монотонність праці.
5. Види мислення. Розвиток мислення. Поняття про інтелект.
6. Виробничий, технологічний і трудовий процеси
7. Виробничі процеси, їх класифікація і принципи організації
8. Вплив нового зовнішньополітичного мислення, американо-радянського співробітництва на світові процеси
9. Вплив опромінення на процеси старіння
10. Вплив рослин та тваринних організмів на процеси переносу
11. Вплив світових фінансових криз на процеси глобалізації.
12. Вплив суб’єктивних факторів на процеси управління ризиком

Переглядів: 2935