Поняття про саморегуляцію, її види. Психотехніки і прийоми саморегуляції. Місце та роль релаксації в системі релаксації.

контексті загального аспекту суб'єктного розвитку та існування людини одне з центральних базових місць займає проблема закономірностей усвідомленої регуляції людиною своєї довільної цілеспрямованої активності. Відносно до людини, носію вищих форм психіки, який сам приймає цілі своїх виконавчих дій і сам же їх реалізує доступними для нього засобами, які він також у ряді випадків визначає сам, можна говорити про усвідомлену саморегуляцію.

Психічна саморегуляція(від лат. regulare — приводити до порядку, налагоджувати) — це функціонування живих систем різних рівнів організації та складності. Якщо розглядати питання саморегуляції стосовно всіх живих істот, то можна надати наступне визначення: саморегуляція це властивість біологічних систем автоматично встановлювати і підтримувати на певному, відносно сталому рівні ті чи інші фізіологічні або інші біологічні показники. При саморегуляції керуючі фактори не впливають на регульовану систему ззовні, а виникають в ній самій.

Процес саморегуляціїможе носити циклічний характер. Відхилення якого-небудь життєвого фактора від константного рівня служить поштовхом до мобілізації апаратів, відновлюють його. На різних рівнях організації живої матерії - від молекулярного до надорганізменного - конкретні механізми саморегуляція вельми різноманітні. Психічна саморегуляція є одним з рівнів регуляції активності живих систем, який виражає специфіку психічних ресурсів відображення та моделювання дійсності, що її реалізують в тому числі і рефлексії суб'єкта. Психічна саморегуляціяздійснюється в єдності її енергетичних, динамічних та змістовно-сенсових аспектів. При всій різноманітності видів проявів саморегуляція має таку структуру: прийнята суб'єктом мета його довільної діяльності, модель значимих умов діяльності, програма виконавчих дій, система критеріїв успішності діяльності, інформація про реально досягнуті результати, оцінка відповідності реальних результатів критеріям успіху, рішення про необхідність і характер корекції діяльності. Саморегуляція являє собою замкнений контур регулювання і є інформаційним процесом, носіями якого виступають різноманітні психічні форми відображення дійсності. В залежності від виду діяльності й умов її здійснення саморегуляція може реалізовуватися різними психічними засобами (конкретні чуттєві образи, уявлення, поняття та ін.).

Прийнята суб'єктоммета однозначно не визначає умов, необхідних при побудові програми виконавчих дій; при подібних моделях значущих умов діяльності можливі різноманітні способи досягнення одного й того ж результату і т.д. Загальні закономірності саморегуляції реалізуються в індивідуальній формі, яка залежить від конкретних умов, а також від характеристик нервової діяльності, від особистісних якостей суб'єкта та його звичок у організації своїх дій, що формується в процесі виховання. Також психічна саморегуляціярозуміється як здатність зрілої особистості визначати мету своєї діяльності та знаходити шляхи для її досягнення. На думку одного з провідних сучасних дослідників проблеми саморегуляції Конопкіна О.О., усвідомлена саморегуляція розуміється як системно-організований процес внутрішньої психічної активності людини по ініціації, побудові, підтримці й керуванню різними видами й формами довільної активності, яка безпосередньо реалізує досягнення поставлених людиною цілей. При достатньому розвитку свідомості людина з об'єкту зовнішніх впливів перетворюється в суб'єкт керування своєю поведінкою. Активність особистості, яка спрямована на удосконалення своїх фізичних, моральних, трудових, естетичних та інших якостей, називається самовихованням. Це є вільна спрямована діяльність людини, прояв її самореалізації, самовираження, причому відбувається вона не примусово, а за власним свідомим вибором. Місце і роль психічної саморегуляції в житті людини очевидні, якщо взяти до уваги, що практично все його життя є нескінченна безліч форм діяльності, вчинків, актів спілкування та інших видів цілеспрямованої активності. Саме цілеспрямована довільна активність, реалізує безліч дієвих відносин з реальним світом речей, людей, навколишніх умов, соціальних явищ і т.д., є основним модусом суб'єктного буття людини. Від ступеня досконалості процесів саморегуляції залежить успішність, надійність, продуктивність, кінцевий результат будь-якого акту довільної активності. Більш того, всі індивідуальні особливості поведінки та діяльності визначаються функціональною сформованістю, динамічними і змістовними характеристиками тих процесів саморегуляції, які здійснюються суб'єктом активності.

Саморегуляція цілеспрямованої активностівиступає як найбільш загальна і сутнісна функція цілісної психіки людини, в процесах саморегуляції і реалізується єдність психіки у всьому багатстві умовно виділяються її окремих рівнів, сторін, можливостей, функцій, процесів, здібностей і т.п. Таким чином, проблема психічної саморегуляції є однією з найбільш глобальних і фундаментальних проблем загальної психології. Її дослідження відкриває великі, багато в чому специфічні, нетрадиційні можливості для розуміння та змістовного пояснення загальних закономірностей побудови та реалізації людиною своєї довільної активності (діяльності, поведінки, спілкування),для визначення умов успішного психічного розвитку дитини, для розуміння феномену загального рівня суб'єктного розвитку людини, для дослідження індивідуально-типових особливостей діяльності та поведінки, для продуктивної участі у вирішенні широкого спектру дуже різноманітних практичних завдань Сутність психічної саморегуляції складається в тому, що почуття, які накопичуються в процесі спілкування з навколишнім середовищем і пізнання власного організму, людина робить предметом систематичного тренування, щоб впливати на свій психічний стан і організм у цілому. Психічна саморегуляція за допомогою емоційно–вольового тренування спирається на важливий загальний принцип функціонування організму: постійний зворотній зв'язок, сигналізацію центральної нервової системи про виконання фізіологічних процесів. Ці сигнали можуть сприйматися диференційовано і створювати основу, на якій будується зміст програм емоційно–вольового тренування (тренування почуття внутрішньої розкутості, різкості, напруги, розслаблення і т.д.). Успіх саморегуляції залежить від того, наскільки людина володіє методами самовиховання. Під цим розуміють методи і підходи, якими користується особа, щоб діяти на свою свідомість, почуття, волю з метою реалізації програми самовиховання. Основними методами є самопізнання, самооцінка, самопереконання, самопорівняння, самозобов'язання, самоуправління, самопримушування, самонавіювання, самозвіт, самоконтроль, самопокарання та ін.

Самопізнання — це вивчення психічних властивостей, процесів і станів своєї особистості, в тому числі її спрямованості (мета, мотиви, інтереси, ідеали, переконання), характеру, темпераменту, здібностей, пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, увага, пам'ять, уявлення, мислення), вольових емоційних процесів, а також психофізіологічного стану організму і особистих якостей.

Аналізуючи результати своєї діяльності, власну поведінку, рівень фізичного і психічного здоров'я, особа пізнає свої якості. Самооцінка визначається світоглядом, ідеалами, рівнем інтелектуального розвитку особи. Цей метод самовиховання передбачає наявність ідеальної моделі особи і порівняння себе з цією моделлю.

Самопорівняння — це різновидність самооцінки, що полягає в порівнянні себе з іншими людьми з метою перейняти у них все добре, і все те, чого не вистачає. Самозобов'язання — це внутрішні вимоги до себе і своєї поведінки. Самозобов'язання визначається умовами життя і обов'язками людини. Воно виникає як наслідок невідповідності між ідеалом, ідеальною нормою і своєю конкретною поведінкою.

Самопереконання — це роздумування, співставлення різних мотивів, дискусія з собою, які потребують всебічногого обліку всіх обставин і не допускають впливу негативних почуттів: образи, заздрості, гніву, самолюбства та ін.

Самонавіювання — це психічний вплив людини на саму себе за допомогою слова, що змінює її психофізичний стан. Воно передбачає навіювання самому собі яких-небудь уявлень, думок, бажань, образів, відчуттів та ін. Успіх самонавіювання досягається за умови, що особа здатна концентрувати свою свідомість на предметі навіювання. Для цього необхідні спеціальні умови, зокрема саморозслаблення.

Самовправи — це формування стійких звичок поведінки. Шляхом регулярних вправ можна виробити позитивні і побороти негативні звички. Самопримушування — це вольове уміння, яке спрямоване на подолання труднощів і перешкод.

Самонаказ — це вплив на свій емоційний стан шляхом дії мови. Самонаказ сприяє реалізації програми самовиховання в утруднених умовах і допомагає виробити відповідні установки, наприклад, на усунення небажаних або шкідливих звичок.

Самозвіт — це звіт людини перед собою про процес і результати власної діяльності і вчинків. Самозвіт тісно пов'язаний з самоаналізом. Він підрозділяється на поточний і підсумковий. Самозвіт може проявлятись у формі усної мови, спеціальних щоденників тощо.

Самоконтроль — це визначення відхилень програми самовиховання від поставлених завдань з наступною корекцією програми або поведінки особи. Самоконтроль забезпечує підпорядкування різних видів діяльності мотиву самоудосконалення. Самозаохочення і самопокарання — емоційне підкріплення здійснених вчинків. Самозаохочення — це усвідомлення своїх успіхів, а самопокарання — усвідомлення і переживання своєї провини, незадоволення собою. Самозаохочення викликає позитивні емоції, що закріплюють успіхи особи, досягнуті в процесі самовиховання. Самопокарання викликає негативні емоції, які спонукають особу до намагань не повторити негативних дій. Таким чином, емоції є одним з важливих механізмів внутрішньої регуляції активності особи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стресостійкість: методики оцінки. Діагностика психічного стану особистості за невербальною поведінкою і зовнішнім виглядом	\|	Дворівнева модель вторинного іпотечного ринку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.