Організація системи управління міжнародних корпорацій

Тема 7. Управління і комунікації в міжнародних корпораціях

1. Організація системи управління міжнародних корпорацій

2. Основні структури управління міжнародних корпорацій

3. Комунікаційний процес в міжнародних коропраціях

Останні два десятиріччя визначені бурхливим розвитком міжнародних економічних зв'язків. Виникли вільні економічні зони й посилилась роль міжнародних (мультинаціональних) корпорацій (МНК). Слід зазначити, що МНК стають зараз усе більш реальною економічною силою. Так, на частку їх внутрішньокорпораційного обігу припадає близько 1/3 усього міжнародного капіталістичного експорту.

Мультинаціональні (міжнародні) корпорації (МНК) визначаються як корпорації, що є національними за капіталом, але інтернаціональними за сферою своєї діяльності, яка здійснюється за кордоном відповідно до місцевих законів і особливостей.

Кожна міжнародна корпорація (МНК) має кілька рівнів управління, які мають різні владні повноваження і відповідальність. Розподіл цих повноважень закріплюється в організаційній структурі управління. Цим визначаються й обсяги інформації, необхідної кожному рівню для планування та контролю своєї діяльності. Виходячи із потреб, проектуються також способи комунікацій. Отже, склад нагромаджуваних даних, способи їх обробки й надання повинні відповідати і максимальною мірою задовольняти вимоги організаційної структури управління МНК.

Кадри, що здійснюють керівництво МНК мають дворівневу структуру.

Головний рівень, або рівень штаб квартири мультинаціональної (міжнародної) корпорації потребує фахівців, які спроможні управляти різними закордонними і регіональними операціями фірми, здійснювати координацію її окремих підрозділів.

Рівень дочірніх компаній, філій, спеціальних підрозділів МНК висуває вимоги щодо фахівців, які спроможні керувати діяльністю підприємства всередині кожної з країн, де розташована філія. При цьому, незважаючи на те, що, як правило, закордонні філії набагато менші за розмірами, ніж батьківські фірми, їхні керівники нерідко змушені виконувати функції, характерні для вищої ланки керівництва. Це означає, що вони повинні бути фахівцями з усіх питань, виконуючи широке коло різноманітних функцій, проводячи більше часу на роботі та віддаючи велику його частину міжнародним зв'язкам з діловими колами, урядом і широкою громадськістю, а також діловим зустрічам за межами компанії.

У країні базування керівники підрозділів, що порівнюються за масштабом прибутку або витрат, можуть виконувати завдання керуючого середнього рівня, не набуваючи достатньо широкого досвіду, необхідного для посади головного керівника закордонної філії.

Персонал компанії, що виконує міжнародні функції, найчастіше зобов'язаний також взаємодіяти з високопоставленими офіційними особами в закордонних країнах.

Такі види діяльності, як переговори про будівництво нових або розширення наявних виробничих потужностей, продаж технології й оцінювання фінансових умов, вимагають від керівників компанії під час їхніх поїздок в інші країни взаємодії на високих рівнях.

Багато в чому їхні завдання є навіть більш важкими, ніж завдання керівників філій, оскільки їм припадає знаходитися вдалині від дому протягом тривалого або невизначеного періоду в спробах завоювати довіру і встановити стосунки з потрібними офіційними особами не в одній, а в багатьох країнах.

Навіть якщо вони не стикаються з усіма труднощами закордонних відряджень, все ж, очевидно, відчувають дискомфорт від виконання своїх міжнародних обов'язків, якщо високо піднялися по ієрархічній градації, маючи до цього досвід роботи лише у вітчизняних відділеннях корпорації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Система управління персоналом	\|	Розподіл діяльності за виробничо-технологічними напрямками.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.