Друга Світова війна

Міжвоєнний період

Перша Світова війна

Серед першочергових завдань, які постали перед Товариством, була допомога біженцям та військовополоненим, турбота про інвалідів і дітей-сиріт, боротьба з голодом та епідеміями, організація лазаретів, госпіталів і харчувальних пунктів. Червоний Хрест мав у своєму розпорядженні два хірургічних і п’ять протиепідемічних шпиталів у Києві, польові шпиталі у Бердичеві, Сарнах, Рівному, Радзівілові, Проскурові, Bолочиську, Черкасах, Коростені, Жмеринці, Козятині, Ярмолинцях, два протиепідемічні шпиталі в Конотопі й Одеській евакуаційний шпиталь. Одним із найважливіших завдань тоді була визначена реевакуація військовополонених усіх армій, що воювали в Україні. Після встановлення 1918 року майже на всій території Радянської влади починає діяти радянський Український Червоний Хрест.

Український Червоний Хрест продовжував діяти і у міжвоєнний період. За ініціативою активістів товариства були збудовані громадські пральні та лазні, засновані та обладнані фельдшерсько-акушерські пункти, аптеки та магазини санітарної гігієни. Незабаром при ньому створено 18 рухомих санітарних загонів, 60 пунктів харчування. Для боротьби з епідемією висипного тифу Український Червоний Хрест створив лікувальні пункти на тисячі місць. Під час голоду 1921-23 років Товариство організувало сотні безкоштовних їдалень, наддало селянам мільйони продовольчих пайків. На початку 1930-х років Червоний Хрест України мав у своїй власності 119 медичних, 206 профілактичних та дитячих закладів, четверту частину всіх протитуберкульозних диспансерів, 36 оздоровчих установ, 800 лазень, 300 фельдшерсько-акушерських пунктів, 400 аптек і магазинів санітарії та гігієни. Особлива увага приділялась заснуванню загонів санітарної авіації, кваліфікованій підготовці сестер милосердя, санітарних дружинниць та інструкторів. Саме в цей час всюди розгорнулося навчання населення у гуртках першої допомоги.

Іспитом на милосердя для вихованців Червоного Хреста України стала Велика вітчизняна війна. Саме тоді Товариство підготувало і направило на фронт понад 100 тисяч медичних сестер, саніструкторів та сандружинниць. Завдяки своєчасній та кваліфікованій медичній допомозі вдалося повернути у бойові частини більше половини поранених. Медичні сестри рятували бійців на полі бою, не зважаючи на те, до якої армії вони належать. Tак вони виконували не тільки свій обов’язок медичного працівника, а й проявляли пощаду і милосердя до ворога. Подвиг тринадцяти українських сестер милосердя, учасниць бойових дій відзначений нагородою імені Флоренс Найтінгейл – справжній подвиг в ім’я життя, хоч і завершувався він часто зі зброєю в руках. Подвигами уславили себе й Червоний Хрест тисячі дівчат та жінок, які в лихоліття, закінчивши курси медсестер і санінструкторів, добровільно пішли на фронт – туди, де свистіли кулі, рвали землю снаряди, де лилася кров і страждали люди. У радянському тилу осередки Червоного Хреста України значну увагу приділили не лише підготовці санітарних інструкторів та медсестер, але й збиранню крові для забезпечення нею шпиталів. Перший донорський пункт був відкритий у червні 1941 року в Києві на вулиці Виноградній. Саме Червоний Хрест тоді став ініціатором безоплатного донорства, що й донині дає змогу медичним закладам оперативно надавати допомогу в екстремальних ситуаціях. У повоєнні роки для Червоного Хреста важливе значення мало подальше зміцнення зв’язків та співпраці з органами й установами здоров’я та залучення широких мас до участі в заходах щодо ліквідації санітарних наслідків війни.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Список використаної літератури	\|	Наші дні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.