Розвиток освіти та педагогічної думки в Україні у 20 - 40 роки XX століття

Становлення національної школи у 1917-1919 роках. Засновники української освіти І.Стешенко, С.Русова, І.Огієнко

Не дивлячись на постійну зміну урядів України у 1917 - 1919 роках, їх спільною ознакою була боротьба за створення національної школи. У квітні 1917 рокувідбувся Всеукраїнський з’їзд учителів. На його прохання Центральна Рада створила Генеральний секретаріат освіти, першим секретарем якого став Іван Стешенко. Ним був розроблений план розбудови національної школи, що включала три ступені:

1. молодша основна школа (4 роки);

2. старша основна школа (4 роки);

3. колегія (4 роки).

Школа базувалася на таких принципах:

· єдина (забезпечується наступність від нижчих ланок до вищих);

· національна як за формою, так і за змістом: викладання велось рідною мовою, поглиблене пізнання навколишнього середовища, національне виховання. Але усі народності, що живуть в Україні, повинні знати мову, літературу, географію та історію даного регіону;

· виховна;

· діяльна.

Відповідно до цих принципів був вироблений статут школи. Велику участь у розробці питань дошкільного і позашкільного виховання брала С.Русова.

У квітні 1918 року встановлюється влада гетьмана Скоропадського, який багато уваги приділяв проблемам освіти і культури. Було відкрито університет у Кам'янець-Подільському, створені кафедри української мови і літератури, відкриті навчальні заклади для підготовки вчителів, створено Українську Академію Наук, президентом якої став В.Вернадський. Для початкової шоли були розроблені і надіслані програми відповідно до вимог нової національної школи. Гімназія оголошується середньою загальноосвітньою школою, в якій ліквідовано становість і надано можливість навчатись усім дітям, що мають відповідну підготовку.

Велику роль у розробці концепції національної освіти відіграв І.Огієнко. Він вважав, що система освіти має бути національною за характером, науковою за змістом, відповідати світовому рівневі. Огієнко всупереч існуючому закону стверджував, що державною мовою на Україні має бути тільки українська.

У 1919 році розпочинається руйнування національної освіти. Школа перебудовується відповідно до “Положень про єдину трудову політехнічну школу” Росії.

В історії освіти України 20-ті роки характеризуються, як роки пошуку сміливих та оригінальних рішень. Відбувається пошук власного розвитку освіти в Україні.

У 1920- 1923 роках створюється система “соціального виховання” дітей 3 - 15 років у дитячих будинках-інтернатах. Але складні економічні умови не давали можливості розгортанню мережі дитячих будинків, тому в середині 20-тих років від системи “соціального виховання” відмовились. Основним типом встановлюється семирічна трудова школа.

У 1920 році система народної освіти Радянської України включала:

· дошкільні заклади (від 4 до 8 років);

· семирічну трудову школу, яка складалась з двох ступенів для дітей віком від 8 до 15 років (перший ступінь - 1- 4 класи, другий 5-7 класи);

· професійні школи і технікуми (від 15 до 18 років);

· вищі навчальні заклади для молоді (від 18-22 років).

Очолював освіту Народний комісар освіти. Першим наркомом освіти був Г.Гринько. У школах України, як і Росії, широко вводиться комплексне навчання, лабораторно-бригадний метод, метод проектів.

З 1925 року початкове навчання в УРСР проголошується обов’язковим та безкоштовним.

20-ті роки ввійшли в історію України як і роки"українського відродження”. У 1923 році на 12 з’їзді партії був покладений початок політики “коренізації”, а в Україні вона набула політики "українізації. У 1922 році у “Кодексі законів про народну освіту” надається право націям на виховання і навчання рідною мовою. В усіх школах України викладається українська мова як мова більшості населення республіки. У той же час в Україні діють і польські, німецькі, єврейські та школи для інших народностей. Рушійною силою політики українізації був голова комісаріату освіти – М.Скрипник.

Результатом українізації було те, що у 1929 році понад 80% загальноосвітніх шкіл і 30% вузів вели навчання виключно українською мовою, а 97% українських дітей навчались рідною мовою

У 1933 - 1939 роки відбувається наступ на українську культуру, який в літературі отримав назву“розстріляним відродженням”. У цей час приймаються такі постанови про освіту:

1930 рік - постанова “Про загальну обов’язкову початкову освіту” У школах обов’язково утворюються піонерські, комсомольські та партійні організації.

1931 рік - постанова “Про початкову середню школу”.

1932 рік - постанова “Про навчальні програми і плани в початковій і середній школі”.

1933 рік - постанова “Про підручники для початкової і середньої школи”.

1936 рік - постанова “Про педологічні перекручення в системі Наркомпросу”.

1937 рік - постанова “Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах”.

На кінець 20-х років загальна середня освіта в Україні відрізнялась від школи Росії та обмежувалась семирічною школою, яка мала шість варіантів: міські, індустріальні, фабрично-заводські семирічки, сільські агрономізовані семирічки і школи селянської молоді. Наступним етапом була професійна освіта, що включала професійні школи, технікуми та інститути. В 1932 році була створена єдина з Росією система освіти - десятирічні трудові школи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Обладнання на осушувальних каналах.	\|	Основні етапи розвитку західноєвропейської інтеграції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.