Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ПРОПОНОВАНІ ОБСТАВИНИ

ЕТЮД

ТРИ ОСНОВНІ ЧАСТИНИ СИСТЕМИ СТАНІСЛАВСЬКОГО

Перша – це вчення про фізичне буття, як про невід’ємне від психіки, як про найперший елемент нашої психофізіології (метод фізичних дій і відчуттів).

Друга – подієвий аналіз життя в п’єсі як найважливіший інструмент режисера («метод дієвого аналізу»).

Третя – етюдний метод виконавсько-акторської творчості і режисерського репетирування (етюдний підхід).

Етюд – одна з форм навчання (від французького etude – навчання). У чому ж його специфіка?

ПОНЯТТЯ «ЕТЮД»

Етюд в педагогіці і режисурі – це прищеплювання учням (акторам-виконавцям) таких якостей, як самостійність, відповідальність та працездатність.

У сучасній театральній школі склалися два поняття, які прийнято назвати одним словом «Етюд». Щоб уникнути плутанини, потрібно чітко розуміти, що стоїть за кожним з понять.
Етюд – це самостійний пошук дієвої лінії поведінки в заданих (або придуманих) обставинах. З точки зору професійної навченості це основний професійний навик.

У навчальному процесі етюд - це:

1. Засіб «пригадати життя» і на підставі цього створити правду сценічного життя.
2. Засіб осягнення творчих законів органічної природи і прийомів психотехніки.
3. Засіб навчання (осягнення основ професії: занурення в пропоновані обставини, освоєння поняття «дія» і подія).

4. Засіб прояву творчої ініціативи та самостійності.

ЭТЮДНА ПРОБА (АКТОРСЬКИЙ ЕТЮД)

Перша концепція розглядає етюд як ескіз, пробу, начерк, чернетку. Найважливіша властивість етюдної проби, на чому ми будемо наполягати завжди, те, що етюд – це не спланована постановка, а смілива, відважна проба («проба», до речі, теж слово Станіславського). Смілива проба того, що людина хоче висловити. На сміливості треба наполягати категорично. Коли студент показує щось мляве, боязке, що йде від голови, а не від душі, щось приблизне, показує розмазню яку-небудь, то його відразу треба піддати критиці. Треба, щоб природно студенти підійшли до висновку, що етюд в репетиції це краще, ніж довгі розмірковування. Адже ж коли ми починаємо плутатися в якихось розмовах, ми зазвичай говоримо собі: давайте перевіримо це етюдом.

Етюд – це відгук студента не тільки на драматургічний матеріал, але і на будь-яку життєву подію. У даній концепції етюд – це імпровізація актора-виконавця в заданих режисером-педагогом або виявлених на репетиції пропонованих обставинах і подіях. Така «етюдна проба» не вимагає попередньої підготовки – акторам-виконавцям пропонується миттєво «кинутися в імпровізацію». Це розуміння «етюду» як проби або начерку дуже близьке до поняття «сценічна імпровізація», яка ніколи не репетирується і не готується заздалегідь.

Мета подібного роду етюдних проб – дієве дослідження, тобто розвідка собою, своїм тілом, своєю психофізикою, тих чи інших обставин п'єси або програмних завдань в процесі навчання і репетирування. Наприклад, фізичного самопочуття або певного середовища чи атмосфери, або тієї чи іншої події. Етюдними пробами в пропонованих обставинах також прийнято називати один з напрямків акторсько-виконавського тренінгу – це тренінг дії в запропонованих режисером обставинах.

ЕТЮД - це наскрізна безперервна імпровізаційна проба виконавця собою пропонованих обставин і подієвих ситуацій. Це дія виконавця в пропонованій, вигаданій, створеній або відтвореній по пам'яті подієвої ситуації.

СЦЕНІЧНИЙ ЕТЮД (РЕЖИСЕРСЬКИЙ ЕТЮД)

Друга концепція відноситься до розуміння сценічного етюду, як закінченого сценічного твору. В цьому розумінні поняття «сценічний етюд» близьке до поняття «музичний етюд». Коли етюд, як форма твору має самостійне художнє значення і має авторство, процес творення, репетиції та поправки.

Сценічний етюд – це подієвий, закінчений відрізок життя діючої особи (дійових осіб), створений з урахуванням життєвого досвіду і спостережень режисера та виконавця-актора. Перероблений їх творчою уявою і представлений, або зіграний, або показаний у сценічних умовах.

Сценічний етюд на відміну від етюдної імпровізаційної проби передбачає наявність режисерського задуму, спрямованого на реалізацію надзадачі творчого показу, тоді як при виконанні імпровізаційної проби такого завдання немає.

В режисерських етюдах виконавець, який працює в етюді перестає бути просто виконавцем, він стає немовби співавтором етюду і повноцінним автором і творцем – режисером своєї ролі. У даній концепції «сценічний етюд» близький до поняття «драматична сцена».

Тим не менш етюд не репетирується в загальноприйнятому розумінні! Він може повторюватися з урахуванням зауважень і уточнень педагога та режисера. Режисер визначає в етюді основні елементи сюжету. Сюжет будь-якого твору ділиться на експозицію, зав'язку боротьбу кульмінацію і розв'язку. Визначається і фіксується подієвий ряд етюду, його «поворотні точки» - визначається вихідна, центральна і головна події етюду, а також ціль дійової особи. Все це фіксується в репетиційній роботі над етюдом. В іншому ж виконавець-актор може і повинен імпровізувати.

В цьому і закладена принципова відмінність сценічного етюду від етюдної проби, режисерського і виконавсько-акторського етюдів. У виконавській пробі нічого не придумується заздалегідь – навпаки, все повинно народитися безпосередньо в самій пробі-імпровізації. «Я» - виконавець – кидаюся в обставини, і по ходу дії їх виправдовую, тобто у мене миттєво народжуються дії і завдання, на досягнення яких спрямована моя поведінка.

«Етюд в театральній школі або в репетиції – завжди невеликий відрізок сценічного життя, створений уявою, «магічним якби», яке живиться досвідом, запасом спостережень, живим почуттям виконавця.

Етюд – це, перш за все, подієвий епізод. Головне в ньому, відтворення сценічного процесу за законами і зразкам життя (в найекстравагантніших театральних рішеннях), відтворення подієвого руху.

Від етюду і народилася ідея аналізу п'єси по подіях. Їх перебіг і є рух життя від події до події.

Подія, узята окремо і зіграна нами, стає етюдом» (З.Я. Корогодський «Початок»).

Етюд – це завжди якась історія, в основі якої лежить подія. Вона реалізується за допомогою тих навичок, які ми накопичуємо за рахунок спостережень, вправ і тренінгу. В етюді ціллю стає сама історія, її психологічний зміст. Це вже сценічне видовище. Це, хоч і маленька, але вже постановка-вистава. Вона включає в себе величезний комплекс понять, зв'язків, умінь і т. д. і т. п. Тому в роботі над етюдом першочергово ставиться питання про комплексність розв'язуваних в ньому завдань. І нехай поки, що ви зможете вирішити далеко не всі з них. Найголовніше те, що при такому підході ви будете йти до синтезу процесу репетирування, а не до розділення його на складові елементи.

Етюд – це завжди шматочок життя. І яким би не був він маленьким, він все одно – шматок життя, його частинка. Найголовніше та найважче і водночас найдивовижніше в сценічному та екранному мистецтві – це дослідження життя в його русі, в його діалектичній суперечності та єдності, в нерозривному переплетенні фактів, в його прихованості. І нехай ви ще не озброєні для того, щоб це складне завдання вирішити. Нехай. Важливо ставити його перед собою. Завжди, одразу, як те, що формує і ваш погляд на життя, і його розуміння, і спосіб вашого художнього мислення.

Етюд треба розглядати як епізод життя, витягнутий з його цілісного потоку. Епізод, що містить в собі всі закони та ознаки життя. Станіславський говорить про це:

«Суть не у фізичній дії, а в тих умовах, пропонованих обставинах, відчуваннях, які його викликають» (т. 4, с. 356).

Це і повинно стати нашою установкою в роботі над етюдом.

Пропонованими обставинами називається сукупність умов та ситуація в якій діють виконавці-актори, тобто дійові особи.

«Це фабула п’єси, її факти, події, епоха, час і місце дії, умови життя, наше акторське і режисерське розуміння п’єси, додані до неї від себе, мізансцени, постановка, декорації і костюми художника, бутафорія, освітлення, шуми і звуки і інше і інше, що пропонується акторам прийняти до уваги при їх творчості» (К.С. Станіславський. Зібр. Тв. У 8т. Т.2. Ст.62.).

Пропоновані обставини бувають:

1) обставини місця – де відбувається дія (країна, місто, будинки на вулиці, де саме вдома: на кухні, в спальні і так далі;

2) обставини часу – коли відбувається дія (епоха, рік, пора року, місяць, година дня і так далі);

3) особисті обставини – ті, які відповідають на питання ХТО діє на сцені (вік, стать, соціальний стан, професія і так далі);

4) ситуативні обставини – ті які відповідають на питання, що визначають чим живе людина в даній ситуації:

а) звідки я прийшов?;

б) куди я прямую?;

в) навіщо я прийшов сюди?;

г) чого я хочу?;

д) що мені заважає отримати бажане (домогтися бажаного)?

Щоб в цій великій кількості обставин розібратися, привести їх у систему, доцільно всі обставини умовно розділити на три кола.

Обставини малого кола - стимулюючі, що визначають процес боротьби в події, які безпосередньо на нас впливають, фізично визначають нашу дію.

Обставини середнього кола - охоплюють усю п'єсу та визначають розвиток наскрізної дії п'єси і ролі.

Обставини великого кола - лежать за межами п'єси, вбирають в себе надзадачу п'єси і ролі.

Всі обставини здатні переходити з одного кола в інше. Ми не зможемо вибудувати логіку малого кола, не знаючи обставин середнього та великого кіл, тому що саме вони коригують і визначають логіку малого кола. Будь-яка обставина викликає у людини певну реакцію, вона залежить від досвіду, виховання, культури, національності і т.д. Реакція людини переходить в певне ставлення, відношення, а це вже емоційна реакція на вплив малого кола обставин. Реакція залежить від психічної установки.

Треба сказати про найважливіший закон загострення пропонованих обставин. Це не закон життя, але найголовніший закон сценічного буття. Бо інакше дія втратить свою найважливішу якість – активність. І боротьба буде пасивною. Запам'ятайте ж: холодно або жарко, але тільки не тепло! Загострення може бути зі знаком (+) або зі знаком (-) по відношенню до дії.

Кожен етюд, а етюди ще далекі від драматургії, повинен мати і надзадачу, і наскрізну дію. В перших навчальних пробах ви повинні привчити себе чітко ставити ціль і кожен свій етюд будувати як безперервне прагнення до її досягнення. Саме так ви можете привчити себе, своє мислення і уяву до відчуття надзадачі і наскрізної дії.

Ціль, яку ви ставите в етюді, має бути гострою, важливою для вас. Тільки за цієї умови вона буде дійсно збуджувати вашу уяву і провокувати активність і захопленість в боротьбі за її досягнення. Млява, незахоплююча ціль, як і млява, рихла надзадача, не може породити яскравої і зосередженої дії. Коли герою-виконавцю (артисто-роль) все одно досягне він мети чи ні, то в театрі краще не відкривати завісу і не показувати свої роботи на екрані.

Етюд – це маленька історія, яку ви втілюєте сценічно. Тобто розповідаєте сценічними засобами. Адже розповідаємо ми завжди про щось і для чогось.

«Про щось» - це фабула, це факти.

«Для чого» - це головна ціль, головна задача, яка повинна впливати на сприймаючого в потрібному напрямку. Вона пов'язана з вашими «больовими точками», вона завжди емоційна. Нею ви, а не хтось інший, ви оповідач, хочете заразити сприймаючого, змусити його жити вашими почуттями, «вболівати» вашим болем.

Цим «розповідь» відрізняється від інформації, коли ви передаєте ті чи інші відомості, повідомлення, в яких не бере участь ваша душа.

Розповідаючи, ви обов'язково будете виділяти саме те почуття, яке вас зачепило. Ось про це-то ми і повинні думати. Коли ви об'єктивно, без душі, «розповідаєте» зі сцени якісь факти, то, ваш глядач, залишається, по суті, в рамках сприйняття цього як вправи. Почуттям, тобто співпереживанням, він відгукнеться лише на ваше хвилювання, на рух вашого почуття. Виходить, коли ви беретеся за етюд, перше, що ви повинні чітко уявити собі, - це те про що ви хочете розповісти глядачеві – це фабула, і навіщо, для чого, тобто яке відповідне почуття ви хочете в ньому збудити.

І справа тут, звичайно, не в особливих, екстремальних подіях етюду. Штучно розпалювати власні та глядацькі нерви за рахунок усяких вбивств, пожеж, повеней – це нісенітниця, та й не в цьому ж справа!

Екстремальність полягає в рівні ваших душевних витрат, в гостроті прийнятих вами пропонованих обставин.

Подія, яка визначає наше життя з моменту початку етюду, цей відрізок життя завжди насичений безліччю обставин. Ці обставини викликають все нові і нові дії, виникають все нові і нові проміжні цілі. Однак усі ці цілі та породжені ними дії поглинаються головним – подією. І хоча вони є малими подіями або дієвими фактами, ми все-таки будемо розглядати їх в рамках однієї великої, визначального події. Як відбувається цей процес подолання всіх перешкод, що виникали на шляху до нашої мети?

Цей природній і логічний рух в події переривається раптово новою обставиною. Зрозуміло, що це початок нової великої події, яка теж вбере в себе безліч проміжних подій-фактів. Ось така історія відбувається з подіями, їх пов'язаністю і залежністю одна від одної, з поглинанням великою подією малих.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
МЕТОД ДІЄВОГО АНАЛІЗУ	\|	ПРО ФІЗИЧНЕ САМОПОЧУТТЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.