ПРО ФІЗИЧНЕ САМОПОЧУТТЯ

Життя – це безперервна боротьба за досягнення певної мети. Під боротьбою ми розуміємо не тільки явні чи таємні конфлікти, але і будь-який, навіть найпростіший малозначущий побутової процес, наприклад запалити сірника. Проте ця дріб'язкова ціль набуває зовсім іншого змісту, якщо підпалити цим сірником «я» повинен не газову горілку під чайником, а вогнище в лісі якщо ви заблукали і вас оточує зграя вовків. Тобто ваші мікроцілі, з яких складається лінія фізичного життя, набувають того чи іншого значення у зв'язку з тією більшою метою, яка визначає вже суму дій, цілий шмат життя. Ця ж велика мета підпорядкована тій головній, яка спрямовує все ваше життя на даному її етапі.

Проживаючи в етюді певну подію, яка неодмінно пов'язана з боротьбою за досягнення визначеної мети, герой-виконавець (артисто-роль) повинен прожити ті психологічні зміни, які породжені успішністю чи неуспішністю його зусиль у досягненні мети і тими обставинами, які втручаються і впливають на хід цієї боротьби.

Таким чином, в етюді, хоча це стосується і будь-якого сценічного втілення відрізку життєвого процесу, зобов'язаний існувати подвійний рух: перше – пов'язане з фабулою, з тим, що змінилося за фактичним рахунком, а друге – ті психологічні зміни, які відбуваються з героєм-виконавцем (артисто-роль) в залежності від процесу досягнення результату і впливу обставин.

Ця двоєдність – закон. Закон непорушний.

І якщо початок і кінець етюду, уривка, сцени за чуттєвою шкалою (від 1-го до 10-ти) знаходяться на одному рівні, це означає, по суті, що нічого не сталося. Тому, що зміна зовнішніх факторів не може не змінити внутрішнього життя. Ми завжди повинні відповідати на питання:

а) яким я почав дію;

б) яким закінчив;

в) що в мені змінилося за психологічним малюнком.

Поширеною помилкою студентів при виконанні етюду і сьогодні залишається тільки бездоганне і точне, з логічною послідовністю і ясністю, виконання ланцюжка фізичних дій. При цьому рух психологічний відсутній абсолютно. І ось тут треба зрозуміти, в чому справа, в чому помилка, чому нічого не сталося, чому ваше почуття не брало участь в етюді?

З того моменту, коли ви від вправи переходите до етюду, починається створення і вивчення «життя людського духу». Саме вами. Життя людського духу. А це означає – такої собі безперервної лінії, де кожна її ділянка випливає з попередньої і переходить в наступну. Тут все взаємопов'язане і взаємозалежне. Не може, не повинно бути рваного пунктиру. Життя безперервне.

До того ж кожен душевний стан формується в боротьбі суперечностей. Дистанція між початком і кінцем етюду, уривка, постановки-вистави завжди заповнена безперервним рухом почуття, яке озивається на зміни обставин, на здійснювану вами дію. Глядач же, сприймаючи ваші дії і швидко зрозумівши, що ви робите, стежити буде за рухом почуттів, якісними перетвореннями одного в інше і т. д. Тобто не за зовнішньою, видимою стороною того, що відбувається, а за тим, що за цим приховане, тобто за змістом. Інакше кажучи – за «життям людського духу». І ваша помилка полягає в тому, що кожен етап, або шматочок, життя до чергової зміни обставини виконується виконавцями-акторами ізольовано, ніби починаючи кожен раз все заново. Тому ваші відчуття навіть тоді, коли в них і були присутні якісь моменти щирості і справжності, не зливаються в лінію життя людини. Це дуже важливо! Кожна мить і оберт нашого чуттєвого життя обов'язково є наслідком попереднього. Виростає з попереднього життя, з раніше виниклих почуттів. Необхідно підкреслити, що в будь-якій зміні залишається слід, вплив того, що було змінено. Як правда фізичного життя невід'ємна від логіки і послідовності фізичних дій, так правда почуттів невід'ємна від їх логічної спадковості. У реальному житті обидві лінії нероздільно злиті і впливають одна на одну без усякого нашого вольового примусу. На екрані і сцені, в акторсько-виконавському процесі, ви повинні спровокувати включення підсвідомого в ту роботу, яку ви здійснюєте в умовах вигадки.

У творчому процесі – навіть у найщирішому і безпосередньому – фактор розрахунку і контролю присутній обов’язково. Адже ви не просто «живете», а творите життя, і його органічність і правда є витвором мистецтва.

Характер нашої фізичного дії знаходиться в абсолютній залежності від нашого психічного життя. Характер, але не зміст. Кнебель підкреслює, що Володимир Іванович був абсолютно переконаний: «...фізичні дії народжуються на сцені тільки з уже визначеного психофізичного самопочуття, і він не визнавав іншого.

Він вважав, що фізичні дії, які здійснюються поза такого самопочуття, будуть формальними та вигаданими. «Що вони йдуть не від суті образу. Що вони не будуть тими єдино можливими діями, які випливають із ситуації п’єси, з переживань дійової особи». «Він шукав засоби для комплексного відтворення людини, мріючи бачити її на сцені такою ж цільною і такою ж складною, якою вона є в дійсності» (Кнебель М. Й. Школа режисури Немировича-Данченка. М., 1966, с. 117, 123.). Могутнім засобом у досягненні цієї мети він вважав психофізичне самопочуття.

У Станіславського ми стикаємось з різнобічними визначеннями так званого сценічного самопочуття і методики оволодіння ним. Мова йде про приведення всього творчого організму виконавця в найбільш творчо продуктивний стан. «Загальне сценічне самопочуття – робоче самопочуття» (т. 3, с. 270.). Тобто зрештою мова йде про оптимальну підготовку себе до творчості. У Немировича-Данченка фізичне або психофізичне самопочуття зв’язується вже з самим творчим процесом і стосується області втілення в роботі виконавця. Необхідно звернути увагу на це тому, що присутнє в обох визначеннях слово «самопочуття» часто призводить до невірного розуміння їх визначень. У Станіславського сценічне самопочуття – це самопочуття виконавця і готовність його до творчої роботи. У Немировича-Данченка фізичне самопочуття – це самопочуття дійової особи, ролі, яке повинен відтворити виконавець.

Немає і не може бути жодної миті нашого життя, в якій би не проявлялося психофізичне самопочуття, взаємозалежність нашої психіки і «фізики». Зміни психофізичного самопочуття пов’язані з впливом пропонованих обставин, і в залежності від них це психофізичне самопочуття може мати ту чи іншу протяжність. З моменту, коли ми доторкнулись до створення «життя людського духу», ми завжди будемо мати справу з психофізичним самопочуттям. Без цього сценічна правда є недосяжною. Абсолютно очевидно, що і темпо-ритм має прямий зв’язок з психофізичним самопочуттям.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПРОПОНОВАНІ ОБСТАВИНИ	\|	НАСКРІЗНА ДІЯ І НАДЗАДАЧА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.