• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сукупний продукт нації та проблема його оцінки

МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ

Література до лекції № 10

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – 3-тє вид., випр. – К.: Знання, 2004. – С. 69–129.

2. Базилінська О.Я. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 20–46.

3. Вініченко І.І., Гончаренко О.В., Дацій Н.В., Корецька С.О. Макроекономіка. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 16–27.

4. Круш П.В., Тульчинська С.О. Макроекономіка. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 29–74.

5. Кулі шов . Мікро- макроекономіка. Підручник. – Львів: “Магнолія”, 2008. – С. 47–73.

6. Маньків, Грегорі Н. Макроекономіка / Пер. з англ.; Наук. р. пер. С. Панченко. – К.: Основи. – 2002. – С. 47–73.

7. Меньшова В.І., Климова Н.І. Макроекономіка. – Навч. посібник. – К.: В.Д. “Професіонал”, 2004. – С. 20–46.

8. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник/ Відп. ред. Г.Н. Климко. – К.: Знання – Прес, 2002. – С. 268–274.

9. Отрошко О.В. Основи економічної теорії: макроекономічний аспект: Навч. пос. – К.: Знання, 2006. – С. 66–89.

10. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. К.: Либідь, 2001. – С. 49–61.

11. Савченко А.Г., Пухтаєнко Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка: Підручник. – К.: Либідь, 1999. – С. 29–49.

12. Чепінога В.Г. Основи економічної теорії. Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 249–262.

[1] http://www.destatis.de/jetspeed/portal/cms/

Дослідження процесів і явищ на рівні всієї економіки передбачає формування відповідної системи макроекономічних показників – системи оцінювання результатів діяльності усіх суб’єктів економіки. Така система покликана відображати складні взаємозв’язки на всіх рівнях національної економічної системи, її галузеву структуру, пропорції відтворення. За її допомогою досліджуються чинники економічного зростання, економічна динаміка, процеси формування національного доходу та національного багатства.

Система макроекономічних показників є основою для розробки прогнозів розвитку національної економіки, а також одним із інструментів формування та перевірки дієвості державної економічної і соціальної політики, реалізації національних цілей.

Така система завжди має в своїй основі певні методологічні принципи. Роль і значення останніх важко переоцінити. Адже вони визначають логіку розбудови системи взаємопов’язаних показників, методи обчислення останніх.

Вихідним пунктом для макроекономічних обрахунків є показник суспільного продукту – сукупного продуктунації.Цей показник відображає результати діяльності усієї національної економіки в цілому, усіх суб’єктів економічної діяльності на території даної країни. Отримують його шляхом додавання створеної і реалізованої продукції та наданих послуг в усіх сферах економіки – матеріальному і нематеріальному виробництві, сфері послуг.

Суспільний продукт може мати ринкову і неринкову форми. Ринкова форма суспільного продукту означає, що він створений для продажу і має завжди відповідні ринкові ціни. Неринковий суспільний продукт призначений для задоволення власних потреб того, хто його створює, він не потрапляє на ринок. Також до неринкової форми суспільного продукту відносяться ті продукти та послуги, що передаються іншим особам безкоштовно. Неринковий суспільний продукт завжди має опосередковану, непряму форму оцінювання.

Ринкова форма суспільного продукту включає:

· товари і послуги, що реалізуються шляхом їх продажу або бартеру (прямий обмін без використання грошей);

· товари і послуги, надані працівникам у формі натуральної оплати праці;

· товари і послуги, створені і надані одними самостійними підрозділами (знаходяться на самостійному балансі) іншим самостійним підрозділам одного і того ж підприємства з метою їх подальшого використання у виробництві;

· готову продукцію і незавершене виробництво, що поповнюють запаси матеріальних оборотних засобів і призначені для реалізації.

Неринкова форма суспільного продукту складається з:

· товарів і послуг, що надаються державою та неприбутковими організаціями на безкоштовній основі (безоплатно) громадянам, домашнім господарствам;

· товарів і послуг, що вироблені суб’єктами економіки для власного кінцевого споживання і не реалізуються стороннім особам;

· продукції і незавершеного виробництва, що поповнюють запаси матеріальних оборотних засобів, але не призначені для ринкового використання.

Відмінність товарної та нетоварної форми суспільного продукту та особливості виробництва благ та надання фінансових послуг зумовлюють специфіку обрахунку суспільного продукту, що створений в окремих сферах.

Так, суспільний продукт сфери виробництва та надання нефінансових послуг отримують наступним чином:

де СП – вартість суспільного продукту;

РП – вартість реалізованої продукції;

ЧЗ – вартість чистих запасів матеріальних оборотних засобів як різниця між вартістю продукції і незавершеного виробництва, спрямованих у запаси матеріальні оборотних засобів і використаних із цих запасів.

Суспільний продукт, створений органами державного управління та некомерційними (неприбутковими) організаціями і наданий у безкоштовній, а отже – нетоварній формі, немає ринкової ціни. Тому його вартісна оцінка здійснюється на основі понесених витрат:

,

де СП – вартість суспільного продукту;

МВ – витрати на придбання товарів і послуг, що забезпечують здійснення діяльності державних органів;

А – споживання основних засобів (амортизаційні відрахування);

ОП – оплата праці працівників.

Суспільний продукт, що створюється в банківській сфері визначається як:

,

де СП – суспільний продукт;

В_О – відсотки, отримані від надання позик (розміщення ресурсів);

В_С – відсотки, сплачені за залучені ресурси.

Суспільний продукт, що створюється страховими компаніями розраховується за наступною формулою:

де СП – суспільний продукт;

ПС – страхові премії, що отримані страховими компаніями;

СВ – страхові відшкодування, що сплачені страховими компаніями;

В_О – відсотки та дивіденди, отримані від розміщення страхових технічних резервів на фондовому та грошовому ринках;

ЧСТР – приріст страхових технічних резервів.

Щоб отримати сукупний продукт нації, потрібно додати суспільний продукт, що створений в усіх галузях та сферах народного господарства, усіма суб’єктами національної економіки.

Таким чином, сукупний продукт нації – це загальна (повна, сукупна) вартість всієї продукції (товарів та послуг), створеної і реалізованої в даній країні за певний період часу.

Сукупний продукт нації є агрегованим показником, тобто таким, що об’єднує усі вироблені та реалізовані товари та надані послуги. Проте, різноманітні товари та послуги різняться між собою за своєю формою, натуральним виразом. Одні з них вимірюються в тоннах, інші в метрах, штуках і т.д. Тому найкращим способом забезпечення їх співмірності є врахування саме їх вартісного, цінового виразу.

Враховуючи напрямки використання, в сукупному продукті нації можна виділити дві великі складові частин – проміжний та кінцевий продукти. Такий поділ є відображенням особливостей виробничої діяльності, поділу та кооперації суспільної праці. Критерієм такого поділу є економічне призначення різних частин суспільного продукту. Проміжний продукт – це продукт, що призначений для виробничого споживання, а кінцевий продукт для особистого споживання та формування необоротних активів фірм, підприємств.

Проміжний продукт – це товари і послуги, що проходять подальшу переробку, а отже, використовуються для виробництва інших товарів і послуг. До проміжного продукту відносять сировину, матеріали, комплектуючі, паливо та електроенергію. Також сюди входять ті товари, що зазнають багаторазового перепродажу, перш ніж надходять до кінцевого споживача. Так, наприклад, зерно є проміжним продуктом при виробництві борошна, а борошно, в свою чергу, є сировиною – і, отже, проміжним продуктом при випіканні хліба.

Кінцевий продукт – це товари і послуги, що вироблені і придбані для кінцевого споживання. Вони не використовуються з метою проміжного споживання і не беруть участі у виробництві інших товарів та послуг в якості їх основи. Продовжуючи наш приклад, таким кінцевим продуктом буде саме хліб, що поступає на прилавки магазинів і використовується для задоволення особистих потреб споживачів. Окрім споживчих товарів та послуг кінцевий продукт втілюється в капітальних благах, що є матеріальною основою інвестицій – нових капіталовкладень (обладнанні, устаткуванні, будівлях, спорудах, інструментах, що служать тривалий період часу та ін). Іншою формою кінцевого продукту є нематеріальні активи – дуже важлива складова частина необоротних засобів, накопичені знання та інформація.

З точки зору задоволення суспільних потреб і примноження добробуту членів суспільства важливим є саме кінцевий продукт. Він і тільки він відображає спрямованість суспільного виробництва не на виробництво заради виробництва, а на людину, задоволення її потреб та забезпечення подальшого прогресу економіки і суспільства в цілому.

В той же час, врахування вартості кінцевого і проміжного продукту, а також вартості продажу та перепродажу їх різних складових в суспільному продукті веде до так званого повторного рахунку – багаторазового обчислення вартості одних і тих самих компонентів. Так, наприклад, вартість зерна включена у вартість борошна і через вартість борошна – у вартість хліба. В цілому це має наслідком загальне завищення вартості сукупного продукту нації.

Для того, щоб убезпечитися від повторного рахунку, та мати інструмент для визначення вартості кінцевого продукту, здійснюють обрахунок доданої вартості.

Додана вартість – це вартість, що додається в процесі виробництва товарів або надання послуг на конкретному підприємстві (фірмі) до вартості проміжного продукту. Вона віддзеркалює реальний вклад підприємства у формування вартості кінцевого продукту. Вартість спожитої сировини та матеріалів, комплектуючих, палива та енергії, послуг, що були придбані у постачальників, в створенні яких дане підприємство не приймало участі, в додану вартість не включається.

Додана вартість є результатом використання фірмою (підприємством) власних або залучених економічних ресурсів – праці, капіталу, землі (природних ресурсів), підприємницьких здібностей. Ціна цих факторів виробництва (з урахуванням обсягів використаних ресурсів) визначає рівень витрат фірми та є одночасно формою первинних доходів їх власників. Тому додана вартість включає заробітну плату, прибуток, рентні платежі. У випадку, коли використовується позичений капітал – прибуток поділяється на процентні виплати та підприємницький дохід. Окрім первинних доходів власників економічних ресурсів в додану вартість включаються відрахування на амортизацію (зношення основних засобів та втрата вартості нематеріальних активів), оскільки основні засоби та нематеріальні активи приймають безпосередню участь у створенні нової продукції та наданні нових послуг.

При розгляді формування вартості кінцевого продукту в масштабах всієї країни слід також враховувати діяльність державних органів, що надають послуги домашнім господарствам та фірмам. Оскільки надаються вони переважно безкоштовно, то прийнято зараховувати до вартості суспільного кінцевого продукту саме первинні доходи держави – податки на продукти та імпорт. Останні включаються в ціну реалізації товарів і послуг. Податки на продукти та імпорт ще називаються непрямими податками на бізнес.

Структуру сукупного продукту нації за вартістю можна зобразити наступною схемою:

СПН = МВ + А + ОП + П + Р+ % + ПП,

Вартістьпроміжного Вартість кінцевого

продукту продукту

де СПН – вартість сукупного продукту нації;

МВ – вартість сировини і матеріалів, послуг проміжного характеру;

А – амортизаційні відрахування;

ОП – оплата праці;

П – прибуток;

Р – рентні платежі;

% – позичковий процент;

ПП – податки на продукти та імпорт.

Необхідність напрацювання єдиних методологічних принципів і підходів до вимірювання макроекономічних показників діяльності національних господарств стала причиною появи системи національного рахівництва – системи взаємопов’язаних макроекономічних показників, що відображають виробництво та споживання товарів і послуг, розподіл та перерозподіл доходів, формування національного багатства. Вона почала використовуватися в міжнародній статистиці з 1953 р. у вигляді стандартизованої системи рахунків Організації Об’єднаних Націй. Починаючи з 70-х років ХХ ст. ця система почала застосовуватися у більш ніж 100 країнах. Система національних рахунків почала впроваджуватися в Україні з 1992 р. і остаточно була введена в 1995 р.

Принципами, на яких базується СНР, є:

1. Концепція господарського кругообороту. Виробництво, обмін, розподіл і перерозподіл продукції та доходів, формування національного багатства є як самостійними, так і взаємопов’язаними стадіями процесу суспільного відтворення.

2. Розширене трактування продуктивної праці. Такою визнається праця з виробництва як матеріальних, так і нематеріальних благ та надання послуг.

3. Рівність доходів і витрат в цілому в економіці. Вартість кінцевого продукту складається з витрат на оплату залучених економічних ресурсів, а отже – первинних доходів їх власників.

4. Розгляд макроекономічних процесів як поєднання потоків та запасів. Потік – це сукупність благ, коштів, що вироблені та використані впродовж певного періоду часу. Запас – це кількість благ, коштів накопичених та наявних на певний момент часу.

5. Національна економіка становить сукупність інституційних одиниць, що характеризуються єдністю поведінки, самостійністю прийняття рішень, веденням бухгалтерського обліку. Серед інституційних одиниць розрізняють резидентів та нерезидентів. Резидентами є інституційні одиниці, центр економічних інтересів яких пов’язаний з економічною територією даної країни. Поняття резидента не збігається з поняттям громадянства, національності. Резидентами можуть бути як національні, так і змішані та спільні підприємства, а також філії зарубіжних фірм, підприємства, що повністю належать іноземним громадянам. Фізичні особи вважаються резидентами, якщо вони проживають і працюють на території країни протягом одного року та більше, незалежно від громадянства та національності.

6. Інституційні одиниці об’єднуються у сектори. Прийнято виділяти п’ять секторів: сектор підприємств, що виробляють товари та надають послуги; сектор фінансових та державних установ; сектор громадських та приватних організацій; сектор домашніх господарств; сектор зовнішньоекономічних зносин – решта світу.

7. Базовим поняттям є економічна операція як сукупність елементарних потоків. Розрізняють такі операції: операції з товарами та послугами; розподільчі операції (розподіл та перерозподіл доходів); фінансові операції.

Система національного рахівництва побудована на кшталт бухгалтерського обліку і становить собою систему взаємопов’язаних рахунків і балансових таблиць. Це означає, що використовується форма подвійного запису. Одна і та сама економічна операція відображається двічі – в розділі “Використання” одного рахунку та в розділі “Ресурси” – іншого.

Процес суспільного відтворення, матеріально-речові та грошові потоки, формування запасів на макрорівні знаходять своє відображення в наступних рахунках: товарів і послуг; виробництва; утворення, розподілу і використання доходів; нагромадження; капітальних витрат для внутрішньої економіки; фінансовий рахунок для внутрішньої економіки; капітальні витрати для зовнішньої економіки; фінансовий рахунок для зовнішньої торгівлі. Цим самим в системі національних рахунків охоплено всі стадії відтворення сукупного продукту нації.

Читайте також:

1. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
2. II. Ріст репродуктивних бруньок
3. IV. Проблема антропогенних змін клімату або «парниковий ефект».
4. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
5. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
6. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
7. Аналіз відхилень – основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності
8. Аналіз відхилень — основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності
9. Аналіз методичних підходів до оцінки конкурентоспроможності фірми
10. Аналіз продуктивності праці
11. Аналіз продуктивності праці й заробітної плати
12. Аналіз продуктивності праці.

Переглядів: 554