• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття природи. Історичний розвиток уявлень про природу.

П л а н

Тема: Людина і природа

Лекція № 4

Розмежування цих понять на основі специфіки та різноманіття типів причинно-наслідкових взаємодій.

Більшість науковців нерідко розмежовують ці поняття. Закономірність – це те, що відбувається в об’єктивній реальності, а закон – це відображення закономірності у людській свідомості.

Деякі філософи ототожнюють поняття закон і закономірність.

Закон – це необхідне, суттєве, стійке, повторюване відношення між явищами.

Існують різні інтерпретації співвідношення закону і закономірності.

За ступенем спільності у філософії прийнята така класифікація цих законів:

1. Специфічні чи окремі, що діють в окремих сферах (напр., закони природного добору, економічні закони і т.д.);

2. Загальні, властиві цілому ряду сфер буття. (напр., закон збереження енергії).

3. Всезагальні, що діють у всіх сферах буття.

Закони поділяються також на закони функціонування (закон всесвітнього тяжіння) і закони розвитку (закони природного добору).

1. Поняття природи. Історичний розвиток уявлень про природу.

2. Поняття біосфери та ноосфери. Поняття екології. Основні завдання соціальної екології. Сучасні екологічні проблеми, причини їх виникнення та розв’язання.

3. Демографічні проблеми сучасності.

Поняття «природа» є одним з найдавніших в системі наукового знання та культурної свідомості.

В сучасній науці поняття «природа» використовується в кількох значеннях:

1) в найбільш широкому – як синонім Всесвіту, матерії, всього сущого;

2) в більш вузькому – як об’єкт науки, природознавства;

3) в соціальній екології – як сукупність природних умов існування людини.

Уявлення про природу не були однаковими в різні історичні епохи. Протягом тисячоліть свого існування людство робило спроби усвідомити своє місце в природі, пізнати межі свого впливу на навколишній світ. З моменту перетворення біологічного виду у соціальну істоту – людину, вона починає себе виділяти в природі, але не відділяється від неї. Первісна людина не сприймала навколишній світ як щось цілісне, а уявляла його як сукупність предметів та явищ, на які переносились душевні і навіть тілесні властивості людини. В уяві первісної людини сили природи хоч і були могутніми, але ними можна було керувати, оволодівши певними магічними знаннями.

В античні часи починає складатись цілісне сприйняття природи як єдиної системи. Античні філософи намагались відшукати основний закон, за яким розвивається світ. І носія такого закону вони вбачали в природі. Предметом давньогрецької філософії стала природа в самому широкому розумінні цього слова.

В античній філософії природа виступає вершиною доцільності і втіленням ідей гармонії та краси. Мислителі стародавнього світу звертаються до природи як мірила мудрості. Такі уявлення знайшли своє відображення в свідомості античного суспільства у вигляді міфу про «золотий вік» - час, коли людство жило в гармонії з природою, а люди були вільними і щасливими. Забуття законів природи вважалось джерелом усіх суспільних негараздів, а вихід з такого становища – це повернення до них.

Криза античного світу не обійшла і уявлення про сутність природи. В монотеїстичних релігіях відбулось подвоєння світу на реальний, тимчасовий і потойбічний, вічний. Згідно з цими уявленнями все було створено Богом – людина для служіння Богу, а природа для служіння людині.

В Європі в середньовіччі панували погляди на взаємодію людини та природи як на дещо одномірне, раз і назавжди дане і визначене. Природа тут була наслідком небесної божої благодаті і уявлялась як сукупність мертвих форм створених Богом, які перебувають в незмінному стані аж до кінця світу. Нежива природа, рослинний та тваринний світ, сама людина розглядались як абсолютно ізольовані речі, пов’язані лише актом божественного творіння та його волею.

Новий імпульс для розвитку концепція єдності суспільства та природи отримала в епоху Відродження. Вона почалася з категоричного заперечення середньовічної схоластики. Однак це заперечення не було простим відтворенням античного світогляду. Намагаючись примирити його з ідеєю єдиного Бога-творця вони «розчиняли» Бога в природі, заявляючи, що природа і є Бог. Людина також трактувалась як частина Бога і наділялась «правом» на втручання в природу.

Як абстракція, основними характеристиками якої є законозгідність, універсальність та самодостатність, поняття «природа» виходить на перші ролі в соціально-культурному плані в епоху Відродження в умовах боротьби з проти релігійного догматизму та середньовічної схоластики. Однак остаточно воно закріплюється в 16 – 17 ст. з розвитком природознавства.

В цей час значного розвитку набуває вивчення людського організму, властивостей рослин та мінералів. Наукові знання дедалі більше стимулювались швидким розвитком ремесла і торгівлі.

Подальший розвиток продуктивних сил суспільства спричинює певні зміни у поглядах на взаємовідносини людини та природи. Якщо мислителі епохи Відродження переносили увагу з високого духовного на конкретне земне, виходили з тези про принципову єдність природи та людини, які є «частинками» Бога, то їхні наступники стали розглядати матеріальний світ як суму окремих явищ та процесів, що діють за законами механіки.

Для ранньобуржуазного світогляду характерним є погляд на природу як на об’єкт для необмеженої експансії капіталу та невичерпне джерело отримання все нових і нових прибутків. Людина ж виступає як володар природи.

Виразником таких ідей став англійський філософ Ф.Бекон. Розробивши емпіричний індуктивний метод пізнання і розповсюдивши його на дослідження природних, соціальних і політичних явищ, він поклав початок обґрунтуванню всемогутності людського розуму як основного інструменту пізнання і підкорення природи.

Подальше відчуження людини від природи сприяло посиленню утилітарно-прагматичного ставлення до неї. Це призвело до того, що вважалось можливим безконтрольно втручатись в природні процеси без врахування можливих негативних наслідків. Обмеженість знань спричинювала винищення багатьох видів тварин і рослин, невиправданих змін ландшафту.

Природа сприймалась безмежною і невичерпною.

Існував і інший напрям – французький матеріалізм. Для французького матеріалізму характерним було пасивне споглядання природи, і в результаті робився висновок про необхідність пасивного підкорення її законам.

Німецька класична філософія також не залишилась осторонь від розгляду проблеми взаємодії суспільства та природи. У філософії Гегеля вперше була здійснена спроба розглянути розвиток природи та суспільства як єдиний природно-історичний процес, в якому в ході трудової діяльності відбувається опредмечування людської сутності і розпредмечування природних об’єктів.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
3. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
4. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
5. А/. Поняття про судовий процес.
6. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
7. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
8. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
9. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
10. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
11. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
12. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.

Переглядів: 2301