Поняття біосфери та ноосфери. Поняття екології. Основні завдання соціальної екології. Сучасні екологічні проблеми, причини їх виникнення та розв’язання.

Природою в масштабах планети Земля, оточуючим середовищем для людини як біологічної істоти є система взаємозв’язків між абіотичними і біотичними факторами планети – біосфера.

Сучасне розуміння біосфери було створено видатним українським вченим В.І. Вернадським. Він дав таке визначення: Біосфера – це цілісна геологічна оболонка Землі, що населена життям і перетворена ним.

Кожний живий організм у біосфері – природний об’єкт – є живе природне тіло. Жива речовина біосфери є сукупність живих організмів, що в ній існують.

Життя - безперервний процес обміну речовиною та енергією між організмом та оточуючим середовищем.

Живе «творить» біосферу та її основні особливості, обумовлює її структуру. У найзагальнішому вигляді вона складається з неживої та живої речовини. При цьому нежива речовина може бути представлена як сукупність неживої речовини, що існувала до появи життя і не зазнала його впливу, і біогенної неживої речовини, тобто результатів життєдіяльності живих організмів.

В структурі біосфери можна виділити такі компоненти:

1) жива речовина біосфери, сукупність всіх живих організмів, що населяють нашу планету, сумарна маса яких складає від від тисячі до десяти тисяч трильйонів тон;

2) біогенна речовина, створена і перероблена в результаті життєдіяльності живої речовини біосфери речовина поза біосферою невідома – мінерали, нафта, природний газ, кам’яне та буре вугілля і т.д.;

3) косна (не жива) речовина ( в твердому, рідкому, газоподібному станах) створювана в процесах, в яких жива речовина участі не приймає;

4) біокосна речовина – закономірні структури (грунти, поверхневі води), які створюються одночасно в процесі діяльності живих організмів, виражаючи рівновагу обох систем;

5) речовина, що знаходиться в стані радіоактивного розпаду;

6) розщеплені атоми, які постійно утворюються з різноманітних видів земної речовини під впливом космічного випромінювання, потоки якого безперервно надходять в навколоземний простір;

7) речовина космічного походження, яка надходить в межі біосфери і складається як з атомів та метеоритів, які потрапляють в атмосферу з електромагнітного поля Сонця, так і з атомів та молекул, що походять з-поза меж сонячної системи і існували з часу виникнення Всесвіту.

На думку Вернадського, організованість біосфери – організованість її живої речовини – повинна розглядатись як рівноваги, рухомі, що весь час коливаються в історичному та геологічному часі навколо точно вираженого середнього.

Важливою особливістю біосфери є її стабільність. Вона забезпечується специфікою існування провідного фактору біосфери – живої речовини.

Дійшовши висновку, що біосфера еволюціонує, Вернадський зазначав, що поява людини і зміни, внесені в біосферу людською діяльністю, є природним етапом цієї еволюції і що внаслідок неї біосфера повинна корінним чином змінитись і перейти в свій новий стан – у ноосферу – сферу людського розуму, таку біосферу, в якій людська діяльність стає визначальним фактором існування та розвитку.

Виникнувши в природі, людина, як соціальна істота, починає втручатись у створені мільйонами років органічної еволюції кругообіги речовини та енергії, порушуючи їх у своїх інтересах. Людство, взяте в цілому, перетворюється в потужну геологічну силу. І перед ним виникає питання про перебудову біосфери в інтересах людства. Цей новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи цього, наближаємось, - і є ноосфера.

Ноосфера – цілісна геологічна оболонка Землі, що населена людьми та раціонально перетворена ними.

Основні об’єктивні передумови її виникнення:

1. Людство стало єдиним цілим. Світова історія охопила, як єдине ціле, всю земну кулю, остаточно покінчила з усамітненими культурними історичними областями минулого.

2. Перетворення засобів зв’язку та обміну. Ноосфера – це єдине організоване ціле, всі частини якого на самих різних рівнях гармонійно пов’язані і діють узгоджено одна з одною.

3. Відкриття нових джерел енергії. Створення ноосфери передбачає настільки корінне перетворення людиною оточуючої її природи, що їй ніяк не обійтись без колосальної кількості енергії.

4. Підвищення добробуту працюючих мас.

5. Рівність усіх людей.

6. Виключення війн з життя суспільства.

Ноосфера – нова, вища стадія розвитку біосфери, що пов’язана з виникненням і розвитком в ній людства, яке, пізнаючи закони природи, вдосконалюючи техніку, починає впливати на хід процесів в охопленій її впливом сфері Землі, глибоко змінюючи її своєю діяльністю. Це такий етап розвитку біосфери, коли людина приймає на себе відповідальність за діяльність механізмів відтворення та підтримання її основних функціональних характеристик.

Теорія ноосфери є центральною складовою такої нової науки, яксоціальна екологія.

Поняття екологія було введено в науковий обіг німецьким ученим Е. Геккелем в 1869р.

Екологія вивчає біологічні організми не самі по собі, а як представників певного виду. Як дисципліна, екологія вивчає популяції та їх сукупності.

Екологія – це наука про найбільш загальні закони та закономірності взаємодії живих організмів і їхніх стійких сукупностей з навколишнім природним середовищем.

Об’єкт соціальної екології виникає одночасно з перетворенням біологічного виду Хомо сапієнс в людину – істоту соціальну. Ним є взаємовідносини між суспільством і природою.

Соціоекосистема – стійка сукупність зв’язків між людським суспільством та оточуючим природним середовищем.

Основні функції соціальної екології:

ü теоретико-пізнавальна, яка забезпечує вивчення закономірностей процесів взаємодії суспільства та природи і вираження їх у вигляді пізнаних законів;

ü методологічна – полягає у розробці методів пізнання сутності та принципів функціонування соціоекосистем та управління їх розвитком;

ü світоглядна – полягає у формуванні системи пріоритетів суспільного розвитку з врахуванням особливостей його взаємодії з оточуючим природним середовищем;

ü виховна – направлена на формування соціально-екологічної свідомості, культури та поведінки;

ü інноваційна – повинна забезпечити випередження теорією соціальної екології практики природокористування;

ü прикладна – пов’язана з практичним використанням досягнень соціальної екології, розробкою критеріїв екологічної доцільності кожного акту людської природоперетворюючої діяльності, розробкою стратегії раціонального природокористування;

ü прогностична – забезпечує передбачення наслідків реалізації тих чи інших рішень щодо впливу на навколишнє природне середовище і запобігання його можливих негативних наслідків.

Метою соціальної екології є пізнання закономірностей функціонування та розвитку різноманітних соціоекосистем, описання їх у вигляді теоретичних законів і розробка стратегії раціонального природокористування для оптимізації та гармонізації взаємодії суспільства та природи.

Соціальна екологія – це інтегративна наука, що вивчає основні закони та закономірності взаємодії суспільства та природи з метою оптимізації та гармонізації їх взаємодії.

3. Демографічні проблеми сучасності.

Демографія – це наука, що займається вивченням проблем народонаселення, його відтворення, функціонування та розвиток. Під відтворенням народонаселення (сукупність людей, що живуть на Землі або в межах певної території, континенту, країни, району, міста) в науковій літературі розуміють конкретно-історичний процес життя населення, його безперервне буття.

Сучасна демографія являє собою систему наук, до складу якої входять демографічна статистика, історична демографія, математична демографія, економічна демографія та етнічна демографія.

За даними сучасної науки за 5 тисяч років до н.е. кількість людей, що вже розселились на всій поверхні планети, становила близько 40 млн. чоловік, при цьому тривалість життя була в середньому 20 років. На початок н.е., коли тривалість життя зросла до 25 років, кількість населення планети становила 200 млн. Чисельність людей продовжувала зростати й надалі: 1000р. – 300 млн при трив. життя 27,5 років, 1500 р. – 450 млн (30р.), 1800 -1000 млн (32,5р.), 2000р. – 6200(50р.).

Глобальною демографічною проблемою для планети є швидкий приріст народонаселення в останні десятиліття ХХ сторіччя. Швидкий приріст населення планети різко загострює проблему нестачі питної води відповідної якості, продуктів харчування і різким ростом населення міст, яке не супроводжується відповідним розвитком необхідної інфраструктури, що загрожує новими масовими епідеміями і голодом.

Крім різкого зросту народонаселення та зміни співвідношення між жителями міст та сіл, значне занепокоєння викликає і зміна у віковій структурі. В індустріально розвинених країнах, де падають темпи народжуваності в поєднанні із ростом тривалості життя, відбувається «старіння» населення. В той же час, у країнах, що розвиваються, де темпи народжуваності різко зросли в останні десятиріччя, гостро стоїть проблема «похолодіння» населення.

Важливою демографічною проблемою сучасності є міграційна. На сьогодні західноєвропейські держави проводять жорстку міграційну політику, метою якої є різко скоротити наплив нових хвиль мігрантів із слаборозвинених країн.

Ця проблема переростає з демографічної в політичну.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття природи. Історичний розвиток уявлень про природу.	\|	П Л А Н

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.