• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Проблема вимірювання стратифікації.

Усі соціологи погоджуються, що основою стратифікаційної будови суспільства є соціальна нерівність. Але стосовно базових критеріїв соціальної стратифікації існують різні точки зору.

Карл Маркс вважав, що стратифікація у суспільстві відбувається за такою головною ознакою, як володіння власністю. Тому його стратифікаційна структура зводилася до двох рівнів: клас власників і клас позбавлених власності на засоби виробництва.

Макс Вебер крім економічного вводить додаткові критерії соціальної стратифікації, такі як приналежність до статусних груп і певних політичних кіл (партій).

Найпопулярнішим є підхід, запропонований Пітірімом Сорокіним, який виділяє чотири базових критерії соціальної нерівності: дохід, влада, освіта, престиж.

Основні виміри (критерії) соціальної стратифікації:

- доход, власність;

- освіта;

- влада;

- престиж.

Перші три критерії стратифікації - доход, освіта, влада - мають об'єктивні одиниці виміру(гроші, роки, люди). Дохід вимірюється в грошових одиницях, які отримує індивід чи сім'я за одиницю часу, освіта- кількістю років навчання і його якістю, влада - кількістю людей, на яких поширюється рішення певної особи.

Престиж є суб'єктивним показником, що відтворює рівень поваги, якою користується у суспільній думці та чи інша професія, посада, рід діяльності.

Вчені складають спеціальні рейтинги соціального престижу різних статусів на підставі опитувань (наприклад, колись дуже престижними вважалися професії вчителя, лікаря та ін.). Престиж є дуже важливим критерієм соціальної стратифікації і люди докладають чимало зусиль, щоб підвищити його в очах інших.

Феномен так званого демонстративного споживання описав американський соціолог Торстейн Веблен (1857- 1929). "Було би повною наївністю вважати, - казав він - нібито люди їдять чорну ікру, щоби вгамувати голод, або купують розкішний "кадиллак", бо хочуть придбати добрий автомобіль. Очевидно, що подібні речі купують не заради задоволення основних потреб: виробництво предметів споживання виконує ще й приховану функцію - воно задовільняє прагнення людей до підвищення власного престижу".

П. Сорокін вважав, що стратифікація в суспільстві має три основні види:

- економічна - за рівнем доходу, де багатство і бідність - полюси, між якими розташовані та відмежовані одна від одної різні верстви;

- політична, що означає поділ населення на правлячу меншість і підпорядковану більшість;

- професійна - за ієрархічною будовою шкали професій в залежності від важливості виконання ними функцій в житті суспільства.

Це означає, що суспільство треба розділяти за критеріями доходу (а також багатства), за критеріями впливу на поведінку членів суспільства і за критеріями, пов'язаними з успішним виконанням соціальних ролей, наявністю знань, навичок, вмінь, які оцінюються та винагороджуються суспільством.

Певна частина соціологів вважає, що саме нерівномірний розподіл влади зумовлює розподіл багатства і престижу, а статус у системі влади визначає статус в економічних і соціальних структурах. Саме тому влада є тим чинником, що визначає основні ознаки соціальної стратифікації, окреслює межі верств і класів, їх ієрархію.

У наш час найбільш впливовою точкою зору на процес формування соціальних верств є теорія стратифікації К. Девіса та У. Мура, в якій вони запропонували функціональне пояснення нерівності.

Суспільство розглядається як певним чином організована сукупність нерівноцінних позицій, одні з яких більш важливі для функціонування суспільства як цілого, інші - менш важливі (менеджер - вахтер). Соціальний порядок у суспільстві базується на розподілі індивідів за соціальними статусами (відповідно до їх функціональних можливостей, тобто за їх максимальним внеском у досягнення суспільної мети), а також мотивації до виконання соціальних ролей, які цим статусам відповідають.

Чим вищий статус, тим більше витрат для розвитку здібностей, кваліфікації та компетентності повинен зробити індивід, що претендує на цей статус. Тому суспільство заздалегідь "закладає" винагороду в статус і людина знає, що вона отримає в обмін на свої зусилля та працю.

Читайте також:

1. IV. Проблема антропогенних змін клімату або «парниковий ефект».
2. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
3. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
4. Алфавітний підхід до вимірювання кількості інформації.
5. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
6. Близькосхідна проблема на рубежі 60-70-х років.
7. В якості критеріїв для оцінки або вимірювання предмета завдання з надання впевненості не можуть використовуватись очікування, судження або власний досвід аудитора.
8. Вибір місця розташування підприємства як проблема прийняття рішень.
9. Виживання людини і людства–нагальна проблема сучасності
10. Визначення параметрів і показників для вимірювання кожного процесу та націлення їх на величини
11. Вимірювання
12. Вимірювання PCO2.

Переглядів: 612