• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

НС техногенного характеру

Техногенні НС — це вибухи, пожежі, аварії, обвалення будівель, раптовий вихід з ладу машин, механізмів і агрегатів з серйозними порушеннями вироб­ничого процесу, вибухами, утворенням пожеж, радіоактивним, хімічним або біологічним зараженням великих територій, груповою загибеллю людей.

Характер наслідків техногенних катастроф залежить від виду аварії, її масштабів і особливо підприємства, на якому відбулася аварія; причинами техногенних катастроф можуть бути: дії природних чинників (стихійних лих), проектно-виробничі дефекти споруд, порушення технології, правил експлуатації транспорту, устаткування, машин, механізмів тощо.

П'ять тисячоліть тому, коли з'явились перші міські поселення, почала формуватися і техносфера — сфера, яка містить штучні технічні споруди на Землі. Звичайно, тоді це були тільки елементи техносфери. Справжня техносфера з'явилась в епоху промислової революції, коли пара та електрика дозволили багаторазово розширити технічні можливості людини, давши їй змогу швидко пересуватися по земній поверхні і створювати світове господарство, заглиби­тись у земну кору та океани, піднятися в атмосферу та створити багато нових речовин. Виникли процеси, не властиві біосфері, а саме: отримання металів та інших елементів; виробництво енергії на атомних електростанціях; синтез не­відомих досі органічних речових. Потужним техногенним процесом є спалю­вання викопного палива.

У зв'язку з використанням все більших енергетичних потужностей люди змушені концентрувати енергію на невеликих ділянках, причому найчастіше в межах міст та інших населених пунктів. Йде просторова концентрація синте­тичних хімічних сполук (їх кількість близько 400 тисяч), більша частина яких отруйна. Внаслідок цього різко зросло забруднення навколишнього середови­ща, нищення лісів, опустелювання, все більше людей гине внаслідок аварій на виробництві і транспорті.

Аварії, спричинені порушенням експлуатації технічних об'єктів, за своїми масштабами почали набувати катастрофічного характеру вже в 20—30-х pp. XX ст. Вплив цих аварій інколи переходить кордони держав і охоплює цілі регіони. Несприятлива екологічна обстановка, викликана цими аваріями, може зберігатися від декількох днів до багатьох років. Ліквідація наслідків таких аварій потребує великих коштів та залучення багатьох спеціалістів.

Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об'­єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров'я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушен­ня виробничого процесу чи завдає шкоди довкіллю.

За розмірами та заподіяною шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії. Особливо важкі аварії призводять до великих руйнувань та супроводжуються великими жертвами.

Аналіз наслідків аварій, характеру їх впливу на навколишнє середовище зумовив розподіл їх за наступними видами:

— аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (аміаку, хлору, сірчаної та азотної кислот, чадного газу, сірчаного газу та інших речовин);

— аварії з викидом радіоактивних речовин в навколишнє середовище;

— пожежі та вибухи;

— аварії на транспорті тощо.

Особливо важкі аварії можуть призвести до катастроф.

Катастрофа — це великомасштабна аварія, яка призводить до важких наслідків для людини, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови середови­ща існування.

Глобальні катастрофи охоплюють цілі континенти, і їх розвиток ставить під загрозу існування усієї біосфери.

Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище

Найнебезпечнішими за наслідками є аварії на АЕС з викидом в атмосферу радіоактивних речовин, внаслідок яких має місце довгострокове радіоактивне забруднення місцевості на величезних площах.

Найбільшою за масштабами забруднення навколишнього середовища була аварія, яка сталася у 1986 р. на Чорнобильській АЕС. Внаслідок грубих пору­шень правил експлуатації та помилкових дій 1986 рік став для людства роком вступу в епоху ядерного лиха. Історія людства ще не знала такої аварії, яка була б настільки згубною за своїми наслідками для довкілля, здоров'я та життя людей. Радіаційне забруднення величезних територій та водоймищ, міст та сіл, вплив радіонуклідів на мільйони людей, які тривало проживають на забрудне­них територіях, дозволяє назвати масштаби Чорнобильської катастрофи гло­бальними, а ситуацію — надзвичайною.

За оцінками спеціалістів, тоді відбувся викид 50 мегакюрі небезпечних ізотопів і 50 мегакюрі хімічно інертних радіоактивних газів. Сумарне радіоактив­не забруднення еквівалентне випадінню радіоактивних речовин від вибуху де­кількох десятків таких атомних бомб, які були скинуті над Хіросімою. Внаслі­док цього викиду були забруднені води, ґрунти, рослини, дороги на десятки й сотні кілометрів. Під радіоактивне ураження потрапили території України, Бі­лорусі, Росії, де зараз проживає 5 млн. осіб.

Нині радіоактивний стан об'єкта ЧАЕС наступний: доза опромінення становить 15—300 мР/год, а на окремих ділянках — 1—5 Р/год. Проектний термін служби саркофага, який захищає четвертий реактор, — 30 років. Зараз плану­ється будівництво «Саркофага-2», який повинен вмістити «Саркофаг-1» і зро­бити його безпечним. 15 грудня 2000 року Чорнобильську АЕС було закрито. Але попереду ще тривалий процес перетворення станції та території катастро­фи на екологічно безпечну зону, розв'язання безпрецедентних економічних, соціальних і людських проблем.

Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин

Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин і зараженням навколиш­нього середовища виникають на підприємствах хімічної, нафтопереробної, целюлозно-паперової і харчової промисловості, водопровідних і очисних спору­дах, а також при транспортуванні сильнодіючих отруйних речовин.

Джерелами хімічних аварій є: викиди та витоки небезпечних хімічних речовин; загорання різних матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, яке супроводжується забрудненням навколишнього середовища; аварії на транс­порті при перевезенні небезпечних хімічних речовин, вибухових та пожежоно-безпечних вантажів.

Безпосередніми причинами цих аварій є: порушення правил безпеки й транспортування, недотримання техніки безпеки; вихід з ладу агрегатів, меха­нізмів, трубопроводів; ушкодження ємностей тощо.

Головною особливістю хімічних аварій (на відміну від інших промислових катастроф) є їх здатність розповсюджуватись на значній території, де можуть виникати великі зони небезпечного забруднення навколишнього середовища.

Сильнодіючими отруйними речовинами називаються хімічні сполуки, які в певних кількостях, що перевищують гранично припустимі концентрації, нега­тивно впливають на людей, сільськогосподарських тварин, рослини та викли­кають у них ураження різного ступеня.

Сильнодіючі отруйні речовини можуть бути елементами технологічного процесу (аміак, хлор, сірчана й азотна кислоти, фтористий водень та інші) і можуть утворюватись при пожежах на об'єктах народного господарства (чад­ний газ, оксиди азоту та сірки, хлористий водень).

На території України знаходиться 877 хімічно небезпечних об'єктів та 287000 об'єктів використовують у своєму виробництві сильнодіючі отруйні речовини або їх похідні (у 140 містах та 46 населених пунктах).

Аварії на транспорті

Розвиток транспорту, підвищення його ролі у житті людей супроводжується не тільки позитивним ефектом, а й негативними наслідками, зокрема, високим рівнем аварійності транспортних засобів та дорожньо-транспортних пригод (ДТП).

Будь-який транспортний засіб — це джерело підвищеної небезпеки. Люди­на, що користується послугами транспортного засобу, знаходиться в зоні під­вищеної небезпеки. Це зумовлюється можливістю ДТП, катастрофами та ава­ріями поїздів, літаків, морських та річкових транспортних засобів, травмами при посадці чи виході з транспортних засобів, або під час їх руху.

Автомобільний транспорт. У світі щорічно внаслідок ДТП гине 250 тисяч людей і приблизно в 30 разів більша кількість отримує травми.

Велике значення при аваріях має психологічний чинник, зокрема емоційний стрес. Для пасажирів зовсім не підготовлених та необізнаних з обставинами можливих аварій, цей чинник відіграє негативну роль. Підготовлені люди, які знають про можливі аварійні ситуації, а також про те, що робити при їх виник­ненні, скоять менше помилок під час аварійної ситуації, що може врятувати їм життя. Тому необхідно, щоб кожний пасажир з метою підвищення особистої дорожньо-транспортної безпеки знав потенційно аварійні ситуації, характерні для того чи іншого виду транспортних засобів,, послугами якого він скористав­ся, крім того, був добре обізнаний із засобами індивідуального та колективного захисту, що знаходяться у транспортному засобі, та знав способи їх використання. Повітряний транспорт. З моменту виникнення авіації виникла проблема забезпечення безпеки польотів. На відміну від інших видів транспорту, відмова двигуна у польоті практично завжди призводить до неминучих катастрофічних наслідків. У середньому щорічно в світі стається близько 60 авіаційних катаст­роф, в 35 з яких гинуть всі пасажири та екіпаж — всього близько 2 тисяч людей щорічно забирають авіаційні катастрофи.

Аналіз авіаційних катастроф у світовому масштабі показує, що загальний шанс на спасіння в авіакатастрофах при польотах на великих реактивних авіалайнерах значно вищий, порівняно з невеликими літаками.

Наслідками для пасажирів при авіакатастрофах можуть бути: ушкодження тазових органів, органів черевної порожнини, грудної клітки, поранення голо­ви, шиї, опіки, переломи, особливо нижніх кінцівок, асфіксія, яка настає вна­слідок дихання парами синильної кислоти, що виділяється при горінні пластикових матеріалів корпусу літака. При катастрофах деяких травм можна уник­нути, якщо дотримуватись певних рекомендацій, які збільшують шанси паса­жирів на спасіння в будь-якій ситуації.

Залізничний транспорт. Пасажири залізничного транспорту також знаходяться в стані підвищеної небезпеки. Зонами підвищеної небезпеки на залізничному транспорті є: залізничні колії, переїзди, посадочні платформи та пасажирські вагони. Постійну небезпеку становить система електропостачання, можливість аварій, зіткнення, отримання травм під час посадки або висадки. Крім цього, залізничними коліями перевозяться небезпечні вантажі: від палива та нафтопродуктів до радіоактивних відходів та вибухових речовин.

Найбільшу небезпеку для пасажирів становлять пожежі у вагонах. Зумовлюється це тим, що у вагонах (замкненому просторі) завжди перебуває велика кількість людей. Температура в осередку пожежі дуже швидко підвищується з утворенням токсичних продуктів горіння. Особливо небезпечними є пожежі в нічний час на великих перегонах, коли пасажири сплять.

Дотримання наступних правил безпеки як пасажирами, провідниками та машиністами, так і пішоходами значно зменшує ризик потрапляння в надзвичай­ні ситуації.

Під час руху вздовж залізничної колії не дозволяється підходити ближче ніж на 5 м до крайньої рейки. На електрифікованих ділянках залізничної колії не можна підніматися на опори, а також торкатися спуску, який відходить від опори до рейок, а також дротів, які лежать на землі. Залізничні колії можна переходити тільки у встановлених місцях (через пішохідні містки, переходи тощо); перед переходом колій необхідно впевнитись у відсутності потягу або локомотива і тільки після цього здійснювати перехід. При екстреній евакуації з вагона слід зберігати спокій, з собою брати лише те, що необхідно, великі речі слід залишати у вагоні, тому що це погіршить швидкість евакуації; необ­хідно надавати допомогу в евакуації пасажирам з дітьми, літнім людям, інвалі­дам та іншим. Підходячи до переїзду, слід уважно простежити за світловою та звуковою сигналізацією та положенням шлагбаума; переходити колії можна тільки при відкритому шлагбаумі, а при його відсутності — коли не видно по­тяга. Забороняється бігти по платформі вокзалу вздовж потягу, що прибуває, чи відходить. Під час проходження потягу без зупинки забороняється стояти ближче двох метрів від краю платформи. Підходити до вагона дозволяється тільки після повної зупинки потягу. Посадку у вагон та вихід з нього слід здій­снювати тільки з боку перону і бути при цьому обережним, щоб не оступитися та не потрапити в зазор між посадочною площадкою вагона та платформою. На ходу потягу не можна відкривати зовнішні двері тамбурів, стояти на під­ніжках та перехідних майданчиках, а також висовуватись з вікон вагонів; при зупинках потягу на перегонах не можна виходити з вагонів.

Забороняється використовувати у вагонах відкритий вогонь та користуватися побутовими приладами, що працюють від вагонної електромережі (чайни­ки, праски тощо); перевозити у вагонах легкозаймисті та вибухонебезпечні ма­теріали. При виході через бокові двері та аварійні виходи слід бути обережни­ми, щоб не потрапити під зустрічний потяг.

Морський транспорт. Як і всі інші види транспортних засобів, мореплавст­во пов'язане з можливістю аварій, катастроф та ризиком для життя людини.

Можливий ризик для життя людини на морських транспортних засобах значно вищий, ніж на авіаційних та залізничних видах, але нижчий, ніж на автомобільних.

У світовому морському транспорті щорічно зазнають аварій понад 8000 кораблів, з них гине понад 200 одиниць. Безпосередньої небезпеки для життя під час аварії зазнають понад 6000 людей, з яких біля 2000 гине.

Серед основних причин загибелі кораблів слід виділити наступні: посадка на рифи; зіткнення; перекидання; пожежі; порушення норм експлуатації та правил безпеки; помилкові функціональні дії команди (людський фактор) та ін.

У процесі розвитку аварії при виникненні загрози загибелі корабля постає необхідність вжиття заходів для швидкої евакуації пасажирів. Операція з ева­куації вже сама по собі пов'язана з ризиком для життя людей, особливо в умо­вах штормової погоди. Найбільша небезпека виникає тоді, коли відмовляють пристрої. Неможливість залишити в таких випадках корабель призводить до того, що пасажири втрачають шанси на спасіння і потрапляють у надзвичайно складну ситуацію. Ризик для життя пасажирів виникає при спуску на воду ря­тувальних засобів, а саме при перекиданні шлюпки, сильних ударах о борт ко­рабля тощо. Втрата шансів на врятування може виникнути внаслідок непра­вильного використання рятувальних жилетів, або коли люди стрибають у воду з борту корабля, який тоне, з висоти 6—15 м.

Гіпотермія становить головну небезпеку і для тих пасажирів, які рятуються в шлюпках або на плотах. Щоб уповільнити переохолодження організму і збільшити шанси на виживання при низьких температурах води, необхідно го­лову тримати якомога вище над водою, оскільки понад 50% всіх тепловтрат організму припадає на голову. Утримувати себе на поверхні води треба так, щоб мінімально витрачати фізичні зусилля.

Перебуваючи на рятувальному плоті, шлюпці чи у воді, людина повинна намагатися подолати паніку, розгубленість, вірити в те, що її врятують. Така поведінка в екстремальних ситуаціях збільшує шанси людини на виживання.

Пожежі та вибухи

Пожежі. Причинами виникнення пожеж є недбале поводження людей з вогнем, порушення правил пожежної безпеки, природні явища (блискавка, по­суха). Відомо, що 90% пожеж виникає з вини людини і лише 7—8% спричине­ні блискавками.

Пожежі — це неконтрольований процес горіння, який викликає загибель людей та нищення матеріальних цінностей.

Основними видами пожеж як стихійних лих, які охоплюють великі терито­рії (сотні, тисячі, мільйони гектарів), є ландшафтні пожежі — лісові і степові.

Під час степових і лісових пожеж вигорає родючий шар грунту, який утво­рювався протягом тисячоліть. Після пожеж у гірських районах розвиваються ерозійні процеси, а в низинних — відбувається заболочування лісових земель.

Лісові пожежі поціляють на низові, верхові, підземні. За інтенсивністю го­ріння лісові пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні.

Лісові низові пожежі характеризуються горінням сухого трав'яного покро­ву, лісової підстилки і підліску без захоплення крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі становить від 0,3—1 м/хв (слабка пожежа) до 16 м/хв (сильна пожежа), висота полум'я — 1—2 м, максимальна температура на краю пожежі досягає 900°С.

Лісові верхові пожежі розвиваються як правило з низових і характеризують­ся горінням крон дерев. При швидкій верховій пожежі полум'я розповсюджу­ється з крони на крону з великою швидкістю, яка досягає 8—25 км/год, зали­шаючи інколи цілі ділянки незайманого вогнем лісу. При стійкій верховій по­жежі зогнем охоплені не лише крони, а й стовбури дерев. Полум'я розповсю­джується зі швидкістю 5—8 км/год, охоплює весь ліс від ґрунтового шару до верхівок дерев.

Підземні пожежі виникають як продовження низових або верхових лісових пожеж і розповсюджуються по шару торфу, який знаходиться на глибині 50 см. Горіння йде повільно, майже без доступу повітря, зі швидкістю 0,1—0,5 м/хв, виділяється велика кількість диму і утворюються прогари (пустоти, які вигорі­ли). Тому підходити до осередку підземної пожежі треба обережно. Горіння може тривати довго, навіть взимку під шаром ґрунту. Степові (польові) пожежі виникають на відкритій місцевості, де є суха пожухла трава або збіжжя, яке дозріло. Вони мають сезонний характер і частіше бувають влітку, рідше навес­ні й практично відсутні взимку. Швидкість їх розповсюдження може досягати 20—30 км/год. Основними заходами боротьби з лісовими низовими пожежами є: засипання вогню землею; заливання водою (хімікатами); створення мінера­лізованих протипожежних смуг; пуск зустрічного вогню.

Гасити лісову верхову пожежу складніше. її гасять шляхом створення про­типожежних смуг, застосовують воду і пускають зустрічний вогонь. Степові (польові) пожежі гасять тими ж засобами, що і лісові.

Гасіння підземних пожеж здійснюється в більшості випадків двома спосо­бами. Перший спосіб, навколо торф'яної пожежі на відстані 8—10 м від її краю копають траншею глибиною до мінералізованого шару грунту або до рівня фунтових вод і заповнюють її водою. При другому способі влаштовують нав­коло пожежі смугу, насичену розчинами хімікатів. Спроби заливати підземну пожежу водою успіху не мали.

Рекомендації щодо правил поведінки при пожежі. При пожежах треба остерігатися високої температури, задимленості і загазованості, вибухів, падіння дерев і будівель, провалів у прогорілому ґрунті. Небезпечно входити в зону задимлення, якщо видимість менше 10 м, а перед тим як увійти в палаюче при­міщення, треба накритися з головою вологим простирадлом, плащем, шматком тканини тощо. Двері в задимлене приміщення треба відчиняти обережно, щоб запобігти спалаху полум'я від швидкого притоку свіжого повітря; а в дуже задимленому приміщенні треба плазувати. Для захисту від чадного газу треба дихати через вологу тканину.

Якщо на людині загорівся одяг, треба лягти на землю та збити полум'я, біг­ти не можна, це ще більше роздуває полум'я. Якщо на людині палає одяг, слід накинути на неї пальто, плащ, будь-яке простирадло і щільно притиснути. При гасінні пожежі слід використовувати воду, пісок, землю, простирадла та інші засоби. Виходити із зони пожежі треба проти вітру, тобто у тому напрямку, звідки дує вітер. При гасінні лісових пожеж слід використовувати гілля листя­них дерев (берези, ліщини), лопати тощо. Гілками слід захльостувати край по­жежі, за допомогою лопат засипати його ґрунтом.

Вибухи. Вибухи — це пожежі, що виникають на об'єктах, які виробляють вибухонебезпечні та хімічні речовини. При горінні багатьох матеріалів утворю­ються високотоксичні речовини, від дії яких люди гинуть частіше, ніж від вог­ню. Раніше при пожежах виділявся переважно чадний газ. Але в останні десяти­річчя горить багато речовин штучного походження: полістирол, поліуретан, вініл, нейлон, поролон. Це призводить до виділення в повітря синильної, соляної та му­рашиної кислот, метанолу, формальдегіду та інших високотоксичних речовин.

Найбільш вибухо- та пожежонебезпечні суміші з повітрям утворюються при витоку газоподібних та зріджених вуглеводних продуктів метану, пропа­ну, бутану, етилену, пропілену тощо.

В останнє десятиріччя від третини до половини всіх аварій на виробництві пов'язані з вибухами технологічних систем та обладнання: реактори, ємності, трубопроводи тощо. Пожежі на підприємствах можуть виникати також внаслі­док пошкодження електропроводки та машин, які перебувають під напругою, опалювальних систем тощо.

Певний інтерес (щодо причин виникнення) можуть становити дані офіцій­ної статистики, які базуються на проведених у США дослідженнях 25 тисяч пожеж та вибухів:

— несправність електрообладнання — 23%;

— паління в неналежному місці — 18%;

— перегрів внаслідок тертя в несправних вузлах машин — 10%;

— перегрів горючих матеріалів — 8%;

— контакти з горючими поверхнями через несправність котлів, печей, димоходів — 7%;

— контакти з полум'ям, запалення від полум'я — 7%;

— запалення від часток, що горять, або іскри від установок та устаткування для спалювання — 5%;

— самозапалювання горючих матеріалів — 4%;

— запалювання матеріалів при різці та зварюванні металу — 4%.

Більше 63% пожеж у промисловості зумовлено помилками людей або їх некомпетентністю. Коли підприємство скорочує штати та бюджет аварійних служб, знижується ефективність їх функціонування, різко зростає ризик ви­никнення пожеж та вибухів, а також рівень людських та матеріальних втрат.

Механічні небезпеки

Механічні небезпеки створюються падаючими, рухомими та такими, що обертаються, об'єктами природного і штучного походження. Наприклад, механічними небезпеками природного походження є обвали і каменепади в горах, сніжні лавини, селі, град тощо. Носіями механічних небезпек штучного похо­дження є машини і механізми, різне устаткування, транспорт, будівлі, споруди та багато інших об'єктів, що впливають на людину через різні обставини сво­єю масою, кінетичною енергією або іншими властивостями. В результаті дії механічних небезпек можливі тілесні ушкодження різної важкості.

Об'єкти, що представляють механічну небезпеку, можна розподілити за наявністю енергії на два класи: енергетичні і потенційні. Енергетичні об'єкти впливають на людину через володіння тим чи іншим енергетичним потенціа­лом. Потенційні механічні небезпеки позбавлені енергії. Травма в цьому ви­падку може відбутися за рахунок енергії самої людини.

Механічні небезпеки поширені у всіх видах діяльності в туризмі всіх віко­вих груп: серед дітей, школярів, людей старшого віку в спортивних іграх, рек­реаційній і розважальній діяльності.

Захист від механічних небезпек здійснюється різними способами, характер яких залежить від конкретних умов діяльності. Добре розроблені також спосо­би надання долікарської допомоги і лікування наслідків механічних небезпек.

Читайте також:

1. Акцентуації характеру
2. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
3. В залежності від мети та характеру угоди, які лежать в основі випуску векселів, а також їх забезпечення розрізняють комерційні, фінансові та фіктивні векселя.
4. В залежності від обстановки та бойового завдання, наявності сил та засобів, а також від характеру місцевості, оборона може бути позиційною, маневреною .
5. В залежності від обстановки та бойового завдання, наявності сил та засобів, а також від характеру місцевості, оборона може бути позиційною, маневреною .
6. Варіанти неврологічних і мовних порушень залежно від характеру перинатального ураження головного мозку.
7. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями розподільчого характеру
8. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями розподільчого характеру.
9. Види примусових заходів медичного характеру
10. Види та критерії вибору заходів медичного характеру
11. Види та причини виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру
12. Визначення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією.

Переглядів: 3217