• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЛЕКЦІЯ 2,3

ТЕМА 1. Університетська освіта в контексті Болонського процесу

ЛЕКЦІЯ 1

Тема 6. Сфера і характер діяльності фахівця з економіки підприємства

Об’єкти професійної діяльності фахівця з економіки підприємства. Предмети діяльності економістів підприємств. Первинні посади фахівців з економіки підприємства. Види робіт фахівців з економіки підприємства. Засоби професійної діяльності. Професіограма економіста. Посадова інструкція економіста.

Сьогодні слово «університет» має значення, утворене від слів «universital literarum» («сукупність наук»), що логічно дійсно відповідає багатобі­чності університетської освіти. Але історичне слово „університет" має ін­ший зміст: воно говорить не про універсальність наук, що викладають в ньому, а про корпоративну структуру університетів, яка ґрунтується на принципі самоврядування. Корпорація або товариство професорів і студе­нтів має назву „universital studentium".

Історія університетів починається з епохи західноєвропейського сере­дньовіччя і пов'язана зі збільшенням та зміцненням міст, потребами місь­кої економіки і культури.

Перші університети Європи були відкриті у Північній Італії . У 1158 р. з юридичної школи утворився найстарший Болонський університет. Перші слов'янські університети з'явилися у Празі (Карлів університет, 1348 р.) і Кракові (Ягелонський уні­верситет, 1364 р.). У 1724 р. засновано університет в Петербурзі, а в 1755 р. - в Москві.

Перший загальний університетський статут було прийнято в Росії 5(17) листопада 1804р. Проект статуту був запропонований відомим гро­мадським діячем В.Н. Каразіним.

Думка про відкриття університету в Україні виникла ще в другій половині XVIII в. її висловлював український поет і філософ Григорій Сковорода. Перший університет в Україні було урочисто відкрито 17.01.1805 р. в Харкові.

Сьогодні університети України відіграють головну роль в системі бе­зупинної освіти, підвищення кваліфікації спеціалістів, які вже мають вищу освіту.

В Україні діють вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації: - коле­джі, технікуми, училища; Ш-ІУ рівнів акредитації - університети, академії, інститути, консерваторії (музичні академії). За формами власності вони поділяються на державні, комунальні та приватні.

Основними законами, що регулюють освіту в Україні, є закон України „Про освіту". Названі закони визначають освітні і освітньо-кваліфікаційні рівні.

Основні рівні:

1) початкова загальна освіта;

2) базова загальна середня освіта;

3) повна загальна середня освіта;

4) професійно-технічна освіта;

5) базова вища освіта;

6) повна вища освіта.

До структури вищої освіти згідно закону входять:

1) освітні рівні: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.

2) освітньо-кваліфікаційні рівні: молодий спеціаліст, бакалавр; спеці­аліст, магістр.

Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчаль­них закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до станда­ртів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту дер­жавного зразка.

Відповідно до статті 53 Конституції України, статті 4 Закону України „Про вищу освіту" ВНЗ державної і комунальної форм власності шляхом виконання державного замовлення на підготовку фахівців з вищою осві­тою забезпечують право громадян безоплатно здобути вищу освіту на кон­курсній основі, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше.

Основні пріоритети розвитку освіти в Україні такі:

1) Доступна і якісна освіта.

2) Демократизація.

3) Моральність і духовність.

4) Соціальний захист учасників освітнього процесу.

5) Розвиток на основі нових знань.

Однією із передумов входження України до єдиного європейського та світового освітнього простору є впровадження в систему вищої освіти України основних ідей сформульованих Болонською декларацією 1999 року, до якої Україна приєдналася в 2005 році (конференція міністрів освіти країн Європи, м. Бер­ген (Норвегія)).

Основний зміст Болонської деклара­ції - країн - учасниць – це зобов’язання до 2010 року привести свої освітні си­стеми у відповідальність певному єдиному стандарту, маючи на меті роз­виток мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування.

Обов'язковим євростандартом Болонського процесу є „Європейська кредитно-трансферна система” (ECTS).

Європейська система трансферу і накопичення кредитів (ECTS) є інструментом, який допомагає розробляти, описувати, запроваджувати програми навчання і присвоювати кваліфікації вищої освіти. Ця система орієнтована на студентів і ґрунтується на прозорості результатів навчання і навчального процесу. Її мета - сприяння плануванню, представленню, оцінюванню, визнанню і підтвердженню кваліфікацій і модулів, що покращує мобільність студентів у ЄПВО та інших регіонах світу.

Основні елементи ЕСТS:

— використання кредитів ЕСТS – одиниця вимірювання обсягу роботи (трудомісткості), необхідного середньому студенту для оволодіння визначеними результатами навчання (компетенціями). Один кредит еквівалентний 36 академічним годинам. Нормативна кількість залікових одиниць на один навчальний рік - 60 кредитів. Студенти одержують кредити ECTS за всю академічну роботу, яку вони виконують у вищому навчальному закладі.

— інформаційний пакет - загальна інформація про університет, назва напрямів, спеціальностей, спеціалізації спеціальностей, анотації (змістові модулі) із зазначенням обов'язкових та вибіркових курсів, методики і тех­нології викладання, залікові кредити, форми та умови проведення контро­льних заходів, система оцінювання якості освіти тощо;

— навчальний контракт, що стосується навчальної програми, яка буде вивчатися, і кредитів ECTS, які будуть присвоюватись за успішне її закінчення, є обов'язковим для місцевого і закордонного закладів;

— академічна довідка оцінювання знань, що засвідчує досягнення сту­дента в системі кредитів і за шкалою успішності на національному рівні та за системою ЕСТS.

Успішність студентів оцінюється в національній шкалі оцінок. Втім, доброю практикою вважається дублювання національної шкали оці­нок успішності в залікових книжках студентів та інших відповідних відо­мостях в шкалі оцінок ЕСТS, яка є елементом системи. Наведена нижче порівняльна таблиця дає уявлення про співвідношення української шкали оцінок та шкали ЕСТS.

Запровадження системи кредитів ЕСТS забезпечує прозорість програм навчання, полегшує визнання дипломів і кваліфікацій. ECTS також дає можливість для подальшого навчання за кордоном.

Визнання є формальним підтвердженням компетентним органом цінності закордонної освітньої кваліфікації з точки зору доступу до освітньої і трудової діяльності.

Кваліфікація може бути визнана з метою подальшого навчання по визначеному рівні (академічне визнання), з метою підтвердження і використання вченого ступеню, або з метою заняття трудовою діяльністю (професійне визнання).

З метою прозорого і спрощеного міжнародного визнання кваліфікацій та їх порівняння Європейською Комісією, Радою Європи, а також ЮНЕСКО розроблено стандартизований документ-додаток до диплому DS, складений двома мовами (одна з котрих - англійська). DS виготовляється та підписується в університеті, який надав кваліфікацію, і містить вісім обов'язкових позицій.

1. Інформація, що ідентифікує власника кваліфікації.

2. Інформація, що визначає кваліфікацію.

3. Інформація про рівень кваліфікації.

4. Інформація про зміст навчання та досягнуті результати.

5. Інформація про функції кваліфікації.

6. Додаткова інформація.

7. Засвідчення/підтвердження додатка до диплома.

8. Інформація про національну систему вищої освіти.

DS не є автоматичною га­рантією визнання кваліфікації. Він лише дає можливість порівняння дип­ломів, забезпечує конкурентоздатність випускників на ринку праці за ко­рдоном, полегшує академічне визнання університету та покращує його ре­номе за кордоном, захищає національну автономію та національні особли­вості університету в рамках загальноєвропейського простору вищої освіти.

Кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП) - це сукупність організаційно-методичних заходів, що ґрунту­ється на поєднанні двох складових: модульних технологій навчання та за­лікових освітніх одиниць (залікових кредитів) і охоплює зміст, форми та засоби навчального процесу, форми контролю якості знань та вмінь і на­вчальної діяльності студента в процесі аудиторної та систематичної робо­ти.

Модульна технологія навчання - це одна із сучасних педагогічних технологій, яка передбачає модульну (блочну) побудову навчального ма­теріалу.

Модуль - задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальна дисципліна, практика), яка реалізується відповідними формами навчального процесу.

Змістовий модуль - сукупність навчальних елементів, що поєднані за ознакою відповідності певному навчальному об'єктові.

Заліковий модуль - задокументована сукупність змістових модулів, що реалізується відповідними формами навчального процесу та підлягає модульному контролю.

Заліковий кредит - одиниця виміру навчального навантаження, необ­хідного для засвоєння змістових модулів або блоку змістових модулів.

Література: [1-8], [10], [30-34]

ТЕМА 2. Організація навчального процесу в університеті

Структура ВНЗ визначається ректором відповідно до чинного законодавства та головних завдань ВНЗ. Структурними підрозділами вищого навчального закладу є факультети, інститути, філії, кафедри, технікуми, аспірантура, докторантура, центри, лабораторії, курси, підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців, бібліотеки, навчально-методичні кабінети, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, заклади культурно-побутового призначення та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена законодавством.

Структурні підрозділи можуть бути будь-яких типів і мати права, надані статусом і рівнем акредитації університету, а також окремі права юридичної особи. Перелік і функції структурних підрозділів визначаються університетом

Організація та здійснення навчального процесу у вищих закладах освіти України регламентується Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженим наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 року №161, та іншими нормативними актами з питань вищої освіти.

Навчальний процес у вищих навчальних закладах - це система органiзацiйних i дидактичних заходiв, спрямованих на реалiзацiю змiсту освiти на певному освiтньому або квалiфiкацiйному рiвнi вiдповiдно до державних стандартiв освiти:

Державний стандарт освіти — це сукупність норм, які визначають вимоги до освітньо-кваліфікаційного рівня.

Складовими державного стандарту освіти є: освітньо-квалі­фікаційна характеристика; нормативна частина змісту освіти.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика — це основні вимоги до професійних якостей, знань і умінь фахівця, які необхідні для успішного виконання професійних функцій.

Зміст освіти визначається освітньо-професійною програмою підготовки, структурно-логічною схемою підготовки, навчальними програмами дисциплін, іншими нормативними актами органів державного управління освітою та вищого закладу освіти і відображається у відповідних підручниках, навчальних посіб­никах, методичних матеріалах, дидактичних засобах.

Освітньо-професійна програма підготовки — це перелік норма­тивних навчальних дисциплін із зазначенням загального обсягу часу (в годинах), відведеного для їх вивчення та форм підсумкового контролю з кожної навчальної дисципліни.

Структурно-логічна схема підготовки - це наукове і методичне обґрунтування процесу реалізації освітньо-професійної програми підготовки(послідовність вивчення навчальних дисциплін, форми і періодичність виконання індивідуальних завдань та проведення контролю тощо).

Зміст освіти включає нормативний та вибірковий компоненти.

Нормативні навчальні дисципліни визначаються державним стан­дартом освіти (освітньо-професійною програмою підготовки).

Вибіркові навчальні дисципліни вводяться вищим закладом освіти для більш повного задоволення освітніх і кваліфікаційних запитів особи та потреб суспільства, ефективнішого використання можливостей закладу освіти.

Навчальна програма — це нормативний документ, який визначає місце і значення навчальної дисципліни в реалізації освітньо-профе­сійної програми підготовки, її зміст, послідовність і організаційні форми вивчення навчальної дисципліни, вимоги до знань і вмінь студентів.

Робоча навчальна програма є нормативним документом вищого закладу освіти і розробляється для кожної навчальної дисципліни на основі навчальної програми дисципліни відповідно до навчального плану.

У робочій навчальній програмі відображається конкретний зміст навчальної дисципліни, послідовність та організаційно-методичні форми її вивчення, обсяг часу на різні види навчальної роботи, засоби і форми поточного та підсумкового контролю.

Загальній обсяг часу для вивчення навчальної дисципліни включає час для аудиторних форм навчання і самостійної роботи студента.

Співвідношення між обсягами аудиторних занять та самостійної роботи студентів форми і періодичність проміжного контролю визначаються навчальним планом вищого закладу освіти.

Навчальний план — це нормативний документ, який складається вищим закладом освіти на підставі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки і визначає перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять (лекції, лабораторні, практичні, семінарські, індивідуальні заняття, консультації, навчальні й виробничі практики) та їх обсяг, графік навчального процесу, форми і засоби проведення поточного й підсумкового контролю. У навчальному плані відображається також обсяг часу, передбачений на самостійну роботу.

Робочий навчальний план — це також нормативний документ, який складається вищим закладом освіти на поточний навчальний рік і конкретизує форми проведення навчальних занять, їх обсяг, форми і засоби проведення поточного та підсумкового контролю за семест­рами.

Індивідуальний навчальний план студента — це нормативний документ, за яким здійснюється навчання студента, виходячи з вимог освітньо-професійної програми відповідного рівня підготовки та з урахуванням його особистих освітньо-професійних інтересів і потреб.

Індивідуальний навчальний план студента складається на підставі робочого навчального плану і включає всі нормативні навчальні дисципліни та вибіркові навчальні дисципліни, обрані студентом, з обов'язковим урахуванням структурно-логічної схеми підготовки.

Основними формами організації навчального процесу у вищих закладах освіти є: навчальні заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійна робота студентів, практична підготовка і контрольні заходи.

Основними видами навчальних (аудиторних) занять є: лекція, лабо­раторне, практичне, семінарське та індивідуальне заняття, консультація.

Лекція є одним з основних видів навчальних занять і, водночас, методів навчання у вищій школі. Вона покликана формувати у студентів основи знань з певної наукової галузі, а також визначати напрямок, основний зміст і характер усіх інших видів навчальних занять та самостійної роботи студентів з відповідної навчальної дисципліни.

Лабораторне заняття - це вид навчального заняття, на якому студенти під керівництвом викладача проводять натурні або імітаційні експерименти чи досліди в спеціально обладнаних навчальних лабораторіях з використанням устаткування, пристосованого для умов навчального процесу.

Практичне заняття - це вид навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.

Семінарське заняття - це вид навчального заняття, на якому викладач організовує обгово­рення студентами питань з попередньо визначених тем робочою нав­чальною програмою. Семінарські заняття проводяться у формі бесіди (просемінар), рецензування та обговорення рефератів і доповідей, дискусій.

Індивідуальні заняття є новою формою організації навчального процесу у вищих закладах освіти. Вони передбачають створення умов для якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів, які виявили особливі здібності в навчанні та нахил до науково-дослідної роботи і творчої діяльності.

Консультація — це один із видів навчальних занять. Вона проводиться з метою отримання студентом відповіді на окремі теоретичні чи практичні питання та для пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування.

Індивідуальні завдання є однією із форм організації навчання у вищій школі, яка має на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти одержують в процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці.

До індивідуальних завдань відносяться реферати, розрахункові, графічні, курсові та дипломні проекти (роботи) тощо.

Самостійна робота є основним засобом засвоєння студентом нав­чального матеріалу в час, вільний від обов'язкових навчальних занять.

Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується навчальним планом (робочим навчальним планом) і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу, відведеного для вивчення конкретної навчальної дисципліни.

Практика студентів є невід'ємною складовою частиною процесу підготовки фахівців у вищих закладів освіти і проводитися на оснащених відповідним чином базах практики закладів освіти, а також на сучасних підприємствах і організаціях різних галузей господарства, освіти, охорони здоров'я, культури, торгівлі і державного управління.

В організації навчального процесу вищих закладів освіти засто­совується поточний та підсумковий контроль.

Поточний контроль здійснюється під час проведення практичних, лабораторних та семінарських занять і має на меті перевірку рівня підготовленості студентів з певних розділів (тем) навчальної програми, й також до виконання конкретних завдань. Форми проведення поточного контролю під час навчальних занять і система оцінювання знань студентів визначаються відповідною кафедрою.

Підсумковий контроль проводиться з метою оцінювання результатів навчання студентів на певному освітньо-кваліфікаційному рівні або на окремих його етапах.

Підсумковий контроль включає семестровий контроль і державну атестацію студента.

Семестровий контроль проводиться у формі екзамену, заліку або диференційованого заліку. Ці форми контролю можуть проводитися усно чи письмово, за екзаменаційними білетами, тестами або у формі довільної співбесіди.

Семестровий екзамен — це одна з основних форм підсумкового контролю рівня і якості засвоєння студентами теоретичних знань та практичних вмінь і навичок з окремої навчальної дисципліни за семестр.

Семестровий залік — це форма підсумкового контролю, що полягає в оцінюванні засвоєння студентами навчального матеріалу на підставі результатів виконання ними завдань і певних видів роботи під час практичних, семінарських та лабораторних занять. Ці результати можуть зараховуватися як підсумок поточного контролю без додат­кового опитування студентів.

Державна атестація студента — це визначення фактичної відповід­ності рівня його освітньої (кваліфікаційної) підготовки вимогам освітньої (кваліфікаційної) характеристики. Відбувається під час проведення

Державний екзамен проводиться як комплексна перевірка знань студентів з навчальних дисциплін, передбачених навчальним планом.

Державні екзамени проводяться за завданнями (екзаменаційними білетами), складеними відповідними кафедрами (предметними або цик­ловими комісіями) згідно з навчальними програмами і за методикою, визначеною вищим закладом освіти.

Захист дипломних проектів (робіт) може проводитись як у вищому закладі освіти, так і на підприємствах, в закладах та організаціях, для яких тематика проектів (робіт), які захищаються, має науково-теоретичний або практичний інтерес.

Студенту, який успішно склав державні екзамени, захистив дипломний проект (роботу), рішенням державної комісії присвоюється відповідна кваліфікація і видається державний документ про освіту.

Форми навчання у вищому навчальному закладі:

— денна (стаціонарна)

— вечірня;

— заочна, дистанційна;

— екстернатна.

Сутність післядипломної освіти визначено Законом України "Про вищу освіту"(ст.10): "Післядипломна освіта - спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення й оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду".

Метою післядипломної освіти є задоволення індивідуальних потреб громадян у особистісному та професійному зростанні а також забезпечення потреб держави в кваліфікованих кадрах високого рівня професіоналізму та культури, здатних компетентно і відповідально виконувати посадові функції, впроваджувати у виробництво новітні технології, сприяти подальшому соціально-економічному розвитку суспільства.

Гнучкість, динамічність і варіативність післядипломної освіти забезпечується завдяки функціонуванню різноманітних організаційних форм, що включають: перепідготовку, підвищення кваліфікації, спеціалізацію, стажування, навчання в аспірантурі та докторантурі, а також прирівнені до них галузеві форми (ад'юнктура, клінічна ординатура тощо). Згідно із Законом України "Про вищу освіту" :

Перепідготовка- це отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

Спеціалізація- це набуття особою здатності виконувати окремі завдання та обов'язки, які мають особливості в межах спеціальності.

Розширення профілю (підвищення кваліфікації) - це набуття особою здатності виконувати додаткові завдання та обов'язки в межах спеціальності.

Стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної спеціальності.

Принципи функціонування післядипломної освіти:

— єдиний засіб конкурентоспроможності держави та підприємства в умовах постіндустріального суспільства;

— не може розглядатися як добровільна або додаткова частина освіти, воно є невід’ємною складовою життєвого циклу людини;

— є фактором стійкості та демократичності суспільства, вирішення соціальних, демографічних та міграційних проблем тощо;

— не має соціальних та вікових обмежень, є гарантією свободи особистості.

Література: [4], [34]

Тема 3. Бібліотека та інформаційні ресурси в університеті

Інформацію(від лат. informatio— повідомляти) визначають як будь-яке повідомлення про будь-що, теоретичні відомості, значення певних показників, що є об’єктами збереження, обробки та передачі, які використовуються в процесі аналізу певних (економічних, технологічних, політичних тощо) рішень.

Найбільш поширені шляхи пошуку інформації:

— вивчення бібліотечного каталогу;

— за допомогою пошукових систем в Інтернеті;

— у довідковому апараті лінгвістичних енциклопедій. У них після статті на визначені теми дається список літератури;

— комунікативний — можливість отримати необхідну консультацію вчителя, фахівця тієї галузі, яка є близькою до теми проекту.

Сьогодні в нашій країні система науково-технічної інформації включає в себе бібліотеки, Український інститут науково-технічної та економічної інформації, Книжкову палату України, Інститут реєстрації інформації НАН України, служби науково-технічної інформації міністерств і відомств, а також деяких наукових установ.

Найбільш доступними для дослідників є, звичайно, бібліотечні каталоги. Систематичний або алфавітний каталог як інформаційно-пошукова система дає можливість швидко зорієнтуватися, чи є в бібліотеці книги з тієї галузі науки, яка цікавить дослідника.

Формуються основні каталоги або за принципом алфавіту, або за іншим принципом систематизації знань. Крім основних каталогів, створюються допоміжні: каталог періодики, картотеки статей і рецензій. У картотеках відомості зберігаються лише до моменту видання бібліографічного покажчика, який включає в себе відповідні публікації.

Пошук потрібних джерел інформації може здійснюватися за допомогою звичайних бібліотечних карток, що є у відповідному каталозі бібліотеки, або за допомогою комп’ютера.

Залежно від цільового призначення бібліографічні літературні джерела економічної інформації поділяють на такі види :

1. Праці відомих представників економічної думки

2. Статистичні матеріали

3. Науково - дослідна література

4. Навчальна література

5. Науково - популярна література

6. Практичні посібники

7. Довідкова література.

Статистичні матеріали - відомості про розвиток національної економіки, подані у вигляді таблиць, узагальнених у щорічних статистичних збірниках, що видаються Держкомстатом України.

Науково - дослідна література видається у вигляді монографій, узагальнюючих наукові праці, збірників статей, в яких висвітлюються різні проблеми економічних наук, розробляються питання розвитку країни.

Навчальна література - це видання літератури з питань економічних дисциплін, призначених для підготовки спеціалістів у області економіки, економічної освіти працівників підприємств, корпорацій та ін.

Практичні посібники - це видання, розраховані на задоволення потреб окремих категорій спеціалістів галузей економіки в їх повсякденній практичній діяльності. Це література з питань бухгалтерського обліку, статистики, аудиту, фінансів, планування і організації виробництва.

Довідкова література - призначена для різних фактографічних довідок. складається із двох великих груп : видання на допомогу науковим працівникам і спеціалістам галузей господарства, викладачам і студентам вузів, керівному складу.

Залежно від форми і повноти змісту посібників в економічній бібліографії склалися такі типи бібліографічних покажчиків :

— Загальноекономічні - універсальні посібники, що включають літературу кола галузей і проблем економічної науки. У цих покажчиках література групується за тематичним та галузевим покажчиками;

— Галузеві - посібники, що представляють бібліографію з питанням будь--якої галузі економічної науки;

— Тематичні - групують бібліографію за тематичними ознаками за межами окремих економічних наук. Такими покажчиками є посібники з міжгалузевих і галузевих економік;

— Персонали - групують літературу за авторською належністю - вченими-економістами, великими спеціалістами національної економіки.

Важливим бібліографічним джерелом оперативної економічної інформації, що викориcтовуєтьcя в наукових дослідженнях, є періодичні видання.

До них відносять газети і журнали, що висвітлюють усі питання економічної науки або ряду основних її галузей. Кожне періодичне видання має свого видавця - відомство, науково - дослідний заклад, юридичних і фізичних засновників.

Вивчення бібліографічних джерел економічної інформації спрямоване на прискорення пошуку необхідних даних для дослідження економічних процесів і розробки науково обґрунтованих пропозицій щодо їх удосконалення з метою одержання найбільшої ефективності при мінімальних витратах.

Сьогодні найбільш зручним та сучасним засобом пошуку й систематизації необхідної інформації для проекту є Інтернет-ресурси.

Інтернет — усесвітня асоціація комп’ютерних мереж або простіше — World Wide Web (WWW), що дослівно означає «всесвітня широка павутина».

Інформацію в Інтернеті шукають за:

— тематичними каталогами;

— за допомогою пошукових машин.

В Інтернеті каталоги та покажчики розрізняються технологією підготовки. Над каталогами працюють люди, а покажчики формуються автоматично.

Найбільш великий каталог Інтернету — Yahoo. У ньому працює понад 150 кваліфікованих редакторів. Це велика організація, проте її зусиль вистачає лише на те, щоб підтримувати найбільш актуальні каталоги, а не вносити нові.

Для пошуку інформації в мережі Інтернет найчастіше використовують інформаційно-пошукові машини. Такими пошуковими машинами є: Мета,Ukrnet, Atlas, Google, Рамблер, Яндекс, Yahoo, Excite, Hotbot та інші. Пошук потрібної інформації можна здійснити за допомогою ключових слів або за допомогою Web-каталогів.

Інша найбільш поширена послуга, яка використовується в мережі Інтернет, — це електронна пошта (E-mail).

Основна перевага електронної пошти на відміну від традиційної полягає в тому, що адресат, якому надсилають інформацію, може знаходитися на великих відстанях, проте відправлений йому лист надійде за декілька хвилин. При чому інформація може бути не лише у вигляді текстових докумен­тів, але й у вигляді фото- чи відеофайлів.

Ще однією перевагою електронної пошти є автоматичне за вантаження тієї інформації, яка вас зацікавила. Для цього можна підписатися на певні списки розсилок. Більшість із них влаштовані так само, як і газети чи інші періодичні видання.

Література: [11], [19], [28]

Читайте також:

1. Вид заняття: лекція
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вступна лекція
7. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
8. Клітинна селекція рослин.
9. Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху
10. ЛЕКЦІЯ (4): Мануфактурний період світової економіки
11. Лекція - Геополітика держави на міжнародній арені
12. Лекція 02.04.2013

Переглядів: 449