• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Операції обробки інформації на ЕОМ.

Коли підготовлено машинні носії інформації, починаються обчислення на ЕОМ. Такі розрахунки виконуються автоматично за допомогою раніше створених програм. Під час обчислень мож­ливі переривання процесу обробки, які пов’язані з тим, що потріб­но вибрати подальший режим роботи або прийняти те чи інше управлінське рішення.

Процес обробки інформації на ЕОМ закінчується формуванням носіїв інформації або її відображенням — на екрані чи папері.
Друкування результатів обробки можна організувати по-різ­ному. Це залежить від обсягів даних, які друкуються, особливостей використовуваних друкуючих пристроїв, побудови програмного забезпечення. Якщо інформація обробляється централізовано, то результати друкування обов’язково передаються в ті підрозділи організації, де вони використовуватимуться. Передаватися можуть документи та машинні носії. Iнформація може передаватися окремими масивами по каналах зв’язку, якщо ЕОМ поєднані в мережу.

Тема 6. Режими роботи ЕОМ.

План

1. Загальна характеристика режимів роботи ЕОМ.

2. Організація пакетного режиму обробки інформації.

3. Організація діалогового режиму обробки інформації.

Література:

1. В.Ф.Ситник та ін. Основи інформаційних систем: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, перероб. і доп./ В.Ф.Ситник, Т.А. Писаревська, Н.В. Єрьоміна, О.С. Краєва; За ред. В.Ф.Ситника. - К.:КНЕУ,2001.-420 с., стор.182-204.

1. Режими роботи ЕОМ розрізняють залежно від можливостей користувача мати доступ до машинних ресурсів, а також особливостей організації програмного й технічного забезпечення. Державними стандартами України виділені такі режими роботи ЕОМ:

· пакетний;

· діалоговий;

· інтерактивний;

· реального часу;

· розподілу часу.

Основою для виокремлення пакетного, діалогового та інтерактивного режимів є можливості користувача мати доступ до машинних ресурсів.

У пакетному режимі користувач не має безпосереднього доступу до машинних ресурсів, а в інтерактивному та діалоговому — має.

Режим реального часу вирізняється залежно від особливостей програмного й технічного забезпечення та орга­нізаційних форм використання ЕОМ, а режим розподілу часу — лише залежно від особливостей згаданого забезпечення.

Пакетний режим — це режим, при якому користувач не має доступу до машинних ресурсів, а обробка інформації виконується у спеціальному підрозділі. Такий режим роботи ЕОМ використовується при централізованій обробці інформації. Для організації роботи ЕОМ у такому режимі створюється підрозділ, основ­ною функцією якого є обробка інформації.

Iнтерактивний режим роботи ЕОМ — це режим, в якому користувач має безпосередній доступ до машинних ресурсів і має вплив на процес обробки інформації. Такий вплив спричинюється до відповідної реакції системи.

Діалоговий режим роботи ЕОМ — це режим, в якому людина і ЕОМ обмінюються інформацією у темпі, який можна порівняти з темпом обробки інформації людиною.

Режим реального часу — це режим, в якому обробка інформації ведеться зі швидкістю, близькою до швидкості процесу в реальному житті, при якому інформація обробляється. Такий режим найчастіше використовується в автоматизованих системах управління технологічними процесами.

Режим розподілу часу— це режим, в якому до машинних ресурсів одночасно можуть звертатися кілька користувачів або програм, і в якому обробка інформації відбувається так, що в користувача складається враження монопольного володіння машинни­ми ресурсами. Для реалізації такого режиму необхідна наявність спеціального програмного забезпечення, а іноді — і спеціальних технічних пристроїв.

2. Пакетний режим роботи передбачає виконання технологічних операцій у заздалегідь визначеній жорсткій послідовності.
Якщо інформація обробляється централізовано, то вона збирається і реєструється не в тому підрозділі, де буде оброблятися. Тому в пакетному режимі здебільшого першою технологічною операцією буде операція приймання та контролю інформації.

Для приймання документів може бути призначена окрема людина, яка відповідає за приймання і перевірку документів, їх зберігання та повернення після обробки в підрозділи організації, де такі документи мають постійно перебувати.

Приймання машинного носія теж потребує реєстрації факту прийняття у спеціальному журналі, після чого з носія знімається копія, а сам носій повертається туди, де він був сформований. Якщо носії приймаються з кількох підрозділів, то після приймання останнього з них може виконуватись операція формування робочих масивів. Ця операція виконується автоматично і здебільшого передбачає злиття окремих файлів в один.

Якщо інформація приймається по каналах зв’язку, то для перевірки повноти прийнятої інформації в обумовлений час на ЕОМ може роздруковуватися довідка про прийняту інформацію. Така довідка містить дату передачі інформації, місце, звідки була передача, та допоміжну службову інформацію, яка дає змогу прий­няти рішення про подальші дії — виконувати розрахунки, або чекати передачі наступної порції інформації.
Після прийняття інформації готуються та контролюються машинні носії. Перед набором на клавіатурі в документи можуть добиратися коди (якщо вони не були проставлені під час виписування документа) з різноманітних класифікаторів.
Вибір варіанта набору на клавіатурі та методів контролю залежить від наявних технічних засобів, програмного забезпечення, а іноді й від особливостей самих документів.

Зі сформованих машинних носіїв обов’язково знімаються копії: робочі або страхові.

Під час розрахунку на ЕОМ можуть друкуватися відомості та формуватися масиви інформації.

Друкування відомостей може виконуватися під час розрахунку, якщо друкується невелика кількість аркушів. Якщо аркушів багато, друкування виділяється в окрему операцію. Віддруковані відомості обов’язково контролюються на якість друку. Окремі аркуші можуть передруковуватись. Перевірені відомості передаються користувачеві. Передаватися можуть також машинні носії або інформація по каналах зв’язку.

3.Діалоговий режим обробки інформації здебільшого використовується тоді, коли ЕОМ або термінальний пристрій встановлений на робочому місці користувача інформації.

Обробка інформації в діалоговому режимі характерна тим, що операції або групи операцій виконуються в довільній послідовності.

У технології обробки можна чітко вирізнити операції, які пов’язані з роботою на ЕОМ, та операції, які виконуються без ЕОМ. Без ЕОМ виконуються роботи з первинними документами та результатами обробки. На ЕОМ виконуються розрахунки і можуть також друкуватися первинні документи, якщо ЕОМ встановлено там, де інформація збирається й реєструється.

Робота з первинними документами, якщо вони отримані з інших підрозділів, виконується так само, як і в пакетному режимі. Документи приймаються, реєструються та контролюються.

На відміну від технології в пакетному режимі, коли ЕОМ вмикається і завантажується черговим персоналом на початку робочої зміни, у діалоговому режимі присутня операція завантаження системи для роботи.

Окрім операцій завантаження та доступу до системи в діалоговому режимі виконуються такі операції:

Ø вибір режиму роботи;

Ø формування машинних носіїв;

Ø коригування інформації;

Ø розрахунки на ЕОМ;

Ø копіювання інформації;

Ø відображення інформації;

Ø завершення роботи з ЕОМ.

Операція вибору режиму роботи дає змогу виконувати всі технологічні операції на ЕОМ у довільній послідовності (послідовність операцій не регламентується). Можуть бути пов’язані між собою дії, які необхідно виконати одну за одною.

Формування машинних носіїв передбачає, що мають бути виконані кілька технологічних операцій: введення інформації з клавіатури ЕОМ, контроль введеної інформації, коригування інформації, яка зберігається на машинному носії.

Операції введення і контролю інформації в діалоговому режимі можуть виконуватись так само, як це відбувається в пакетному режимі, але такі операції можуть мати свої особливості, пов’язані з кваліфікацією користувача і його посадовими обов’язками.

Якщо інформація вводиться користувачем на АРМ, то введення інформації в ЕОМ для нього необхідно організовувати в зручній і звичній формі, а контроль здійснювати досить просто і водночас повно.

Операція коригування інформації може виконуватись над вхід­ною і результатною інформацією.

Вхідна інформація підлягає коригуванню, найчастіше після її набору на клавіатурі, але може коригуватися й в інші проміжки часу. Вхідна інформація може коригуватися і після обчислювальної обробки, але це буває лише тоді, коли інформація не пов’язана зі зберіганням матеріальних цінностей.

Результатна інформація коригується насамперед під час планових або нормативних розрахунків. Зміни до результатних даних вносяться згідно з уявленням фахівця про стан якогось процесу. Такі зміни необхідні для видавання управлінських рішень на робочі місця конкретних виконавців.

Розрахунок на ЕОМ — це автоматична операція. Вона здебільшого реалізується за предметним принципом, тобто в головному «меню» програм для розрахунку передбачена обчислювальна обробка окремо для кожного виду розрахунку.

Операція копіювання інформації в діалоговому режимі пов’я­зана зі зберіганням інформації і виконується так, як це робиться під час створення і введення інформаційних масивів. Дуже часто операція копіювання виконується, щоб передати інформацію на інше робоче місце. Вона може виконуватись як засобами операційної системи, так і програмно (окремий режим роботи).

Відображення інформації в діалоговому режимі також має свої особливості. Безпосередній доступ користувача до ресурсів ЕОМ спричинюється до того, що частина інформації відображується на екрані ЕОМ, а не друкується. Залежно від її призначення та обсягу інформація може лише роздруковуватись, виводитись тільки на екран або виводитись на друк чи екран за бажанням користувача.

Тема 7. Створення і функціонування інформаційних систем.

План

1. Стадії та етапи розробки.

2.Організація робіт, спрямованих на створення та впровадження інформаційних систем.

3. Документація на розробку інформаційних систем.

Література:

1. В.Ф.Ситник та ін. Основи інформаційних систем: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, перероб. і доп./ В.Ф.Ситник, Т.А. Писаревська, Н.В. Єрьоміна, О.С. Краєва; За ред. В.Ф.Ситника. - К.:КНЕУ,2001.-420 с., стор.207-221.

1.Стадії та етапи розробки інформаційних систем визначає відповідний державний стандарт, де наводиться повний перелік стадій та етапів створення інформаційних систем, причому в конкрет­них умовах ці стадії та етапи можуть поєднуватись один з одним або не виконуватись. Це залежить від особливостей інформаційних систем, які створюються, та від домовленості між розробником системи та її замовником.

Державний стандарт розрізняє вісім стадійстворення інформаційних систем:

1) формування вимог до інформаційної (автоматизованої) системи (ІС);
2) розробка концепції ІС;
3) технічне завдання;
4) ескізний проект;
5) технічний проект;
6) робоча документація;
7) введення в експлуатацію;
8) супроводження ІС.

На першому етапі провадиться обстеження об’єкта та обгрунтовується необхідність створення ІС, формулюються вимоги користувача до ІС, оформляються звіт про виконану роботу. Під час обстеження об’єкта з’ясовується документообіг (у тому числі кількість документів або документорядків для кожного документа за певний період часу), форми початкових та вихідних документів, методики розрахунку окремих показників. Обстеження має виявити проблеми, розв’язання яких можливе засобами обчислювальної техніки, та надати оцінку доцільності створення ІС. Звіт про обстеження складається в довільній формі. На його підставі надалі розроблятиметься технічний проект, тому бажано в додатках до звіту навести форми використовуваних документів.

Під час розробки концепції ІС (другий етап) проводяться науково-дослідні роботи для пошуку шляхів та оцінки можливостей реалізації вимог користувача. На цьому етапі можна визначити методи, які будуть покладені в основу розрахунків, або принципові підходи до розв’язування конкретних задач.

На третьому етапі формується технічне завдання(ТЗ) на створення ІС. ТЗ є основним документом, що визначає вимоги та порядок створення (розвитку або модернізації) автоматизованої системи. На підставі технічного завдання провадиться розробка інформаційної системи, її прийом під час вводу в дію. ТЗ розробляють на систему в цілому. Додатково можуть бути розроблені ТЗ на окремі частини ІС.

На етапірозробкиескізного проекту виробляються попередні проектні рішення щодо всієї системи або її частинах. Може бути визначений перелік задач, які будуть розв’язуватися в системі, концепція інформаційної бази, яка створюється (інфологічна модель), функції та параметри основних програмних засобів.

Етапрозробкитехнічного проекту передбачає розробку проект­них рішень щодо системи та її частин, розробку документації на АС, розробку документації на постачання виробів для комплектації АС або технічних вимог для їх розробки, розробку завдань на проектування в суміжних частинах проекту.

На етапі розробки документації на АС створюються проектні документи, які визначаються державними стандартами. Обов’яз­ково розробляється постановка задачі, алгоритм її розв’язання, описується інформаційне забезпечення (організація інформаційної бази, системи класифікації та кодування, інформаційні масиви), організаційне, технічне та програмне забезпечення.

На етапі вводу в експлуатацію необхідно виконати такий обсяг робіт: підготувати об’єкт до вводу в експлуатацію, скомплектувати АС, встановивши технічні та програмні засоби, виконати будівельно-монтажні роботи, провести попередні випробування сис­теми, виконати дослідну експлуатацію системи та провести прий­мальні іспити.

Під час супроводження АС виконуються роботи згідно з гаран­тійними зобов’язаннями розробника системи. У цей період можуть усуватися недоліки, які виявляються під час експлуатації.
Стадії та етапи, які мають бути пройдені під час створення АС, обумовлюються в договорах і технічному завданні. Дозволяється виключати стадію «Ескізний проект» та окремі етапи робіт на всіх стадіях, об’єднувати стадії «Технічний проект» та «Робоча документація» в одну стадію «Техноробочий проект».

2.Роботи зі створення та впровадження інформаційних систем можуть виконуватися за таких умов:

1. Організація, яка у своїй роботі не застосовує обчислювальної техніки, приймає рішення про створення інформаційної автоматизованої системи. Наприклад, організація купує обчислювальну техніку і має виконати роботи з проектування інформацій­ної системи в бухгалтерському обліку.

2. За наявності вже діючих інформаційних систем різного призначення потрібно створити нову інформаційну систему. Наприклад, існує інформаційна система в бухгалтерському обліку і створюється інформаційна система в маркетингу.

3. До вже існуючої інформаційної системи необхідно внести зміни у зв’язку зі змінами в законодавстві чи самому виробництві. Наприклад, до інформаційної системи в бухгалтерському обліку, яка забезпечує облік заробітної плати, необхідно внести зміни, пов’язані із зміною методики нарахувань за середнім заробітком.

4. Постає потреба поповнити функції, які реалізує діюча інфор­маційна система. Наприклад, до інформаційної системи обліку готової продукції необхідно внести кілька оперативних зведень для керівництва підприємства.

5. Постає потреба створити інформаційну систему на новій технічній або програмній основі. Наприклад, треба перевести нарахування заробітної плати з програм, які працюють з локальними базами даних, на програми, що працюють за технологією «клієнт—сервер».

У всіх перелічених випадках можуть виконуватися всі стадії, які передбачені державним стандартом зі створення інформаційних систем.

Під час створення нових інформаційних систем проектні роботи виконуються залежно від договору з розробником системи. Для цього керівництво організації, для якої створюється система, має видати відповідний наказ, зазначивши терміни створення інформаційної системи та назвавши відповідальних осіб з боку організації-замовника для консультацій розробників, контролю за своєчасністю виконання робіт тощо. Розподіл обов’язків між замовником та розробником визначається договором.
Може створюватися нова унікальна система або система, яка має бути органічно пов’язана із іншими інформаційними системами, що вже експлуатуються. У такому разі розробка системи починається «з нуля», роботи, які необхідно виконати, мають виконуватись у повному обсязі згідно з державним стандартом. Тер­мін такої роботи може бути значним (до кількох років). Виконання робіт відповідно до стандартів дасть змогу замовникові про­контролювати хід проектної розробки, а проектувальникові виконувати роботи поетапно, регулярно одержуючи платню.

Iнформаційна система може створюватися на основі готових типових програмних засобів, що орієнтовані на деяку предметну область. Програмні засоби можуть просто продаватися розробником або його представником. У такому разі роботи із упровадження інформаційної системи мають бути виконані лише в одну стадію — введення в експлуатацію. Ці роботи повністю виконує сам замовник. Для визначення придатності для використання придбаних програмних засобів потрібна експертиза. Експертизу провадять або спеціалісти організації, що купує програми (тоді експертиза стосується повноти виконуваних функцій), або сторонні особи — фахівці з обчислювальної техніки або тієї чи іншої галузі економіки. На підставі висновків експертизи приймається рішення про закупівлю програм, видається наказ про зміну технології роботи на окремих ділянках та визначення відповідальних за впровадження нової технології.
Якщо готові програмні засоби не лише продаються, а й прив’я­зуються до особливостей конкретного об’єкта, то роботи починаються з обстеження, після чого вносяться зміни до робочої документації і система вводиться в експлуатацію. За погодженням із замовником йому передається лише робоча документація або її частина. Для виконання таких робіт укладається договір між замовником та розробником і видається наказ про створення інфор­маційної системи. Iноді роботи зі створення інформаційної системи або внесення змін до неї виконуються силами фахівців організації, де функціонує або функціонуватиме ця система.

Дії з переведення розрахунків на нову технічну або програмну основу залежать від того, як такий перехід відбудеться — шляхом індивідуальної розробки чи шляхом закупівлі готових програм і технічних засобів.

3.Види та комплектність документів на інформаційні системи визначає Державний стандарт — «Iнформаційна технологія. Види, комплектність і позначки документів при створенні автоматизованих систем». До таких документів найчастіше належать звіти про обстеження, науково-дослідну роботу, технічне завдання, ескізний проект, технічний проект, робочий проект.

Звіти про обстеження, науково-дослідну роботу та ескізний проект складаються в довільній формі. Їх структура та зміст можуть бути погоджені між замовником та розробником систем.

Зміст і структуру технічного завдання, технічного та робочого проек­тів визначають державні стандарти. Технічне завдання на автоматизовану систему є основним документом, який визначає вимоги та порядок її створення або модернізації. Технічне завдання має містити такі розділи:

1. Загальні відомості.
2. Призначення та мета створення системи.
3. Характеристика об’єктів автоматизації.
4. Вимоги до системи.
5. Склад та зміст робіт зі створення систем.
6. Порядок контролю та приймання системи.
7. Вимоги до складу і змісту робіт з підготовки об’єкта автоматизації до вводу системи в дію.
8. Вимоги до документації.
9. Джерела розробки.

Розділ «Загальні відомості» ознайомлює з організацією-замов­ником, а також розробником, визначає джерела фінансування роз­робки, термін початку та закінчення робіт, порядок оформлення результатів проектних робіт.

Розділ «Характеристика об’єктів автоматизації» містить найважливіші відомості про об’єкт (або посилання на документи, де такі відомості можна знайти).

У розділі «Вимоги до системи» наведено насамперед вимоги до структури інформаційної системи, чисельності та кваліфікації персоналу, режиму його роботи. Серед вимог можуть бути й додаткові — до технічного обслуговування системи та захисту інформації від несанкціонованого доступу, до зберігання інформації та сумісності з іншими системами (зокрема визначаються засоби обміну інформацією), до перспектив розвитку системи тощо. У цьому розділі можуть бути підрозділи — вимоги до системи в цілому, до функцій системи, а також до видів забезпечення.

Урозділі «Склад та зміст робіт зі створення системи» міститься перелік стадій та етапів її створення, зазначається термін початку та закінчення кожного етапу або стадії, перелічуються виконавці робіт. Цей розділ містить також перелік документів, які мають завершувати кожний етап проектних робіт.
Розділ «Вимоги до документації»містить погоджений із замовником перелік документів, які мають розроблятися. Обумовлено, які документи можуть здаватися на машинних носіях.
Урозділі «Джерела розробки» перелічуються документи й інформаційні матеріали, що використовувались під час розробки технічного завдання, а також ті, які знадобляться під час створення інформаційної системи.

Ескізний проект може містити такі відомості: перелік функцій, що їх реалізує інформаційна система, форми первинних та вихідних документів, відеокадрів, структури інформаційних масивів або їх назви та головне призначення, найважливіші алгоритми (формули) розрахунків, місця розташування та кількість ЕОМ для впровадження системи, порядок створення та впровадження системи тощо. Iноді ескізний проект створюється для того, щоб ознайомити експертів або керівництво організації з основними методами, роз­рахунками, документами, функціями, які будуть притаманні інфор­маційній системі. У такому разі ескізний проект може виконувати рекламну функцію для розробників системи. Він застосовується для зацікавлення організації у тій чи іншій інформаційній системі.

Технічний проект може бути оформлений як один документ, а може складатися з окремих документів, найчастіше таких: «Опис постановки задачі», «Опис алгоритму», «Опис інформаційного забезпечення», «Опис програмного забезпечення», «Опис технічного забезпечення», «Опис організаційного забезпечення». Якщо технічний проект оформлявся як один документ, то перелічені документи можуть становити розділи технічного проекту. Постановка задачі має містити таку інформацію:
1. Характеристику задачі. При її описі слід назвати призначення, техніко-економічну сутність задачі і обгрунтувати необхідність її розв’язування на ЕОМ; навести перелік об’єктів, при управлінні якими розв’язується задача; описати призначення і використання вихідної інформації; зазначити періодичність розв’я­зування і термін видачі вихідної інформації; перелічити умови, за яких припиняється автоматизоване розв’язування задачі (у разі потреби перелічити зв’язки даної задачі з іншими задачами); описати розподіл дій між персоналом і технічними засобами при різних ситуаціях розв’язування задачі.

2. Вихідну інформацію. У розділі описується її призначення і використання, а далі наводиться перелік і опис вихідних повідом­лень у вигляді пояснювального тексту або таблиці. Серед ви-
хідних повідомлень можуть бути машинограми (віддруковані на ЕОМ документи), відеокадри (інформація, яка виведена на екран ЕОМ) та масиви на машинних носіях, які використовуються для подальшого розв’язування даної задачі або інших задач. Для кож­ного повідомлення зазначаються його повна назва, ідентифікатор (умовна позначка), форма подання, періодичність видачі, тер­мін видачі та одержувачі інформації. Перелік і опис структурних одиниць вихідних повідомлень, які мають самостійне змістове значення, подається у вигляді пояснювального тексту. При опи­сі слід наводити повну назву структурної одиниці інформації (показника), ідентифікатор вихідного повідомлення, до складу якого входить відповідна структурна одиниця (показник), і вимоги до точності та надійності (при потребі) розрахунку показника.
3. Вхідну інформацію. У тексті описують її призначення і засоби здобування, а потім наводять перелік і опис вхідних пові­домлень у вигляді пояснювального тексту або таблиці.

Робочий проект майже ніколи не оформлюється як один документ. Він складається з різних документів, які мають використовуватися під час експлуатації системи. До складу робочого проек­ту, окрім паперових документів, належать тексти програм на машинних носіях інформації або так званий виконуваний модуль, який працює під керуванням операційної системи і дозволяє обробляти інформацію на ЕОМ.
До складу документів робочого проекту найчастіше належать:

• опис програм, які розроблені для розв’язування задачі (опис може бути складений окремо для кожної програми);
• інструкції щодо операцій технологічного процесу або керівництво користувача;
• класифікатори техніко-економічної інформації.

Тема 8. Автоматизація внутрішньобанківських розрахункових, кредитних та депозитних операцій.

План

1. Структура автоматизованої банківської системи.

2. Функціональна структура автоматизованої банківської системи.

Література:

1. В.Ф.Ситник та ін. Основи інформаційних систем: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, перероб. і доп./ В.Ф.Ситник, Т.А. Писаревська, Н.В. Єрьоміна, О.С. Краєва; За ред. В.Ф.Ситника. - К.:КНЕУ,2001.-420 с., стор.234-241.

1.Банківська інформаційна система, яка більше відома під наз­вою автоматизована банківська система (АБС), — це система, яка функціонує на основі ЕОМ та інших технічних засобів, що забезпечують процеси збору, реєстрації, передачі, обробки, збереження та актуалізації даних для вирішення задач управління банківською діяльністю.
Автоматизована банківська система повинна бути інтегрованою. Інтегрована— це така система, що побудована на загальносистемних принципах і охоплює не фрагментарно сукупність бан­ківських задач, а вирішує питання автоматизації комплексно з урахуванням інформаційних і функціональних зв’язків. Як будь-яка система, АБС може бути представлена у вигляді певної сукуп­ності підсистем. До складу АБС входять забезпечуючі та функціональні підсистеми.

Забезпечуючі підсистеми об’єднують в собі всі види ресурсів, які необхідні для функціонування системи. До їх складу відносяться такі підсистеми: інформаційного, програмного, математичного, технічного, лінгвістичного та організаційно-правового забезпечення.

Інформаційне забезпечення (позамашинне та внутрімашинне) — це сукупність уніфікованих форм первинних документів, систем класифікації і кодування та методів їх примінення в банківській діяльності, а також файли даних, що зберігаються у базі даних і використовуються для автоматизованого вирішення функціональних задач.

Технічне забезпечення — це комплекс технічних засобів, який включає до свого складу обчислювальну техніку та засоби збору і передачі даних, для інформаційного обміну як всередині банку так і при взаємодії з іншими банками та клієнтами.

Математичне забезпечення — сукупність алгоритмів та еконо­міко-математичних моделей, які характеризують процедури оброб­ки даних та формування бухгалтерської і статистичної звітності.

Організаційно-правове забезпечення— це сукупність нормативно-правових документів та інструктивних і методичних матеріалів, які регламентують права та обов’язки спеціалістів та визначають технологічний порядок функціонування АБС.

Лінгвістичне забезпеченнявключає до свого складу мовні засоби, що використовуються в системі: мови програмування, інформаційно-пошукові мови, мови опису метаданих, мови запитів та спілкування користувачів з системою та інші мовні засоби.

• Функціональні підсистеми виділяються виходячи із якихось ознак управління. Враховуючи багатоаспектність банківських задач виникає проблема декомпозиції АБС на функціональні підсистеми. Функціональна підсистема — це деяка частина загальної системи управління, яка виділена у відповідності зі спільністю функціональних ознак управління. Основою для функціональної декомпозиції можуть бути характеристики: функція, період і об’єкт управління.

2. Автоматизована банківська система має забезпечувати:

· автоматизацiю внутрiбанкiвської дiяльностi i в першу чергу внутрiбанкiвських операцiй по обробцi платiжних i iнших документiв у тих пiдроздiлах банкiвської установи, якi працюють безпосередньо з клiєнтами;

· автоматизацiю виконання мiжбанкiвських розрахункiв i iнших зовнiшньобанкiвських операцiй;

· автоматизацiю фiнансових операцiй в рамках мiжнародного банкiвського бiзнесу.

Зрозумiло, що автоматизацiя цих процесiв повинна доповнювати одна одну i бути взаємозв’язаними i, що автоматизацiя кожного з них має свою специфiку та особливостi i є доволі складною проблемою з високим рівнем автономності.

Вивчення структур різних банківських систем та проведене певне їх узагальнення, дозволяє виділити такі основні функціональні підсистеми АБС: операційний день банку(ОДБ), управління кредитними ресурсами (Кредити), управління валютними операціями (Валютні операції), управління депозитами (Депозити), управління цінними паперами (Цінні папери), управління касою (Каса), внутрібанківський облік (Внутрішній облік), управління розрахунками з використанням пластикових карток (Карткові операції), звітність, аналіз діяльності банку (Аналіз).

АБС — це технологічна система, яка забезпечує функціонування банківського закладу. Ядром АБС є підсистема ОДБ, яка інформаційно зв’язана з іншими функціональними підсистемами:

1. Підсистема «Операційний день банку». Базовою підсистемою, що має обов’язково функціонувати в кожному комерційному банку є «Операційний день банку» (ОДБ). Основні функції цієї підсистеми такі:

• Увід та обробка клієнтських платіжних документів.
• Створення та ведення особових рахунків клієнтів та масивів нормативно-довідкової інформації.
• Робота з картотеками.
• Обробка особових та балансових рахунків.
• Ведення аналітичного і синтетичного обліку, формування ба­лансу за кожен банківський день та відповідних вихідних форм.

Сервісні функції: відкриття, закриття та протоколювання банківського дня, встановлення лімітів, бізнес-правил для філій банку і т. ін.

2. Підсистема «Управління кредитними ресурсами банку».
В рамках підсистеми «Управління кредитними ресурсами банку»працівники кредитного відділу банку мають можливість виконувати такі основні функції:

• аналіз фінансового стану позичальника, визначення його кре­дитоспроможності та оцінка ризику при кредитуванні;
• формування та облік кредитних договорів;
• ведення та коригування розпоряджень на оплату кредитів;
• ведення та коригування строкових зобов’язань на погашення кредиту;
• ведення та коригування процентних ставок та графіків оплати процентів по кредитному договору;
• нарахування процентів по кредиту та облік їх сплати;
• облік та контроль погашення кредитної заборгованості;
• аналіз кредитного портфеля, класифікація кредитів та виз­начення розміру резервування.
• Підсистема «Управління кредитними ресурсами» має бути інтегрована з іншими функціональними підсистемами банку, зокрема з ОДБ, в якій виконують бухгалтерські проведення при наданні кредита та при погашенні суми основного боргу і відсотків по ньому.

3. Підсистема «Управління валютними операціями».У комер­ційних банках, що отримали дозвіл на виконання операцій з іноземною валютою має функціонувати підсистема «Управління валютними операціями».

4. Підсистема «Управління депозитами».Ця підсистема має забезпечувати автоматизацію робіт по обслуговуванню фізичних та юридичних осіб, що відкрили депозитні (вкладні) рахунки в банку.
В підсистемі повинні вестись депозитні (вкладні) рахунки клієнтів банку. Основними задачами підсистеми є : облік операцій з готівкою, облік безготівкових операцій, облік цінних бланків, нарахування відсотків за депозитними рахунками, а також формування звітних форм для роботи з депозитними вкладами.

5. Підсистема «Управління цінними паперами».Комерційні банки можуть виконувати наступні операції з цінними паперами:

• випускати і продавати власні акції;
• купувати, продавати і зберігати цінні папери (акції, облігації, векселі тощо) ;
• проводити операції з цінними паперами за дорученням клієнтів.

6. Підсистема «Управління касою».Підсистема необхідна для обліку готівки та організації роботи обмінних пунктів. Ця підсистема являє собою міні-банк, що має свій баланс, рахунки і документацію, в якій відображаються готівкові кошти. В підсистемі виконуються такі основні функції:

• Ведення довідника касових символів.
• Увід та обробка прибуткових касових документів.
• Увід та обробка видаткових касових документів.
• Формування та ведення касових журналів.
• Формування звітних форм з обліку роботи каси.
• Підсистема може працювати в одній локальній мережі з підсистемою «Операційний день банку» або може бути територіально віддаленою і взаємодіяти з банком за допомогою електронної пошти.

7. Підсистема «Внутрібанківський облік».Підсистема «Внутрібанківський облік» включає до свого складу задачі, що пов’я­зані з обліком у самому банку. До цієї підсистеми відносяться такі основні задачі: облік праці і нарахування заробітної плати працівникам банку, облік власних основних засобів банку, облік нематеріальних активів, облік амортизації основних засобів та нематеріальних активів, облік господарських і експлуатаційних витрат.

8.Підсистема «Звітність банку».В підсистемі «Звітність банку» формується бухгалтерська, фінансова та статистична звітність про діяльність комерційного банку. Джерелом інформації для даної підсистеми є база даних, зформована в ОДБ. У кожному комерційному банку встановлено АРМ — Статзвітність, який є програмним продуктом НБУ. За допомогою цього АРМу формується вся статистична звітність комерційних банків у вигляді окремих файлів показників і передається в репозитарій статистич­ної звітності в НБУ, де ці показники обробляються і формуються необхідні звітні форми.

9. Підсистема «Управління розрахунками з використанням пластикових карток».Метою функціонування цієї підсистеми є автоматизація безготівкових розрахунків з фізичними особами з використанням пластикових карток.

10. Підсистема «Аналіз діяльності банку».Підсистема «Аналіз діяльності банку» акомулює в своєму складі аналітичні задачі, які відносяться до класу OLAP. До основних аналітичних задач підсистеми можна віднести:

• аналіз балансу (агрегованого та в розрізі класів, розділів, груп
  і балансових рахунків) ;
• аналіз пасивів банку (структура пасивів, структура власних коштів, структура залучених коштів) ;
• аналіз активів банку (структура активів, структура кредитного портфеля);
• аналіз нормативів банку (ліквідність, платоспроможність, дос­татність капіталу та інші);
• аналіз доходів та видатків і прибутку банку (нарахування і фактично отримані доходи, рентабельність, доходи від банківських послуг, прибутковість банку);
• аналіз виконання фінансового плану доходів та витрат;
• аналіз та контроль формування і використання фондів банку.

Тема 9. Автоматизація оброблення інформації у податковій системі України.

План

1. Загальна характеристика інформаційної системи державної податкової служби України.

2. Організація автоматизованої інформаційно-аналітичної системи державної податкової адміністрації.

Література:

1. Інформаційні системи і технології в економіці: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.. В.С. Пономаренка. - К. : Видавничий центр «Академія», 2002.-544 с.,стор.392-400.

1. Важливим економічним інструментом регулювання економіки країни є податки– одне з головних джерел формування доходів держави. Від ефективної роботи податкової служби країни значною мірою залежить наповнення бюджету і функціонування держави.

Тому державна податкова служба України посідає особливе місце в народногосподарському комплексі. Вона складається з головної державної податкової адміністрації (ДПА) України, державних ДПА областей, районів, міст і районів у містах.

Діє вона при Міністерстві фінансів України і підпорядковується йому, співпрацює з фінансовими органами, банківськими установами, судами, арбітражними судами, службою безпеки, органами внутрішніх справ і прокуратури та ін.

У цій складній системі циркулює велика кількість різноманітних документів.

Світовий досвід свідчить, що ефективна податкова служба може ґрунтуватися тільки на всебічному використанні сучасних ІТ. Це потребує належно організованої інформаційної надбудови.

Податкова служба України, яка перебуває на стадії прогресивного реформування, активно освоює в останні роки НІТ. Розвиток інформатизації та комп’ютеризації податкової діяльності почався в 1991 р. Нині особливу актуальність має створення єдиного інформаційного простору для трирівневої ієрархічної структури податкової служби з вертикальними зв’язками. В основі вирішення цієї проблеми – створення корпоративного комп'ютерно - телекомунікаційного середовища, що зв’язує воєдино всі рівні податкової служби: центральний, обласний, районний.

Для забезпечення ефективної взаємодії користувачів з корпоративним комп’ютерно – телекомунікаційним середовищем ДПА всіх рівнів (у тому числі районі) мають насичуватися АРМами, об’єднаними в локальну мережу. Систему інформаційних потоків автоматизованої інформаційно - аналітичної системи (АІАС) ДПА.

2. Для забезпечення ефективної взаємодії користувачів з корпоративним комп’ютерно – телекомунікаційним середовищем ДПА всіх рівнів (у тому числі районі) мають насичуватися АРМами, об’єднаними в локальну мережу. Систему інформаційних потоків автоматизованої інформаційно - аналітичної системи (АІАС) ДПА.

Автоматизована інформаційно – аналітична система ДПА – система, що включає розподілену структуру з компонентів БД, прикладних програм та інтерфейсів користувача, які розносять процеси оброблення даних просторово за функціональною ознакою.

Метою створення АІАС ДПА є автоматизація підготовки прийняття науково обгрунтованих рішень, що забезпечують значне збільшення рівня надходжень податків у держбюджет, підтримання їх оптимального рівня і створення умов для поліпшення економічного стану країни.

Призначення АІАС:

1. Збільшення оперативності, вірогідності та якості інформації, що використовується для прийняття рішень і забезпечення контролю за надходженням коштів у бюджет;

2. Аналіз економічного стану підприємства, регіонів, галузей у різних розрізах для вироблення науково обгрунтованих рішень щодо податкової політики;

3. Реалізація технології «електронної звітності» взаємодії платників і ДПА, що скорочує час взаємодії платників з ДПА;

4. Створення системи інформування населення з метою підвищення податкової грамотності;

5. Зниження суб’єктивного впливу платників та працівників ДПА на обсяги нарахувань і процес сплати податків, фінансових санкцій та адміністративних штрафів упровадженням «електронної звітності» й «електронного аудиту»;

6. Забезпечення інформаційного базису для створення ефективної загальнонаціональної системи податкової служби.

АІАС є трирівневої розподіленою ІС, що передбачає оброблення інформації в районних ЛПА (нижній рівень), обласних ДПА (середній рівень), у ДПА України (вищий рівень) й обмін інформацією між рівнями системи.

У ДПА районного рівняфункціонує єдина програма – інтерфейс користувача для доступу з прикладних програм до спільної ІБ. Вони здійснюють збирання, реєстрацію й оброблення інформації про платників податків та платежі в бюджет. Оброблена інформація передається у ДПА середнього рівня.

У ДПА обласного рівня за допомогою засобів якісного агрегування інформації районного рівня аналізують її і розв’язують задачі регіонального рівня. Оброблену інформацію передають у ДПА вищого рівня.

На рівні головної ДПА України здійснюються автоматизоване збирання та аналіз статистичної інформації, а також податкової інформації загальнодержавного рівня, включаючи автоматизоване управління і супровід БД та програмних продуктів, що експлуатуються в АІСА.

Базовою складовою частиною АІСА є система електронного документообігу. Обмін електронними документами здійснюється за допомогою телекомунікаційної мережі, що складається з двох підсистем:

1. Власної корпоративної телекомунікаційної мережі ДПА України

2. Загальнодоступного для національної та світової мереж сегмента телекомунікаційної мережі з метою доступу до відкритих інформаційних ресурсів ДПА.

Інтегрована корпоративна мережа є основною інформаційної інфраструктури ДПА. Всі ЛПА обладнано поштовими вузлами, що працюють у режимі ЕП. Спільну поштову систему інтегровано з системами документообігу ДПА. Взаємодія конкретних АРМів у ДПА з корпоративною телекомунікаційною системою забезпечується об’єднанням АРМів у локальні мережі.

Для впровадження електронного документообігу мають бути визначені його методологічна і нормативно – правова бази, знаки, що надають електронній структурі статусу електронного документа. Цій меті служать стандарти, технологій та процедури введення паперового документа в електронний документообіг для надання йому юридичного статусу електронного документа, а також переведення у паперовий вигляд і надання йому юридичного статусу документа.

Основу інформаційного забезпечення АІСА складає централізована база довідників і класифікаторів. На ній ґрунтується електронний документообіг ДПА.

Централізована БД ДПА України створюється як елемент міжвідомчої системи обміну даними зацікавленими відомствами та організаціями: Державним комітетом статистики, Міністерством фінансів, Державним митним комітетом, НБУ. Централізована БД створюється на основі сучасних технологій як розподілена БД із можливістю реплікації даних і постійного доступу до централізованої БД із ДПА районного рівня для оперативного одержання інформації.

За функціональним призначенням всі довідники та класифікатори централізованої БД поділено на сім груп.

Перша група інформаційно – довідкових даних адміністративно – територіального поділу України включає: класифікатор об’єктів адміністративно – територіального устрою України; коди областей України і країн СНД; класифікатор районів, міст України; коди районів України; довідник зв’язку ДПА з підпорядкованими їм територіальними одиницями.

Друга група довідників, що характеризують економічну діяльність підприємств, включає: Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України; класифікатор видів економічної діяльності; класифікатор видів організаційно – правових форм; класифікатор форм власності.

Третя (банківська) група класифікаторі включає: список банківських установ України; довідник видів банківських рахунків; довідник видів податків і зборів; довідник глав бюджетної класифікації; довідник кодів валют; довідник курсів валют.

Четверта група галузевих довідників ДПА України включає: довідник ПІБ, довідник назв вулиць.

П’ята група довідників і класифікаторів Державного митного комітету включає: номенклатуру товарів зовнішньоекономічної діяльності; довідник кодів митних органів; довідник видів митних платежів; довідник видів умов постачання; довідник видів транспорту; довідник акцизного збору; довідник ПДВ; класифікатор способів розрахунку; класифікатор документів.

Шоста групадовідників законодавчих актів України включає: довідники законів, деталізації законодавчих актів; адміністративних штрафів, фінансових санкцій, типів і кодів ставок акцизного збору; пільг щодо сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.

Сьома група – це довідники спільного користування: країни світу; коди міністерств; типи й адреси ДПА.

Усі класифікатори і довідники веде управління інформаційним забезпеченням Головного управління АІАС; підтримка їх в актуальному стані (відновлення і відстеження версій БД) здійснюється централізовано. Також централізовано ведуться БД Державного реєстру юридичних осіб – платників податків та БД Державного реєстру фізичних осіб – платників податків.

Адміністрування регламенту доступу до інформації централізованої БД здійснюється за допомогою інформаційно – програмного комплексу «Адміністратор інформаційно – довідкових даних», що виконує такі функції:

1. Створення, ведення, модифікацію похідних базових довідників і класифікаторів, не порушуючи цілісності еталонної БД;

2. Архівування та відновлення довідкових даних;

3. Імпорт й експорт класифікаторів і довідників у різні СУБД;

4. Забезпечення експрес – аналізу структури БД;

5. Виявлення протиріч у функціональних БД ДПА.

6. Довідники поставляються разом із ПЗ АРМу.

При створенні БД АРМу з використанням такого довідника його ПЗ має передбачити перекодування в БД у разі змін у довіднику. За наявності змін поставляють або нові версії довідників, або зміни.

Усі відомчі класифікатори та довідники поповнюються і коректуються централізовано, засобами електронного зв’язку їх оперативно передають усім ДПА.

Прямий доступ із районних ДПА із запитами до централізованої БД забезпечує пошуково – довідкова система, що взаємодіє з віддаленими користувачами.

Усе це потребує ефективної системи оброблення і контролю податкових декларацій фізичних осіб з використанням технології сканування форм вхідних документів й електронного документообігу. Ключовою ланкою тут є ідентифікаційний номер фізичної особи.

Структурним елементом АІАС є АРМи, що забезпечують виконання обліково – розрахункових функцій у всіх підрозділах ДПА. Їх приблизно є 50 видів:АРМ податкового інспектора юридичних осіб, АРМ Держреєстру юридичних осіб, АРМ податкового інспектора фізичних осіб, Арм Держреєстру фізичних осіб, АРМ «Аудит», АРМ «Банки», АРМ «Касові апарати», АРМ «Земля», АРМ «Пільги», АРМ зведення звітності Держфондів, АРМ «Податки в Україні», АРМ «Розшук» та ін.

Повномасштабне використання АІАС забезпечує ефективний системно – аналітичний апарат, що дасть змогу на якісно новому рівні інформаційного обслуговування вести повсякденну оперативну роботу, здійснювати системний аналіз стану та перспектив діяльності податкової служби загалом і виробляти науково обґрунтовані рішення щодо реалізації податкової політики.

Тема 10. Електронна пошта і система міжбанківських електронних платежів.

План

1. Загальна характеристика електронної пошти як інформаційної технології.

2. Підсистеми електронної пошти.

Література:

1. Інформаційні системи і технології в економіці: Посібник для студентів вищих навчальних закладів/За ред.. В.С.Пономаренка. - К. : Видавничий центр «Академія», 2002.-544 с.,стор.225-230.

1.Спочатку ЕОМ не призначалися для використання їх як засобу зв’язку, але стали популярними завдяки електронній пошті.

Електронна пошта (ЕП) – спеціальний пакет програм для зберігання і пересилання повідомлень між користувачами ЄОМ.

За допомогою ЕП реалізуються служба безпаперових поштових відносин. Вона є системою збирання, реєстрації, оброблення та передачі будь – якої інформації (текстових документів, зображень, цифрових даних, звукозаписів та ін.) по мережах ЕОМ і виконує такі функції:

· редагування документів перед передачею, їх зберігання у спеціальному банку;

· пересилання кореспонденції;

· перевірку та виправлення помилок, що виникають під час передачі;

· видачу підтвердження про одержання кореспонденції адресатом;

· одержання і зберігання інформації в своїй «поштовій скриньці»;

· перегляд одержаної кореспонденції.

Якщо раніше застосовували самостійні пакети ЕП, то нині простежується тенденція включення її в інтегровані пакети.

Поштове повідомлення має таку структуру:

· заголовок(адресат, тема, дата відправлення та ін.);

· тіло повідомлення(текст);

· електронний підпис.

При цьому заголовок включає:

· адресу одержувача листа ;

· зворотну адресу; тему листа (має бути коротким та інформативним);

· дату і час відправлення листа ;

· адресати, які одержать копію листа;

· список файлів, які надсилаються разом із листом.

Користувач вводить повідомлення з клавіатури, а потім визначає список адресатів; натискає на кнопку відправлення або набирає команду відправлення. Інший комп’ютер приймає повідомлення і відправляє його на зберігання в спеціальну БД пошти.

Повідомлення стає доступним у реальному масштабі часу.

2. Система ЕП складається з таких підсистем: клієнта, поштового серверу та інтерфейсу між ними.

Клієнтська підсистема включає візуальний інтерфейс користувача – засоби перегляду повідомлень, папок і списків адрес.

Окремі ЕОМ виділяються як поштові сервери. При цьому всі ЕОМ одержувачів підключаються до найближчого поштового серверу, що зберігає і пересилає далі по мережі поштові відправлення, доки вони не дійдуть до адресата.

Поштові сервери реалізують такі функції:

· забезпечення швидкої і якісної інформації;

· керування сеансом зв’язку;

· перевірку вірогідності інформації та коригування помилок;

· зберігання інформації до запитання і повідомлення користувача про кореспонденцію, що надійшла на його адресу;

· реєстрацію і врахування кореспонденції;

· перевірку паролів при запитах кореспонденції; підтримку довідників з адресами користувачів.

Сервер має структуру каталогу, відому як поштове відділення , без жодних програмованих компонентів.

Поштове відділення має поштову скриньку для кожного користувача, забезпечуючи доступ до одержуваних повідомлень.

Поштова скринька – спеціально організований файл для зберігання кореспонденції. Поштова скринька складається з двох кошиків: відправлення та одержання. Поштова скринька для вхідних повідомлень дає змогу часто та швидко проглядати сотні коротких повідомлень. Будь – який користувач може звернутися до кошика іншого користувача і відправити туди інформацію. Однак переглянути її він не може. З кошика відправлень поштовий сервер забирає інформацію для розсилання іншим користувачам. Кожна поштова скринька має мережну адресу.

Користувач відправляє й одержує пошту зі сховища повідомлень на своїй ПЕОМ. Відправлення адресату здійснюється в міру виходу користувача на зв'язок з найближчим поштовим сервером в автономному режимі. Коли користувач посилає повідомлення, воно відправляється зі сховища повідомлень у поштове відділення, розташоване на сервері. Користувач передає повідомлення разом з адресою по телефонному каналу через модем на найближчий поштовий сервер у діалоговому режимі. Повідомлення реєструється, ставиться в чергу і по першому вільному каналу передається на наступний поштовий сервер, доки не потрапить у поштову скриньку адресата.

В ЕП є спільна файлова система . Це означає, що поштове відділення має розташовуватися на ПЕОМ, до якої кожний користувач робочої групи має доступ, причому доступ до повідомлень можливий тільки після їх підписання на ЕП.

Поштове відділення має структуру каталогу ЕП. Всі маніпуляції з файлами поштового відділення обробляються клієнтами ЕП. Поштове відділення є тимчасовим сховищем повідомлення до того моменту, доки робоча станція одержувача не відшукає його. Пересилання повідомлень користувачеві може виконуватися в індивідуальному , груповому та загальному режимах.

За індивідуальногорежиму адресатом є окремий комп’ютер користувача і кореспонденція містить його адресу.

За групового режиму кореспонденція розсилається водночас групі адресатів. Ця група може бути сформована по – різному. Поштові сервери мають засоби розпізнання групи. Наприклад, як адреса може бути вказано «одержати всім, хто цікавиться цією темою» або зазначено перелік розсилання.

В загальному режимі кореспонденція відправляється всім користувачам – володарям поштових скриньок. За допомогою двох останніх режимів можна організувати телеконференцію, електронні дошки оголошень. Для запобігання перевантаженню поштових скриньок у поштових серверах зберігають довідники адрес, що містять фільтри для групових і загальних повідомлень.

Ефективність ЕП забезпечується тим, що зберігається тільки одна копія кожного поштового повідомлення, навіть якщо воно адресоване кільком одержувачам. Повідомлення вилучається після його виклику. Повідомлення, надіслане кільком одержувачам, містить покажчик . Покажчик зменшується за кожного звернення до повідомлення; коли він стає нульовим, повідомлення вилучається.

Адміністратор поштового відділення робочої групи відповідає за його створення та керування і, ні відміну від користувача ЕП, може регулярно проводити резервне копіювання поштового відділення; додавати користувачів до поштового відділення; змінювати інформацію користувачів, включаючи забуті паролі; перевіряти стан спільних папок, що використовуються.

Інтерфейс між клієнтом і сервером керує зберіганням повідомлень, їх пошуком, перевіркою правильності імен і доступу до каталогу. Компонентами цього інтерфейсу є спулер, транспорт, диспетчер сеансів, сервіс імен, засоби повідомлення.

До відправлення файли, що пересилаються ЕП, переводяться на UU – формат і їх розмір збільшується. Передача таких файлів може тривати довго. Тому рекомендується заздалегідь упакувати файли програмою – архіватором, наприклад PkZip. Крім того, графічні файли необхідно конвертувати в JPG – або PNG – формат, щоб пакування цих файлів було найефективнішим.

Якщо користувач підготував повідомлення для відправлення, то спулер повідомляє про це транспорт з метою переміщення повідомлення зі скриньки вихідної кореспонденції Outbox у поштове відділення. При одержанні повідомлення для конкретного користувача поштовим відділенням спулер інформує транспорт про необхідність пересилання повідомлення в скриньку вхідної кореспонденції Inbox. Засіб перегляду Inbox модифікується засобами повідомлення.

Засоби повідомлень працюють із диспетчером поштових сеансів при перегляді, фільтрації та пошуку повідомлень, використовуючи один із рівнів:

- Запобіжний (спеціальна піктограма з поштовою скринькою, що блимає, у вигляді конверта або тексту. Піктограма може з’явитися на екрані, коли нове повідомлення ЕП надходить у скриньку користувача);

- Заголовний(поштові системи відображають на екрані всі заголовки прочитаних і непрочитаних повідомлень, що містяться в скриньці для вхідної пошти. В деяких системах є спеціальні ознаки та кольорове кодування для виділення термінової пошти);

- Індивідуальніповідомлення (кожна поштова система має механізм для читання пошти, відповіді на повідомлення для відправлення).

Головним завданням спулера є скорочення часу простою системи на пересилання, щоб забезпечити можливість транспорту передати повідомлення одноразово і без створення конфліктної ситуації під час роботи в активному режимі. Спулер забезпечує надійну роботу транспорту, повторюючи будь – які операції, що не вдалися. Він також взаємодіє з елементами адресної книги, додаючи одержувачів повідомлення до персональної адресної книги, генерує звіти про не поставку, перевіряє нову пошту і знищує пошту з серверу.

Диспетчер поштових сеансів затверджує ідентифікацію користувачів і керує сполученнями зі сховищем повідомлень, каталогом і транспортом, є компонентом, що дає змогу працювати навіть при недосягненості поштового серверу ( наприклад, за автономної роботи). Пошта продовжує працювати з ресурсами серверу, коли він знову стає доступним. Ще одна функція диспетчера поштових сеансів – забезпечення безпеки повідомлень при переході від автономного до інтерактивного режиму і навпаки.

Сервіс іменкерує функціями, пов’язаними з переглядом та фільтрацією списку імен. В інтерфейсі користувача сервіс імен застосовується щоразу при перегляді папок файла, визначенні критерію пошуку, запиті імені одержувача для перевірки.

Тема 11. Міжнародна електронна мережа міжбанківських розрахунків.

План

1. Підсистема «Управління валютними операціями».

2. Програмно-технічна платформа автоматизованої банківської системи (АБС).

Література:

1. В.Ф.Ситник та ін. Основи інформаційних систем: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, перероб. і доп./ В.Ф.Ситник, Т.А. Писаревська, Н.В. Єрьоміна, О.С. Краєва; За ред. В.Ф.Ситника. - К.:КНЕУ,2001.-420 с., стор.238-245.

1.У комер­ційних банках, що отримали дозвіл на виконання операцій з іноземною валютою має функціонувати підсистема «Управління валютними операціями». У рамках цієї підсистеми обов’язково має функціонувати комплекс задач «Валютний операційний день», що забезпечуватиме ввід та обробку валютних платіжних документів, відкриття та закриття валютних рахунків, конвертацію валют, ведення рахунків покриття, формування балансу та інші операції з іноземною валютою.

«Валютний операційний день» — необов’язково реалізується окремим програмним комплексом. Операції з валютою можуть бути автоматизованими комплексним мультивалютним ОДБ, який може працювати як з національною та і з будь-якою іншою валютою.

Крім комплексу задач «Валютний операційний день» у комер­ційному банку, можуть бути автоматизовані такі задачі:

· прогнозування курсів валют;

· облік біржових валютних операцій;

· облік ділінгових операцій та оцінка ділінгових контрактів.

Для проведення ділінгових операцій банком може використовуватись системи міжнародної фінансової інформації, наприклад система Reuters Dealing;

· робота з системою SWIFT, якщо банк є учасником цієї міжнародної міжбанківської телекомунікаційної мережі передачі бан­ківських повідомлень.

Використання SWIFT дозволяє обмінюватись фінансовими повідомленнями з банками нерезидентами та іншими міжнародними фінансовими установами.

SWIFT-міжнародна міжбанківська система передачі інформації та здійснення платежів.

2. Розробка АБС повинна виконуватись у відповідності міжнародним стандартам, що надасть можливість банківській системі України працювати на світових фінансових ринках. Тому при створенні АБС необхідно керуватись саме стандартами, які є загальновизнаними в світовій практиці.

Найважливішими питаннями, які постають при створенні АБС насамперед є вибір програмно-технічної платформи, яка є голов­ною при визначенні таких основних характеристик системи:

• апаратна невибагливість, що дає можливість працювати як на одній, окремо взятій ПЕОМ, так і на складній комбінації локальних мереж, що працюють у різних кінцях міста і навіть країни;
• збереження раніше зроблених капіталовкладень при переході на більш продуктивний варіант апаратної платформи;
• можливість роботи в режимі реального часу;
• забезпечення обміну з іншими системами автоматизації, в тім числі з використанням механізму DDE;
• надійність захисту від несанкціонованого доступу та можливість відновлення даних при їх фізичних зруйнуваннях;
• прийнятна вартість для мінімальної конфігурації АБС і мож­ливість при цьому використання обладнання, відповідного сучасним технічним досягненням;
• підтримка механізмів транзакцій та реплікацій при одночасній робо

Читайте також:

1. Активні операції банків
2. Активні операції комерційних банків
3. Алгебраїчні операції
4. Алфавітний підхід до вимірювання кількості інформації.
5. Аналіз зовнішньої інформації
6. Аналіз інформації та постановка задачі дослідження
7. Аналіз та інтерпретація інформації
8. Аналіз та узагальнення отриманої інформації.
9. Аналіз якості виробничої інформації
10. Аналітико-синтетична переробка інформації
11. Аналітична обробка інформації вузлами інформаційно-аналітичної функціональної підсистеми МОЗ України і питань НС.
12. Арифметичні операції

Переглядів: 5377