Людина в економіці

Людина водночас є біологічною та соціальною істотою.

Людина – продукт і елемент як природи, так і суспільства.

Людина не може існувати поза природою, а тим паче займатися господарською діяльністю. Водночас, наука виділяє і досліджує окремо природне та соціальне середовище діяльності людини.

Природне середовище, або довкілля, визначає природні умови господарської діяльності людини. До таких умов відносять кількість населення, кліматичні умови, ландшафт, спадковість, якість харчування, географічне розташування, розміщення продуктивних сил, транспорт, житло, одяг і багато іншого.

Як уже згадувалося, людина здійснює свою діяльність за умов природної обмеженості (рідкісності) виробничих ресурсів.Отже, суттєвою рисою людського життя і діяльності є залежність від природи. Одні природні блага (повітря, вода, сонячне світло) знаходяться у такій кількості і такій формі, що їх використання практично не має обмежень, а тому задоволення потреб у них не вимагає особливих зусиль і жертв. Це – вільні та дармові блага.

Інші блага є рідкісними, або обмеженими. Щоб задовольнити потреби в них, необхідні значні зусилля по їх добуванню і пристосуванню до споживання. Ці блага називають господарськими. Вони й утворюють виробничі ресурси.

Соціальне середовище людської діяльності визначається сукупністю соціальних (суспільних) відносин (стосунків) людей. Серед них виділяють економічні, а також політичні, культурні, духовні, соціальні, ідеологічні, правові, екологічні, науково-технічні та інші. Господарську (економічну) діяльність людей визначають економічні відносини.

Економічні відносини – стосунки між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ.

Економічні стосунки людей пронизують усі сфери економіки – виробництво, розподіл, обмін і споживання, утворюючи основу для розвитку інших суспільних відносин людей – соціальних, політичних, правових, екологічних, ідеологічних, науково-технічних, духовних, моральних та інших. Економічні відносини визначають своєрідні “правила гри” господарської діяльності.

У системі економічних відносин насамперед виділяють соціально-економічні та організаційно-економічні відносини.

Соціально-економічні відносини – відносини між людьми з приводу власності на ресурси (фактори) виробництва і життєві блага.

Отже, соціально-економічні відносини – це відносини власності.

Власність – відносини між людьми, що відображають певну форму привласнення життєвих благ, і особливо – форму привласнення засобів виробництва (тобто володіння, розпорядження та користування ними).

Об’єктами власності стають засоби виробництва і життєві блага, а її суб’єктами, тобто власниками, – окремі особи, групи людей, підприємства, установи, держава.

Власність – категорія історична. Однак людство знає тільки два типи власності – власність особисту і власність колективну. Водночас, згадані типи власності втілюються в різноманітних формах.

Форма власності – критерій, що характеризує власність за ознакою суб’єкта власності, тобто визначає, кому належать різноманітні об’єкти власності.

Критеріїв форм власності є кілька.

За критерієм привласнення(хто привласнює) виділяють індивідуальну, колективну і державну форми власності.

За критерієм права власності (права на володіння, розпорядження і використання) розрізняють приватну, спільну і державну власність.

Історично першою була общинна власність (насамперед – на землю), але під впливом прогресу продуктивних сил і суспільного поділу праці (спеціалізації виробництва) з’явилась приватна власність (власність окремої особи чи сім’ї). З розвитком економіки, особливо ринкової, відбувалася еволюція приватної власності, яка з часом модифікувалася у більш гнучку і пристосовану до ринку форму – корпоративну власність (акціонерну власність), а також у партнерську власність (власність партнерів, які утворюють спілку). Згодом утворилися також державна(власність держави у цілому) та муніципальна власність (власність органів місцевої державної влади), а також інтегрована власність (тип власності, у якому поєднуються різні її форми; наприклад, приватна і державна).

Виходячи з цього, можна виділити сукупність форм власності у сучасній економіці:

· загальнонародна власність, яка має загальну і однакову доступність для усіх членів суспільства (насамперед – власність на природні ресурси);

· державна власність, яка охоплює ресурси надр, підприємства і установи, які підпорядковані центральній владі (об’єкти власності передаються органами народовладдя у відання державних органів на умовах використання з делегуванням відповідальності);

· муніципальна, комунальна власність, яка передана органами народовладдя у відання і розпорядження місцевих державних органів;

· колективна власність, яка є неділимою частиною власності загальнонародної, переданої (викупленої або орендованої) у відання і розпорядження трудових колективів (так звані “народні підприємства”);

· корпоративна приватна власність, яка утворюється на основі майна з пайових внесків асоційованих власників, що використовується ними за власним розсудом з дотриманням встановлених законом правил і обмежень (акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю);

· спільна пайова власність, яка існує на основі спільного майна, утвореного пайовими внесками співвласників, які розпоряджаються ним за власним розсудом з дотриманням відповідного законодавства (так звані повні та командитні господарські товариства, або спілки, виробничі кооперативи тощо);

· індивідуальна приватна власність, яка існує у вигляді майна, речей, інформації, належних особисто індивіду і використовуваних на власний розсуд з дотриманням встановлених законом правил і обмежень (індивідуальні підприємства, наприклад, власне діло).

Саме відносини власності є визначальними у створенні соціального середовища господарської діяльності.

Соціально-економічні відносини утворюють ядро, серцевину будь-якої економічної системи, визначаючи економічну природу і тип існуючого економічного ладу.

Економічні відносини власності завжди мають свою правову форму. Правовий (юридичний) зміст власності відображає право суб’єкта власності на володіння, розпорядження і використання об’єкта власності, а також відповідальностіза нього.

Водночас, економічні відносини власності потрібно відрізняти від юридичних (правових). Якщо економічні відносини власності відображають відносини між людьми з приводу володіння, розпорядження об’єктами власності (економічними ресурсами і життєвими благами) та їх використання суб’єктами власності, то юридичні вказують на ставлення людей до речей (суб’єктів власності до її об’єктів).

Варто відзначити, що відносини власності визначають стосунки розподілу господарських і споживчих благ.

Розподіл ресурсів (господарських благ) і споживчих благ відбувається насамперед за власністю. Тому відносини розподілу також включаються до соціально-економічних відносин, як і відносини стосовно відтворення (безперервного повторення)суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини – стосунки між людьми з приводу поділу та кооперації праці, його технології і організації, обміну ресурсами та благами.

До організаційно-економічних стосунків включають передусім відносини виробництва та обміну.

Виходячи з цього, можна поглибити зміст організаційно-економічних відносин, які, таким чином, є відносинами з приводу трудової діяльності, грошового та товарного обігу, ціноутворення, фінансів і кредиту, менеджменту та мáркетингу, банківської, біржової, страхової справи тощо (у цьому переліку відображено елементи поділу і кооперації праці, організації виробництва і обміну тощо).

Можна виділити також інші елементи системи економічних відносин: техніко-економічні (стосунки з приводу застосування техніки і технологій), еколого-економічні (з приводу збереження довкілля), інформаційно-економічні (з приводу виробництва, зберігання і переробки інформації, тобто нагромаджених знань) та інші.

Людина є водночас і носієм праці як виробничого ресурсу, і власником факторів виробництва, і виробником та споживачем життєвих благ. Її участь в економіці різнобічна.

Людина як особистий фактор виробництва була і зостається головним та вирішальним елементом продуктивних сил суспільства, а як людський фактор включає не тільки виробничу, але й інші види діяльності людини, вказуючи на те, що вона є й суб’єктом економічних та інших соціальних відносин: працівником і власником, виробником і споживачем:

· людина має здатність до господарської діяльності;

· людина здатна до співпраці, поділу і кооперації господарської діяльності;

· людина здатна втамовувати власні потреби, здійснюючи господарську діяльність;

· потреби людини – спонукальний мотив будь-якої господарської діяльності;

· людина здатна господарювати раціонально, прагнучи одержати максимальну вигоду за мінімальних затрат;

· господарська діяльність людини підпорядкована природним і соціальним законам.

· людина – чинник будь-яких економічних явищ і процесів, осереддя і рушійна сила економіки.

Економіка існує задля людини, а діяльність людини утворює економіку!

Економічна теорія вивчає конкретні прояви людського фактора тільки у контексті економічної (господарської) діяльності людини, насамперед у виробництві господарських і споживчих благ.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічні ресурси і фактори виробництва	\|	Людські потреби та їх особливості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.