ЛЕКЦІЯ № 28. Мотиваційні передумови соціалізації особистості

Соціальна поведінка людини (особистості) в кінцевому рахунку визначається тим суспільством, в якому формується: економічними, соціально-політичними, культурними умовами, тобто середовищем у широкому сенсі слова.

Суспільне середовище як сукупність природних і соціальних умов виступає по відношенню до особистості як необхідна умова її розвитку. У ході придбання і засвоєння соціального досвіду людська особистість включається в процес спілкування з оточуючими людьми, розвиває певну соціальну діяльність.

Розробка проблем діяльності як умови і способу формування особистості базується на філософському положенні і діяльнісної сутності людини. При цьому слід зазначити, що людська діяльність має відмінну особливість, яка полягає в тому, вона має соціальну організацію. Саме така форма організації сприяє активній інтеріоризації (присвоєння) кожному учаснику суспільних норм і цінностей.

Це положення лежить в основі сучасної теорії діяльності і дає можливість визначити її як «специфічну людську форму активного ставлення до навколишнього світу, зміст якого складають його доцільне застосування та використання» (В. Я. Ядов).

При розгляді діяльності на міждисциплінарному рівні її можна охарактеризувати як найважливішу форму прояву активного ставлення людини до навколишнього світу.

У діяльності розвивається все: відчуття, сприйняття, мислення, уява, формуються знання, набувається життєвий досвід. Іншими словами, створюються внутрішні умови для розвитку самодіяльності, збагачення її змісту, виникнення її нових видів і форм.

У руслі діяльнісного підходу в психології та педагогіці розробляються ідеї про те, що педагогічно доцільна діяльність людей розвиває і збагачує природні задатки, схильності і здібності, формує суспільну спрямованість і соціальноценние якості, розвиває всебічні інтереси, є чинником морального виховання, виховує свідому дисципліну, привчає до вимогам суспільства.

Свідомість, духовний світ людини формуються всім укладом його життя, визначеної соціальним середовищем, що діє сукупно з цілеспрямованим впливом на особу.

Таким чином, первинним у розвитку людини (і людства) є не свідомість людей, а їх буття. Саме конструктивні зміни в соціальному середовищі, створення таких умов життя в соціумі, які допомагають розвиватися всім задаткам людини, є об'єктивними передумовами розвитку особистості.

Процес формування особистості обумовлений як генетичної (внутрішньої) програмою людини, так і соціальної (зовнішньої), які органічно пов'язані. Соціальне середовище і особистість перебувають у постійній взаємодії.

У вивченні механізмів впливу мікросередовища на особистість психологи відводять важливу роль так званої соціальної ситуації розвитку (Л. С. Виготський), яку Л.І. Божович визначає як особливе поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, які є типовими і обумовлюють динаміку розвитку на кожному віковому етапі.

У кожній сфері мікросередовища, на кожному етапі формування особистості складається певна специфічна соціальна ситуація її розвитку, своєрідна психологічна позиція особистості. У сукупності всі ці сфери становлять микросоциум особистості як єдине поле її соціальної активності.

Розуміння формування особистості як цілісного процесу в усій сукупності об'єктивних соціальних умов визначає підхід до педагогічно доцільною організації діяльності і спілкування людини в різних сферах так само, як до інтегрального процесу, що передбачає цілеспрямований вплив цих сфер, регулювання соціального оточення, що є об'єктивною умовою розвитку свідомості та індивідуальних якостей. Таким чином, розвиваючись в конкретній соціальній ситуації, особистість не розвивається по частинах. Процес формування особистості передбачає розгляд всієї сукупності впливів на людину, цілісної системи його життєдіяльності, визначених умов, засобів і способів прояву можливостей різних соціальних інститутів.

Серед факторів, що впливають на поведінку і діяльність людини в суспільстві, особливий інтерес представляє проблема мотивації. Мотив розглядається в єдності з метою виходячи з принципу вивчення мотивації людини як принципу зв'язку свідомості і діяльності.

У поєднанні активної сторони свідомості (цілі) з мотивом полягає цілепокладання. «Цілі як обряди майбутнього результату діяльності самі по собі в людини не виникають. Вони (обряди) стають метою тільки тоді, коли набувають особистісний сенс, тобто коли зв'язуються з мотивом. Точно так само і мотив набуває свої спонукальні функції лише в системі відносин з метою »(А. Н. Леонтьєв).

Мотиви виконують дві основні функції:

1) побуждающую і спрямовуючу;

2) що надає діяльності суб'єктивний особистісний смисл.

Перший аспект мотивів пов'язана з розглядом їх як «направляючого механізму», другий - як «акумуляторів» особистісного досвіду. Мотив як «акумулятор» особистісного досвіду, надаючи діяльності особистісний смисл, виконує роль внутрішнього регулятора майбутніх дій, посилюючи їх або стримуючи.

У психології класифікація мотивів досить широка. Їх поділяють на:

1) мотиви, викликані суспільно значущими цілями, обставинами і процесами, специфічними для даної діяльності, у тому числі інтересами, обставинами, постійними для неї (прагнення до спілкування, самоповазі, першості, змагання і т. п.);

2) мотиви самовиховання, діяльні, комунікативні, престижні, розважальні, мотиви зайнятості, наслідування;

3) індивідуальні, групові, суспільні.

Проведений психологами аналіз змісту мотивів, вибіркового ставлення підлітків до різних видів соціальної діяльності дає змогу побачити, наскільки вони можуть бути різноманітні.

Інтерес як мотив соціальної діяльності має першорядне значення в умовах дії принципу добровільності, а також в силу своєї усвідомленої значимості й емоційної привабливості.

Визначаючи інтерес як активне виборче ставлення особистості до певного об'єкта дійсності або виду діяльності, ми розглядаємо його як складне особистісне утворення, властиве людині. Однак, будучи закладеним в ньому як рефлекс «Що таке?», Він формується в умовах соціальної дійсності, в процесі діяльності, стаючи тією внутрішньою пружиною, яка рухає людськими вчинками.

Обгрунтування інтересу як провідного мотиву діяльності в мікросоціумі дуже важливо для психолога.

Принциповими та універсальними для різних сфер соціальної роботи є наступні положення такого підходу:

1) поняття «інтерес» відображає суб'єктивно існуючі відносини особистості, які проявляються в результаті впливу реальних умов життя і діяльності людини;

2) витоки інтересу лежать в суспільному житті. Поза зв'язку з суспільним середовищем, поза діяльністю людини суспільне життя не може розвиватися;

3) в інтересі виражені єдність об'єктивного і суб'єктивного, тобто, з одного боку, інтерес вказує на значимий і цінний для особистості предмет об'єктивного світу, а з іншого - інтерес, перевагу одних предметів іншим розкривають спрямованість самої особистості.

Інтерес як провідний мотив соціальної діяльності та поведінки людини в її мікросередовищі має особистісний сенс. Реально діючий характер мотивів на відміну від розуміються мотивів - характерна особливість діяльності людини в реальному житті, у відкритій середовищі, що надає цій діяльності особливу привабливість і значимість для особистості.

Людина, виступаючи суб'єктом соціальної діяльності, вибирає цікавить його справа, заняття. Сам по собі самостійний вибір предмета майбутньої діяльності є прояв психічної активності в результаті інтеріоризації найважливіших факторів через мотиваційну сферу особистості. При цьому, чим більше можливостей вибору, тим легше його здійснити.

Самостійний вибір видів соціальної діяльності є для людини будь-якого віку стимулом до пошуку нових інтересів, підкреслює особистісний своєрідність кожного, розкривається в усьому змісті діяльності, а не в обмеженій, вузької виконавської сфері. Крім того, самостійний вибір соціальної діяльності спонукає до творчої діяльності та сприяє розвитку людини як суб'єкта діяльності.

Багато що залежить від майстерності педагогів, їхнього вміння запропонувати сферу або предмет діяльності, що відповідають внутрішнім параметрам особистості і педагогічно доцільно впливають на її розвиток. Іншими словами, зробити мета соціально значимою.

Самостійна постановка і здійснення мети і служать найважливішим фактором засвоєння соціального досвіду. Якщо цілі нав'язуються ззовні, не збігаються з індивідуальними цілями особистості, то це призводить до недостатньої усвідомленості значущості виконуваних справ.

Самостійно вибрана діяльність відрізняється емоційною привабливістю, тому в ній створюються сприятливий фон і умови творчої постановки самим суб'єктом розумних, близьких йому цілей для усвідомленого їх досягнення, проведення в життя своєї програми. Це явище можна охарактеризувати як відомий в психології феномен близькості інтересу до рефлексу мети. І.П. Павлов вважав рефлекс мети основною формою життєвої енергії кожного з нас.

На важливість самостійного пошуку мети звертав увагу А. Н. Леонтьєв, який вважав, що для порушення інтересу до діяльності потрібно створити мотив, а потім відкрити можливості самостійного знаходження мети в тому чи іншому предметі, змісті. Саме таким є механізм прояву і закріплення інтересів у соціальній діяльності людини, коли йому створена вільна, неформальна обстановка. Реально діючий характер мотивації - інтерес - спонукає людину ставити цілі і шукати шляхи до їх досягнення.

Своєрідність соціальної діяльності полягає в тому, що результати складових її дій нерідко більш значні, ніж кликали їх до життя мотив. У процесі діяльності ці мотиви змінюються, збагачуються, доповнюються бажанням приносити користь іншим людям. При цьому відбувається збіг у свідомості людини особистісного смислу і об'єктивної значимості діяльності з її метою. Саме так складався, наприклад, інтерес у підлітковому клубі, куди підлітків приводив первісний мотив - елементарний інтерес до мужніх видів спорту, бажання навчитися чогось конкретного. Протягом 1-1,5 років інтерес переріс у широку гаму мотивів, тепер уже пов'язаних з усвідомленням значимості своєї діяльності, спрямованої не тільки на себе, а й на допомогу іншим, з причетністю до громадських справ.

Таким чином, інтерес як основний мотив включення дітей і дорослих в соціальну діяльність може перетворюватися в широкі соціальні мотиви (приносити користь іншим), в соціально-позиційні мотиви (прагнення утвердити себе через позитивну оцінку, думка оточуючих), в мотиви соціального співробітництва (прагнення усвідомлювати і вдосконалювати способи взаємодії з оточуючими). Все це і є мотиваційними передумовами процесу соціалізації особистості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЛЕКЦІЯ № 27. Інволюційні процеси старіння особистості. Психологія смерті	\|	ЛЕКЦІЯ № 29. Соціалізація особистості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.026 сек.