Пісочна терапія

«В пісочній терапії світ дитинства
знов відкриває перед людиною свої двері,
і ці ж двері ведуть в несвідоме і приховані в ньому таємниці».

Дональд Сандер

(юнгіанський пісочний терапевт)

Техніка “пісочної терапії” виникла в рамках юнгіанського аналітичного підходу і багато в чому базується на роботі з символічним змістом несвідомого як джерелом внутрішнього зростання і розвитку. Автором цього методу, що виник в 50-х роках минулого століття, вважається швейцарський юнгіанський аналітик Дора Калф.

Ввавжається, що витоки «пісочної терапії» - в книзі відомого письменника-фантаста Г. Уэллса «Гра на підлозі»(1911). В ній він описує, як його сини, граючи з мініатюрними фігурками, знаходили вираз і полегшення труднощам у відносинах з членами сім'ї і один з одним. Саме ця книга надихнула дитячого психіатра Маргарет Лоуенфелд, що заснувала Лондонський Інститут Дитячої Психології, поставити на полиці свого кабінету мініатюрні фігурки. Перша ж дитина, що побачила ці фігурки, перенесла їх в пісочницю, що стояла поряд і став грати з ними в піску. Саме це і поклало початок «техніці побудови світу » - діагностичній і терапевтичній методиці, детально розробленої і описаною Маргарет Лоуенфельд. (М.Lowenfeld, 1979; До. Bradway). Дора Калф, що пройшла навчання у М. Лоуєнфельд, побачив в цій методиці не тільки можливість допомогти дітям виразити і відреагувати обтяжуючі їх відчуття, але і спосіб посилити зв'язок з глибокими несвідомими шарами психіки і допомогти процесу індивідуалізації і розвитку трансцендентної функції, які вона вивчала у К.Г. Юнга.

Головним принципом, встановленим Дорою Калф є “створення вільного і захищеного простору”, в якому пацієнт – дитина або дорослий - може виражати і досліджувати свій світ , перетворюючи свій досвід і свої переживання, часто незрозумілі або турбуючі, в зримі і відчутні образи.

“Картину на піску може розцінити як тривимірне зображення якого-небудь аспекту душевного стану. Неусвідомлена проблема розігрується в пісочниці, подібно драмі, конфлікт переноситься з внутрішнього світу в зовнішній і робиться зримим”.

(Дора Калф, «Sandplay»,1980)

Для роботи використовуються дві дерев'яні таці з піском розміром приблизно 60 x 70 x 10 (простір, який одночасно може бути легко охоплений поглядом). Одна таця наповнюється сухим піском, а інша використовується, якщо клієнт хоче працювати із вологим піском. Внутрішня поверхня таць забарвлюється в голубий колір - таким чином, дно таці може зображати море або річку, а також служить символом несвідомого. Також необхідна безліч різноманітних фігурок, з яких клієнт вибирає те, що притягає або, навпаки, лякає або відштовхує його. В ході сеансу йому спочатку пропонується вибрати фігурки, які привертають увагу, і побудувати з них композицію на піску. Після того, як він це зробив, його просять дати назву того, що було побудовано, і розказати про це історію.

В роботі з піском, також як і в роботі з сновидіннями в юнгіанському підході, важлива серія робіт. Перші картини часто показують ситуації, що відображають те, що відбувається в зовнішній реальності. Але незабаром виникають символи, які вказують на внутрішні проблеми творця композицій. Граючи, він все глибше занурюється в себе і робить внутрішню ситуацію зримою. Одночасно, в процесі створення символічних картин посилюється зв'язок між свідомістю і глибокими несвідомими шарами психіки, що несуть в собі потенціал для зростання, зміни, і зцілення - між Его і Самозвеличанням, спрямовуючим принципом всієї особистості.

Логотерапія— теорія і практика психотерапії, розроблена В. Франклом. загальна назва підходу, що ґрунтується на вченні В. Франкла.

Логотерапія виходить з того, що основним двигуном поведінки і розвитку особистості є прагнення людини до пошуку і реалізації значення свого життя. Відсутність значення життя або неможливість його реалізувати породжує стан екзистенціального вакууму і екзистенціальної фрустрації, причиною так званих ноогенних неврозів, пов'язаних з апатією, депресією і втратою інтересу до життя, а також з прагненням до мінімізації внутрішньої напруги. Практика логотерапії спрямована на те, щоб допомогти людині знайти втрачене їм значення без нав'язування терапевтом своїх значень. Для цього використовується метод сократівського діалогу. Унікальне значення життя або виконуючі ту ж функцію узагальнені цінності можуть бути знайдено пацієнтом в наступних сферах: творчість, переживання і ставлення, що свідомо приймається, до тих обставин, які не в змозі змінити. Суб'єктивно значуще ставлення можна знайти в будь-яких обставинах і ситуаціях, оскільки людське життя ніколи не втрачає його. Одним з головних джерел. виступає релігійна віра. Проблема значення життя може розв'язуватися однаково успішно і віруючими, і невіруючими людьми.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Види психотерапії	\|	Символдрама

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.