• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Предмет і завдання юридичної психології

Юридична психологія є прикладною наукою. Її «батьківськими» дисциплінами є в рівній мірі психологія і юриспруденція. В галузі суспільних відносин, які регулюються нормами права, психічна діяльність людей має своєрідні риси.

Слідчий, проводячи попереднє слідство, з'ясовує якості людей, їх взаємовідносини, умови життя і діяльності, індивідуальні особливості потерпілого, підозрюваного (обвинуваченого), свідків та ін. Без психологічних знань дуже важко орієнтуватися у тих конфліктах і ситуаціях, з якими йому, а також судці, співробітнику органів дізнання, прокурору та іншим учасникам юридичного процесу доводиться стикатися у своїй роботі. Психологічна компетентність юриста допомагає запобігти здатним викликати іноді важкі насліди помилкам, які можуть виникнути при судженні про людські вчинки внаслідок недоврахування психологічних факторів.

Психологічні знання необхідні юридичним кадрам і для того, щоб розвивати в собі такі важливі професійні якості, як гостра спостережливість і міцна пам'ять, гнучкість розуму та інтуїція, урівноваженість і витримка, рішучість і наполегливість, доброзичливість і принциповість та ін.

Отже, юридична психологія- галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності і механізми психічної діяльності людей у сфері відносин, що регулюються правом.

Об’єктомпсихологічної науки є психіка особистості як властивість високоорганізованої одухотвореної матерії, яка являється особливою формою відображення суб'єктом правовідносин об'єктивної реальності, саморегуляції на цій основі своєї поведінки і діяльності.

Завдання юридичної психології:

Загальні:

5) науковий синтез юридичних, психологічних і соціально-психологічних знань;

6) розкриття психологічної сутності фундаментальних понять і категорій права;

7) вивчення методологічних і теоретичних основ юридичної психології;

8) розробка методик теоретичних і прикладних досліджень в галузі юридичної психології;

9) створення професіограм і психограм юридичних професій.

Одиничні:

1) дослідження психологічних аспектів ефективності правових норм і розробка психологічних основ щодо нормативної регуляції різних правовідносин;

2) психологічне дослідження особистості злочин ця,розкриття мотивації злочинної поведінки;

3) розробка методів та заходів психологічного впливу з метою викриття злочинців;

4) розробка соціально-психологічних основ профілактики злочинів.

Предметом юридичної психологіїє вивчення психічних явищ, механізмів і закономірностей особистості (особи), які проявляються у сфері дії права.

При реалізації завдань юридичної психології повинні враховуватися певні

вимоги:

- по-перше, юридична психологія повинна дати соціально-психологічну «фотографію» стану і динаміки державно-правових явищ, аналізувати їх з урахуванням досягнутого рівня розвитку держави і права;

- по-друге, дослідження юридичної психології повинні встановлювати «діагноз» розвитку психологічної сторони правових явищ;

- по-третє, важливою вимогою до реалізації завдань юридичної психології є вивчення психологічних факторів, які впливають на державні і правові процеси.

2. Система юридичної психології

Під системою юридичної психології розуміється логічне розташування проблем і питань, що вивчаються нею, і які відображають її рівень розвитку, тенденції і перспективи.

Юридична психологія складається з загальної і особливої частини. Загальна частина охоплює її предмет, методи, завдання, психологічну структуру діяльності по здійсненню правосуддя, психологічний аналіз злочинної діяльності, а особлива частина – психологічні основи попереднього слідства, судової діяльності, діяльності виправно-трудових закладів. Система юридичної психології, запропонована В.А.Васильєвим, складається з наступних блоків:

частина загальнавключає предмет і завдання юридичної психології, методи, історію розвитку, зв'язок з іншими науками, основи загальної і соціальної психологи, правосвідомість, психологію юридичної праці і психологію правовідносин у сфері підприємництва;

частина особливамістить такі дисципліни як психологія потерпілого, психологія неповнолітнього, кримінальна психологія, слідча психологія, психологія судового розгляду кримінальної справи, виправно-трудова психологія, адаптація особистості звільненого до умов нормального життя,судово-психологічна експертиза.

3. Методи пізнання в юридичній психології

Методологічні принципи в юридичній психології.

Методологія - це система принципів і способів організації і побудови теоретичної практичної діяльності, а також вчення про цю систему.

У питанні про структуру методології відповіді спеціалістами даються неоднозначно. Загальноприйнятими є виділення кількох рівнів методології:

1) Рівень філософської методології – це загальний спосіб пізнання реальної дійсності. З точки зору філософської методолога, ядром якої є діалектика, гносеологічні принципи (принципи розвитку, загального зв'язку, системного підходу, єдності теорій практики), а також основні закони і парні категорії діалектики служать основоположними вимогами будь-якого дослідження з будь-якої наукової дисципліни. Це пояснюється тим, що науку цікавлять не лише самі явища, але й їх походження (джерела), внутрішній взаємозв'язок, причинна обумовленість.

2) Рівень загальнонаукової методології характеризує сукупність тих методологічних принципів, які можуть застосовуватись для даної науки (наприклад, в психології, в управлінні, в педагогіці, в математиці). Загальнонаукова методологія вирішує, виходячи з філософської методології, загальні для даної наукової дисципліни проблеми, виділяючи при цьому свої основоположні ідеї.

3) Рівень конкретно-наукової методології - це сукупність тих принципів і теорій, які притаманні і можуть застосовуватись для цілком конкретного напрямку (галузі) тої чи іншої науки (наприклад, для загальної психології, для соціальної психології, для юридичної психології).

4) Рівень процедур і методик дослідження визначає вимоги, які необхідно враховувати юридичному працівнику, коли він звертається до будь-якого методу чи техніки (процедури) вивчення конкретного явища.

Розглядаючи методологічні філософські принципи, необхідно докладніше розкрити поняття «принцип».

Під принципом розуміють початок, основу, вихідне положення (першопочаток, основоположення) явищ, дійсності та їх пізнання.

Велике значення для юридичної психології має філософський принцип розвитку, так як явища, що вивчаються нею відзначаються високою динамічністю. Суть даного принципу полягає в направленій, необоротній, закономірній зміні матерії і свідомості. В наслідок розвитку виникає новий якісний стан суспільного об'єкта.

Гносеологічний зміст принципу загального зв'язку полягає в тому, що, вивчаючи ті чи інші соціальні явища, необхідно брати не окремі факти, а всю сукупність фактів, які відносяться до явища, що розглядається. За допомогою принципу загального зв’язку досліджується психологічна сторона права і правосвідомості, правомірна і протиправна поведінка людей, діяльність злочинної групи.

Принцип системного підходу припускає:

1) розгляд явища, яке вивчається, як системи, тобто як відмежованої множини взаємодіючих елементів;

2) визначення складу, структури, організації елементів і частин системи, виявлення провідних взаємодій між ними;

3) виявлення зовнішніх зв'язків системи, виділення серед них головних;

4) визначення функції системи її ролі серед інших систем;

5) виявлення на цій основі закономірностей і тенденцій розвитку системи.

В юридичній психології принцип системного підходу означає розгляд

психології державних і правових утворень як сукупності елементів, кожен з яких прямо чи побічно залежить від інших, впливає на них, породжує разом з ними відносно самостійне державне чи правове установлення більш високого порядку.

Філософський принцип єдності теорії і практики випливає з самого змісту відносин людини до оточуючого світу. Людина не пристосовується до природи як тварина, і не стоїть у чисто теоретичному відношенні до неї. Вона активно діє, і ця її діяльність є способом і формою відношення до об'єктивного світу, як до природного, так і до суспільного. Така діяльність являє собою процес практико-теоретичного перетворення і освоєння зовнішнього світу. Теорія і практика - дві нерозривно пов'язані і взаємообумовлюючі сторони життєдіяльності людини.

Принцип конкретно-історичного підходу - це розгляд предметів і явищ дійсності в їх конкретних історичних зв'язках і відносинах. Він передбачає аналіз предмета чи явища пізнання як такого, що виникає, функціонує і розвивається, відмирає в часі, коли кожний теперішній стан цього предмета чи явища обумовлений попереднім.

Специфіка застосування принципу конкретно-історичного підходу в юридичній психології полягає в тому, що з його допомогою прослідковується поетапний розвиток особистості правопорушника чи злочинця, індивідуальної і соціальної правосвідомості з врахуванням місця, часу, обставин, що склалися та інших факторів. Слід відзначити, що конкретно-істо­ричний підхід у дослідженні допомагає проаналізувати психологію різних правопорушників, котрі жили в різні епохи, виділити їх особливості, спільні і відмінні риси.

Принцип детермінізму полягає в тому, що свідомість окремої особистості обумовлена загальним буттям, яке породжує її поведінку. Даний принцип означає, що психіка людини обумовлена умовами її існування. Практична діяльність і середовище, в жому знаходиться індивіде основними факторами, які визначають і формування її психіки, і специфічні особливості її властивостей.

Принцип єдності свідомості і діяльності розкриває складну діалектику людської свідомості і діяльності як особливого виду людської активності.

Психіка, свідомість кожного конкретного індивіда в даний момент представляє собою продукт розвитку особистості в процесі всього її життя. При цьому основним фактором, який формує психіку, розвиває свідомість людини, є діяльність (гра, навчання, праця і спілкування як специфічний вид діяльності). Чим більш глибоко і детально відомий життєвий шлях людини, діяльність, якою вона займалася, її результати, тим більш точно і всебічно можна оцінити її особистість.

Принцип особистісного підходу передбачає розгляд конкретної особистості ж пов'язаної в єдине ціле системи внутрішніх умов (елементів структури особистості), які відображають всі зовнішні впливи. Єдність зовнішніх впливів і внутрішніх умов вимагає йти до пізнання внутрішнього змісту особистості, її переживань, свідомості, виходячи з зовнішніх даних її поведінки, зі справ її і вчинків.

При врахуванні принципу особистісного підходу розглядаються в єдності якості людини як представника певної соціальної групи і індивідуальні особливості и способу мислення і почуттів. Особистісний підхід не просто пов'язаний з іншими методологічними принципами психологічної науки, але і вбирає всі основні принципи психології (недарма в окремих працях використовується термін особистісно-соціально-діяльнісний підхід). Він орієнтує дослідника на цілісне вивчення особистості в її залученості в групу і діяльність в єдності головних факторів її розвитку - соціального середовища, діяльності особистості, її внутрішньої активності.

Методологічні принципи наукового пізнання практики є основою, базою, на якій будується змістовний аналіз об'єкта і предмета юридичної психології.

Методи пізнання в юридичній психології.

Розвиток юридичної психології як науки безпосередньо залежить від її методичної забезпеченості. Тому кожен дослідник, пошуковець-практик повинен представляти методичні можливості юридичної психології, вміти вибрати, а коли необхідно, і розробляти у відповідності з метою і завданнями дослідження конкретні методики. Для цього потрібно мати чітке уявлення про систему методів, яка використовується для пізнання в юридичній психології. Виділяють теоретичні і емпіричні методи дослідження:

І. теоретичні методипсихологічно-правових досліджень дозволяють за зовнішньою стороною соціально-психологічних явищ розглянути їх суть, в одиничному знайти загальне, виявити внутрішній зв'язок і закономірність.

Розглянемо коротко виділені теоретичні методи дослідження:

1) Загальнонауковий логічний метод дозволяє, спираючись на дані конкретного вивчення якої-небудь юридичної справи, виявити ті психологічні закономірності державно-правових явищ і процесів, які не лежать на поверхні, а проявляються як їх тенденція, сутність.

2) метод моделювання. Суть його полягає у встановленні схожості явищ (аналогії), адекватності одного об'єкта іншому в певних відносинах і на цій основі перетворення простого по структурі і змісту об'єкта в модель більш складну.

Спеціаліст в галузі юридичної психології отримує можливість перенесення даних по аналогії від моделі до оригіналу. Модель - це допоміжний засіб, який в процесі пізнання дає нову інформацію про основний об'єкт вивчення. При цьому дослідник, виявивши характерні риси, властивості, ознаки існуючих психологічно-правових явищ, починає пошук нового їх компонування, поєднання, моделює принципово новий стан явища, що вивчається. Так виникають моделі-гіпотези, які носять передбачливий характер і потребують перевірки, моделі-концепції, які перетворюються в науково обгрунтовані теорії. У психологічній літературі виділяється розумовий експеримент – особливий вид моделювання, який характеризується співвідношенням теоретичних і експериментальних даних, отриманих в процесі дослідження, і моделлю, яка імітує ті ситуації, які могли б виникнути при реальному експериментуванні. Така ідеальна модель дозволяє виявити найважливіші зв'язки і відношення в об'єкті, що вивчається, а також пояснити і конкретизувати вже наявні прийоми і правила.

Моделювання здійснюється в тих умовах, коли:

1) експеримент над об'єктом, який цікавить спеціаліста, з певних причин неможливий безпосередньо;

2) експеримент над об'єктом вимагає невиправдано великих витрат часу і засобів;

3) експеримент над моделлю забезпечить більш точні результати.

Необхідно зазначити, що в більшій мірі застосовні ідеальні моделі, а не матеріальні. Вони будуються у свідомості дослідника, тому їх можна вважати певною формою мислення, за допомогою якого чуттєво-наочні уявлення логічно об'єднуються в цілісний образ.

Метод моделювання має велике значення для практичної юридичної психології, яка вивчає такі проблеми як предмет і місце, результати і наслідки правопорушення за допомогою моделей психологічних особливостей особистості звинуваченого, підсудного, потерпілого, свідка та ін.

3) кібернетичний метод. Застосування даного методу дає можливість проводити обробку численної інформації, яка пов'язана, по-перше, з психологічним аспектом правової поведінки, по-друге, з психологічними особливостями особистості конкретного злочинця, по-третє, з психологічною стороною професійної діяльності юридичних кадрів.

4)Математичний метод, який дозволяє виразити кількісно різні психологічні вияви чи психологічно-правові явища.

ІІ. Емпіричні методи:

1) Спостереженняяк метод пізнання передбачає цілеспрямовану фіксацію проявів поведінки однієї людини чи групи людей, або ж окремих психологічно-правових реакцій. Предметом психологічного спостереження можуть виступати і ситуації, що виникають, наприклад, в умовах попереднього розслідування, при допиті звинуваченого, в ході бесіди зі свідками, при виконанні робіт засудженими.

Спостереження може бути включене (спостерігач є учасником життєдіяльності групи; відомі випадки, коли в камеру до ув'язнених навмисно підсаджують людину, котра проводить спостереження за засудженими) і невключене (спостереження зі сторони), суцільнечи вибіркове,постійне чи тимчасове.

Вюридичній психології розрізняють такожнеопосередковане і опосередковане спостереження.

2) Експеримент вважається одним з важливих методів дослідження, при якому навмисно чи планомірно викликається зміна психологічних станів, процесів, явищ, що вивчаються і враховуються умови, в яких вони протікають.

Експеримент дозволяє маневрувати факторами, які впливають на людину чи групу людей, дає можливість відтворювати психолого-правове явище, що вивчається неодноразово.

У залежності від характеру експериментальної ситуації виділяють експеримент: лабораторний і природний.

Особливістю лабораторного експерименту є те, що він проводиться в спеціально обладнаній лабораторії, оснащеній необхідною апаратурою, У ході такого експерименту діяльність і поведінка людини проходить в штучних умовах, створених дослідником. Лабораторний експериментдозволяє з допомогою

пристроїв вимірювати окремі психічні процеси, фіксувати їх прояви в поведінці і діяльності індивіда. Природний експеримент, ідеяякого належить великому психологу-досліднику А, Ф.Лазурському,покликаний усунути окремі недоліки лабораторного експерименту. Його суть полягає в тому, що діяльність і поведінка людини чи групи людей вивчаються в природних, звичайних умовах життєдіяльності (на ро­бочому місці піддослідного, в соціальних групах, членом яких він є ), а зміні піддаються деякі фактори у відповідності із задумом експериментатора.

В залежності від ступеня втручання експериментатора у хід психічних процесів і явищ експерименти поділяються на констатуючі і формуючі. Констатуючий експериментпов'язаний з вирішенням наступної задачі: виділити серед сукупності факторів один чи кілька і оцінити їх вплив на психологічно-правове явище. У ході подібного експерименту дослідник отримує відповідь на питання про те, яким є вплив різних факторів на предмет, що вивчається, і по спрямуванню (позитивний чи негативний), і по силі, і по стійкості. Формуючий експеримент( в окремих працях він носить назву навчального чи виховного) передбачає суттєву зміну позиції дослідника: перехід від вивчення фактів і їх психологічного пояснення до процесу формування необхідних якостей і властивостей особистості (ціннісних орієнтацій, соціальних установок, норм поведінки, рис характеру).

Методи психологічного впливу на особистість.

У діяльності будь-якого юридичного працівника завжди має місце психологічний вплив на особистість чи групу людей. Виступ судді перед підлітками в школі, бесіда слідчого з потерпілим чи свідками, діалог інспектора митниці з правопорушником –

ці та інші подібні ситуації в діяльності юриста пов'язані не лише із з'ясуванням суті конкретної справи, але і з впливом на людей.

Метою психологічного впливу є виховання чи перевиховання особистості, стимулювання її до законослухняної поведінки, мотивування якої-небудь особи до відкритості і щирості при дачі показів і т.п. Психологічний вплив на окремих осіб в процесі розслідування кримінальної справи покликаний блокувати чи понижувати протидію тих людей, які свідомо викривляють чи приховують істину.

Методи психологічного впливу, які використовуються юридичними працівниками відрізняються від методів пізнання, розглянутих в попередньому параграфі. Методи психологічного впливу є способом впливу на психіку правопорушника, потерпілого чи свідка з метою спонукання їх до дачі показів з приводу обставин правопорушення.

Складним, але дієвим є метод переконання як спосіб словесного впливу, який включає в себе систему доведень, побудованих по законах логіки і обґрунтовуючий висунутий юридичними працівниками тезис. Успішне переконання веде до прийняття і наступного включення нових аргументів в систему поглядів, яка склалася у правопорушника, до певної трансформації світогляду в цілому і оцінки конкретної ситуації, а тому, і зміни мотиваційної основи поведінки. Переконання основане на усвідомленому прийнятті людиною висловлюваних юристом ідей, на їх аналізі і оцінці. При цьому висновок може бути зроблений як самостійно, так і зразу за переконуючим.

З метою психологічного впливу на особистість в юридичній практиці активно використовують метод передачі (приховування) інформації. Під передачею інформації розуміється цілеспрямована передача певних відомостей про факти, події, знання в процесі спілкування з людиною. В умовах здійснення правосуддя метод передачі інформації приводить до зміни спрямованості розумових процесів особи, на яку чиниться вплив. Заздалегідь зібрана і вміло подана інформація, впливаючи на хід інтелектуальних, емоційних і вольових процесів, може дати позитивний результат. Наприклад, часто правопорушник, потерпілий чи свідок не може згадати про якісь важливі для слідства деталі; шляхом передачі цій особі певної порції інформації можна стимулювати його спогади. Якщо людина дає неправдиві покази, то в цьому випадку передача інформації також може змінити його погляди і оціночні судження. Звичайно, у даному випадку інформація, яка передається юридичним працівникам повинна мати об'єктивні джерела: офіційні документи (протоколи оглядів і обшуків, характеристики), висновки спеціалістів. Лише при цій умові, отримавши інформацію, винний може переглянути зайняту ним позицію і дати правдиві покази.

Одним з психологічних методів впливу на особистість правопорушника є метод рефлексії, У чому суть даного методу? Рефлексія (від лат. reflехіо - звернення назад) - це процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психічних актів і станів. У соціальній психології рефлексія виступає у формі

усвідомлення діючою особою того, як вона сприймається і оцінюється іншими людьми. Метод рефлексії в юридичній психології базується саме на з'ясуванні, як правопорушник знає і розуміє юридичного працівника, його особистісні особливості, емоційні реакції і пов'язані з пізнанням уявлення.

У психологічному арсеналі впливу працівників правоохоронних органів на особистість правопорушника значне місце займає метод навіювання (суперечка про можливість застосування даного методу в процесі розкриття правопорушень продовжується серед спеціалістів до теперішнього часу).

Навіювання - це цілеспрямований, неаргументований вплив однієї людини на іншу чи групу людей. При навіюванні відбувається некритичне сприйняття інформації, чужого погляду чи позиції, прийняття її як своєї власної. Ще великий фізіолог, невропатолог, психіатр, психолог В.М.Бехтєрєв у своїх дослідженнях показав, що навіювання безпосередньо викликає певний психічний стан людини, не вимагаючи доказів і логіки міркувань. Тому навіювання представляє собою переважно емоційно-вольовий вплив юриста на правопорушника.

Навіювання безпосереднє може здійснюватися у вербальній і невербальній формі (суворий оклик, тихий шепіт, наказ і т.п.). Побічне навіювання досягається за допомогою передачі інформації і відомостей про життєдіяльність правопорушника які створюють у нього уявлення, про повну, вичерпну інформованість працівника правоохоронних органів (нейтральні за формою висловлювання, наприклад, слідчого про деталі взаємовідносин правопорушника з його співучасниками, деякі нюанси про його роботу чи захоплення і т.п.). Навіювання як метод психологічного впливу на особистість (до речі, навіювання може бути використане і по відношенню до потерпілого, свідка) розраховане на придушення волі людини, підпорядкування її вимогам особи, що здійснює навіювання.

Серед методів психологічного впливу на особистість слід назвати метод прикладу. Суть даного методу полягає в тому, що в процесі виховної роботи відтворюються дії, прийоми, манери, правила поведінки в спілкуванні.

Здавалось би, метод прикладу відноситься до чисто педагогічних способів впливу на інших людей. Але в основі цього методу лежить психологічний феномен - наслідування. Схильність людей до наслідування неможна вважати сліпим, механічним копіюванням дій і вчинків інших людей (сказане відноситься перш за все до підлітків і дорослих людей, так як в дитячому віці наслідування часто носить неусвідомлений характер).

Методом прикладу юрист передає своє відношення до об'єктів, явищ життя, до діяльності, до інших людей через власну роботу, дію і поведінку, В юридичній психологи за допомогою методу прикладу можна викликати критичне відношення до правопорушника, потерпілого, свідка, до себе за рахунок співставлення конкретних дій, вчинків і висловлювань тієї особи, що чинить вплив, зі своїми власними. Особливу важливість даний метод набуває в роботі з неповнолітніми і тими правопорушниками, які вперше порушили закон.

Лекція № 3 «Методологічні основи та методи юридичної психології»

1. Методологічні принципи в юридичній психології.

2. Методи пізнання в юридичній психології:

2.1. Теоретичні методи дослідження

2.2. Емпіричні методи дослідження.

3. Методи психологічного впливу на особистість.

1. Методологічні принципи в юридичній психології

Доцільно зупинитися насамперед на розгляді загального і відмін­ного у змісті трьох доволі близьких понять: методологія, методика і метод. Особливо важливо з'ясувати, у чому полягає зв'язок методи­ки і методології, бо від цього безпосередньо залежить як якість пси­холого-правового дослідження, так і успішність практичних дій юри­дичного працівника.

Метод визначається як спосіб досягнення будь-якої мети, вирішен­ня конкретного завдання, сукупність прийомів і операцій практично­го чи теоретичного засвоєння (пізнання) дійсності. Метод виконує ре­зультативну функцію, вказує юристу, як він повинен поводити себе стосовно об'єкта пізнання, які пізнавальні та практичні операції по­винен здійснити, щоб досягти поставленої мети.

Методика — це система методів і процедур, яка застосовується в юридичній діяльності. Науково обґрунтована методика вивчення, на­приклад, особистості правопорушника припускає сукупність правил, що регулюють послідовність здійснення юристом відповідних опера­цій і застосування при цьому певних методів. Методика — ніби модель дослідження, розгорнута у часі. Вона завжди конкретна й унікальна, бо визначається характером об'єкта вивчення, цілями і завданнями, зовнішніми обставинами тощо.

Найважливішим і найскладнішим з трьох аналізованих понять є поняття "методологія", яке трактується так: методологія — це систе­ма принципів і способів організації і побудови теоретичної та прак­тичної діяльності, а також вчення про цю систему.

Щодо питання про структуру методології відповіді спеціалістів неоднозначні. Загальноприйнятим є виділення кількох рівнів методо­логії. Автор вважає, що найбільш повно і чітко суть поняття "мето­дологія" дослідження сформульована викладачами кафедри психоло­гії Міжрегіональної Академії управління персоналом за участю чле-на-кореспондента АПН України, доктора психологічних наук, професора Л. Бурлачука. У структурі методологічного знання вони виділяють чотири рівні¹:

1)рівень філософської методології;

2)рівень загальнонаукової методології;

3)рівень конкретно-наукової методології;

4)рівень процедур і методики дослідження.

Рівень філософської методології — це загальний спосіб пізнання реальної дійсності. З погляду філософської методології, ядром якої є діалектика, гносеологічні принципи (принципи розвитку, загального зв'язку, системного підходу, єдності теорії і практики), а також осно­вні закони і парні категорії діалектики служать основоположними вимогами будь-якого дослідження з будь-якої наукової дисципліни. Це пояснюється тим, що науку цікавлять не лише самі явища, а й їх походження (джерела), внутрішній взаємозв'язок, причинна обумов­леність.

Рівень загальнонаукової методології характеризує сукупність тих методологічних принципів, які можуть застосовуватися для цієї нау­ки (наприклад, у психології, управлінні, педагогіці, математиці тощо). Загальнонаукова методологія вирішує, виходячи з вимог фі­лософської методології, загальні для цієї наукової дисципліни про­блеми, виділяючи при цьому свої основоположні ідеї.

Рівень конкретно-наукової методології — це сукупність тих прин­ципів і теорій, котрі притаманні і можуть застосовуватися для цілком конкретного напряму (галузі) тої чи іншої науки (наприклад, для загальної психології, соціальної психології, юридичної психології тощо).

Рівень процедур і методики дослідження визначає вимоги, котрі необхідно враховувати юридичному працівникові, коли він зверта­ється до будь-якого методу чи техніки (процедури) вивчення конкрет­ного явища.

Перед тим, як розглядати методологічні філософські принципи, необхідно докладніше розкрити поняття "принцип". Це важливо ще й тому, що чимало студентів мають труднощі на семінарах і екзаме­нах, щоб дати правильну відповідь на поставлене запитання.

Найзагальніше визначення принципу представляє його як поча­ток, основу, вихідне положення (першопочаток, основоположення) явищ дійсності та їх пізнання. Принципи характеризують як об'єкти­вну реальність, так і реальність суб'єктивну. Наприклад, у принци­пах зв'язку і розвитку, у принципах вищої нервової діяльності відо­бражено буття речей і явищ об'єктивного світу, їх властивості й від­носини. Принципи становлять основу для побудови системи знань, для викладення того чи іншого вчення. Як гносеологічне явище прин­цип багатогранний і має двояку природу, виконує дві різні функції:

а) принцип — це знання про дійсність. Розумова діяльність дослід-
ника, обробляючи емпіричний матеріал, описуючи результати досліду, приводить до утворення наукових понять, а потім, здійснюючи синтез знань, підводить судження і поняття під принципи й ідеї;

б) принцип — це засіб пізнання дійсності. Виступаючи в цій якості, принцип виражає методологічну вимогу, яка ставиться до пізнання, своєрідне правило здійснення пізнавальних операцій. Наприклад, принцип єдності логічного та історичного в пізнанні вима-
гає, щоб теоретичне пізнання предмета проводилося з урахуванням історії як самого предмета, так і з урахуванням його пізнання.

Принципи виникають у результаті узагальнення досвіду пізнання. В об'єктивній дійсності принципів немає, і тому вони не можуть з'яви­тися як відображення самої дійсності у свідомості людини. Вони є ві­дображенням пізнавальної діяльності, практики наукового пізнання.

Велике значення для юридичної психології має філософський принцип розвитку, бо явища, що вивчаються нею, відзначаються ви­сокою динамічністю. Суть цього принципу полягає в направленій, необоротній, закономірній зміні матерії і свідомості. У результаті розвитку виникає новий якісний стан суспільного об'єкта.

Об'єктом юридичної психології є людина як суб'єкт правоохорон­ної діяльності і учасник суспільних правовідносин, а також група лю­дей (колектив). Принцип розвитку вимагає вивчати окрему особис­тість чи психолого-правові явища в групі (колективі) в їхньому розвит­ку, в динаміці. Оцінюючи, наприклад, звинуваченого, юрист-практик повинен простежити життєвий шлях цієї людини: час, місце народжен­ня і проживання, дитинство, навчання в школі, трудову діяльність, сі­мейне життя і т. д. Використання принципу розвитку дасть йому змогу з'ясувати, як змінилася свідомість звинуваченого в часі, які причини і тенденції цих змін, що собою представляє ця людина сьогодні. Якщо мова йде про оцінку будь-якої групи людей, то принцип розвитку ви­магає розглядати розвиток цієї спільноти як обумовлений розвитком спільної діяльності її членів із урахуванням специфіки завдань, які роз­в'язуються, і особливостями групи. При цьому сам розгляд "руху" гру­пи повинен відбуватися в досить широкому часовому діапазоні.

Нарешті, вивчаючи окрему особистість чи групу людей, вибира­ючи той чи інший метод психологічного впливу на них, важливо зав­жди пам'ятати, що психіка особистості й психологія групи не є щось застигле, нерухоме. Вони безперервно змінюються, знаходяться в по­стійному русі. Зміни психіки особистості й психології групи обумов­лені вирішенням різного роду суперечностей під впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів. Тому логіка психолого-правового пізнання повинна відтворювати логіку розвитку явища, що вивчаєть­ся, історію його виникнення і розвитку.

Гносеологічний зміст принципу загального зв'язку полягає в тому, що, вивчаючи ті чи інші соціальні явища, необхідно брати не окремі факти, а всю сукупність фактів, які стосуються явища, що розглядаєть­ся. Важливо виявити ієрархію зв'язків між елементами, які входять до структури явища, що вивчається, виділити в них головні й другорядні. Важко говорити про розуміння того чи іншого соціального явища, про можливість прогнозувати його подальший розвиток у тому разі, коли не визначені основні зв'язки його з іншими явищами.

Насправді, будь-який юридичний феномен пов'язаний багато в чому з іншими явищами, і його ізольоване однобічне вивчення безпе­речно призводить до викривленого, помилкового висновку. Для при­кладу: одне із завдань юридичної психології — виділення криміноген­них особистісних якостей і передумов. Вивчення цього явища може привести до успіху лише в тому разі, коли аналізуються у взаємозв'яз­ку всі фактори, що діють на особистість: її взаємозв'язок із середови­щем, у котрому ця особистість здійснює свідому діяльність; цілі і цін­ності, моральні норми й інтереси особистості; характер взаємин в сім'ї і з тими, хто нас оточує; потреби і можливості їхнього задоволення професією, яку має ця людина, та ін.

Системні зв'язки в предметі пізнання існують об'єктивно і притаман­ні всім галузям соціальної дійсності, в тому числі і тим, які вивчаються юридичною психологією. За допомогою принципу загального зв'язку досліджуються психологічна сторона права і правосвідомості, правомір­на і протиправна поведінка людей, діяльність злочинної групи тощо. Принцип системного підходу в загальному випадку припускає:

• розгляд явища, що вивчається як система, тобто як система багатьох взаємодіючих елементів;

• визначення складу, структури, організації елементів і частин си­стеми, виявлення провідних взаємодій між ними;

• виявлення зовнішніх зв'язків системи, виділення серед них го­ловних;

• визначення функції системи і її ролі серед інших систем;

• виявлення на цій основі закономірностей і тенденцій розвитку системи.

В юридичній психології принцип системного підходу означає роз­гляд психології державних і правових утворень як сукупності елемен­тів, кожен із яких прямо чи побічно залежить від інших, впливає на них, породжує разом із ними відносно самостійне державне чи пра­вове установлення більш високого порядку.

Системне вивчення, наприклад, дає можливість представити юридич­ну психологію, з одного боку, як систему, яка входить в системи більш високого порядку — в психологію і правознавство, а з іншого — як сис­тему, котру можна поділити на підсистеми більш низького рівня — пра­вову психологію, кримінальну, судову, пенітенціарну.

Принцип системного підходу в юридичній психології дозволяє юристу-практику встановити механізм визначального впливу соці­ального середовища (його особливостей) на правомірну чи проти­правну поведінку окремої людини і соціальної групи. За допомогою цього принципу вивчається якісний характер, цілісність об'єкта і предмета пізнання юридичної психології, вплив змін у державно-правовій системі на психіку окремої особистості, її діяльності та по­ведінки.

Філософський принцип єдності теорії і практики випливає з само­го змісту ставлення людини до навколишнього світу. Людина не при­стосовується до природи, як тварина, вона активно діє, і ця її діяль­ність є способом і формою ставлення до об'єктивного світу як до при­родного, так і до суспільного. Така діяльність представляє собою процес практико-теоретичного перетворення і освоєння навколишнього світу. Теорія і практика — дві нерозривно пов'язані і взаємо-обумовлені сторони життєдіяльності людини.

Принцип єдності теорії і практики розкриває діалектику руху людського знання до істини і визначальну роль практики в процесі пізнання. Практика — критерій істинності того чи іншого теоретич­ного положення. Теорія, що не спирається на практику, виявляється абстрактною, безплідною. Практика, яка не спрямовується теорією, страждає стихійністю, відсутністю необхідної цілеспрямованості. Са­ме в цьому виявляється єдність теорії і практики.

Сказане характерне і для юридичної психології. Результативне ви­рішення завдань, які ставить перед юридичною психологією практи­ка, можливе лише на основі добре розробленої теорії. Більше того, чим ширше і складніше коло практичних завдань, тим гостріше від­чувається потреба в теорії. Разом з тим, постійно відчувається необ­хідність переходу від емпіричного рівня осмислення психологічної ре­альності до теоретичного.

Будь-яке вивчення психолого-правового явища починається з ана­лізу практики, життєвих ситуацій. Але робиться це не навмання, а з наукових позицій, котрі мають бути продумані, вироблені юристом ще до постановки завдань вивчення. Отримавши в результаті дослі­дження сукупність фактів, він проводить теоретичне узагальнення і пояснення цих фактів, завершуючи свою роботу висновками, покли­каними втілитися на практиці в конкретні заходи і дії.

Принцип конкретно-історичного підходу у філософії виступає як за­гальний принцип пізнання, який однаковою мірою застосовується як при дослідженні явищ природи і суспільства, так і при вивченні свідо­мості й мислення людини. Вимоги цього принципу діалектики — роз­гляд предметів і явищ дійсності в їхніх конкретних історичних зв'язках і відносинах. Він передбачає аналіз предмета чи явища пізнання як тако­го, що виникає, функціонує і розвивається, відмирає в часі, коли кож­ний теперішній стан цього предмета чи явища обумовлений попереднім.

Специфіка застосування принципу конкретно-історичного підхо­ду в юридичній психології полягає в тому, що за його допомогою простежується поетапний розвиток особистості правопорушника чи злочинця, індивідуальної і соціальної правосвідомості з урахуванням місця, часу, обставин, що склалися, та інших факторів. Слід відзна­чити, що конкретно-історичний підхід у дослідженні дає змогу про­аналізувати психологію різних правопорушників, які жили в різні епохи, виділяти їхні особливості, спільні і відмінні риси.

Розглянуті принципи методології філософського рівня — принципи розвитку, загального зв'язку, системного підходу, єдності теорії і прак­тики, конкретно-історичного підходу — однаково справедливі, необ­хідні і дійсні при пізнанні проблем біології і математики, соціології і економіки, психології й управління, педагогіки й інформатики і т. д.

На базі загальних філософських принципів склалися методологіч­ні принципи психології, котрі безпосередньо стосуються і юридичної психології. Які ж ці принципи? В чому їхня суть? Як вони впливають на вивчення і оцінку психолого-правових фактів і явищ?

Суть принципу детермінізму полягає в тому, що свідомість окремої особистості обумовлена загальним буттям, яке формує її поведінку. У застосуванні до юридичної психології це означає, що соціальне ото­чення (і "макросередовище", і "мікросередовище") впливає на свідо­мість як окремої особистості, так і малої групи. Це виявляється у фор­муванні потреб, соціальних установок, ціннісних орієнтацій особисто­сті і малої групи, у розвитку і функціонуванні певних взаємин та ін. Цей принцип означає, що психіка людини обумовлена умовами її іс­нування. Практична діяльність і соціальне середовище, в якому знахо­диться індивід, є основними факторами, що визначають і формування її психіки, і специфічні особливості її властивостей.

Принцип детермінізму орієнтує юриста, по-перше, на пояснення багатьох психолого-правових явищ, виходячи з життєдіяльності лю­дини і тих соціальних груп, членом котрих він є. По-друге, принцип націлює на те, що, змінюючи матеріальні, соціальні, духовні умови життя і діяльності людей, можна добиватися необхідних змін у пове­дінці людини, в її відносинах із законом.

Принцип детермінізму вимагає від юристів-практиків враховува­ти вплив різних факторів буття на розвиток психолого-правових явищ. Він спонукає слідчого і суддю, адвоката і прокурора, працівника кри­мінального розшуку і відділу по боротьбі з економічними злочина­ми тощо спрямовувати зусилля на з'ясування конкретної причинної обумовленості тих чи інших психолого-правових явищ об'єктивни­ми суспільними відносинами, на пошук зв'язків індивідуальної чи групової свідомості з умовами праці та побуту людей, з характе­ром виробництва, з тим господарським механізмом, який в цей мо­мент діє.

Принцип єдності свідомості та діяльності розкриває складну діа­лектику людської свідомості та діяльності як особливого виду люд­ської активності.

Психіка, свідомість кожного конкретного індивіда в цей момент представляє собою продукт розвитку особистості в процесі всього її життя. При цьому основним фактором, який формує психіку, розви­ває свідомість людини, є діяльність (гра, навчання, праця і спілкуван­ня як специфічний вид діяльності). Чим глибше і детальніше відомий життєвий шлях людини, діяльність, якою вона займалася, її резуль­тати, тим більш точно і всебічно можна оцінити її особистість.

Свідомість і діяльність взаємопов'язані і взаємообумовлені. С. Ру-бінштейн так розкривав суть цього принципу: "Основний позитивний зміст положення про єдність свідомості і діяльності полягає в утвер­дженні їх взаємозв'язку і взаємообумовленості: діяльність людини обу­мовлює формування її свідомості, її психічних зв'язків, процесів і влас­тивостей, а ці останні, здійснюючи регуляцію людської діяльності, є умовою їх адекватного виконання"¹. В іншій праці він підкреслив: "Ді­яльність і свідомість — не два в різні боки обернені аспекти. Вони утво­рюють обмежене ціле — не тотожність, але єдність"².

Група людей здійснює ту чи іншу діяльність, психологічну струк­туру якої складають цілі, мотиви, засоби і способи їх досягнення. Зміст і характер спільної діяльності справляє формуючий вплив на психіку кожного члена групи і психологію групи в цілому, котрі, в свою чергу (і психіка індивіда, і психологія групи), виявляються в діяльності.

Для юридичного працівника вкрай важливе розуміння того, що психіка особистості й психологія групи формуються і розвиваються в процесі діяльності, в діяльності вони і виявляються.

Прикладне значення цього принципу для юридичної психології дуже велике:

• аналіз спільної діяльності, її результатів, а також вчинків і дій членів групи дають змогу юристові робити висновки про рівень не лише свідомості та інших властивостей окремої особистості, а й про зміст, розвинутість і спрямованість психолого-правових явищ, притаманних цій групі;

• зміни, корекція самої діяльності людей в позитивний бік може сприятливо відобразитися на розвитку індивідуальної свідомос­ті й групових психологічних феноменів;

• враховуючи офіційні й неофіційні ролі конкретної особистості в тій чи іншій групі, можна повніше вивчати процес формуван­ня цієї особистості.

Принцип особистісного підходу розробляється у вітчизняній психо­логії давно. "У відповідності з особистішим підходом жодне з психіч­них явищ, чи то процес, стан чи властивість особистості, яке проявля­ється в діяльності, а відповідно, і сама ця діяльність, і її елементи — дії і вчинки, не можуть бути правильно зрозумілі без урахування особис-тісної їх обумовленості".

Принцип особистісного підходу передбачає розгляд конкретної особистості як пов'язаної в єдине ціле системи внутрішніх умов (еле­ментів структури особистості), які відображають всі зовнішні впли­ви. Єдність зовнішніх впливів і внутрішніх умов потребує, писав С. Рубінштейн, "...йти до пізнання внутрішнього змісту особистості, її переживань, свідомості, виходячи із зовнішніх даних її поведінки, зі справ її і вчинків"².

Психолого-правовий аспект у наведених положеннях полягає в тому, що вчинки, поведінка і справи здійснюються в соціальному се­редовищі, в певній групі. Більше того, мікросередовище (соціальне оточення, групові феномени) справляють на дії і поведінкові вчинки особистості людини великий вплив.

При врахуванні принципу особистісного підходу розглядаються в єдності якості людини як представника певної соціальної групи й ін­дивідуальні особливості її способу мислення і почуттів.

Особистіший підхід не просто пов'язаний з іншими методологіч­ними принципами психологічної науки, а й вбирає всі основні прин­ципи психології (недарма в окремих працях використовується термін особистісно-соціально-діяльнісний підхід). Він орієнтує дослідника на цілісне вивчення особистості в її залученні до групи у поєднанні головних факторів її розвитку — соціального середовища, діяльнос­ті особистості, її внутрішньої активності.

Знання методологічних принципів філософського і загальнонау-кового рівня і вміле застосування їхніх вимог дозволяє уникнути гру­бих помилок у роботі юриста, підвищити якість вивчення юридичної проблеми і скоротити час. Методологічні принципи наукового пізнання практики є основою, базою, на якій будується змістовний ана­ліз об'єкта і предмета юридичної психології.

2. Методи пізнання в юридичній психології

Роль методів у розвитку будь-якої науки величезна. "Метод, — писав І. Павлов, — найперша основна річ. Від методу, від способу дії залежить вся серйозність дослідження. При хорошому методі і не ду­же талановита людина може зробити багато. А при поганому методі і геніальна людина буде працювати марно і не отримає цінних, точ­них даних".

Можна стверджувати, що розвиток юридичної психології як нау­ки безпосередньо залежить від її методичної оснащеності. Тому ко­жен дослідник, пошуковець, практик повинен уявляти методичні мо­жливості юридичної психології, вміти вибрати, а коли необхідно, і розробляти у відповідності з метою і завданнями дослідження конк­ретні методики. Для цього потрібно мати чітке уявлення про систему методів, яка використовується для пізнання в юридичній психології.

Оскільки метод є способом досягнення певних результатів у пі­знанні та практиці і він завжди містить дві органічно пов'язані сто­рони — об'єктивну і суб'єктивну², виділяють теоретичні й емпіричні методи дослідження.

Теоретичні методи психолого-правових досліджень дозволяють за зовнішньою стороною соціально-психологічних явищ розглянути їх­ню суть, в одиничному знайти загальне, виявити внутрішній зв'язок і закономірність. Розглянемо стисло зазначені теоретичні методи до­слідження.

Загальнонауковий логічний метод дозволяє, спираючись на дані конкретного вивчення будь-якої юридичної справи, виявити ті пси­хологічні закономірності державно-правових явищ і процесів, які не лежать на поверхні, а проявляються як їхня тенденція, сутність. У психолого-правовому дослідженні логічний метод виражається через аналіз і синтез, порівняння і класифікацію, систематизацію і узагаль­нення, абстрагування і конкретизацію.

Достоїнство теоретичного аналізу і синтезу полягає в тому, що застосування діалектичної логіки при якісному вивчення фактів дає можливість охопити одночасно велику кількість даних і про­никнути в їхню суть, провести мислену реконструкцію досліджу­ваного, вичленити ознаки, властивості, сторони, які цікавлять. Теоретичний аналіз дозволяє юридичному працівникові розклас­ти явище, що вивчається, на елементи, викрити його структуру і специфіку. При психолого-правовому аналізі встановлюються причинні зв'язки із зовнішніми і внутрішніми факторами і проти­правною поведінкою. Аналіз конкретних обставин, наприклад злочину, психологічних особливостей особистості злочинця чи по­терпілого є першим кроком в установленні психологічної сутності скоєного злочину.

Теоретичний синтез дозволяє досліднику чи практику відтворити психолого-правове явище в цілому, в системі найбільш суттєвих зв'я­зків і опосередкувань, обґрунтувати ту чи іншу концепцію. Синтез допомагає спеціалісту в царині юридичної психології виявити зага­льні положення, наприклад особливості психологічного аспекту скоєного правопорушення, показань свідків тощо.

Аналіз і синтез використовуються під час всього процесу вивчен­ня предмета пізнання. Найактивніше цей метод застосовується при зборі й опрацюванні емпіричних фактів, розкритті зв'язку між ними, що дає змогу зробити певні висновки і практичні рекомендації. Для того щоб дослідник успішно використовував аналіз і синтез, йому не­обхідно оволодіти законами логіки, основними формами і прийома­ми пізнання психолого-правових явищ. Лише тоді він зможе зробити обґрунтовані судження і висновки, надати висунутим положенням пе­реконливість і доказовість, забезпечити передбачення результатів до­слідження, визначити способи перевірки цих результатів.

Аналіз і синтез, як правило, проявляються в різних розумових опе­раціях, серед яких слід назвати порівняння і класифікацію. Порівнян­ня — це зіставлення одного поняття (явища, факту) з іншим понят­тям (явищем, фактом) для встановлення схожості чи відмінності. На початковому етапі вивчення будь-якого психолого-правового явища багато психологічних моментів виявляється шляхом порівняння з ти­повими, відомими спеціалісту загальними й особливими тенденціями. У ході класифікації на основі виділення головних і другорядних ознак визначаються групи чи класи тих або інших явищ. Зокрема, за допомогою класифікації можна встановити характер психічного роз­витку підлітка, стан психіки правопорушника, рівень розвитку малої групи, члени якої не додержують правові вимоги та ін.

Використовуються в юридичній психології і такі розумові опера­ції, як систематизація й узагальнення. Систематизація — це групуван­ня, приведення в систему тих чи інших особливостей і проявів за будь-якими ознаками (як правило, для систематизації виділяють ос­новні, головні й додаткові, другорядні ознаки).

Узагальнення — це об'єднання різних фактів, які характеризують психолого-правове явище, що вивчається, виділення на цій основі го­ловних із них.

Серед різних розумових операцій, притаманних логічному мето­ду пізнання, в юридичній психології застосовуються абстрагування і конкретизація. Вони тісно пов'язані з аналізом і синтезом, але вико­нують своє специфічне призначення. Відомо, що абстрагування — це мислене відволікання будь-якої ознаки, властивості предмета від са­мого предмета чи інших його властивостей або ознак з метою більш глибокого вивчення складних психолого-правових явищ, де застосу­вання технічних засобів, апаратури обмежене чи неможливе. Напри­клад, можна створити ідеалізований об'єкт, який не існує в реальній практиці, але дає уявлення про ідеал (модель "ідеальної психіки лю­дини"), а потім використовувати ідеалізований об'єкт при оцінці пси­хіки особистості, яка постала перед судово-психологічною експерти­зою. Конкретизація — це застосування теоретичних знань стосовно конкретної ситуації з тим, щоб уточнити, поглибити її розуміння. Як приклад конкретизації можна навести використання теорії акцентуа­ції характеру до конкретного правопорушника чи використання тео­ретичних положень про темперамент для виявлення типу темпера­менту конкретного підсудного і т. ін. Взаємозв'язок абстрагування і конкретизації зумовлений самим процесом пізнання: від чуттєвого сприйняття конкретного до абстрактного мислення. Коли окремі ознаки, сторони предмета вивчені, починається новий етап у пізнан­ні: рух від абстрактного до конкретного. Саме це конкретне і дає ре­зультатам дослідження вихід у суспільну практику.

За останні роки все активніше в психолого-правових досліджен­нях застосовують метод моделювання. Суть його полягає в установ­ленні схожості явищ (аналогії), адекватності одного об'єкта іншо­му в певних відносинах і на цій основі перетворення простого за структурою і змістом об'єкта в модель більш складну (оригінал). Спеціаліст у царині юридичної психології отримує можливість пе­ренесення даних за аналогією від моделі до оригіналу. Модель — це допоміжний засіб, який в процесі пізнання дає нову інформацію про основний об'єкт вивчення. При цьому дослідник, виявивши харак­терні риси, властивості, ознаки існуючих психолого-правових явищ, починає пошук нового їхнього компонування, поєднання, моделює принципово новий стан явища, що вивчається. Так виникають мо-делі-гіпотези, які носять передбачливий характер і потребують пе­ревірки, моделі-концепції, що перетворюються в науково обґрунто­вані теорії. У психологічній літературі виділяється розумовий екс­перимент — особливий вид моделювання. В його зміст вкладається співвідношення між теоретичними й експериментальними даними, отриманими в дослідженні, і моделлю, яка імітує ті ситуації, котрі могли б виникнути при реальному експериментуванні. Така ідеаль­на модель дає змогу виявити найважливіші зв'язки і співвідношен­ня в об'єкті, що вивчається, пояснити і конкретизувати вже наявні прийоми і правила.

Моделювання — складний процес через різноманітність і склад­ність самих психолого-правових явищ і процесів, що вивчаються. Од­нак необхідність застосування цього методу стає все відчутнішою і нагальнішою. Моделювання є сенс здійснювати в тих умовах, коли:

а) експеримент над об'єктом, який цікавить спеціаліста, з якихось
причин неможливий безпосередньо (наприклад, недоступний фізично в даних умовах, існують перепони морального чи іншого характеру);

б) експеримент над об'єктом вимагає невиправдано великих витрат часу і засобів;

в) експеримент над моделлю забезпечить точніші результати.

Метод моделювання дозволяє вивчати психологічні явища за до­помогою моделей матеріальних, знакових та ідеальних (уявних).

В юридичній психології, як показує практика, більшою мірою за­стосовні ідеальні моделі, а не матеріальні. Вони будуються у свідо­мості дослідника, тому їх можна вважати певною формою мислення, за допомогою котрого чуттєво-наочні уявлення строго логічно об'єд­нуються в цілісний образ.

Метод моделювання має велике значення для практичної юридич­ної психології, що вивчає такі проблеми, як предмет і місце, резуль­тати і наслідки правопорушення за допомогою моделей психологіч­них особливостей особистості звинуваченого, підсудного, потерпі­лого, свідка, модель психологічних особливостей скоєного злочину тощо.

Останнім часом до теоретичних методів в юридичній психології стали відносити і кібернетичний метод. Раніше кібернетичний метод інтерпретувався як спосіб, за допомогою якого можна пізнати пред­мет, що цікавить під кутом зору можливості керування ним. Не ви­падково метод знайшов досить широке застосування в криміналісти­ці для вивчення можливостей управління поведінкою злочинця в си­туації виявлення злочину і викриття винного. Пізніше кібернетичний метод став використовуватися для інформаційного забезпечення пра­воохоронної і правозастосовної діяльності. Поширенню цього мето­ду сприяло впровадження в діяльність органів юстиції і правоохорон­них органів електронно-обчислювальної техніки. В юридичній пси­хології застосування кібернетичного методу дає можливість проводити опрацювання різноманітної інформації, котра пов'язана, по-перше, з психологічним аспектом правової поведінки, по-друге, з психологічними особливостями особистості конкретного злочинця, по-третє, з психологічною стороною професійної діяльності юридич­них кадрів. Цілком природно, що кібернетичний метод дозволяє та­кож вирішувати задачі теоретичного характеру: висувати наукові гі­потези, проводити психологічне обслідування великої кількості різ­них верств і груп людей в регіоні та ін.

Близький до кібернетичного математичний метод, який широко і успішно використовується в таких науках, як соціологія, економіка, управління, маркетинг тощо. Цей метод відрізняється від багатьох розглянутих раніше теоретичних методів насамперед тим, що є кіль­кісним способом вираження тих чи інших ознак, властивостей, явищ, які вивчаються. В юридичній психології математичний метод дозволяє виразити кількісно різні психологічні вияви чи психолого-правові явища. Наприклад, психічні процеси, стани, що вивчаються, можна зобразити математичними символами і визначити кореляцій­ний зв'язок між ними і тенденції їхнього розвитку, моделювати окре­мі психолого-правові явища. Елементи математичної статистики, те­орія ймовірностей, теорія експертних оцінок, теорія рефлексивного управління та інші напрями математичної науки знаходять все біль­ше застосування в юридичній психології.

Емпіричні методи пізнання психолого-правових явищ різноманіт­ні. В юридичній психології в тій чи іншій мірі використовуються всі вказані на рис. 2 методи. Розглянемо їхній зміст, сфери застосування і вимоги, котрі слід враховувати в практичній діяльності юриста, який звертається до того або іншого методу.

Спостереження як метод пізнання передбачає цілеспрямовану фік­сацію проявів поведінки однієї людини чи групи людей або ж окре­мих психолого-правових реакцій. Це складний процес: можна диви­тися, але не бачити; в звичному, буденному побачити нове і т. д. До­свідчений спеціаліст оцінює конкретну особистість чи групу за сумою іноді ледве помітних зовнішніх проявів.

С. Рубінштейн відзначав: «У повсякденному житті, спілкуючись із людьми, ми орієнтуємося в їхній поведінці, оскільки ми нібито "чи­таємо" її, тобто розшифровуємо значення її зовнішніх даних і розкри­ваємо зміст тексту, отриманого таким чином у контексті, який має свій внутрішній психологічний план. Це "читання" проходить по­верхнево, оскільки в процесі спілкування з присутніми у нас вироб­ляється більш-менш автоматично функціональний психологічний підтекст до їхньої поведінки».

При використанні методу спостереження в умовах процесуаль­ної діяльності все набагато складніше, тому що людина спостері­гається частіше за все в незвичній для неї обстановці і при цьому має бажання приховати свої справжні властивості й стан особис­тості.

Предметом психологічного спостереження виступають лише зов­нішні компоненти поведінки чи діяльності:

• моторні (рухові) елементи практичних і гностичних дій: рухи, переміщення і нерухомі стани людей; швидкість і напрямок ру­ху; дистанція між людьми; спільні дії групи і т. п.;

• мовні акти, їхній зміст, спрямованість, частота, тривалість, ін­тенсивність, експресивність, особливості лексичної, граматич­ної і фонетичної будови;

• міміка, жести, поза, пантоміміка, експресія звуків;

• зовнішні прояви деяких вегетативно-судинних реакцій: зблід-нення чи почервоніння шкіри, зміна режиму дихання, потови­ділення тощо.

Предметом психологічного спостереження можуть виступати і си­туації, що виникають, наприклад, в умовах попереднього розсліду­вання, при допиті звинуваченого, в ході бесіди зі свідками, при вико­нанні роботи засудженими та ін.

Спостереження може бути включене (спостерігач є учасником життєдіяльності групи; відомі випадки, коли в камеру до ув'язнених спеціально підсаджують людину, котра проводить спостереження за засудженими) і невключене (спостереження з боку), суцільне чи ви­біркове, постійне чи тимчасове. Для отримання об'єктивних резуль­татів при спостереженні необхідно заздалегідь визначити, яке психо-лого-правове явище буде вивчатися, скласти програму спостережен­ня, визначити місце спостереження і його роль у середовищі осіб, які вивчаються, правильно фіксувати виділені ознаки, зовнішні прояви. Для реєстрації результатів спостереження можуть бути використані щоденники чи карточки спостереження, а також технічні засоби (маг­нітофон, фото- і кінознімання). Слід при цьому враховувати, що в умовах попереднього розслідування технічні засоби можуть застосо­вуватися лише в рамках процесуального закону.

В юридичній психології розрізняють також неопосередковане і опо­середковане спостереження. У першому випадку спостереження здійс­нює особа, котра робить відповідні висновки за результатами спосте­реження. Так робить спостереження, наприклад, слідчий, інспектор ДАІ, співробітник відділу боротьби з економічними злочинами, ін­спектор митної служби та ін. Опосередковане спостереження суттєво відрізняється від неопосередкованого тим, що юрист отримує відомос­ті про результати спостереження, зробленого іншими особами — пси­хіатром, психологом і т. д. Характерна особливість опосередкованого спостереження полягає в тому, що його результати завжди оформля­ються документально (наприклад, у висновку психіатричної експерти­зи чи у висновку психолога). Важливо підкреслити, що зафіксовані в документах результати опосередкованого спостереження можуть бути використані як доказовий матеріал, тоді як результати неопосередко-ваного не можуть бути зафіксовані процесуально.

Успіх у використанні методу спостереження юридичними працівни­ками багато в чому залежить від об'єктивних, обстановочних і суб'єк­тивних факторів. Вирішальне значення належить суб'єктивним факто­рам, тобто якостям, здібностям, знанням, навичкам і вмінням особи, яка здійснює спостереження. Доцільно у зв'язку з цим згадати слова академіка А. Лосєва: "...Ніяка діалектика не врятує вас, якщо живі очі ваші... не побачать справжньої дійсності, яка зобов'язує вас".

Експеримент обґрунтовано вважається одним із важливих методів в юридичній психології. Під експериментом розуміється таке дослі­дження, коли навмисно чи планомірно викликається зміна психологі­чних станів, процесів, явищ, що вивчаються, і враховуються умови, в яких вони проходять. Експеримент дає змогу варіювати фактори, кот­рі впливають на людину чи групу людей, дає можливість відтворюва­ти психолого-правове явище, що вивчається неодноразово.

Основна відмінність експерименту від спостереження в тому й по­лягає, що експериментальний метод передбачає активне втручання в діяльність чи поведінку досліджуваної особи або групи людей. Як відзначав І. Павлов, "...спостереження збирає те, що йому пропонує природа, досвід же бере у природи те, що йому потрібно"¹. Інакше кажучи, при спостереженні дослідник повинен очікувати настання того чи іншого психічного чи психологічного явища, а при експери­менті він може за чітко визначеною програмою зміни зовнішньої си­туації навмисно викликати потрібний психічний процес чи психоло­гічне явище.

Методологічною базою експерименту в психолого-правовому до­слідженні є концепція соціального детермінізму. Оскільки психічне і соціально-психологічне обумовлено сукупністю факторів, які детер­мінують конкретне явище, остільки, впливаючи на ці фактори і ви­вчаючи причинно-наслідкові зв'язки, дослідник може виявити струк­туру детермінації цього явища і роль окремих факторів.

Таким чином, експеримент дає змогу:

• створювати умови, в яких виявляється психіка особистості й психологія групи;

• варіювати в потрібних напрямках самі умови проходження пси­холого-правового явища, яке вивчається, тобто виділяти вплив окремих факторів, встановлювати зв'язки і систему взаємоза-лежностей і спостерігати дійсні його закономірності;

• суворо дозувати кількісно психолого-правові явища, що аналі­зуються, і умови їхнього проходження.

Залежно від характеру експериментальної ситуації виділяють екс­перимент лабораторний і природний. Особливістю лабораторного експерименту є те, що він проводиться в спеціально обладнаній ла­бораторії, оснащеній необхідною апаратурою. У ході такого експе­рименту діяльність і поведінка людини проходить у штучних умовах, створених дослідником. Лабораторний експеримент дає змогу за до­помогою приладів вимірювати окремі психічні процеси, фіксувати їх­ні прояви в поведінці і діяльності індивіда. Наприклад, за допомогою реєстраційних приладів можна досить точно виміряти швидкість ре­акції людини на зовнішній подразник, ступінь її емоційної стійкості, швидкість формування тих чи інших навичок та ін.

Слід зазначити: успіхи сучасної психології, в тому числі і юридич­ної, були б неможливими без результатів лаб

Читайте також:

1. V. Завдання.
2. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
3. А є А, тобто усякий предмет є те, що він є.
4. Абетково-предметний покажчик
5. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
6. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
7. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
8. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
9. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
10. Аналіз основних систем трудового і професійного навчання: предметної, предметно-операційної, операційної, операційно-предметної, системи ЦІП, операційно-комплексної тощо.
11. Аналіз предметної сфери соціальної роботи
12. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.

Переглядів: 11090