• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Людська психіка, як цілісна система, має багато підсистем, кожну з яких можна розглядати як відносно самостійну систему.

Поняття про психічні процеси та стани, їх види.Відчуття і сприйняття, їх види та характеристика

До першої групи систем психіки належать:

• Психічні процеси, які поділяють на дрібніші підсистеми:

а) психічні пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення,мовлення, увага, уява);

б) емоційно-почуттєві процеси (емоції та почуття);

в) вольові процеси.

• Психічні властивості (темперамент, здібності, характер).

• Психічні стани, яких у науці налічують чимало (і позитивних, і негативних).

• Психічні утворення (мотиви, стереотипи, переконання, установки, знання, навички, вміння тощо).

Психічні процеси - це різні форми чи види взаємодії внутрішнього і зовнішнього психічного, внаслідок чого у психіці відображаються предмети та явища. "Психічні процеси - різні форми єдиного, цілісного відображення людиною довкілля і себе в ньому"(Слайд № 6, 7)

Психічне як процес - поняття, яке ввів у психологію І.М. Сєченов, розкриває основний спосіб існування психічного. Психічне існує як процес - живий, найбільш пластичний, безперервний, не заданий, відтак воно розвивається, породжує продукти своєї активності (психічні стани й образи, поняття, почуття, рішення, що формується, або нерозв'язання завдання тощо).

Психічні процеси є компонентами діяльності людини, що часто стають особливими діями (перцептивними, мнемонічними, мисленнєвими, мовленнєвими, уявними, вольовими та ін.).

Психічні властивості - сталі психічні утворення людини, що утворюються в процесі життєдіяльності, виховання та самовиховання.

Наприклад, на ґрунті психічного процесу відчуття, сприйняття, пам'яті, уваги, почуття, уяви, мислення й волі можуть породити такі властивості людини, які виражаються у формі чутливості, сприйнят­ливості, пам'ятливості, уважності, емоційності, балакучості, мовчазності, вдумливості, розсудливості, фантазерства тощо.

До іншої групи підсистем належать механізми психіки. "Механізм психіки - знаряддя" метод людини, завдяки якому поєднуються в цілість її органи і системи передавання і перетворення енергії та інформації в процесі її діяльності" (С.Д. Максименко).

Можна сказати, що механізми психіки - це знаряддя приймання, розкопування, перероблення й передавання психоенергії.

С.Д. Максименко виокремлює такі механізми психіки: відо­браження, проектування та опредметнення. Він зазначає, що психічне відображення - активний цілісний процес, який виявляється в різних формах і для якого характерна єдність пізнання, переживання й прагнення, єдність психіки й діяльності людини.

Отже, механізми психіки є динамічними. Вони постійно залежать від видів і форм психічної діяльності. Внаслідок цього можна говорити про психічні механізми відчуття, сприйняття, запам'ятовування, аналізу, синтезу, уявлення, регулювання, спонукання, проектування та інше.

Психічні стани - це різні види інтегрованого відображення людиною взаємодії внутрішніх і зовнішніх психічних впливів у певний статичний відрізок часу(Слайд №8)

Під ПСИХІЧНИМ СТАНОМ розуміють тимчасовий функціональ­ний рівень психіки, який відображає взаємодію впливу внутрішнього середовища організму або зовнішніх чинників та визначає спрямованість перебігу психічних процесів у цей момент і вияв психічних властивостей людини.

З позицій функціонування психічний стан особистості виражається в тому, наскільки швидко чи повільно відбуваються в ньому реакції і процеси, як виявляються наявні психічні властивості.

Психічний стан тісно пов'язаний з індивідуальними властивостями особистості, оскільки він характеризує психічну діяльність не загалом, а індивідуально. Стан страху в однієї людини може виявлятися у психічно­му збудженні, а в іншої - у психічному "паралічі", гальмуванні психічної діяльності. Так само, як психічні властивості відбиваються на психічних станах, психічні стани можуть переходити у психічні властивості. Якщо людина дуже часто переживає стан тривоги, можливе формування особистісної властивості - тривожності. Але відповідність між психічним станом і рисою особистості не є правилом. Зокрема, поруч з "нестрим­ністю" як стійкою властивістю холеричного типу існує "нестримність" як стан, який може виникати в кожної людини і не бути характерною властивістю поведінки.

Психічні стани можна класифікувати як вияви психічних процесів:(Слайд №9)

* стани емоційні - настрої, афекти, тривога тощо;

* стани вольові - рішучість, розгубленість тощо;

* стани пізнавальні - зосередженість, замисленість тощо.

Отже, у психічних станах поєднуються, зливаються характеристики психічних процесів і властивостей особистості. Аналіз психічного стану дає змогу прогнозувати поведінку особистості, її розвиток та само­зростання.

Психічні стани групують за різними ознаками. За суто психоло­гічними ознаками стани бувають інтелектуальні, емоційні, вольові й комбіновані.

Залежно від роду занять особистості психічні стани поділяють на стани у навчальній, трудовій, бойовій, побутовій, екстремальній та інших видах діяльності.

За роллю в структурі особистості стани можуть бути ситуативними, особистісними й груповими. Ситуативні стани виражають особливості ситуації, котра спричинила в особистості нехарактерні для її психічної діяльності реакції. Особистісні й колективні (групові) - стани, які є типовими для конкретної людини чи колективу (групи).

За глибиною переживань розрізняють стани глибокі й поверхові. Наприклад, пристрасть більш глибокий стан, ніж настрій.

За характером впливу на особистість, колектив (групу) стани поді­ляють на позитивні й негативні.

За тривалістю стани бувають тривалими й короткими. Туга молодих солдатів (матросів) за своєю батьківщиною може охоплювати період до декількох тижнів, поки вони не звикнуть до нових умов, не "вростуть" у колектив. Стан чекання якої-небудь значущої події в деяких людей вини­кає за кілька місяців до неї.

За ступенем усвідомленості стани можуть бути більш-менш усвідо­мленими й неусвідомленими.

Причому більшість із них існує без чіткого усвідомлення відобра­женого предметного змісту. Прикладом психічних станів можуть бути бадьорість, втома, апатія, депресія, ейфорія, відчуження, втрата почуття реальності, нудьга, страх, відчай, сум, той або інший настрій тощо. Вивчення психічних станів як психологічної категорії пов'язане з ім'ям М.Д. Левітова. Психічні стани так чи інакше характеризують психіку людини, визначають своєрідність різних психічних процесів.

Психічні стани виникають під час накладання психічних процесів, які відбуваються в цей момент, на властивості людини.

Пізнавальний процес - психічний процес, за допомогою якого людина пізнає світ.

Пізнавальна діяльність - це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Вона складається із серії пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, уваги, пам'яті, уяви, мислення і мовлення. Відображення реальності у людській психіці може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об'єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини - її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображаються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання.

Вищою формою пізнання людиною є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам'ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відбивається у свідомості у процесі пізнання.

Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційні та вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів.

Пізнання предметів та явищ об'єктивної дійсності, психічного життя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами. Підґрунтям розумового пізнання світу, яким би складним воно не було, є чуттєве пізнання. Разом з тим сприймання, запам'ятовування, відтворення та інші процеси неможливі без розумової діяльності, переживань та вольових прагнень. Але кожний з цих процесів має певні закономірності й постає у психічній діяльності або як провідний, або як допоміжний.

Навколишній світ, його красу, звуки, кольори, запахи, температуру, величину і багато іншого ми пізнаємо завдяки органам чуття. За допомогою органів чуття людський організм одержує у вигляді відчуттів різноманітну інформацію про стан зовнішнього і внутрішнього середовища.

ВІДЧУТТЯ - пізнавальний психічний процес відображення у психіці людини окремих властивостей та якостей предметів І явищ під час їх безпосередній дії на її органи чуттів(Слайд №10)

Роль відчуттів у житті й пізнанні реальності дуже важлива, оскільки вони становлять єдине джерело наших знань про зовнішній світ і про нас самих.

Фізіологічне підґрунтя відчуттів. Відчуття виникає як реак­ція нервової системи на той чи інший подразник. Фізіологічною основою відчуття є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на адекватний йому аналізатор.

Вивчення розвитку пізнавальної діяльності в еволюції тварин­ного світу (у філогенезі) і у дитини (в онтогенезі) показує, що відчуття є первинною формою орієнтування організму в навко­лишньому середовищі. Новонароджена дитина в перші тижні життя теж реагує лише на окремі якості предметів. Це свідчить про те, що відчуття є вихідною формою розвитку пізна­вальної діяльності. Життєве значення відчуттів полягає також у тому, що вони завжди емоційно забарвлені.

Відчуття, сприймання — процеси чуттєвого пізнання. Це такий ступінь чуттєвого відображення дійсності, коли знання про світ без­посередньо пов'язані з дією предметів на органи чуття. У процесі діяльності, у практиці життя людина здобуває перші чуттєві знання про навколишні предмети, їх якості та властивості, про власне тіло. Фізіологічно ці знання забезпечуються діяльністю першої сигналь­ної системи, а тому чуттєві форми відображення загальні для люди­ни і тварини.

Відчуття — не єдина форма відображення світу. Сприймання та уявлення не можуть бути зведені до суми або комбінації відчуттів. Кожна із форм відображення має свої відмінності, але без відчуттів, як початкової форми відображення, неможливе існування будь-якої пізнавальної діяльності. Відчуття є джерелом наших знань про світ і про нас самих.

Відчуття має рефлекторний характер; фізіологічно його забезпечує аналізаторна система. Аналізатор - нервовий апарат, який здійснює функцію аналізу й синтезу подразників, які прийшли з зовнішнього і внутрішнього середовища організму.

АНАЛІЗАТОРИ - це органи людського тіла, які аналізують навколишню дійсність і виокремлюють у ній ті чи Інші різновиди психоенергії(Слайд № 11)

Поняття аналізатора ввів І.П. Павлов. Аналізатор складається з трьох частин:

За І. П. Павловим, аналізатор складається з трьох частин: пери­феричної (рецептора), яка є спеціальним трансформатором зовніш­ньої енергії в нервовий процес; провідникової; центральної, або мозкової.

КЛАСИФIКАЦIЯ ВIДЧУТТIВ(Слайд №12)

1. За наявнiстю або вiдсутнiстю безпосереднього контакту з подразником:

- контактнi (смаковi, больовi, тактильнi);

- дистантнi (зоровi, слуховi, нюховi).

2. За мiсцем розташування рецепторiв:

- екстероцептивні (від лат. — зовнішній) — відображають якості
предметів і явищ навколишнього світу, рецептори розташовані на
тілі ззовні, до них належать: зорові, слухові, нюхові, смакові, так­тильні та інші відчуття;

- iнтероцептивні, (від лат. — всередині) — рецептори розташо­
вані на внутрішніх органах і відображають їхній стан, до них нале­
жать органічні відчуття;

- пропрiоцептивні (від лат. — власний) — рецептори розміщені в
рухових апаратах організму, вони дають інформацію про рух і поло­
ження тіла у просторі. Це кінестезичні та статичні відчуття.

3. За видом аналiзатора (по модальностi подразника):

- зоровi;

- слуховi;

- нюховi;

- смаковi;

- дотиковi;

- статичнi;

- кiнестетичнi;

- температурнi;

- больовi;

- органiчнi (спраги, нудоти, голоду);

- вiбрацiйнi.

Кожен із цих різновидів відчуття має свій орган (аналізатор), свої закономірності виникнення та функції. До самостійних відчуттів належать температурні, що є функцією особливого температурного аналізатора, який здійснює терморегуляцію і теплообмін організму з довкіллям. Наприклад, орган зорових відчуттів - око. Вухо - орган сприй­няття слухових відчуттів. Тактильна, температурна і больова чутливість — функція органів, розташованих у шкірі.

Зорові відчуття. Відіграють важливу роль у діяль­ності людини та пізнанні нею навколишнього світу. Апаратом зору є око — орган чуття зі складною анатомічною будовоюОтже, є дві великі групи зорових відчуттів: хроматичні (кольорові, які відображають світлову гаму з численними відтінками і перехода­ми кольорів), і ахроматичні (безкольорові, які відображають перехід від білого до чорного через масу відтінків сірого кольору).

Відчуття кольору характеризується тоном, яскравістю і наси­ченістю. Людське око може розрізняти до 500 відтінків.

Відображення кольору значно збагачує пізнавальні можливості людини. Досліджено, що чорний колір сигналізує про небезпеку, пригнічує, зелений — заспокоює. Голубий колір пов'язаний з від­критим простором. Він може заспокоювати, навіювати радість, але може навіювати і занепокоєння. Червоний — викликає збудження, почуття небезпеки, іноді — дратівливість.

Вплив кольору на емоційний стан людини враховується в оформленні робочих приміщень. Так, колір стін класної кімнати повинен відповідати вимогам психології і технічної естетики, ство­рювати бадьорий настрій та налаштовувати на сприймання навчального матеріалу. Кольорова гама спальної кімнати, навпаки, повин­на заспокоювати.

Слухові відчуття. Слухові відчуття також мають велике значен­ня в житті людини. Вони допомагають правильно орієнтуватися в навколишньому середовищі і регулювати свої дії.

Розрізняють три види слухових відчуттів: мовні, музичні та шуми. В цих видах відчуттів звуковий аналізатор виділяє чотири якості зву­ку: силу (або інтенсивність), висоту, тембр, тривалість.

У процесі оволодіння мовою і користування нею у людини ви­робляється фонематичний слух, тобто чутливість до звуків мови. Він формується протягом життя залежно від мовного середовища, в яко­му перебуває людина. Шуми менш соціальні і менше значущі для людини. Вони мо­жуть спричинити певний емоційний настрій (шум дощу, вітру), іноді є сигналом небезпеки (шипіння змій, кроки наближення во­рога). У шкільній практиці негативний вплив справляє шум, який заважає виділити у свідомості корисні сигнали — слова, втомлює нервову систему. У великих містах оголошено боротьбу із шумом на вулицях.

Нюхові відчуття. Подразниками, що викликають нюхові відчут­тя, є мікроскопічні частини речовини, яка потрапляє в носову порожнину разом з повітрям і діє на рецептор. У багатьох тварин це основний рецептор, він тісно пов'язаний із задоволенням потреб у їжі, паруванні, самозбереженні.

У житті людини нюхові відчуття не мають такого значення, як зорові і слухові. Вони мало пов'язані із орієнтуванням у навко­лишньому середовищі. Нюхова чутливість тісно пов'язана зі смако­вою, допомагає розпізнати якість їжі. Нюх попереджає про небезпе­ку для організму навколишнього повітряного середовища, дозволяє розрізняти в окремих випадках хімічний склад речовини.

У деяких випадках, коли це пов'язане з умовами діяльності лю­дини і тренуванням, нюхова чутливість досягає значної досконалості (наприклад, у дегустаторів, пожежників, працівників парфумерних фабрик тощо). Розвинена нюхова чутливість у сліпих і сліпоглухих людей.

Завдяки органам нюху людина розрізняє велику кількість різно­манітних запахів. Визначаються вони хімічною природою тих речо­вин, які стали їх джерелом. Тому і називають їх відповідно до об'єкта: "запах сіна", "запах первоцвіту", "запах троянди", "запах бензину" тощо.

Смакові відчуття. Смакові відчуття тісно пов'язані з нюховими, їх поєднує спільна роль у процесі харчування. Смакові відчуття, як і нюхові, підвищують апетит людини, звідси й анатомічне сусідство їхніх органів: периферичні кінці смакового і нюхового аналізаторів розташовані поруч і поєднуються один з одним. Аналізуючи якість їжі, смакові відчуття виконують також і захисну функцію. Особ­ливістю динаміки смакових відчуттів є їх тісний зв'язок з потребою організму в харчуванні. При голодуванні смакова чутливість підви­щується, у стані ситості — знижується.

Органом смаку є язик. Виділяються чотири основних якості сма­кових подразників: кисле, солодке, гірке, солоне. Як вважають дослідники, із комбінації цих чотирьох відчуттів і виникає смакова гама.

Шкірні відчуття. Шкірний покрив людини містить три са­мостійні аналізаторні системи: тактильну (відчуття тиску, дотику), температурну (відчуття холоду і тепла), больову. Усі види шкірної чутливості є контактними.

Рецептори, які реагують на тактильні подразнення, розташо­вані по всьому тілу, а найбільше їх на слизовій оболонці язика, губ, на долонях і кінчиках пальців. У взаємодії людини з навколишнімсередовищем тактильні відчуття сигналізують про присутність того чи іншого подразника, який стикається з поверхнею тіла. Так­тильні відчуття відображають важливі властивості предметів об'єктивного світу: рівність, шершавість, твердість, м'якість, сухість, вологість тощо. Істотною умовою відчування цих власти­востей є рух дотикових органів і передусім руки. Він дає змогу найрізноманітнішими способами вступити в контакт з предметами і краще відображати їхні властивості, форму, просторове розташу­вання, і щодо цього тактильна чутливість, на думку І. М. Сечено­ва, є паралельною зору.

Життєва роль тактильних відчуттів особливо зростає у людей, позбавлених зору. Користуючись дотиком, вони навчаються читати руками (за допомогою спеціального шрифту Брайля), розпізнавати розміри, форму предметів тощо.

Тактильні відчуття дають знання про міру рівності та рельєфності поверхні предметів, яку можна відчути під час їх обмацування.

Коли натиснути на поверхню тіла, то цей тиск може викликати больові відчуття. Рецепторні закінчення больової чутливості розта­шовані під шкірою дещо глибше, ніж тактильні. В місцях великого скупчення тактильних рецепторів больових рецепторів менше. Як­що тактильна чутливість дає знання про якості предмета, то больові відчуття сигналізують організму про необхідність відірватися від подразника і мають яскраво виражений негативний емоційний тон. У больових відчуттях відображається інтенсивність подразника, його якість, місце дії. Больова чутливість дає сигнал про шкоду, зав­дану організму.

Наступний вид шкірної чутливості — температурні відчуття тепла та холоду. Температурна чутливість регулює теплообмін між організмом і навколишнім середовищем. Розташування рецепторів тепла та холоду по шкірі нерівномірне. Найбільше чутлива до холо­ду спина, найменше — груди. Температурні відчуття дають людині перші відомості про термічні властивості навколишніх предметів і явищ. Температурне відчуття - це відчуття холоду, тепла, що його спричинює контакт із предметами, які мають температуру, вищу чи нижчу, ніж температура тіла.

Органічні відчуття. Велика кількість рецепторних закінчень ор­ганічних відчуттів розташована на внутрішніх органах, і вони виз­начають самопочуття людини. До них належать відчуття голоду, спраги, ситості, нудоти, змін у діяльності серця, легень тощо. Органічні відчуття сигналізують про такі стани організму, як голод, спрага, самопочуття, втома, біль.

Усі внутрішні органи мають свої рецептори (провідні шляхи, що зв'язують їх з великими півкулями головного мозку). Органічні відчуття є складовими інтероцептивних відчуттів. Органічні відчут­тя спричиняються імпульсами, що йдуть від внутрішніх органів. Це стосується відчуття голоду, спраги, пов'язаних із задоволенням відповідних потреб. Органічні відчуття характеризуються нечіткістю, непевною ло­калізацією. Тому І. М. Сеченов називав їх "темними чуттями".

Виникнення органічних відчуттів супроводжується негативними переживаннями, а зняття їх пов'язане з позитивним емоційним ста­ном людини. У здорової людини, казав І. М. Сеченов, це "валове почуття загального доброго стану", а у хворої — "почуття загально­го нездужання".

Статичні відчуття. Статичні, або гравітаційні, відчуття відоб­ражають статику тіла, його рівновагу, положення у просторі. Рецеп­тори їх розташовані у вестибулярному апараті внутрішнього вуха. Різкі і швидкі зміни положення тіла відносно землі (гойдання на гойдалках, морська качка) призводять до запаморочення, "морської хвороби". Статичні, або гравітаційні відчуття відображають поло­ження нашого тіла в просторі - лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падіння.

Психофізіологічні дослідження показали, що нормальна робота статичного аналізатора необхідна для відображення простору інши­ми аналізаторами, зокрема зору. Якщо подразнювати вестибуляр­ний апарат електричним струмом, то зорове сприйняття ліній зміщується в горизонтальному напрямі.

Освоєння космосу людиною зумовлює її інтерес до вивчення статичної чутливості в стані "невагомості". Досліди показують, що зміни в роботі вестибулярного апарату в стані "невагомості" приз­водять до емоційних зрушень: почуття страху (від падіння вниз) змінюється почуттям радості і щастя. Змінюється форма предметів, що сприймаються зором: вони збільшуються, розпливаються, ста­ють менш барвистими. Але в результаті тренувань у людини розви­вається здатність точно відтворювати світ в цьому стані.

Кінестезичні (від грец. — рух) відчуття.Кінестезичними нази­вають відчуття рухів і положення окремих частин власного тіла. Во­ни викликаються скороченням і розслабленням м'язів, розтягуван­ням зв'язок, тертям суглобів. Периферична частина являє собою ряд вільних нервових закінчень, кінцевих утворень, розміщених у суглобово-м'язовому апараті. В результаті цих відчуттів складається знання про силу, швидкість, траєкторію рухів частин тіла. Кінестетичні відчуття відображають рухи та стани окремих частин тіла - рук, ніг, голови, корпусу.

Велика кількість рухових рецепторів розташована в пальцях рук, язиці, губах, оскільки цими органами необхідно здійснювати точні і тонкі робочі і мовні рухи. Кінестезичні відчуття, які йдуть від мовно­го апарату, І. П. Павлов називав "базальними компонентами мови", тобто вважав, що вони лежать в основі діяльності другої сигнальної системи. Рука є надзвичайно важливим органом пізнання предметното світу. За її допомогою людина, особливо на перших порах інраіндивідуального розвитку, знайомиться з багатьма особливостями

Вібраційне відчуття. Вібраційна і слухова чутливість мають за­гальну природу відображення фізичних явищ. Вібраційні відчуття відображають коливання пружного середовища. Цей вид відчуттів називають "контактним слухом". Спеціальних вібраційних рецепто­рів людина не має, відображати вібрацію зовнішнього і внутріш­нього середовища можуть усі тканини організму.

У житті людини вібраційна чутливість підпорядкована слуховій та зоровій. Пізнавальне значення вібраційної чутливості зростає в тих видах діяльності, де вібрація є сигналом несправності в роботі якоїсь машини. Для глухих і сліпоглухих вібраційна чутливість ком­пенсує втрату зору та слуху.

Проміжне положення між тактильними і слуховими відчуттями займають вібраційні відчуття, які сигналізують про вібрацію пред­мета. Органа вібраційного чуття поки що не знайдено.

З погляду даних сучасної науки прийнятий поділ відчуттів на зовнішні (екстероцептори) і внутрішні (інтероцептори) недостатній. Деякі види відчуттів можна вважати зовнішньо-внутрішніми. До них належать температурні, больові, смакові, вібраційні, м'язово-суглобові, статеві та статико - динамічні.

Відчуття властиві і тваринам, причому деякі, наприклад, орли мають більш гостріший зір ніж люди, собаки мають кращий нюх та слух, очі мурах розрізняють УФ проміння, летючі миші та дельфіни розрізняють ультразвуки, яких не чує людина, а змії відчувають найменші коливання температури – 0, 001 град.. Але око людини розрізняє в предметах набагато більше, ніж око чи вухо тварин, тому що відчуття людини збагачується мисленням, досвідом і мовою. Адже вся історія розвитку людини є історією розвитку відчуттів. Може ви знаєте, яке відчуття з’явилось у процесі еволюції першим? (Нюх).
Люди, сліпі від народження чи глухі ніколи не зможуть побачити всі барви природи, ніколи не зможуть почути різноманітних звуків. Але коли втрачається якийсь орган чуття в процесі життя – це велика трагедія. Необхідно берегти своє здоров’я, щоб на повну силу відчувати вплив оточуючого середовища. (Навести приклади про сонце, про вибухові речовини..)
Як ви вважаєте, чи може бути “взаємодопомога” аналізаторів? Звичайно, може, тому що коли втрачається один аналізатор, то всі інші починають компенсувати діяльність втраченого. (Навести приклади про сліпих, які дотиком можуть визначити колір, приклади про глухих танцівників, про Бетховена…)
А чи можна розвивати свої відчуття? Так, можна. Цей розвиток залежить від вимог, які потребує життя, діяльність, професія. Наприклад, пілот або механік по звуку мотора може визначити неполадки у машині, працівники текстильної промисловості або модельєри можуть визначити десятки відтінків одного кольору, а працівники парфумерної промисловості можуть визначити найтонші запахи.
Таким чином, за допомогою відчуттів ми можемо відчувати оточуючий нас світ, але окремо: колір предметів, запах, форму, величину… Відчуття дають матеріал для більш складніших психічних процесів – сприйняття, мислення, уявлення.
Вiдчуття є початковим елементарним джерелом усіх наших знань про зовнiшнiй та внутрiшнiй свiт, i є частиною сприйняття (рецепцiї) усiєї iнформацiї, яка сприймається рецепторами.

Загальні властивості відчуттів. Відчуття - це форма відо­браження адекватних подразників. Проте різним видам відчуттів притаманна не лише специфічність, а й спільні для них властивості. До таких властивостей належать якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація.

Якість - це основна особливість певного відчуття, що відрізняє його від інших видів відчуттів і варіює в межах цього виду. Так, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю; зорові - за насиченістю, кольоровим тоном тощо.

Інтенсивність відчуттів є його кількісною характеристикою і визначаться силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора.

Тривалість відчуття є його часовою характеристикою. її також визначає функціональний стан органу чуття, але головним чином час дії подразника та його інтенсивність. Під час дії подразника на орган чуття відчуття виникає не відразу, а через деякий час, який має назву латентного (прихованого) періоду відчуття.

Загальні закономірності відчуттів. Загальними законо­мірностями відчуттів є пороги чутливості, адаптація, взаємодія, сенсибілізація, контрастність, синестезія.

Пороги чутливісті. Чутливість органу чуття визначається мінімальним подразником, який у конкретних умовах стає здатним викликати відчуття. Мінімальну силу подразника, що спричинює ледве помітне відчуття, називають нижнім абсолютним порогом чутливості.

Подразники меншої сили, так звані підпорогові, не викликають виникнення відчуттів, і сигнали про них не передаються в кору головного мозку.

Нижній поріг відчуттів визначає рівень абсолютної чутливості цього аналізатора.

Абсолютна чутливість аналізатора обмежується не тільки нижнім, а н верхнім порогом відчуття.

Верхнім абсолютним порогом чутливості називають максимальну силу подразника, за якої ще виникає адекватне щодо певною подразника відчуття. Подальше зростання сили подразників, що діють на наші рецептори, зумовлює в них лише больове відчуття (наприклад, надгучний звук, сліпуча яскравість).

Різниця чутливості, або чутливість до розрізнення, також перебуває у зворотній залежності до величини порогу розрізнення: що поріг розрізнення більший, то менша різниця чутливості.

Адаптація. Чутливість аналізаторів, яку визначає величина абсолютних порогів, не є постійною і змінюється під впливом низки фізіологічних і психологічних умов, серед яких особливе місце посідає явище адаптації.

Адаптація, або пристосування - це зміна чутливості органів чуття під впливом дії подразника.

Синестезія відчуттів - це виникнення під впливом подраз­нення одного аналізатори, відчуттів які характерні для іншого аналізатора. Зокрема, під час дії звукових подразників, таких, як літаки, ракети тощо, у людини виникають їх зорові образи. Або той, хто бачить поранену людину, також певним чином відчуває біль.

Діяльність аналізаторів виявляться у взаємодії. Така взаємодія не є ізольованою. Доведено, що світло підвищує слухову чутливість, а слабкі звуки підвищують зорову чутливість, холодне обмивання голови підвищує чутливість до червоного кольору тощо.

Як же можна назвати сукупність відчуттів? СПРИЙНЯТТЯ!
Отримані відчуття через аналізатори відбиваються в центрах кори, і між ними виникають тимчасові зв’язки, які дозволяють сприймати предмет в цілому. На відміну від відчуттів сприйняття – це відображення в мозку людини не окремих властивостей предметів і явищ, а предмети і явища в цілому. При сприйнятті розрізнені відчуття набувають цілеспрямованого характеру. В основі кожного сприйняття лежать відчуття, але сприйняття не можна назвати сумою відчуттів, бо одне сприйняття неможливе без діяльності пам’яті, мислення. Сприйняття – це не пасивне відображення дійсності, а складний процес, в результаті якого ми глибоко пізнаємо світ. За дослідженнями вчених важливою складовою частиною сприйняття є рухи: рухи очей, рухи рук, а також словесне визначення предмета. ( Показати контури собаки).
Спеціальних органів сприйняття немає, але матеріали для сприйнять дають аналізатори. В основі сприйнять лежать між- аналізаторні зв’язки. Наявність таких зв’язків дозволяє правильно сприймати предмет лише на основі одного аналізатора. Збудження одного аналізатора призводить до збудження відповідної системи міжаналізаторних зв’язків. (Навести приклади про мелодію телепередач). Отже, в процесі сприйняття не всі аналізатори відіграють однакову роль. Один з них обов’язково ведучий. І в залежності від того, який відіграє головну роль, розрізняють види сприйнять: зорові, слухові, дотикові…Існують складні види – це комбінації відчуттів. Сприйняття тісно пов’язані з минулим досвідом людини, з минулими сприйняттями Оце і є історичний розвиток відчуттів і сприйнять в процесі життя. Наприклад, що ви можете сказати, дивлячись на банан чи ананас, на касету відео чи диск комп’ютера. На сьогоднішній день ці речі всім зрозумілі, а запитайте своїх батьків, чи знали вони про це у вашому віці.
В процесі сприйняття дуже важливим є впізнавання. Сєченов писав, що в процесі впізнавання образ того, що видно в даний момент накладається на образ того, що зберігається в пам’яті.. Якщо ці образи співпадають, то людина впізнає предмет. Впізнавання буває специфічне і неспецифічне. (Навести приклади про машини чи будинки).
Сприйняття має вибірковий характер – це виділення одних об’єктів у порівнянні з іншими. Кожна людина помічає навколо себе те, що її цікавить: те, що знаходиться в центрі уваги називається об’єктом сприйняття, а все інше – фоном.
СПРИЙНЯТТЯ - це відображення у психіці людини предметів і явищ навколишнього середовища загалом під час їхньої безпосередньої дії на органи чуття. Воно постає як цілісне відображення предметів та явищ під час їхнього безпосе­реднього впливу на органи чуттів. Надалі цими образами оперують увага, пам'ять, мислення, емоції, почуття.(Слайд №13)

Як і відчуття, сприйняття виникають тільки в разі безпосередньої дії об'єктів на аналізатори.

Важливу функцію в процесі сприйняття виконує друга сигнальна система, яка визначає зміст людського сприйняття. Вона робить предмет, який сприймають, словесним сигналом; визначає розуміння першо-сигнальних подразників, надає сприйманню людини довільного харак­теру, пов'язує сприйняття з активністю особистості. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню та осмисленню предметів, які відобра­жаються. Вона регулює процес формування людського сприйняття.

Найважливішими особливостями сприйняття є(Слайд №14):

• предметність;

• цілісність;

• структурність;

• константність;

• апперцепція;

• осмисленість;

• вибірковість;

• ілюзія.

Предметність сприйняття виявляється в тому, що будь-який предмет або явище відображається не як механічна сума якостей і вла­стивостей, а як об'єкт, який має свій зміст, природу, призначення.

Предметність відіграє важливу роль і в подальшому формуванні самих перцептивних процесів, тобто процесів сприйняття. Коли виникає розбіжність між зовнішнім світом і його відображенням, суб'єкт має шукати нові способи сприйняття, які забезпечать правильніше відобра­ження.

Цілісність та структурність.Сприймаючи певний об'єкт, ми виокремлюємо його ознаки, аспекти, властивості й водночас об'єднуємо їх у єдине ціле, завдяки чому в нас виникає його цілісний образ.

На уроках хімії учень набуває знань про властивості різно­манітних хімічних елементів: дізнається про питому вагу кожного з них, про колір, структуру, запах тощо. Всі ці дані про окремі хімічні властивості синтезуються в загальні знання і зумовлюють цілісне сприймання хімічного елемента в сукупності його властивостей.

Кожна складова образу сприймання набуває значення лише у співвідношенні її з цілим і визначається ним. Сам образ сприйман­ня також залежить від особливостей його складових. Так, сприйма­ючи новий навчальний матеріал, учень стежить за змістом пояснень учителя. Для осмисленого цілісного сприймання йому важливо збагнути зв'язок між словами, фразами. Цілісне сприймання відповіді учня теж виникає після того, як він висловив свої знання в мові. Як пояснення вчителя, так і відповідь учня мають певне смислове значення, не притаманне окремим звукам і словам, з яких складається їхня мова.

Сприймаючи предмет, ми осмислюємо його як єдине ціле, шо має свою структуру. Під час розмови по телефону деякі звуки ми чуємо нечітко, але розуміємо суть розмови. Так, на основі набутого досвіду й знань людина в процесі сприймання об'єднує окремі еле­менти в цілісний образ, надає їм певної структури, сформованості.

Константність — це відносна постійність величини, форми, кольору предметів та явищ, що сприймаються.

Константність має місце за зорового сприймання форми та кольору предметів. Наприклад, коли на уроці малювання учні роз­глядають набір овочів на столі, кожен сприймає їх під своїм кутом зору. Але образи цих предметів зберігають постійні розміри.

Механізм константності не природжений. Так, людина, яка прожила все своє життя в одноповерховому будинку, потрапивши на верхній поверх висотного будинку, не може розпізнати внизу людей, автомобілі, оскільки вони їй здаються дуже маленькими. Водночас мешканці цього будинку бачать усі об'єкти внизу без спотворення їхніх розмірів.

Апперцепція - це залежність змісту і спрямованості сприйняття від досвіду людини, ЇЇ інтересів, ставлення до життя, установок, багатства знань.

Апперцепція - одна з найважливіших особливостей сприйняття. Не саме око сприймає, не ізольоване вухо чує звук, не окремо язик розрізняє смакові якості. Усі види сприйняття здійснює конкретна жива людина. У сприйманні завжди виявляються індивідуальні особливості людини, її бажання, інтереси, певне ставлення до предмета сприйняття.

Отже, сприйняття залежить від попереднього досвіду людини. Що більше людина обізнана з певним об'єктом, то повнішим, точнішим і змістовнішим є її сприйняття цього об'єкта.

Так, ідучи лугом, ботанік може звернути увагу на різноманітні рослини, сукупність яких дає повну структуру трав'яного покриву. Художник-пейзажист, ідучи цим самим лугом, залишиться байдужим до цих об'єктів, натомість його увагу приверне співвідношення кольорових плям, що утворю­ють живописний пейзаж цієї місцевості.

Осмисленість сприйняття полягає в тому, що відображені предмети та явища порівнюють з минулим досвідом людини, відомостями і знаннями про них, на основі чого виникає відповідне ставлення до них.

Завдяки осмисленню сутності та призначення предметів стає можливим цілеспрямоване їх використання, практична діяльність із ними.

Завдяки осмисленню сутності та призначення предметів стає можливим цілеспрямоване їх використання. Сприймаючи предмет, ми можемо точно назвати його або сказати, що він нам нагадує.

Узагальненість сприйняття- це відображення одиничного випадку як особливого вияву загального. Певне узагальнення є в кожному акті сприйняття. Ступінь узагальнення залежить від рівня та обсягу наявних у людини знань.

В акті сприйняття відображення будь-якого предмета набуває певного узагальнення, предмет певним чином співвідноситься з іншими предметами. Узагальненість є вищим виявом усвідомленого людського сприйняття. В акті сприйняття втілюється єдність чуттєвих і логічних елементів, взаємозв'язок сенсорної та мисленнєвої діяльності особистості.

Ступінь узагальнення залежить від рівня та обсягу наявних у людини знань. Скажімо, яскраво-червона квітка усвідомлюється нами або як айстра, або як представник сімейства складноцвітих. Слово — знаряддя узагальнення. Називання предме­та підвищує рівень узагальнення сприймання. Осмисленість і уза­гальненість добре виявляються при сприйманні незакінчених ма­люнків. Ці малюнки доповнюються нашими досвідом і знаннями.

Таким чином, уже в акті сприймання відображення будь-якого предмета набуває певного узагальнення, предмет певним чином співвідноситься з іншими. Узагальненість є вищим виявом усвідом­леного людського сприймання.

Вибірковість сприйняття полягає в тому, що під час відображення предметів та явищ відбувається виділення одних щодо до інших. Це відбувається під впливом попереднього досвіду людини, її нахилів, інтересів, установок і потреб.

Вибірковість сприймання — це зміна діяльності органів чуття під впливом попереднього досвіду, установок та інтересів людини.

Кожний фахівець намагається сприйняти в предметах і явищах головним чином те, що його цікавить, що він вивчає, а тому він не помічає тих деталей, які не стосуються його фаху. Це створює індивідуальний підхід до сприймання. Тому й говорять про про­фесійне сприймання у людей різних спеціальностей: художник-живописець бачить у навколишньому світі насамперед красу людей, природи, форм, ліній, кольорів; композитор відзначає гармонію звуків, а ботанік — особливості будови рослин тощо.

Ілюзіяминазивають неадекватні сприйняття, які неправильно, викривлено, помилково відображають об'єкти, що діють на аналізатори. Ілюзії можуть зумовлювати різні причини. Однією з них є активізація старих тимчасових зв'язків у нових, істотно відмінних від попередніх, ситуаціях.

Особливо поширеними є оптичні ілюзії. Дві лінії однакової дов­жини сприймаються як різні за довжиною: та лінія, на кінцях якої накреслено кути, обернені відкритою стороною до неї, здається коротшою. Спеціальні спостереження показали, що багато людей перебільшують довжину вертикальних ліній порівняно з горизон­тальними. На цій підставі виникає ілюзія переоцінки.

Існує чимало ілюзій, зумовлених різницею в яскравості предме­та і тла сприйняття. На темнішому тлі фігури здаються світлішими, аніж на менш темному.

Ілюзії породжуються діяльністю різних аналізаторів. Найпоши­ренішими є зорові ілюзії. Так, у білій сукні жінка здається повнішою, ніж у темному одязі. Тканина в горизонтальну смугу повнить фігуру, а у вертикальну — подовжує. Дзеркальна стіна роз­ширює приміщення, створює ілюзію простору.

Ілюзії мають найрізноманітніші причини: вироблені життєвою практикою прийоми зорового сприймання, особливості зорового аналізатора, зміна умов сприймання, образне передбачення побаче­ного, дефекти зору. Та якою б складною не була ілюзія, спотворене сприймання можна відрізнити від правильного. Практична діяль­ність людей уточнює образи сприймання.

Але хоч якою б складною була ілюзія, спотворене сприйняття можна відрізнити від правильного. Практична діяльність людей уточнює образи сприйняття.

Класифікація сприйняття. Сприйняття поділяють на види за кількома основами(Слайд №15).

1. За провідним аналізатором виокремлюють такі види сприйняття: зорове, слухове, дотикове, кінестезичне, нюхове і смакове.

Процес сприйняття здійснює зазвичай низка взаємодіючих аналі­заторів. Перевага того чи іншого аналізатора в сприйманні визначається характером самого об'єкта.

Різні види сприймання рідко спостерігаються в чистому вигляді, здебіль­шого вони комбінуються один з одним. Так, перегляд кінофільму має зоровий і слуховий характер: глядач сприймає кадри, які про­ходять перед його очима на екрані, і розмову, і музику, з яких скла­дається звукова частина картини. До цього процесу причетний і руховий аналізатор, що бере участь у сприйманні мови і музики. Перевага того чи іншого аналізатора в сприйманні визначається звичайно характером самого об'єкта.

2. За формами існування матерії: простір, час і рух. Відповідно виокремлюють такі види сприйняття: сприйняття простору, сприйняття часу і сприйняття руху.

3. За активністю сприйняття поділяють на навмисне (довільне) і ненавмисне (мимовільне).

Ненавмисне сприйняття спричинено особливостями навколишніх предметів: їх яскравістю, розташуванням, незвичністю; інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. У ненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому й вольове зусилля.

Навмисне сприйняття має іншу характеристику. При цьому здійсненні, людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприйняття. Таким сприйняттям, наприклад, є слухання доповіді або перегляд тематичної виставки книг.

У процесі пізнання навколишньої дійсності сприйняття може перейти в спостереження.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ - це цілеспрямоване планомірне сприйняття об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість.

Спостережливість — це вміння вирізняти характерні, проте ледь помітні особливості предметів і явищ. Вона формується в процесі систематичних занять улюбленою справою і тому пов'язана з розвитком професійних інтересів особистості.

Спостереження характеризується великою активністю. З того, що впадає їй в око, людина вирізняє найважливіше і найцікавіше для неї. Диференціюючи предмети, вона організовує сприймання таким чином, щоб ці предмети не зникли з поля зору її діяльності.

Спостереження розпочинається з постановки завдання, яке мо­же складатися з низки питань, що поступово розв'язуються. Нап­риклад, студент висунув перед собою головне завдання: спостеріга­ти за особливостями психічної діяльності одного з учнів класу. Він реалізує свій намір планомірно і систематично, розв'язуючи част­кові завдання, спостерігає за ставленням учня до різноманітних навчальних предметів, за особливостями його самостійної роботи.

Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, в неї розвивається така особистісна якість, як спостережливість.

Відчуття та сприйняття людини виконують у її життєдіяльності дві основні, тісно пов'язані між собою функції, — з одного боку, інформують про властивості середовища, з іншого — організують дії людини відповідно до зміни умов. Для ефективного здійснення цих функцій відчуття і сприйняття повинні об'єктивно відображати як ситуацію, так і дії людини, що мають бути адекватними ситуації

Читайте також:

1. II. Багатофакторний дискримінантний аналіз.
2. Internet. - це мережа з комутацією пакетів, і її можна порівняти з організацією роботи звичайної пошти.
3. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
4. Багато уваги приділяється підготовці засідань педагогічних рад.
5. Багатоаспектне класифікування об’єктів винаходу
6. Багатоаспектний підхід до прийняття управлінськихрішень
7. Багатовимірні випадкові величини. Система двох випадкових величин
8. Багатоелектронні атоми.
9. Багатозначних слів
10. Багатозначні слова
11. Багатозначні слова
12. Багатозначність і недомовленість.

Переглядів: 1739