МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Людська психіка, як цілісна система, має багато підсистем, кожну з яких можна розглядати як відносно самостійну систему.Поняття про психічні процеси та стани, їх види.Відчуття і сприйняття, їх види та характеристика До першої групи систем психіки належать: • Психічні процеси, які поділяють на дрібніші підсистеми: а) психічні пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення,мовлення, увага, уява); б) емоційно-почуттєві процеси (емоції та почуття); в) вольові процеси. • Психічні властивості (темперамент, здібності, характер). • Психічні стани, яких у науці налічують чимало (і позитивних, і негативних). • Психічні утворення (мотиви, стереотипи, переконання, установки, знання, навички, вміння тощо). Психічні процеси - це різні форми чи види взаємодії внутрішнього і зовнішнього психічного, внаслідок чого у психіці відображаються предмети та явища. "Психічні процеси - різні форми єдиного, цілісного відображення людиною довкілля і себе в ньому"(Слайд № 6, 7) Психічне як процес - поняття, яке ввів у психологію І.М. Сєченов, розкриває основний спосіб існування психічного. Психічне існує як процес - живий, найбільш пластичний, безперервний, не заданий, відтак воно розвивається, породжує продукти своєї активності (психічні стани й образи, поняття, почуття, рішення, що формується, або нерозв'язання завдання тощо). Психічні процеси є компонентами діяльності людини, що часто стають особливими діями (перцептивними, мнемонічними, мисленнєвими, мовленнєвими, уявними, вольовими та ін.). Психічні властивості - сталі психічні утворення людини, що утворюються в процесі життєдіяльності, виховання та самовиховання. Наприклад, на ґрунті психічного процесу відчуття, сприйняття, пам'яті, уваги, почуття, уяви, мислення й волі можуть породити такі властивості людини, які виражаються у формі чутливості, сприйнятливості, пам'ятливості, уважності, емоційності, балакучості, мовчазності, вдумливості, розсудливості, фантазерства тощо. До іншої групи підсистем належать механізми психіки. "Механізм психіки - знаряддя" метод людини, завдяки якому поєднуються в цілість її органи і системи передавання і перетворення енергії та інформації в процесі її діяльності" (С.Д. Максименко). Можна сказати, що механізми психіки - це знаряддя приймання, розкопування, перероблення й передавання психоенергії. С.Д. Максименко виокремлює такі механізми психіки: відображення, проектування та опредметнення. Він зазначає, що психічне відображення - активний цілісний процес, який виявляється в різних формах і для якого характерна єдність пізнання, переживання й прагнення, єдність психіки й діяльності людини. Отже, механізми психіки є динамічними. Вони постійно залежать від видів і форм психічної діяльності. Внаслідок цього можна говорити про психічні механізми відчуття, сприйняття, запам'ятовування, аналізу, синтезу, уявлення, регулювання, спонукання, проектування та інше. Психічні стани - це різні види інтегрованого відображення людиною взаємодії внутрішніх і зовнішніх психічних впливів у певний статичний відрізок часу(Слайд №8) Під ПСИХІЧНИМ СТАНОМ розуміють тимчасовий функціональний рівень психіки, який відображає взаємодію впливу внутрішнього середовища організму або зовнішніх чинників та визначає спрямованість перебігу психічних процесів у цей момент і вияв психічних властивостей людини. З позицій функціонування психічний стан особистості виражається в тому, наскільки швидко чи повільно відбуваються в ньому реакції і процеси, як виявляються наявні психічні властивості. Психічний стан тісно пов'язаний з індивідуальними властивостями особистості, оскільки він характеризує психічну діяльність не загалом, а індивідуально. Стан страху в однієї людини може виявлятися у психічному збудженні, а в іншої - у психічному "паралічі", гальмуванні психічної діяльності. Так само, як психічні властивості відбиваються на психічних станах, психічні стани можуть переходити у психічні властивості. Якщо людина дуже часто переживає стан тривоги, можливе формування особистісної властивості - тривожності. Але відповідність між психічним станом і рисою особистості не є правилом. Зокрема, поруч з "нестримністю" як стійкою властивістю холеричного типу існує "нестримність" як стан, який може виникати в кожної людини і не бути характерною властивістю поведінки. Психічні стани можна класифікувати як вияви психічних процесів:(Слайд №9) * стани емоційні - настрої, афекти, тривога тощо; * стани вольові - рішучість, розгубленість тощо; * стани пізнавальні - зосередженість, замисленість тощо. Отже, у психічних станах поєднуються, зливаються характеристики психічних процесів і властивостей особистості. Аналіз психічного стану дає змогу прогнозувати поведінку особистості, її розвиток та самозростання. Психічні стани групують за різними ознаками. За суто психологічними ознаками стани бувають інтелектуальні, емоційні, вольові й комбіновані. Залежно від роду занять особистості психічні стани поділяють на стани у навчальній, трудовій, бойовій, побутовій, екстремальній та інших видах діяльності. За роллю в структурі особистості стани можуть бути ситуативними, особистісними й груповими. Ситуативні стани виражають особливості ситуації, котра спричинила в особистості нехарактерні для її психічної діяльності реакції. Особистісні й колективні (групові) - стани, які є типовими для конкретної людини чи колективу (групи). За глибиною переживань розрізняють стани глибокі й поверхові. Наприклад, пристрасть більш глибокий стан, ніж настрій. За характером впливу на особистість, колектив (групу) стани поділяють на позитивні й негативні. За тривалістю стани бувають тривалими й короткими. Туга молодих солдатів (матросів) за своєю батьківщиною може охоплювати період до декількох тижнів, поки вони не звикнуть до нових умов, не "вростуть" у колектив. Стан чекання якої-небудь значущої події в деяких людей виникає за кілька місяців до неї. За ступенем усвідомленості стани можуть бути більш-менш усвідомленими й неусвідомленими. Причому більшість із них існує без чіткого усвідомлення відображеного предметного змісту. Прикладом психічних станів можуть бути бадьорість, втома, апатія, депресія, ейфорія, відчуження, втрата почуття реальності, нудьга, страх, відчай, сум, той або інший настрій тощо. Вивчення психічних станів як психологічної категорії пов'язане з ім'ям М.Д. Левітова. Психічні стани так чи інакше характеризують психіку людини, визначають своєрідність різних психічних процесів. Психічні стани виникають під час накладання психічних процесів, які відбуваються в цей момент, на властивості людини. Пізнавальний процес - психічний процес, за допомогою якого людина пізнає світ. Пізнавальна діяльність - це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Вона складається із серії пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, уваги, пам'яті, уяви, мислення і мовлення. Відображення реальності у людській психіці може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання. Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об'єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини - її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображаються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання. Вищою формою пізнання людиною є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам'ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відбивається у свідомості у процесі пізнання. Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційні та вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів. Пізнання предметів та явищ об'єктивної дійсності, психічного життя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами. Підґрунтям розумового пізнання світу, яким би складним воно не було, є чуттєве пізнання. Разом з тим сприймання, запам'ятовування, відтворення та інші процеси неможливі без розумової діяльності, переживань та вольових прагнень. Але кожний з цих процесів має певні закономірності й постає у психічній діяльності або як провідний, або як допоміжний. Навколишній світ, його красу, звуки, кольори, запахи, температуру, величину і багато іншого ми пізнаємо завдяки органам чуття. За допомогою органів чуття людський організм одержує у вигляді відчуттів різноманітну інформацію про стан зовнішнього і внутрішнього середовища. ВІДЧУТТЯ - пізнавальний психічний процес відображення у психіці людини окремих властивостей та якостей предметів І явищ під час їх безпосередній дії на її органи чуттів(Слайд №10) Роль відчуттів у житті й пізнанні реальності дуже важлива, оскільки вони становлять єдине джерело наших знань про зовнішній світ і про нас самих. Фізіологічне підґрунтя відчуттів. Відчуття виникає як реакція нервової системи на той чи інший подразник. Фізіологічною основою відчуття є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на адекватний йому аналізатор. Вивчення розвитку пізнавальної діяльності в еволюції тваринного світу (у філогенезі) і у дитини (в онтогенезі) показує, що відчуття є первинною формою орієнтування організму в навколишньому середовищі. Новонароджена дитина в перші тижні життя теж реагує лише на окремі якості предметів. Це свідчить про те, що відчуття є вихідною формою розвитку пізнавальної діяльності. Життєве значення відчуттів полягає також у тому, що вони завжди емоційно забарвлені. Відчуття, сприймання — процеси чуттєвого пізнання. Це такий ступінь чуттєвого відображення дійсності, коли знання про світ безпосередньо пов'язані з дією предметів на органи чуття. У процесі діяльності, у практиці життя людина здобуває перші чуттєві знання про навколишні предмети, їх якості та властивості, про власне тіло. Фізіологічно ці знання забезпечуються діяльністю першої сигнальної системи, а тому чуттєві форми відображення загальні для людини і тварини. Відчуття — не єдина форма відображення світу. Сприймання та уявлення не можуть бути зведені до суми або комбінації відчуттів. Кожна із форм відображення має свої відмінності, але без відчуттів, як початкової форми відображення, неможливе існування будь-якої пізнавальної діяльності. Відчуття є джерелом наших знань про світ і про нас самих. Відчуття має рефлекторний характер; фізіологічно його забезпечує аналізаторна система. Аналізатор - нервовий апарат, який здійснює функцію аналізу й синтезу подразників, які прийшли з зовнішнього і внутрішнього середовища організму. АНАЛІЗАТОРИ - це органи людського тіла, які аналізують навколишню дійсність і виокремлюють у ній ті чи Інші різновиди психоенергії(Слайд № 11) Поняття аналізатора ввів І.П. Павлов. Аналізатор складається з трьох частин: За І. П. Павловим, аналізатор складається з трьох частин: периферичної (рецептора), яка є спеціальним трансформатором зовнішньої енергії в нервовий процес; провідникової; центральної, або мозкової. КЛАСИФIКАЦIЯ ВIДЧУТТIВ(Слайд №12) 1. За наявнiстю або вiдсутнiстю безпосереднього контакту з подразником: - контактнi (смаковi, больовi, тактильнi); - дистантнi (зоровi, слуховi, нюховi). 2. За мiсцем розташування рецепторiв: - екстероцептивні (від лат. — зовнішній) — відображають якості - iнтероцептивні, (від лат. — всередині) — рецептори розташо - пропрiоцептивні (від лат. — власний) — рецептори розміщені в
3. За видом аналiзатора (по модальностi подразника): - зоровi; - слуховi; - нюховi; - смаковi; - дотиковi; - статичнi; - кiнестетичнi; - температурнi; - больовi; - органiчнi (спраги, нудоти, голоду); - вiбрацiйнi. Кожен із цих різновидів відчуття має свій орган (аналізатор), свої закономірності виникнення та функції. До самостійних відчуттів належать температурні, що є функцією особливого температурного аналізатора, який здійснює терморегуляцію і теплообмін організму з довкіллям. Наприклад, орган зорових відчуттів - око. Вухо - орган сприйняття слухових відчуттів. Тактильна, температурна і больова чутливість — функція органів, розташованих у шкірі. Зорові відчуття. Відіграють важливу роль у діяльності людини та пізнанні нею навколишнього світу. Апаратом зору є око — орган чуття зі складною анатомічною будовоюОтже, є дві великі групи зорових відчуттів: хроматичні (кольорові, які відображають світлову гаму з численними відтінками і переходами кольорів), і ахроматичні (безкольорові, які відображають перехід від білого до чорного через масу відтінків сірого кольору). Відчуття кольору характеризується тоном, яскравістю і насиченістю. Людське око може розрізняти до 500 відтінків. Відображення кольору значно збагачує пізнавальні можливості людини. Досліджено, що чорний колір сигналізує про небезпеку, пригнічує, зелений — заспокоює. Голубий колір пов'язаний з відкритим простором. Він може заспокоювати, навіювати радість, але може навіювати і занепокоєння. Червоний — викликає збудження, почуття небезпеки, іноді — дратівливість. Вплив кольору на емоційний стан людини враховується в оформленні робочих приміщень. Так, колір стін класної кімнати повинен відповідати вимогам психології і технічної естетики, створювати бадьорий настрій та налаштовувати на сприймання навчального матеріалу. Кольорова гама спальної кімнати, навпаки, повинна заспокоювати. Слухові відчуття. Слухові відчуття також мають велике значення в житті людини. Вони допомагають правильно орієнтуватися в навколишньому середовищі і регулювати свої дії. Розрізняють три види слухових відчуттів: мовні, музичні та шуми. В цих видах відчуттів звуковий аналізатор виділяє чотири якості звуку: силу (або інтенсивність), висоту, тембр, тривалість. У процесі оволодіння мовою і користування нею у людини виробляється фонематичний слух, тобто чутливість до звуків мови. Він формується протягом життя залежно від мовного середовища, в якому перебуває людина. Шуми менш соціальні і менше значущі для людини. Вони можуть спричинити певний емоційний настрій (шум дощу, вітру), іноді є сигналом небезпеки (шипіння змій, кроки наближення ворога). У шкільній практиці негативний вплив справляє шум, який заважає виділити у свідомості корисні сигнали — слова, втомлює нервову систему. У великих містах оголошено боротьбу із шумом на вулицях. Нюхові відчуття. Подразниками, що викликають нюхові відчуття, є мікроскопічні частини речовини, яка потрапляє в носову порожнину разом з повітрям і діє на рецептор. У багатьох тварин це основний рецептор, він тісно пов'язаний із задоволенням потреб у їжі, паруванні, самозбереженні. У житті людини нюхові відчуття не мають такого значення, як зорові і слухові. Вони мало пов'язані із орієнтуванням у навколишньому середовищі. Нюхова чутливість тісно пов'язана зі смаковою, допомагає розпізнати якість їжі. Нюх попереджає про небезпеку для організму навколишнього повітряного середовища, дозволяє розрізняти в окремих випадках хімічний склад речовини. У деяких випадках, коли це пов'язане з умовами діяльності людини і тренуванням, нюхова чутливість досягає значної досконалості (наприклад, у дегустаторів, пожежників, працівників парфумерних фабрик тощо). Розвинена нюхова чутливість у сліпих і сліпоглухих людей. Завдяки органам нюху людина розрізняє велику кількість різноманітних запахів. Визначаються вони хімічною природою тих речовин, які стали їх джерелом. Тому і називають їх відповідно до об'єкта: "запах сіна", "запах первоцвіту", "запах троянди", "запах бензину" тощо. Смакові відчуття. Смакові відчуття тісно пов'язані з нюховими, їх поєднує спільна роль у процесі харчування. Смакові відчуття, як і нюхові, підвищують апетит людини, звідси й анатомічне сусідство їхніх органів: периферичні кінці смакового і нюхового аналізаторів розташовані поруч і поєднуються один з одним. Аналізуючи якість їжі, смакові відчуття виконують також і захисну функцію. Особливістю динаміки смакових відчуттів є їх тісний зв'язок з потребою організму в харчуванні. При голодуванні смакова чутливість підвищується, у стані ситості — знижується. Органом смаку є язик. Виділяються чотири основних якості смакових подразників: кисле, солодке, гірке, солоне. Як вважають дослідники, із комбінації цих чотирьох відчуттів і виникає смакова гама. Шкірні відчуття. Шкірний покрив людини містить три самостійні аналізаторні системи: тактильну (відчуття тиску, дотику), температурну (відчуття холоду і тепла), больову. Усі види шкірної чутливості є контактними. Рецептори, які реагують на тактильні подразнення, розташовані по всьому тілу, а найбільше їх на слизовій оболонці язика, губ, на долонях і кінчиках пальців. У взаємодії людини з навколишнімсередовищем тактильні відчуття сигналізують про присутність того чи іншого подразника, який стикається з поверхнею тіла. Тактильні відчуття відображають важливі властивості предметів об'єктивного світу: рівність, шершавість, твердість, м'якість, сухість, вологість тощо. Істотною умовою відчування цих властивостей є рух дотикових органів і передусім руки. Він дає змогу найрізноманітнішими способами вступити в контакт з предметами і краще відображати їхні властивості, форму, просторове розташування, і щодо цього тактильна чутливість, на думку І. М. Сеченова, є паралельною зору. Життєва роль тактильних відчуттів особливо зростає у людей, позбавлених зору. Користуючись дотиком, вони навчаються читати руками (за допомогою спеціального шрифту Брайля), розпізнавати розміри, форму предметів тощо. Тактильні відчуття дають знання про міру рівності та рельєфності поверхні предметів, яку можна відчути під час їх обмацування. Коли натиснути на поверхню тіла, то цей тиск може викликати больові відчуття. Рецепторні закінчення больової чутливості розташовані під шкірою дещо глибше, ніж тактильні. В місцях великого скупчення тактильних рецепторів больових рецепторів менше. Якщо тактильна чутливість дає знання про якості предмета, то больові відчуття сигналізують організму про необхідність відірватися від подразника і мають яскраво виражений негативний емоційний тон. У больових відчуттях відображається інтенсивність подразника, його якість, місце дії. Больова чутливість дає сигнал про шкоду, завдану організму. Наступний вид шкірної чутливості — температурні відчуття тепла та холоду. Температурна чутливість регулює теплообмін між організмом і навколишнім середовищем. Розташування рецепторів тепла та холоду по шкірі нерівномірне. Найбільше чутлива до холоду спина, найменше — груди. Температурні відчуття дають людині перші відомості про термічні властивості навколишніх предметів і явищ. Температурне відчуття - це відчуття холоду, тепла, що його спричинює контакт із предметами, які мають температуру, вищу чи нижчу, ніж температура тіла. Органічні відчуття. Велика кількість рецепторних закінчень органічних відчуттів розташована на внутрішніх органах, і вони визначають самопочуття людини. До них належать відчуття голоду, спраги, ситості, нудоти, змін у діяльності серця, легень тощо. Органічні відчуття сигналізують про такі стани організму, як голод, спрага, самопочуття, втома, біль. Усі внутрішні органи мають свої рецептори (провідні шляхи, що зв'язують їх з великими півкулями головного мозку). Органічні відчуття є складовими інтероцептивних відчуттів. Органічні відчуття спричиняються імпульсами, що йдуть від внутрішніх органів. Це стосується відчуття голоду, спраги, пов'язаних із задоволенням відповідних потреб. Органічні відчуття характеризуються нечіткістю, непевною локалізацією. Тому І. М. Сеченов називав їх "темними чуттями". Виникнення органічних відчуттів супроводжується негативними переживаннями, а зняття їх пов'язане з позитивним емоційним станом людини. У здорової людини, казав І. М. Сеченов, це "валове почуття загального доброго стану", а у хворої — "почуття загального нездужання". Статичні відчуття. Статичні, або гравітаційні, відчуття відображають статику тіла, його рівновагу, положення у просторі. Рецептори їх розташовані у вестибулярному апараті внутрішнього вуха. Різкі і швидкі зміни положення тіла відносно землі (гойдання на гойдалках, морська качка) призводять до запаморочення, "морської хвороби". Статичні, або гравітаційні відчуття відображають положення нашого тіла в просторі - лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падіння. Психофізіологічні дослідження показали, що нормальна робота статичного аналізатора необхідна для відображення простору іншими аналізаторами, зокрема зору. Якщо подразнювати вестибулярний апарат електричним струмом, то зорове сприйняття ліній зміщується в горизонтальному напрямі. Освоєння космосу людиною зумовлює її інтерес до вивчення статичної чутливості в стані "невагомості". Досліди показують, що зміни в роботі вестибулярного апарату в стані "невагомості" призводять до емоційних зрушень: почуття страху (від падіння вниз) змінюється почуттям радості і щастя. Змінюється форма предметів, що сприймаються зором: вони збільшуються, розпливаються, стають менш барвистими. Але в результаті тренувань у людини розвивається здатність точно відтворювати світ в цьому стані. Кінестезичні (від грец. — рух) відчуття.Кінестезичними називають відчуття рухів і положення окремих частин власного тіла. Вони викликаються скороченням і розслабленням м'язів, розтягуванням зв'язок, тертям суглобів. Периферична частина являє собою ряд вільних нервових закінчень, кінцевих утворень, розміщених у суглобово-м'язовому апараті. В результаті цих відчуттів складається знання про силу, швидкість, траєкторію рухів частин тіла. Кінестетичні відчуття відображають рухи та стани окремих частин тіла - рук, ніг, голови, корпусу. Велика кількість рухових рецепторів розташована в пальцях рук, язиці, губах, оскільки цими органами необхідно здійснювати точні і тонкі робочі і мовні рухи. Кінестезичні відчуття, які йдуть від мовного апарату, І. П. Павлов називав "базальними компонентами мови", тобто вважав, що вони лежать в основі діяльності другої сигнальної системи. Рука є надзвичайно важливим органом пізнання предметното світу. За її допомогою людина, особливо на перших порах інраіндивідуального розвитку, знайомиться з багатьма особливостями Вібраційне відчуття. Вібраційна і слухова чутливість мають загальну природу відображення фізичних явищ. Вібраційні відчуття відображають коливання пружного середовища. Цей вид відчуттів називають "контактним слухом". Спеціальних вібраційних рецепторів людина не має, відображати вібрацію зовнішнього і внутрішнього середовища можуть усі тканини організму. У житті людини вібраційна чутливість підпорядкована слуховій та зоровій. Пізнавальне значення вібраційної чутливості зростає в тих видах діяльності, де вібрація є сигналом несправності в роботі якоїсь машини. Для глухих і сліпоглухих вібраційна чутливість компенсує втрату зору та слуху. Проміжне положення між тактильними і слуховими відчуттями займають вібраційні відчуття, які сигналізують про вібрацію предмета. Органа вібраційного чуття поки що не знайдено. З погляду даних сучасної науки прийнятий поділ відчуттів на зовнішні (екстероцептори) і внутрішні (інтероцептори) недостатній. Деякі види відчуттів можна вважати зовнішньо-внутрішніми. До них належать температурні, больові, смакові, вібраційні, м'язово-суглобові, статеві та статико - динамічні. Відчуття властиві і тваринам, причому деякі, наприклад, орли мають більш гостріший зір ніж люди, собаки мають кращий нюх та слух, очі мурах розрізняють УФ проміння, летючі миші та дельфіни розрізняють ультразвуки, яких не чує людина, а змії відчувають найменші коливання температури – 0, 001 град.. Але око людини розрізняє в предметах набагато більше, ніж око чи вухо тварин, тому що відчуття людини збагачується мисленням, досвідом і мовою. Адже вся історія розвитку людини є історією розвитку відчуттів. Може ви знаєте, яке відчуття з’явилось у процесі еволюції першим? (Нюх). Загальні властивості відчуттів. Відчуття - це форма відображення адекватних подразників. Проте різним видам відчуттів притаманна не лише специфічність, а й спільні для них властивості. До таких властивостей належать якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація. Якість - це основна особливість певного відчуття, що відрізняє його від інших видів відчуттів і варіює в межах цього виду. Так, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю; зорові - за насиченістю, кольоровим тоном тощо. Інтенсивність відчуттів є його кількісною характеристикою і визначаться силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора. Тривалість відчуття є його часовою характеристикою. її також визначає функціональний стан органу чуття, але головним чином час дії подразника та його інтенсивність. Під час дії подразника на орган чуття відчуття виникає не відразу, а через деякий час, який має назву латентного (прихованого) періоду відчуття. Загальні закономірності відчуттів. Загальними закономірностями відчуттів є пороги чутливості, адаптація, взаємодія, сенсибілізація, контрастність, синестезія. Пороги чутливісті. Чутливість органу чуття визначається мінімальним подразником, який у конкретних умовах стає здатним викликати відчуття. Мінімальну силу подразника, що спричинює ледве помітне відчуття, називають нижнім абсолютним порогом чутливості. Подразники меншої сили, так звані підпорогові, не викликають виникнення відчуттів, і сигнали про них не передаються в кору головного мозку. Нижній поріг відчуттів визначає рівень абсолютної чутливості цього аналізатора. Абсолютна чутливість аналізатора обмежується не тільки нижнім, а н верхнім порогом відчуття. Верхнім абсолютним порогом чутливості називають максимальну силу подразника, за якої ще виникає адекватне щодо певною подразника відчуття. Подальше зростання сили подразників, що діють на наші рецептори, зумовлює в них лише больове відчуття (наприклад, надгучний звук, сліпуча яскравість). Різниця чутливості, або чутливість до розрізнення, також перебуває у зворотній залежності до величини порогу розрізнення: що поріг розрізнення більший, то менша різниця чутливості. Адаптація. Чутливість аналізаторів, яку визначає величина абсолютних порогів, не є постійною і змінюється під впливом низки фізіологічних і психологічних умов, серед яких особливе місце посідає явище адаптації. Адаптація, або пристосування - це зміна чутливості органів чуття під впливом дії подразника. Синестезія відчуттів - це виникнення під впливом подразнення одного аналізатори, відчуттів які характерні для іншого аналізатора. Зокрема, під час дії звукових подразників, таких, як літаки, ракети тощо, у людини виникають їх зорові образи. Або той, хто бачить поранену людину, також певним чином відчуває біль. Діяльність аналізаторів виявляться у взаємодії. Така взаємодія не є ізольованою. Доведено, що світло підвищує слухову чутливість, а слабкі звуки підвищують зорову чутливість, холодне обмивання голови підвищує чутливість до червоного кольору тощо. Як же можна назвати сукупність відчуттів? СПРИЙНЯТТЯ! Як і відчуття, сприйняття виникають тільки в разі безпосередньої дії об'єктів на аналізатори. Важливу функцію в процесі сприйняття виконує друга сигнальна система, яка визначає зміст людського сприйняття. Вона робить предмет, який сприймають, словесним сигналом; визначає розуміння першо-сигнальних подразників, надає сприйманню людини довільного характеру, пов'язує сприйняття з активністю особистості. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню та осмисленню предметів, які відображаються. Вона регулює процес формування людського сприйняття. Найважливішими особливостями сприйняття є(Слайд №14): • предметність; • цілісність; • структурність; • константність; • апперцепція; • осмисленість; • вибірковість; • ілюзія. Предметність сприйняття виявляється в тому, що будь-який предмет або явище відображається не як механічна сума якостей і властивостей, а як об'єкт, який має свій зміст, природу, призначення. Предметність відіграє важливу роль і в подальшому формуванні самих перцептивних процесів, тобто процесів сприйняття. Коли виникає розбіжність між зовнішнім світом і його відображенням, суб'єкт має шукати нові способи сприйняття, які забезпечать правильніше відображення. Цілісність та структурність.Сприймаючи певний об'єкт, ми виокремлюємо його ознаки, аспекти, властивості й водночас об'єднуємо їх у єдине ціле, завдяки чому в нас виникає його цілісний образ. На уроках хімії учень набуває знань про властивості різноманітних хімічних елементів: дізнається про питому вагу кожного з них, про колір, структуру, запах тощо. Всі ці дані про окремі хімічні властивості синтезуються в загальні знання і зумовлюють цілісне сприймання хімічного елемента в сукупності його властивостей. Кожна складова образу сприймання набуває значення лише у співвідношенні її з цілим і визначається ним. Сам образ сприймання також залежить від особливостей його складових. Так, сприймаючи новий навчальний матеріал, учень стежить за змістом пояснень учителя. Для осмисленого цілісного сприймання йому важливо збагнути зв'язок між словами, фразами. Цілісне сприймання відповіді учня теж виникає після того, як він висловив свої знання в мові. Як пояснення вчителя, так і відповідь учня мають певне смислове значення, не притаманне окремим звукам і словам, з яких складається їхня мова. Сприймаючи предмет, ми осмислюємо його як єдине ціле, шо має свою структуру. Під час розмови по телефону деякі звуки ми чуємо нечітко, але розуміємо суть розмови. Так, на основі набутого досвіду й знань людина в процесі сприймання об'єднує окремі елементи в цілісний образ, надає їм певної структури, сформованості. Константність — це відносна постійність величини, форми, кольору предметів та явищ, що сприймаються. Константність має місце за зорового сприймання форми та кольору предметів. Наприклад, коли на уроці малювання учні розглядають набір овочів на столі, кожен сприймає їх під своїм кутом зору. Але образи цих предметів зберігають постійні розміри. Механізм константності не природжений. Так, людина, яка прожила все своє життя в одноповерховому будинку, потрапивши на верхній поверх висотного будинку, не може розпізнати внизу людей, автомобілі, оскільки вони їй здаються дуже маленькими. Водночас мешканці цього будинку бачать усі об'єкти внизу без спотворення їхніх розмірів. Апперцепція - це залежність змісту і спрямованості сприйняття від досвіду людини, ЇЇ інтересів, ставлення до життя, установок, багатства знань. Апперцепція - одна з найважливіших особливостей сприйняття. Не саме око сприймає, не ізольоване вухо чує звук, не окремо язик розрізняє смакові якості. Усі види сприйняття здійснює конкретна жива людина. У сприйманні завжди виявляються індивідуальні особливості людини, її бажання, інтереси, певне ставлення до предмета сприйняття. Отже, сприйняття залежить від попереднього досвіду людини. Що більше людина обізнана з певним об'єктом, то повнішим, точнішим і змістовнішим є її сприйняття цього об'єкта. Так, ідучи лугом, ботанік може звернути увагу на різноманітні рослини, сукупність яких дає повну структуру трав'яного покриву. Художник-пейзажист, ідучи цим самим лугом, залишиться байдужим до цих об'єктів, натомість його увагу приверне співвідношення кольорових плям, що утворюють живописний пейзаж цієї місцевості. Осмисленість сприйняття полягає в тому, що відображені предмети та явища порівнюють з минулим досвідом людини, відомостями і знаннями про них, на основі чого виникає відповідне ставлення до них. Завдяки осмисленню сутності та призначення предметів стає можливим цілеспрямоване їх використання, практична діяльність із ними. Завдяки осмисленню сутності та призначення предметів стає можливим цілеспрямоване їх використання. Сприймаючи предмет, ми можемо точно назвати його або сказати, що він нам нагадує. Узагальненість сприйняття- це відображення одиничного випадку як особливого вияву загального. Певне узагальнення є в кожному акті сприйняття. Ступінь узагальнення залежить від рівня та обсягу наявних у людини знань. В акті сприйняття відображення будь-якого предмета набуває певного узагальнення, предмет певним чином співвідноситься з іншими предметами. Узагальненість є вищим виявом усвідомленого людського сприйняття. В акті сприйняття втілюється єдність чуттєвих і логічних елементів, взаємозв'язок сенсорної та мисленнєвої діяльності особистості. Ступінь узагальнення залежить від рівня та обсягу наявних у людини знань. Скажімо, яскраво-червона квітка усвідомлюється нами або як айстра, або як представник сімейства складноцвітих. Слово — знаряддя узагальнення. Називання предмета підвищує рівень узагальнення сприймання. Осмисленість і узагальненість добре виявляються при сприйманні незакінчених малюнків. Ці малюнки доповнюються нашими досвідом і знаннями. Таким чином, уже в акті сприймання відображення будь-якого предмета набуває певного узагальнення, предмет певним чином співвідноситься з іншими. Узагальненість є вищим виявом усвідомленого людського сприймання. Вибірковість сприйняття полягає в тому, що під час відображення предметів та явищ відбувається виділення одних щодо до інших. Це відбувається під впливом попереднього досвіду людини, її нахилів, інтересів, установок і потреб. Вибірковість сприймання — це зміна діяльності органів чуття під впливом попереднього досвіду, установок та інтересів людини. Кожний фахівець намагається сприйняти в предметах і явищах головним чином те, що його цікавить, що він вивчає, а тому він не помічає тих деталей, які не стосуються його фаху. Це створює індивідуальний підхід до сприймання. Тому й говорять про професійне сприймання у людей різних спеціальностей: художник-живописець бачить у навколишньому світі насамперед красу людей, природи, форм, ліній, кольорів; композитор відзначає гармонію звуків, а ботанік — особливості будови рослин тощо. Ілюзіяминазивають неадекватні сприйняття, які неправильно, викривлено, помилково відображають об'єкти, що діють на аналізатори. Ілюзії можуть зумовлювати різні причини. Однією з них є активізація старих тимчасових зв'язків у нових, істотно відмінних від попередніх, ситуаціях. Особливо поширеними є оптичні ілюзії. Дві лінії однакової довжини сприймаються як різні за довжиною: та лінія, на кінцях якої накреслено кути, обернені відкритою стороною до неї, здається коротшою. Спеціальні спостереження показали, що багато людей перебільшують довжину вертикальних ліній порівняно з горизонтальними. На цій підставі виникає ілюзія переоцінки. Існує чимало ілюзій, зумовлених різницею в яскравості предмета і тла сприйняття. На темнішому тлі фігури здаються світлішими, аніж на менш темному. Ілюзії породжуються діяльністю різних аналізаторів. Найпоширенішими є зорові ілюзії. Так, у білій сукні жінка здається повнішою, ніж у темному одязі. Тканина в горизонтальну смугу повнить фігуру, а у вертикальну — подовжує. Дзеркальна стіна розширює приміщення, створює ілюзію простору. Ілюзії мають найрізноманітніші причини: вироблені життєвою практикою прийоми зорового сприймання, особливості зорового аналізатора, зміна умов сприймання, образне передбачення побаченого, дефекти зору. Та якою б складною не була ілюзія, спотворене сприймання можна відрізнити від правильного. Практична діяльність людей уточнює образи сприймання. Але хоч якою б складною була ілюзія, спотворене сприйняття можна відрізнити від правильного. Практична діяльність людей уточнює образи сприйняття. Класифікація сприйняття. Сприйняття поділяють на види за кількома основами(Слайд №15). 1. За провідним аналізатором виокремлюють такі види сприйняття: зорове, слухове, дотикове, кінестезичне, нюхове і смакове. Процес сприйняття здійснює зазвичай низка взаємодіючих аналізаторів. Перевага того чи іншого аналізатора в сприйманні визначається характером самого об'єкта. Різні види сприймання рідко спостерігаються в чистому вигляді, здебільшого вони комбінуються один з одним. Так, перегляд кінофільму має зоровий і слуховий характер: глядач сприймає кадри, які проходять перед його очима на екрані, і розмову, і музику, з яких складається звукова частина картини. До цього процесу причетний і руховий аналізатор, що бере участь у сприйманні мови і музики. Перевага того чи іншого аналізатора в сприйманні визначається звичайно характером самого об'єкта. 2. За формами існування матерії: простір, час і рух. Відповідно виокремлюють такі види сприйняття: сприйняття простору, сприйняття часу і сприйняття руху. 3. За активністю сприйняття поділяють на навмисне (довільне) і ненавмисне (мимовільне). Ненавмисне сприйняття спричинено особливостями навколишніх предметів: їх яскравістю, розташуванням, незвичністю; інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. У ненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому й вольове зусилля. Навмисне сприйняття має іншу характеристику. При цьому здійсненні, людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприйняття. Таким сприйняттям, наприклад, є слухання доповіді або перегляд тематичної виставки книг. У процесі пізнання навколишньої дійсності сприйняття може перейти в спостереження. СПОСТЕРЕЖЕННЯ - це цілеспрямоване планомірне сприйняття об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Спостережливість — це вміння вирізняти характерні, проте ледь помітні особливості предметів і явищ. Вона формується в процесі систематичних занять улюбленою справою і тому пов'язана з розвитком професійних інтересів особистості. Спостереження характеризується великою активністю. З того, що впадає їй в око, людина вирізняє найважливіше і найцікавіше для неї. Диференціюючи предмети, вона організовує сприймання таким чином, щоб ці предмети не зникли з поля зору її діяльності. Спостереження розпочинається з постановки завдання, яке може складатися з низки питань, що поступово розв'язуються. Наприклад, студент висунув перед собою головне завдання: спостерігати за особливостями психічної діяльності одного з учнів класу. Він реалізує свій намір планомірно і систематично, розв'язуючи часткові завдання, спостерігає за ставленням учня до різноманітних навчальних предметів, за особливостями його самостійної роботи. Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, в неї розвивається така особистісна якість, як спостережливість. Відчуття та сприйняття людини виконують у її життєдіяльності дві основні, тісно пов'язані між собою функції, — з одного боку, інформують про властивості середовища, з іншого — організують дії людини відповідно до зміни умов. Для ефективного здійснення цих функцій відчуття і сприйняття повинні об'єктивно відображати як ситуацію, так і дії людини, що мають бути адекватними ситуації
Читайте також:
|
||||||||
|