• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 6. Договірне регулювання відносин у сфері права інтелектуальної власності

1. Загальна характеристика договорів, якими опосередковуються відносини у сфері права інтелектуальності. Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

2. Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності: поняття та види. Ліцензійний договір. Форма та зміст ліцензійного договору.

3. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності.

4. Договір комерційної концесії ( франчайзингу). Поняття та правова природа договору комерційної концесії ( франчайзингу). Форма договору та його державна реєстрація. Зміст договору комерційної концесії. Права й обов’язки сторін. Припинення договору комерційної концесії.

5. Поняття авторського договору. Суб’єкти авторських договорів. Авторський договір та характер співавторства. Види авторських договорів. Видавничий договір. Договір на депонування рукопису. Сценарний договір. Договір художнього замовлення.

1.Договори у сфері інтелектуальної діяльності мають відповідати за­гальним цивільно-правовим вимогам до договорів. Передусім дого­вором визнається угода двох або більше осіб, яка спрямована на ви­никнення, зміну чи припинення правовідносин між ними. Іншими словами, договір — це угода про виникнення, зміну чи припинення їхніх прав і обов'язків.. Договір є одним із видів правочинів, а саме: дво­стороннього правочину, в якому виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків настає лише на підставі волевиявлення обох сторін.Майже всі майнові відносини в умовах ринкової економіки опо­середковуються саме договором. Вимоги, встановлені чинним цивільним законодавством до дого­вірних відносин, стосуються і договорів, які укладаються у сфері пра­вової охорони інтелектуальної власності. Вони мають укладатися тільки дієздатними особами, в установленій законом формі, предме­том їхнього регулювання мають бути майнові відносини, які грунту­ються на законній основі. Зазначені умови дійсності договорів стосуються і договорів у сфе­рі інтелектуальної діяльності, в якій укладається велика кількість різноманітних договорів. Серед них є багато просто цивільно-право­вих договорів, а є договори, характерні лише для інтелектуальної дія­льності, їх можна класифікувати за різними критеріями.

Передусім основні договори у сфері інтелектуальної діяльності можна поділити на договори, спрямовані на створення об'єктів інтелектуальної влас­ності, і на договори, які регулюють порядок використання об'єктів інтелектуальної власності. Зазначені договори можна поділити за змістом інтелектуальної діяльності. Велику групу складають договори в галузі наукової, літе­ратурної, художньої та мистецької діяльності. Останнім часом інтен­сивно зростає значення договорів, пов'язаних з використанням об'єктів суміжних прав — виконавської діяльності, виробництва фо­нограм, відеограм та сфери мовлення. Значною є група договорів, що стосуються науково-технічної діяльності. Це договори на створення об'єктів промислової влас­ності, а також договори на їх використання.

Ще одну групу склада­ють договори на використання засобів індивідуалізації учасників ци­вільного обороту, товарів і послуг.

Окрему групу складають договори, які можна назвати супутніми договорами, що стосуються інтелектуальної діяльності. До них від­носяться договори на управління майновими правами авторів на ко­лективній основі, договори на представництво суб'єктів права інте­лектуальної власності тощо.

Договори у сфері інтелектуальної діяльності в цілому мають свої специфічні особливості, які їх відрізняють від інших цивільно-пра­вових договорів. Окремі групи договорів також характеризуються оз­наками, відмінними від ознак інших груп договорів у сфері інтелек­туальної діяльності.

Як відомо, об'єктом або предметом цивільних правовідносин є те, із приводу чого виникає право або необхідність правового урегулю­вання відносин, що складаються з цього приводу між суб'єктами права. Це загальне правило поширюється і на відносини, що склада­ються у сфері інтелектуальної діяльності.

Отже, об'єктом (предметом) договірних відносин, що складають­ся у сфері інтелектуальної діяльності, можуть бути: 1) дії, спрямовані на створення об'єктів інтелектуальної власності або самі об'єкти цієївласності. Група договорів, які мають своєю метою врегулювати по­рядок і умови використання об'єкта інтелектуальної власності, своїм об'єктом буде мати саме результати інтелектуальної діяльності. Об'єктами таких договорів будуть об'єкти авторського права, суміж­них прав, об'єкти промислової власності, об'єкти, які складають за­соби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг та інші результати інтелектуальної діяльності.

2)результати інтелекту­альної діяльності, які ще мають бути створені. Це об'єкти договорів на виконання певних робіт. За своєю юридичною природою такі до­говори наближені до підрядних договорів, хоча між ними є істотна відмінність.Це можуть бути договори на створення будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва, ство­рення певного науково-технічного об'єкта та досягнення будь-якої іншої науково-технічної мети.

3)дії обслуговуючого характеру, наприклад, здійснення патент­ного пошуку, акумуляція певної науково-технічної та будь-якої ін­шої інформації, необхідної для успішної науково-технічної розробки тощо.

4) певні юридичні послуги, які надаються авторам творів та інших розробок.

Об'єктом договору у сфері промислової власності може бути тільки об'єкт, який знаходиться під охороною охоронного документа. За відсутності такого докумен­та об'єкт не може вважатися об'єктом промислової власності.

За загальним правилом сторонами в та­кому договорі можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи. Особливістю договорів у сфері інтелектуальної діяльності є те, що в передбачених законом випадках стороною в такому договорі може бути неповнолітня особа. Як відомо, авторами творів науки, літера­тури й мистецтва, а також винаходів та інших об'єктів промислової власності можуть бути неповнолітні особи віком від 15 до 18 років. Такі неповнолітні особи можуть самостійно здійснювати весь комплекс авторських або патентних прав, починаючи від оформлення прав на об'єкти про­мислової власності, укладення авторських договорів та договорів на створення й використання об'єктів промислової власності. Зазначе­ні особи мають право на авторську винагороду, а також винагороду за використання об'єкта промислової власності, і право розпоряджа­тися нею. Проте при наявності достатніх підстав орган опіки й пік­лування може обмежити зазначених осіб у їх праві самостійно розпо­ряджатися своєю заробітною платою (заробітком) або стипендією.

Форма договору. Правила щодо форми цивільно-правових дого­ворів поширюються і на договори у сфері інтелектуальної власності. Усі договори, що укладаються у сфері інтелектуальної діяльності, ма­ють укладатися в письмовій формі. Чинне цивільне законодавство України не передбачає обов'язкового нотаріального засвідчення за­значених договорів. Проте за бажанням сторони можуть свій договір засвідчити нотаріально.

Відповідно до ст. 1107 ЦК існують такі види договорів стосовно розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності:

1) ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Цей перелік не є вичерпним, оскільки законодавчо не можна передбачити все різнобарв’я договірних відносин у сфері інтелектуальної власності.

2. Термін "ліцензія" має латинське походження та означає дозвіл. Дана правова категорія застосовується у різних галузях правової системи, які їй надають різні значення. У сфері публічного права ліцензія означає документ, який видається державними органами та засвідчує право суб'єкта на провадження певного виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання встановлених ліцензійних умов. У межах приватного права та, зокрема, права інтелектуальної власності, ліцензія розуміється як письмове повноваження на використання об'єкта інтелектуальної власності в певній обмеженій сфері.

Володілець майнових прав інтелектуальної власності, що має намір їх надати іншій особі на підставі ліцензії, отримав назву ліцензіар, а особа, яка має намір набути права інтелектуальної власності - ліцензіат.

Ліцензія на використання об'єкта інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного чи іншого цивільного-правового договору. Так, договір про спільну діяльність може передбачати умову щодо використання прав інтелектуальної власності для досягнення спільної цілі учасників договору.

За своєю цивільно-правовою природою ліцензія є одностороннім правочином, що засвідчує намір ліцензіара надати повноваження на використання об'єкта інтелектуальної власності в обсязі, визначеному ліцензією. Тому у випадку її оформлення як окремого документа, для чинності ліцензії достатньо волевиявлення ліцензіара, спрямованого на надання прав на використання результату творчості іншій особі. Згода ліцензіата у такому разі не вимагається. Проте, якщо ліцензія є складовою іншого цивільно-правового договору, надання їй юридичної сили потребує волевиявлення обох сторін договору.

На відміну від договору про передання прав інтелектуальної власності ліцензіар після видачі ліцензії зберігає весь комплекс належних йому прав на результат творчості, але обмежується у механізмі їх реалізації. Залежно від таких обмежень законодавство України передбачає існування трьох видів ліцензій: виключної, невиключної та одиничної.

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Виключна ліцензія передбачає максимальне обмеження прав ліцензіара. По суті, він втрачає можливість самостійно чи опосередковано використовувати об'єкт інтелектуальної власності у межах, визначених ліцензією. Проте за межами сфери дії ліцензії ліцензіар вправі використовувати об'єкт для себе чи надавати ліцензії на його використання іншим особам.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. Отже, у період чинності ліцензії використання об'єкта інтелектуальної власності у відповідних межах можуть здійснити лише ліцензіар та ліцензіат.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Цей вид ліцензії не передбачає встановлення будь-яких обмежень для ліцензіара. Він вправі як самостійно використовувати об'єкт, так і надавати права на його використання будь-якій третій особі.

Крім зазначених у ст. 1108 ЦК України, чинне законодавство мітить також інші види ліцензій таких як примусову та відкриту.

Відкрита ліцензія видається на підставі заяви патентовласника про надання прав на використання запатентованого об'єкта будь-якій фізичній або юридичній особі.

Примусова ліцензія- це письмове повноваження на використання об'єкта інтелектуальної власності, що видається незалежно від волі патентовласника на підставі рішення відповідного державного органу.

Примусова ліцензія може бути надана лише за наявності передбачених законом підстав:

1) невикористання чи недостатнє використання в Україні запатентованого об'єкта;

2) з метою використання залежного винаходу, корисної моделі чи промислового зразка;

3) для забезпечення здоров'я населення, екологічної безпеки та інших інтересів суспільства.

У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п’ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п’ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін. 3. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності спрямований на повну уступку (відчуження) майнових прав на твір, винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку чи інший об'єкт інтелектуальної власності. Як правило, за даним договором здійснюється повна уступка майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності. Водночас, особливості правової охорони окремих об'єктів допускають можливість часткової передачі прав. Зокрема, відповідно до ст. 494 ЦК України обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг. Класифікація товарів і послуг для реєстрації торговельних марок здійснюється на підставі їх групування у відповідні класи, згідно вимог міжнародних угод. Тому власник свідоцтва може передати належні йому права на торговельну марку для певних класів товарів і послуг, залишивши собі право на її використання щодо інших товарів, для позначення яких була зареєстрована марка. У такому випадку має місце часткова передача прав інтелектуальної власності. Слід підкреслити, що згідно з даним договором здійснюється передача всього комплексу прав на об'єкт промислової власності, а не його окремої частини. Оскільки передача прав передбачає зміну особи патентовласника, дроблення майнових прав на запатентований об'єкт законодавством не допускається. Проте, договір про передання виключних майнових прав у сфері авторського права може передбачати відчуження лише певних майнових прав на твір. Майнові права, не зазначені в договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані. На підставі договору про передання прав інтелектуальної власності до набувача переходять всі права та обов'язки щодо об'єкта договору. Зокрема, обов'язки по використанню запатентованого об'єкта, по підтриманню чинності патенту чи свідоцтва та інші. Крім того, укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше. Зміст договору про передання прав інтелектуальної власності спрямований на безповоротне відчуження прав на об'єкт охорони. ЦК України не містить особливих вимог до змісту договору, вказуючи лише, що умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно з становищем, передбаченим законодавством, а також обмежують право творця на створення інших об'єктів, є нікчемними. Окремі вимоги до договору про передання прав інтелектуальної власності на торговельну марку встановлені Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг". Так, передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу. На підставі договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власностіодна сторона (творець-автор, винахідник тощо) зобов'язується створити в установлений строк об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника). На відміну від ліцензійного договору та договору про передання прав інтелектуальної власності, даний договір укладається ще до моменту створення об'єкта інтелектуальної власності з метою його подальшого використання. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта інтелектуальної власності, як правило, застосовується у межах системи авторського права, та дещо у меншому масштабі у сфері цивільного обороту об'єктів промислової власності. Результати технічної творчості та засоби індивідуалізації для надання їм правової охорони, на відміну від творів літератури, науки чи мистецтва, мають бути належним чином кваліфіковані як об'єкти промислової власності. Лише після їх державної реєстрації та видачі відповідного правоохоронного документа (патенту чи свідоцтва) можливе використання комплексу прав, що випливають з їх реєстрації. Тому такий договір у сфері промислової власності повинен передбачати не лише створення результату творчості, але і його подальше патентування та використання на підставі одержаного правоохоронного документа. До умов договору про створення за замовленням та використання об'єкта інтелектуальної власності належать: строк створення об'єкта інтелектуальної власності творцем; обсяг прав, що передаються замовникові на створений у результаті виконання договору об'єкт інтелектуальної власності; строк дії договору; способи та умови використання об'єкта інтелектуальної власності замовником; розмір і порядок виплати винагороди творцеві, а також всі інші умови щодо яких за вимогою однієї з сторін має бути досягнута згода. Особливістю договору про створення за замовленням і використання об'єкта промислової власності є фіксація умови про розподіл майнових прав на створений об'єкт. У разі її непогодження сторонами, застосовується правило ст. 430 ЦК України, що вказує на спільну належність майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, творцеві цього об'єкта та замовникові, якщо інше не встановлено договором. Тому у договорі має бути погоджений механізм розподілу прав на результат творчості, створений за замовленням. Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором. Слід враховувати, що автор у будь-якому випадку має невідчужуване право на одержання грошової суми у розмірі п'яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненим автором. Зазначена сума сплачується продавцем оригіналу твору. Дане право, відповідно до ст. 448 ЦК України, переходить також до спадкоємців автора твору та спадкоємців цих спадкоємців і діє до спливу строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір. 4. Договір франчайзингу є самостійним інститутом договірного права. Цей договір має комплексний характер і включає елементи, характерні для договорів, що відрізняються за метою, предметом і правовою конструкцією. Договір франчайзингу — це угода, за якою одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду на термін або без вказівки терміну право на використання в підприємницькій діяльності комплексу прав, що належать правоволодільцю, зокрема право на фірмове найменування і/або комерційне позначення правоволодільця на комерційну інформацію, що охороняється, а також на інші передбачені договором об'єкти виключних прав — товарний знак, знак обслуговування тощо. Українське законодавство не містить визначення і поняття договору франчайзингу. Але стаття 11 ЦКУ дозволяє укладати договори, не передбачені законом. Головна умова при підписанні такої угоди — дотримання всіх передбачених законом умов. Оскільки договір франчайзингу довів свою ефективність у підприємницькій діяльності, його укладають і українські суб'єкти підприємництва, досить часто називаючи його „договором комерційної концесії". Цей вид договору регламентується нормами ЦК та ГК кодексів України . Комерційна концесія — еквівалент відомого в західному законодавстві поняття „франчайзинг", або „франшиза". Договір застосовується у сфері підприємницької діяльності. Основним зобов'язанням, що визначає особливості договору, є надання правоволодільцем користувачеві комплексу виключних прав на використання об'єктів інтелектуальної власності, що дає підстави розглядати цей договір як різновид ліцензійних договорів. Договір комерційної концесії полягає у створенні нових господарських комплексів (турагенцій, туроператорів, магазинів, ресторанів, готелів та ін.), розширення мережі ринків збуту товарів і послуг під фірмою правовласника. Це відрізняє його від традиційних ліцензійних договорів, що надають ліцензіату можливість використовувати окремі об'єкти інтелектуальної власності - винахід, корисну модель, товарний знак, літературний твір та інші об'єкти, що охороняються, права на які належать ліцензіату. У теорії та практиці зарубіжних країн договір комерційної концесії розглядається як самостійний вид договору. Його приклади Макдональдс". За договором комерційної концесії сторонами можуть бути фізичні та юридичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності. Договір комерційної концесії реєструється органом, що здійснив реєстрацію юридичної особи або суб'єкта підприємницької діяльності—фізичної особи, який за договором є правоволодільцем. Винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем правоволодільцю у формі фіксованих разових або періодичних платежів, відрахувань від виручки, націнки на оптову ціну товарів, що передаються правоволодільцем для перепродажу, або в іншій формі, передбаченій договором. Якими б різними не були сфери бізнесу, що ведеться на умовах франчайзингу, предметом договору завжди є відчужувані майнові права (право на використання імені, регулювання способів ведення бізнесу). Ділову репутацію досить складно практично віднести до вищезгаданої категорії прав, але при узгодженні ціни договору враховується умовна вартість „ділової репутації". Прикладом відчужуваних прав може бути право на обслуговування клієнтів з використанням реклами і торгової марки фірми — франчайзера (у системі кафе „Макдональдс" чи в системі фірмових магазинів „Adidas Sport"); право на продаж товарів певного виду як, наприклад, в автомобільній промисловості США, де дилери часто є франчайзі). Це, нарешті, може бути право на виробництво товарів особливої конструкції чи технології, розроблених фірмою - франчайзером. Залежно від виду франчайзингу предметом договору також може бути продаж спеціального устаткування для виробництва продукції, передача на пільгових умовах товарів для подальшої їхньої реалізації франчайзі. Можуть виникнути питання: чому ж франчайзі не запозичують ці можливості (технологію, рекламні вивіски, методи організації і управління), вивчивши їх методом спостереження і не вдаючись до укладання договору? Чому сотні тисяч підприємців погоджуються платити за право користування системою франчайзера навіть у тих випадках, коли вони знають її детально? Відповідь на ці питання дає поняття „промислова власність". Воно охоплює широке коло об'єктів: винахід, товарні знаки і знаки обслуговування, промислові зразки, фірмові найменування та найменування місця походження товарів. Саме тому, що вони захищені, і у разі неправомірного запозичення права власності на ці об'єкти його можна захистити в судовому порядку, потенційні франчайзі змушені укладати договори та діставати права користування відповідними об'єктами промислової власності за плату. Таким чином, укладаючи договір франчайзингу, потрібно насамперед визначити, який саме об'єкт промислової власності буде переданий від франчайзера до франчайзі, і чи дійсно він захищений від несанкціонованого використання і може бути предметом продажу. Це непросте питання, і тут, зазвичай, потрібна консультація юриста. Адже кожен об'єкт промислової власності має своє специфічне правове значення і свої способи захисту. Так, наприклад, дуже надійно захищені права на винаходи, промислові моделі, промислові зразки. В Законах України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" та „Про охорону прав на промислові зразки'' детально визначені критерії щодо захищеності винаходів, корисних моделей, промислових зразків, способи і процедури визнання їх захищеними Патентним відомством України, права й обов'язки авторів і патентовласників. Те саме можна сказати і про захист прав на товарні знаки, оскільки Закон „Про охорону прав на знаки для товарів та послуг'' містить докладну регламентацію відносин, що виникають у зв'язку з реєстрацією, правовою охороною і використанням товарних знаків, знаків обслуговування і найменування місць походження товарів. Навпаки, об'єкти промислової власності у вигляді секретів виробництва (так звані „ноу-хау") захищені дуже мало. Правда, існують зразкові форми договорів на купівлю - продаж патентних ліцензій, безпатентних ліцензій, якими можна скористатися як прототипами під час складання договору франчайзингу, але інтереси кожної зі сторін будуть надійніше захищені, якщо в підготовці договору буде використана допомога досвідченого юриста. Варто звернути особливу увагу на такий аспект предмета договору, як виключність переданих франчайзі прав. В угоді повинно бути чітко визначено: чи будуть передані франчайзером виключні права і, якщо це передбачається, то в межах якої території. Тут можуть бути різні варіанти. Якщо одночасно з передачею права на товарний знак передбачається постачання товарів для їхньої наступної реалізації, то в договорі можуть бути визначені торгові квоти. Може бути також надана можливість не тільки користуватися переданими виключними правами, але і продавати їх іншим особам. У цьому разі матимуть місце відносини субфранчайзингу. Це означає, що франчайзі, який купив ліцензію, буде виступати щодо тих осіб, яким він перепродує ліцензію, як франчайзер. Специфіка предмета договору у відносинах франчайзингу зумовлює необхідність передачі франчайзі не тільки самого права у виді ліцензії, але і практичної можливості користуватися ним. У більшості випадків для цього необхідні передача технічної документації, робочих інструкцій, постачання устаткування і матеріалів, навчання франчайзі методам роботи, наступне надання консультативної допомоги. Усі ці питання повинні бути зазначені в договорі. Якщо програма практичної допомоги франчайзі є досить об'ємною, вона може бути винесена з основного тексту договору в додаток, який повинен бути невід'ємною складовою частиною договору. Слід ураховувати, що конкретний зміст франчайзингового договору може досить істотно відрізнятися залежно від типу діяльності, що є предметом угоди. З цього погляду звичайно розрізняють два види франчайзингу — товарний і діловий. Товарний франчайзинг використовується в сфері торгівлі. Він може застосовуватися й щодо товарів, виробником яких є сам франчайзер, і до товарів, виготовлених іншими фірмами та продаваним під торговою маркою франчайзера. Головне, що відрізняє товарний франчайзинг від звичайної оптової торгівлі, "прив'язаність" франчайзі до товарного знака і торгової марки франчайзера. Франчайзер, зазвичай, постачає визначений угодою товар для його продажу франчайзі, але головне — це не сам товар, а використання визначеного асортименту та визначеної технології торгівлі. Найчастіше торговий франчайзинг застосовується для збуту товарів, що мають значиму торгову марку чи потребують специфічних торгових послуг до чи після продажу. Характерними прикладами таких товарів є бензин, автомобілі, велосипеди, алкогольні та безалкогольні напої. Угода про торговий франчайзинг відрізняється від дилерських договорів докладним викладом вимог із технології торгівлі й умов використання цього знака. Значне місце в них займають умови про надання франчайзером ділових послуг: реклама, навчання, консультації. Діловий франчайзинг відрізняється від торгового тим, що основним предметом франшизної угоди є передача технології (ноу-хау) і ліцензії на її використання. Франчайзер у цьому випадку поставляє франчайзі товари чи послуги для їхньої реалізації клієнтам. Однак він може брати за договором на себе функції забезпечення франчайзі визначеними матеріалами (устаткування, упакування, ділові бланки та інші аксесуари бізнесу). Але, як і в товарному франчайзингу, в угодах докладно визначаються зобов'язання франчайзера з реклами, організації справи і навчання франчайзі. Потрібно зазначити, що розмежування між товарним і діловим франчай-зингами часто виявляється умовним і в деяких франчайзингових. системах можна знайти елементи і одного, й іншого видів. Франчайзингове право не містить у цьому відношенні яких-небудь обмежень і надає сторонам можливість комбінувати умови угоди за їхнім розсудом з урахуванням особливостей їхньої діяльності. Типовим прикладом таких „комбінованих" угод є розповсюджені в США договори про виробництво безалкогольних напоїв. Відповідно до такого договору франчайзер поставляє секретний сироп і надає ексклюзивне право на виготовлення з нього напою, що потім продається з торговою маркою франчайзера. В Україні аналогічні договори застосовуються в діяльності таких компаній, як " Кока -Кола" та "Пепсі". Успішна робота цих фірм є підтвердженням великої гнучкості, властивої відносинам з франчайзингу, і ефективності нестандартного підходу до визначення змісту франшизних угод 5. Усі цивільно-правові відносини, що складаються у процесі ство­рення й використання численних об'єктів авторського права і суміжних прав мають бути урегульовані такими ж численними дого­ворами, які об'єднані одним поняттям «авторські договори». Слід відразу підкреслити, що не всі договори, які в тій чи іншій мірі сто­суються авторських прав, визнаються авторськими. Не можна, на­приклад, до авторських відносити договори по управлінню майнови­ми правами авторів на колективній основі. За авторським договором автор передає або зобов'язується ство­рити і в установлений договором строк передати свій твір замовнику для використання обумовленим договором способом, а замовник зо­бов'язується здійснити або почати використання твору. Отже, численні авторські договори можна поділити на договори на створення творів науки, літератури чи мистецтва і договори на ви­користання цих же творів. Більшість творів художньої літератури та мистецтва створюються не за замовленням, а за велінням душі, натх­нення. Проте значна частина творів створюється на замовлення. Сторонами в авторському договорі можуть бути ті ж особи, що й у будь-якому іншому договорі у сфері інтелектуальної діяльності, про що йшлося вище. Особливість авторських договорів полягає в тому, що предметом таких договорів є твори науки, літератури й мистецтва. Очевидно, поняттям «авторський договір» мають опосередковуватися і цивіль­но-правові відносини, що складаються у процесі виконання творів, виробництва фонограм, відеограм та програм мовлення. Авторські договори — це консенсуальні угоди, що носять взаємний характер і є оплатними. В даний час панує думка, за якою авторські договори за своєю юридичною природою є цивільно-пра­вовими. Тому норми цивільного права, що стосуються договірних відносин, поширюються також і на авторські договори. Серед ци­вільно-правових договорів авторські договори складають окрему са­мостійну групу. Вони близько примикають до деяких цивільно-пра­вових договорів, але мають свої власні, характерні для них, ознаки. Закон про авторське право не передбачає існування спеціальних типових авторських договорів. За радянських часів такі договори ма­ли силу підзаконних актів. Принцип свободи договорів витіснив ти­пові авторські договори, але Закон допускає існування примірних авторських договорів. Права й обов'яз­ки сторін в авторському договорі складають його зміст. За своїм харак­тером авторський договір є таким, у якому права й обов'язки автора кореспондують і відповідають правам і обов'язкам користувача, тобто він є взаємним. Безперечно, права й обов'язки різних видів авторсь­ких договорів не співпадають — вони також бувають різними. Слід підкреслити й те, що чинний Закон про авторське право не регламен­тує змісту авторських договорів, віддаючи це на відкуп сторін. Проте основні права й обов'язки сторін в авторських договорах вироблені усталеною практикою. Основними обов'язками автора є, передусім, створення й переда­ча твору. Твір має відповідати умовам і вимогам, визначеним сторонами. Це має бути твір відповідного виду літератури, жанру, призна­чення, обсягу тощо. Таким же чином визначаються вимоги до науко­вого твору — стаття, брошура, монографія, підручник тощо. У дого­ворі про створення твору образотворчого мистецтва мають бути чітко визначені його вид, форма тощо. Твір має бути переданий користувачу в точно визначений строк. Допускається дострокова передача твору за згодою користувача. Важливим є обов'язок автора виконати роботу особисто. Авторські договори відносяться до тих, у яких заміна виконавця-автора не допускається ні за яких обставин. У разі смерті автора до­говір припиняє свою чинність із відповідними наслідками.Твір має бути переданий користувачеві в такому вигляді, щоб йо­го можна було відразу використовувати, належно оформлений з від­повідними документами, рецензіями, характеристиками тощо. Обов'язки автора вважаються виконаними, коли користувач-замовник прийняв твір без будь-яких застережень. Але часто бувають випадки, коли користувач робить певні зауваження до твору й про­позицію щодо їх усунення. У такому разі автор у разі згоди зобов'яза­ний усунути зазначені недоліки чи певним чином переробити твір. Замовник-користувач повинен чітко визначити свої зауваження що­до зміни чи доповнення до твору. Автор має право і зобов'язаний брати участь у підготовці твору до використання. У більшості випадків автор зацікавлений у тому, щоб твір використовувався відповідно до задуму автора і тому охоче бере участь у підготовці договору до використання. В окремих випадках закон надає автору таке право. Так, наприклад, за Законом України «Про авторське право і суміжні права» п. 4 ст. 15 визначає, що ви­ключні права авторів на використання творів архітектури, містобуду­вання, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів. До основних обов'язків автора твору слід віднести й обов'язок не передавати право на використання твору третім особам, якщо дого­вором передбачена передача виключних прав автора. Обов'язки користувача. Основним обов'язком замовника-корис­тувача є його обов'язок прийняти і належним чином розглянути твір. Зрозуміло, що різним за змістом авторським договорам властиві різніспособи прийняття й розгляду твору. Літературний твір має бути уважно вичитаний, твір образотворчого мистецтва може бути так же уважно оглянутий тощо. Після уважного розгляду твору замовник-користувач має прийняти важливе рішення — прийняти переданий твір чи відхилити його. Відхилення твору має бути належним чином обґрунтоване. У договорі можуть бути визначені чіткі строки розгляду твору і йо­го схвалення чи відхилення. Окремі авторські договори відповідно до виду літературно-мистецької творчості можуть передбачати спеціа­льні процедури розгляду й схвалення чи відхилення твору. Результа­ти розгляду, як правило, оформляються спеціальним документом. Замовник-користувач, якому за авторським договором перейшло право на використання чи право власності на твір образотворчого мистецтва, зобов'язаний дотримуватися особистих немайнових і майнових прав автора. Чинне законодавство передбачає обов'язок користувача використати твір в установлений договором строк. Як­що протягом обумовленого договором строку твір не буде викорис­таний, автор має право на відшкодування збитків. Збитки включають у себе витрати на створення твору, інші витрати, пов'язані із ство­ренням твору і, безперечно, авторську винагороду, обумовлену дого­вором. Отже, користувач твору з тих чи інших причин може його і не використовувати. В усякому разі використання твору — це право ко­ристувача, а не його обов'язок. Проте у більшості випадків автори заінтересовані в тому, щоб їх творіння було доведено до громадсь­кості належним чином. Тому вони можуть передбачати в договорі обов'язок користувача використати твір. Проте такий обов'язок мо­же набрати чинності за умови, що твір користувачем схвалений. Одним із самих основних обов'язків замовника-користувача є ви­плата обумовленої договором винагороди. Розмір винагороди, поря­док її обчислення, строки виплати визначаються сторонами в ав­торському договорі. На відміну від раніше чинного законодавства чинний Закон про авторське право не визначає конкретних розмірів винагороди, порядку її обчислення та виплати. Інколи з вини користувача настає пошкодження або втрата ма­теріального носія твору. У такому разі автор має право на відшкоду­вання заподіяної шкоди. Доцільно в авторському договорі передба­чити конкретний розмір такого відшкодування.Користувач не має права вносити до твору будь-які зміни чи до­повнення. Якщо вони були зроблені без згоди автора, останній має право вимагати усунення таких змін чи доповнень. Користувач не має права передавати твір для використання третім особам, якщо ав­торським договором не передбачено інше. При порушенні цього ав­тор має право на відшкодування збитків. Припинення і розірвання авторського договору. Припинення ав­торського договору настає із закінченням строку його чинності. Але при цьому слід розрізняти припинення авторського договору і при­пинення використання твору, передбаченого цим договором. При­пинення використання твору не припиняє прав і обов'язків за самим авторським договором. Якщо за авторським договором користува­чеві були передані виключні права на використання на весь період чинності договору, автор зобов'язаний протягом цього строку не пе­редавати право на використання цього ж твору третім особам, якщо навіть використання твору користувачем припинено. Іншими слова­ми, користувач свій обов'язок використати твір виконав, але це ви­конання не звільняє автора твору від обов'язку не передавити право на його використання третім особам. У той же час користувач може використовувати твір протягом усього строку чинності авторського договору. Коли ж користувач з тих чи інших причин не використав твір, закінчення строку дії авторського договору припиняє його чинність. Авторський договір може передбачати можливість достро­кового припинення його чинності. Безперечно, авторський договір може бути припинений за взаємною згодою сторін. Поділ авторських договорів можна провести і за видом художньої творчості — договори на створення і використання літературних, му­зичних, аудіовізуальних, архітектурних та інших творів. Авторські договори поділяються також і за способом використання: видавничі договори, договори про депонування рукопису, постановочні дого­вори, сценарні договори, договори художнього замовлення, догово­ри про використання в промисловості творів декоративного мис­тецтва та ін. Видавничі договори, у свою чергу, поділяються на видання літе­ратурних, музичних творів та творів образотворчого мистецтва. Найбільш поширеним авторським договором є договір на видання твору, тобто на його опублікування, випуск твору у світ. За цим договором здійснюється видання і перевидання будь-яких творів, які можуть бути зафіксовані на папері. Це можуть бути численні твори науки (монографії, підручники, навчальні посібники, наукові статті тощо), ще більш численні твори художньої літератури (проза, поезія, драматичні твори тощо), а також твори образотворчого мистецтва (живопис, скульптура, графіка тощо). Параметри видавничого договору є найбільш усталеними. Вони були досить детально врегульовані раніше чинним законодавством і наукою. Вироблені засади не дають підстав відмовлятися від них. Видавничий договір є одним із видів авторського договору на передачу твору для використання. Під видавничим договором прийнято розуміти авторський договір, за яким автор або інша особа, що має авторське право, передає або бере на себе обов'язок створити твір і передати його для видання чи перевидання, а видавництво зобов'язується розглянути поданий твір і в разі його схвалення випустити у світ та виплатити належну винагороду автору. Використанням твору за видавничим договором є видання або перевидання твору, а також його розповсюдження. При цьому автор може передати видавництву виключні або невиключні права на використання. Таким чином видавничий договір є угодою між автором і видавництвом про умови видання твору. За договором літературного замовлення автор зобов'язується створити твір і передати його видавництву для використання шляхом його видання. У договорі мають бути чітко визначені його умови та зміст, зокрема: який твір зобов'язаний створити автор — твір науки, художньої літератури чи твір образотворчого мистецтва. Кожна з цих груп має свої види. В договорі має бути чітко визначено про який з них йде мова. Тобто в договорі має бути визначено його предмет — монографія, роман, повість, поема чи живописний твір. Безперечно, твір має бути поданий до видавництва у такій формі, яка дозволяє його відтворення, та у визначений договором строк. У видавничих договорах строки мають важливе правове значення. їх порушення може привести до розірвання договору. Видавничий договір має передбачати декілька строків — строк подання твору до видавництва, строк розгляду твору видавництвом і його схвалення чи відхилення. Автору може бути запропоновано внести до твору певні зміни, доповнення чи якісь поправки. Для цього також визначається конкретний строк. У договорі має бути передбачений строк для редагування і вичитки автором коректури твору. І, безперечно, в договорі має бути чітко визначений строк виходу твору у світ. Можуть бути вказані й інші строки, необхідні для підготовки і видання твору, наприклад, для рецензування твору. Але основним змістом видавничого договору є визначення прав і обов'язків сторін — автора і видавця. Слід пам'ятати, що сторону автора може представляти не сам автор, а будь-яка інша особа, що має авторське право. Основні обов'язки сторін за видавничим договором — створення твору, передача його видавцеві для видання та видання твору в установлений строк. До прав сторін слід віднести право видавця вимагати передачі йому твору, а право автора — вимагати виплати визначеної винагороди за створення і використання твору. Ці основні права і обов'язки сторін супроводжуються ще низкою прав і обов'язків сторін, які визначають зміст договору, конкретизують його, уточняють окремі його елементи. Видавничий договір має визначити умови, яким має відповідати твір, його жанр, призначення, обсяг тощо. Якщо мова йде про навчально-методичну літературу, то твір має відповідати навчальній програмі, кількості годин на курс, відповідати раніше поданому проспекту. Твір має відповідати й іншим параметрам, визначеним у договорі. Зрозуміло, що мова йде про договір замовлення твору. До основних прав видавництва відноситься право вимагати від автора певного доопрацювання твору у випадках, передбачених законом чи договором. Видавництво визначає тираж видання і зберігає за собою право на перевидання твору у межах чинності видавничого договору. Деякі видавничі договори мають свою специфіку. Так, наприклад, на стороні автора у видавничому договорі можуть виступати кілька осіб — співавтори. Відносини між ними регулюються спеціальною угодою. Співавторами вважаються лише ті особи, які спільною творчою працею створили твір. Право опублікування чи іншого використання твору належить кожному із співавторів однаковою мірою. Будь-хто із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. Проте можуть бути випадки, коли твір створюють дві особи, із яких один є фахівцем у певній галузі, а літературний запис здійснює інша особа, наприклад, журналіст. У такому разі може бути співавторство, але його може і не бути. Видавництво не визначає, хто є автором, а хто здійснював літературний запис. Авторська сторона сама має визначити, хто є автором, чи має місце співавторство. Проте прийнято вважати, що якщо в видавничому договорі зазначено ім'я автора літературного запису, то тут має місце співавторство. Певні особливості мають видавничі договори з неповнолітніми авторами. Неповнолітні автори віком від 15 до 18 років мають право самостійно здійснювати свої авторські права. Вони мають право укладати авторські договори, вносити необхідні виправлення, зміни чи доповнення до твору, одержувати авторську винагороду. Проте слід звернути увагу на те, що неповнолітні спадкоємці авторів таких прав не мають. Малолітні віком до 15 років можуть також бути авторами певних творів. Але вони не мають права укладати видавничі договори. Коли така необхідність виникає, то за них стороною в договорі виступають батьки, усиновителі або опікуни. Вони здійснюють права малолітніх авторів, тобто виступають у договірних відносинах від їх імені.Видавничі договори укладаються також і з укладачами різних збірників, перекладачами та іншими переробниками творів. Видавничі договори укладаються також із роботодавцями, яким належить виключне право на використання твору. Роботодавцями за авторським правом визнаються особи, з якими автор знаходиться у трудових відносинах. Тому автор, який знаходиться з роботодавцем у трудових відносинах, але твір створив не в порядку виконання службових обов'язків, повинен це передбачити в трудовому договорі.Свої особливості має укладення видавничих договорів на видання творів образотворчого мистецтва. Бувають випадки, коли автор літературного твору до свого тексту виготовив свої власні ілюстрації. У такому разі окремого договору на використання зазначених ілюстрацій не укладається. Їх автору виплачується винагорода в установленому порядку.Твори образотворчого мистецтва спочатку створюються у вигляді певного ескіза, а вже потім виготовлюється оригінал. Тому при укладенні договору-замовлення на видання твору образотворчого мистецтва в ньому передбачається два строки — для подання ескіза і подання оригіналу. Видавництво зобов'язане розглянути поданий ескіз протягом установленого договором строку, схвалити твір чи його відхилити або внести пропозицію про доопрацювання твору, про що письмово повідомити автора. Протягом визначеного строку автор зобов'язаний доопрацювати твір і подати видавництву. За умови схвалення твору видавництво зобов'язане видати твір протягом обумовленого договором строку. На видавництві лежить специфічний обов'язок — воно зобов'язане видати твір з дотриманням точного відтворення оригіналу. Будь-яке відхилення від оригіналу має бути погоджено з автором.У разі відхилення твору видавництво повинно повернути автору його твір. Якщо видавництво використало твір, то після припинення використання твір також має бути повернутий автору. Твір має бути повернутий автору і в інших випадках припинення договору. Об'єктом видавничого договору на видання музичного творує ноти. У видавничому договорі має бути чітко визначено вигляд, форму, у якій твір потрібно подати автором до видавництва — клавір чи партитура. Ноти можуть бути подані в одному примірнику, написаному від руки. Протягом визначеного договором строку видавництво повинно розглянути твір. При цьому строк розгляду не залежить від обсягу твору. Строк для видання схваленого твору визначається сторонами в договорі, але він не може перевищувати двох років від дня схвалення твору. Основним обов'язком видавництва як сторони у видавничому договорі є виплата винагороди за створення і використання твору. Закон України “Про авторське право і суміжні права” встановлює, що за винятками, встановленими в законі, автори та інші особи, що мають авторське право, вправі вимагати виплати винагороди за будь-яке використання їх твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів. Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і використання твору встановлюється сторонами в авторському договорі. Ці ж питання можуть бути визначені і в договорах, що укладаються організаціями, які управляють майновими правами авторів на колективній основі, з авторами. Авторська винагорода за створення і використання твору носить трудовий характер. Проте творчий характер праці автора накладає свій відбиток на вимір трудових затрат автора. Працю автора не можна прирівняти до праці робітника чи службовця. Цим зумовлюється неможливість встановлювати ті ж критерії для оцінки праці автора. Визначити якість і кількість праці автора просто неможливо. Тому в авторському праві застосовуються свої специфічні показники обліку кількості і якості праці автора. Одиницею оплати літературних творів є авторський аркуш (40 тисяч знаків), поезії — рядок.Ставки авторської винагороди за музичні і музично-літературні твори (опери, балети, музичні комедії) встановлені за весь твір в цілому, оскільки їх обсяг розрахований на однакове за часом виконання. Природно, за видання одноактної п'єси, опери, музичної комедії, балету застосовуються менші ставки ніж за багатоактні сценічні твори. Договори про депонування рукописів Зазначений договір має ту ж мету, що і видавничий договір — довести до відома громадськості про те чи інше досягнення у сфері інтелектуальної діяльності. Його виникнення було зумовлено двома основними факторами. Перший полягає в тому, що бурхливий розвиток науки, техніки і культури вимагає якнайшвидше інформувати громадськість про новини в цій сфері. Другий фактор — досить тривалий процес видання твору, що обмежує можливості оперативного ознайомлення з твором. Цим передумовам відповідає депонування рукопису. Кожний, кого цікавить та чи інша проблема, дістає можливість в оперативному порядку ознайомитися з найостаннішою новиною в тій чи іншій галузі. Договір про депонування рукописів почав складатися давно. Проте належного правового регламентування він поки що не дістав. У даний час існує лише Інструкція про депонування рукописів, затверджена Центром науково-технічної інформації України. У той же час зазначений договір не втрачає своєї значимості, в ряді випадків він просто незамінимий. У тих випадках, коли виникає необхідність якнайшвидше ознайомити громадськість з тим чи іншим досягненням, вдаються до депонування рукопису. Депонування може бути зумовлено також відсутністю можливості видати твір шляхом друку. Депонування означає передачу на зберігання. У тих випадках, коли твір має вузько спеціалізований характер і постала необхідність інформувати громадськість, депонування просто необхідне. Договір про депонування рукописів дійсно дуже близький до договору схову, але має істотні відмінності від нього. Тому договір про депонування рукопису не слід змішувати з договором схову. Останній характеризується безоплатністю, строковістю, взаємними правами і обов'язками. Договір про депонування рукописів не обмежений певним строком, розподіл прав і обов'язків між сторонами дещо інший, мають місце й інші істотні відмінності. Як уже відзначалося, договір про депонування регламентується на рівні відомчої інструкції. Тому характеристика цього договору можлива лише на підставі тих правил, які усталилися в практиці. Специфічною особливістю зазначеного договору є те, що сторонами в ньому є поки що лише юридичні особи. З одного боку стороною договору виступають науково-дослідні, проектно-конструкторські установи, вищі навчальні заклади, колегії або редакційні ради наукових і науково-технічних журналів. З іншого боку суб'єктами договору можуть бути центральні галузеві і республіканські органи науково-технічної інформації, які здійснюють депонування рукописів. Предметом договору про депонування рукописів можуть бути рукописи з рефератами статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад, семінарів, симпозиумів вузькоспеціалізованого характеру, які недоцільно видавати друкованим способом. Зазначені матеріали подаються на депонування в рукописній формі. До рукопису встановлені певні вимоги, недотримання яких може стати перешкодою до укладення договору.Тези доповідей, крім доповідей на міжнародних чи республіканських наукових з'їздах, конференціях і семінарах, звіти про виконані науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи і дисертації депонуватися не можуть. Права і обов 'язки сторін за договором про депонування рукописів. Обов'язок підготувати відповідно до встановлених вимог рукопис лежить на авторові та організації, за рішенням якої рукопис передається на депонування. Рішення про депонування рукопису приймають науково-дослідні, проектно-конструкторські, вищі навчальні заклади, редакційні колегії та редакційні ради наукових і науково-технічних журналів в особі їх вчених, науково-технічних (технічних) рад, затверджених їх керівниками. Рукопис на депонування може бути направлений лише за умови згоди автора, але за зміст рукопису відповідальність несе організація, яка прийняла рішення про депонування рукопису. Договір про депонування рукописів — це одностороння угода, організація, яка прийняла рішення про депонування рукопису, має лише право на її передачу. Орган інформації несе тільки обов'язок прийняти рукопис. Відмовити в прийнятті рукопису на депонування організація може тільки у випадку оформлення рукопису без дотримання встановлених вимог. Орган інформації, який прийняв рукопис на депонування, зобов'язаний на прохання будь-якої особи видати копію рукопису або її частини. Копії видаються за плату.За прийом рукопису на депонування плата не стягується. Організації, що передала рукопис на депонування, або автору рукопису один раз копія видається безоплатно. Автор зберігає право авторства на рукопис, але не має права на винагороду. Автор рукопису має право опублікувати іншим способом свій рукопис, який він передав на депонування. Але при цьому він зобов'язаний сповістити видавця про те, що рукопис депоновано. На депонування приймаються рукописи, які можуть бути опубліковані у відкритих публікаціях. Таким чином, договір про депонування рукопису є угодою про передачу належно оформленого рукопису до органу інформації на зберігання з метою ознайомлення всіх бажаючих зі змістом рукопису. Послуги по наданню рукопису для ознайомлення виконуються за встановлену плату. Постановочний договір У більшості випадків автор не має можливості використати свій твір чи здійснити його публічне виконання власними силами. Більшість творів можуть бути використані'іншими особами, які мають для цього відповідні можливості — спеціально підготовлених фахівців (виконавців), технічні засоби, приміщення тощо. Одним із таких творів є твір, призначений для виконання на сцені. Це музичні, музично-драматичні, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу. Їх так і назвали “сценічні твори”. У разі створення сценічного твору, постановку якого автор сам не в спромозі здійснити, він змушений вдаватися до спеціальних видовищних закладів з проханням використати його твір. Відносини автора сценічного твору і видовищного закладу оформляються спеціальним постановочним договором. Таким договором оформляються відносини автора і цього ж закладу і на створення сценічного твору. Отже, постановочний договір — це договір, за яким автор зобов'язується передати або створити і передати видовищному закладу свій драматичний, музично-драматичний, музичний, пантомімний або хореографічний твір, а видовищний заклад зобов'язується у визначений договором строк здійснити постановку і публічне виконання цього твору і сплатити автору належну винагороду. Сценічні твори призначені автором для виконання на сцені, в концертному залі чи на естрадній площадці, по радіо і телебаченню, що вимагає спеціальної підготовки до публічного виконання твору. Проте слід мати на увазі, що більшість сценічних творів може бути опубліковано також шляхом їх видання. Сторонами в постановочному договорі є автор або інші особи, які мають авторське право, — з одного боку, і видовищний заклад — з другого. Але цим договірні відносини видовищного закладу не вичерпуються. Цей заклад має укласти ще ряд договорів для здійснення сценічного твору — з виконавцями. Але договірні відносини в такому разі виникають між видовищним закладом і виконавцями, а не з автором. Права і обов'язки сторін за постановочним договором мають певні особливості. За раніше чинним законодавством об'єктом постановочного договору могли бути тільки неопубліковані твори. Чинний Закон України “Про авторське право і суміжні права” такого обмеження не містить. Автор зобов'язаний передати або створити і передати сценічний твір видовищному закладу у визначений договором строк. Видовищний заклад зобов'язаний твір розглянути також у визначений договором строк, схвалити чи відхилити його або запропонувати автору твір доопрацювати. Видовищний заклад визначає чіткий строк для опрацювання твору. У постановочному договорі може бути передбачений обов'язок видовищного закладу певним чином сприяти автору створити сценічний твір шляхом надання консультацій, знайомства з виконавцями, технічними можливостями закладу, обговоренням попередніх варіантів твору. Автор має право брати участь у підготовці твору до здійснення його на сцені. Видовищний заклад зобов'язується здійснити першу постановку твору у визначений договором строк, але не пізніше двох років від дати прийняття закладом твору.До закінчення строку на постановку автор не має права передавати цей же твір іншим видовищним закладам для використання у тому ж місті. З цього правила, що діяло раніше, випливало, що автор міг укладати постановочні договори з видовищними закладами інших міст. За створення і використання сценічного твору автор має право на винагороду. Розмір і порядок виплати винагороди визначається угодою сторін. Постановою Уряду України визначені мінімальні ставки авторської винагороди, нижче яких опускатися не можна. Сценарний договір З розвитком науки і техніки умножилися можливості різними способами здійснювати оприлюднення певних творів. Сценарний договір близько примикає до постановочного договору. В більшості випадків об'єктами сценарних договорів є майже ті ж самі твори, що й постановочних, але не тільки. За своїм змістом сценарний договір значно ширший за постановочний. Сценарний договір — це договір про розробку технології здійснення твору (і не тільки сценічного), його режисури, визначення змісту, характеру і порядку дій. У сучасних умовах значення і роль сценарних договорів істотно зростають. Якщо трохи раніше сценарний договір укладався в основному для створення сценарію майбутнього кінофільму, то зараз його застосування має значно ширший масштаб. Сценарієм вважається короткий виклад змісту п'єси, сюжетна схема, за якою створюються різного роду спектаклі в театрах, імпровізації, балетні спектаклі, масові видовища тощо. Разом з тим сценарій є окремим видом літературного твору, призначеного для втілення в кінофільмах або телефільмах.Отже, сценарний договір — це договір про створення сценарію, для здійснення будь-якого задуманого масового видовища, кіно- або телефільму, радіо- чи телемовлення.Особливістю сценарного договору за раніше чинним законодавством було те, що предметом цього договору могли бути тільки неопубліковані твори. Друга особливість — замовник сценарного твору не брав на себе обов'язку використати твір. Отже і винагорода виплачувалася лише за створення твору. Але чинний Закон України “Про авторське право і суміжні права” таких обмежень не містить. За сценарним договором автор зобов'язується передати або створити і передати замовнику сценарій для здійснення будь-якого видовища у визначений договором строк. Замовник зобов'язаний розглянути поданий твір, схвалити, відхилити чи запропонувати його доопрацювати. Безперечно, сценарний договір оплатний. Сторонами в договорі виступають автор, яким завжди є фізична особа, та замовник, яким може бути як фізична, так і юридична особа.Звичайно, частіше замовниками виступають саме юридичні особи, які мають спеціальні можливості для здійснення сценарію, — виконавців, приміщення, технічні засоби тощо. Замовником може виступати і фізична особа, принаймні, законодавство не містить перепон для такого висновку. Будь-яка фізична особа може замовити сценарій для реалізації його в кіно- чи відеофільмі про свій життєвий шлях, родовід тощо. Це може бути сценарій не тільки про свій життєвий шлях, а й про творчий шлях свого батька (матері) тощо.Об'єктом договору є літературний сценарій, який має відповідати обумовленим у договорі умовам і вимогам. Умови сценарію за загальним правилом визначаються у творчій заявці, яка складається і затверджується замовником, де окреслюється основна ідея сценарію, визначаються сюжетна лінія, характеристики виконавців. У сценарії має бути викладено повний, детальний і послідовний опис дій, діалогів, вчинків тощо. Сценарій — це закінчений драматичний твір.Права і обов'язки сторін у сценарному договорі виникають з моме Читайте також: IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі А/. Право власності. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом Автоматичне регулювання витрати помпових станцій Автоматичне регулювання. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны. Переглядів: 1870 <== попередня сторінка | наступна сторінка ==> Форми деформації правосвідомості у сучасній Україні та напрями їх подолання. | Способи впливу на людей під час спілкування Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 © studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.