Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Антигени. Антитіла. Серологічні реакції .

Антигенами називають чужорідні для певного, конкретного ор­ганізму речовини, здатні спричинювати імунну відповідь, що вияв­ляється в утворенні антитіл (антигенність), сенсибілізації лімфоци­тів або толерантності. Носіями таких чужорідних речовин є бактерії, віруси, гриби, трансплантати, пухлинні клітини.

Антитіла — це специфічні білки — імуноглобуліни, що утворю­ються в організмі певним типом клітин унаслідок антигенної дії і мають властивість вступати з ними у взаємодію. Антитіла є важли­вим специфічним фактором захисту організму хребетних тварин проти збудників інфекційних захворювань та генетично чужорідних речовин. Вони утворюються в організмі в результаті природного за­раження, імунізації вбитими або живими (атенуйованими) вакци­нами, контакту лімфоїдної системи з чужорідними клітинами або власними аутоантигенами.

Функції антитіл. Основною функцією антитіл є специфічне зв'язування антигену. Існує кілька груп антитіл, що різняться за характером дії та механізмами протиінфекційного імунітету:

Антитоксини – антитіла, що нейтралізують бактеріальні токсини;

вірус нейтралізуючі антитіла, які перешкоджають прикріплен­ню вірусу до клітини;

Лізини – антитіла, що спричинюють загибель (лізис) мікроба за участю комплементу можуть лізувати бактерії, спірохети, трипаносоми і навіть віруси;

опсоніни – антитіла, що опсонізують збудник, гальмуючи його ферментну систему опсонізують макрофаги і посилюють фагоцитоз;

комплементозв'язуючі антитіла, що утворюють з розчинним антигеном комплекс, який зумовлює підвищення проникності судин і появу ознак гостро запалення;

антитіла, що мають цитотоксичний вплив на вірусовмісні клі­тини за наявності комплементу;

антитіла, які посилюють цитотоксичний вплив лейкоцитів щодо гельмінтів.

Антитіла виявляють у молозиві, сироватці крові, лімфі, екстрак­тах різних тканин. Вони з'являються в процесі розвитку клінічної або прихованої інфекції, після проведення активної імунізації. В цьому випадку їх називають імунними антитілами, на відміну від «нормальних» антитіл, які в незначних кількостях містяться в сиро­ватці крові здорових і не імунізованих тварин. Вміст антитіл оціню­ють за титрами сироватки— найбільшим її розбавлянням, за якого ще виявляється дія на відповідний антиген.

Методи виявлення антитіл у сироватці крові тварин або людини (ретроспективна діагностика) і методи виявлення антигенів із застосуванням відомих сироваток (індикація збудника) дістали назву серологічних реакцій, які характеризуються високою чутливістю і специфічністю. Ці реак­ції — реальний прояв взаємодії між антигеном і антитілом. Залежно від харак­теру прояву такої взаємодії антитіла поділяють на коагулюючі (аглютиніни, преципітини), лізуючі (бактеріолізини, гемолізини), нейтралізуючі (антитокси­ни, вірус нейтралізуючі антитіла).

Виявлення у сироватці крові або інших рідинах організму специфічних ан­титіл до певного патогенного мікроорганізму свідчить про інфікування тварини (раннє або після перенесеної хвороби), а в деяких випадках — про наявність імунітету. Серологічні реакції широко використовують у діагностиці більшості інфекційних хвороб тварин. Особливого значення набуває серологічна діагнос­тика хронічних і латентних інфекцій, при яких виділення та індикація збудни­ка утруднені.

Реакція аглютинації (РА). У реакції аглютинації беруть участь антитіла (аглютиніни) та антиген (аглютиноген). Суть РА полягає у вза­ємодії антитіла з антигеном, внаслідок чого відбувається склеювання бактерій з утворенням пластівців, які видно неозброєним оком. У вірусології використову­ють реакцію гемаглютинації (РГА), яка ґрунтується на властивостях деяких вірусів склеювати еритроцити барана. Реакція є неспецифічною. Щоб вона ста­ла специфічною, додають позитивну сироватку і склеювання гальмується. Ця реакція дістала назву реакції затримки гемаглютинації (РЗГА).

Реакція преципітації (РП).. Найвідомішою є реакція Асколі, яку використовують для ви­явлення сибіркового антигену у тваринній сировині (шкіра, шматочки внутрішніх органів, м'язи).. Отриманий антиген нашаровують тонкою скляною піпеткою на преципітувальну сироватку або підшаровують сироватку під антиген у вузьких пробірках. Якщо результат позитивний, то через кілька хвилин на межі дотику антигену і антитіла з'являється преципітат, який нагадує сіро-біле кільце або диск.

Реакція нейтралізації (РН)ґрунтується на властивостях імунної сироватки при додаванні до відповідного вірусу блокувати його здатність до репродукції в чутливій біологічній системі.

Реакція зв'язування комплементу (РЗК).У РЗК беруть участь дві системи — бактеріолітична та індикаторна (специфічна і гемолітична). Перша складається з антигену й антитіл (один відомий, інший ні). До другої системи входять ерит­роцити барана (антиген) і відповідна гемолітична сироватка (антитіла). РЗК проводять у два прийоми: спочатку з'єднують з досліджуваною сироваткою кро­ві, де шукають антитіла, а потім додають комплемент. За відсутності в сироватці антитіл імунний комплекс не утворюється і комплемент лишається вільним. Оскільки процес адсорбції комплементу комплексом для звичайного ока неви­димий, то для виявлення цього процесу додають гемсистему. Реакцію визнача­ють так. Якщо у першій баксистемі комплемент зв'язався, то при додаванні гемсистеми гемоліз еритроцитів не відбувається і реакція вважається позитивною. Якщо ж комплемент у першій системі не зв'язався через відсутність антитіл, то він зв'яжеться з гемсистемою, у результаті чого відбудеться гемоліз еритроцитів і реакція вважатиметься негативною.

Реакція тривалого зв'язування комплементу (РТЗК). Це варіант звичайної РЗК з тією відмінністю, що перша фаза реакції відбувається впродовж 16 - 18 год. на холоді (4 °С). За таких умов у першій системі в комплексі антиген — антиті­ло додатково зв'язуються і кріофільні (холодові) антитіла, що підвищує чутли­вість реакції.

Імуноферментний і радіоімунний аналізи (ІФА і РІА).В ІФА і РІА викорис­товують методи, що ґрунтуються на застосуванні ферментного маркера або мар­кера, міченого нуклідом, фіксованого на антитілах (Ат) або антигенах (Аг), на­явність яких дає змогу виявити реакцію Аг —Ат.

Опсоніни та опсонофагоцитарна реакція.Опсоніни — антитіла, які полег­шують макрофагам фагоцитоз бактерій. Дія опсонінів змінює електричний потен­ціал поверхні бактерійних клітин і робить їх більш доступними для захоплення й перетравлювання фагоцитами Це дає змогу порівнювати активність сироваток і навіть діагностувати окремі хво­роби із застосуванням опсонофагоцитарної реакції.


Читайте також:

  1. VIII. Реакції, в результаті яких утворюються високомолекулярні сполуки
  2. АДАПТАЦІЙНІ РЕАКЦІЇ М'ЯЗОВОЇ СИСТЕМИ
  3. АДАПТИВНІ РЕАКЦІЇ МІКРООРГАНІЗМІВ НА СТРЕСОВІ ДІЇ.
  4. Аналітичні реакції та вимоги, яким вони повинні відповідати.
  5. Біогенні аміни та реакції декарбоксилювання
  6. Види опор та їх реакції
  7. Визначення реакції продуктів, кислотності і лужності.
  8. В’язі. Реакції в’язей.
  9. Гетерогенні реакції.
  10. Гомогенні реакції.
  11. Загальні (групові) та індивідуальні (специфічні) аналітичні реакції.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Визначення імунітету, теорії імунітету. | Природна стійкість організму . Фактори, що впливають на опірність .

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.