Охорона права промислової власності іноземців в Україні

Використання права промислової власності

Інші угоди, що становлять систему міжнародної охорони промислової власності

Паризька конвенція про охорону промислової власності

Визначення права промислової власності та його основні поняття

Міжнародно-правова охорона суміжних прав

ПРАВО ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

1. Поняття авторського права та суміжних прав

2. Міжнародно-правова охорона авторського права

4. Захист авторських і суміжних прав за законодавством України

Коли право власності на річ виникло у власника цього права у якійсь державі на законних підставах, то воно визнається та захищається на території будь-якої іншої держави. Зовсім інша справа – у випадку з інтелектуальною власністю. Права, що виникають внаслідок творчої діяльності, захищаються тільки в межах тієї держави, де вони виникли і були визнані у встановленому порядку. Тому твір, що було опубліковано в певній країні, потім може бути перекладений та виданий в іншій державі без згоди автора і навіть без виплати йому відповідної винагороди (гонорару). Положення ускладнюється тим, що практично будь-який товар і будь-яка послуга, які мають хоча б мінімальну популярність на ринку, так чи інакше як одну зі своїх складових мають інтелектуальну власність. Внаслідок цього виникає своєрідна ситуація: можливості володарів права інтелектуальної власності щодо захисту своїх прав перебувають у зворотній пропорційності до рівня попиту на об'єкти їх права на ринку. Тобто, чим більшим, згідно з існуючим попитом, стає розповсюдження на ринку відповідного об'єкта права інтелектуальної власності, тим меншими стають можливості суб'єкта цього права по усуванню небажаного користування його творами іншими особами.

Інакше кажучи, після того, як дещо (створене певним людським інтелектом) стає загальним надбанням того чи іншого суспільства, творець позбавляється можливості здійснювати реальний контроль за процесом використання наслідків своєї інтелектуальної діяльності, тому він потребує захисту з боку законів того самого суспільства, в якому здійснюється користування зазначеними результатами творчої діяльності. Те, як саме цей захист здійснюється (чи повинен здійснюватись), якраз і складає зміст інституту права інтелектуальної власності. У найзагальнішому вигляді право інтелектуальної власності поділяються на: авторське право, суміжні права та право промислової власності.

1. Поняття авторського права та суміжних прав

1. У міжнародно-правових документах не міститься визначення права інтелектуальної власності. Однак у Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (1967) зазначено, що інтелектуальна власність включає права, пов'язані з:

1) літературними, художніми і науковими творами;

2) виконавчого діяльністю артистів, звукозаписом, радіо- та телевізійними передачами;

3) винаходами у будь-якій галузі людської діяльності;

4) науковими відкриттями;

5) промисловими зразками;

6) товарними знаками, знаками обслуговування, фірмовими назвами та комерційними позначеннями;

7) припиненням недобросовісної конкуренції, а також із усіма іншими правами, що є результатом інтелектуальної діяльності у промисловій, науковій, літературній або художній галузях.

Перший із зазначених об'єктів правового регулювання саме і є предметом власне авторського права, під яким у сучасному розумінні визнається природне право творця, що випливає із самої природи творчої діяльності, яке не залежить від довільних тлумачень офіційних влад. Проте, аби скласти належне уявлення щодо сутності цього права, слід коротко простежити історичні етапи його становлення.

2. Ідея охорони права авторів виникла у зв'язку з винаходом друкарства, завдяки якому стало можливим множити літературні твори за допомогою механічних процесів замість переписування їх від руки. Це, у свою чергу, обумовило виникнення нових професій – друкарів та книготорговців, діяльність яких, за відсутності будь-якої охорони від конкуренції шляхом продажу незаконно вироблених копій, ставала небезпечною.

Спочатку ця охорона здійснювалась через надання бенефіціарам різними владами привілеїв, що забезпечували їм виключні права на відтворення та розповсюдження на обмежений час охоронюваних об'єктів з одночасним наданням засобів захисту здійснення цих виключних прав (штрафи, арешти, конфіскація контрафактних виробів з одночасним відшкодуванням збитків). Проте, в кінці XVII сторіччя ця система себе вичерпала, оскільки нею не захищались права самих авторів.

Існуюча система правової охорони творів літератури, науки та мистецтва, як зазначається, була започаткована прийняттям в Англії у 1623 р. першого закону про охорону винаходів, а пізніше – так званого Статуту Королеви Ганни (1710), що був першим в історії людства законом власне про авторське право. За ним авторові було забезпечено виключне право на друкування або опублікування книги протягом 14 років від дня першого опублікування. Якщо весь цей строк автор залишався живим, йому надавався новий такий же строк, після чого твір переходив у вільне користування суспільства. Безумовно, це право (за винагороду) могло бути передано іншій особі – видавцеві.

У Франції 1789 р. було скасовано всі привілеї приватних осіб, міст і провінцій, внаслідок чого без захисту залишились як автори, так і видавці. Тому вже у 1791, потім у 1793 роках було прийнято два декрети стосовно охорони авторських прав, якими забезпечувалось (але тільки) публічне виконання твору автором протягом всього життя, а також протягом 5 років (10-ти років за другим з декретів) – на користь його спадкоємців.

Таким чином, як в Англії, так і у Франції права авторів розглядались виключно як майнові, тобто – у руслі права власності як такого, що забезпечували автору та його нащадкам лише майнову цінність твору, який охоронявся. Інша тенденція мала місце в Німеччині, де під впливом таких філософів, як Кант, склалась точка зору, за якою літературна або інша творча діяльність вважалась продовженням особистості автора, щодо якої він мав виключне право в силу природної справедливості. До речі, і у законі штату Масачузетс (1789) зазначалось, що не існує власності, що належить людині, більшої, ніж та, яка є результатом її розумової діяльності.

3. Цим певною мірою обумовлюється та особливість авторського права, яка позначається як «розщеплення» прав автора на майнові та немайнові, чого не існує в інших категоріях речових прав.

Майнові праваавторів, у загальному вигляді, зводяться до виключного права на використання свого твору у будь-якій формі та у будь-який спосіб. Абсолютність цього виду власності доведена до свого логічного завершення: автор може навіть знищити свій твір (інколи внаслідок цього останній так і не стане відомим світу), чого власник іншої речі, наприклад - нерухомості, має право зробити далеко не завжди.

Особисті немайнові прававиникають як наслідок завершення творчого процесу. До них належать:

• право авторства на твір;

• право на обнародування твору;

• право використовувати твір чи надавати право на його використання іншим особам за своїм ім'ям, під псевдонімом або анонімно;

• право на захист твору;

• право на захист репутації автора;

• право на доступ до (своїх) творів образотворчого мистецтва. Як зазначалося, право власності ґрунтується на презумпції прикріплення права до речі. Однак щодо інтелектуальної власності, зокрема – авторського права, ця презумпція не виконується. Якщо твір автора надруковано, скажімо, тиражем у 10 тис. примірників, то зазначене опублікування є як реалізацією права автора на обнародування твору, так і його використанням. Проте, одночасно, це є і відносним правом кожного покупця примірника твору користуватись ним для власних цілей.

4. Саме цим і обумовлюється наступна особливість авторського права – суто територіальний характерйого дії, коли захист авторських прав здійснюється тільки в межах території тієї держави, де це право виникло і визнано у встановленому порядку. Причому, надаючи захист авторським правам, кожен національний законодавець вимушений враховувати різні, інколи протилежні обставини. Так, по-перше, він має встановити певний баланс інтересів між правами творців на їх твори та правом суспільства на доступ до цих творів. По-друге, він повинен мати на меті заохочувати творчість і сприяти вільній та ефективній торгівлі результатами творчої діяльності з тим, щоб сприяти економічному та соціальному розвитку відповідного суспільства. По-третє, він має забезпечити належну охорону прав і інтересів творців, аби інтерес до творчої діяльності підтримувався на рівні, що задовольняє потреби цього ж суспільного розвитку.

У зв'язку з виникненням та функціонуванням світового ринку завдання, що постають перед авторським правом, значно ускладнились. У спеціальній Декларації, яку за доповіддю Комітету з міжнародного торгового права було прийнято на 69 Конференції Асоціації міжнародного права (Лондон, 2000), зазначено, що авторське право захищає суспільні інтереси, заохочуючи створення і розповсюдження творів авторів і митців, і знання про те, що вільне переміщення між національними та регіональними ринками творів, що потрапляють на ринок за згодою носія авторського права, відповідає суспільним інтересам.

Рівень реалізації тієї чи іншої із зазначених вище компонент, що обумовлюють необхідність та обсяг охоронюваного авторського права, є різним у кожній державі. Крім того, національні, етнічні, релігійні та інші особливості суспільного устрою накладають на правове регулювання, що встановлюється, свій відбиток, тому в різних правових системах в ньому існують великі відмінності. Проте, у всіх цих системах щодо авторського права є одна спільність, яка полягає в тому, що право однієї держави не може діяти на території іншої без її згоди. Цим, як зрозуміло, виключається можливість застосування до врегулювання питань, пов'язаних з авторським правом, колізійного методу. Саме ця особливість захисту прав авторів позначається у міжнародному приватному праві як відсутність у авторського права якості «екстериторіальності».

5. Ще однією суттєвою особливістю авторського права є те, що поряд з правами автора і у зв'язку з ними виникають так звані суміжніправа, які, своєю чергою, відзначаються двома особливостями. По-перше, вони ґрунтуються на законному використанні чужих авторських прав, і, по-друге, вони також випливають з творчої діяльності,яка, однак, пов'язана з реалізацією (використанням) вже обнародуваних творів літератури та мистецтва.

Прийнято розрізняти три групи суміжних прав:

• права виконавців на їх (власне) виконання;

• права виробників фонограм на їх фонограми;

• права організацій ефірного мовлення на їх радіо- або телевізійні програми.

Зважаючи на тісну взаємопов'язаність авторських і суміжних прав, в МПрП є сталою тенденція, за якою авторські та суміжні права, як правило, і розглядаються, і захищаються одночасно.

2. Міжнародно-правова охорона авторського права

Охорона авторського права на міжнародному рівні почалась ще у середньовіччі і здійснювалась переважно шляхом укладання двосторонніх договорів. Як вважається, перший такий договір було укладено в 1840 р. між Австрією та Сардинією. До 1886 р. кількість таких угод у державах Європейського континенту зросла до тридцяти трьох. Але така регламентація відзначалась як неповнотою, так і відсутністю одноманітності, тому досить скоро стала зрозумілою необхідність створення єдиної системи міжнародної охорони авторських прав. Проте, навіть сьогодні не існує підстав вважати, що створення такої системи вже завершено. Внаслідок цього нами будуть розглянуті тільки деякі основні документи, які безспірно визнаються такими, що утворюють правові засади зазначеної системи міжнародної охорони авторського права.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Облік витрат і калькулювання медичних послуг	\|	Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.