Науково-технічний потенціал України

Науково – технічний потенціал України – це сукупність кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних ресурсів науки, об’єднаних певними організаційними принципами і структурою управління.

Наукова галузь в Україні має розвинену мережу організацій. Вона об’єднує наукові заклади, проектно-конструкторські організації, дослідно-експериментальні лабораторії та підрозділи. До наукових і науково - педагогічних працівників належать:

- академіки і члени-кореспонденти всіх академій;

- всі особи, що мають науковий ступінь і вчене звання, незалежно від характеру і місця їх роботи;

- особи, які ведуть науково-дослідну роботу в наукових закладах, а також науково-педагогічну роботу у вищих навчальних закладах;

- спеціалісти, зайняті науковою роботою на промислових підприємствах та у проектних організаціях.

Провідною ланкою системи наукових кадрів є наукові працівники вищої кваліфікації, тобто особи, що мають науковий ступінь і вчене звання. У нашій країні будується трирівнева система наукових ступенів: магістра, кандидата наук, доктора наук. Присуджуються вчені звання академіка і члена кореспондента Національної академії наук, професора, доцента, старшого наукового співробітника. Ці звання надаються особам за результатами науково-дослідної та науково-педагогічної діяльності. Крім того, в наукових закладах є посади провідного, старшого і молодшого наукових співробітників.

Науковий потенціал України зосереджений у чотирьох основних секторах: академічному, галузевому, вищої освіти і заводському.

Найбільша частина наукових кадрів країни (50%) зайнята у галузевому секторі. Цей сектор науки виконує переважно прикладні дослідження і забезпечує зв’язок науки з виробництвом. На другому місці перебуває сектор вищої освіти, де основним завданням науковців є передача знань та підготовка профільних висококваліфікованих спеціалістів. Решта науковців припадає на академічний сектор (20%), де проводяться фундаментальні дослідження.

Національні інтереси України вимагають ефективних заходів, спрямованих на збереження її науково-технічного потенціалу, забезпечення ефективного його використання для подолання кризових явищ у соціально-економічному розвитку. З метою організаційно-функціональної трансформації цього потенціалу передбачається реалізувати цілу систему заходів:

- побудувати організаційну структуру науки на основі поєднання галузевого підходу, зорієнтованого на забезпечення загального прогресу наукових знань, і проблемо орієнтованого, що найбільше відповідає ринковим відносинам;

- створити мережу головних галузевих інститутів, які разом із проведенням наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт повинні виконувати роль координаторів розробок інноваційної діяльності у відповідній галузі, розповсюджувачів науково-технічної інформації;

- визначити мережу державних науково - дослідних організацій;

- сформувати національні наукові центри на базі науково-дослідних інститутів, які проводять фундаментальні дослідження, забезпечувати їх переважне фінансування за рахунок державного бюджету.

Україні вдалося зберегти у діючому стані ряд наукових шкіл шляхом розширення співпраці вітчизняних вчених із вченими інших країн, та участі українських вчених у виконанні міжнародних проектів: підписано десятки міждержавних угод про співпрацю у сфері науки і технологій, розвивається науково-технічна співпраця між Україною та Європейським Союзом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікація наук	\|	Формування і методи згуртованості наукового колективу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.