• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Формування і методи згуртованості наукового колективу

Тема 3

Розумова праця та організація її проведення

Основні психологічні риси вченого

Виховання творчих здібностей вченого

Тема 2

Головною формою виховання творчих здібностей є самостійне проведення наукової роботи, яка має розпочинатися на етапі підготовки студента. Творчі здібності притаманні всім нормально розвиненим людям. Отже, всі люди здатні до наукової творчості. У процесі роботи проявляються особливості психології людей, які набули відповідних навичок – наукове покликання. Воно не є вродженою якістю, а результатом кропіткої праці та може бути предметом цілеспрямованого виховання.

Які мотиви приводять людину до науки? Зовнішні, пов’язані з прагненням до самовираження, слави, матеріально-грошових винагород. Внутрішні мотиви випливають безпосередньо з процесу наукової творчості, оскільки людина має природну схильність до розв’язання творчих завдань. Значне місце серед мотивів наукової діяльності займає також морально-психологічна сторона – усвідомлення значення своєї праці.

До основних психологічних рис діяльності вчених відносять працелюбність, багато знання, особиста ініціатива, критичне осмислення досягнень науки. Лобов’язковою передумовою наукових успіхів є безперервна напружена праця, нескінченний пошук і спроба вирішення наукової проблеми. У результаті наполегливої праці над об’єктом дослідження і над науковою літературою вчений отримує багато всебічних знань. Вони абсолютно необхідні для того, щоб знати, що вже зроблено іншими дослідниками.

Велике значення у досягненні наукових результатів належить особистій ініціативі, постійній активності у постановці та аналізі певних питань. Критичний аналіз наукових досягнень, зроблених попередниками і сучасниками, є важливою якістю вченого.

Існує поширена є думка про те, що наукова праця легка. Це – помилка. Наукова робота вимагає значних витрат енергії, вона виснажлива і може супроводжуватися перевтомою. Тому головне завдання «розумової праці» - підтримувати високу працездатність, що досягається шляхом періодичної зміни занять.

Налаштуватись на високу працездатність і творчу активність – важливе завдання кожного вченого, для чого необхідно виховувати навички систематичної роботи. Треба працювати систематично і щоденно. Крім того, необхідно вміти правильно організувати робоче місце: оптимально розташувати матеріали, довідкову літературу, яка повинна бути систематизована – згрупована за темами та розділами.

3.1. Система підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів

Важливою умовою розвитку науки є вдосконалення систе­ми підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів. В Україні створена і успішно функціонує система підготовки таких кадрів. Ця робота ведеться академіями, вищими навчальними заклада­ми, науково-дослідними інститутами та у виробничихколективах.

У кожному конкретному випадку є специфічні особливості підготовки кадрів, але в цілому принципи підготовки кадрів для різних сфер їх діяльності мають загальні риси.

Практикується «взаємозамінність» кадрів: так у вищих навчальних закладах запрошу­ються до викладання відповідних дисциплін науковці із науково-дослідних інститутів та з виробництва і навпаки.

Основною формою підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні яка себе добре зарекомендувала є аспірантура. У1991 році постановою Кабінету Міністрів України було створе­но Вищу атестаційну комісію України (ВАК України), в складі якої затверджено Голову ради та Президію ВАК України, які проводять атестацію наукових кадрів. Підготовку та атестацію нау­ково-педагогічних кадрів здійснює атестаційна комісія Міністерс­тва освіти і науки України, у складі якої функціонує Управління керівних і науково-педагогічних кадрів.

Аспірантура створюється при ВНЗ, науково-дослідних інсти­тутах НАН України, а також в галузевих науково-дослідних інститутах, які мають відповідний кадровий склад і необхідну наукову і матеріальну базу. Особи, які вступають до аспірантури, складають вступні іспити зі спеціальності, філософії та однієї з іноземних мов в об­сязі навчальної програми ВНЗ. Підготовка аспірантів ведеться за індивідуальним планом, затвердженим Вченою Радою ВНЗ або НДІ на весь період навчан­ня. За цей час аспірант зобов'язаний:

- здати кандидатські іспити зі спеціальності, іноземної мови та філософії;

- виконати індивідуальний план, за результатами науково-дослідної роботи написати не менше трьох статей і опублікувати їх у журналах, що входять до переліку видань ВАК України;

- оволодіти технікою та методикою проведення наукових досліджень;

- підвищувати свій професійний та загальнокультурний рівень.

Для надання допомоги в проведенні наукових досліджень призначається науковий керівник, як правило, доктор або про­фесор. Особистість наукового керівника відіграє величезну роль у підготовці аспіранта. Аспірант має постійно бути в полі зору керівника, вчитись у нього педагогічній та науковій майстерності, обговорювати напрями і результати дослідження. Аспіранти що­річно звітують про хід виконання індивідуального плану на ка­федрі або у відділі.

Закінчується навчання в аспірантурі підготовкою і захистом дисертації у спеціалізованій Вченій Раді на здобуття вченого ступеня канди­дата наук.

Поряд із традиційною формою підготовки наукових та пе­дагогічних кадрів через аспірантуру, застосовується підготовка поза аспірантурою і докторантурою, самостійно як здобувачі. Здобувачі прикріпляються до ВНЗ або НДІ для складання іспитів, перелік кандидатських екзаменів, їх перелік і програми відповід­но до спеціальності визначає Міністерство освіти і науки України і разом з ВАК України здійснює контроль за їх організацією і проведенням. Організація, до якої прикріплений здобувач наукового ступеня, проводить попередню експертизу дисертації, робить висновок про її науко­ву і практичну цінність.

Підготовка кадрів вищої кваліфікації—докторів наук здійснюється в докторантурі. Докторантура як вищий ступінь системи освіти, створюється при вищих навчальних закладах, наукових установах і організаціях, що мають необхідну наукову і матеріальну базу.

У докторантуру направляються кандидати наук, які мають наукові досягнення з обраної галузі науки, вони проводять наукові дослідження про­тягом трьох років і готують до захисту на спеціалізованій раді дисертаційну роботу на здобуття вченого ступеня доктора наук.

В Україні створено нормативно-правову базу підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, а також відповідну ме­режу спеціалізованих вчених рад із захисту кандидатських і док­торських дисертацій відповідно до діючої номенклатури спеціаль­ностей та з урахуванням інтересів соціально-економічного розвитку регіонів.

Розроблено «Положення про підготовку науково-педагогіч­них і наукових працівників», «Положення про порядок проведення кандидатських іспитів», «Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань»,« Перелік спеціальностей наукових працівників» та інші.

Інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань є науковою діяльністю. Вона існує в різних видах – від дослідницької, інформаційної до педагогіч­ної.

Суб'єктом наукової діяльності є: вчені, наукові працівни­ки, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, організації, вищі навчальні заклади, громадські організації.

Науковий колектив – це група талановитих, висококваліфікованих людей, організаційно об'єднаних єдиною метою і діями.

Важливими умовами ефективної роботи наукового колективу є: згуртованість; сумісність співробітників, які в нього входять; психологічний клімат, який панує в колективі; колективна думка й колективізм у роботі; наукові традиції і творчий потенціал.

Ефективність наукової творчості, оптимальне використан­ня потенціальних можливостей науковця залежать від раціонального організування праці, наукового рівня керівника, його вміння працювати з членами наукового колективу. Оптимальний науковий колектив поєднує в собі різні соціологічні групи: досвідчених і з великим науковим стажем роботи та молодих початківців, генераторів ідей і виконавців. Для того, щоб цей колектив працював ефективно, щоб ко­жен із працівників точно знав свої обов'язки, завдання і кінцевий результат роботи колективу, слід правильно, на науковій ос­нові, організувати управління ним.

Диференційований підхід у роботі з людьми має проходити за такою схемою управлінського рішення підбору і розміщення кадрів: «хочу-можу-потрібно». Всі три компоненти взаємопо­в'язані.

«Потрібно» - визначає потребу в кадрах певної кваліфікації на робоче місце.

«Хочу» - характеризує систему потреб і інтересів кожного окремого працівника (не завжди компоненти «потрібно» і «хочу» повністю співпадають).

«Можу» - характеризує особисті можливості людини - про­фесійні, ділові, моральні, які можуть розвиватися і коригуватися.

При формуванні і згуртованості колективу керівник має знати і керуватись такими правилами:

- правило адекватного відображення людини людиною, щоб не потрапити в залежність від раніше встановлених оцінок;

- правило ефекту неправдивої згоди «так говорять всі», що може скластись неправильна уява про працівника;

- правило ефекту поблажливості, завищена оцінка якостей особи, подій та явищ.

Типова логічна помилка може виникнути в зв'язку з непра­вильною оцінкою певних якостей та поведінки особи. Так, мов­чання не завжди є ознакою розуму.

Згуртовує колектив суспільна робота, яка розвиває кому­нікативні здібності, допомагає розкрити сильні сторони особис­тості – інтелект, характер, моральні якості. Досить сильно збли­жує людей спільний відпочинок, екскурсії, заняття спортом у години дозвілля.

Однією із основних ознак колективу є певна організаційна культура, яка проявляється в загальних цінностях, символіці, нормах і правилах поведінки в колективі, а також вимоги до фізичного і мо­рального обліку його членів. Колектив відіграє значну роль у житті кожної людини. Перш за все в колективі задовольняється життє­ва потреба людей у спілкуванні та діловому взаємозв'язку, в приналежності людини до певної групи, в колективі людина знаходить підтримку і захист, визнання досягнень.

Успіх роботи колективу визначається дотриманням такихпринципів:

· • принцип інформованості про суть проблеми і завдання дослідження;

· • принцип ініціативи знизу - інформація про завдання дослідження має стати органічною частинкою свідомості вико­навців, як справа корисна працівникам і суспільству;

· • принциптотальності - це значить, що всі, хто працює над проблемою, повинні бути заздалегідь поінформовані про мож­ливі додаткові трудності у вирішенні проблеми і залучення до їх розв’язання додаткових ресурсів і принципів;

· • принцип перманентної інформації - це значить, що кері­вник має систематично інформувати колектив про стан виконан­ня завдання, про досягнуті успіхи чи невдачі у вирішенні завдань, про складності і зриви;

· • принцип безперервної діяльності – означає, що закінчення однієї розробки має співпадати з визначенням нової проблеми, іншого завдання;

· • принцип індивідуальної компенсації - урахування осо­бистісних ціннісних орієнтацій працівників, їх потреб і інтересів;

· • принцип урахування типологічних особливостей сприй­няття інновацій різними співробітниками.

Враховуючи індивідуальні особливості характеру праців­ників, можна цілеспрямовано впливати на них, формувати їхню поведінку і домогтись високої ефективності роботи колективу.

Читайте також:

1. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
2. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
3. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
4. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
5. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
6. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
7. Адміністративні методи управління
8. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
9. Адміністративно-правові (організаційно-адміністративні) методи мотивації
10. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
11. Аерометоди
12. Активні групові методи

Переглядів: 1903