МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Формування і методи згуртованості наукового колективуТема 3 Розумова праця та організація її проведення Основні психологічні риси вченого Виховання творчих здібностей вченого Тема 2 Головною формою виховання творчих здібностей є самостійне проведення наукової роботи, яка має розпочинатися на етапі підготовки студента. Творчі здібності притаманні всім нормально розвиненим людям. Отже, всі люди здатні до наукової творчості. У процесі роботи проявляються особливості психології людей, які набули відповідних навичок – наукове покликання. Воно не є вродженою якістю, а результатом кропіткої праці та може бути предметом цілеспрямованого виховання. Які мотиви приводять людину до науки? Зовнішні, пов’язані з прагненням до самовираження, слави, матеріально-грошових винагород. Внутрішні мотиви випливають безпосередньо з процесу наукової творчості, оскільки людина має природну схильність до розв’язання творчих завдань. Значне місце серед мотивів наукової діяльності займає також морально-психологічна сторона – усвідомлення значення своєї праці. До основних психологічних рис діяльності вчених відносять працелюбність, багато знання, особиста ініціатива, критичне осмислення досягнень науки. Лобов’язковою передумовою наукових успіхів є безперервна напружена праця, нескінченний пошук і спроба вирішення наукової проблеми. У результаті наполегливої праці над об’єктом дослідження і над науковою літературою вчений отримує багато всебічних знань. Вони абсолютно необхідні для того, щоб знати, що вже зроблено іншими дослідниками. Велике значення у досягненні наукових результатів належить особистій ініціативі, постійній активності у постановці та аналізі певних питань. Критичний аналіз наукових досягнень, зроблених попередниками і сучасниками, є важливою якістю вченого. Існує поширена є думка про те, що наукова праця легка. Це – помилка. Наукова робота вимагає значних витрат енергії, вона виснажлива і може супроводжуватися перевтомою. Тому головне завдання «розумової праці» - підтримувати високу працездатність, що досягається шляхом періодичної зміни занять. Налаштуватись на високу працездатність і творчу активність – важливе завдання кожного вченого, для чого необхідно виховувати навички систематичної роботи. Треба працювати систематично і щоденно. Крім того, необхідно вміти правильно організувати робоче місце: оптимально розташувати матеріали, довідкову літературу, яка повинна бути систематизована – згрупована за темами та розділами. 3.1. Система підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів Важливою умовою розвитку науки є вдосконалення системи підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів. В Україні створена і успішно функціонує система підготовки таких кадрів. Ця робота ведеться академіями, вищими навчальними закладами, науково-дослідними інститутами та у виробничихколективах. У кожному конкретному випадку є специфічні особливості підготовки кадрів, але в цілому принципи підготовки кадрів для різних сфер їх діяльності мають загальні риси. Практикується «взаємозамінність» кадрів: так у вищих навчальних закладах запрошуються до викладання відповідних дисциплін науковці із науково-дослідних інститутів та з виробництва і навпаки. Основною формою підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні яка себе добре зарекомендувала є аспірантура. У1991 році постановою Кабінету Міністрів України було створено Вищу атестаційну комісію України (ВАК України), в складі якої затверджено Голову ради та Президію ВАК України, які проводять атестацію наукових кадрів. Підготовку та атестацію науково-педагогічних кадрів здійснює атестаційна комісія Міністерства освіти і науки України, у складі якої функціонує Управління керівних і науково-педагогічних кадрів. Аспірантура створюється при ВНЗ, науково-дослідних інститутах НАН України, а також в галузевих науково-дослідних інститутах, які мають відповідний кадровий склад і необхідну наукову і матеріальну базу. Особи, які вступають до аспірантури, складають вступні іспити зі спеціальності, філософії та однієї з іноземних мов в обсязі навчальної програми ВНЗ. Підготовка аспірантів ведеться за індивідуальним планом, затвердженим Вченою Радою ВНЗ або НДІ на весь період навчання. За цей час аспірант зобов'язаний: - здати кандидатські іспити зі спеціальності, іноземної мови та філософії; - виконати індивідуальний план, за результатами науково-дослідної роботи написати не менше трьох статей і опублікувати їх у журналах, що входять до переліку видань ВАК України; - оволодіти технікою та методикою проведення наукових досліджень; - підвищувати свій професійний та загальнокультурний рівень.
Для надання допомоги в проведенні наукових досліджень призначається науковий керівник, як правило, доктор або професор. Особистість наукового керівника відіграє величезну роль у підготовці аспіранта. Аспірант має постійно бути в полі зору керівника, вчитись у нього педагогічній та науковій майстерності, обговорювати напрями і результати дослідження. Аспіранти щорічно звітують про хід виконання індивідуального плану на кафедрі або у відділі. Закінчується навчання в аспірантурі підготовкою і захистом дисертації у спеціалізованій Вченій Раді на здобуття вченого ступеня кандидата наук. Поряд із традиційною формою підготовки наукових та педагогічних кадрів через аспірантуру, застосовується підготовка поза аспірантурою і докторантурою, самостійно як здобувачі. Здобувачі прикріпляються до ВНЗ або НДІ для складання іспитів, перелік кандидатських екзаменів, їх перелік і програми відповідно до спеціальності визначає Міністерство освіти і науки України і разом з ВАК України здійснює контроль за їх організацією і проведенням. Організація, до якої прикріплений здобувач наукового ступеня, проводить попередню експертизу дисертації, робить висновок про її наукову і практичну цінність. Підготовка кадрів вищої кваліфікації—докторів наук здійснюється в докторантурі. Докторантура як вищий ступінь системи освіти, створюється при вищих навчальних закладах, наукових установах і організаціях, що мають необхідну наукову і матеріальну базу. У докторантуру направляються кандидати наук, які мають наукові досягнення з обраної галузі науки, вони проводять наукові дослідження протягом трьох років і готують до захисту на спеціалізованій раді дисертаційну роботу на здобуття вченого ступеня доктора наук. В Україні створено нормативно-правову базу підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, а також відповідну мережу спеціалізованих вчених рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій відповідно до діючої номенклатури спеціальностей та з урахуванням інтересів соціально-економічного розвитку регіонів. Розроблено «Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових працівників», «Положення про порядок проведення кандидатських іспитів», «Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань»,« Перелік спеціальностей наукових працівників» та інші. Інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань є науковою діяльністю. Вона існує в різних видах – від дослідницької, інформаційної до педагогічної. Суб'єктом наукової діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, організації, вищі навчальні заклади, громадські організації. Науковий колектив – це група талановитих, висококваліфікованих людей, організаційно об'єднаних єдиною метою і діями. Важливими умовами ефективної роботи наукового колективу є: згуртованість; сумісність співробітників, які в нього входять; психологічний клімат, який панує в колективі; колективна думка й колективізм у роботі; наукові традиції і творчий потенціал. Ефективність наукової творчості, оптимальне використання потенціальних можливостей науковця залежать від раціонального організування праці, наукового рівня керівника, його вміння працювати з членами наукового колективу. Оптимальний науковий колектив поєднує в собі різні соціологічні групи: досвідчених і з великим науковим стажем роботи та молодих початківців, генераторів ідей і виконавців. Для того, щоб цей колектив працював ефективно, щоб кожен із працівників точно знав свої обов'язки, завдання і кінцевий результат роботи колективу, слід правильно, на науковій основі, організувати управління ним. Диференційований підхід у роботі з людьми має проходити за такою схемою управлінського рішення підбору і розміщення кадрів: «хочу-можу-потрібно». Всі три компоненти взаємопов'язані. «Потрібно» - визначає потребу в кадрах певної кваліфікації на робоче місце. «Хочу» - характеризує систему потреб і інтересів кожного окремого працівника (не завжди компоненти «потрібно» і «хочу» повністю співпадають). «Можу» - характеризує особисті можливості людини - професійні, ділові, моральні, які можуть розвиватися і коригуватися. При формуванні і згуртованості колективу керівник має знати і керуватись такими правилами: - правило адекватного відображення людини людиною, щоб не потрапити в залежність від раніше встановлених оцінок; - правило ефекту неправдивої згоди «так говорять всі», що може скластись неправильна уява про працівника; - правило ефекту поблажливості, завищена оцінка якостей особи, подій та явищ. Типова логічна помилка може виникнути в зв'язку з неправильною оцінкою певних якостей та поведінки особи. Так, мовчання не завжди є ознакою розуму. Згуртовує колектив суспільна робота, яка розвиває комунікативні здібності, допомагає розкрити сильні сторони особистості – інтелект, характер, моральні якості. Досить сильно зближує людей спільний відпочинок, екскурсії, заняття спортом у години дозвілля. Однією із основних ознак колективу є певна організаційна культура, яка проявляється в загальних цінностях, символіці, нормах і правилах поведінки в колективі, а також вимоги до фізичного і морального обліку його членів. Колектив відіграє значну роль у житті кожної людини. Перш за все в колективі задовольняється життєва потреба людей у спілкуванні та діловому взаємозв'язку, в приналежності людини до певної групи, в колективі людина знаходить підтримку і захист, визнання досягнень. Успіх роботи колективу визначається дотриманням такихпринципів: · • принцип інформованості про суть проблеми і завдання дослідження; · • принцип ініціативи знизу - інформація про завдання дослідження має стати органічною частинкою свідомості виконавців, як справа корисна працівникам і суспільству; · • принциптотальності - це значить, що всі, хто працює над проблемою, повинні бути заздалегідь поінформовані про можливі додаткові трудності у вирішенні проблеми і залучення до їх розв’язання додаткових ресурсів і принципів; · • принцип перманентної інформації - це значить, що керівник має систематично інформувати колектив про стан виконання завдання, про досягнуті успіхи чи невдачі у вирішенні завдань, про складності і зриви; · • принцип безперервної діяльності – означає, що закінчення однієї розробки має співпадати з визначенням нової проблеми, іншого завдання; · • принцип індивідуальної компенсації - урахування особистісних ціннісних орієнтацій працівників, їх потреб і інтересів; · • принцип урахування типологічних особливостей сприйняття інновацій різними співробітниками. Враховуючи індивідуальні особливості характеру працівників, можна цілеспрямовано впливати на них, формувати їхню поведінку і домогтись високої ефективності роботи колективу. Читайте також:
|
||||||||
|