• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Стаття 4. Гарантії незалежності судового експерта та пра­вильності його висновку

Незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються:

процесуальним порядком призначення судового експер­та; [1]

забороною під загрозою передбаченої законом відпові­дальності втручатися будь-кому в проведення судової екс­пертизи; [2]

існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів дізнання, досудового та судового слідства; [3]

створенням необхідних, умов для діяльності судового екс­перта, його матеріальним^, соціальним забезпеченням; [4]

кримінальною відповідальністю судового експерта за да­чу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків; [5]

можливістю призначення повторної судової експерти-

*и;[б]

присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи. [7]

Диспозиція статті 4 присвячена правовим та організаційним за­ходам забезпечення незалежності судового експерта (пункти [1]— [4]) та правильності його висновку (пункти [5]—[7]).

[І], Процесуальний порядок призначення судового експерта передбачає, зокрема, погодження його кандидатури з особами, які зацікавлені у результатах судової експертизи, а отже, гарантує обрання належної державної спеціалізованої експертної установи (далі — СЕУ) і неупередженого судового експерта. Таким чи­ном, суто процесуальне порушення порядку призначення судово­го експерта, незалежно від виду судочинства, є водночас пору­шенням норми матеріального права, а саме пункту 1 статті 4 Закону. Ця обставина особливо важлива тому, що оскарження по-

станови/ухвали про призначення експертизи можливе лише в частині зупинення провадження у справі на час проведення судо­вої експертизи, а отже, сам порядок призначення судового екс­перта в процесуальному порядку не оскаржується. Існування правової норми, що коментується, дає право в необхідних випад­ках не тільки вказувати на процесуальні порушення при призна­ченні судового експерта безпосередньо в процесі, а й окремо оскаржувати неправомірні дії компетентних органів/осіб по при­значенню судового експерта в окремому чи позовному цивільно­му провадженні і вимагати відшкодування шкоди (адже витрати на проведення судової експертизи в кримінальному судочинстві зазвичай покладаються на засудженого, а у цивільному — на сто­рону, чиї вимоги не задоволені).

Процесуальний порядок призначення судового експерта пе­редбачає і перевірку його компетентності, ознайомлення його з правами та обов'язками, попередження про кримінальну відпо­відальність за відмову без поважних причин від надання виснов­ку та за завідомо неправдивий висновок тощо. Порушення будь-якої з цих вимог при призначенні судового експерта також дає можливість оскаржувати неправомірні дії компетентних орга­нів/осіб не в процесуальному, а в загальному, передбаченому за­коном, порядку, тобто в окремому чи позовному цивільному про­вадженні.

[2]. Коментована норма лише частково підкріплюється відповід­ними нормами матеріального права {у тому числі і коментованого Закону), які передбачають відповідальність за втручання (і яке са­ме) в проведення судової експертизи. Стаття 386 Кримінального кодексу України {далі — КК) встановлює відповідальність за пере­шкоджання з'явленню експерта до суду, органів досудового слід­ства чи дізнання, тимчасових слідчих і тимчасових спеціальних ко­місій Верховної Ради України, примушування до відмови від на­дання висновку, а також до надання завідомо неправдивого ви­сновку: ці дії караються штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або виправними робота­ми на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців. Але кримінальна відповідальність за перешкоджання виконанню експертного огляду об'єкта, образу судового експерта при виконан­ні ним своїх обов'язків, або погрози помсти йому не встановлена.

Не є втручанням у проведення експертизи виконання керівни­ком СЕУ своїх організаційно-управлінських функцій щодо кон­тролю якості експертного дослідження, передбаченого відомчи­ми нормативними актами.

Зміст цієї норми підкріплює положення Преамбули та стат­ті 3 Закону про незалежність головного суб'єкта СЕД — судового експерта, якщо розуміти її зміст дослівно: незалежність судового експерта гарантується «існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів дізнання, досудового та судового слід­ства». До таких установ належать передбачені статтею 7 коменто­ваного Закону СЕУ Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України.

Саме таке тлумачення передбачено в аналогічних нормах про незалежність судової експертизи в Законі Республіки Казахстан «Про судову експертизу», а також у Законі Азербайджанської Рес­публіки «Про державну судово-експертну діяльність»: згідно з цими законами проведення судових експертиз здійснюється виключно судовими експертами державних СЕУ, які працюють у сфері управління органів юстиції та органів охорони здоров'я цих країн. Однак стаття 7 Закону України передбачає проведення судо­вих експертиз також співробітниками експертних служб Мініс­терства внутрішніх справ України, Міністерства оборони Украї­ни, Служби безпеки України і Державної прикордонної служ­би України. Тобто законодавець гарантію незалежності судового експерта розтлумачив інакше: ця незалежність гарантується са­мим фактом існування судово-експертних структур, які не вхо­дять до сфери управління міністерств і відомств, що спрямову­ють та забезпечують оперативно-розшукову діяльність та функ­ції досудового розслідування. При такому тлумаченні коментова­ного факту необхідні більш чіткі додаткові застереження, що гарантували б як формальну (процесуальну), так і фактичну неза­лежність судових експертів експертних служб «силових» ві­домств. Це стосується процесуальної заборони поєднувати функ­ції учасника слідчих дій (спеціаліста у контексті ст. 128^і КПК України) і судового експерта по тій же самій справі (а таке «поєд­нання», на жаль, є повсякденною практикою), а також організа­ційного відокремлення СЕД від інших обов'язків співробітників експертних служб по науково-технічному (криміналістичному) обслуговуванню оперативної та слідчої діяльності.

Вбачається, однак, що положення частини 3 статті 4 Закону дають підстави заінтересованій стороні процесу (перш за все за­хиснику) заявляти клопотання про призначення судової експер­тизи експертам тих СЕУ, які дійсно незалежні від органів дізнан­ня та досудового слідства.

[4]. Положення Закону про створення необхідних умов для СЕД є нормою матеріального права, яка повинна захищати про-

фесіональний статус судового експерта і тим самим опосередко­вано забезпечувати його незалежність.

Проте вона не є адресною: у ній не зазначено, хто саме відпо­відає за створення необхідних умов для професійної діяльності судового експерта, його матеріальне і соціальне забезпечення, а отже, до кого можна подати позов у зв'язку з порушенням припи­сів даної норми (окремі аспекти цієї проблеми висвітлені в інших статтях Закону (6, 13, 18).

/5/. Підтвердження у коментованій статті кримінальної відпо­відальності судового експерта за завідомо неправдивий висно­вок (ст. 384 КК України) слід віднести до превентивного заходу щодо забезпечення правдивого висновку експерта.

Ця норма як попередження про те, що навмисна недоброчес-ність судового експерта є злочином проти правосуддя, і норма статті 386 КК, яка захищає судового експерта від навмисного злочинного примусу щодо нього, доповнюють одна одну і створю­ють єдине «кримінально-правове» поле захисту інтересів право­суддя від злочинних дій, пов'язаних з СЕД. Щодо кримінальної відповідальності судового експерта за відмову без поважних при­чин від виконання своїх обов'язків (ст. 385 КК), то вона на прак­тиці майже не застосовується. По-перше, з тієї причини, що абсо­лютну більшість судових експертиз виконують професійні екс­перти СЕУ, для яких проведення експертизи є головним службо­вим обов'язком. По-друге, судовий експерт не є обов'язковим учасником судочинства, він не є персоніфікованим суб'єктом процесу і може бути замінений іншим фахівцем. По-третє, відмо­ва від проведення судової експертизи за своєю сутністю є непо­вагою до органу/особи, яка призначає судову експертизу, а не злочином проти правосуддя, і у зв'язку з цим являє собою скоріше адміністративний проступок, за який передбачається штраф або відповідне попередження.

/б/. Важливою гарантією отримання правильного експертного висновку, який відповідав би проголошеним у Законі принципам СЕД, є передбачена ним і процесуальним законодавством мож­ливість призначення повторної («нової») судової експертизи, як­що попередній висновок експертизи викликає сумнів щодо його правильності або отриманий з істотним порушенням процесуаль­них норм призначення та проведення судової експертизи.

У цих випадках заінтересовані особи мають право клопотати перед компетентними органами/особами про призначення нової судової експертизи. Повторною судова експертиза визнається компетентними органами/особами, і це визнання має процесу-

альні наслідки. Так, якщо судова експертиза була призначена як повторна, вона, хоча і може бути проведена у тій самій СЕУ, де здійснювалась первинна судова експертиза (попередні судові експертизи), проте має бути виконана іншим (або іншими) судо­вим експертом (судовими експертами).

Відомчими інструкціями встановлені спеціальні норми, що стосуються призначення та проведення повторної судової екс­пертизи. Відповідно до них на повторну судову експертизу, крім об'єктів і, у разі необхідності, зразків та матеріалів справи, треба надіслати висновок первинної судової експертизи (висновки по­передніх судових експертиз). У висновку повторної судової екс­пертизи, у вступній частині, зазначаються відомості про висно­вок первинної судової експертизи (висновки попередніх судових експертиз) і мотиви призначення повторно,!' експертизи, а напри­кінці досліджувальної частини — причини розбіжності його ви­сновків з висновками первинної судової експертизи (висновками попередніх судових експертиз).

Критерії, за якими компетентні органи/особи визнають судові експертизи повторними, наведені у постанові Пленуму Верховно­го Суду України від ЗО травня 1997 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах».

Аналогічні пояснення щодо процесуальних видів (у тому числі повторної) судової експертизи (п. 9) та оцінки відповідних судово-експертних висновків (п. 10) містить роз'яснення Вищого господар­ського суду України від 11 листопада 1998 р. «02-5/424 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».

[7]. З метою забезпечення повноти й об'єктивності експертного дослідження, що зумовлюють правильність висновку судового експерта, в передбачених законом випадках особи, заінтересова­ні в результатах судової експертизи (підозрюваний, обвинуваче­ний, підсудний, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відпо­відач, їх законні представники та захисники) можуть звернутись до компетентних органів/осіб за дозволом бути присутніми при проведенні судової експертизи. Як свідчить судова, слідча та екс­пертна практика, найчастіше таке клопотання заінтересованих осіб має місце при проведенні судових автотехнічних, автотова-рознавчих, будівельно-технічних та судово-бухгалтерських екс­пертиз — коли стикаються інтереси (нерідко протилежні) сторін у справі щодо результатів експертного дослідження і пояснення чи нагляд за всебічністю експертного огляду об'єктів експертизи (пошкодженого транспортного засобу, будівлі, що підлягає розпо- ділу, документів бухгалтерського обліку та звітності тощо) дійсно сприяє складанню правильного висновку.

Читайте також:

1. Аналіз витрат на підприємстві за їх елементами та статтями калькуляції.
2. Аналіз собівартості продукції за статтями витрат.
3. Аналіз фінансової незалежності підприємства
4. Аспекти незалежності аудиторської професії
5. Аспекти незалежності аудиторської професії.
6. Аудиторський висновок, у якому робиться відмова від надання висновку аудитора
7. Аудиторський висновок, у якому робиться відмова від надання висновку аудитора
8. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ ЗА СТАТТЯМИ ТА ЕЛЕМЕНТАМИ
9. Вивчення стороною захисту матеріалів кримінальної справи після закінчення досудового слідства.
10. Визначте пріоритетні напрями освітньої, наукової і промослової політики України після проголошення її незалежності.
11. Визначте пріоритетні напрями освітньої, наукової і промослової політики України після проголошення її незалежності.
12. Викладені письмово і підписані експертом роз'яснення і доповнення висновку приєднуються до справи.

Переглядів: 1649