• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 18. Операції із забезпечення фінансової стійкості банку

Тема 17. Операції з надання банківських послуг

Мета заняття:формування у студентів сучасного економічного мислення щодо сутності та видів банківських послуг, особливостями здійснення гарантійних, посередницьких, консультаційних, інформаційних та довірчих послуг комерційними банками.

План

1. Загальна характеристика та види банківських послуг.

2. Гарантійні послуги банків. Посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги.Довірчі послуги банків.

3. Сутність фінансової стійкості комерційного банку та способи її забезпечення.

4. Економічні нормативи регулювання діяльності банків.

5. Ліквідність та платоспроможність банку.Управління банківськими ризиками.

6.Формування резервів для покриття можливих втрат банку від активних операцій.Фінансові звіти банку та оцінка його діяльності.

Рекомендована література: 15, 39, 49, 61, 62, 63, 73, 86, 87, 91

Рекомендована література: 15, 61, 62, 63, 73, 86, 87, 91

1. Загальна характеристика та види банківських послуг.

Конкуренція між банками та небанківськими фінансово-кредитними установами, а також всередині самої банківської системи сприяє подальшій універсалізації банківської справи, роз­витку та розширенню кола операцій і послуг, що їх може виконувати сучасний універсальний банк. Крім надання базових для комерційних банків України послуг і операцій, універсальні банки розширюють спектр послуг і операцій, які вони надають своїм клієнтам, особливо тих, яких не можуть надавати або надають меншою мірою інші фінансові посередники. До перших належать операції і послуги, пов'язані з формуванням банківських ресурсів, їх розміщенням в активи та здійсненням розрахунків між клієнтами.

Розширення спектра та подальший розвиток видів банківських операцій і послуг зумовлені багатьма причинами. Зокрема це:

– зниження рівня дохідності базових банківських операцій та послуг;

– загострення конкуренції між банківськими та небанківськими фінансово-кредитними установами, а також між самими комерційними банками Конкуренція вплинула на залучення банків до певних видів діяльності, які можуть здійснювати також небанківські фінансово-кредитні установи;

– необхідність підвищення якості обслуговування своїх клієнтів. Це виявляється, зокрема, в тому, що відбувається закріплення за кожним солідним клієнтом окремого менеджера, котрий надає йому весь комплекс послуг та здійснює необхідні операції;

– диверсифікація банківських доходів, зокрема через збільшення в них частки непроцентних доходів, у тому числі комісійних доходів,

– необхідність підвищення ліквідності та платоспроможності комерційного банку;

– необхідність зменшення ризиків, пов'язаних зі здійсненням базових операцій і послуг;

– залучення нових клієнтів з метою розширення та вдосконалення структури ресурсної бази комерційного банку

До операцій та послуг, які банки надають своїм клієнтам та які не можуть надавати або надають меншою мірою інші фінансові посередники можна, зокрема, віднести лізинг; факторинг; довірчі (трастові) послуги, операції з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням; гарантійні, посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги, фінансовий інжиніринг; послуги зі зберігання цінностей.

Банки надають клієнтам різноманітні послуги. Для з'ясування їх суті варто розглянути критерії, за якими можна класифікувати банківські послуги. Так, залежно від суб'єктів — одержувачів банківських послуг розрізняють послуги, які надаються юридичним та фізичним особам.

За зв'язком банківських послуг з рухом матеріального продукту розрізняють послуги, пов'язані з цим рухом, та «чисті» послуги, тобто послуги, безпосередньо не пов'язані з рухом матеріального продукту.

1. Залежно від обліку послуг у балансі банку їх поділяють на:

– послуги, що обліковуються на балансових рахунках. Ці послуги, у свою чергу, можуть бути активними й пасивними;

– послуги, що обліковуються на позабалансових рахунках.

2. За критерієм стягнення банками плати за надання послуг розрізняють:

— платні

— безплатні послуги. Наявність останніх пов'язана з тим, що в окремих випадках банки самі заінтересовані в наданні клієнтам безплатних послуг. Це дає їм змогу залучати нових клієнтів, збільшувати банківські ресурси, розширювати асортимент суміжних послуг та операцій, підвищувати рівень обслуговування клієнтів тощо.

Здійснюючи банківські операції та надаючи послуги, треба особливу увагу звертати на їх правове оформлення. Найпоширенішою підставою виникнення зобов'язань є договір.

За ознаками, які характеризують юридичні наслідки укладення окремих договорів, можна виокремити такі групи цивільно-правових договорів, якими оформляються банківські операції та послуги:

— договори про передання майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (договори купівлі-продажу іноземної валю пі, акцій; біржові та позабіржові угоди тощо);

— договори про передання майна у тимчасове користування (договір оренди, договір управління майном, договір лізингу тощо);

— договори про надання послуг (договір доручення, договір комісії, кредитний договір, договір схову, договір про посередницькі послуги тощо)

3. Залежно від змісту та суб'єктного складу зобов'язання про надання банком послуг поділяють на:

• послуги юридичного характеру, що оформляються договором доручення і договором комісії.

• послуги фактичного характеру, що оформляються договором схову;

• послуги, в яких поєднуються юридичні та фактичні дії (договір на інкасацію готівки тощо).

В Україні значна частка банківських операцій та послуг (зокрема, комісійно-посередницьких) не набула широкого застосування в практичній діяльності комерційних банків.

1. Гарантійні послуги банків.

Гарантії та поручительства — це способи забезпечення виконання зобов'язань, що застосовуються між суб'єктами правовідносин.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника відповідати за виконання ним свого зобов'язання в повному обсязі або в певній частині. Порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога.

У разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає, що кредитор може вимагати виконання договору як від боржника, так і від поручителя, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й боржник Тобто він відповідає за основний борг, сплату процентів та неустойки, а також за відшкодування заподіяних збитків, якщо інші умови не передбачені договором поруки.

За боржника можуть одночасно поручитися кілька осіб-поручителів. У цьому разі такі поручителі між собою є солідарними боржниками перед кредитором, якщо інше не передбачено договором поруки.

Поручитель, який виконав зобов'язання за боржника, набуває всіх прав кредитора за цим зобов'язанням. Це означає передусім, що поручитель як новий кредитор у зобов'язанні зберігає право вимоги до боржника (регресні вимоги). Якщо кілька поручителів виконали зобов'язання перед кредитором, то кожен із них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі ним суми.

Гарантією є письмове зобов’язання банку, іншої фінансової установи (гаранта), що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) певну грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. Виплачуючи бенефіціарові відповідну грошову суму, зазначену у гарантії, гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування.

Відмінності гаранти від поруки полягають у такому:

1. На відміну від поруки гарантія може бути односторонньою цивільно-правовою угодою, заснованою па волевиявленні однієї особи — гаранта.

2. Гарант несе субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто він повністю виконує зобов'язання, але лише за умови відсутності в основного боржника коштів, необхідних для належного виконання зобов'язання. Поручитель у разі невиконання зобов'язання боржником відповідає разом з ним перед кредитором солідарно.

3. Оформлення гарантії договором не є обов'язковим, тоді як для поруки закон цього вимагає. Якби гарантія ґрунтувалася лише на договорі і при цьому закон поширював на неї правила поруки, то в ній як у самостійному виді забезпечення зобов'язань не було б потреби. Тому, характеризуючи гарантію, зазначаємо, що вона видається, а не укладається в договірному порядку.

4. Якщо поручитель відповідає в тих самих межах, що й боржник, то гарант у договорі може обмежити свою відповідальність частиною зобов'язань боржника. Тобто передбачене гарантією зобов'язання обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.

Отже, під гарантією слід розуміти зобов'язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала відповідно до умов гарантійного зобов'язання певну грошову суму. Виплачуючи кредиторові принципала відповідну грошову суму, зазначену у гарантії, гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сплачених сум, якщо інше не передбачено договором

У ролі гаранта та поручителя може бути банк. У цьому разі говорять про банківську гарантію або поруку. Видаючи гарантію (поруку), банки повинні переконатися у кредитоспроможності клієнта, оскільки видача гарантій (поруки), по суті, мас кредитний характер. Фактично банки беруть на себе зобов'язання при несплаті клієнтом у строк належних платежів здійснити їх за рахунок власних ресурсів. Якщо кредитоспроможність клієнта банку невідома або викликає сумнів, то банківська гарантія видається під відповідне забезпечення, тобто супроводжується відповідною заставою майна. Зауважимо, що розмір гарантій, що їх надає комерційний банк, регулюється у відповідний спосіб Національним банком України.

Банківські гарантії (поруки) можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов'язані) за торговельними та фінансовими угодами, тендерна гарантія; гарантія виконання контракту; гарантія надання кредиту і виставлення акредитива, гарантія платежу; акцептування й авалювання векселів тощо. Зазначені гарантії (поручительства) можуть надаватись як у вигляді спеціального документа (гарантійного листа, укладення договору перуки), так і шляхом напису на векселі (акцепт, аваль).

Класифікація гарантій:

1. За відображенням у бухобліку розрізняють надані та отримані гарантії.

2. Розрізняють також умовні та безумовні гарантії.

– умовна гарантія являє собою таку гарантію, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару на підставі його вимоги та в разі виконання бенефіціаром відповідних умов або подання документів, зазначених у гарантії.

– безумовна гарантія являє собою гарантію, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару на першу його вимогу без надання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

3. Залежно від наявності (відсутності) забезпечення гарантії поділяються на покриті та непокриті. Гарантії, що видаються під відповідне та прийнятне для банку-гаранта забезпечення, вважаються покритими, а без такого забезпечення — непокритими.

4. За складом суб'єктів гарантійної операції розрізняють прямі та непрямі гарантії. Якщо банк-гарант надає гарантію на користь бенефіціара безпосередньо, без допомоги посередників, то такі гарантії називаються прямими. Якщо у проведенні гарантійної операції беруть участь ще й посередники, то такі гарантії називаються непрямими.

У банк. практиці використ. контргарантія, тобто гарантія, яку надає банк-контрагент на користь банку-гаранта або іншого банку контргаранта.

2. Посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги.

Серед банківських послуг дедалі важливішу роль відіграють посередницькі послуги. На практиці надання таких послуг оформляється двома видами цивільно-правових договорів: договором доручення та договором комісії. За своєю сутністю ці договори є договорами про надання послуг. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за дорученням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії — підписання документів, укладення угод, проведення правової експертизи документів тощо. Але, виконуючи юридичні дії, повірена особа виконує і фактичні дії — пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо. Повірений є представником свого довірителя перед третіми особами. Вказівки довірителя на вчинення повіреним конкретних юридичних дій зазначаються у договорі або у виданій на його підставі довіреності. Причому такі дії мають бути правомірними, здійсненними і конкретними. Повірений зобов'язаний негайно передати довірителеві все отримане у зв'язку з виконанням доручення (цінні папери, майно, грошові кошти, документи). Довіритель, оскільки повірений діє за його рахунок, повинен забезпечити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення, а також відшкодувати йому фактичні витрати при виконанні ним доручення.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду укласти одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента. За цим договором укладаються угоди не безпосередньо особою, заінтересованою в їх кінцевому результаті, а за її дорученням і за її рахунок іншою особою. За угодами, які укладає комісіонер з третіми особами, набуває права і стає зобов'язаним не комітент, а комісіонер, бо він укладає угоди хоч і за рахунок комітента, але від свого імені.

Повіреним і довірителем, а також комісіонером і комітентом можуть бути громадяни та юридичні особи, зокрема банки.

Договір доручення має багато спільного з договором комісії. Схожість полягає в тому, що в них є третя особа, а також у тому, що на підставі цих договорів одна сторона (повірений чи комісіонер) укладає угоди в інтересах та за рахунок другої сторони (довірителя чи комітента).

Але між ними існують істотні відмінності:

1. За договором комісії комісіонер укладає угоди від свого імені, а за договором доручення повірений діє від імені довірителя. У комісіонера виникають права та обов'язки щодо третьої особи, а повірений жодних прав та обов'язків за укладеними договорами не набуває.

2. Договір доручення може бути платним і безплатним. Договір комісії є платним, причому ознака платності настільки характерна, що право на винагороду виникає у комітента незалежно від того, чи було воно спеціально передбачене договором.

Комерційні банки надають різноманітні види посередницьких послуг. Найпоширенішими серед них є посередництво в одержанні клієнтом кредиту, в операціях з майном, зокрема цінним паперами, валютою. Перший видпосередницьких послуг надається банком тоді, коли він сам з тієї, чи іншої причини не може задовольнити кредитну заявку клієнта. У цьому разі обслуговуючий банк може бути посередником у пошуку клієнтові іншого банку-кредитора або на його прохання одержати міжбанківський кредит і за рахунок його надати кредит клієнту. Якщо клієнтові потрібен великий кредит, то банк може вдатися до консорціумного або паралельного кредитування клієнта.

Помітно збільшилося надання посередницьких послуг в операціях з цінними паперами. Для первинного розміщення цінних паперів банки можуть за дорученням, від імені і за рахунок емітента виконувати обов'язки щодо організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому можливі два варіанти. Згідно з першим варіантом банк надає послуги з первинного розміщення цінних паперів без зобов'язань щодо викупу нерозміщеної частини емісії. Головний обов'язок банку в цьому випадку — докласти максимальних зусиль для розміщення цінних паперів, проте фінансової відповідальності за кінцевий результат банк не несе.

Другий варіант передбачає, що банк зобов'язується у разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента їх нереалізовану частину, тобто бере на себе ризики розміщення цінних паперів.

Комерційні банки можуть займатися і брокерською діяльністю, тобто укладати цивільно- правові угоди (зокрема договори комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи.

Посередництво банків у валютних операціях передбачає, зокрема, купівлю-продаж іноземної валюти або платіжних документів у ній, конверсію однієї іноземної валюти в іншу, конверсію протягом визначеного строку національної валюти в іноземну, і навпаки, переказування за дорученням громадян іноземної валюти за кордон та виплату громадянам отриманих на їх ім'я з-за кордону переказів; інкасування іноземної валюти та платіжних документів у ній тощо.

Банки надають своїм клієнтамконсультаційні послуги. Вони консультують клієнтів з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб. Значну кількість видів консультаційних послуг, яку надають комерційні банки, становлять послуги, пов'язані з виконанням ними активних і пасивних операцій та наданням інших послуг: залучення ресурсів, кредитування, фінансування капітальних вкладень, розрахунково-касове обслуговування, зовнішньоекономічна діяльність, операції з цінними паперами тощо.

Консультаційні послуги можуть надаватись усно або письмово, а плата за їх надання у деяких випадках включається у плату за основний вид операції (послуги), який супроводжується' консультуванням.

Надавати консультаційні послуги можуть як менеджери підрозділів банку, так і працівники спеціально створених підрозділів. В окремих випадках консультантами можуть бути сторонні спеціалісти та організації, які залучаються банками для надання консультацій своїм клієнтам.

Інформаційні послуги. Банки, завдяки своїй ролі в економіці, наявності сучасних засобів телекомунікацій і електронно-обчислювальної техніки завжди мають значну кількість різноманітної інформації, тобто документованих або публічно оголошених відомостей про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі, економіці. Це дає змогу комерційним банкам надавати інформаційні послуги, тобто займатися діяльністю, пов'язаною з доведенням інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їхніх інформаційних потреб.

Основними видами інформаційної діяльності є:

1. Одержання інформації, тобто набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.

2. Використання інформації — задоволення інформаційних потреб юридичних та фізичних осіб.

3. Поширення інформації — розповсюдження, оприлюднення, реалізація в установленому законом порядку інформації.

4. Зберігання інформації — забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

Інформаційні послуги та інформаційна продукція, тобто матеріалізований результат інформаційної діяльності, можуть бути об'єктом товарних відносин. Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договорами.

За режимом доступу інформація поділяється на:

– відкриту інформацію, доступ до якої забезпечується через публікацію її в офіційних друкованих виданнях, поширення засобами масової комунікації, безпосереднє надання заінтересованим клієнтам;

— інформацію з обмеженим доступом, котра, у свою чергу, за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація — це відомості, які перебувають у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Володіння інформацією ділового, комерційного, банківського та іншого характеру, одержаною на власні кошти юридичної або фізичної особи, або такою, яка є предметом їхнього банківського, комерційного, ділового та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, дає змогу юридичній або фізичній особі самостійно визначати режим доступу до інформації, у тому числі належність її до категорії конфіденційної. Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, правовий режим якої встановлений чинним законодавством. Так, Закон України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею. Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, установлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд. НБУ також видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становлять банківську таємницю, та надає роз'яснення щодо застосування таких актів.

Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:

• на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

• на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

• органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету — на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу щодо здійснення фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу згідно з законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

• органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу, передбачену законом, таємницю.

До найпоширеніших видів інформаційних послуг, що надають банки, можна віднести:

— інформування про чинне законодавство зарубіжних країн у сфері банківської справи, фінансів, валютного регулювання, оподаткування тощо;

— надання копій грошово-розрахункових документів;

— допомога у розшуку перерахованих сум;

— надання інформації про прийняття Національним банком України та іншими органами рішень, які впливають на господарську діяльність клієнта;

— доведення інформації про курси іноземних валют, котирування цінних паперів та їх дохідність тощо;

— сприяння в підборі партнерів (покупців або постачальників), засновників, учасників обмінних операцій тощо.

2. Довірчі послуги банків

Під довірчими (трастовими, фідуціарними) розуміють послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа — засновник — передає своє майно у розпорядження іншій особі — довірчому власнику — для управління в інтересах третьої особи — бенефіціара. Отже, в зазначених правовідносинах беруть участь три сторони:

• довіритель майна (засновник) — юридична або фізична особа, яка заснувала траст та/або передала довірчому власнику повноваження власника належного їм майна відповідно до умов укладеного між ними договору;

• довірчий власник (траст) — сторона, яка здійснює управління майном. Ним можуть бути спеціалізовані трастові компанії (довірчі товариства) або трастові відділи банків;

• бенефіціар — особа, на користь та в інтересах якої надаються довірчі послуги. Ним може бути сам довіритель майна або третя особа.

Виникнення та розвиток довірчих послуг пов'язані з цілою низкою факторів, зокрема:

— відсутністю або недостатнім рівнем знань та вміння у власників майна, щоб розпоряджатися ним, особливо великим та різних видів;

— вірогідністю втрати власником свого майна у разі самостійного здійснення ним операцій, які потребують відповідних професійних знань;

— зростаючою заінтересованістю клієнтів в одержанні дедалі більшого набору банківських послуг;

— зростаючою конкуренцією між банківськими та небанківськими фінансово-кредитними установами, між самими банками на ринку грошей і ринку капіталів та щодо залучення нових клієнтів;

— проблемами ліквідності банків та зниженням рівня прибутковості традиційних банківських операцій і послуг;

— порівняно невеликими витратами на здійснення зазначених послуг;

– трастові послуги дають можливість залучити значні кошти, які можуть використовуватися банком і приносити йому доходи.

1. Залежно від характеру розпорядження майном трастові послуги поділяються на:

— активні, коли майно, що перебуває у розпорядженні трастової компанії чи банку, може видозмінюватися, зокрема через його продаж, надання в позику або заставу без додаткової згоди довірителя;

– пасивні, коли майно не може бути використане довіреними особами без відповідної згоди довірителя.

2. За характером дій, які може здійснювати довірчий власник, розрізняють довірчі послуги, пов'язані з управлінням майном довірителя і не пов'язані з таким. Правовою основою трастових послуг, не пов'язаних з управлінням майном, є те, що банк або трастова компанія у цьому разі є повіреною особою, яка бере на себе здійснення юридичних дій за рахунок і від імені клієнта.

3. Залежно від категорії довірителя майна розрізняють трастові послуги:

– для фізичних осіб;

– для юридичних осіб.

Інколи в окремий вид виділяють трастові послуги, що надаються, наприклад, пенсійним, благодійним, інвестиційним фондам. Останні здійснюють нагромадження коштів своїх акціонерів чи засновників, які бажають отримати високі доходи за рахунок вкладення об'єднаних грошових коштів у надійні та високоприбуткові активи.

Довірча власність може виникнути у трьох випадках:

— у результаті волевиявлення довірителя майна;

— у результаті укладення угоди;

– згідно з законом або рішенням суду.

У суспільстві вже давно склалися відносини, за яких функції власності на майно відокремлюються від функції управління ним унаслідок того, що власникові потрібен професіонал (управитель), який має відповідний рівень знань та професійних навичок у сфері ефективного управління майном. У цьому разі власник майна може прийняти рішення про передання майна в довірче управління, що передбачає юридичні і фактичні дії, які управитель майна здійснює від свого імені, але в інтересах власника майна (установника) або призначеної ним особи (вигодонабувача). Основою довірчого управління є довірча власність, тобто система майнових відносин, за якими довірчий власник від свого імені, у межах наданих йому повноважень, володіє, користується та розпоряджається майном, переданим йому у довірчу власність іншою особою, в інтересах цієї особи (установника) або призначеної нею третьої особи (вигодонабувача). Отже, особливою рисою довірчої власності є розчеплення права власності, з яких одна частина повноважень власника — управління і розпорядження майном — належить довірчому власникові, а інша — одержання вигід від використання цього майна — одному чи кільком вигодонабувачам.

Трастові послуги на користь фізичних осіб, як правило, включають такі послуги:

1. Розпорядження спадщиною, або заповідальний траст, тобто розпорядження майном клієнта після його смерті, може здійснюватися відповідно до письмового заповіту, залишеного померлим, у якому зазначений виконавець заповіту, або за рішенням суду, коли заповіт не був складений. В обох випадках розпорядником спадщиною може бути трастова компанія чи траст- відділ комерційного банку. Розпорядження майном включає: одержання рішення суду; збір та інвентаризація майна; забезпечення схоронності спадщини; сплату адміністративних витрат та податків; здійснення розрахунків з кредиторами; реалізацію майна, яке не підлягає тривалому зберіганню; контроль за здійсненням комерційних операцій; розподіл майна між спадкоємцями тощо.

2. Управління майном згідно з договором, або прижиттєвий траст, передбачає, що довіритель передає банку в управління майно, який зберігає його, інвестує, розпоряджається доходом, одержаним від майна, у визначеному договором порядку, У визначених договором випадках довіритель зберігає право втручатися в процес управління майном. Право управління майном може переходити до банку не лише за заповітом, а й через укладення прижиттєвих угод. Це пов'язано з тим, що довіритель майна не хоче передавати його спадкоємцям відразу, не в змозі чи не бажає самостійно займатися своїм бізнесом тощо.

Управління майном передбачає прийняття рішень щодо його розміщення, оформлення страхування і внесення страхових платежів, депозитні операції з готівкою, облікові операції, виплату доходів бенефіціару, аналіз ефективності використання майна тощо.

Опікунство та забезпечення зберігання майна передбачає набір операцій, аналогічний управлінню майном. Зазначений вид трастових послуг поширюється переважно на неповнолітніх, які вважаються недієздатними для управління та володіння майном. Якщо неповнолітній дістав у спадщину майно, то в цьому разі призначається опікун, який розпоряджається ним в інтересах спадкоємця.

Опікунство та забезпечення зберігання майна існує у двох формах: опікунства індивіда (неповнолітнього, недієздатного) та опікунства майна — у випадку, якщо власник майна фізично неспроможний самостійно здійснювати управління ним.

4. Агентські послуги характеризуються тим, що одна особа (агент) учиняє як юридичні, так і фактичні дії за дорученням і за рахунок іншої особи (принципала). Кінцевою метою агентських послуг є встановлення договірних зобов'язань між принципалом і третьою особою. Агент, а ним може бути траст відділ банку, діє, як правило, від імені принципала, і відповідно укладені ним або за його сприяння договори створюють права та обов'язки безпосередньо для принципала. У деяких випадках, вступаючи у відносини з третіми особами за дорученням принципала, агент мас право діяти від свого імені, не розкриваючи перед третьою особою існування принципала, або може вказати на те, що він діє за дорученням і за рахунок принципала, не розкриваючи його імені. Незалежно від того, як діє агент у відносинах з третіми особами, результат укладених ним угод лягає на принципала.

Агентські послуги включають: збереження активів, наприклад цінних паперів; одержання доходів за ними та повідомлення клієнта; купівлю-продаж цінних паперів та доставку їх до клієнта; обмін цінних паперів; погашення облігацій; сплату податків; оформлення страхових полісів; оплату рахунків; укладання від імені клієнта договорів; отримування кредитів; купівлю- продаж іноземної валюти і дорогоцінних металів тощо.

Трастові послуги, що надаються юридичним особам, як правило, включають:

– обслуговування облігаційної позики, що супроводжується переданням довіреній особі права розпорядження майном, яке є забезпеченням позики;

• агентські послуги;

• створення фондів погашення заборгованості, з яких, відповідно до умов договору, може здійснюватися погашення боргів, сплата процентів, викуп облігацій; виплата дивідендів акціоне­рам тощо;

• тимчасове управління справами компанії у разі її реорганізації чи ліквідації;

• послуги депозитарію (зберігання акцій, за якими акціонери передали право голосу уповноваженим представникам);

• розпорядження активами, у тому числі управління нерухомістю як всередині країни, так і за кордоном;

• обслуговування працівників компанії. У цьому разі траст відділи надають послуги в інтересах працівників, здійснюючи управління фондами компаній, призначеними для виплати пенсій, різних винагород та допомог;

• інвестування кошгів клієнта у визначені ним види активів;

• управління коштами благодійних фондів.

За надання довірчих послуг банк стягує плату, розмір якої встановлюється в договорі між банком та клієнтом.

Законодавство України не передбачає довірчого управління як одного з видів зобов'язань. За правовою природою довірче управління подібне і перебуває ближче до таких видів зобов'язань, як доручення та комісія. Частіше довірчі відносини виникають на підставі договору управління майном. За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Згідно з чинним законодавством грошові кошти не можуть бути предметом договору управління майном, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами встановлено законом. У Законі України «Про банки і банківську діяльність» зазначено, що банки можуть здійснювати лише довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами.

Читайте також:

1. I. Введення в розробку програмного забезпечення
2. II.1 Програмне забезпечення
3. III. Етапи розробки програмного забезпечення
4. Абсолютні показники фінансової стійкості
5. Абсолютні показники фінансової стійкості та її типи
6. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
7. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
8. Активні операції банків
9. Активні операції комерційних банків
10. Алгебраїчні критерії стійкості
11. Алгебраїчні операції
12. Алгоритм формування статутного фонду банку

Переглядів: 802