• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція № 2

Восени 1240 р. об'єднані війська Менгу-хана і Батия обложили Київ.

Понад 10 тижнів тривав штурм, з падінням останнього оплоту міста - «граду Володимира» - положення захисників Києва стало безнадійним.

Ті, що залишилися, оборонялися в Десятинній церкві. Усі вони загинули під її руї­нами; 6 груднямонголо-татари опанували «верхнім» містом («Князівське місто») і цілком зруйнували його.

Зруйнувавши Київ, орда вирушила на Галицько-Волинську землю й у 1241 р. захопила її. Прийнято вважати, що в 1240 р. на Русі установилося монголо-татарське панування.

Батий осів у низов'ях Волги, де заснував державу Золоту Орду. Формально вона входила до складу монгольської імперії, але фактично із самого початку свого існування стала незалежною.

Загарбники зберегли систему феодальних відносин на Русі.

Батий і його спадкоємці зробили своїми васалами місцевих князів, їх руками збираючи непосильні данини і повинності з населення і придушуючи його повстання проти ординських поневолювачів.

Золотоординська верхівка вміло грала на про­тиріччях між князями, на їхньому страху втратити свої при­вілеї і багатства.

Монголо-татарське завоювання давньоруської держави полегшило її роздробленість. Монголо-татарська наваластала однією з причин відставання давньоруських земель від роз­витих країн Західної Європи.

Був нанесений величезний зби­ток економічному, політичному і культурному розвиткові Русі. Значна частина матеріальних цінностей у вигляді данини від­правлялася в Орду.

Запустіли і прийшли в занепад старі земле­робські центри і раніше освоєні території. Межа землеробства відсунулася на північ, майже до околиць Києва.

Південні землі одержали назву «Дике поле». Масового руйнування і знищення зазнали міста, десятки тисяч людей загинули в битвах або були навернуті в рабство.

Монголо-татарське завоювання кон­сервувало феодальну роздробленість Русі.

Воно послабило зв'язки між різними частинами держави. Були порушені її традиційні політичні і торговельні зв'язки з іншими країнами.

Принципи цивільного процесуального права

Що таке принцип цивільного процесуального права?

У повсякденному житті ми часто використовуємо поняття «принцип», коли намагаємося пояснити якесь явище. Фраза «Цей механізм у принципі працює так…», означає загальне уявлення того, хто говорить про те, як діє такий механізм. Саме загальне, а не конкретне. Адже конкретне уявлення про роботу механізму, який відомий досконало тому, хто цю роботу описує, виключає необхідність узагальнювати своє поняття про неї. Так, наприклад, навряд чи стану я говорити про те, що велосипед «у принципі» їде завдяки прикладеній до нього силі моїх ніг, якщо я точно знаю, що саме завдяки цій силі велосипед і рухається. Але якщо я не вмію управляти віндсерфінгом, тобто не знаю точно, як це робиться, проте маю уяву про віндсерфінг, то я скажу: «Віндсерфінг у принципі рухається завдяки енергії вітру, яку я перетворюю у енергію руху (кінетичну енергію) за допомогою паруса. Але як саме це робиться, я поки що не знаю».

Отже, слово «принцип» ми вживаємо у тому випадку, коли ми говоримо про наше загальне уявлення про щось.

Цивільне процесуальне право, як явище соціальне, тобто породжене людиною, не є виключенням із правила про застосування конкретного та узагальненого поняття про те, як відбувається цивільне судочинство. Якщо певні відносини у цивільному процесуальному праві чітко врегульовані нормами цього права, то у застосовуванні принципів потреби не виникає. Наприклад, відповідно до ст.118 Цивільного процесуального кодексу України позов пред’являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції. Це означає, що реалізувати своє право на судовий захист порушеного суб’єктивного права, особа може лише шляхом подання позовної заяви і лише до суду першої інстанції. І це відбувається не «в принципі», а лише вказаним шляхом – шляхом подання позовної заяви. Якщо ви звернетеся до суду з іншим документом (пропозицією, листом, претензією…), або ж звернетеся не до суду, а, наприклад, до райвідділу міліції із позовною заявою, то суд не здійснюватиме захист вашого порушеного права.

А от використання у судочинстві української мови – це принцип. Відповідно до ст.14 Закону України «Про засади державної мовної політики» судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. І поки у нас українська мова є державною, ми застосовуватимемо саме цю мову у складанні процесуальних документів. Але це не означає, що особи, які українською мовою не володіють, взагалі втрачають право на судовий захист. Таким особам процесуальні документи надаються у перекладі на зрозумілу їм мову, а в суді ці особи можуть користуватися послугами перекладача. Крім того, відповідно до ст.14 Закону України «Про засади державної мовної політики» у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами). То ж щодо мови судочинства ми говоримо: «У суді в принципі застосовується державна мова».

Отже, принцип цивільного права – це загальне уявлення, основна ідея про те, що таке суд, яким він має бути, як він працює, здійснюючи правосуддя. Ці принципи, для того, щоб бути ними, мають бути закріпленні у нормах цивільного процесуального права саме як загальні уявлення, які не обмежують свій конкретний вплив на конкретні ситуації, а які у загальному пояснюють, що і як має відбуватися у цивільному процесі.

Для чого потрібні принципи цивільного процесуального права?

Коли якесь явище існувало і продовжує існувати, воно є потрібним. Пам’ятаєте вислів барона Мюнхаузена: «Якщо зірки запалюють, то це комусь потрібно». Так і принципи цивільного процесуального права існуватимуть доти, доки вони потрібні. А потреба у цих принципах проявляється у двох основних напрямках.

Перший напрямок застосування принципів цивільного процесуального права полягає у потребі звернення до них у тих випадках, коли законом прямо не врегульовано ті чи інші цивільні процесуальні правовідносини, тобто тоді, коли у праві виникає прогалина. У таких випадках йдеться про аналогію закону чи аналогію права. Проте принцип права застосовується у випадку необхідності застосування саме аналогії права, а не аналогії закону.

Нагадаю, що аналогія закону застосовується тоді, коли прогалина у законодавстві може бути усунута шляхом застосування іншого закону. Наприклад, довіреність представника у цивільному процесі видається відповідно до норм цивільного права, незважаючи на те, що прямих норм щодо порядку видачі довіреності Цивільний процесуальний кодекс не містить. Тобто принцип цивільного процесуального права застосовувати потреби немає, коли можна застосувати норму іншого законодавства, яка врегульовує неврегульовані цивільним процесуальним законодавством відносини.

А от, коли застосувати аналогічний закон не можливо, через те, що він просто відсутній, то застосовувати доводиться вже принцип цивільного процесуального права. У цьому разі ми вже говоримо про аналогію права. Тобто, принципи цивільного процесуального права потрібні для застосування аналогії права у тих випадках, коли необхідно прийняти якесь процесуальне рішення і вчинити відповідно до загального уявлення про те, якими саме мають бути таке рішення чи така дія, щоб відповідати цивільному процесу саме за духом, бо буква закону (норма законодавства) у даному разі відсутня.

Другим напрямком використання принципів права взагалі, та принципів цивільного процесуального права зокрема, є їх врахування та застосування при розробці та прийнятті нових норм законодавства. Будь-який проект законодавчого акту, який виноситься на затвердження законодавчого органу влади, має бути розроблений відповідно до принципів цивільного процесуального права. Хоча би для того, щоб не довелося змінювати ці принципи, які формують загальні уявлення про те, яким має бути правосуддя. Неврахування принципів ЦППУ при розробці законодавчих актів матиме результатом спотворення та розмивання основних ідей та узагальненого уявлення про те, яким має бути суд, його діяльність, вчинення ним правосуддя. Зрозуміло, що відсутність такого загального уявлення призведе до відсутності й самого правового явища – цивільного процесуального права.

Отже, без принципів цивільне процесуальне право не може бути ані створено, ані удосконалено, ані застосовано тоді, коли відсутні прямі норми процесуального законодавства. Принаймні якщо мати на увазі повноцінне його застосування. У цьому й полягає значення принципів цивільного процесуального права.

Якими бувають принципи цивільного процесуального права?

Зрозуміло, що речі, яких багато, варто якось класифікувати, аби можна було їх більш повноцінно та більш якісно використати, пояснити, розтлумачити та застосувати. Будь-яка класифікація відбувається за певними ознаками і суть її у тому й полягає, щоб виділити якомога більшу кількість речей, які мають однакові ознаки, об’єднавши ці речі за такими ознаками у групи.

Принципи цивільного процесуального права також можуть бути класифіковані. Ознаки, за якими принципи цивільного процесуального права можна класифікувати, є різними. Наприклад, за дією в системі права принципи можна поділити на загальні, тобто притаманні усім галузям права; міжгалузеві, тобто притаманні певним, але не усім галузям права і тому не є загальними; і галузеві, тобто притаманні лише одній галузі права. Принципи цивільного процесуального права класифікують й за іншими ознаками (за роллю в регулюванні процесуально-правового становища суб’єктів правовідносин, за предметом регулювання, за їх значимістю).

Однак найчастіше застосовуваним способом класифікації принципів цивільного процесуального права є їх класифікація за формою нормативного закріплення. За цією ознакою принципи поділяють назакріплені Конституцією України і закріпленні у законодавстві про судочинство.

Конституційні принципи цивільного процесуального права.

Сама по собі назва цих принципів говорить про те, що вони закріплені у Конституції України. Конституція їх не виділяє в окрему групу принципів, притаманних лише цивільному процесуальному праву, тому вони відносяться до загальних, або принаймні, до міжгалузевих принципів. Назва конституційних принципів цивільного процесуального права говорить сама за себе, якщо говорити про форму їх нормативного закріплення. Вони закріплені у Конституції. Однак не зайвим буде їх назвати і для прикладу охарактеризувати декілька з них. До принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України,належать такі принципи:

1. здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124);

2. принцип територіальності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції (ст. 125);

3. участь народу в здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних (ст. 124);

4. виборність і призначуваність суддів (ст. 128);

5. здійснення правосуддя суддею одноособово і колегією суддів (ч. 2 ст. 129);

6. незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки закону (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129);

7. здійснення правосуддя професійними суддями та, у визначених законом випадках, народними засідателями (ст. 127);

8. законність (п. 1 ст. 129);

9. рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129);

10. змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129);

11. гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (п. 7 ст. 129);

12. державна мова судочинства (ст. 10);

13. забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ст. 129);

14. ухвалення судами рішень іменем України і їх обов’язковість до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129);

15. доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини та громадянина (ч. 3 ст. 8, ч. 4 ст. 32, чч. 1,2 ст. 55, ч. 1 ст. 59, п. 6 ст. 129);

16. участь громадськості для захисту прав громадян (ст. 36);

17. публічність (ст. 3, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121);

18. недоторканність людини (статті 3, 29);

19. недоторканність житла (ст. 30);

20. таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31);

21. охорона особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32).

Принцип здійснення правосуддя виключно судамиозначає, що правосуддя, яким є встановлення об’єктивної істини у справі, коли суд має на меті розібратися у стосунках між сторонами, та застосування матеріального права з метою приведення цих стосунків у відповідний до законодавства стан, здійснюється виключно судами. Суд не може делегувати свої повноваження вчиняти правосуддя нікому і ні за яких підстав. То ж телевізійна передача «Суд идет» чи їй подібна, де нібито у залі судового засідання нібито суд здійснює правосуддя, до самого правосуддя ніякого відношення не має. І якби ті особи, яких засуджено таким «судом» були дійсно притягнуті до відповідальності та покарані відповідно до вироку такого «суду», то такого «суддю» можна було б самого притягнути до відповідальності за привласнення функцій правосуддя, тобто за самосуд. А так таке притягнення до відповідальності не відбувається, бо те, що показують у таких телепередачах, є просто шоу.

Крім того, цей принцип означає, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження здійснювати правосуддя, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Тобто суди можуть вирішувати усі спори, що виникають між суб’єктами правовідносин.

Принципзабезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення судуполягає у необхідності усунення факторів, що можуть спричинити судову помилку, та самої судової помилки. При цьому в апеляційному провадженні відбувається перевірка судових рішень стосовно того, чи правильно суд встановив, які саме правовідносини склалися між сторонами, тобто об’єктивну істину, а також стосовно того, чи правильно суд застосував до цих відносин норми матеріального права, тобто чи правильно він привів у відповідність до чинного законодавства відносини, які відхилилися від законодавчо встановлених меж.

Касаційне ж провадження спрямоване лише на перевірку правильності застосування судом першої та апеляційної інстанції норм законодавства. Касаційний суд перевіряє дотримання судами нижчих інстанцій як матеріального, так і процесуального права, не перевіряючи при цьому, правильно чи не правильно ці суди встановили об’єктивну істину. Якщо ж виявиться, що суди нижчих інстанцій «забули» перевірити якісь факти, які можуть вплинути на правильність встановлення об’єктивної істини, то така справа буде спрямована на новий розгляд у суд першої чи апеляційної інстанції.

Принципи цивільного процесуального права у законодавстві про цивільне судочинство.

До принципів цивільного процесуального права, закріпленихзаконодавством про судочинство,належать:

1. диспозитивність,

2. об’єктивна істина,

3. процесуальна рівність сторін,

4. раціональна процесуальна форма,

5. неможливість процесуального сумісництва,

6. усність,

7. безпосередність,

8. оперативність.

Для того, щоб зрозуміти суть і застосування принципів цивільного процесуального права, закріплених у процесуальному законодавстві, досить розкрити кілька з них. Так, принцип безпосередності судового розглядухарактеризується з двох сторін. З одного боку його суть полягає у тому, що суд при розгляді справи повинен, як правило, сприймати докази по справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо. Суд не може заслухати сусіда свідка, щоб той розповів, що саме його сусід-свідок знає стосовно обставин справи. Суд має заслухати самого свідка безпосередньо у судовому засіданні. Суд має досліджувати оригінали документів у судовому засіданні, а не їх копії, тобто вивчати письмовий доказ безпосередньо з першоджерела, а не опосередковано з копії.

З іншого боку принцип безпосередності судового розгляду полягає у тому, що ухвалювати судове рішення має той суддя, який, встановлюючи об’єктивну істину, досліджував обставини справи безпосередньо. Якщо ж через якісь обставини у процесі слухання справи суддю буде замінено іншим суддею, розгляд справи має розпочатися з самого початку. У протилежному випадку принцип безпосередності судового розгляду буде порушено, а рішення, ухвалене з таким порушенням, має бути скасоване. Отже, принцип безпосередності означає, що суд, який вирішує спір має безпосередньо встановити об’єктивну істину шляхом безпосереднього дослідження фактів, що таку істину складають.

Змістом принципу об’єктивної істиниє відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи. Як вже було вказано раніше, правосуддям є встановлення об’єктивної істини та застосування матеріального права. Отже, не встановивши об’єктивну істину, суд не зможе здійснити правосуддя і його діяльність буде зведена до нуля.

Будь-яке судове рішення має бути обґрунтованим. Об’єктивне з’ясування обставин справи – це обґрунтованість висновків суду дійсними обставинами справи. Отже, вся діяльність суду має бути спрямована на встановлення об’єктивної істини, що у тому чи іншому застосуванні правових норм має різний прояв: здійснення правосуддя, обґрунтованість рішення, об’єктивність та неупередженість судового розгляду, оцінка доказів, предмет доказування та ін… Однак усі ці прояви діяльності суду пов’язані із встановленням саме об’єктивної істини.

Читайте також:

1. Вид заняття: лекція
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вступна лекція
7. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
8. Клітинна селекція рослин.
9. Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху
10. ЛЕКЦІЯ (4): Мануфактурний період світової економіки
11. Лекція - Геополітика держави на міжнародній арені
12. Лекція 02.04.2013

Переглядів: 838