Поширення гуманістичних ідей в духовній культурі України доби Ренесансу. Феномен Олельковицького ренесансу.

Гуманізм в українській культурі ознаменований діяльністю провідних вчених – вихідців із українських земель – Юрія Дрогобича, Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Григорія Чуя, Станіслава Оріховського-Роксоляна та ін. Вони перші вивчили латинську мову, навчалися в європейських університетах, збагатили ренесансну культуру, насамперед, своїми творами, де відчутне нове розуміння особистості, гордість за працю, за свій рід і батьківщину, бажання прославляти її у світі.

В XV–XVI ст. Україною цікавилися культурно-освітні діячі, сюди охоче навідувались, тут вільно проживали і творили відомі представники європейської ренесансної культури – Конрад Цельтіс, Ієронім Празький, Ян Лятос, Кирило Лукаріс, Мелетій Пігас, Никифор Параскез. Вони осідали переважно у Львові й Острозі. Поряд із цими містами головними центрами культурного та наукового життя були Київ, Перемишль, Замостя. Саме тут зароджувався і структурно оформлявся український гуманістичний рух, як завдяки безпосереднім контактом із гуманістами Західної Європи, так і через ознайомлення українських авторів із творами європейських мислителів. У згаданих українських містах уже в XVI ст. з'явилися наукові осередки, справжні культурно-освітні центри зі школою, друкарнею, гуртком учених людей, які не тільки творили чи перекладали твори різного змісту, а й навчали молоде покоління.

У 30-х роках XV ст. в українських землях посилилось прагнення позбутися литовського панування, зміцніло тяжіння до відновлення державності. Центрами духовного життя стають Київ та Львів. У 1440 р. відновилося Київське князівство на чолі з Олельком Володимировичем. Його володіння охопили Переяславщину, Київщину, частину Чернігівщини, Полісся, Житомирщину. Саме діяльність цього осередку дає змогу стверджувати суттєві зміни в орієнтації української культури вже у другій половині XV ст.

Хронологічні рамки Олельковицького ренесансу – 1440-1471. Основним гаслом Олельковицького Ренесансу було: «Homo faber!». Знаменною для цього періоду в розвитку української культури була пильна увага до своєї історії. В часи Олельковицького ренесансу відбудовувалися зруйновані татарами київські святині, насамперед Софійський собор, заново переписався Києво-Печерський патерик (1460, 1462), з'являються перші українські рукописні книги «Листвиця» (1455), «Златоструй» (1474).

Розвивалися міста, одне за одним виборюючи собі магдебурзьке право. Створювалися парафіяльні організації міщан, формувалося козацтво – нова сила, що взяла згодом на себе відповідальність за збереження національної самобутності українства. Збільшується потяг української молоді до освіти: вже на початку XV ст. у Краківському університеті навчалося так багато вихідців з українських земель, що королева Бона розпорядилася спорудити для них спеціальну бурсу (гуртожиток) (1409). Вже у XIV ст. українці-русини навчалися у Сорбонні, Болонському, Падуанському, Празькому, Гайдельберзькому та інших університетах. Кожен з них так чи інакше усвідомлював належність до своєї народності, дбав про рідну культуру незалежно від місця гуманістичної діяльності. В європейських університетах українці не лише навчалися – вони ставали там професорами, навіть ректорами.

Читайте також:

Переглядів: 6305

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Тема 4. Українська культура епохи Ренесансу. | Ренесансно-реформаційні ідеї в українській культурі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.