Тема 1. Київська Русь

Основні операції фондового ринку

Окремі сектори (сегменти) фондового ринку суттєво впливають на його розвиток і визначають специфіку операцій на ньому.

Операції з цінними паперами (фондові операції) - це діяз цінними паперами чи коштами на ринку цінних паперів для досягнення поставленої мети. Всі операції з цінними паперами на фондовому ринку здійснюють його учасники. Найбільш поширеними є три групи операцій:

1) емісійні - здійснюються з метою забезпечення діяльності суб'єкта фінансовими ресурсами: формування і збільшення власного капіталу, залучення позикового капіталу чи ресурсів в обіг. За своїм економічним призначенням це пасивні операції, які здійснюються через емісію цінних паперів, тому їх називають емісійні;

2) інвестиційні - вкладання суб'єктом операцій власних та залучених фінансових ресурсів у фондові активи від власного імені. За своїм економічним призначенням це активні операції, які здійснюються шляхом придбання фондових активів на біржі, в торговельній системі, на позабіржовому ринку;

3) клієнтські - забезпечення зобов'язань суб'єкта операцій перед клієнтом щодо цінних паперів чи зобов'язань клієнта, пов'язаних із цінними паперами.

1. Виникнення перших державних утворень у Середньому Подніпров'ї. Союзи племен

У середині І тисячоріччя почалося посилення слов'янських племен і одночасне виділення з єдиної слов'янської спільноти східнослов'янських племен.

Вищим ступнем розвитку родового ладу були союзи племен, що у ІУ-УІІІ ст. стали зародками розвитку держави.

Першим етапом зародження державності у східних слов'ян вважають виникнення в VI - першій половині IX ст. протодержавних утворень - полянського племінного союзу з центром у Києві, дулібо-волинського союзу та ін.

Союзи племен поступово переростали в утворення більш високого рівня - племінні князівства.

Про розвиток східних слов'ян напередодні утворення держави в IX столітті говориться в початковому руському літопису «Повість минулих років»,основним укладачем якої був чернець Києво-Печерського монастиря Нестор, що жив наприкінці XI — на початку XII ст.

Згідно літопису,

- на правобережжі середньої течії Дніпра жили поляни, племінним центром яких був Київ;

- на північ і захід від полян, між ріками Россю і Прип'яттю, жили древляни з центром у Іскоростені;

- північніше полян і древлян на лівобережжі Прип'яті жили дреговичі;

- на заході від полян, по верхній течії Південного Буга - бужани і волиняни;

- південніше полян у Південному Подніпров'ї - уличі,

- а ще далі на південний захід, у басейні Дністра - тіверці; у Закарпатті -' білі хорвати;

- на лівому березі Дніпра, у басейні рік Сула, Сейм, Десна, доходячи на сході до Сіверського Дінця, жили сіверяни;

- на північ від сіверян, між верхньою течією Дніпра і Сожа - радимичі;

- на північ від радимичів, у верхів'ях Волги, Дніпра і Двіни - кривичі, з центром Смоленську; у басейні Західної Двіни по річці Полоті - полочани;

- у районі озера Ільмень - словени;

- нарешті, на самому сході регіону розміщення східних слов'ян жили вятичі, що займали басейн верхньої і середньої течії Оки і Москва-ріки.

Територія кожного з цих східнослов'янських племінних союзів була значною і дорівнювала декільком сучасним областям.

Союзи об'єднували до десятка племен, назви яких до нас не дійшли. Збереглася тільки загальна назва союзу, котра, як вважають дослідники, могла одночасно бути назвою одного з племен, що входили у союз.

Кожне окреме плем'я, у свою чергу, складалося з великої кількості родів.

У союзах племен, які утворювалися, насамперед, для ведення бойових дій, великого значення набував військовий ватажок - князь.

Його оточувала родова знать із глав родів – «нарочиті люди», «лучші мужі». Найважливіші питання в житті союзів племен вирішувалися на народних зборах — вічових сходах.

Під час війни збиралося загальплемінне ополчення - «полк», або «тисяча», розділена на «сотні». На чолі їх стояли тисяцькі і сотські.

Військову силу ополчення складали всі боєздатні чоловіки. Крім цього, частина воїнів складала постійну військову організацію - дружину.

Дружина була спаяною не родовими зв'язками, а спільністю військових і майнових інтересів і вірністю своєму ватажкові.

Вона розподілялася на старшу, з якої формувалися посли і князівські управителі, та молодшу. Старших дружинників називали боярами, вони мали свою землю і жили у власних дворах.

Молодших дружинників називали гриднями, вони жили при князі й обслуговували його двір і господарство.

Ватажок дружини (князь) і його наближені дружинники (бояри) забирали собі більшу і кращу частину військової здобичі.

При цьому, однак, ще довгий час зберігалися первісні демократичні установи — народні збори (віче) і рада старійшин.

Однак військовий ватажок, підтримуваний дружиною, усе частіше нав'язував свою волю народним зборам, здобуваючи усе більший вплив і владу за рахунок інших старійшин.

Військова демократія поступово переростала у військово-ієрархічне правління — княжіння. У княжіннях панування князя вже підтримувалося за допомогою військової сили його дружини, котра збирала данину (полюддя) з рядових членів племінного союзу.

До IX ст. процес розкладу родоплемінного ладу завершився.

В устрою цих політичних об'єднань були присутні риси ранньофеодальної державності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Цінні папери та їх функції	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.