Історія вітчизняної психології праці

У нашій країні психотехніка як засіб практичного застосування психологічних знань пережила період інтенсивного розвитку в 1920-і рр.. У Москві, Ленінграді, Казані, Харкові, в інших містах в цей період виникають психотехнічні лабораторії. Широко розгортається робота з вивчення професій, ведеться професійний відбір.

Виникнення і розвиток психотехніки в СРСР пов'язане зі створенням в 1921 р. (за прямою вказівкою В. І. Леніна) Центрального інституту праці (ЦІТ) на чолі з А. К. Гастєва. У тому ж 1921 р. відбулася 1-а Всеросійська конференція з наукової організації праці, де головою був В.М. Бехтерєв. До 1923 р. в Радянській Росії було близько 60 організацій, які вивчають проблеми, пов'язані з працею. У 1927 р. створюється Всеросійське психотехнічні суспільство. Видається журнал «Психотехніка і психофізіологія» (з 1932 р. - «Радянська психотехніка»).

Поряд із застосуванням традиційного профвідбору радянська психотехніка одержала ряд безсумнівних досягнень. Були розроблені схеми і методи професіографії, не втратили свого значення до теперішнього часу. Проводились дослідження динаміки працездатності і стомлюваності в залежності від ряду факторів, вивчався процес оволодіння навичками. У роботах вітчизняних психотехніки (І. Н. Шпільрейн, С. Г. Геллерштейн, А. К. Гастєва, АП. Болтунова, АІ. Щербакова, В. В. Чебишева, АФ. Журавського, Н. А. Бернштейна, Б.М . Теплова та ін) висловлювалися думки про мінливість здібностей, про можливість компенсації одних властивостей іншими, розроблявся і впроваджувався трудовий метод вивчення професій, обговорювалися питання наукової організації та стимулювання праці, вивчалися особливості трудових рухів і «біологічні установки» на трудовий рух, розглядалися проблеми взаємодії людини і техніки, закладалися основи розуміння індивідуального стилю трудової діяльності і т.д.

Вітчизняна психотехніка, як зазначав В.М. Бехтерєв, має своєю метою «раціональне використання людської енергії у праці». Необхідно створити такі умови і таку обстановку праці, які, «забезпечуючи можливий максимум виробництва, в той же час не лише оберігали б людську особистість від зайвого зношування, а й супроводжувалися б умовами, що гарантують правильний розвиток особистості трудящих» (цитується за: Історія радянської психології праці. Тексти / За ред. В. П. Зінченко, В. М. Муніпова, О. Г. Носкової. М.: Изд-во Московського ун-ту, 1983. С. 62).

У 1926 р. в психотехнічних лабораторії Інституту охорони праці під керівництвом С. Г. Геллерштейн була розроблена схема всебічного опису та аналізу об'єктивних і суб'єктивних сторін професійної роботи, що стало спробою об'єднання психофізіології працівника і зовнішніх умов праці та вивчення трудящого в загальній системі його взаємозв'язків з зовнішнім середовищем. Одна з частин даної схеми становила професіограму, яка не втратила свого значення і в сучасній психології праці.

Кафедрою психотехніки Ленінградського педагогічного інституту ім. А.І. Герцена в 1932 р. був складений профіль психотехніка. Він призначався для виявлення конкретних ділянок майбутньої роботи психотехніка, для встановлення його функцій, для характеристики вимог, що пред'являються до психотехніку як до керівного працівникові в області психотехніки, та ін На всіх ділянках діяльності психотехніку після закінчення вузу належало працювати на посаді керівника або наукового співробітника психотехнического кабінету чи лабораторії. Ця посада вимагала не тільки спеціальних знань і навичок, а й організаторських умінь, а також хорошої орієнтації в суміжних областях. Профіль психотехніка включав також опис функцій і змісту роботи на кожній з ділянок.

Виділяють такі основні проблеми та напрями досліджень вітчизняної психології праці і психотехніки в 1920 - 1930 рр.. (По О. Г. Носкової): а) методологічні розробки (Л. С. Виготський, В. М. Бехтерєв, В. Н. Мясищев, А. К. Гаст, Н. А. Бернштейн, С. Г. Геллерштейн, А. І. Розенблюм та ін), б) розробка нових методів вивчення професій (І. Н. Шпільрейн, М.А Юровська та ін), в) розвиток і вдосконалення трудових навичок і вмінь (С. Г. Геллерштейн, А . А. Толчинский, Ю. І. Шпігель, Л. І. Селецька, В. В. Чебишев, К. К. Платонов та ін); г) раціональне використання кадрів (М. Ю. Сиркін, А. І. Розенблюм , А. П. Шушаков, О. П. Кауфман, АП. Болтунов, АІ. Щербаков, НА. Вигдорчик тощо); д) проблеми промислового травматизму та аварійності (А. І. Колодний, Р. І. Почтарьов, П . В. Новиков, Д. І. Рейтинбарг, С. С. Вальяжніков тощо); е) проблема стомлення і працездатності (А. А. Ухтомський, С. Г. Геллерштейн, А. А. Нейфах, К.Х. Кекчеев, Н. А. Еппле та ін.)

У 1936 р. вийшла постанова ЦК ВКП (б) «Про педагогічних збоченнях в системі Наркомосу», різко критикував у тому числі і психотехніки. У наступні три роки дослідження з психотехніки були згорнуті, організаційні структури ліквідовані, знищені публікації на цю тему, багато психотехніки репресовані. На довгі роки вивчення питань психології трудової діяльності було призупинено, перерваний науковий інформаційний обмін з зарубіжними вченими.

Вітчизняні дослідження трудової діяльності поновилися в 1960-і рр.. і дуже активно йшли до кінця 1970-х рр.. З'явилися нові імена: І.Я. Бойко, К.М. Гуревич, В.Я. Димерський, В.П. Зінченко, А.Є. Климов, Б.Ф. Ломов, Е.А. Мілерян, Д.А. Ошанін, Д.Ю. Панов, В.Д. Шадріков та багато інших. Характерна особливість нового періоду в розвитку вітчизняної психології праці полягала в перенесенні уваги на загальнотеоретичні питання, в той час як прикладні дослідження концентрувалися на області інженерної психології і приватних напрямках (наприклад, професійне навчання, космічна психологія, юридична психологія та ін.) У цей час на перший план виступають питання, пов'язані з вивченням особистості працівника. Переважають дослідження мотивації і організації трудового процесу, управління трудовою діяльністю. Більшої популярності набуває концепція наукової організації праці, основи якої були закладені ще А. К. Гастєва. Своїм завданням прихильники даної концепції вважали розробку способів формування адекватних мотивів трудової діяльності, упорядкування процесів цілепокладання та прийняття рішення у праці, вдосконалення систем когнітивних дій, вивчення механізмів формування суб'єктивного відображення.

У 1970-і рр.. сформувалося чотири основних напрямки дослідження трудової діяльності: а) психофізіологічний, концентрує вивчення функціональних станів у праці, таких як працездатність, стрес, втома, монотонність; б) інженерно-психологічне, в рамках системи «людина - машина» йшла розробка системотехнічних і психологічних принципів проектування діяльності оператора з урахуванням психологічного забезпечення надійності людини; в) дослідження надійності систем управління, розробка оптимальних режимів праці, нормування робочого навантаження, організація контролю та багато інших практичні питання психології праці з'явилися пріоритетними для цього напрямку; г) профорієнтаційне, яке об'єднувало роботи з професійного навчання , професійного відбору і системі атестації.

Цей період характеризується активними розробками методологічних основ психології праці. Роботи Б.Ф. Ломова, В.Ф. Рубахин, В.Д. Шадрикова, В.А. Бодрова, Д.А. Ошаніна, АА Крилова, Н.Д. Заваловом, В.А. Пономаренко, Е.А. Климова дозволили виявити пріоритетне становище суб'єкта в системі «людина - машина» і вивести проблему оптимізації праці на новий рівень. Були розроблені уявлення і концепції про системну організації суб'єкта праці, про структурну переробки інформації оператором, про системогенезе праці, про індивідуальний стиль трудової діяльності і т.д. Паралельно з дослідженням власне системи і суб'єкта праці йшла активна розробка специфічної методичної бази, методологічних підходів, дослідницьких програм, діагностичних тестів і конкретних методик для вивчення специфіки психіки в трудовій діяльності.

Наступні роки ознаменувалися розвитком потужних наукових і навчальних центрів, що активно займаються проблемами психології праці. Серед них можна назвати кафедри психології праці в Ленінградському та Московському університетах, факультет психології Ярославського університету, дослідницькі лабораторії в Інституті психології РАН і ряд інших. У даних структурних підрозділах сформувалися колективи вчених, що розробляють різні наукові напрями.

Сьогодні психологія праці - це наука, яка вирішує різні прикладні проблеми, такі як відбір кандидатів на вакантні місця, розробка програм професійного навчання і перепідготовки кадрів, проектування засобів пред'явлення інформації, планування організаційних змін, психологічні проблеми взаємодії суб'єктів праці та поведінки в організації та багато інших.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історія та тенденції розвитку прикладної психології у сфері професійної праці	\|	Методи психології праці

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.