• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Методи психології праці

Успіхи досліджень психології праці значною мірою визначаються розвитком методологічного апарату. Розробка конкретних методів дослідження базується на методологічних принципах, що виходять з теоретичних положень науки. Будь-який метод дослідження завжди несе на собі відбиток тієї чи іншої теорії, яка визначає і вибір об'єкта дослідження, і способи розшифровки отриманих результатів.

З точки зору методологічного аналізу виділяють три рівні: 1) загальну методологію - загальний філософський підхід, загальний спосіб пізнання явищ дійсності; 2) спеціальну методологію - сукупність методологічних принципів, що застосовуються в даній галузі знання; 3) конкретні методи, методики і процедури дослідження, пов'язані з практикою дослідження.

Філософія розкриває загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання, встановлює взаємозв'язок між цими законами. Тим самим філософія дає і загальний метод систематизації знань, відіграє методологічну роль у створенні єдиної картини світу, тобто саме філософія є теорією загального. Однак філософські принципи не можуть бути застосовані у психологічних дослідженнях безпосередньо: вони заломлюються через принципи спеціальної методології. Конкретні методики та процедури психологічного дослідження залежать від методологічних принципів психології. На основі загальних методологічних принципів будується будь-яке психологічне дослідження. Ефективність дослідження визначається правильною взаємозв'язком методології, методів дослідження і методик.

Загальнопсихологічні та спеціальні принципи психології праці. Коротко сформульована теорія психології, що відображає її закономірність, підсумовує її минулий досвід, перевірений практикою і часом, не має контрфактов і стала вихідним вимогою для подальших досліджень і побудов її подальших теорій, відбивається в принципах психології, однаково можна застосувати для всіх галузей психологічного знання, у тому числі і для психології праці. Принципи психології пов'язані з поняттями «психологічна закономірність» і «закон психології». Закономірність - це об'єктивно існуюча повторювана причинно-наслідковий зв'язок певних явищ при їх взаємодії, яка, якщо досить добре вивчена, відображається у формулюванні закону.

Ряд принципів є переломлення в психології загальних законів діалектики. Так, принцип детермінізму розкриває причинний обумовленість психічних явищ: одні психічні явища обумовлені іншими психічними і соціальними явищами або мають фізіологічні причини. Відповідно до принципу розвитку психіка перебуває в постійному розвитку, а характеристика психічного явища можлива при одночасному з'ясуванні його особливостей в даний момент, історії виникнення та перспектив зміни. Принцип розвитку нерозривно пов'язаний з принципом суспільно-історичної обумовленості свідомості, а отже, особистості та діяльності. В принципі історизмуздійснюється вимога діалектичної логіки аналізувати будь-яке поняття в єдності його логічного та історичного аспектів. Принцип єдності свідомості і діяльності коротко можна сформулювати так: свідомість діяльно, а діяльність свідома. До цього принципу наближаються принцип єдності особистості і діяльності та принцип єдності свідомості і особистості. Останні три принципи можна об'єднати в один принцип єдності свідомості особистості та діяльності, який формулюється так: свідомість як вища інтегральна форма психічного відображення, особистість, яка є людиною як носієм свідомості , діяльність як форма взаємодії людини зі світом, в якій людина досягає мети, існують, виявляються і формуються в своєму триєдність, що визначається взаємодіями зі зміною їх причинно-наслідкових зв'язків. Іншими словами, діяльність є формою активності свідомості, свідомість - результатом поведінки і діяльності людини, свідомість утворює внутрішній план діяльності людини, зміна змісту діяльності сприяє формуванню якісно нового рівня свідомості. Згідно системно-структурним принципом будь-яке психічне явище, взяте за ціле і розуміється як система, має свої елементи, об'єднані в підструктури, причому це ціле, його підструктури і елементи взаємопов'язані різнобічними взаємодіями.

Як було сказано вище, в основу аналізу психічної діяльності суб'єкта праці покладено ідею про те, що своєрідність психічних функцій людини визначається особливостями його предметної діяльності. Вищі психічні функції професіонала утворюють, за висловом видатного вітчизняного фізіолога А.А. Ухтомського, функціонально-рухомий орган, який спирається на раніше сформовані функціональні ансамблі і стає максимально адаптованим до виконуваних професійним завданням. Інакше кажучи, існує закономірний зв'язок між завданням (яка розуміється як мета, задана в конкретних умовах, при використанні певних засобів) і діями з її виконання людиною. Л.С. Виготський писав про це так: «Єдність усіх процесів, що входять до складу вищої форми, утворюється на основі двох моментів: по-перше, єдності завдання, що стоїть перед людиною, і, по-друге, тих коштів, які диктують всю структуру процесу поведінки» .

За своєю структурою і механізмам регуляції дії єдині - будь то зовнішні дії або дії, що виконуються людиною у внутрішньому плані, в плані свідомості. Уявлення про єдиній структурі зовнішніх і внутрішніх розумових дій отримало розвиток у вітчизняній психології діяльності, особливо в роботах А.Н. Леонтьєва. Існує обмежена кількість базових видів дій і забезпечують їх психічних функцій.Навчившись виокремлювати в діяльності працівника типи виконуваних ним завдань і відповідні їм дії, можна навчитися судити про своєрідність вимог професії до психіки працівника - таким чином реалізується діяльнісний принцип пояснення своєрідності психічних функцій представників різних професій.

В даний час теоретико-методологічна основа психології праці включає в себе, крім зазначеного вище діяльнісного підходу, такі спеціальні психологічні принципи і підходи: антропоцентричний підхід до аналізу та оптимізації систем «людина - машина» (Б. Ф. Ломов); системний підхід до вирішення інженерно-психологічних проблем (Б. Ф. Ломов); ергономічні основи проектування та експлуатації техніки (В. П. Зінченко); принцип «включення» оператора (А. А. Крилов); структурно-евристичну концепцію пошарової переробки інформації оператором (В. Ф. Рубахин); функціонально-алгоритмічний підхід до аналізу діяльності (Г. М. Зараковскій); структурно-психологічну концепцію аналізу та багаторівневої взаємної адаптації людини та машини (В. Ф. Венда); концепцію генезису психологічної системи діяльності (В.Д. Шадріков); концепцію психологічної структури суміщеної діяльності та структурно-динамічний підхід до професійного відбору операторів (В.А Бодров); концепцію обліку «людського фактора» при створенні техніки (В. А. Пономаренко, Н. Д. Заваловом); принцип активного оператора і концепцію психічного образу (Н. Д. Заваловом, Б. Ф. Ломов, В. О. Пономаренко); теоретичні положення системи саморегуляції функціональних станів (Л. Г. Дика) та ін

Методологічні підходи психології праці. Психологія праці як галузь психологічної науки використовує весь арсенал методів загальнопсихологічних, наповнюючи їх специфічним змістом, обумовленим особливостями об'єкта і цілями дослідження. Крім загальнопсихологічних методів, таких як спостереження, експеримент, тест, метод опитування, психологія праці застосовує ряд специфічних прийомів вивчення поведінки людини в умовах трудової діяльності: метод експертних оцінок; трудовий метод, метод аналізу технічної документації; «фотографію» робочого дня; пооперационное алгоритмічне та операційно-структурний опис трудової діяльності; метод колективної дискусії; метод складання індивідуальної характеристики; метод аналізу помилок і рекордів у праці; метод критичних інцидентів; метод аналізу біографій і автобіографій; психосемантична методи.

Існує кілька класифікацій методів психології праці. Узагальнена класифікація включає дві великі категорії методів: групу неексперіментальних методів, що представляє собою цілеспрямоване вивчення професійної діяльності в природних умовах, і групу експериментальних методів, що включає цілеспрямоване вивчення діяльності у спеціально організованих умовах її виконання. Першу групу складають два основні методи - метод спостереження і метод опитування - і ряд додаткових методів і допоміжних засобів. Друга група включає експеримент у двох своїх різновидах: лабораторний і природний (виробничий) експеримент, а також метод тестів.

Спостереження. Серед неексперіментальних методів спостереження займає особливе місце і є невід'ємною частиною будь-якого виду діяльності психолога праці. У процесі спостереження психолог отримує відомості про найрізноманітніших проявах робочого поведінки: про канали отримання інформації, про завантаження аналізаторів, про умови зовнішнього середовища, про комунікативних процесах у праці і т.п. Спостереження являє собою цілеспрямоване і планомірне сприйняття явищ, результати якого фіксуються спостерігачем.

Розрізняють такі види спостереження.

1. Залежно від позиції спостерігача диференціюють відкрите і приховане спостереження. Відкрите спостереження проходить в умовах усвідомленого піднаглядним факту присутності сторонніх осіб. При цьому поведінка людини, яка знає, що за ним спостерігають, може змінитися. Поведінка змінюється значно, якщо людина знає, з якою метою за ним спостерігають. Приховане спостереження здійснюється через скляну стіну, що пропускає світло в одному напрямку, а також з використанням прихованої камери. Застосування такого виду спостереження пов'язано з певною етичною проблемою.

2. Залежно від активності спостерігача може бути включене і невключене спостереження. У першому випадку спостерігач включається в певну соціальну ситуацію і аналізує подію «зсередини», він виступає як член спостережуваної групи. При неувімкненою спостереженні дослідник веде спостереження ззовні.

3. Залежно від кількості та повноти спостережуваних фактів розрізняють суцільне і вибіркове спостереження. Регулярне спостереження протягом певного періоду, в ході якого фіксуються всі прояви психічної діяльності людини, називається суцільним. При вибірковому спостереженні реєструється якесь одне психічне явище.

4. Залежно від тривалості і хронологічної організації розрізняють довгострокове (лонгітюдне) і короткочасне спостереження.Довготривале спостереження здійснюється при вивченні психічного явища протягом декількох годин, днів, а іноді й кількох років.Тривале спостереження за працівником протягом робочого дня показує зміну робочого поведінки під впливом стомлення. Короткочасне спостереження може бути періодичним або одиночним та обмежено декількома годинами, днями, тижнями.

5. За місцезнаходженням об'єкта сприйняття розрізняють зовнішнє і внутрішнє спостереження. Зовнішнє спостереження - це спосіб збору даних про іншу людину шляхом спостереження за ним з боку, воно дозволяє описати дії, прийоми і рухи працівника, їх відповідність нормативним цілям. Зовнішньому спостереженню піддаються також способи оперування знаряддями і матеріалами, емоційні реакції і комунікативні процеси. При внутрішньому спостереженні, або самоспостереження, дослідник спостерігає за собою, своїми відчуттями, переживаннями, змінами, що відбуваються в його психічної діяльності.

6. За часом проведення інтерпретації спостережуваних явищ диференціюють спостереження з відстроченою інтерпретацією іоперативне спостереження. У першому випадку пояснення спостережуваних психологічних фактів здійснюється після процесу їх сприйняття. У другому - інтерпретація здійснюється під час сприймання психологічних фактів, які впливають на оперативне прийняття рішення (наприклад, в ході психологічного консультування).

Наведена класифікація спостережень умовна і відображає лише найбільш значимі їх особливості. У зв'язку зі специфікою кожного виду спостереження воно має бути застосована там, де може дати найбільш корисні результати. Зазвичай спостереження проводиться за певним планом, оскільки досить важко організувати сприйняття всіх елементів трудового процесу. Передбачається виділення з реальної діяльності окремих елементів, які потім і піддаються спостереженню, складання чіткої програми і плану спостереження, фіксація його результатів. Важливим принципом спостереження є порівняльний підхід, який передбачає дослідження поведінки людей різного ступеня успішності і з різним стажем роботи, виявлення послідовності прийомів різних людей при виконанні одних і тих же операцій. Це дозволяє з'ясувати причини успіху в праці та оволодінні професією, чітко виявити психологічну структуру діяльності.

До недоліків методу спостереження відноситься недоступність деяких дуже важливих елементів професійної діяльності безпосереднього сприйняття або їх маскування. Наприклад, досить важко виявити в ході безпосереднього спостереження процес прийняття рішення у хірурга при виконанні операції або у психолога в процесі надання їм оперативної психологічної допомоги людині в екстремальній ситуації. Це підвищує частку суб'єктивізму при інтерпретації спостерігачем зовнішніх проявів професійної поведінки.

До недоліків методу спостереження слід також віднести великі витрати часу в зв'язку з пасивністю спостерігача (позиція вичікування). У процесі спостереження неможливо контролювати ситуацію, втручатися в хід подій без їх спотворень, до того ж важко передбачити, коли з'явиться щось важливе з точки зору досліджуваної проблеми. Крім того, неможливість повторного спостереження тотожних фактів, а також злитість спостережуваних факторів з попутними явищами і безліч невраховуваних умов істотно ускладнюють узагальнення і виявлення закономірностей у функціонуванні психіки суб'єкта праці. Отримані результати та їх пояснення залежать від досвіду, наукових поглядів, кваліфікації, інтересів, працездатності спостерігача, що може вплинути на об'єктивність інтерпретації та висновків.

Для підвищення об'єктивності і точності спостереження застосовують ряд додаткових прийомів і методів, які в першу чергу стосуються реєстрації результатів професійної діяльності. Найбільш поширеними серед них є малюнок робочого дня, хронометраж, аналіз продуктів трудової діяльності.

Фотографія робочого дня являє собою реєстрацію часу та послідовності виконання дій, зміну режимів праці та відпочинку, вимушених пауз в роботі і т.п. Методи реєстрації параметрів при організації даного способу можуть бути різними - від безпосереднього супроводу працівника психологом і спостереження за його поведінкою до використання телеметричної техніки. Застосування фото-і відеозйомки дозволяє фіксувати дії і рухи працівника під час виконання основної діяльності, міміку, маршрути пересування під час роботи.

Результати фотографії робочого дня фіксуються у вигляді графіків, що дає чітке уявлення про чергування роботи і відпочинку в процесі робочого дня, співвідношенні основних і допоміжних функцій і питомій вазі кожної з них у структурі діяльності. За допомогою цієї методики можна також отримати дані про інтенсивність роботи на різних трудових постах, про реальні формах професійної поведінки людей.

Хронометраж - це вимір часу трудових операцій, він дозволяє визначити їх тривалість, частоту повторюваності в певні проміжки часу, інтенсивність трудового процесу. Психологічний хронометраж проводиться в рамках психологічного аналізу діяльності з метою її оптимізації, правильної організації виробничого навчання.

Аналіз продуктів трудової діяльності може бути суттєвим доповненням до методу безпосереднього спостереження. В якості таких можуть виступати як матеріальні, документально фіксовані продукти діяльності (продукти промислового та будівельного виробництва, сільського господарства, інструменти і пристосування, документи, результати образотворчого та графічного праці, тексти і т.д.), так і функціональні (процесуальні) продукти діяльності (вербальна продукція працівників у вигляді виступів, доповідей, а також поведінкові прояви активності працівників). Варіантом цього методу є і аналіз помилкових дій, збоїв в роботі, нещасних випадків і аварій, що дозволяє розкрити психологічні особливості професій, що пред'являють підвищені вимоги до психологічних особливостей працівника, і специфіку так званих небезпечних професій.

Трудовий метод. Самоспостереження в психології праці виступає в двох формах: самозвіту професіонала і включеного спостереження. У першому випадку психолог пропонує спеціалісту думати вголос під час своєї діяльності, промовляючи кожну операцію, кожне спостереження за процесом праці. Такий спосіб дозволяє самим працівникам звернути увагу на ті елементи діяльності, на які вони раніше уваги не звертали, що робить позитивний вплив на успішність її виконання. У другому випадку психолог сам стає учнем і, починаючи вивчати професію, удосконалюється в ній все більше і більше. Таке пізнання професії зсередини дозволяє психологу простежити процес оволодіння професійною діяльністю і ті труднощі, які зустрічаються на цьому шляху. Даний метод отримав у психології назву трудового методу.

У вітчизняній психології праці цей метод почав розроблятися в 1920-і рр.. відомим вітчизняним психотехнікою І.М. Шпільрейн. Сутність трудового методу полягає в поєднанні в особі психолога дослідника, який вміє і хоче описати професійну працю, і працівника, який знає цю працю. Після кожного дня навчання дослідник пише протокол робочого дня за стандартизованою схемою, що включає наступні елементи.

1. Опис робочого дня. Воно являє собою щоденник всіх переживань і випадковостей робочого дня, неупереджене виклад подій.

2. Вказівки на те, що саме в професійній роботі здається найбільш важким, найменш піддається вивченню.

3. Протоколювання явищ вправи. Зокрема, під цією рубрикою фіксуються явища автоматизації, тобто такої зміни трудового процесу, при якому раніше вимагали свідомого напруження уваги трудові руху тепер проходять автоматично. Даний пункт протоколів особливо цінний для того, щоб врахувати порівняльну упражняемость різних психологічних якостей, а також симптоми вправи (І. Н. Шпільрейн).

4. Поряд з вправою, яке виражається об'єктивно в збільшенні кількості роботи і в її поліпшенні, фіксується стомлення. Суб'єктивне прояв стомлення, яке називається втомою, полягає в больових відчуттях окремих органів (працюючих м'язів, голови, очей і т.д.), в падінні інтересу, зростаючої апатії, невпевненості або у втраті вже досягнутої автоматизації. Як на характерні для стану втоми явища можна вказати у виробничих професіях на помилкові руху або на те, що процеси, які проходять у нормальному стані абсолютно автоматично, вимагають у стомленому стані напруженої уваги або свідомого багаторазового контролю для усунення відчуття невпевненості (І. Н. Шпільрейн ).

5. Нарешті, останнім пунктом протоколів є вказівки на ті дефекти в організації праці і в інструктуванні, які помічаються працюючими. Сюди відносяться насамперед деталі режиму праці - непристосованість робочих приміщень, неправильність освітлення, неправильна посадка працівників, дефекти в самому розподілі праці (надмірне навантаження робочих сторонніми роботами, відсутність правильного розподілу праці, нераціональне розташування верстатів), а також зауваження, що стосуються «неправильностей» в самому процесі навчання - невмілість інструктора, повідомлення учням неправильних трудових прийомів і т.д. (І. Н. Шпільрейн).

На думку І.М. Шпільрейн, трудовий метод має переваги, основне з яких полягає в можливості об'єднати в одній особі робітника, який знає професійну роботу, і психолога, який вміє і хоче її описати. Звідси випливають і інші переваги даного методу, такі як: а) розумінняекспериментаторами, складовими тести і відбирають людей для участі в експериментах, окремих фаз трудового процесу; б) можливість шляхом трудового досвіду, а також самоспостереження отримати ті основні відомості про особливості трудових процесів, які не можна сподіватися отримати від робочого шляхом опитування, в) можливість зробити самоспостереження об'єктивним, щоб при повторенні вивчення професії різними спостерігачами на різних підприємствах отримати одні й ті ж результати; г) можливість вивчити професію не тільки в поперечному розрізі (тобто того, що потрібно від досвідчених робітників), але і в поздовжньому (тобто в процесі оволодіння професійними навичками); д) можливість порівняльної профессіологіі на основі порівняння досліджуваної професії з рядом вже вивчених професій та ін

Разом з тим трудовий метод має і ряд недоліків. По-перше, він застосовується лише до нескладних для оволодіння професіями, що не вимагає великих витрат часу для навчання. При вивченні інших професій можна говорити лише про оволодіння деякими елементами діяльності у формі трудових проб. По-друге, реєстрація результатів методу пов'язана з певними труднощами. Якщо запис результатів проводиться після закінчення робочого дня по пам'яті, коли дослідник знаходиться в стані втоми, це може негативно позначитися на її якості. Реєстрація даних у ході виконання діяльності порушує природний процес її протікання.

Незважаючи на зазначені недоліки, трудовий метод може давати дуже цінний матеріал, що було підтверджено вітчизняними дослідженнями.

Бесіда. Опитувальні методи у психології праці традиційно представлені у двох формах: усного (бесіда, інтерв'ю) та письмового опитування (анкетування). Бесіда є одним з широко поширених в психології праці методів і використовується при освітленні самого широкого кола проблем. Вона абсолютно необхідна при вивченні індивідуальної структури праці, виявленні професійно важливих якостей працівника, з'ясуванні особливостей мотивації роботи з даної спеціальності та функціональних станів, особистих професійних планів учнів при виборі професії або її зміну у дорослих людей, оцінці робочих місць.

Бесіда може бути стандартизованою і нестандартизоване. У стандартизованої бесіді точно сформульовані питання задаються всім опитуваним, в нестандартизоване бесіді питання ставляться у вільній формі.

Як науковий метод бесіда повинна відповідати ряду вимог. Перш за все необхідно сформулювати мету бесіди, скласти її план у вигляді цільових питань, підготувати «підтримують» питання, визначити способи реєстрації відповідей (магнітофон, бланки записи, кодування відповідей, умовні позначення). При проведенні бесіди перевага віддається так званим проективним питань, а також питанням, сформульованим у непрямій і означальні формах, максимально зрозумілим співрозмовнику. У проективних питаннях йдеться не про сам співрозмовника, а про якомусь іншому уявному людині, тому такого роду питання не викликають напруги і опору у співрозмовника. У той же час при відповіді на них співрозмовник проектує свою особистість на ситуацію і висловлює свою точку зору.

Успішність розмови залежить від ступеня її підготовленості і від щирості які дають відповідей. Добре підготовлена ​​розмова має чітку мету і план, які формулюються і складаються з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей співрозмовників. При підготовці бесіди слід також продумати, де і в яких умовах вона буде проходити. Умови проведення бесіди повинні розташовувати співрозмовника до спілкування, забезпечувати конфіденційність і бути комфортними. Щирість відповідей співрозмовника підвищується при його емоційно-позитивне ставлення до бесіди, а також при відсутності психологічних бар'єрів у процесі її проведення.

Вступити в контакт на початку бесіди можна з питань, цікавих співрозмовнику, що мають для нього позитивний емоційний характер. Не варто починати розмову з питань, що викликають у співрозмовника негативні переживання. Якщо співрозмовник активний і щирий при відповіді на питання, то проводить розмову психолог (або інший фахівець) повинен час від часу підкріплювати це словами, жестами, мімікою, пантоміма та іншими доступними екстра-та паралингвистическим засобами виражати згоду з тим, що говорить співрозмовник, схвалювати , підтримувати його. Не можна квапити співрозмовника, необхідно дати йому можливість висловитися повністю.

Під час проведення бесіди необхідно стежити за особливостями мовної поведінки співрозмовника (точністю формулируемого думок, наявністю застережень, бажанням уникнути відповіді, паузами) і емоційними реакціями, вираженими мімікою, жестами та іншими невербальними засобами спілкування, для того щоб підтвердити або спростувати інформацію, отриману від співрозмовника. Свої підтвердження і сумніви психолог не повинен висловлювати вголос.

Обов'язковою вимогою при проведенні бесіди є гарантування психологом всіх етичних принципів дослідження (конфіденційності обстановки, збереження професійної таємниці, поваги до клієнта).

Реєстрація даних бесіди може здійснюватися як в її процесі, так і після закінчення. Перший спосіб реєстрації може використовуватися при аналізі інтересів людей, впливу умов середовища та інших питань, не зачіпають глибоко проблеми особистості. У випадку ж індивідуального консультування такий спосіб застосовувати не рекомендується, щоб не викликати у клієнта негативного ставлення до бесіди і небажання давати щирі відповіді. І хоча він пов'язаний з втратою певної кількості інформації, але більш виправданий з етичної точки зору. Використання аудіо-та відеотехніки, безумовно, значно підвищує точність отримання і збереження інформації, але породжує ряд етичних проблем.

Анкетування - ще один різновид опитувальних методів у психології праці. Анкетування передбачає отримання відповідей опитуваних в письмовій формі на заздалегідь сформульовані запитання, при цьому психолог може не вступати в прямий контакт з працівниками. Анкетування проводиться в тих випадках, коли потрібно отримати дані від великої кількості людей в короткий термін.Анкети використовуються для з'ясування ціннісних орієнтацій працівників та їх ставлення до професії та окремих елементах роботи; мотивів та чинників, що впливають на вибір професії; значущих аспектів професійної діяльності; професійно важливих якостей.Анкетування може проводитися як у присутності психолога, так і заочно (коли анкета заповнюється будинку). Останній спосіб зручний, оскільки не відволікає працівника від виконання його трудових обов'язків і дозволяє більш обдумано підійти до відповідей на запитання.

Для отримання достовірної інформації за допомогою методу анкетування необхідна правильна організація дослідження. Вона передбачає: 1) наявність вступної статті з викладом цілей і завдань дослідження та інструкцій щодо заповнення опитувальника, 2) правильну формулювання питань, вони повинні бути однозначно зрозумілі, стосуватися конкретних аспектів поведінки та діяльності працівника, не містити маловживаних іноземних слів і вузькоспеціальних термінів, не носити внушающего характеру, припускати равновероятности вибору всіх запропонованих варіантів відповіді; 3) підготовку такої анкети, яка легко читається, надрукована без помарок і виправлень, зручно графічно оформлена з виділенням відповідних розділів.

Відбір піддослідних для проведення анкетування повинен відповідати цілям і завданням дослідження. Він може бути випадковим, тоді анкета видається кожному робітнику на підприємстві, або проведеним відповідно до визначених критеріїв, коли вибирається певний контингент (наприклад, молоді робочі до 25 років).

У порівнянні з бесідою, яка характеризується розтягнутістю, повільним накопиченням даних при масових обстеженнях, анкетуваннябільш економічно в часі, що й забезпечує йому широке поширення на практиці.

Метод експертних оцінок. Це один із специфічних прийомів психології праці, застосовуваний для вивчення поведінки людини в умовах трудової діяльності, який передбачає опитування фахівців про тих чи інших елементах робочої ситуації або особистості професіонала з метою побудови відповідального ув'язнення. Наприклад, експерт повинен зробити висновок про психологічні причини аварії або про особистісні особливості вибирає професію школяра. Потрібно зауважити, що ситуація експертизи часто виходить за рамки якогось одного методу і передбачає використання їх комплексу.

Метод узагальнення незалежних характеристик. Експертна оцінка буває індивідуальною, коли її суб'єктом є одна людина, і груповий. Однією з різновидів групової оцінки є метод узагальнення незалежних характеристик. Він використовується при описі професійно важливих якостей конкретного професіонала. Його суть полягає в отриманні інформації про особу з різних джерел, якими можуть бути керівники організації або підрозділу, колеги, підлеглі, в силу тих чи інших обставин добре знають досліджуваного фахівця.

Експертам у кількості 5 - 7 осіб пропонується оцінити ту чи іншу особливість особистості за запропонованою шкалою. При цьому оцінка кожної окремої риси особистості повинна спиратися на запропоновану їм систему життєвих показників, що представляють собою опис типових ситуацій із життя і діяльності даної людини, в яких ця риса проявляється. Розробка такого докладного списку не вимагає від експертів спеціальних знань, психологічну інтерпретацію їх суджень дає психолог. Отримані від кожного експерта бали усереднюються шляхом підрахунку середньоарифметичної оцінки.

Метод критичних інцидентів. Суть його полягає в тому, що психологи проводять опитування працівників досліджуваної професії, пропонуючи їм описати критичну ситуацію в роботі і її результат. Інцидентом може стати будь-яка піддається спостереженню та аналізу людська діяльність, що дозволяє за особливостями її здійснення зробити певні висновки про працівника. Критичним інцидент стає в тому випадку, якщо мета діяльності чітко представлена ​​спостерігачеві та визначено наслідки трудової поведінки (успішні, неуспішні).

Кожний опис має містити такі елементи: 1) відображення професійної ситуації та передумов поведінки працівника, конкретизоване в часі і в просторі, 2) точне відтворення дій працівника, які вважаються ефективними або неефективними для даної ситуації; наслідки поведінки працівника; 3) оцінку залежності результатів від дій працівника або від зовнішніх причин.

Дослідники накопичують банк такого роду описів. Критерієм достатності служить поява не більше двох-трьох нових по суті сюжетів на кожні 100 різних ситуацій. Далі картки з описом ситуацій пропонують експертам для угруповання за критерієм причин проблем і суб'єктним чинників успіху в їх вирішенні. Метод отримав визнання в роботах з профвідбору, профнавчання, у складанні програм професійних тренінгів, в роботах по атестації персоналу та інших напрямках.

Метод анамнезу. Він передбачає збір даних про історію розвитку конкретної особистості як суб'єкта трудової діяльності і зазвичай використовується в професійному консультуванні для визначення ступеня стійкості мотивів, для виявлення деяких здібностей і особистісних особливостей, що не піддаються безпосередньому спостереженню, для побудови прогнозів професійної кар'єри особистості. Психолог вивчає біографію людини, особливості його психічного та фізичного розвитку, умови життя, особливості професійного шляху. Інформаційною основою даного методу є висловлювання самого випробуваного (суб'єктивний анамнез), висловлювання про нього інших людей і характеризують його документи (об'єктивний анамнез). Документальними джерелами анамнезу служать особиста справа, атестаційні документи (дипломи про освіту, сертифікати про підвищення кваліфікації, посвідчення і довідки), відзнаки і нагороди за професійні успіхи, фотографії, медична карта, особисте листування та щоденники, результати професійної діяльності і т.д. Даний метод можна застосовувати до проблеми ретроспективного аналізу ситуацій вибору професії, професійної переорієнтації, типології професійної кар'єри.

Метод аналізу біографій і автобіографій. Якщо предметом дослідження психолога виступають професійні цінності, мотиви, варіанти професійної кар'єри, динаміка професійної ідентичності людини в міру професіоналізації, то корисним засобом можуть служити опубліковані біографії та автобіографії представників досліджуваних професій. Крім того, можна провести серію бесід з нині працюють професіоналами або людьми похилого віку, вже залишили професійну діяльність. Щоб зібраний матеріал дозволив зробити репрезентативні узагальнення, які відображали б не лише унікальну професійну долю респондента, а й щось типове для професійного співтовариства, важливо продумати спосіб формування вибірки, програму бесіди, спосіб фіксації матеріалу, шляхи його обробки та інтерпретації.

Експериментальні методи. До них відносяться експеримент і тести. Експеримент - це метод збору фактів у спеціально створених умовах, які забезпечують активний прояв досліджуваних психічних явищ. Для експерименту характерні такі особливості: а) активна позиція самого дослідника: експериментатор може викликати психічне явище стільки разів, скільки необхідно для перевірки гіпотези, б) створення заздалегідь продуманої штучної ситуації, в якій досліджуване властивість проявляється найкраще і його можна точніше та легше оцінити.

Суть експерименту полягає в тому, що експериментатор: а) варіює певні чинники, вплив яких на його цікавлять явища він хоче встановити; б) реєструє зміни цікавлять його явищ, в) контролює зовнішні (побічні) змінні.

Фактор, який змінюється експериментатором, називається незалежної змінної. Фактор, який змінюється під впливом іншого чинника, називається залежною змінною. Гіпотеза експерименту складається з незалежною і залежною змінних і передбачуваного зв'язку між ними. Залежна змінна - це, як правило, предмет дослідження. Для отримання більш об'єктивних даних дослідження необхідно забезпечити повну рівність всіх інших умов, при яких вивчається зв'язок між незалежною і залежною перемінними. Змінюватися повинна тільки незалежна змінна. Достовірність гіпотези досягається або при багаторазовому повторенні дослідів, або за рахунок достатньої кількості випробовуваних з наступною математичною обробкою даних.

Результати кожного досвіду записуються в протоколі, де фіксуються загальні відомості про випробовуваних, зазначаються характер експериментальної завдання, час досвіду, кількісні та якісні результати експерименту, особливості досліджуваних, їх дії, мова, виразні рухи і т.д.

Експеримент може бути лабораторним і природним.

Лабораторний експеримент являє собою моделювання ситуацій професійної діяльності в умовах лабораторії. Така модель дозволяє встановити точний контроль за змінними, регулювати дозування, створювати необхідні для експерименту умови і неодноразово відтворювати його в тих же самих умовах.

Моделювання цілісної діяльності в умовах лабораторного експерименту характерно для складних видів праці (транспорт, енергетичні системи) і передбачає використання різноманітних тренажерів.

Проведення лабораторного експерименту на підприємстві вимагає від психолога ретельного вивчення реальної ситуації, виділення її основних вузлових моментів, загальних і специфічних особливостей. Експериментатор повинен розташовувати точними відомостями про змінні та досліджуваних факторах, їх угрупованню, знати метод ведення експерименту, вивчити всі можливі помилки, що виникають в ході його проведення, і причини їх появи.

До переваг лабораторного експерименту відносяться можливість створювати умови, які викликають необхідний психічний процес, і забезпечувати суворий облік вимірювання подразників і відповідних реакцій, можливість повторення дослідів і математичної обробки результатів.

Серед недоліків лабораторного експерименту можна виділити наступні: а) умови діяльності випробовуваних не відповідають реальності; б) випробувані знають про те, що вони є об'єктами дослідження.

Природний лабораторний експеримент. Для зняття негативного впливу на випробуваного умов лабораторії розроблено експеримент, який проводиться в природних умовах групи, навчальної майстерні і т.д. Інакше кажучи, працівникові пропонують виконувати звичайні для нього дії, маніпулювати зі знайомими предметами, знаряддями праці та інше, у зв'язку з чим дослідження, проведені експериментатором, не викликають настороженості. Прикладом експериментального дослідження є вивчення поведінки працівника в ситуаціях штучної деавтоматизации для з'ясування структури трудової діяльності і труднощів, що виникають при її оволодінні. Застосування цього прийому пов'язане з виконанням працівником своїх функцій в нових умовах (наприклад, дається новий тип завдань), для того щоб зняти автоматизм і розгорнути процес діяльності.

Головне достоїнство природного експерименту полягає в тому, що умови експериментальної обстановки зближуються з життям, природними умовами діяльності. Недоліком природного експерименту є необхідність отримання інформації в короткий термін, щоб уникнути порушення виробничого процесу.

Лабораторний і природний експерименти можуть бути констатуючими, тобто спрямованими на встановлення фактичного стану і рівня тих чи інших особливостей психічного розвитку до моменту проведення дослідження, і формуючими, спрямованими на вивчення психічного явища безпосередньо в процесі активного формування тих чи інших психічних особливостей. Якщо відбувається навчання яких-небудь нових знань, навичок, умінь, то формує експеримент стає навчальним. Якщо відбувається формування тих чи інших властивостей особистості, то формуючий експеримент є виховують. Формуючий експеримент вимагає від дослідника розробленості теоретичних уявлень про параметри формованих психічних явищ, чіткості планування ходу експерименту, повного обліку різних чинників реальної дійсності, що впливають на виникнення досліджуваних психічних явищ.

Тестовий метод. Цей метод використовується при вивченні суб'єкта праці. У вітчизняній психодіагностиці пропонується три основні підходи до вивчення психологічних особливостей суб'єкта (і, відповідно, три групи тестів): об'єктивний, суб'єктивний і проективний.

Об'єктивний підхід передбачає діагностику особливостей особистості на основі результатів виконання певних завдань і способу їх виконання. Тести, що реалізують цей підхід, називаються об'єктивними. До їх числа відносяться тести інтелекту, тести здібностей, досягнень, деякі особистісні тести.

У психології праці використовують спеціально сконструйовані тести інтелекту для цілей профорієнтаційної роботи (методика «Тест розумових здібностей», що представляє собою російськомовну версію тесту структури інтелекту Р. Амтхауера) і батареї професійних здібностей, серед яких найбільш відомі ОАВТ і ВАТ. Батареї професійних здібностей спрямовані на діагностику комплексу здібностей, необхідних для оволодіння багатьма професіями. На відміну від тестів інтелекту валидизация даних тестів орієнтується на професійні критерії, а не на успішність навчання.

До об'єктивних тестів особистості відносять тести дії та ситуаційні тести. У психології праці в більшій мірі використовуються ситуаційні тести для цілей професійного відбору. Зокрема, різновидом таких тестів є ситуація групи без лідера, призначена для оцінки організаторських здібностей і лідерських рис. У таких тестах дається завдання, що вимагає спільних зусиль, де не призначається лідер і ні на кого не покладається відповідальність.

Суб'єктивний підхід передбачає діагностику властивостей, засновану на самооцінці і самоописі людиною своєї поведінки і особистісних особливостей. У цю групу тестів входять найрізноманітніші особистісні тести - опитувальники, які поділяють на тести, що оцінюють особистісні риси, і тести, діагностують інтереси і установки людей. У професійній психодиагностике використовують як загальнопсихологічні тести дослідження особистості (16-факторний опитувальник Р. Кеттела, опитувальник Г. Айзенка), так і спеціально розроблені тести для професійної сфери. Як приклад опитувальників на інтереси можна назвати диференційно-діагностичний опитувальник Е.А. Климова.

Специфікою проективного підходу є проведення діагностики, заснованої на аналізі особливостей взаємодії суб'єкта з зовні нейтральним, безособовим матеріалом, на який суб'єкт проектує свої установки, бажання і особистісні якості.

Один з основних методів в психології праці - профессиография - являє собою комплексний метод вивчення і опису змістовних і структурних характеристик професій з метою встановлення особливостей взаємини суб'єкта праці з компонентами діяльності (її змістом, засобами, умовами, організацією) і її функціонального забезпечення. Опис професійної діяльності є першим і найважливішим етапом будь-якого дослідження в психології праці. Воно грунтується на всебічному вивченні діяльності та певної систематизації даних.Таким чином, профессиография являє собою одночасно і перший (описовий) етап психологічного аналізу діяльності, та комплексний метод її вивчення, що включає використання всіх відомих методів.

Основним результатом професіографії як методу є складання професіограми - документального опису соціально-економічних, виробничо-технічних, санітарно-гігієнічних, психологічних та інших особливостей професії. Комплексний аналіз опису професії включає в себе наступні елементи: 1) виробничу характеристику професії та її спеціальностей, 2) оцінку економічного значення професії; 3) соціально-психологічну характеристику професії (престиж в суспільстві, особливості міжособистісної взаємодії), 4) визначення обсягу знань, умінь і навичок, необхідних для успішного професійного праці, особливо тих, які визначають професійну майстерність, терміни підготовки та перспективи просування; 5) санітарно-гігієнічну характеристику умов праці з акцентуванням уваги на «професійні шкідливості»; 6) складання переліку вимог, що пред'являються до стану здоров'я працівника, та медичних протипоказань до даної професії; 7) формулювання вимог, що пред'являються до психологічних характеристик людини, і виділення професійно важливих якостей.

Головна складова частина професіограми - псіхограмма - являє собою характеристику вимог, що пред'являються професією до психіки людини. Зміст і обсяг псіхограмми залежать від мети вивчення професії. У якості такого можуть виступати професійний відбір, професійна підготовка, раціоналізація праці і відпочинку, професійна орієнтація (докладніше див 4.4).

1.5. Місце психології праці в системі наук. Психологія праці як галузь знання, галузь науки, навчальна дисципліна і професія

Місце психології праці в системі наук визначається положенням психології в системі наук, її взаємозв'язками з гуманітарними, технічними, громадськими та природничими науками.

Психологія інтегрує знання всіх наукових дисциплін, що вивчають людини. Цим багато в чому обумовлено її особливе становище в системі наук. Б.М. Кедров помістив психологію майже в центр «трикутника наук», змістивши її ближче до філософії і підкресливши «родову зв'язок» з теорією пізнання. Ж. Піаже, полемізуючи з Кедровим, поставив психологію в центр «трикутника», підкреслюючи її глобальну роль в цілісному пізнанні світу і багатосторонню зв'язок з сукупністю всіх наукових дисциплін.

Б.Г. Ананьєв розглянув зв'язку психології з іншими науками в контексті розробленої ним концепції комплексного людинознавства. Слідом за Ананьєва зв'язку психології з іншими науками проаналізував Б.Ф. Ломов. Він виділив систему зв'язків психології: 1) з громадськими науками (через галузь психології - соціальну психологію та пов'язані з нею дисципліни), 2) з природничими науками (через психофізику, порівняльну психологію і психофізіологію), 3) з медичними науками (через патопсихологію, медичну психологію, нейропсихологию і психофармакологію), 4) з педагогічними науками (через психологію розвитку, педагогічну і спеціальну психологію), 5) з технічними науками (через інженерну психологію). Згідно Ломову, диференціація психології обумовлена ​​її відносинами з іншими науками. Особливо він виділяв відносини психології з філософією та математикою.

Взаємозв'язки психології праці з іншими науками мають свою специфіку, яка визначається об'єктом і предметом її вивчення та їх зв'язком. Психологія праці, соціальна психологія, соціологія праці, історія та інші суспільні науки мають точки дотику при вирішенні таких завдань: встановлення закономірностей розвитку колективного суб'єкта діяльності, вплив спілкування в трудовому колективі і професійного спілкування на процес і результат діяльності, вивчення закономірностей становлення, розвитку і функціонування великих груп і т.д.

Зв'язок психології праці з природними науками зумовлена ​​тим, що людина, досліджуваний у якості суб'єкта праці, є природним істотою, що підкоряється законам природного світу. При вивченні функціональних станів, динаміки працездатності і втоми, динамічних особливостей суб'єкта праці, його сенсорно-перцептивних процесів у праці, психосоматики і т.п. психологія праці використовує знання медицини, фізіології, анатомії, фізики та інших природничих наук. Особливий зв'язок у психології праці з математикою і кібернетикою: психологія активно використовує математичний апарат і кібернетичні схеми для обробки матеріалу, побудови моделей конкретної діяльності та оптимізації трудового процесу.

З технічними науками психологія праці пов'язана через інженерну психологію. Остання вивчає об'єктивні закономірності процесів інформаційної взаємодії людини і техніки з метою використання їх у практиці проектування, створення та експлуатації систем «людина - машина». В інженерній психології головний суб'єкт праці - це оператор, людина, що взаємодіє зі складною технікою черезінформаційні процеси.

Традиційно виділяються такі основні завдання інженерної психології: а) методологічні: визначення предмета і завдань дослідження (тобто уточнення предмета), розробка нових методів дослідження, розробка принципів дослідження; встановлення інженерної психології в системі наук про людину (і в науці взагалі); б) психофізіологічні: вивчення характеристик оператора; аналіз діяльності оператора; оцінка характеристик виконання окремих дій; вивчення станів оператора; в) системотехнічні: розробка принципів побудови елементів системи «людина - машина»; проектування і оцінка системи «людина - машина», розробка принципів організації системи «людина - машина»; оцінка надійності та ефективності системи «людина - машина»; г) експлуатаційні: професійна підготовка операторів; організація групової діяльності операторів; розробка методів підвищення працездатності операторів.

Окремо можна виділити завдання зміцнення зв'язків інженерних психологів із суміжними науками: управлінням, технічним конструюванням, психогигиене праці, кібернетикою, ергономікою.

Через проблеми професійного навчання психологія праці пов'язана також з педагогічними науками. Педагогічна психологія надає психології праці знання про функціонування і умови розвитку професійної діяльності на різних етапах навчання, пропонує інноваційні стратегії професійного навчання і т.д.

Таким чином, психологія праці має тісні зв'язки з безліччю наук. Проте своєрідність предмета і завдань психології праці дозволяє їй зберігати статус самостійної науки.

1.6. Основні розділи психології праці. Поняття «ергономіка»

Психологія праці - це галузь психологічного знання, яка вирішує безліч завдань, пов'язаних з трудовою діяльністю людини. Даний комплекс завдань детермінує спеціалізацію знань у руслі психології праці і, відповідно, виділення розділів психології праці, серед яких умовно можна позначити наступні основні розділи.

1. Традиційна психологія праці, в якій вивчаються історія розвитку знань про працю, теоретико-методологічні основи психології праці, психологічні характеристики трудової і конкретної професійної діяльності, виділення професійно важливих якостей, розвиток людини в праці, професійні кризи і деструкції особистості в праці, психофізіологічні підстави праці та т.п.

2. Інженерна психологія, що вивчає інформаційну взаємодію людини зі складною технікою, а також різні характеристики і функціональні стану людини-оператора.

3. Психологія управління (організаційна психологія), що вивчає ієрархічні взаємини працівників в умовах організації, а також умови оптимізації цих взаємовідносин з метою підвищення продуктивності праці, особистісного розвитку працівників і трудових колективів.

4. Профорієнтація, яка передбачає наступні напрямки: профінформації, профрекламу, профпросвещеніе, профдіагностику, профвідбір, профподбора, допомога в остаточному виборі професії (прийняття рішення), морально-емоційну підтримку клієнта і т.п.

5. Професійна освіта: професійне навчання, більше орієнтований на цілеспрямоване формування особистості професіонала і професійне саморозвиток суб'єкта праці, що передбачає психолого-педагогічну підтримку (або супровід) самовизначається в праці особистості.

Виділяють також додаткові розділи психології праці, утворені часто на стику основних її розділів: психофізіологія праці; психогігієна праці; психологічні (і психофізіологічні) аспекти трудової реабілітації; профорієнтація інвалідів; космічна психологія; психологія юридичної діяльності; психологія менеджменту, маркетингу тощо (Н. С. Пряжников, Є. Ю. Пряжникова).

У кожному розділі психології праці конкретизується також і її предмет. Якщо предметом психології праці в широкому сенсі є суб'єкт праці, то в інженерній психології розглядається суб'єкт праці у взаєминах зі складною технікою (системи «людина - машина»); в психології управління розглядається суб'єкт праці, включений у різні ієрархічні виробничі структури і взаємини; в профорієнтації предметом виступає суб'єкт, що самовизначається в світі професійної праці і в «просторі» особистісних смислів самої трудової діяльності, і т.п.

Комплекс наук, що вивчають людини як суб'єкта діяльності, дуже складний і різнорідний. Він видозмінюється в залежності від об'єктивних характеристик тієї діяльності, яка є об'єктом дослідження. За Б.Г. Ананьєва, загальною теорією для вивчення суб'єкта діяльності є філософія. Діалектика чуттєвого і логічного у процесі пізнання, структура цього процесу в цілому, роль практики в процесі пізнання - все це становить капітальні проблеми теорії пізнання і діалектики.

Суб'єкт праці і сама праця як явище культури вивчаються такими науками, як індустріальна медицина, загальна теорія техніки, історія техніки, технічна естетика, фізіологія трудових процесів, юридичні науки, психологія праці та ін Таким чином, психологія праці - це лише частина різноманітних знань про працю. Психологія самостійно не в змозі повністю пізнати таке глобальне явище культури, як праця. Звідси виникає проблема інтеграції знань різних наук про працю.

Для позначення загального напрямку, присвяченого вивченню трудової діяльності, використовується термін «ергономіка» як комплексне вивчення людини в праці на стику різних наук, вивчення різноманітної системи «людина - колектив - машина - середовище - соціум - культура - природа», яку позначають як «ергономічна система ». Більш конкретні напрямки психології праці вивчають і більш конкретні системи: інженерна психологія у своєму традиційному варіанті розглядає систему «людина - машина», організаційна психологія вивчає систему «людина - колектив (організація)» або систему «керівник - підлеглий» і т.п.

Термін «ергономіка», вперше запропонований в 1921 р. В.Н. Мясищева і В.М. Бехтерева, в той час не набув широкого поширення. У 1949 р. група англійських учених на чолі з К. Марелла організувала Ергономічне суспільство, після чого термін отримав широке поширення. На жаль, повною мірою ідея інтеграції зусиль різних фахівців в галузі вивчення праці так і не реалізувалася, що свідчить про складність цього питання і про необхідність пошуку нових підходів у цьому напрямку.

Е.Б. Моргунов наводить визначення предмета ергономіки, що використовується у вітчизняній традиції: «Предметом ергономіки як науки є комплексне вивчення закономірностей взаємодії людини (групи людей) з технічними засобами, предметом діяльності і середовища в процесі досягнення цілей діяльності та при спеціальній підготовці до її виконання. Ергономіка є одночасно і наукової, і проективної дисципліною ». Однак, на думку Н.С. Пряжникова і О.Ю. Пряжникова, таке визначення значно звужує первісне розуміння ергономіки, де предметом була людина праці (а не тільки людина у взаємодії з «технічними засобами»).

Читайте також:

1. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
2. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
3. Автоматизація помпових станцій підкачування і перекачування. Охорона праці під час експлуатації систем автоматизації.
4. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
5. Адаптація працівників.
6. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
7. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
8. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
9. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
10. Адміністративні методи управління
11. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
12. Адміністративні, економічні й інституційні методи.

Переглядів: 9495