Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Методи наукових досліждень

5.1. Класифікація методів

Таблиця Х

Методи наукових досліджень

Загальнонаукові методи	Конкретнонаукові методи
теоретичні	емпіричні
Аналіз — традиційний — системний Синтез Індукція Дедукція Аналогія Моделювання Абстрагування Конкретизація Ідеалізація Узагальнення	Формалізація Гіпотетичний Аксіоматичний Історичний Логічний	Порівняння Підрахунок Вимірювання Спостереження Експеримент

Найчастіше під час проведення досліжень використовують одночасно кілька методів досліження.

Крім методів, використовують допоміжні теоретичні прийоми дослідження. До їх числа належить класифікація, різновидами якої є групування і типологізація[3], а також систематизація (групування великих масивів даних).

5.2. Загальнонаукові методи

Аналіз (традиційний) — це метод дослідження, в процесі якого виконують практичне або уявне розчленування об’єкта дослідження.

Системнийаналіз — це метод дослідження, в процесі якого об’єкт вивчають як сукупність взаємопов’язаних елементів, що утворюють єдине ціле.

Система — це цілісний об’єкт, що складається з множини окремих елементів, які перебувають у зв’язках один з одним. Якщо з системи уявно забрати елементи, то те, що залишається, (зв’язки) називають структурою.

Основні системні принципи:

а) об’єкт складається з окремих елементів;

б) система володіє зовсім іншими властивостями, ніж кожен з її елементів;

в) взаємозалежність елементів системи один від одного, їх залежність від розташування в системі;

г) залежність поведінки системи від поведінки її окреммих елементів, їх властивостей і вструктури;

ґ) залежність системи від впливу зовнішнього середовища, пристосування системи до зміни умов;

д) ієрархічна будова системи: кожен елемент системи може складатися з окремих піделементів і мати свою власну підструктуру.

Синтез — це метод дослідження, в процесі якого виконують практичне або уявне об’єднання в єдине ціле складових об’єкта, розчленованого в процесі аналізу.

Індукція — це метод дослідження, в процесі якого загальний висновок про характеристику всієї множини елементів роблять на підставі вивчення цих характеристик у частині цієї множини.

Дедукція — це метод дослідження, в процесі якого будь-якому елементу множини приписують ті характеристики, які приписано усім елементам множини.

Аналогія — це метод дослідження, в процесі якого висновок про об’єкт чи явище роблять на підставі їх схожості з іншим об’єктом, який є уже відомим.

Моделювання — це метод дослідження, в процесі якого характеристики об’єкта вивчають на іншому об’єкті (моделі), спеціально створеному для такого дослідження.

Модель — це штучно створений людиною (наприклад, журналістом) уявний чи матеріальний об’єкт, що імітує функціонування якогось іншого реального об’єкта чи перебіг якогось процесу. Іншими словами, модель є аналогом, виконаним на іншій матеріальній основі, що з певною точністю відтворює реальний об’єкт. Наприклад, для вивчення новизни інформації журналіст може створити уявну модель отримувача інформації, який має певний банк інформації і на цій основі встановлює, яка саме інформація повідомлення є для нього новою, а яка — відомою.

У журналістикознавстві моделлю іноді називають також різні зразки, які служать еталоном для масового відтворення в повідомленнях ЗМІ.

Подамо кілька класифікацій моделей.

Перша класифікація поділяє моделі на такі види:

а) компонентні моделі (з чого складається Х);

б) прогностичні моделі (як буде поводити себе Х залежно від змін Y, зокрема від часових);

в) імітаційні моделі (зовні об’єкт Х повинен поводити себе так, як Y).

Друга класифікація виокремлює такі види моделей:

— ідеальні (наприклад: формули — статистичні, логічні), інформаційні, або кібернетичні (наприклад, масив норм редагування й алгоритми редагування, які є моделлю штучного інтелекту редактора) й матеріальні (наприклад, комп’ютер як модель отримувача інформації);

— аналітичні, або розпізнавальні (наприклад, модель аналізу зібраних журналістом документальних даних для написання в майбутньому повідомлення), чи синтетичні, або породжувальні (наприклад, модель породження — написання — повідомлення для ЗМІ).

Згідно з третьою класифікацією моделі поділяють на такі види:

— математичні (у вигляді формул);

— алгоритмічні (у вигляді методів й алгоритмів);

— програмні (у вигляді програм, записаних кодами команд процесора, що функціонують на комп’ютерах).

Розроблення моделі передбачає необхідність створення в уяві ідеального образу реального об’єкта, тобто його „ідеалізації”, а далі — абстрагування від реального об’єкта, тобто усунення в ідеальному образі його неістотних деталей. Розроблення моделі — це результат творчої діяльності дослідника, методи якої поки що мало досліджені.

Виділяють такі етапи створення моделей:

— дослідження функціонування реального об’єкта;

— системний аналіз об’єкта (поділ його на блоки й елементи і встановлення зв’язків між ними);

— створення (конструювання) гіпотетичної моделі реального об’єкта;

— експериментальна перевірка гіпотетичної моделі шляхом її тестування (тести — ті ж, що й для реального об’єкта);

— удосконалення гіпотетичної моделі, тобто створення (конструювання) робочої моделі;

— експериментальне визначення ефективності функціонування робочої моделі шляхом зіставлення результатів роботи реального об’єкта й робочої моделі;

— використання робочої моделі в дослідницькій та практичній діяльності.

Абстрагування — це метод дослідження, в процесі якого уявно відокремлюють несуттєві характеристики об’єкта від нього самого.

Конкретизація — це метод дослідження, в процесі якого об’єкт наділяють усіма його несуттєвими характеристиками, яких його позбавили в процесі абстрагування.

Ідеалізація — це метод дослідження, в процесі якого для об’єктів, що не можуть бути вивчені в досліді чи реальному світі, утворюють абстрактні об’єкти. Нп: точка, ідеальний газ, абсолютно чорне тіло тощо.

Узагальнення — це метод дослідження, в процесі якого переходять від окремого до загального.

5.3. Конкретнонаукові методи

5. 3.1. Теоретичні методи

Формалізація — це метод дослідження, в процесі якого об’єкти позначають певними знаками, після чого за певними правилами їх вивчають. Нп: в математиці, хімії тощо.

Аксіоматизація — це метод дослідження, в процесі якого деякі твердження певної науки приймають без доведення як вихідні, а далі на основі цих тверджень за певними правилами виводять інші твердження. Такі множини тверджень називають науковими теоріями.

Гіпотетичний метод — це метод дослідження, в процесі якого формулюють гіпотезу (імовірно істинне твердження про якийсь об’єкт), яка вимагає перевірки — на практиці і в теорії.

Гіпотеза (в наукознавстві) — сукупність виводів науки, які базуються як на істинних, так і на імовірнісно істинних твердженнях. Імовірнісно істинні твердження називають ще припущеннями.

Гіпотези висовують тоді, коли дослідник має обмежену кількість інформації, а зібрати необхідну її кількість з певних причин або важко, або неможливо.

Для опису одни і тих самих явищ в науці одночасно можуть використовувати різні гіпотези, навіть суперечливі. Більше того, гіпотези можуть навіть суперечити усталеним науковим теоріям. Єдина вимога до гіпотез — можливість їх перевірки на практиці. Гіпотези, які не витримують перевірки на практиці, відкидають.

Гіпотеза, яка пройшла перевірку практикою, стає теорією. З теорій намагаються вивести якомога більше наслідків (теорем).

Процес висунення й розвитку гіпотез:

— висування (вивчення об’єкта дослідження — за літературними даними й за власними практичними дослідженнями; передбачення можливості отримання нових даних);

— формулювання (свідоме й несвідоме обдумування проблеми, інстайт; висунення гіпотези; аргументування гіпотези; відбір методів її доведення);

— доведення (відбір оптимального методу доведення гіпотези; експериментальна перевірка гіпотези; уточнення та корегування гіпотези);

— результат доведення (доповнення існуючих гіпотез; відсіювання наявних гіпотез; висунення наслідків гіпотези; висування нових гіпотез; отримання нових знань).

Вимоги до гіпотези:

— не повинна суперечити відомим фактам і законам (можливі винятки);

— повинна мати найвищу імовірність істинності;

— повинна пояснювати явище;

— повинна мати можливість формалізації.

Історичний метод — це метод дослідження, в процесі якого вивчають історичні факти і на їх основі уявно відтворюють історичний процес розвитку певного явища в хронологічній послідовності, що дає змогу отримати про нього нові додаткові знання. Основа цього методу — проведення на основі висунутої гіпотези цілеспрямованого пошуку нових додаткових знань (археологічний пошук, археографічнийИ, або, як його ше називають, —документальний). Різновидами історичного методу є також біографічний та історично-порівняльний.

Логічний метод — це метод дослідження, в процесі якого об’єкт вивчають з позиції його відповідності нормам логіки.

5.3.2. Емпіричні методи

Порівняння — це метод дослідження, в процесі якого об’єкти зіставляють з метою виявити їх схожі та відмінні характеристики.

Підрахунок — це метод дослідження, в процесі якого визначають число, що відтворює кількісне співвідношення однотипних об’єктів або їх характеристик. Підрахунок має підвидом цілу низку математико-статистичних методів (частотний аналіз, дисперсійний аналіз, кореляційний аналіз, факторний аналіз тощо).

Вимірювання — це метод дослідження, в процесі якого кількісно визначають величину певної характеристики об’єкта шляхом зіставлення цієї величини з еталоном.

Якщо нема еталонів, дослідники створюють шкали.

У соціології (відповідно — і в журналістикознавстві) під час розроблення методики проведення дослідження для вимірювань за класифікацією Р. Стівенса використовують такі типи шкал (нп.: під час створення анкет):

— номінальні (шкали найменувань);

— рангові (порядкові);

— інтервальні;

— вимірювальні (шкали відношень).

Приклад номінальної шкали:

В якому ви віці:

— працездатному (1);

— непрацездатному (2).

Тут 1 і 2 — чисто умовні позначення, які в принипі можна змінити будь-як. Номінальна шкала задає якісні змінні.

Приклад рангової шкали:

В якому ви віці:

— дитина (1);

— підліток (2);

— юнак (юнка) (3);

— дорослий (доросла) (4);

— літній (літня) (5).

Тут позначення 1, 2, 3, 4 і 5 вже позначають певний порядок (певні ранги), які не можна переставити будь-як.

Приклад інтервальної шкали:

В якому ви віці:

— до 18 років (1);

— 19…35 років (2);

— 36…65 років (3);

— більше 65 років (4).

Ще приклад інтервальної шкали:

Вкажіть рік вашого народження: □□□□ .

Тут можна змінювати точку відліку й одиницю виміру (нп., додати місяці).

Ще приклад інтервальної шкали: так; скоріше так; і так, і ні; скоріше ні; ні.

Приклад вимірювальної шкали:

Вкажіть ваш вік (у роках): □□□ .

Тут відразу ж зафіксована точка відліку (0 років), а також можна уточнювати одиницю виміру (нп., до років додати місяці й дні).

Для інтервальних і вимірювальних шкал можна задати одиницю виміру й виконувати над отриманими даними арифметичні операції. Ці шкали називають ще метричними, оскільки вони кількісно визначають змінні. Ранова шкала займаж перехідне місце між якісними й кількісними шкалами.

Спостереження — це метод дослідження, в процесі якого цілеспрямовано й організовано сприймають об’єкт дослідження та ведуть протокол його змін. Суб’єкт (дослідник) на об’єкт не ровинен впливати. Спостереження може вестися за допомогою спеціальних приладів чи інструментів. Види: хронометраж, анкетування (опитування), діагностика тощо.

Класифікація:

— за ступенем формалізації (формалізоване й неформалізоване);

— за місцем проведення (польове й лабораторне);

— за регулярністю (систематичне й несистематичне);

— за позицією спостерігача (включене й невключене);

— за контактом спостерігача з піддослідним (безпосереднє й опосередковане — за допомогою приладів, нп.: відеокамер).

Вимоги до спостереження:

— спостерігач жодним чином не повинен впливати на піддослідного, що найкраще забезпечує невключене спостереження);

— для усунення впливу спостерігача на піддослідного допустимим є створення в піддослідного хибного уявлення про мету спостереження.

Для цілей журналістикознавства під час спостереження можуть використовувати також методи психодіагностування.

Експеримент — це таке спостереження, в процесі якого суб’єкт дослідження (спостеріга) активно впливає на об’єкт, змінюючи його характеристики, умови існування, протікання в іншому напрямі відповідно до мети дослідження[4]. Нп: одні характеристики ізолюють, інші підсилюють тощо. Це дає змогу вивчити окремі характеристики об’єкта, а не їх сукупність. Одним із видів природного експерименту є тестування.

Види експерименту:

— лабораторний і польовий;

— відкритий і прихований;

Оосбливу роль в експерименті відіграє встановлення причиново-наслідкових зв’язків, що дає змогу формулювати функціональні залежності (наприклад, експериментальними дослідженнями встановлено, що складність тексту для отримувача в основному залежить від двох параметрів: довжин слів і довжин речень у повідомленні).

Причиново-наслідкові зв’язки повинні підпорядковуватися таким правилам:

— причина А повинна передувати наслідку Б;

— причина А повинна бути статистично пов’язана з наслідком Б;

— стосовно причини А не повинно бути альтернативної причини В, яка могла б вести до появи того ж наслідку Б.

Фактори, які загрожують отриманню під час експерименту коректних даних:

— позаекспериментальні події, що відбуваються під час експериментів, але впливають на піддослідних;

— зміни, що відбуваються з піддослідними під час експерименту, але пов’язані не з експериментальним впливом, а з розвитком об’єкта;

— вплив повторних тестувань;

— зміни в стані екпсериментатора (зміни в шкалах, калібруваннях, втома тощо);

— помилки в репрезентативності вибірок (наприклад, у підборі піддослідних для контрольної та експериментальної груп, відсіювання піддослідних з груп).

Для перевірки коректності отриманих результатів експеримент слід провестти в інший час та в інших умовах. Лише після цього отримані результати варто публікувати.

* * *

Методи дослідження можуть поєднуватися. Так, спостереження чи аналіз можуть поєднувати з підрахунками чи вимірюваннями, моделювання може здійснюватися на засадах системного аналізу тощо.

Дані досліджень, виконаних будь-яким із перелічених методів, реєструють у робочихжурналах.

Отримані негативні результати щодо підтвердження робочих гіпотез, які не підтвердилися, також є науковим результатом, хоча й негативним. Як правило, такі результати або не оприлюднюють, або оприлюднюють короткі згадки про них у публікаціях, що описують гіпотези, які отримали експериментальне підтвердження.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Наукове дослідження та його методологія	\|	Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.