Лекція 3

Єдністьосновного і додаткового покарань утворює систему, функції якої співвідносяться з функціями її компонентів відповідно до системної концепції функціональності соціальних об'єктів. Основні положення цієї концепції полягають у наступному. Кожна соціальна система —є доцільною, тобто прагне до досягнення визначеної мети. Ціль вимагає засобів її досягнення. Основне та додаткове покарання і є засобами досягнення мети двоєдиного покарання.

Система “двоєдине покарання” доцільна: вона повинна забезпечити досягнення цілей покарання. У цьому полягає її функція. Компоненти цієї системи — основне і додаткове покарання — виконують функції, похідні від функції системи, спрямовані на досягнення цілей системи вцілому. Але ці функції — неоднакові, вони відрізняються своєрідністю, що виникає з того, що один з компонентів є основним (покаранням), а інший — додатковим. Розходження між ними полягає в наступному. Основне покарання виконує основну функцію забезпечення досягнення його цілей; при цьому вона виконується однаково по відношенню до різних осіб, що вчинили різні злочини.

Сам термін ”додаткове покарання” означає, що це покарання, у порівнянні з основним, є допоміжним засобом примусового впливу на засудженого, який застосовується не завжди, а лише тоді, коли виникає необхідність домогтися за допомогою застосування покарання такого ефекту, досягти якого призначенням лише основного покарання виявляється скрутним або зовсім неможливим.

Проблемним аспектом додаткових покарань є конфіскація майна. Постає питання, якого ефекту хотів досягти законодавець закріпивши в якості додаткового покарання загальну конфіскацію майна? Залишити сім’ю засудженого в принизливому становищі без засобів для існування? Питання риторичне...

Допоміжна роль додаткового покарання полягає в тому, що воно полегшує досягнення сукупним покаранням цілей, що ставляться перед ним. А, можливо, і навпаки ускладнює у випадку застосування загальної конфіскації. У залежності від його характеру, додаткове покарання може підсилювати або виправно-допоміжні, або попереджувальні сторони основного покарання. Відповідно до змісту його існування додаткове покарання повинно бути специфічним для злочину цього виду й особистості особи, що його вчинила і додавати сукупному покаранню визначене якісне фарбування, що відповідає задачі його індивідуалізації. Тому навряд чи можна цілком погодитися з категоричним думкою І. М. Гальпєріна, що види покарання, забезпечуючи каральний і виховний вплив, з неминучістю абстрагуються від властивостей злочину.

По-перше, є види покарання, що зовсім не абстрагуються від властивостей злочину; по-друге, необхідно прагнути до того, щоб додаткове покарання у всякому разі призначалося з урахуванням властивостей злочину і особи що його вчинила, характеру їхньої суспільної небезпечності. Ця задача охоплюється поняттям індивідуалізації покарання, одним з інструментів якої виступає додаткове покарання [73, с. 19].

Дослідниками проблеми виокремлюється в чотири функціональні можливості додаткового покарання:

1) забезпечення індивідуалізації покарання;

2) посилення його карального змісту;

3) пом'якшення основного покарання,

4) реадаптація до умов вільного життя осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Запропонований перелік функціональних можливостей додаткового покарання сприймається як обґрунтований. Звісно, не виключається виконання цим покаранням ще якихось функції, але вони або не будуть специфічними для них, або неприйнятні з принципових позицій (наприклад, функція поповнення доходів бюджету за допомогою конфіскації майна).

Головною, визначальною функцією додаткового покарання є забезпечення індивідуалізації покарання (1). Не можна не погодитися з думкою І. М. Гальпєріна і Ю. Б. Мельникової, що значення принципу розподілу покарань на основні і додаткові полягає у встановленні широких меж індивідуалізації покарання, забезпеченні вибірковості впливу на злочинця з обліком як характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину так і особистісних властивостей винного. Механізм посилення сукупного покарання за рахунок додаткового полягає в тому, що додаткове покарання доповнює і підкріплює окремі сторони дії основного покарання, чим підсилює сукупне покарання якісно, різноманітить вплив на свідомість засудженого відповідно до особливостей особистості.

Функція посилення карального змісту єдиного покарання за рахунок додаткових правообмежень (2) виявляється лише в тих (досить рідких) випадках, коли каральний зміст основного покарання, призначеного в максимальному розмірі, визнається все-таки недостатнім у відношенні конкретної особи. І. М. Гальпєрін і Ю. Б. Мельникова пишуть: “...Той факт, що будь-яке додаткове покарання спричиняє підвищення його тяжкості, дає підстави для висновку про те, що саме обтяження загальної міри покарання складає функцію додаткових покарань. Саме існування початку “додатковості” було б безпредметним, якби задача зводилася винятково до посилення кари. Цілі підвищення тяжкості покарання цілком можна було б досягти за рахунок або обрання більш тяжкого виду покарання в рамках альтернативної санкції, або підвищення його терміну”.

Заслуговує на увагу позиція В. І. Тютюгіна, що в сполученні з основним додаткове покарання виконує функцію допоміжних засобів, що визначає і порядок його призначення: воно може взагалі бути відсутнім в санкції; може фігурувати в ній як міра не тільки обов'язкової, але і факультативної; не може призначатися самостійно без основного покарання. Мабуть, приєднання додаткового покарання до основного об'єктивно підсилює загальну міру покарання в цілому. Однак існування інституту додаткових покарань навряд чи було б доцільним, якби використовувалися тільки (і винятково) як засоби посилення карального впливу. Адже в багатьох випадках цей результат цілком може бути забезпечений і за рахунок збільшення терміну (посилення міри) самого основного покарання або обрання судом більш суворого його виду в рамках альтернативної санкції. Тому додаткове покарання покликане не тільки (і не стільки) збільшити обсяг кари, скільки змінити її характер (зміст) для того, щоб “пристосувати” загальну міру покарання до індивідуальних особливостей вчиненого й особистості винного.

Дійсно, додаткові покарання призначаються не лише тоді, коли суд вичерпав усі інші можливості посилення жорсткості покарання, наприклад, призначив основне покарання на рівні верхньої межі санкції; навпаки, у більшості випадків суди не застосовують вищої межі основного покарання і, проте, призначають додаткові покарання. Справа, отже, не в тім, щоб за допомогою додаткового покарання посилити покарання, тобто підсилити його кількісно (підвищивши обсяг кари в ньому), а в тім, щоб підсилити його якісно, у забезпеченні вибірковості його впливу на злочинця. Чи не занадто якісно підсилив законодавець основне покарання загальною конфіскацією майна?

Не можна заперечувати, що додаткове покарання підсилює покарання в цілому, сприяючи збільшенню обсягу карального впливу на засудженого. Але головним носієм кари в двоєдиному покаранні є основне покарання, що при всіх умовах відіграє переважну роль у досягненні цілей покарання; у цьому і складається його функція. Але у нас є всі підстави вважати, що загальна конфіскація майна для багатьох засуджених є більш жорстоким покаранням ніж основне.

Викладене дає можливість сформулювати визначення поняття додаткового покарання. Додаткове покарання є передбачений законом допоміжний примусовий захід, призначений для індивідуалізації кримінальної відповідальності, застосовувана судом на додаток до основного покарання за вчинення злочину, яке утворює з ним єдине сукупне покарання і сприяє досягненню єдиних цілей покарання.

Слід погодитись з Н. А. Бєляєвим, що “удосконалення системи покарань проходить і проходитиме за рахунок виключення із системи покарань таких видів, які не відповідають новим умовам життя суспільства”.

Підвищений в останні роки інтерес до соціології кримінального права, до вивчення ефективності покарань обумовив дискусію з питань доцільності збереження в діючому законодавстві деяких його видів. При обговоренні цих питань необхідно опиратися на теоретичні положення не лише про юридичну природу окремих покарань але й про їх соціальну значимість, можливість ефективного використання в сучасних умовах для досягнення цілей покарання і посилення його ролі в боротьбі зі злочинністю. Оскільки мова йде про покарання як соціальне явище, зрозуміло, що повинна визначатися, так би мовити, “соціальна ціна”, яку державі і суспільству необхідно і доцільно заплатити за досягнення цілей покарання. На нашу думку, при застосуванні загальної конфіскації майна так звана “соціальна ціна” виявляється занадто високою і тому потреба суспільства в збереженні вказаного виду покарання повинна бути поставлена під сумнів.

Сам факт соціальної неефективності такого додаткового покарання, як загальна конфіскація майна досить показний і змушує нас шукати шляхи його удосконалення. Таким чином, в структурі і функціонуванні підсистеми додаткових покарань є недоліки, які потребують подальшого удосконалення.

К.к.д., та безрозмірні характеристики ГТР. Типи гідротрансформаторів. Робота ГТР в режимі гідромуфти. Комплексний ГТР

Величину гідравлічних втрат у гідротрансформаторі оцінюють за допомогою К.к.д., що являє собою відношення потужності відомого валу (турбіни) і потужності , підведеної до насосного колеса гідротрансформатора, тобто

(1)

К.к.д. гідротрансформатора можна також виразити через напори його робочих коліс

(2)

Характер зміни кривої К.к.д. показаний на рис.1.

На підставі аналізу виразу (1) та характеристики К.к.д. гідротрансформатора (рис.1)можна зробити такі висновки:

1) при нерухомому відомому валі (режим „стопа” турбіни) потужність і К.к.д. гідротрансформатора тому, що при наявності силового фактору на турбіні, відсутній фактор її руху;

2) при максимальній швидкості турбіни (режим „вибігу” турбіни) і тому, що при наявності фактора руху турбіни, відсутній силовий фактор.

Рис.1 - Характеристика К.к.д. і моментів насоса та турбіни гідротрансформатора

Положення кривої К.к.д. гідротрансформатора визначається формою його коліс. При зміні форми і положення лопаток, крива К.к.д. зміститься від положення в положення , тобто в зону великих обертів турбіни.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Система покарань за КК України.	\|	Безрозмірною характеристикою гідротрансформатора називається залежність коефіцієнтів пропорційності моментів насосного і турбінного коліс від його передаточного відношення.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.